15

Размещено на http://www.allbest.ru/

Університет Державної фіскальної служби України

Систематизація суб'єктів забезпечення законності надання адміністративних послуг у галузі містобудування

П'ятков П.В., аспірант

Стаття присвячена систематизації суб'єктів забезпечення законності надання адміністративних послуг у галузі містобудування.

Ключові слова: забезпечення законності, гарантії законності, надання адміністративних послуг, містобудування, контроль, державний контроль, судовий контроль.

Постановка проблеми. Обраний Урядом України курс щодо забезпечення децентралізації, регіонального розвитку, максимальної передачі повноважень на місцевий рівень у сфері державного управління [1] зумовлює актуалізацію питань щодо надання адміністративних послуг [2], у тому числі щодо послуг у галузі містобудування. Слід зауважити, що стосовно цього виду адміністративних послуг вказані процеси мають ключове значення, адже наслідки містобудівної діяльності носять переважно локальний характер.

Зобов'язання держави щодо передачі окремих повноважень з надання адміністративних послуг, у тому числі в указаній сфері, органам місцевого самоврядування безпосередньо задеклароване в Концепції розвитку адміністративних послуг [3]. Доцільність такої передачі також відстоюється в наукових дослідженнях [4-6]. Водночас така зміна суб'єктів надання адміністративних послуг безпосередньо зачіпає питання організації забезпечення законності їх надання, оскільки повноваження органів державної влади щодо забезпечення законності діяльності органів місцевого самоврядування є досить обмеженими.

Слід відзначити, що чинна система забезпечення законності в діяльності органів місцевого самоврядування не здатна належним чином забезпечити законність надання вказаних послуг у галузі містобудування внаслідок існування окремих проблем, таких як брак у суб'єкта забезпечення законності спеціальних знань у галузі містобудування; необхідність забезпечення оперативності розгляду скарг на результати надання адміністративних послуг тощо. Окремим питанням стоїть проблема розмежування компетенції органів державної влади та органів місцевого самоврядування в питаннях забезпечення законності надання адміністративних послуг у галузі містобудування, причому як між системами administrative services providing, urban planning, органів державної влади, місцевого самоврядування, так і всередині цих систем. Указані та інші проблеми неможливо вирішити без проведення систематизації суб'єктів забезпечення законності надання адміністративних послуг у галузі містобудування з урахуванням специфіки надання адміністративних послуг у вказаній сфері, а також наведених вище законодавчих перетворень.

Огляд останніх досліджень і публікацій. Указана тематика на сьогодні недостатньо досліджена. Можна виділити три напрямки найближчих до неї останніх наукових досліджень, які фрагментарно її зачіпають:

- роботи, присвячені питанням надання адміністративних послуг, а саме загальним положенням щодо про них (В.В. Петьовка, К.А. Фуглевич, В.П. Тимощук тощо [2; 7-9]), і дослідження прикладного характеру (Я.І. Скоромний, О.Б. Ляшко та інші [10; 11]);

- прикладні дослідження щодо забезпечення законності діяльності митних органів (О.М. Тараненко) [12], діяльності органів місцевого самоврядування (С.В. Павленко) [13], діяльності державної податкової служби України (О.В. Панасюк) [14];

- дослідження, присвячені питанням здійснення контролю в системі органів державної влади та місцевого самоврядування (П.С. По - катаєв [15], А.Й. Присяжнюк [16], О.А. Смоляр [17]).

Окремо слід відзначити дисертаційне дослідження О.Б. Ляшка. Втім, основну увагу в його роботі приділено питанням безпосереднього надання адміністративних послуг у вказаній сфері, а не щодо забезпечення законності.

Метою статті є систематизація суб'єктів забезпечення законності надання адміністративних послуг у галузі містобудування.

Виклад основного матеріалу. На сьогодні існує кілька різних підходів щодо розуміння адміністративної послуги. У "Великому енциклопедичному юридичному словнику", виданому в 2012 р. під ред. В.Ю. Шемшученка, наводиться позиція І.П. Голосніченка щодо адміністративної послуги як створення органами виконавчої влади або місцевого самоврядування організаційних умов для реалізації прав і свобод громадянином або іншим суб'єктом адміністративно-правових відносин [18, с.18]. Адміністративну послугу визначають також з позиції діяльності, що спрямована на досягнення вказаного результату, або адміністративної процедури [19, с.268], безпосередньо самого результату здійснення владних повноважень суб'єктом надання адміністративних послуг (п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про адміністративні послуги" від 06.09.2012 р. № 5203-УІ (далі - Закон "Про адміністративні послуги")) [20], правовідносин [21, с.268].

Незважаючи на таке різноманіття наукових підходів, можна стверджувати загалом про єдність сприйняття вченими цієї категорії, оскільки можливо визначити її визначальні ознаки, які є прийнятими для переважної більшості вчених: мета надання (набуття, зміна чи припинення прав та/або обов'язків), результат надання (адміністративний акт або адміністративний договір), суб'єкт надання (орган публічної влади), заявний характер, надання відповідно до закону [2, с.4-6; 7, с.12; 8, с.15; 21, с.269-270].

Поняття містобудівної діяльності (містобудування) наводиться у ст.1 Закону України "Про основи містобудування" від 16.11.1992 р. № 2780-ХІІ (далі - Закон "Про основи містобудування") [22]. Відповідно до цієї норми під містобудуванням розуміється цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об'єднань громадян зі створення та підтримання повноцінного життєвого середовища. Ця діяльність включає в себе прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об'єктів містобудування, спорудження інших об'єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об'єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.

У ст.4 Законі України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 р. № 3038-УІ [23] наводяться також визначення об'єкту містобудування та об'єкту будівництва. Перше поняття є ширшим і включає в себе такі елементи, як планувальна організація території, система розселення, функціональне зонування території України тощо. Об'єктами будівництва визначені споруди будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об'єкти інженерно-транспортної інфраструктури.

Водночас Закон "Про основи містобудування" виділяє такі напрями містобудівної діяльності, як розвиток національних і культурних традицій в архітектурі та містобудуванні (абз.11 ст.2); підготовка кадрів для містобудування, підвищення їх кваліфікації (абз.15 ст.2); ліцензування певних видів господарської діяльності у будівництві (абз.16 ст.2). Це дозволяє розуміти вказану діяльність більш широко, аніж вказано у ст.1 вказаного Закону.

Звернення до спеціалізованої наукової літератури підтверджує цей висновок. Так, Н.Е. Штомпель при визначенні містобудівної діяльності фактично виходить з її напрямів, закріплених ст.2 зазначеного Закону, а також вказує на її мету: створення повноцінного життєвого середовища [24, с.6-7]. Подібної точки зору дотримується і М.В. Омельяненко [25]. Це дає підстави сприймати містобудування не тільки як діяльність, спрямовану на власне об'єкти будівництва та містобудування, але й як діяльність, що має забезпечувальний характер.

Специфічні вимоги щодо надання адміністративних послуг у галузі містобудування зумовлені специфікою самої містобудівної діяльності як об'єкту надання таких послуг:

- як правило, локальний характер наслідків здійснення такої діяльності;

- її складність з технічної точки зору, що зумовлює в окремих випадках підвищені вимоги щодо фахового рівня суб'єктів надання адміністративних послуг;

- необхідність збирання значної кількості інформації для надання окремих послуг, зокрема шляхом звернень до інших органів влади.

Усе це зумовлює особливі вимоги і щодо суб'єктів забезпечення законності надання вказаних послуг.

Наведене у теорії права визначення законності дозволяє розуміти його як принцип, згідно з яким усі суб'єкти мають належним чином реалізовувати норми законодавства. Цей принцип розглядається у взаємозв'язку з принципом верховенства права, щодо якого законність визначається складовою частиною. Указується на визначальне значення принципу верховенства права, тобто на відповідність змісту вказаних норм законодавства загальновизнаним стандартам прав людини та основоположним принципам права [26, с.337].

В аспекті цього дослідження забезпечення законності набуває особливого значення з огляду на наступні положення. По-перше, відповідно до ст. Закону "Про адміністративні послуги" винятково законами встановлюються:

- суб'єкт надання адміністративної послуги та його повноваження щодо надання адміністративної послуги;

- перелік і вимоги до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги;

- перелік підстав для відмови в наданні адміністративної послуги та ін.

Це значною мірою звужує можливість застосування адміністративного розсуду [19, с.130] не тільки власне суб'єктами надання адміністративних послуг у галузі містобудування, але й суб'єктами забезпечення законності в цій сфері, зокрема щодо організації надання адміністративних послуг.

законність містобудування місцеве самоврядування

По-друге, відповідно до ст.20 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР (далі - Закон

"Про місцеве самоврядування") [27] державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування, зокрема, не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень. Контроль за органами місцевого самоврядування здійснюється лише для забезпечення законності їх дій [28, с.114].

Належне розуміння та реалізація норм законодавства досягається за допомогою комплексу певних заходів, що в юридичній літературі отримали назву "способи забезпечення законності". На сьогодні можна стверджувати загалом про сформованість становища, за якого певні способи забезпечення законності реалізуються визначеним колом суб'єктів. Тому без встановлення способів забезпечення законності надання вказаних послуги неможливим є і визначення відповідних суб'єктів.

У юридичній літературі визначають три основні способи забезпечення законності: контроль, нагляд і розгляд звернень громадян [28, с.271]. Водночас указується також на важливу роль також інших засобів:

наявність економічного підґрунтя правомірної поведінки членів суспільства;

переконання (попередження, роз'яснення, виховання, утворенні моральних стимулів законослухняної поведінки) [28, с.271].

З цим твердженням узгоджується також визначена О.Ф. Скакун система гарантій правової законності. Вчена виділяє дві основні групи гарантій: загальносоціальні та спеціально-соціальні (юридичні). Загально - соціальними О.Ф. Скакун виділяє економічні, політичні, соціальні, ідеологічні. Спеціально-соціальними називаються юридичні умови, правові способи, організаційно-правові засоби [29, с.496-497].

З наведеного можливо зробити висновок, що поняття забезпечення законності можна розглядати у вузькому та широкому сенсі. У вузькому сенсі ним охоплюється виключно діяльність, що безпосередньо спрямована на її забезпечення шляхом застосування переважно таких способів забезпечення законності, як контроль (нагляд), розгляд звернень фізичних осіб та інших уповноважених суб'єктів. У широкому сенсі цим поняттям можливо охоплювати будь-яку діяльність, що сприяє реалізації як правових, так і загальних гарантій законності й таким чином сприяє існуванню цього режиму.

Проведення контролю, здійснення нагляду, звернення громадян, як уже зазначалось, розглядаються в юридичній літературі як основні способи забезпечення законності [28, с.272]. Тому можна зробити висновок про виняткове значення діяльності із забезпечення законності саме у вузькому розумінні.

Серед наведених способів забезпечення законності найважливішим визначається контроль [28, с.273]. Тому подальше проведення дослідження щодо визначення суб'єктів забезпечення законності доцільно проводити, виходячи передусім з усталених теоретичних положень щодо контролю - як в системі органів державної влади, так і в органах місцевого самоврядування. З цієї позиції інтерес викликає усталена в юридичній літературі класифікація контролю за такими критеріями: органи здійснення; сфера підконтрольної діяльності; форми проведення [28, с.273]. З урахуванням досліджуваної сфери адміністративних правовідносин (забезпечення законності надання адміністративних послуг у галузі містобудування) виділимо такі суб'єкти здійснення контролю, як органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, судові органи [28, с.273]. З позиції сфери діяльності, яка підлягає контролю, інтерес насамперед викликає відомчий (внутрішній) контроль як діяльність, що має своїми наслідками безпосередній вплив на підконтрольний об'єкт - суб'єкта надання адміністративних послуг у сфері містобудування (на відміну від надвідомчого контролю), а також спрямована на усунення недоліків саме щодо надання адміністративних послуг (на відміну від міжвідомчого контролю) [28, с.274].

Система контролю в органах місцевого самоврядування на сьогодні є дослідженою як в рамках дисертаційних робіт (С.В. Павленко [13], П.С. Покатаєв [15], так і в навчальних виданнях. Так, вказується про існування таких суб'єктів контролю, як сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи [28, с.274]. В аспекті надання адміністративних послуг привертають до себе увагу положення п.3 ч.2 ст.52 Закону "Про місцеве самоврядування", ст.1, абз.10 ст.4 Закону "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07.06.2001 р. № 2493-111 [30], відповідно до яких рішення посадових осіб органів місцевого самоврядування можуть бути скасовані керівниками відповідних відділів (управлінь), а також на засіданнях виконавчого комітету відповідної ради. Так, в структурі Харківської міської ради діє департамент містобудування, архітектури та генерального плану, до компетенції якого віднесено такі адміністративні послуги, як надання забудовникам містобудівних умов і обмежень, погодження проектів землеустрою [31].

Досліджуючи питання контролю органів державної влади за діяльністю органів місцевого самоврядування, слід виходити з визначеної в юридичній літературі сутності місцевого самоврядування та його визначальних ознак. Така сутність пов'язується з правом територіальної громади, громадян, їх органів розв'язувати значну частину місцевих справ та управляти ними в межах закону, під свою відповідальність та в інтересах населення.

В аспекті цього дослідження привертають до себе увагу такі ознаки місцевого самоврядування, як правова та організаційна автономія [28, с.114]. Правова автономія пов'язується з наявністю в органів місцевого самоврядування власних повноважень, які реалізовуються ними самостійно. Організаційна автономія пов'язується, зокрема, з відсутністю підпорядкованості органів місцевого самоврядування іншим органам. Контроль за органами місцевого самоврядування здійснюється тільки для забезпечення законності їх дій [28, с.114].

Виходячи з окремих наукових досліджень, присвячених питанням контролю органів державної влади за діяльністю органів місцевого самоврядування, можна стверджувати про переважно галузевий характер контролю органів державної влади за діяльністю органів місцевого самоврядування, зокрема як суб'єктів надання адміністративних послуг (контроль за охороною праці, пожежний контроль тощо) [17, с.63-66].

Певний виняток з цього правила становить Кабінет Міністрів України. Відповідно до ст. ст. 20, 39 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 27.02.2014 р. № 794-УІІ [32] на Кабінет Міністрів України покладено повноваження як щодо забезпечення, так і щодо власне здійснення контролю за додержанням законодавства органами місцевого самоврядування з питань виконання ними делегованих повноважень органів виконавчої влади. Водночас, як вказувалось на початку цієї статті, наслідки здійснення тієї частини містобудівної діяльність, щодо якої є найбільш актуальним надання адміністративних послуг, мають, як правило, локальний, місцевий характер, що актуалізує питання надання повноважень щодо надання адміністративних послуг до органів місцевого самоврядування. Причому, враховуючи вказане, доцільною є саме передача вказаних повноважень до компетенції органів місцевого самоврядування, з виключенням їх із компетенції органів державної влади [33, с.232].

Слід відзначити, що на сьогодні в юридичній літературі неодноразово висловлюються позиції щодо взагалі відмови від такої категорії, як "делеговані повноваження", щодо органів місцевого самоврядування.

Привертають до себе увагу положення також про адміністратора центру надання адміністративних послуг (далі - ЦНАП) як суб'єкта здійснення контролю за додержанням суб'єктами надання адміністративних послуг термінів розгляду справ і прийняття рішень (п.5 ч.4 ст.13 Закону "Про адміністративні послуги"). Відповідно до п.3 ч.5 ст. І3 цього Закону адміністратор має право, зокрема, інформувати керівника ЦНАП і керівників суб'єктів надання адміністративних послуг про порушення термінів розгляду заяв щодо надання адміністративної послуги, вимагати вжиття заходів щодо усунення виявлених порушень.

З наведеного випливає два висновки. По-перше, є підстави для виділення суб'єктів забезпечення законності надання адміністративних послуг у галузі містобудування, для яких ця діяльність належить до їхніх основних функцій і які мають повноваження щодо прямого впливу на осіб, котрі приймають рішення щодо надання адміністративної послуги в галузі містобудування: вища особа (орган) стосовно посадової особи, яка безпосередньо приймає вказане рішення (керівник відповідного підрозділу, керівник відповідного органу державної влади, орган місцевого самоврядування). По-друге, можна сформулювати тенденцію, відповідно до якої належність суб'єктів забезпечення законності надання адміністративних послуг у галузі містобудування до системи органів державної владичи місцевого самоврядування значною мірою залежить від належності самого суб'єкта надання таких послуг до тієї чи іншої з указаних систем.

Наступним видом контролю за ознакою суб'єкту здійснення є судовий контроль. Значення його випливає з дефініції: це заснована на законі діяльність судів з перевірки правомірності актів і дій органів управління та їхніх посадових осіб, відновлення порушених прав, а в необхідних випадках - застосування до цих суб'єктів правових санкцій. Указується на можливість виділення прямої та непрямої форм втручання в діяльність підконтрольного органу.

Пряма форма пов'язується з розглядом справ позовного провадження, у результаті якого суд може скасувати чи змінити управлінське рішення [28, с.293]. Щодо судового контролю за наданням адміністративних послуг у галузі містобудування можна констатувати наявність прямого впливу суду щодо суб'єкта надання послуги. Слід зауважити, що суд належить до більш широкої категорії державних органів - правоохоронних органів. У юридичній літературі термін "правоохоронні органи" визначається як збірне поняття. Л.М. Москвич визначає дві групи цих органів:

- які за характером встановлених законом повноважень щодо здійснення правоохоронної діяльності є спеціалізованими з охорони прав і законних інтересів особи, суспільства, держави (Міністерство внутрішніх справ, Міністерство юстиції, Служба безпеки України тощо);

- які виконують правоохоронну функцію поряд з іншими функціями (суди, прокуратура, адвокатура, нотаріат тощо) [34, с.8].

Аналіз чинного законодавства щодо забезпечення законності надання адміністративних послуг у галузі містобудування дає змогу стверджувати про виділення, окрім судів, таких правоохоронних органів, що мають повноваження стосовно безпосереднього впливу на дії (рішення) суб'єктів надання вказаних послуг: органи Національної поліції та органи прокуратури. Водночас реалізація повноважень судів і вказаних правоохоронних органів у ході розгляду конкретних справ у зв'язку з наданням адміністративних послуг не має істотної специфіки у порівнянні з їх реалізацією при розгляді справ у інших сферах правовідносин. Розгляд вказаних справ здійснюється ними в рамках виконання їх загальних завдань: щодо здійснення правосуддя, протидії злочинності тощо. Тому вказаних суб'єктів доцільно об'єднати в одну підгрупу за тією ознакою, що вони забезпечують законність надання вказаних послуг в рамках виконання своїх загальних завдань та функцій. До цієї ж підгрупи слід віднести також суб'єктів таких видів контролю, як парламентський, громадський, президентський [21, с.286]; адміністратора ЦНАП в силу вказаних вище його повноважень. І хоча адресатом відповідних вимог адміністратора є не суб'єкт надання адміністративних послуг, ключовою ознакою є саме можливість виникнення адміністративних правовідносин безпосередньо між ним та підконтрольним об'єктом.

Для вказаних суб'єктів не є характерною можливість прямого впливу на діяльність суб'єктів надання адміністративних послуг у галузі містобудування, але їх діяльності притаманні такі риси:

а) реалізація саме юридичних гарантій законності;

б) така реалізація, як і у випадку судових і правоохоронних органів, відбувається в рамках виконання їх загальних завдань і функцій.

Ці риси дають підстави об'єднати цих суб'єктів в одну групу. Узагальнюючи наведене, можна також стверджувати, що їм притаманна наявність адміністративних правовідносин із підконтрольним (піднаглядним) об'єктом: якщо не з власне суб'єктом надання адміністративної послуги в галузі містобудування, то з іншим суб'єктом забезпечення законності в цій сфері.

Як уже зазначалося вище, застосуванню контролю (нагляду), розгляду звернень громадян передує утворення певного економічного підґрунтя правомірної поведінки членів суспільства та переконання [28, с.271]. Слід згадати також наведену на початку цієї статті наукову позицію О.Ф. Скакун щодо виділення загальносоціальних гарантій законності: економічних, ідеологічних тощо. З урахуванням цих положень можна стверджувати, що будь-яка діяльність, спрямована на зміцнення вказаних гарантій, може бути визнана такою, що сприяє забезпеченню законності, у тому числі і щодо надання адміністративних послуг у галузі містобудування.

Висновки. За критерієм застосовуваного способу забезпечення законності суб'єктів забезпечення законності надання адміністративних послуг у галузі містобудування можливо поділити на суб'єктів, які застосовують переважно:

- контроль (нагляд);

- інші способи забезпечення законності (утворення економічного підґрунтя правомірної поведінки, переконання, утворення моральних стимулів).

Суб'єктів першої групи за характером виконуваних завдань можна поділити на суб'єктів, для яких забезпечення законності надання вказаних послуг є:

- одним з основних напрямків діяльності;

- частиною виконання своїх загальних завдань та функцій.

Представниками першої підгрупи можна визначити вищу особу (орган) стосовно посадової особи, яка безпосередньо приймає рішення щодо надання адміністративної послуги (керівник відповідного підрозділу, керівник відповідного органу державної влади, орган місцевого самоврядування), адміністратора ЦНАП. Представниками другої підгрупи є суд, прокуратура, органи внутрішніх справ, суб'єкти парламентського контролю, суб'єкти громадського контролю тощо.

Для суб'єктів першої групи характерною є наявність адміністративних правовідносин із підконтрольним (піднаглядним) об'єктом. До другої групи слід віднести суб'єктів, які не вступають безпосередньо в адміністративні відносини з суб'єктами надання адміністративних послуг у галузі містобудування, але своєю діяльністю сприяють зміцненню законності їх надання, реалізуючи передусім загальносоціальні гарантії законності.

Вказана класифікація є умовною, оскільки належне виконання кожним суб'єктом своїх повноважень щодо забезпечення законності в межах конкретних адміністративних правовідносин також має певний вплив на забезпечення законності загалом. Тому суб'єкти першої групи з певною долею умовності можуть бути одночасно віднесені й до другої. Цікавість для подальших досліджень становить поглиблення вказаної систематизації, зокрема уточнення місця у ній адміністратора ЦНАП, а також проведення вказаної систематизації за таким критерієм, як спосіб здійснення контролю та інших способів забезпечення законності.

Література

1. Про Програму діяльності Кабінету Міністрів України: Постанова Верховної Ради України від 11.12.2014 р. № 26 - УШ // Офіційний вісник України. - 2014. - № 102. - Ст.3005.

2. Тимощук В.П. Надання адміністративних послуг у муніципальному секторі: [навч. посіб. для посадових осіб місц. самовряд.] / В.П. Тимощук / Асоціація міст України. - К., ТОВ "Підприємство "Ві Ен Ей", 2015. - 124 с.

3. Про схвалення Концепції Державної цільової програми створення та функціонування інформаційної системи надання адміністративних послуг на період до 2017 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 р. № 614-р // Офіційний вісник України. - 2013. - № 66. - Ст.2403.

4. Дембіцька С.Л. Правові засади діяльності з надання адміністративних послуг населенню України органами місцевого самоврядування: автореф. дис. канд. юрид. наук: спец.12.00.07/С.Л. Дембіцька; Львів. держ. ун-т внутрішніх справ. - Л., 2010. - 16 с.

5. Ільницька Ю.М. Адміністративні послуги в системі функцій органів місцевого самоврядування: автореф. дис. канд. юрид. наук: спец. спец.12.00.07/Ю.М. Ільницька; Міжрегіон. акад. упр. персоналом. - К., 2011. - 18 с.

6. Таможній О.В. Адміністративні послуги муніципальних органів: автореф. дис. канд. юрид. наук: спец.12.00.07/О.В. Таможній; Нац. ун-т держ. податк. служби України. - Ірпінь, 2015. - 18 с.

7. Петьовка В.В. Правове регулювання надання адміністративних послуг в Україні: автореф. дис. канд. юрид. наук: спец.12.00.07/В.В. Петьовка; ВР України, Ін-т законодавства ВР України. - Київ, 2014. - 20 с.

8. Фуглевич К.А. Адміністративні послуги: поняття, види, процедурне регулювання: автореф. дис. канд. юрид. наук: спец.12.00.07/К.А. Фуглевич; Нац. ун-т "Одес. юрид. акад.". - Одеса, 2015. - 23 с.

9. Як належно виконати Закон "Про адміністративні послуги": [посіб. для посад. особи] / [авт. - упоряд.В.П. Тимощук]. - К.: Москаленко О. М., 2014. - 140 с.

10. Скоромний Я.І. Адміністративні послуги у сільському господарстві України: автореф. дис. канд. юрид. наук: спец.12.00.07/Я.І. Скоромний; Кабінет Міністрів України, Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України. - Київ, 2015. - 21 с.

11. Ляшко О.Б. Адміністративні послуги у сфері містобудування: автореф. дис. канд. юрид. наук: спец.12.00.07/О.Б. Ляшко; ДВНЗ "Запоріз. нац. ун-т" М-ва освіти і науки України. - Запоріжжя, 2015. - 16 с.

12. Тараненко О.М. Забезпечення законності в діяльності митних органів: автореф. дис. канд. юрид. наук: спец.12.00.07/О.М. Тараненко; Харківський національний ун-т внутрішніх справ. - Х., 2006. - 18 с.

13. Павленко С.В. Засоби забезпечення законності та правопорядку в діяльності органів місцевого самоврядування: автореф. дис. канд. юрид. наук: спец.25.00.04/С.В. Павленко; Класичний приватний університет. - Запоріжжя, 2010. - 22 с.

14. Панасюк О.В. Адміністративно-правові засади забезпечення законності та дисципліни в органах державної податкової служби України: автореф. дис. канд. юрид. наук: спец.12.00.07 /

15. О.В. Панасюк; Харк. нац. ун-т внутр. справ. - X., 2010. - 20 с.

16. Покатаєв П.С. Теоретичні основи здійснення контролю в системі органів місцевого самоврядування в Україні: автореф. дис. д-ра наук з держ. упр.: спец.15.00.04/П.С. Покатаєв; Класич. ^приват. ун-т. - Запоріжжя, 2013. - 40 с.

17. Присяжнюк А.Й. Організаційно-правові засади державного контролю у сфері виконавчої влади: [монографія] / А.Й. Присяжнюк; Харк. нац. ун-т внутр. справ. - X.: Золота миля, 2012. - 397 с.

18. Смоляр О.А. Державний контроль у сфері місцевого самоврядування: особливості правового регулювання / О.А. Смоляр // Проблеми законності. - 2015. - Вип.129. - С.59-68.

19. Великий енциклопедичний юридичний словник / ред. Ю.С. Шемшученко. - К.: Вид-во "Юридична думка", 2012. - 1020 с.

20. Адміністративне право України: [підруч.] / ред. Т.О. Коломоєць. - К.: Істина, 2012. - 528 с.

21. Про адміністративні послуги: Закон України від 06.09.2012 р. № 5203-УІ станом на 10.12.2015 р. // Офіційний вісник України. - 2012. - № 76. - Ст.3067.

22. Курс адміністративного права України: [підруч.] / [В.К. Колпаков та ін.]; ред.В. В. Коваленко. - К.: Юрінком Інтер, 2012. - 808 с.

23. Про основи містобудування: Закон України від 16.11.1992 р. № 2780-ХІІ станом на 09.04.2015 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 52. - Ст.683.

24. Про регулювання містобудівної діяльності: Закон України від 17.02.2011 р. № 3038-УІ станом на 10.11.2015 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2011. - № 34. - Ст.343.

25. Штомпель Н.Е. Містобудування: [конспект лекцій] / Н.Е. Штомпель. - X., ХНАМГ, 2010. - 104 с.

26. Омельяненко М.В. Види архітектурно-містобудівної діяльності з точки зору нормотворчого процесу / М.В. Омельяненко // Веб-сайт "Бібліотека українських авторефератів" [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://librar.org.ua/ sectюns_load. php? s=bшldmg&id=108&start=1.

27. Теорія держави і права: [підруч.] / [О.В. Петришин [та ін.]; ред. О.В. Петришин. - X.: Право, 2015. - 368 с.

28. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР станом на 04.02.2016 р. // Офіційний вісник України. - 1997. - № 25. - С. 20.

29. Адміністративне право: [підруч.] / [ред. Ю.П. Битяк та ін.]. - X.: Право, 2013. - 656 с.

30. Скакун О.Ф. Теорія права і держави: [підруч.] / О.Ф. Скакун. - К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010. - 520 с.

31. Про службу в органах місцевого самоврядування: Закон України від 07.06.2001 р. № 2493-ІІІ станом на 24.12.2015 р. // Офіційний вісник України. - 2001. - № 26. - Ст.1151.

32. Департамент градостроительства, архитектуры и генерального плана // Официальный сайт Xарьковского городского совета, городского головы, исполнительного комитета [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Мїр: // м'м'%^г. city. kharkov.ua/ru/gorodskaya-vlast/ispolnitelnyie-organyi/ departamentyi/departament-gradostroitelstva-arxitekturyi-i - generalnogo-plana.html.

33. Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 27.02.2014 р. № 794-УП станом на 16.07.2016 р. // Офіційний вісник України. - 2014. - № 20. - Ст.619.

34. Сторожук І.П. Принцип делегування повноважень у місцевому управлінні / І.П. Сторожук // Університетські наукові записки. - 2005. - № 4 (16). - С.231-236.

35. Організація судових та правоохоронних органів: [підруч.] / [І. Є. Марочкін та ін.]; ред.І. Є. Марочкін. - X.: Право, 2013. - 448 с.

Размещено на Allbest.ru