Інститут відеозапису в кримінальному провадженні України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ВІДЕОЗАПИСУ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ УКРАЇНИ

Сердюк В.П., доцент

кафедри цивільного, господарського та кримінального права

Інститут права та суспільних відносин

Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»

У статті досліджені об'єктивні передумови виникнення інституту відеозапису у кримінальному процесуальному праві України, його історичний розвиток у контексті законодавчого врегулювання. Проведено порівняння рівнів вітчизняного та зарубіжного законодавчого закріплення інституту відеозапису у кримінальному процесуальному законодавстві. Аргументована доцільність введення цього поняття в науку кримінального процесуального права, визначені перспективи його дослідження.

Ключові слова: інститут відеозапису у кримінальному провадженні України, ознаки інституту відеозапису, історія законодавчого розвитку інституту відеозапису.

В статье исследованы объективные предпосылки возникновения института видеозаписи в уголовном процессуальном праве Украины, его историческое развитие в контексте законодательного урегулирования. Проведено сравнение уровней отечественного и зарубежного законодательного закрепления института видеозаписи в уголовном процессуальном законодательстве. Аргументирована целесообразность введения этого понятия в науку уголовного процессуального права, определены перспективы его исследования.

Ключевые слова: институт видеозаписи в уголовном производстве Украины, признаки института видеозаписи, история законодательного развития института видеозаписи.

Serdyuk VP INSTITUTE VIDEO IN CRIMINAL PROCEEDINGS IN UKRAINE The article explored: the objective prerequisites of the institute video in criminal procedural law of Ukraine. Its historical development in the context of legislative regulation. The comparison of domestic and foreign legislative provisions movie institution of criminal procedural law and foreign countries. Reasoned feasibility introduction of this concept in the science of criminal procedural law and by the prospects of his research.

Key words: institute video in criminal proceedings in Ukraine, features of the institute video, legislative history of the institute video.

Постановка проблеми. Сучасне кримінальне провадження здійснюється в умовах високого рівня соціально-економічного, політичного, культурного та науково-технічного розвитку суспільства і тому передбачає широке використання досягнень науково-технічного прогресу у практиці кримінально-процесуального доказування.

В експертних дослідженнях, які у кримінальному провадженні є слідчими та судовими діями, використовуються можливості природничих та технічних наук з використанням знань різного направлення спеціалістів в більше тисячі експертних досліджень із залученням різного спектру сучасних наукових досягнень, зокрема, - в галузі відеотехніки.

Конституція України закріплює, що до основних засад судочинства відноситься гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами (ст. 129 ч. 2 п. 7) [3].

Прийнятий 8 листопада 2001 року, ратифікований Україною 01.06.2011 року Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах від 20 квітня 1959 року, з метою посилити індивідуальні та колективні можливості реагування на злочини державами-підписантами, регламентує проведення допиту у режимі відео- та телефонної конференції сторонами за відповідними правилами та закріплює можливість використання комплексу відеотехнічних засобів для вирішення кримінально-процесуальних завдань; він імплементований у вітчизняне кримінальне процесуальне законодавство [4; 3].

Діюче кримінальне процесуальне законодавство з моменту внесення заяви про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудового розслідування і до кінцевого процесуального рішення по справі врегульовує використання технічних засобів, зокрема відеотехнічних, з метою фіксації, вилучення, перевірки, оцінки фактичних даних, які мають відношення до обставин вчинення кримінального правопорушення.

Так, КПК України у сорока одній правовій нормі закріплює та регламентує використання технічних засобів у кримінальному провадженні; вісімнадцять із них, або 44,7%, врегульовують використання відеозапису [4, с. 13-169].

Мета - дослідити об'єктивні передумови виникнення інституту відеозапису у кримінальному процесуальному праві України, його історичний розвиток в контексті законодавчого врегулювання. Провести порівняння рівня вітчизняного та зарубіжного законодавчого закріплення інституту відеозапису у кримінальному процесуальному законодавстві.

Виклад основного матеріалу. Широкий спектр кримінального процесуального врегулювання використання відеозапису дає підстави зробити висновок про те, що відеозапис у системі технічних засобів є самостійним, законодавчо виділеним та закріпленим технічним засобом. А це підводить до теоретичного обґрунтування його як інституту відеозапису, яким врегульована група однорідних суспільних відносин щодо використання відеозапису та відокремлених від іншої групи процесуальних норм, що врегульовують використання технічних засобів у кримінальному провадженні.

Отже, згідно з вимогами науки теорії держави і права до основних ознак правового інституту відеозапису необхідно віднести: а) наявність текстового виразу у вигляді виокремленого законодавцем терміну «відеозапис»; б) реальне набуття нормами інституту відеозапису офіційного способу закріплення в окремих статтях КПК України (гл. 2, гл. 4, гл. 5, гл.19, гл. 20, гл. 21, гл. 28. гл. 43), у вказаних міжнародно-правових актах, Конституції України. У них врегульовані загальні положення використання відеотехнічного засобу для проведення відеозапису як складової технічних засобів та спеціальних норм, які окремо врегульовують використання відеотехнічного запису для отримання відеоматеріалів під час проведення процесуальних дій.

На підставі цього можна констатувати, що інститут відеозапису - це система норм міжнародно-правових актів, Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України, які врегульовують використання відеозапису і відносно відокремлені від системи норм, що регулюють використання «технічних засобів», створюючи певну групу однорідних суспільних відносин, пов'язаних між собою та регулюючих механізм забезпечення прав учасників кримінального провадження і присутніх осіб на використання відеотехнічного засобу для відеозапису при проведенні слідчих та судових дій з метою їх об'єктивної фіксації.

В інституті відеозапису виникає необхідність у створенні законодавчого поняття терміну «відеозапис» для подальшого його удосконалення в межах інституту.

При проведенні кримінального провадження використовується надзвичайно широкий спектр технічних засобів, які не підлягають підрахунку. Серед них важливу роль у боротьбі зі злочинністю відіграють і відеотехнічні засоби отримання відеозвукозаписування.

Уперше у вітчизняному законодавстві термін «застосування відеозапису» з'явився у кримінально-процесуальному кодексі України 1960 року з внесеними змінами від 30.08.71 року та від 16.04.84 року, якими закріплювалося право представника держави - слідчого, як сторони обвинувачення, у разі необхідності, без погодження з іншими учасниками процесу використовувати його для фіксації перебігу слідчих дій [5, с. 49].

При цьому учасники слідчої дії повідомлялися про застосування відеозапису або до початку процесуальної дії, або безпосередньо перед її виконанням, без конкретизації часу, протягом якого повинно було відбуватися повідомлення учасникам слідчої дії.

Не врегульовувалось важливе питання щодо забезпечення гарантії права на використання відеозапису учасником процесуальної дії як до початку її фіксації, так і під час проведення та її закінчення. Не враховувалася думка учасників процесу, з участю яких проводилася слідча дія, та тих, хто бажав бути присутнім при її проведенні (журналісти, пересічні громадяни), що давало можливість ведучому маніпулювати правовою необізнаністю як учасників процесуальної дії, так і присутніх осіб.

Після запису необхідної процесуальної дії, який відбувався окремо двома напрямками - відео- і звукозаписом, відеозвукозапис проглядався її учасниками. Після чого складався протокол. У деяких випадках складався протокол про використання відеозапису та окремо про хід процесуальної дії. Звідси виникали законодавчі та практичні питання щодо порядку та необхідності складання окремого протоколу про використання відеозапису та протоколу проведення слідчої дії.

Законодавець не встановив порядок складання протоколу чи під час проведення слідчої дії, чи після закінчення слідчої дії, повноти записування протоколу з відеострічки, порядок приєднання відеоматеріалів до кримінального провадження. А тому правозастосувачі розподілялися на тих, хто складав протоколи процесуальної дії по ходу її проведення, та на тих, хто складав протоколи після закінчення процесуальної дії з використанням відеозапису. Одні складали протоколи, в яких повністю відображався хід процесуальної дії, зафіксований відеотехнічним засобом, інші - відображали у протоколі лише основні її моменти. Відповідно до вимог тодішнього КПК носій відеоінформації визнавався лише речовим доказом.

Використання відеозапису у судовому засіданні цим законом не регламентувалося, вирішувалося на розсуд головуючого та часто носило елементи свавілля. Можливість використання відеозапису обґрунтовувалася лише на загальних підставах вітчизняного та міжнародного законодавства щодо забезпечення прав людини на право використовувати технічні засоби, зокрема відеозапис. Учасники процесу могли отримати згоду головуючого на фіксацію перебігу судового розгляду за допомогою відеозапису в залежності від його рівня культури і свідомості.

Законом передбачалося, що на вимогу хоча б одного учасника судового розгляду справи, або за ініціативою суду, у суді першої чи апеляційної інстанції здійснюється повне фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ст. 87 ч. 3 КПК України 1960 року).

А також, відповідно до ст. 87-1 ч. 4, 5 цього ж кодексу, у разі повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу у протоколі судового засідання зазначалася технічна характеристика цього засобу та носія інформації. Носій інформації, на якому зафіксовано судовий процес, зберігався при справі.

Незважаючи на процесуальну обмеженість застосування відеозапису з точки зору охорони прав учасників кримінального провадження, його законодавче закріплення у такому вигляді виявилося значним кроком вперед у справі вдосконалення захисту прав людини щодо об'єктивної фіксації процесуальної дії як основного завдання кримінального провадження.

Необхідно зазначити, що сучасний стан наукових досліджень законодавчого врегулювання використання відеозапису та формування законодавчого його врегулювання на рівні інституту, для фіксації процесуальних дій у кримінальному провадженні, матиме системний вигляд у сукупності з дослідженням та розумінням його історичного розвитку у системі технічних засобів. інститут відеозапис законодавчий кримінальний

«Соборное Уложение» 1649 року, джерелами якого стали Судебники 1497 и 1550 гг., Стоглав 1551 г., указані книги приказов (Разбойного, Земського), царські укази, вироки Боярської думи, рішення земських соборів, литовське і візантійське законодавство, важливі пам'ятники права того періоду, визначаючи поняття протоколу слідчих дій, законодавчо не закріплювало додатків і не мало згадки про технічні засоби взагалі [6, с. 172].

Аналіз норм «Литовських статутів», «Зводу законів України», прийнятому в 1743 р. під назвою «Права, за якими судиться малоросійський народ», також не регламентували застосування будь-яких технічних засобів [6, с. 172].

Ближчий до нашого часу «Статут кримінального судочинства» «Зводу законів» Російській імперії 1864 року, новий 16-й том якого був виданий у 1892 році та залишався чинним законодавством аж до Великої Жовтневої соціалістичної революції, також не мав згадки про застосування технічних засобів під час попереднього і судового слідства. Але стаття 326 цього статуту визначає, що до кримінального судочинства могли бути запрошеними: лікарі, фармацевти, професори, учителі, техніки, художники, ремісники, скарбничі й особи, які тривалими заняттями в будь-якій службі або частині набули особливого досвіду. Тобто, визначаючи роль обізнаних людей в різних сферах людської діяльності, законодавець передбачав їх технічну, або природничу обізнаність при вирішенні необхідних спеціальних питань [6, с. 173].

Положення про судоустрій УСРР від 23 жовтня 1925 року Артикулом 12 закріпляло, що для проведення різних науково-технічних досліджень і надання експертизи щодо судових справ, а також проведення наукової роботи та експериментальних досліджень щодо питань кримінальної техніки і методології дослідження злочинів та дослідження особи праволомця, в Харкові, Києві, Одесі є інститути науково-судової експертизи, район діяльності яких визначає інструкція НКЮ. Тобто це є перша згадка щодо законодавчого регламентування застосування технічних засобів у судових провадженнях нашої країни [6, с. 173].

Отже, вивчення кримінально-процесуальних джерел минулих років свідчить про розвиток законодавчого закріплення використання технічних засобів взагалі і відеозапису зокрема у кримінальному провадженні України, що поступово створювало правові і організаційні основи їх сучасного утворення як інституту відеозапису та використання його у кримінальному провадженні.

Необхідно зазначити, що вивчення зарубіжного досвіду законодавчого регламентування технічних засобів і відеозапису у кримінальному провадженні дозволяє зробити висновок про те, що не всі кримінально-процесуальні кодекси зарубіжних країн законодавчо закріплюють застосування технічних засобів і, зокрема, відеозапису. Є держави, які закріплюють їх у різних об'ємах, що створює враження або високого рівня правової свідомості, або свідчить про недостатню увагу до цього питання зі сторони законодавців. На наш погляд, це питання потребує додатково фундаментального вивчення як з практичної, так і з наукової точки зору.

Відсутність конкретизації та регламентації прав учасників процесуальної дії щодо застосування технічних засобів, а також і відеозапису, надає простір для свавілля уповноваженим процесуальним особам досудового слідства та судового розгляду Російської Федерації.

Стаття 164 ч. 6 КПК РФ коротко та неоднозначно закріплює, що при провадженні слідчих дій можуть застосовуватися технічні засоби і способи виявлення, фіксації та вилучення слідів злочину і речових доказів, що не забезпечує у повній мірі права та інтереси учасників кримінального провадження, а також і сторонніх осіб, які не мають до нього відношення (журналісти, пересічні громадяни) та які присутні з різних причин під час досудового слідства та судового провадження, не маючи статусу учасника кримінального провадження [6].

Наші висновки підтверджує вчена Архіпова К.О. у дисертаційному дослідженні щодо застосування відеоконференцзв'язку у кримінальному судочинстві Росії і зарубіжних держав. Досліджуючи дане питання, вона приходить до висновку про те, що вказана стаття КПК Росії сформульована в загальному вигляді та носить формальний характер і може розглядатися в якості додаткової, або допоміжної норми, яка не визначає критерії допустимості інформації, отриманої шляхом застосування технічних засобів [7, с. 13].

У кримінально-процесуальному кодексі Республіки Беларусь застосування технічних засобів регламентують декілька норм, а ст. 219 ч.1 цього кодексу враховує можливість, але не гарантію права учасників процесу за рішенням слідчого, особи, яка провадить дізнання, і лише при допиті підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого або свідка може бути дозволено застосування звуко- і відеозапису. Звуко- і відеозапис може бути застосовано також на прохання підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого або свідка. Така регламентація застосування технічних засобів і, зокрема, відеозапису також викликає багато питань щодо захисту прав людини на використання відеозапису і, на наш погляд, потребує доопрацювання в напрямку дотримання прав учасників та інших осіб на використання відеозапису у кримінальному провадженні [8].

КПК ФРГ від 1.04.94 року, параграф 168-а закріплює, що зміст протоколу слідчих дій може бути застенографовано, записано за допомогою магнітофону або зрозумілих скорочень, а технічні засоби і, зокрема, відеозапис взагалі не згадуються, що викликає зацікавленість у необхідності додаткового практичного і теоретичного дослідження [9].

КПК США використання технічних засобів не регламентує, але у ньому зафіксовано можливість застосовувати відеотелеконференції за наявності згоди обвинуваченого [с. 6 розділ 2, Правило 5.1 с.12. розділ 3, Правило 10. Федеральні правила Кримінально-процесуального кодексу в редакції 12.04.2006 року [10].

КПК Канади також не регламентує застосування технічних засобів у кримінальному провадженні, але у ньому зафіксовано створення в електронній формі документів. Підписи можуть бути виконані і в електронному вигляді. Звинувачення може надати електронне розкриття матеріалів справи. Копія обвинувачення і захисту «ІасШтБ» можуть бути надані до суду на диску або електронною поштою. Прокурори в змозі забезпечити розкриття на захист електронною поштою або з диска. Вартість друку розкриття матеріалів покривається обвинуваченим, а не звинуваченням [11].

Пропонуємо досвід КПК Канади щодо створення в електронній формі документів кримінального провадження ввести у вітчизняне кримінально-процесуальне законодавство.

Відповідно до КПК України під час судового розгляду забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у порядку, передбаченому цим Кодексом. Кожен, хто присутній в залі судового засідання, може вести стенограму, робити нотатки, використовувати портативні аудіозаписуючі пристрої. Проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, транслювання судового засідання по радіо і телебаченню, а також проведення звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури допускаються на підставі ухвали суду, що приймається з урахуванням думки сторін та можливості проведення таких дій без шкоди для судового розгляду. Під час досудового слідства законом гарантуються застосування технічних засобів, куди відноситься і відеотехніка, для фіксації перебігу процесуальних дій.

У порівнянні з вищеперерахованими зарубіжними процесуальними кодексами норми вітчизняного КПК ширше та конкретніше закріплюють права учасників кримінального провадження на використання технічних засобів і, зокрема, відеотехнологій під час досудового слідства та судового провадження, і не лише учасниками кримінального провадження, що значно розширює можливість захисту прав людини та потребує подальшого наукового удосконалення.

Висновки

1. У кримінальному провадженні України об'єктивно створений інститут відеозапису як система норм міжнародно-правових актів, Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України, націлена на широке врегулювання використання відеотехніки для забезпечення прав учасників кримінального провадження і присутніх осіб на об'єктивне досудове розслідування та судове провадження.

2. Протягом тривалого історичного розвитку вітчизняного кримінального процесуального законодавства формувалися законодавчі передумови для створення кримінального процесуального законодавства з врегулювання використання відеозапису у кримінальному провадженні як правового інституту, який суттєво впливає на рівень забезпечення захисту прав людини.

3. Порівняльне дослідження законодавчого міжнародного досвіду врегулювання використання відеотехніки у кримінальному провадженні свідчить про те, що лише вітчизняне процесуальне законодавство утворює правовий інститут відеозапису як механізм забезпечення права людини на об'єктивне кримінальне провадження.

Література

1. Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах Страсбург, 20 квітня 1959 року. Конвенцію ратифіковано із заявами і застереженнями Законом № 44/98- ВР (44/98-ВР ) від 16.01.98) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_036.

2. Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах. Страсбург, 8 листопада 2001 року. Протокол ратифіковано Україною із заявами та застереженнями Законом № 3449- VI від 01.06.2011 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_518.

3. Конституція України : Закон України № 254к/96-ВР від 28.06.1996 в редакції від 25.01.2012 // Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. - Режим доступу до документу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр.

4. Кримінально-процесуальний кодекс України : Закон України № 1001-05 від 28.12.1960 в редакції від 18.01.2012 // Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/1001-05.

5. Кримінально-процесуальний кодекс України: Затверджений законом від 28.12. 1960 року (1000 - 05) // ВВР. - 1961. - № 2. - Ст. 15.

6. Кримінальний процесуальний кодекс Російської Федерації [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www. consultant.ru/popular/upkrf/.

7. Архіпова К.О. Автореферат дисертації на здобуття вченої степені кандидата юридичних наук на тему «Застосування відеоконференцзв'язку у кримінальному судочинстві Росії і зарубіжних країн» / К.О. Архіпова [Електронний ресурс]. - Режим доступу : kpfu.ru/docs/F500238209/09.PDF.

8. Кримінальний процесуальний кодекс Республіки Беларусь [Електронний ресурс]. - Режим доступу : https://www.google.com.ua/#q=упк+республики+беларусь.

9. Кримінально-процесуальний кодекс Федеративної Республіки Німеччини [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.gesetze-im-intemet.de/englisch_stpo/englisch_stpo.html.

10. Кримінально-процесуальний кодекс США. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : Режим доступу: http:// www.uscourts.gov/uscourts/RulesAndPolicies/rules/2010%.

11. Кримінально-процесуальний кодекс Канада [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.ducharmefox.com/ Areas/Custom/ContentFiles/Documents/2012-Revised-Criminal- Procedure-Casebook.pdf.

12. Сердюк В.П. Технічні засоби в кримінальному провадженні України. Митна справа / В.П. Сердюк // Науково-аналітичний журнал. - № 4(88). - 2013. - С. 171.

13. Сердюк В.П. Відеозапис у кримінальному провадженні України: теорія і практика. Право / В.П. Срдюк // Науковий вісник Ужгородського національного університету. - № 22. - 2013. - С. 106.

Размещено на Allbest.ru