Порядок призначення на посаду і звільнення з посади керівника апарату суду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Порядок призначення на посаду і звільнення з посади керівника апарату суду

Дудченко О.Ю., к. ю. н.,

асистент кафедри організації судових та правоохоронних органів

Анотація

Стаття присвячена дослідженню механізму призначення на посаду і звільнення з посади керівника апарату суду.

Ключові слова: керівник апарату суду, судове адміністрування.

посада звільнення суд керівник

Аннотация

Статья посвящена исследованию механизма назначения на должность и освобождения от должности руководителя аппарата суда.

Ключевые слова: руководитель аппарата суда, судебное администрирование.

Annotation

Dudchenko O.Yu. ORDER OF COURT ADMINISTRATOR APPOINTMENT AND DISMISSAL The mechanism of appointment and dismissal of the head of the court staff is considered in the article.

Key words: head of the court staff, court administration.

Постановка проблеми. Збільшення навантаження на суди як загальносвітова тенденція, впровадження в їх діяльність нових технічних засобів та інформаційних ресурсів, а також постійне зростання кількості справ створює необхідність удосконалення внутрішньої організації діяльності судів, пошуку більш ефективного функціонування судової системи. У зв'язку з цим діяльність апарату судової влади все більше ускладнюється. У радянський період органи судової влади не відрізнялися значною складністю, суди, як правило, були невеликі за своєю структурою. Так, типовим для 1970-1980 років був суд, у складі якого було від 1 до 3 суддів. Сьогодні кількість працівників суду значно збільшилась, однак головну роль в ефективному функціонуванні судової системи відіграє не тільки збільшення кількості суддів і працівників апарату суду, вдосконалення законодавства, прагнення до високих правових стандартів, а й ефективне адміністрування в суді. Коли говорять про адміністрування в судах, мова йде насамперед про керівника апарату суду.

Питання судового адміністрування необхідно поставити в один ряд із такими важливими питаннями, як поділ влади й незалежність судової влади, оскільки, доки суди не завершать перехід до сучасної системи управління, їх незалежність буде певною мірою декларованою. А тому вважаємо, що питання вивчення та вдосконалення правового статусу керівника апарату суду є одним із пріоритетних напрямів діяльності у сфері проведення судових реформ.

Ступінь розробленості проблеми. Проблеми здійснення адміністративних повноважень у судовій системі України досліджувались у наукових працях таких учених, як В.Д. Брин- цев, Л.М. Москвич, І.В. Назаров, С.Ю. Обрус- на, Д.М. Притика, В.В. Сердюк, А.А. Стрижак,

О.В. Федькович, С.Г. Штогун. Разом із тим питанням, пов'язаним із призначенням на посаду і звільненням із посади керівника апарату суду, не приділяється належної уваги ні з боку законодавців, ні з боку науковців.

Метою статті є вивчення й узагальнення практики призначення на посаду і звільнення з посади керівника апарату суду, аналіз наявних питань, надання власних поглядів на вищезазначені проблеми, а також окреслення подальших шляхів їх дослідження.

Виклад основного матеріалу. Посада керівника апарату суду в Україні є новим явищем. Так, лише з 2005 року практично всі суди, у яких працювало п'ять і більше суддів, отримали можливість, відповідно до ст. 130 Закону України «Про судоустрій України» [1], увести до штатного розпису суду посаду керівника апарату. Отже, почав формуватися зовсім новий правовий інститут, у якому поєднані функції господарника й менеджера та здійснено спробу звільнити голів судів від невластивих їм адміністративно-господарських обов'язків. Водночас становлення й розвиток нового для України елемента суду відбуваються з певними труднощами. Практика свідчить про наявність закономірних складнощів у визначенні та реалізації правового статусу керівника апарату суду.

Досліджуючи правовий статус керівника апарату суду, перше, на чому потрібно зупинитися, - це процедура його призначення на посаду та його ієрархічне підпорядкування. Відповідно до ч. 4 ст. 152 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», керівника апарату місцевого суду, його заступника призначає на посаду і звільняє з посади начальник відповідного територіального управління Державної судової адміністрації України за поданням голови місцевого суду, а керівників апаратів апеляційного суду, Вищого спеціалізованого

суду, Верховного Суду України, їх заступників - Голова Державної судової адміністрації України за поданням голови відповідного суду.

Необхідно звернути увагу на те, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не встановлює жодних вимог до кандидатів на посаду керівника апарату суду чи його заступника. Водночас В.В. Сердюк зазначає, що необхідно запровадити ефективний механізм добору кадрів в апарат суду, не допускаючи при цьому для претендентів на зайняття посади в апараті привілеїв чи обмежень за будь-якими ознаками. Крім цього, мають бути закріплені належні вимоги до кандидатів на посади державних службовців і службовців апарату, зокрема щодо рівня їх професійності, у тому числі знання нормативно-правових актів, відповідної сфери державного управління, володіння державною мовою й за необхідності практичними навичками роботи з комп'ютером і основними програмами користувача, а також щодо здатності роботи з громадянами, посадовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування, засобами масової інформації на принципах об'єктивності, гласності, відкритості й прозорості [2, с. 32-33]. Цю прогалину намагається вирішити Державна судова адміністрація України, яка своїм наказом затвердила Типове положення про апарат місцевого, апеляційного судів, у якому зазначено, що на посаду керівника апарату місцевого суду призначається особа, яка має вищу юридичну, економічну освіту або вищу освіту в галузі державного управління з освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра, стаж роботи за фахом на посадах державної служби відповідної групи чи підгрупи або на відповідних посадах в органах місцевого самоврядування не менше ніж три роки (не менше ніж п'ять років для кандидатів на посади керівника апарату апеляційного суду) чи стаж роботи за фахом в інших сферах не менше ніж п'ять років (не менше ніж сім років для кандидатів на посади керівника апарату апеляційного суду) [3].

Необхідно звернути увагу на стандарти, встановлені національною асоціацією судового управління в 1984 р. в Бостоні (США). Відповідно до цих стандартів, судовий адміністратор повинен відповідати таким вимогам: 1) мати адміністративні здібності, продемонстровані значним обсягом роботи на відповідальній керівній посаді в урядових організаціях або у приватному секторі; 2) мати досвід у сучасних ділових і управлінських методиках, включаючи використання й упровадження автоматизованої обробки даних; 3) виявляти вміння планувати і проводити дослідження для поліпшення управління судом, готувати рекомендації і їх упроваджувати після затвердження; 4) уміти налагоджувати ділові відносини з іншими судами і працівниками місцевого уряду, штату й федерального уряду, юристами і громадськістю; 5) уміти проводити конференції й зустрічі, чітко висловлювати свою думку в письмовій і усних формах під час спілкування з працівниками, суддями, представниками урядових закладів, промисловості і громадськості; 6) мати професійну підготовку у сфері судового управління й управлінськийдосвід, крім знання судових процедур; 7) бути винахідливим, ініціативним, рішучим, наполегливим у проведенні змін методів діяльності, мати організаційні навички; 8) дотримуватись високих етичних стандартів; 9) виявляти відданість цілям і завданням суду як окремої гілки влади; 10) мати досвід і вміння пристосовуватися до судового середовища; 11) дотримуватись стратегії, визначеної судовою владою; 12) мати високий кваліфікаційний рівень, пов'язаний із функціями, необхідними на посаді судового адміністратора [4, с. 593].

Як бачимо, у цих стандартах не зазначено обов'язковості наявності вищої юридичної чи економічної освіти, а вказано лише те, що повинна надавати вища освіта. Стосовно ж вимоги, встановленої Типовими положеннями про апарат місцевого, апеляційного судів, щодо наявності вищої юридичної, економічної освіти або вищої освіти в галузі державного управління з освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра, то виникають певні зауваження. Так, варто враховувати, що посада керівника апарату суду передбачає наявність в особи, котра її обіймає, таких якостей, як здатність аналізувати проблему, формулювати рекомендації, досягати консенсусу, сприяти змінам. Широкий спектр повноважень керівника апарату суду, різно- плановість поставлених перед ним завдань вимагають від нього знань у різних сферах діяльності й певного досвіду управлінця. Підготовка ж юристів у юридичних навчальних закладах ґрунтується на вивченні нормативної бази, вмінні застосовувати законодавство, однак, на нашу думку, це не має багато спільного з умінням приймати швидкі та оперативні рішення, яких потребує щоденна робота суду. Також потрібно акцентувати увагу на проблемі досягнення консенсусу. Так, під час підготовки юриста йому прищеплюють навички та принципи змагальності, а концепція побудови консенсусу має певні суперечності з ними. До того ж варто враховувати, що керівник апарату суду вирішує не юридичні, а адміністративні питання, а тому, вважаємо, пріоритетним видом вищої освіти повинна бути економічна освіта або вища освіта в галузі державного управління. Щодо юридичної освіти, то, як нам видається, наявність її в керівників апарату суду є необов'язковою.

Наступною вимогою до керівників апарату суду є наявність стажу роботи за фахом на посадах державної служби відповідної групи чи підгрупи або на відповідних посадах в органах місцевого самоврядування не менше ніж три роки (не менше ніж п'ять років для кандидатів на посади керівника апарату апеляційного суду) чи стажу роботи за фахом в інших сферах не менше ніж п'ять років (не менше ніж сім років для кандидатів на посади керівника апарату апеляційного суду). На нашу думку, керуючи роботою апарату суду, судовий адміністратор повинен чітко знати й уявляти, у чому полягає робота апарату суду, а це можливо завдяки досвіду роботи на посадах у штаті апарату суду. Такий досвід дає змогу оперативно виявляти проблеми, що виникають у роботі апарату суду, а також шляхи подолання цих проблем.

Вимога щодо стажу роботи в апараті суду є цілком природною й виправданою, оскільки неможливо здійснювати повноваження щодо керівництва апаратом суду, не розуміючи, що він являє собою і як грамотно й раціонально це робити. Людині, котра ніколи не мала справу з роботою суду, буде складно правильно оцінювати ситуацію в суді, а тим більше приймати рішення щодо покращення наявної ситуації. Тому вважаємо за доцільне встановити додаткову вимогу до особи, яка призначається на посаду керівника апарату суду, у вигляді наявності стажу роботи на посадах в апараті суду.

Сьогодні призначення та звільнення керівника апарату суду відбувається органами Державної судової адміністрації за поданням голови відповідного суду, а не головою самостійно. Однак більш доцільним було б дозволити голові суду самостійно або за рекомендацією керівника територіального управління чи голови Державної судової адміністрації призначати керівника апарату суду, враховуючи, що, за сьогоднішнім законодавством, здійснення організаційного керівництва діяльністю суду неможливе без високоефективного, професійного тандему між головою суду та керівником апарату суду. Також варто враховувати, що керівник апарату суду, як і голова суду, за своєю природою повинні бути наділені лідерськими властивостями, а це свідчить, що в державному органі буде існувати два лідери, і побудова стосунків між ними, що ґрунтуються на взаєморозумінні й взаємопідтримці, є найважливішим кроком до вдосконалення організації роботи суду і створення в Україні сучасної системи судового управління. Водночас потрібно зважати на те, що лідерство - це взаємини домінування й підпорядкування, впливу і спрямування в системі міжособистіс- них відносин у групі [5, с. 200]. Тобто, якщо поруч із головою суду буде особа, яка психологічно підходить йому, якій він довіряє, а не особа, яку йому надали і з якою він зобов'язаний працювати, можна стверджувати, що голова суду не лише не буде створювати перешкоди щодо реалізації посадових обов'язків керівника апарату суду, поклавши їх на себе, а буде підтримувати його. Також необхідно звернути увагу на те, що, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», голова суду повинен контролювати ефективність діяльності апарату суду, водночас реальних важелів впливу на керівника апарату суду голові суду законодавець не надав. У них має бути взаєморозуміння із самого початку їхньої співпраці. А цього найлегше досягти, на нашу думку, якщо особу на посаду керівника апарату суду голова суду підбиратиме сам, а не «нав'язуватимуть» її йому.

Згідно з ч. 3 ст. 152 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і п. 16 Типового положення про апарат місцевого, апеляційного судів, керівник апарату суду несе персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення діяльності суду, суддів і судового процесу, функціонування автоматизованої системи документообігу суду. Однак ні в законі, ні в положенні не зазначено, перед ким керівник апарату суду несе персональну відповідальність. Тому вважаємо, що треба чітко вказати, перед ким і в якому порядку керівник апарату суду повинен нести відповідальність. Зробити це можливо шляхом аналізу відносин між керівництвом апарату й суб'єктами, які мають повноваження на нього впливати. З аналізу ст. ст. 152 і 153 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» випливає, що на керівника апарату суду може різною мірою впливати голова суду, збори суддів і Голова Державної судової адміністрації України чи начальник відповідного територіального управління Державної судової адміністрації України.

Голова відповідного суду бере участь у призначенні й звільненні керівника апарату суду та його заступника у формі внесення подання. Крім того, він контролює ефективність діяльності апарату суду, за діяльність якого відповідає його керівник. Тобто можна зробити висновок, що голова суду контролює діяльність і керівника апарату суду. Голова суду може здійснювати вплив на керівника апарату суду та його заступника шляхом унесення подання керівникові територіального управління Державної судової адміністрації України або, залежно від рівня суду, Голові Державної судової адміністрації України про застосування до них заохочення або накладення дисциплінарного стягнення [6]. Водночас види дисциплінарних правопорушень і стягнень, що накладаються за їх учинення, порядок і процедуру розслідування такого правопорушення, фіксацію факту його вчинення, прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення, а також оскарження такого рішення й захисту прав керівника апарату суду та його заступника законодавчо не визначено. Також голова суду видає накази про щорічні й додаткові відпустки керівника апарату суду та заступника керівника апарату суду згідно із затвердженим графіком відпусток відповідно до вимог Кодексу законів про працю України, Законів України «Про державну службу» і «Про відпустки» [7]. При цьому графік відпусток затверджується зборами суддів.

Керівник апарату суду, згідно з ч. 3 ст. 152 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», інформує збори суддів про свою діяльність; відповідно до п. 17 Типових положень про апарат місцевого, апеляційного судів, керівник апарату суду звітує перед зборами суддів про діяльність апарату суду. Стосовно такої розбіжності, то, на нашу думку, законодавець недоречно використовує поняття «інформування», оскільки в лексичному значенні інформувати означає повідомляти про що-небудь; доводити до відома [8, с. 512], а звітувати - письмово чи усно давати звіт про свою роботу, діяльність, про стан чого-небудь [8, с. 448]. Отже, інформування передбачає більш вільне, необов'язкове надання інформації, ніж звітування, яке полягає в наданні повної інформації про діяльність. Тому, вважаємо, під час повідомлення керівником апарату суду про свою діяльність більш доцільно використовувати поняття «звітує», оскільки воно передбачає обов'язковість. Крім того, необхідно враховувати, що звіт заслуховується не для відома, а для можливості прийняття рішень щодо результатів роботи й реагування на них.

Варто зазначити, що, крім неточностей при використанні термінів, законодавець неповною мірою визначив порядок звітування керівника апарату суду. На це звертає увагу В.В. Сердюк, указуючи, що необхідно передбачити й визначити процедуру звітності керівництва апарату суду й керівників його структурних підрозділів на засіданнях зборів суддів щодо виконання поставлених завдань і здійснення ними наданих повноважень [2, с. 33-34]. На нашу думку, звітування керівника апарату суду на зібранні суддів має проводитися за певної потреби, під час обговорення найбільш загальних або важливих питань, однак не рідше ніж один разу на рік, на якому керівник апарату суду звітує перед суддями про виконану роботу за рік та інформує про перспективні плани на наступний рік.

Досліджуючи взаємовідносини зборів суддів і керівника апарату суду, варто звернути увагу на таке повноваження зборів суддів, як можливість висловлення недовіри керівникові апарату суду. Так, у ч. 3 ст. 152 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що збори суддів можуть висловити недовіру керівникові апарату суду, що тягне за собою звільнення його з посади [6], п. 17 Типових положень про апарат місцевого, апеляційного судів конкретизує вказану норму, зазначаючи, що у зв'язку з висловленням недовіри керівник апарату суду звільняється з посади в порядку, встановленому ч. 4 ст. 152 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з дотриманням вимог Кодексу законів про працю України та Закону України «Про державну службу» [7]. Тобто, виходячи з Типових положень про апарат місцевого, апеляційного судів, можна сказати, що керівник апарату суду в разі висловлення зборами суддів недовіри звільняється шляхом доручення зборами суддів голові суду внесення керівникові територіального управління Державної судової адміністрації України або, залежно від рівня суду, Голові Державної судової адміністрації України подання про звільнення керівника апарату суду з посади, а вже керівник територіального управління Державної судової адміністрації України або, залежно від рівня суду, Голова Державної судової адміністрації України приймає рішення про звільнення керівника апарату суду. Однак законодавством не передбачено, щоб зазначені суб'єкти були зобов'язані звільняти керівника апарату суду з посади, незважаючи на те, з яких причин голова суду вніс подання про його звільнення. З аналізу Закону України «Про судоустрій і статус суддів» випливає, що керівник територіального управління Державної судової адміністрації України або, залежно від рівня суду, Голова Державної судової адміністрації України розглядає подання голови суду й на власний розсуд приймає рішення щодо звільнення керівника апарату суду із займаної посади.

Також проблемним питанням щодо висловлення недовіри керівникові апарату суду є підґрунтя такого висловлення, тобто ті підстави, керуючись якими, збори суддів відповідного суду можуть висловити недовіру. Так, ані в Законі України «Про судоустрій і статус суддів», ані в інших нормативно-правових актах не передбачено підстави й порядок висловлення недовіри, а за таких обставин висловлення недовіри може бути розглянуто як політична відповідальність керівника апарату суду. Політична відповідальність постає як відповідальність за неналежне здійснення владних повноважень, вона значно більшою мірою суб'єктивізована й відносна, оскільки немає абсолютних і формалізованих критеріїв. Вона, як правило, безпосередньо не пов'язана з певними рішеннями, діями або бездіяльністю, хоча й не виключає можливості настання наслідків за поведінку в тій чи іншій конкретній ситуації. Однак і в подібних випадках ідеться не стільки про правопорушення, скільки про те, що позиція керівника апарату суду не влаштовує більшість суддів відповідного суду.

Необхідно звернути увагу на те, що повноваження зборів суддів щодо висловлення недовіри розповсюджується лише на керівників апаратів судів і не стосується їх заступників, що, на нашу думку, не зовсім правильно, оскільки порядок призначення й звільнення керівника апарату суду та його заступника є однаковим, отже, й можливість застосовувати заходи впливу щодо них повинна теж бути рівною.

Висновки

Отже, зазначимо, що такий механізм «політичного» впливу на керівника апарату суду, як висловлення недовіри, є недоцільним, оскільки, по-перше, він не має законодавчо закріпленого механізму звільнення керівника апарату суду та не зобов'язує керівника територіального управління Державної судової адміністрації України або, залежно від рівня суду, Голову Державної судової адміністрації України його звільняти, а по-друге, такий засіб впливу може застосовуватися лише до політичних діячів, у зв'язку з виконанням ними їхньої політичної діяльності.

Література

1. Про судоустрій України : Закон України від 7 лют. 2002 р. № 3018-ІІІ // Відом. Верхов. Ради України. - 2002. - № 27/28. - Ст. 180.

2. Сердюк В.В. Актуальні питання діяльності апаратів вищих спеціалізованих судів у контексті судової реформи /

B. В. Сердюк // Часоп. цивіл. і кримін. судочинства. - 2011. - № 1. - С. 27-37.

3. Про затвердження Типового положення про апарат місцевого, апеляційного судів : Наказ Держ. суд. адмін. України від 28 верес. 2012 р. № 115 // Судова влада України : офіц. вебсайт [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://court.gov. шЛ^а/14/Ш152012/.

4. Шишкін В.І. Судові системи країн світу : [навч. по- сіб.] : у 3 кн. / В.І. Шишкін. - К. : Юрінком Інтер, 2001. - Кн. 1. - 2001. - С. 4-9; Правовые системы стран мира : [эн- цикл. справ.] / отв. ред. А.Я. Сухарев. - 2-е изд., изм. и доп. - М. : НОРМА-ИНФРА-М, 2001. - 840 с.

5. Головин С.Ю. Словарь практического психолога /

C. Ю. Головин. - Минск : Харвест, 1998. - 800 с.

6. Про судоустрій і статус суддів : Закон України від 7 лип. 2010 р. № 2453-УІ // Вісн. Верхов. Ради України. - 2010. - № 142. - Ст. 1125.

7. Про затвердження Типового положення про апарат місцевого, апеляційного судів : Наказ Держ. суд. адмін. України від 28 верес. 2012 р. № 115 // Судова влада України : офіц. вебсайт [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://court.gov. шЛ^а/14/Ш152012/.

Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К. ; Ірпінь : Перун, 2005. - 1728 с.

Размещено на Allbest.ru