Юридичні факти: окремі проблеми класифікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет внутрішніх справ

Юридичні факти: окремі проблеми класифікації

Волкова І.М., аспірант

Постановка проблеми. У різних галузях права та юридичної практики використовується безліч юридичних фактів, але не всі вони посідають однакове місце в механізмі правового регулювання, що зумовлює труднощі щодо їхньої класифікації. Необхідність класифікації полягає в тому, що правильне віднесення їх до певного рівня системи дозволяє повно і всебічно виявити юридичну природу та особливості тієї чи іншої групи юридичних фактів. Практична ж цінність визначається тим, що, враховуючи специфіку кожного різновиду юридичних фактів, можна досягти підвищення ефективності оперування ними в правовому регулюванні.

Питання визначення юриичних фактів та зведення їх до логічно узгодженої системи не залишалося поза увагою науковців ще за радянських часів.

Ступінь опрацювання проблеми. У вітчизняній та зарубіжній науковій літературі приділяється значна увага теорії юридичних фактів, у тому числі їх класифікацій. Зокрема, її загальнотеоретичному аналізу присвятили свої дослідження В.Б. Ісаков, В.М. Синюков, С.С. Алексєєв, В.М. Горшеньов, Г.В. Кикоть, Г.М. Чувакова, А.М. Завальний та багато інших авторів. Питання юридичних фактів розглядалося також представниками різних галузевих наук: О.С. Іоффе, О.О. Красавчиковим, С.І. Реутовим, М.В. Зерніним, Н.П. Вороніною, В.В. Ярковим, А.З. Доловою, В.В. Муругіною, Б.І.Сташківим, С.Я. Фурсою та іншими.

Мета статті - системний аналіз підходів до класифікації юридичних фактів на основі узагальнення теоретичних досліджень та приписів чинного законодавства України.

Виклад основного матеріалу. Найбільш суттєве значення для розуміння природи та функцій юридичних фактів має їх поділ за вольовою ознакою на дії та події.

Одним із перших серед вітчизняних юристів класифікацію юридичних фактів за вольовою ознакою здійснив Є.В. Васьковський. Він поділяв юридичні факти на дії й події з їхньою подальшою класифікацією. Дії, у свою чергу бувають, дозволеними і недозволеними (правопорушеннями). Дозволені дії поділяються на неумисні та умисні (угоди). Правопорушення можуть бути випадковими, необережними й умисними [1, с. 138].

У 80-ті роки XX ст. найбільш докладну класифікацію юридичних фактів за вольовою ознакою було надано в працях В.Б. Ісакова. За даним критерієм юридичні факти поділяються на дії та події.

Під діями в юридичній науці розуміються не лише активні дії (угоди, адміністративні акти), а й бездіяльність людей у тих випадках, коли норма права зобов'язує їх до активних дій [2, с. 25]. Наприклад, невиконання обов'язків щодо виховання дитини, неявка на судове засідання.

Через вольову поведінку людей норми права впливають на суспільні відносини. За допомогою правового регулювання можна досягти або скорочення кількості дій, які не відповідають інтересам суспільства, або, навпаки, збільшення кількості дій, що відповідають інтересам держави і суспільства. Вольова поведінка людей може бути предметом правового регулювання лише тоді, коли вона пов'язана з динамікою правовідносин, тобто виступає у виді юридичних фактів - дій [3, с. 347].

Юридичні дії за ставленням до права поділяються на правомірні та неправомірні.

За спрямованістю волі суб'єкта на юридичні наслідки одні вчені поділяють правомірні дії на юридичні вчинки та юридичні акти [4, с. 71], інші виокремлюють ще й третій вид - результативні дії [3, с. 347; 5, с. 287].

Відповідно, юридичні вчинки - це правомірні дії, з якими норми права пов'язують настання юридичних наслідків незалежно від волі чи бажання суб'єкта правовідносин (наприклад, знахідка скарбу) [6, с. 139], юридичні акти як правомірні дії, спрямовані на досягнення правового результату, цілеспрямовано створюють, змінюють чи припиняють правові відносини для себе або інших суб'єктів [7, с. 347] (наприклад, заповіт, обвинувальний акт, розпорядження міського голови).

Із результативними діями пов'язують юридичні наслідки у зв'язку з досягненням відомого практичного результату діяльності, вираженого в об'єктивованій формі [3, с. 348-349].

Виділення результативних дій в окрему групу правомірних дій є прикладом подальшого поглиблення традиційної класифікації юридичних фактів. Виготовлення речей, створення творів літератури, мистецтва, науки і техніки - дії, безпосередньо не спрямовані на юридичний результат, тому, на перший погляд, їх можна віднести до юридичних вчинків. Однак результативні дії мають низку специфічних ознак. По-перше, юридичні наслідки пов'язуються не з фактом діяльності, а з його об'єктивованим результатом (наприклад, винаходом). По-друге, в даному випадку не має значення суб'єктивна сторона дій. По-третє, дії визнаються такими, що мають юридичне значення, навіть у випадку вчинення їх недієздатною особою [5, с. 287].

Таким чином, розмежування видів правомірних дій здійснюється за «елементами» правомірних дій, з якими норми права пов'язують юридичні наслідки - зі спрямованістю волі на юридичний результат (юридичні акти), із самим фактом вольової дії (юридичні вчинки) або з об'єктивованим результатом діяльності (результативні дії) [3, с. 350].

Неправомірні дії або правопорушення за ступенем суспільної небезпечності традиційно поділяються на злочини та проступки.

Також неправомірні дії класифікують за суб'єктом (дії індивіда, юридичних осіб), за об'єктом (проти життя і здоров'я, власності тощо), за галузями права (адміністративні, конституційні, цивільні, трудові (дисциплінарні), процесуальні та інші), за формою вини (умисні й необережні), за мотивом (хуліганські, корисливі тощо) [6, с. 33].

Особливе місце серед юридичних фактів посідають об'єктивно протиправні діяння - акти вольової поведінки, які мають «зовнішній» характер неправомірних дій [3, с. 353], тобто в яких наявні лише об'єктивні ознаки правопорушення, а суб'єктивні - відсутні [8, с. 365]. Вони поділяються на дії неделіктоздатного суб'єкта (особи, яка не досягла віку відповідальності, неосудної особи, недієздатної особи) та безвинні дії [8, с. 365] (казус, необхідна оборона, крайня необхідність).

Доцільно згадати, що юридичні події визначаються як життєві обставини, настання яких об'єктивно не залежить від волі і свідомості людини. У той же час, по-перше, багато подій лише спочатку можуть залежати від волі людини (народження людини, її смерть, пожежа тощо), а в подальшому виходять з-під її контролю. По-друге, розвиток науки і техніки збільшує можливості людини впливати на природні явища і процеси. Явища, що не залежать від волі і свідомості людини, не залишаються незмінними; відповідно, скорочується й обсяг юридичних подій у класичному визначенні [6, с. 38]. Тому юридичні події залежно від людської діяльності поділяються на абсолютні та відносні.

Абсолютні події не залежать від волі будь-кого. Це, як правило, явища природи (землетруси, повені, урагани, снігопади, сніжні лавини, селі тощо), що впливають на діяльність людини, які називають непереборною силою. Вони можуть стати, наприклад, підставою звільнення від відповідальності та виплати страхової винагороди. Відносні події викликані діяльністю людей, але виступають у певних правовідносинах незалежно від причин, якими вони зумовлені.

Також юридичні події за походженням поділяються на природні (стихійні) і такі, що походять від людини; залежно від повторюваності події - унікальні та періодичні (такі, що повторюються); за тривалістю - моментальні і триваючі (явища, процеси); за кількістю учасників - персональні, колективні, масові, з визначеною та невизначеною кількістю учасників; за характером наслідків - зворотні й незворотні [6, с. 40] .

За формою прояву [9, с. 92] (за способом зв'язку з явищем дійсності) [7, с. 348] розрізняють позитивні і негативні юридичні факти. Позитивні - юридичні факти, що виражають явища дійсності, які існували чи існують на даний час. Негативні - юридичні факти, що виражають відсутність певних явищ дійсності [10, с. 176]. Наприклад, наявність вищої юридичної освіти буде позитивним юридичним фактом, а відсутність судимості - негативним.

Негативний юридичний факт слід відрізняти від позитивного юридичного факту, викладеного в негативній формі. Наприклад, такий юридичний факт, як «невисокий ступінь суспільної небезпечності», є позитивним юридичним фактом, що отримав негативне словесне вираження [3, с. 359- 60].

Розмежування юридичних фактів на позитивні та негативні має суттєве значення для вирішення питань, пов'язаних із процесом доказування, зокрема з розподілом тягаря доказування (наприклад, під час доведення відсутності вини в зобов'язаннях, що виникають у зв'язку із заподіянням шкоди) [10, с. 176-177].

О.О. Красавчиков зазначав, що правовідносини можуть проходити три стадії: виникнення, зміну і припинення. Кожен із названих етапів - вид юридичних наслідків, що встановлюються нормами права за наявності певних юридичних фактів. Тому за юридичними наслідками [9, с. 87] юридичні факти поділяються на правовстановлюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі.

Слід погодитись з Є.О. Харитоновим, що така класифікація не враховує всі варіанти

трансформацій правовідносин, наприклад, можливість призупинення останніх, поновлення після призупинення тощо. Тому більш точним є підхід до класифікації юридичних фактів за ознакою характеру наслідків, що настають внаслідок існування певних обставин, за яким вони можуть бути поділені не на три, а більше видів:

юридичні факти, що встановлюють право. З їх існуванням пов'язане виникнення юридичних наслідків. Наприклад, договір найму житла є підставою виникнення прав і обов'язків щодо користування відповідним житлом (ст. 810 ЦК України);

юридичні факти, що змінюють право. Наявність цих фактів спричиняє зміну юридичних наслідків, у тому числі правовідносин, що вже існують [11, с. 73]. Прикладом може служити договір міни (ст. 715 ЦК України). Зміни можуть відбуватися щодо носіїв конкретних прав та обов'язків (цесія) та щодо змісту цих прав та обов'язків (заміна виконання) [9, с. 90];

юридичні факти, що припиняють право - це такі обставини, наявність яких спричиняє припинення юридичних наслідків, у тому числі правовідносин, що вже існують. Наприклад, конфіскація позбавляє особу права власності на майно (ст. 354 ЦК України);

юридичні факти, що перешкоджають виникненню або трансформації права - це обставини, наявність яких зумовлює правову неможливість виникнення, зміни, припинення тощо юридичних наслідків. Наприклад, таким «перешкоджаючим» фактом є перебування в близькій спорідненості, що виключає можливість укладення шлюбу (ст. 26 СК України);

юридичні факти, що призупиняють право. Наприклад, зупинення позовної давності у випадках, передбачених ст. 263 ЦК України;

юридичні факти, що поновлюють право. До них належать обставини, наявність яких спричиняє поновлення прав, що існували раніше. Наприклад, у разі появи особи, оголошеної померлою, суд скасовує відповідне рішення, і така особа може зажадати від інших суб'єктів повернення майна, що належить їй (ст. 48 ЦК України). У цьому випадку поновлення права власності пов'язане з двома обставинами: а) появою особи, оголошеної померлою; б) скасування судом рішення про оголошення особи померлою [11, с. 74].

Розподіл юридичних фактів на право- створюючі і правоперешкоджаючі розкриває функції юридичних фактів у фактичному складі. Правостворюючі факти - такі обставини, що необхідні для настання правових наслідків. Правоперешкоджаючі факти, навпаки, гальмують розвиток фактичного складу, перешкоджають настанню певних правових наслідків. Між правостворюючими і правоперешкоджаючими фактами немає непрохідної межі. Відсутність правостворюючого факту має правоперешкоджаюче значення (фактичний склад змушений «чекати» появи необхідного факту). Навпаки, відсутність правоперешкоджаючого факту - необхідна умова для настання правових наслідків [5, с. 290].

Дану класифікацію юридичних фактів варто відмежувати від розподілу їх на правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі та інші. В основі цих класифікацій лежать різні критерії. Юридичні факти поділяються на правостворюючі і правоперешкоджаючі за їх функцією всередині фактичного складу. Факти і склади можуть бути правоутворюючими, правозмінюючими, правоприпиняючими залежно від правових наслідків, які вони породжують як ціле. Таким чином, перша класифікація не заміняє і не підмінює другу [5, с. 290-291].

За значимістю [12, с. 401] юридичні факти поділяють на основні (головні) і додаткові (підлеглі). Основний юридичний факт найбільш повно відображає сутність життєвої ситуації, що потребує правового регулювання. Усі інші факти мають уточнююче значення, конкретизують та деталізують юридично значущі обставини. Наприклад, основними фактами для призначення пенсії за віком є вік і стаж роботи. Усі інші фактичні обставини мають додатковий характер. За наявністю основного факту законодавство допускає в окремих випадках дострокове настання правових наслідків [7, с. 348-349]. Прикладом основного юридичного факту також може бути укладення основного договору, а додаткового юридичного факту - додатковий договір.

Оскільки юридичні факти є фактами суспільного життя, їх класифікація можлива за матеріальним змістом, тобто за належністю до тієї чи іншої сфери суспільних відносин. Наприклад, юридичні факти, пов'язані з правовим регулюванням транспортної сфери, охорони здоров'я тощо. Даний підхід дозволяє більш предметно аналізувати юридико-фактичну основу правового регулювання та в перспективі може призвести до формування нових розділів і напрямів теорії юридичних фактів, орієнтованих на вирішення актуальних завдань державного будівництва [6, с. 30].

З огляду на зв'язок із відповідними правовідносинами юридичні факти поділяються на матеріальні і процесуальні. До матеріальних фактів належать фактичні обставини, що є підставами настання матеріальних правовідносин. Процесуальні факти пов'язані з юридичним процесом, його розвитком і динамікою [5, с. 291]. Прикладом матеріального юридичного факту є народження дитини як підстава призначення допомоги під час народження дитини (ст. ст. 10-11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми») [13]. До процесуальних юридичних фактів належить застосування запобіжних заходів (ст. ст. 176-196 КПК України) [14].

За ознакою документального закріплення юридичні факти можуть поділятися на оформлені і неоформлені. Більшість юридичних фактів існує в оформленому, зафіксованому вигляді (так, факт смерті оформлюється свідоцтвом про смерть). Разом із тим деякі юридичні факти можуть існувати в неоформленому вигляді. Це, наприклад, конклюдентні дії, усна угода між громадянами або відмова від реалізації суб'єктивного права. Неоформленими можуть бути і юридичні події: зміни в стані здоров'я, смерть, народження [6, с. 40].

Наприклад, заступник прокурора Здолбунівського району Рівненської області звернувся до суду з позовом в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1, 2000 р. н., до відділу реєстрації актів цивільного стану Здолбунівського районного управління юстиції Рівненської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме здійснити актовий запис про народження оСОБА_1, 2000 р. н. та видати їй свідоцтво про народження. Підставою звернення до суду стало те, що у вказаної особи відсутні будь-які документи, що посвідчують її особу у зв'язку з тим, що мати ОСОБА_2 не зареєструвала народження дитини в органах реєстрації актів цивільного стану. Після народження доньки ОСОБА_2 звернулася із заявою до відділу реєстрації актів цивільного стану Здолбунівського районного управління юстиції Рівненської області щодо реєстрації ОСО- БА_1, 2000 р. н. На дане звернення отримала відповідь про неможливість вчинити ці дії у зв'язку з тим, що на той момент у неї був наявний паспорт громадянина СРСР, який не надавав можливості здійснення правочинів. Ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 07.04.2015 дану позовну заяву залишено без розгляду на підставі заяви позивача у зв'язку з добровільним виконанням позовних вимог [15].

В.Б. Ісаков подібні юридичні факти можна назвав латентними (прихованими) [6, с. 40]. Також у латентному вигляді існує певна частина фактів-правопорушень.

За характером дії юридичні факти поділяються на факти обмеженої (однократної) дії та факти-стани (юридичний факт, що триває).

Факти обмеженої (однократної) дії - це обставини, з якими норми права пов'язують юридичні наслідки лише в певному конкретному випадку. Юридичні факти цього виду існують лише в певний момент або період часу, а потім зникають, породжуючи ті чи інші юридичні наслідки [10, с. 177]. Наприклад, укладення договору, призначення на посаду, смерть.

Факти-стани (юридичні факти, що тривають) - це обставини, які існують тривалий час, мають якість об'єктивної реальності, а також безперервно або періодично породжують юридичні наслідки. До юридичних фактів-станів належать шлюб, споріднення, працездатність, національність, громадянство, стаж, членство в громадській організації, процесуальні строки, судимість тощо [16, с. 78]. Особливість зазначених юридичних фактів полягає в тому, що вони можуть залежати від волі людини, а можуть установлюватися і поза її волею (наприклад, стан хвороби).

За складом юридичні факти поділяють на прості та складні. Прості - юридичні факти, що складаються з одного факту, якого достатньо для настання юридичних наслідків, тобто після настання зазначеного юридичного факту виникають юридичні наслідки [2, с. 23]. Наприклад, припинення шлюбу внаслідок смерті одного з подружжя (ч. 1 ст. 104 СК України) [17].

Складні - певна сукупність елементів одного юридичного факту, необхідного для настання юридичних наслідків [2, с. 23]. Вони містять декілька юридично значущих ознак.

Наприклад, факт дієздатності громадянина містить у собі як суб'єктивний елемент здатність своїми діями здобувати і реалізовувати права і виконувати обов'язки, а також об'єктивний елемент -- вік. Типовим прикладом складних юридичних фактів є правопорушення, що складається з декількох елементів суб'єктивного і об'єктивного характеру [7, с. 349].

Складні юридичні факти не слід ототожнювати з фактичними складами. Фактичний склад - це система юридичних фактів, передбачених нормами права в якості підстави настання юридичних наслідків, у тому числі виникнення, зміни і припинення правовідносин [18, с. 19].

Наприклад, для призову громадянина на військову службу необхідні наявність українського громадянства, досягнення встановленого законом віку, необхідний стан здоров'я, відсутність установленого законом права на відстрочку. Сукупність зазначених фактичних обставин, на основі яких відбувається акт призову, породжує для громадянина комплекс прав і обов'язків, пов'язаних із проходженням строкової військової служби.

Фактичний склад відрізняється від складного юридичного факту тим, що він складається з різних за змістом юридичних фактів. Для юридичної повноцінності фактичного складу необхідні не тільки наявність усіх елементів юридичного факту, а й додержання певного порядку їх систематизації у фактичному складі. Наприклад, для визнання підприємця банкрутом необхідно, аби нездатність задовольнити законні вимоги кредиторів настала до того, як ці вимоги будуть заявлені в суді. В іншому випадку визнання підприємця банкрутом неможливо [7, с. 349-350].

У сучасних розробках проблематики юридичних фактів як різновид виокремлюють розрахункові юридичні факти. Це фактичні показники, коефіцієнти, індекси, що розраховуються на основі деяких первинних фактичних обставин та є підставою для виникнення права на винагороду, надбавку або знижку тощо. Використання формалізованих розрахунків у системах заробітної плати в деяких видах угод змушує уважніше вивчати становлення цього різновиду юридичних фактів [5, с. 291]. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп Ч Кс, де П - розмір пенсії у гривнях, Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи[19].

За онтологічним статусом юридичні факти поділяють на факти (акти), які обґрунтовані обставинами, реальними й уявними (презумпціями) [20, с. 74]. З останньою класифікацією не можна погодитись, оскільки презумпції - не юридичні факти, а лише припущення про їх наявність або відсутність.

Висновки. Отже, класифікація юридичних фактів - необхідний засіб вивчення правових відносин, особливостей правового регулювання. Наукову і практичну цінність класифікації юридичних фактів розкрито ще не повною мірою. її подальший розвиток необхідний для вирішення різноманітних завдань юриспруденції, в тому числі підвищення ефективності правового регулювання. А правові презумпції - не юридичні факти, а лише припущення про їх наявність або відсутність.

Література

юридичний законодавство презумпція

1. Васьковский Е.В. Учебник гражданского права / Е.В. Васьковский. - М.: Статут, 2003. - 382 с.

2. Чувакова А.М. Юридические факты, фактические составы и их дефекты: монография / А.М. Чувакова; под. ред. Ю.Н. Оборотова; Одес. нац. юрид. акад. - Одесса: Феникс, 2009. - 112 с.

3. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Курс лекций в 2-х томах / С.С. Алексеев. - Свердловск: Свердлов. юрид. ин-т. Т 1. Основные вопросы общей теории социалистического права. - 1972. - 395 с.

4. Основы советского права / Под. общ. ред. О.С. Иоффе. - Минск: Вышэйш. школа, 1970. - 600 с.

5. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах / Под ред. проф. М.Н. Марченко. - М.: Издательство «Зерцало». - Т. 2. Теория права. - 1998. - 640 с.

6. Исаков В.Б. Юридические факты в советском праве / В.Б. Исаков. - Москва : Юрид. лит., 1984. - 144 с.

7. Загальна теорія держави і права. Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів / М.В. Цвік,

8. О.В. Петришин, Л.В. Авраменко та ін.; за ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М.В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О.В. Петришина. - Харків: Право, 2010. - 584 с.

9. Шульга А.М. Теорія держави і права / А.М. Шульга, Л.В. Новікова, В.І. Сідоров та ін.; за заг ред. А.М. Шульги. - Х.: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2014. - 464 с.

10. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве / О.А. Красавчиков. - Москва: Госюриздат, 1958. - 184 с.

11. Алексеев С.С. Общая теория права: курс в 2-х т. / С.С. Алексеев. - М. : Юрид. лит. - Т. 2. - 1982. - 360 с.

12. Харитонов Є.О. Деякі питання класифікації юридичних фактів / Є.О. Харитонов // Актуальні проблеми держави і права. - 2008. - Вип. 42. - С. 73-81.

13. Гордєєв В. Критерії класифікації юридичних фактів / В. Гордєєв // Право України. - 2012. - № 3-4. - С. 396-403.

14. Про державну допомогу сім'ям з дітьми: Закон України від 21.11.1992 № 2811-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 5. - Ст. 21.

15. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012 № 4654-МПІ // Офіційний вісник України. - 2012. - № 37. - Ст. 1370.

16. Ухвала Здолбунівського районного суду Рівненської області від 07.04.2015 у справі № 562/530/15-а // Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/43546448.

17. Погребной И.М. Теория права / И.М. Погребной. - Х.: Основа, 2003. - 128 с.

18. Сімейний кодекс України: Закон України від 10.01.2002 № 2947-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 21-22. - Ст. 135.

19. Исаков В.Б. Фактический состав в механизме правового регулирования / В.Б. Исаков. - Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1980. - 128 с.

20. Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування: Закон України від 09.07.2003 № 1058-ІМ // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 49-51. - Ст. 376.

21. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посібник. Вид. 8-е, стереотипне / П.М. Рабінович. - Х.: Консум, 2005. - 160 с.

Размещено на Allbest.ru