Гуманізація права в умовах глобалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гуманізація права в умовах глобалізації

Постановка проблеми

Одним із важливих показників моральності суспільства є гуманність його законодавства. Сучасна світова практика свідчить, що в ХХІ столітті стала помітною стійка тенденція до гуманізації правових норм як на міжнародному, так і на національному рівні, що є показником позитивних змін у ставленні людської спільноти до окремих індивідів, живих істот та навколишнього середовища. Наразі можна сподіватися, що ці зміни триватимуть і надалі. Водночас досить проблемними залишаються питання, що стосуються нормативного регулювання правового становища біженців, мігрантів, а також проблеми підтримки миру у світі.

Ступінь розробленості проблеми.

Розробці питання гуманізації права приділяли увагу такі вчені, як Т.О. Підковенко, О.Є. Проць, Н.В. Ортинська, Є.С. Демчіхіна, В.О. Меркулова, А.В. Градецький, С.М. Сидоренко, О.М. Толочко, Н.В. Нестор, С.В. Сьо- мін, Г.І. Чанишева, Р.І. Чанишев та інші.

Мета дослідження - аналіз гуманізації права в умовах глобалізації.

Виклад основного матеріалу

Актуальність обраної теми зумовлена значним впливом тенденцій гуманізації на сучасне міжнародне та національне право та водночас ускладненим процесом реального втілення цих тенденцій у життя на рівні окремих держав, зокрема й України.

Аналіз досвіду розвинених держав та міжнародного права дає підстави стверджувати, що сучасні тенденції гуманізації охопили, насамперед, такі галузі права: кримінальне, трудове та право соціального забезпечення. В цих галузях особливо помітна щораз більша повага до прав людини, орієнтованість законодавця на поступове введення більш гуманних правових норм.

Основою цих гуманістичних тенденцій є антропологічний (тобто людиноцентричний) підхід до розуміння права [1] та увага до людини як до особистості, домінування її прав над інтересами держави [2]. Цими основними принципами керувалися й українські законодавці, закріплюючи у статті 3 Конституції України, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю [3]. Таким чином, у нашій державі на конституційному рівні людина проголошується основним ціннісним орієнтиром для державної політики, у тому числі й у правовій сфері. Вважаємо, що цей припис може свідчити про намір держави керуватися гуманістичними ідеалами у законодавчій сфері.

На основі аналізу останніх наукових публікацій ми можемо відзначити такі гуманістичні тенденції, що відбулися у кримінально-правовій та кримінально-процесуальній сфері, як: 1) гуманізація ювенальної юстиції; 2) гуманізація пенітенціарного законодавства; 3) гуманізація кримінального процесу.

У світовій ювенальній юстиції наразі панує гуманістична тенденція, за якою зусилля держави спрямовані не на покарання неповнолітніх правопорушників, а на їх виправлення та перевиховання. Так, досить гуманною видається тенденція залучення громадських установ до корекції поведінки неповнолітніх правопорушників. Як зазначає О.Є. Проць, у США існують недержавні підліткові суди, в яких дорослі або зовсім не беруть участі, або лише керують процедурою. У цих судах розглядаються справи про вперше вчинені нетяжкі злочини та проступки, якщо неповнолітній визнав свою вину. Примусові засоби, які застосовують підліткові суди (відвідання спеціальних занять для подолання наркотичної або алкогольної залежності; грошова реституція, зобов'язання взяти участь у судовому засіданні підліткового суду як присяжний тощо), мають нерепресивний характер і значний виховний потенціал [4]. Проте цей досвід ще не може бути запозичений нашою державою через низьку громадську свідомість вітчизняних підлітків.

Також вчена наводить приклад Нової Зеландії, де у рамках ювенальної юстиції практикується співбесіда, в якій беруть участь потерпілий та його захисники (родичі) і неповнолітній правопорушник та його родина (або представники громади). Під керівництвом медіатора потерпілий розповідає про матеріальну та моральну шкоду, спричинену йому, а правопорушник та його родина шукають та пропонують засоби для компенсації шкоди. Укладений між сторонами договір подається до суду для затвердження; якщо ж примирення не досягнуто, справа неповнолітнього підлягає судовому розгляду [4]. Вважаємо, що в Україні така концепція також неприйнятна на даному етапі розвитку суспільства через можливість чинення тиску на потерпілого та його родину родичами порушника, що мають більш високий соціальний статус, аніж родина потерпілого. Така несприятлива ситуація в Україні склалася через значне поширення корупції та низький рівень поваги громадян до закону, що є однією з негативних тенденцій вітчизняної моралі.

Прийнято виокремлювати ще дві тенденції гуманізації ювенальної юстиції, а саме:

1) у багатьох державах, наприклад у Швеції та Нідерландах, ефективно функціонують недержавні інституції виконання покарань для неповнолітніх правопорушників. У межах місцевої громади виконується значна частина судових рішень у справах неповнолітніх, зокрема громадські роботи (дрібний ремонт будівель, прибирання території тощо);

2) у католицьких країнах (Іспанії, Італії, Португалії, Польщі) важливу роль у ювенальній юстиції відіграє церква [4]. Підтримуємо ідею впровадження в Україні недержавних інституцій виконання покарань неповнолітніх, оскільки пенітенціарні установи, що наразі існують в Україні, сприяють не ресоціалізації та виправленню порушників, а формуванню так званої «в'язничної моралі». Під цим твердженням ми маємо на увазі, що особи, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, спілкуючись одне з одним, виробляють етичні норми, зумовлені не загальнолюдськими цінностями та нормами моралі, а криміналізованим середовищем.

Вітчизняними вченими висловлюється думка, що гуманізація права передбачає пошук альтернативних методів та способів впливу на неповнолітнього правопорушника, які не були би пов'язані з позбавленням чи обмеженням волі особи. У якості таких методів вчені пропонують поширені у зарубіжних країнах санкції у вигляді громадських робіт. На відміну від позбавлення волі неповнолітній при такій санкції не набуває криміногенних зв'язків, що є надзвичайно поширеним явищем. У якості інших переваг такої санкції дослідники відзначають набуття неповнолітнім трудових навичок, суспільну корисність, а також економність для держави [5, с. 167-168]. Ми вважаємо таку санкцію оптимальною також із міркувань прищеплення порушникові дисципліни та громадського нагляду під час виконання робіт. Громадські роботи видаються нам доцільнішими за накладання штрафу, оскільки наразі більшість порушників походять з матеріально неблагополучних родин, і нерідко саме нестача певних матеріальних благ штовхає неповнолітніх на вчинення правопорушення. На користь цього твердження свідчить той факт, що в Україні приблизно 66% злочинів, вчинених неповнолітніми, мають корисливий характер [6, с. 173].

Позитивним кроком у напрямку гуманізації вітчизняної ювенальної юстиції є проект Концепції створення та розвитку системи ювенальної юстиції в Україні [7]. Цей документ покликаний закріпити основні завдання, функції, принципи ювенальної юстиції в Україні, а також проголосити основні умови реалізації проекту. Вважаємо, що якнайшвидше прийняття цієї концепції сприятиме пришвидшенню євроінтеграції України.

Тенденції гуманізації торкнулися і сфери пенітенціарного законодавства. Так, О.В. Меркулова зауважує, що в таких країнах, як Франція, ФРН, Швеція, Іспанія, Англія наразі активно практикуються санкції за кримінальні правопорушення, що не пов'язані з позбавленням волі та ізоляцією порушника. Вчена зазначає, що звернення до кримінального законодавства зазначених країн Європи надає підстави стверджувати, що випробування, під яким слід розуміти встановлення певного іспитового строку для засудженої особи, протягом якого за її поведінкою здійснюється контроль і спостереження, може бути застосовано на різних стадіях кримінального правосуддя. Суд може відстрочити прийняття рішення як щодо самого факту засудження, щодо рішення про призначення покарання, так і щодо реального виконання (відбування) призначеного судом покарання [8, с. 130].

Вважаємо таку тенденцію досить позитивною з гуманістичної точки зору, тому що наразі покарання, що пов'язані з позбавленням волі, дещо дискредитували себе, оскільки вони здебільшого досягають мети покарання, проте не сприяють виправленню особи. Як зазначає з цього приводу А.В. Градецький, якщо мета виправлення й ресоціалізації особи не досягається, то система кримінального покарання і його виконання працює безрезультатно, а заходи виправлення засуджених малоефективні та не відповідають вимогам суспільства [9, с. 52]. Підтримуємо цю думку і вважаємо, що основним завданням України в умовах глобалізації є забезпечення розробки системи пенітенціарних заходів, що сприятимуть виправленню засуджених та їх подальшій реінтеграції у суспільство.

Досить вдалий досвід у пенітенціарній сфері має Японія, що розробила підхід, згідно з яким процедура виконання покарань диференціюється залежно від класифікації засуджених. Усі засуджені до позбавлення волі поступають спочатку до центрів класифікації, від результатів якої вони можуть бути направлені в пенітенціарні установи для: осіб з незначними злочинними нахилами; осіб із більш розвинутими злочинними нахилами; іноземних громадян; осіб, термін покарання яких понад вісім років; осіб, які молодші 20 років; психічно хворих осіб; осіб із різними захворюваннями та фізичними вадами [10, с. 134; 11, с. 217]. Пропонований підхід є раціональним, оскільки категорії злочинців із різними злочинними нахилами перебувають окремо, і особи, що мають стійку схильність до вчинення протиправних діянь, не прищеплюють злочинних навичок особам, які більше придатні до життя у суспільстві. Також цей підхід є досить гуманістичним та моральним, тому що це має мінімізувати насильство злочинців, що мають досвід перебування у пенітенціарних установах, над особами, що були засуджені до позбавлення волі вперше.

Із січня 2010 року в країнах-членах Ради Європи діє стандарт організації діяльності національних служб пробації країн-членів - Європейські правила пробації (European Probation Rules). Вони регулюють відбування такого виду покарання, як пробація, суть якої полягає у випробуванні особи, яка вчинила злочин, тобто у з'ясуванні можливості (чи неможливості) виправлення особи без застосування кримінального покарання [12, с. 157]. В Україні наразі тільки обговорюється можливість запровадження інституту пробації, і у Верховну Раду внесений проект Закону України «Про пробацію» [13]. Вважаємо за доцільне продовжити роботу над його прийняттям, керуючись при цьому Європейськими правилами пробації.

Гуманізація торкнулася і такої сфери законодавства, як кримінальний процес. Так, О.М. Толочко на основі аналізу практики Європейського суду з прав людини виокремив значну кількість прецедентів, що захищають право людини на розумність строків розгляду справи. Європейським судом вироблено низку критеріїв, що дозволяють встановити такі «розумні строки», а саме: 1) складність справи; 2) поведінка сторін (тобто недопущення умисного затягування справи її учасниками); 3) важливість предмета розгляду та ступінь ризику для обвинуваченого [14, с. 38-39]. Вчений відзначає, що вказані критерії вже імплементуються багатьма країнами ЄС у національне законодавство [14, с. 40]. На нашу думку, якщо українські суди дотримуватимуться цих критеріїв, це дозволить значно покращити здійснення правосуддя у нашій державі, а також пришвидшить євроінтеграцію України.

Яскравим свідченням гуманістичних тенденцій в національному законодавстві окремих країн є розповсюдження інституту медіації. Так, він поширений у таких країнах, як Великобританія, Канада, США та Австралія. Сполучене Королівство має найширший досвід у цій сфері. У цій країні склалася класична конструкція медіації, яка полягає в тому, що конфліктуючі сторони з дозволу вповноважених державних органів намагаються вирішити свій конфлікт поза рамками кримінальної юстиції, залучаючи до їх примирення третіх осіб, найчастіше представників громадських утворень, орієнтованих на попередження злочинності або боротьбу з нею. У разі успішно проведеної медіації обвинувачений відшкодовує шкоду в тій формі, яка прийнятна для потерпілого - у формі вибачення, сплати грошової суми, виконання робіт на користь суспільства або потерпілого тощо [15, с. 145]. Слід відзначити, що з прийняттям нового Кримінально-процесуального кодексу в Україні було введено аналог медіації - кримінальне провадження на підставі угод.

Вищезазначені тенденції яскраво свідчать про те, що в глобалізованому світі відбувається поступова гуманізація кримінального законодавства. Також гуманізація права яскраво проявляється у сфері соціального забезпечення та трудовому праві.

Велика кількість міжнародних правових актів та національних правових норм спрямована на покращення правового становища працівників. Сучасне законодавство гло- балізованого світу суттєво відрізняється від правового масиву індустріальної ери, правові норми якої були покликані захищати насамперед інтереси роботодавців.

Так, Г.І. Чанишева на основі аналізу сучасних міжнародних правових актів відзначила, що норми трудового права базуються на соціальному діалозі між робітником та роботодавцем, який базується на таких принципах: принцип свободи об'єднання та захисту прав профспілок, інших представників працівників; принцип двостороннього і тристороннього співробітництва (біпартизм і трипартизм), багаторівневого співробітництва; принцип рівноправності представників суб'єктів соціального діалогу; принцип повноважності представників суб'єктів соціального діалогу; принцип забезпечення права на колективні переговори; принцип добровільного прийняття зобов'язань; принцип обов'язковості та належного виконання колективних договорів, які укладаються в результаті колективних переговорів; принцип примирного характеру вирішення розбіжностей, які виникають у відносинах соціального діалогу, та забезпечення права працівників і роботодавців на колективні засоби захисту [16, с. 101]. Законодавче закріплення принципів соціального діалогу реалізовано і в Україні.

Сучасне законодавство, наприклад Європейська соціальна хартія (переглянута), закріплює право особи на інформацію про умови праці, що також, на нашу думку, є тенденцією до гуманізації права. Вітчизняні вчені Г.І. Чанишева та Р.І. Чанишев зазначають, що категорію «умови праці» не можна зводити лише до вимог безпеки і гігієни праці. За своїм змістом ця категорія є більш широкою і може бути визначена як сукупність організаційних, технічних і технологічних характеристик роботи, яку працівник зобов'язаний виконувати за трудовим договором [17, с. 62]. Право особи на інформацію про умови праці закріплено у КЗпП України. Дослідники пропонують додати до вітчизняного законодавства також норму, що закріпить право особи на інформацію про процедуру працевлаштування, а також про можливі службові відрядження працівника, їх періодичність, підвищення кваліфікації та інші умови організації трудової діяльності працівника [17, с. 62]. Зазначена думка є слушною, оскільки така інформація є досить важливою для особи, що працевлаштовується за трудовим договором.

Вітчизняні вчені зазначають, що у деяких зарубіжних країнах роботодавець зобов'язаний інформувати претендента про свій фінансовий стан. Так, у Німеччині законодавство покладає на роботодавця обов'язок попередити особу про важке економічне становище підприємства і наявність ризику невиплати заробітної плати у майбутньому [17, с. 62]. На нашу думку, доцільно закріпити аналогічну норму і в Україні, оскільки в нашій державі непоодинокі випадки невиплати або затримки заробітної плати працівникам приватних структур, що роботодавці виправдовують скрутним фінансовим становищем підприємства. Право на таку інформацію видається нам важливою складовою гуманізації законодавства.

Заслуговує на увагу пропозиція А.О. Поліщука, що пропонує створити в Україні систему гарантійних установ, що захищатимуть фінансові інтереси працівників на випадок банкрутства підприємства [18, с. 110]. Так, вчений зазначає, що законодавство країн Європи передбачає переведення розрахунків з оплати праці при ліквідації юридичної особи на гарантійні установи. Механізм їх утворення та функціонування регулюється Директивою Європейського парламенту й Ради 2002/74/ ЄС, яка вносить зміни до Директиви Ради 80/987/ЄЕС від 20 жовтня 1980 року про зближення правових положень держав-членів щодо захисту найманих працівників у випадку неплатоспроможності їхнього роботодавця, Конвенцією Міжнародної організації праці № 173 1992 року про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця № 180. Директивою 2002/74/ЄЕС від 23 вересня 2002 року на країни-члени ЄС покладено обов'язок створити гарантійні установи, що здійснюватимуть виплату заробітної плати працівникам, якщо роботодавець стане неплатоспроможним. Роботодавці зобов'язані робити внески у фінансування цих установ [18, с. 111; 19]. Вважаємо, що створення гарантійних установ не тільки дозволить гуманізувати вітчизняне законодавство, але й пришвидшить прийняття рішення про вступ України до ЄС.

У галузі права соціального забезпечення Європейська соціальна хартія (переглянута) зобов'язує країни, що до неї приєдналися: 1) докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на вищий рівень; 2) вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх і багатосторонніх угод або в інший спосіб і відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення: а) рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших держав у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування соціально захищених осіб по територіях держав. При цьому окремі країни повинні в кожному звітному циклі представляти на розгляд Комітету незалежних експертів докази неухильного вдосконалення такої системи; б) надання, здійснення та поновлення прав на соціальне забезпечення такими засобами, як сумарний залік періодів страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної з держав [20]. Вважаємо, що проголошення необхідності постійного вдосконалення системи соціального забезпечення свідчить про людиноцентричну орієнтацію сучасного європейського законодавства, що стосується соціального забезпечення. Помітно, що у вищевказаному документі інтереси індивіда домінують над інтересами держави. Слід зазначити, що Європейська соціальна хартія (переглянута) ратифікована також і Україною.

Зазначені тенденції, що домінують у трудовому праві та праві соціального забезпечення, носять глибоко гуманістичний характер та ставлять інтереси окремого людського індивіда вище таких потужних сил, як держава та великі корпорації, захиститися від тиску яких людина може лише за допомогою юридичних норм. Разом з тим викликає занепокоєння зростання впливу транснаціональних корпорацій на міжнародному та національному рівні.

Висновки

право кримінальний соціальний

Зазначене вище дає підстави зробити наступні висновки. У правових міждержавних та національних системах глоба- лізованого світу помітні потужні гуманістичні тенденції. Деякі з цих тенденцій вже мають місце в Україні, інші для нашої держави є тільки справою майбутнього. Сучасні тенденції гуманізації охопили насамперед такі галузі права: кримінальне, трудове та право соціального забезпечення. У цих галузях особливо помітна щораз більша повага до прав людини, орієнтованість законодавця на поступове введення гуманніших правових норм. У кримінальному праві простежуються тенденції до гуманізації ювенальної юстиції, пенітенціарного законодавства, а також кримінального процесу. Гуманізація торкнулася також і трудового права, правові норми якого спрямовані насамперед на захист інтересів працівників і покращення їхнього становища. Сучасні глобалізовані європейські країни, зокрема Швеція, Франція, Нідерланди, Бельгія, широко декларують доктрину вдосконалення соціального забезпечення. Важливим кроком у цьому напрямку стала Європейська соціальна хартія (переглянута), що ратифікована у тому числі й Україною. Вищеокреслені тенденції носять глибоко гуманістичний характер та ставлять інтереси окремого людського індивіда вище таких потужних сил, як держава та великі корпорації, захиститися від тиску яких людина може лише за допомогою юридичних норм. Водночас, викликає занепокоєння зростання впливу транснаціональних корпорацій на міжнародному та національному рівні.

Література

1. Подковенко Т.О. Антропологічний підхід до права як основа юридичної науки / Т.О. Подковенко // Право і суспільство. - 2015. - № 2. - С. 32-38.

2. Братасюк В. Людина-особистість як суб'єкт права в контексті сучасної правової політики / В. Братасюк // Публічне право. - 2013. - № 4 (12). - С. 227-234.

3. Ортинська Н.В. Кримінальна відповідальність неповнолітніх: оновлення методологічних підходів / Н.В. Ортинська // Форум права. - 2015. - № 5. - С. 166-170.

4. Демчіхіна Є.С. До питання гуманізації ювенальної юстиції України / Є.С. Демчіхіна // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2014. - №. 3. - С. 172-177.

5. Меркулова В.О. Умовні види звільнення від покарання та його відбування: особливості законодавчого визначення в окремих країнах Європи / О.В. Меркулова // Південноукраїнський правничий часопис. - 2015. - № 1. - С. 129-132.

6. Градецький А.В. Освіта як засіб виправлення засуджених / А.В. Градецький // Держава та регіони. Серія: Право. - 2015. - № 1. - С. 51-55.

7. Сидоренко С.М. Зарубіжний досвід виконання правоохоронних функцій пенітенціарними установами та можливості його використання в Україні / С.М. Сидоренко // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2013. - № 3. - С. 130-138.

8. Уголовно-исполнительное право : учеб. для юрид. вузов / [А.С. Михлин, П.Г. Пономарев, В.И. Селиверстов, И.В. Шмаров] ; под ред. В.И. Селиверстова. - 2-е изд. - М. : Юриспруденция, 2000. - 320 с.

9. Сьомій С.В. Європейські правила пробації та реформування кримінально-виконавчої системи в Україні / С.В. Сьомій // Стратегічні пріоритети. - 2014. - № 2. - С. 154-159.

10. Толочко О.М. Гуманізація судового розгляду в кримінальному провадженні у контексті міжнародно-правових стандартів / О.М. Толочко // Вісник Національної академії прокуратури України. - 2013. - №. 3. - С. 35-40.

11. Нестор Н.В. Медіація у кримінальному процесі Сполученого Королівства Великої Британії // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2014. - № 12. - С. 144-148.

12. Чанишева Г.І. Основні принципи соціального діалогу у сфері праці / Г.І. Чанишева // Вісник Південного регіонального центру Національної академії правових наук України. - 2014. - № 1. - С. 100-106.

13. Чанишева Г.І. Інформація про умови праці як категорія трудового права / Г.І. Чанишева, Р.І. Чанишев // Вісник Одеського національного університету. Серія: Правознавство. - 2014. - № 19, Вип. 1. - С. 60-68.

14. Поліщук А.О. Адаптація трудового законодавства України до норм європейського права / А.О. Поліщук // Економіка АПК. - 2014. - № 10. - С. 109-114.

Размещено на Allbest.ru