Суд як соціальний регулятор: шість прикладів з українського сьогодення

Размещено на http://www.allbest.ru/

СУД ЯК СОЦІАЛЬНИЙ РЕГУЛЯТОР: ШІСТЬ ПРИКЛАДІВ З УКРАЇНСЬКОГО СЬОГОДЕННЯ

Мартиненко О.О., к. ю. н.,

адвокат

У статті проаналізовано судові рішення українських судів, у яких простежуються прояви судової правотворчості, а самі суди виступають у нехарактерній ролі соціального регулятора. Окрему увагу приділено юридичній аргументації судових рішень та мотивам, які, хоч і не відображаються у тексах рішень, проте впливають на їх ухвалення. За результатами аналізу прикладів запропоновано відмовитись від формалістичного сприйняття суду як «слуги закону», який механічно застосовує наявні писані норми, а усвідомити реальний обсяг повноважень та можливостей судів регулювати суспільні відносини шляхом своєї правотворчої діяльності.

Ключові слова: правосуддя, судова правотворчість, судовий прецедент, судова реформа, юридичний прагматизм.

судовий правотворчість юридичний регулятор

В статье проанализированы судебные решения украинских судов, в которых прослеживаются проявления судебного правотворчества, а сами суды выступают в несвойственной для себя роли социального регулятора. Особое внимание уделено юридической аргументации решений, а также мотивам, которые, хоть и не отображаются в текстах решений, но влияют на их вынесение. По результатам анализа примеров предложено отказаться от формалистичного восприятия суда как «слуги закона», который механически применяет уже существующие писаные нормы, а осознать реальный объем полномочий и возможностей судов регулировать общественные отношения путем правотворческой деятельности.

Ключевые слова: правосудие, судебное правотворчество, судебный прецедент, юридический прагматизм.

Martynenko O.O. COURT AS SOCIAL REGULATOR: SIX EXAMPLES FROM UKRAINIAN PRESENT The article is devoted to the analysis of Ukrainian courts' judicial decisions where judicial lawmaking can be found, and the courts act in the unusual role of the social regulator. Special attention paid to the legal reasoning of such decisions and motives which influence decision-making. Based on the analysis of such examples, proposed to abandon the formalistic understanding of the court as a “servant of the law”, which is mechanically applies existing rules, but to realize the real courts' authority and opportunity to regulate social relations through lawmaking.

Key words: judge-made law, judicial precedent, judicial reform, justice, legal pragmatism.

Постановка проблеми. Проблема наукового дослідження судової правотворчості актуалізувалась в Україні внаслідок декількох факторів. По-перше, конституційна судова реформа передбачила ряд новел, які відкривають шлях для суддівського активізму та дають змогу переосмислити формалістичну роль суду як «слуги закону». Так, згідно із ч. 1 ст. 129 Конституції України судді під час здійснення правосуддя вже не «підкоряються лише закону», суддям приписано «керуватися верховенством права». Законність у ч. 2 ст. 129 Конституції України більше не передбачена серед основних засад судочинства. По-друге, запровадження суддівського досьє, яке, серед іншого, містить інформацію про кількість скасованих судових рішень та кількість рішень, що стали підставою для винесення рішень міжнародними судовими установами та іншими міжнародними організаціями, якими встановлено порушення Україною міжнародно-правових зобов'язань, орієнтує суддів на слідування правовим позиціям вищих інстанцій та Європейського суду із прав людини, що розширює масив приписів, якими мають керуватися судді під час здійснення правосуддя. По-третє, спостерігається тенденція все більшого посилання як учасників процесів, так і самих судів не лише на законодавчі норми та підзаконні нормативно-правові акти, а й на правові висновки Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів як на нормативне підґрунтя юридичної аргументації.

Ступінь розробленості проблеми. Судова правотворчість як юридичний феномен уже була об'єктом дослідження Н. Гураленко, А. Карапетова, М. Козюбри, П. Куфтирєва, С. Лозовської, Б. Малишева, М. Марченка, Ю. Мелякової, С. Погребняка, Є. Сем'янова, Н. Стецика, С. Чередниченка, С. Шевчука та ін. Проте варто констатувати, що проблематика судової правотворчості в Україні залишається досі маловивченою, а комплексних робіт із дослідження цього юридичного феномена бракує.

Метою статті є дослідження ролі суду в соціальному регулюванні та пошук прикладів із реалій українського судочинства, які демонструють вплив судових рішень не лише на сторони конкретного спору, але й на значно ширше коло суб'єктів правовідносин.

Виклад основного матеріалу. Очевидно, що судова правотворчість, як і будь-який інший вид правотворчості, є інструментом соціального регулювання, оскільки її результатом постає нова норма права (зокрема та, яка визнає нечинною наявну), а, відповідно, суб'єкти права, бажаючи діяти правомірно, мають узгоджувати свою поведінку з результатом такої правотворчості.

В українській юридичній науці якщо й визнається правотворча роль судів, то переважно як засіб подолання прогалин у праві, залишених законодавцем, або у формі конкретизації та тлумачення чинних норм, які надають їх змісту нових сенсів [1, с. 6]. Можливість суду заперечити чинну юридичну норму, як правило, сприймається негативно та відкидається як така, що порушує принцип розподілу влади, породжує недетермінованість права та спричиняє суддівську сваволю.

Проте надане Конституційному Суду України повноваження визнавати закони неконституційними, а адміністративним судам - визнавати нечинними нормативно-правові акти робить ці судові органи фактично «негативними правотворцями». Відповідно, і судові рішення таких судів стають правотворчими актами, адже, визнаючи нечинною певну юридичну норму, суд одночасно створює нову, яка вже передбачає альтернативну модель поведінки та породжує нові права та обов'язки для суб'єктів правовідносин.

Так, Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 21 вересня 2015 р. у справі № 826/16447/15 [2], залишеною в силі Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 4 листопада 2015 р. та Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2016 р., було визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р. № 237, якою було зменшено норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників. Важко заперечувати, що зміна норми споживання природного газу внаслідок скасування Постанови Кабінету Міністрів України впливає не лише на сторони адміністративного спору, а й на ширше коло споживачів природного газу.

Цікавим є те, що окружний адміністративний суд м. Києва в мотивувальній частині Постанови, крім посилання на суперечність Постанови Кабінету Міністрів України законодавчим актам, які регулюють реалізацію державної регуляторної політики, зазначив, що «оскаржувана Постанова дискримінаційним способом порушує гарантовані ст. 14 Конвенції Ради Європи про захист прав людини й основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. та ст. 24 Конституції України права людини та громадянина України на захист від дискримінації, оскільки встановлює принципово різний підхід до формування і реалізації відповідачем державної політики у сфері надання житлово-комунальних послуг та надає привілеї одним споживачам перед іншими у можливості споживати природний газ у неконтрольованих обсягах і переваги сплачувати за аналогічні послуги менше, ніж інші споживачі, які вже мають встановлені лічильники газу». Тобто, крім оцінки відповідності нормативно-правового акта Кабінету Міністрів України законам, суд узяв на себе функцію економічного аналізу оскаржуваної Постанови Щоправда, «оздобивши» його посиланням на Конвенцію Ради Європи про захист прав людини й основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. та ст. 24 Конституції України.. У такому разі суд, скасовуючи регуляторний акт, сам виступає суб'єктом регуляторного впливу, що є проявом економічного підходу до права, коли суддя покликаний не лише вирішити судовий спір у конкретній справі, а й забезпечити економічну корисність та ефективність свого рішення як у конкретній справі, так і в аналогічних, де рішення такого суду застосовуватиметься як прецедент. Ще класик американської юриспруденції та апологет визнання правотворчих повноважень судів Олівер Вендел Голмс (Оімвг Швпбвіі Ноітвв, 4г.) зазначав, що «людиною майбутнього є майстер статистики та економіки» [3, с. 469].

На необхідності судового втручання в регулювання економіки наголошує і лауреат Нобелівської премії з економіки Р. Коуз (Я. Ооавв): у випадках, коли витрати ринкових трансакцій настільки великі, що важко використовувати їх для того, щоб змінити розподіл прав, передбачений законом, суди прямо впливають на господарську діяльність. Тому бажано, щоб суди розуміли економічні наслідки своїх рішень і враховували ці наслідки настільки, наскільки це можливо без створення надмірної правової невизначеності [4, с. 19].

Інший приклад судового правозаміщення, яке безпосередньо впливає на економіку та ринкові відносини, Термін, який використовується нами для характеристики судової правотворчості у формі скасування чинної юридичної норми та одночасного створення альтернативної моделі поведінки. - Постанова окружного адміністративного суду м. Києва від 15 грудня 2015 р. у справі № 826/17459/15 [5], залишена в силі Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 р. та Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 червня 2016 р., якою було визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 р. № 426 про збільшення мінімальних оптово-відпускних та роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв.

У Постанові Попаснянського районного суду Луганської області від 5 квітня 2017 р. у справі № 423/396/17 [6] суд взагалі вийшов за межі, встановлені законодавцем. У цій справі про адміністративне правопорушення суд визнав несправедливим адміністративне стягнення для конкретної особи, встановлене Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та застосував до такої особи адміністративне стягнення у вигляді штрафу у значно меншому, ніж мінімальний, встановлений законодавством, розмірі (170 грн замість 17 000 грн). Варто наголосити, що КУпАП не передбачає юридичної можливості призначення штрафу, нижчого від мінімальної межі, встановленої санкцією відповідної статті Особливої частини Кодексу. У мотивувальній частині постанови суд, обґрунтовуючи свою юридичну позицію, вдався до економічних аргументів (важке фінансове становище особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, аналіз розміру та джерел її середньомісячного доходу) і прийшов до висновку про застарілість КУпАП, зважаючи на його прийняття ще в 1984 р. за абсолютно відмінних від теперішніх соціальних та економічних умов, та навіть процитував суддю Верховного Суду США С. Брайера (S. Breyer) та Арістотеля для обґрунтування необхідності виправлення дефектного закону. У цій справі місцевий суд загальної юрисдикції фактично створив альтернативну законодавчій санкцію за адміністративне правопорушення й одночасно застосував її під час розгляду конкретної справи.

Розглянемо інші форми судового впливу на регулювання правовідносин, зокрема шляхом правомодифікації. Конституційний Суд України в Ухвалі від 15 січня 2004 р. № 1-у [7] зазначав, що «усунення колізій та заповнення прогалин у законодавчих актах, згідно зі ст. 85 Конституції України, є виключною компетенцією Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади». Проте чи це дійсно так? На спростування наведемо приклад із практики господарського судочинства в категорії справ про банкрутство. Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» було породжено колізію: статті 26, 27 згаданого Закону відносили повноваження звертатись до суду із клопотанням про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури одночасно до компетенції двох суб'єктів - зборів кредиторів та комітету кредиторів. Відповідно, і практика судів виходила з того, що визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можливе й за клопотанням лише комітету кредиторів. Проте Вищий господарський суд України (далі - ВГСУ), зокрема у Постанові від 10 травня 2016 р. у справі № 910/5459/15 [8], фактично усунув законодавчу колізію, конкретизувавши суперечливі норми закону. Так, ВГСУ зазначив, що право звернення із клопотанням про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури віднесено до компетенції зборів кредиторів, проте може бути делеговано комітету кредиторів. Можливо, ця Постанова й залишились би поодиноким судовим рішенням серед сотень проваджень у справах про банкрутство, якби після її ухвалення не відбулось своєрідного «переформатування» учасників проваджень у справах про банкрутство та самих суддів, які почали орієнтуватися на вищенаведену позицію ВГСУ та узгоджувати з нею свої дії та рішення, як узгоджували б із законодавчою нормою.

Інший приклад - Постанова Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 р. у справі № 6-464цс16 [9], якою фактично було, незважаючи на наявність такої юридичної можливості у Перехідних положеннях Земельного кодексу України, заборонено міну земельних ділянок сільськогосподарського призначення. У зазначеній Постанові Верховний Суд України (далі - ВСУ) допустив лише можливість обміну земельних ділянок за схемою «пай на пай» у середині єдиного масиву та між власниками «розпайованих» земель. Зазначене рішення є актуальним у світлі останньої політичної та економічної дискусії про доцільність подальшого існування мораторію на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Хоча ВСУ в мотивувальній частині цього судового рішення наводить виключно юридичну аргументацію (тлумачення змісту п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України, аналіз законодавчо закріплених механізмів міни земельних ділянок, сфери застосування Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам часток (паїв)» тощо), навряд чи в подібних суспільно резонансних справах можливою є «чиста юриспруденція», позбавлена впливу політичних та економічних факторів.

Українські суди нечасто в мотивувальній частині наводять економічні або політичні мотиви ухвалених рішень, «оздоблюючи» свою аргументацію посиланнями на юридичні норми навіть у тих справах, де політичні мотиви є очевидними. Так, у резонансному Рішенні від 15 березня 2016 р. № 1-рп/2016 [10] Конституційний Суд України (далі - КСУ) таким чином витлумачив зміст ст. 155 Конституції України, що фактично змінив його (стосовно тлумачення поняття «наступна чергова сесія Верховної Ради України»). Фактично у цьому рішенні КСУ, за висловом судді М.І. Мельника, вирішив «казуальну політичну проблему» [11], яка полягає в необхідності відтермінувати процес прийняття змін до Конституції України в частині децентралізації для збереження переговорних позицій у т. зв. Мінському форматі. Проблемою цього рішення, на нашу думку, є саме завуальованість політичних мотивів під юридичне тлумачення, яке робить судове рішення слабо мотивованим, а відтак важкозрозумілим та несприйнятним.

Суддівську сваволю та недетермінованість права породжує не вплив політичних або економічних переконань судді (яких навряд чи можна позбутись, хіба що ізолювавши суддю від зовнішнього світу), а відсутність методології їх врахування або нівелювання та сором'язливе маскування цих переконань під псевдоюридичну аргументацію. Судді, особливо вищих судів, так чи інакше усвідомлюють значення своїх рішень не лише для сторін спору, але й для регулювання тієї або іншої сфери суспільного життя, а також усвідомлюють свої широкі повноваження для заповнення законодавчих прогалин, модифікації права або створення альтернативних нормативним моделей поведінки шляхом правозаміщення. І просте заперечення правотворчих повноважень суддів або апелювання до необхідності підкорити суддів виключно закону цієї проблеми не вирішить. Від заперечення правотворчих повноважень судів ці повноваження нікуди не зникнуть. І загрозу несе не їх визнання, а їх «неусвідомлення», а відтак і відсутність методології орудування ними.

Суддя має справу безпосередньо із самою сутністю права, адже юридичний конфлікт та судовий спір ніби «оголюють» до того статичні та абстрактні правовідносини. У разі домінування нормативістського праворозуміння суддя, будучи посадовою особою, яка наближається до конкретних суспільних відносин на відстань, максимально можливу серед усіх інституцій держави, у пошуку права обмежується лише матеріалом, вже створеним парламентом. Це можна прирівняти до того, як сучасний хірург під час операції використовував би методи лікування та медичні інструменти ХІХ ст.

У правовій сім'ї загального права цю проблему намагаються подолати визнанням судової правотворчості. Так, аналізуючи діяльність Верховного Суду США на предмет впливу політики, Д. Карлен зазначав, що прецедент відступає на другий план перед міркуваннями відповідної політики. Із цієї причини Верховний Суд США схожий швидше на законодавчий орган, ніж на орган правосуддя. Особливо це очевидно у випадках, коли Верховний Суд переглядає рішення у справі в розрахунку на майбутнє [12, с. 41]. Більше того, іноді Верховний Суд США заявляє, що встановлювана ним норма права розповсюджується не на справу, що розглядається, а на справи, які можуть виникнути в майбутньому [13]. Тобто у такій практиці простежується усвідомлена направленість суду на регулювання суспільних відносин шляхом своєї правотворчої діяльності.

При цьому судова правотворчість має залишатися лише інструментом досягнення соціальних цілей, а не способом нав'язування суддею суспільству свого суб'єктивного праворозуміння. Зокрема, у науковій літературі можливо знайти твердження, що, займаючись судовою правотворчістю, суди беруть участь у процесі трансформації суб'єктивної волі (у цьому разі - це воля суду) в об'єктивний правовий зміст. Інакше кажучи, суди беруть участь у процесі об'єктивування правових норм [14, с. 137]. Ми поділяємо цю думку з одним зауваженням. За суб'єктивною волею судді, яка об'єктивується у юридичні норми, має стояти конкретна прагматична мета - створення найефективнішої та найадекватнішої норми для юридичного впорядкування тих або інших суспільних відносин. У протилежному випадку без такого, нехай і не усвідомленого суддею вектора судова правотворчість ризикує перетворитись або у суддівське свавілля, або у просте егоїстичне бажання судді нав'язати своє суб'єктивне праворозуміння.

На нашу думку, дієвим засобом нівелювати сваволю суддів є колегіальний розгляд справ і можливість апеляційного та касаційного оскарження, що дозволяє скасовувати свавільні та неефективні судові прецеденти. Судова система має утворювати своєрідне «сито», яке відсіюватиме неякісні судові рішення та прецедентні норми, що містяться в них, залишаючи лише належні та ефективні акти судової правотворчості.

Висновки. Судова правотворчість є тим механізмом, який дозволяє оперативно приводити право в адекватний стан щодо суспільних умов. Суддя, який не зв'язаний догмою закону або авторитетом наявних судових рішень з аналогічних справ (судових прецедентів), отримує широкі повноваження не лише щодо ефективного вирішення конкретного судового спору, але й щодо реального перетворення юридичної дійсності відповідно до наявних умов. На прикладах, наведених у статті, ми намагались продемонструвати, що й реалії українського судочинства, незважаючи на багаторічну відданість нормативістському праворозумінню, свідчать про значний вплив судів на регулювання суспільних відносин та створення моделей поведінки суб'єктів права, як у разі законодавчого регулювання.

Література

1. Мовчан В. Межі здійснення судової влади : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / В. Мовчан. - К., 2015. - 20 с.

2. Постанова окружного адміністративного суду м. Києва від 21 вересня 2015 р. у справі № 826/16447/15 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/51031378.

3. Holmes O. The Path of the Law / O. Holmes, Jr. // Harvard Law Rewiev. - 1897. - № 10. - P. 457-478.

4. Coase R. The Problem of Social Cost / R. Coase // Journal of Law and Economics. - 1960. - № 3 (1). - P. 1-44.

5. Постанова окружного адміністративного суду м. Києва від 15 грудня 2015 р. у справі № 826/17459/15 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/54371806.

6. Постанова Попаснянського районного суду Луганської області від 5 квітня 2017 р. у справі № 423/396/17 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov. ua/Review/65910303.

7. Ухвала Конституційного Суду України від 15 січня 2004 р. № 1-у/2004 про відмову у відкритті конституційного провадження [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.ccu.gov.ua/docs/1040.

8. Постанова Вищого господарського суду України від 10 травня 2016 р. у справі № 910/5459/15 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/57676473.

9. Постанова Верховного суду України від 12 жовтня 2016 р. у справі № 6-464цс16 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(docume nts)/9E31F8B5C9AD7FCFC225805900445E50.

10. Рішення Конституційного Суду України від 15 березня 2016 р. № 1-рп/2016 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положення «на наступній черговій сесії Верховної Ради України», яке міститься у статті 155 Конституції України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.ccu.gov.ua/sites/ default/files/ndШ-pp/20l6.pdf.

11. Окрема думка судді Мельника М.І. до Рішення Конституційного Суду України від 15 березня 2016 р. N° 1-рп/2016 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.ccu.gov. иа^^ЛМаи!Ш^/МШ-гр/2016-03^Ј

12. Карлен Д. Американские суды: система и персонал / Д. Карлен. - М. : Прогресс, 1972. - 125 с.

13. Great Northern Co. v. Sunburst Oil and Refining Co. // United States Reports. - 1932. - № 287. - P. 358.

14. Сметаняк О. Об'єктивування права у процесі судової нормотворчості / О. Сметаняк // Філософські та методологічні проблеми права. - 2012. - № 2. - С. 133-142.

Размещено на Allbest.ru