Поняття методу та методології дослідження лотерейної сфери

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія внутрішніх справ

Кафедра адміністративного права і процесу

Поняття методу та методології дослідження лотерейної сфери

к. ю. н., докторант Лиськов М.О.

Анотація

У даній науковій статті розкрито теоретичні підходи до розуміння правової категорії «методологія». Розкрито ознаки та особливості методологій. Визначено методологічний підхід дослідження лотерейної сфери. Запропоновано авторське визначення поняття «методологія дослідження публічного адміністрування лотерейної сфери».

Ключові слова: лотерея, господарська діяльність, ліцензія, міжнародний досвід, житлова лотерея.

Аннотация

В данной научной статье раскрыты теоретические подходы к пониманию правовой категории «методология». Раскрыты признаки и особенности методологий. Определен методологический подход исследования лотерейной сферы. Предложено авторское определение понятия «методология исследования публичного администрирования лотерейной сферы».

Ключевые слова: лотерея, хозяйственная деятельность, лицензия, международный опыт, жилищная лотерея.

Annotation

In this article the theoretical scientific approaches to understanding the legal category of “methodology”. Reveals the characteristics and features methodologies. Defined methodological approach of research lottery sector. The author definition of “public administration research methodology lottery sphere”.

Key words: lottery, economic activity, license, international experience, housing lottery.

Постановка проблеми. Розваги одна з найважливіших сфер повсякденного життя людини, яка, поряд з освітою, здатна істотно впливати на стан суспільства. Потреба в них з'являється відразу після задоволення первинних потреб. Задоволеність їх якістю та доступністю є для людини індикатором його соціального стану, а для суспільства показником розвитку економіки країни в цілому та її соціальної сфери зокрема. Формування індустрії розваг є прямим наслідком досягнення певного рівня доходів населення, коли в нього з'являються вільні заощадження. Практика створення спеціальних умов для організації процесів розваг викликала появу досить потужної індустрії розваг, яка в її сучасному вигляді виникла наприкінці XX ст.

Світова індустрія розваг акумулює мільярди доларів і є значною частиною економіки більшості країн. Незважаючи на масштабність індустрії розваг, система знань у даній сфери досліджень є невизначеною і неоднозначною. Відкритими залишаються окремі питання понятійного апарату, базові теоретичні положення зазначеної сфери.

Особливо гострим стоїть проблема легалізації грального бізнесу, який є різновидом індустрії розваг. Хоча дане питання зовсім неоднозначно сприймається населенням України. Як стверджують соціологічні дослідження, населення України поляризоване у своєму ставленні до грального бізнесу. На запитання «Як слід чинити з гральним бізнесом?» 42,3% учасників опитування в поточному році відповіли, що його слід повністю заборонити (в 2010 р. таких було 42,6%). Вивести гральні заклади за межі міст у спеціально обладнані розважальні центри побажали 40,6% респондентів (у 2009 р. 3і,7%). Ще 6,1% українців зазначили, що гральний бізнес не слід обмежувати [1].

Міжнародна практика також є неоднорідною, ми маємо приклади від повної заборони на проведення азартних ігор (Іран, Білорусія, Туреччина) до стимулювання їх розвитку як основного джерела бюджетних надходжень (Грузія, Марокко, Монако тощо).

Сучасна несприятлива економічна ситуація, в якій нині перебуває Україна, змушує політичних осіб міркувати на тему легалізації гральної індустрії в країні.

Розмови про необхідність хоча б часткової легалізації грального бізнесу почалися відразу після заборони азартних ігор у 2009 р. Це питання постійно обговорювалося учасниками ринку, експертним середовищем, представниками органів законодавчої та виконавчої влади. Після тотальної заборони грального бізнесу він залишився, але відійшов у «тінь» та діяв поза будь-яким контролем держави, проте доступ для населення та його шкідливий вплив не зменшувався.

За таких обставин виникла нагальна потреба в системному врегулюванні цих питань спеціальним законом, який би, з одного боку, легалізував діяльність, яка на сьогодні перебуває в «тіні» й повністю заборонити яку практично неможливо, а з іншого, захистив населення від шкідливого впливу азартних ігор та обмежив доступ до нього широким верствам населення.

Ступінь розробленості проблеми. Загальнотеоретичні питання публічного адміністрування лотерейної сфери були предметом наукових пошуків таких фахівців, як: А. Альохін, Ю. Козлов, А. Шпомер, С. Жилінський, Ю. Тихомиров, Ж. Іонова, О. Олєйнік та інші. Окремими питаннями проблем випуску та проведення лотерей були предметом наукових пошуків В. Туманова та ін.

Мета розкрити теоретичні підходи до розуміння правової категорії «методологія».

Виклад основного матеріалу. Протягом останніх років законодавцями було внесено на розгляд Верховної Ради України понад 10 законопроектів щодо легалізації та врегулювання ринку азартних ігор, однак жодна з цих спроб не була втілена в життя.

Так, у 2010 р. одночасно в Міністерстві фінансів України та Верховній Раді України пропонували дозволити проведення азартних ігор у курортних зонах. Також напередодні Євро2012 група народних депутатів підготувала проект щодо повернення в Україну букмекерських контор. 22 грудня 2014 р. у Верховній Раді України було зареєстровано проекти законів Кабінету Міністрів України «Про діяльність казино в Україні» (№ 1571 від 22 грудня 2014 р.), який би дав змогу регулювати діяльність казино, а також азартних ігор у казино виключно як розваги для багатих, «Про букмекерську діяльність в Україні» (№ 1572 від 22 грудня 2014 р.), який мав на меті її легалізувати, а також «Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків» (№ 1564 від 22.12.2014 р.), відповідно до якого державному «Ощадбанку» пропонувалося надання монополії на проведення лотерей.

Спроба легалізувати гральний бізнес у нашій країні була зроблена в січні 2015 р. Тоді були внесені законопроекти «Про державне регулювання азартних ігор в Україні» (№ 1807 від 21 січня 2015 р.) та «Про діяльність казино в Україні» (№ 1869 від 28. січня 2015 р.). Але ініціативи не були підтримані, оскільки були визнані лобістськими, корупційними і виписаними під конкретних осіб.

Однак через гостру нестачу коштів у бюджеті Міністерство фінансів не полишало намагань легалізувати ігорний бізнес. За даними вказаного міністерства легалізація азартних закладів могла б приносити в державну скарбницю до 2 млрд. грн. щорічно, а також дала б можливість створити близько 10 тис. робочих місць.

Тому 11 грудня 2015 р. у Верховній Раді зареєстровано законопроект № 3632 «Про детінізацію ринку азартних ігор та забезпечення доходами бюджету з метою виконання соціальних зобов'язань», розроблений Кабінетом Міністрів України. Метою законопроекту стало запровадження дієвої системи регулювання грального бізнесу та наповнення державного бюджету, та, водночас, ефективне регулювання рівня доступності ринку азартних ігор для різних категорій населення, що має сприяти підвищенню ефективності боротьби із залежністю громадян від азартних ігор.

У той же час необхідно зауважити, що, окрім позитивної економічної складової грального бізнесу, яку отримає держава від його легалізації, існує ще й інша негативна складова: гральний бізнес є значною мірою соціально деструктивним він викликає ігрову залежність у громадян, стимулює зростання злочинності, створює передумови для конфліктів у сім'ях і їх розорення. методологія лотерейний публічний адміністрування

Саме тому на сьогодні стоїть нагальна проблема методологічно визначитися:

1) по-перше, із системою грального бізнесу, його видами;

2) по-друге, встановити рівень суспільної небезпеки та шкоди, що полягає в здатності певного діяння заподіювати чи створювати загрозу заподіяння істотної шкоди охоронюваним правовими нормами об'єктам відповідно до об'єктивних даних про умови, в яких сьогодні функціонують гральні заклади, а також шкоду, що заподіює такий бізнес правам окремих громадян та інтересам держави [2];

3) по-третє, політичну відповідальність публічних органів та їх посадових осіб при легалізації грального бізнесу тощо.

Виникла потреба (ідея) в дослідженні лотерейної сфери, яка є частиною грального бізнесу та, відповідно, і сфери розваг, хоча не підпадає під заборону щодо її проведення, з метою встановлення сутності та виокремлення ознак лотереї; з'ясуванні їх місця серед системи азартних ігор; виявленні позитивних та негативних чинників, що виникають від участі в гру в лотерею; виробленні системи засобів, що дадуть можливість уникнути негативного впливу від азартних ігор взагалі та лотереї безпосередньо.

Саме методологічний підхід дослідження лотерейної сфери дасть можливість спрямувати пошук на нове, творчо обґрунтоване, на відкриття невідомого, на висунення оригінальних ідей, на нове освітлення розглянутих питань. Даний підхід характеризується систематичністю, упорядкованістю, йому властива аргументована доказовість, послідовне обґрунтування зроблених узагальнень і висновків.

Разом із тим методологія як наукова категорія є складним та неоднозначним явищем, яке трактується різними науковцями по-різному.

Вітчизняна наука розглядає методологію як учення про науковий метод пізнання або як систему наукових принципів, на яких ґрунтується дослідження і здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, методів, прийомів дослідження. Найчастіше методологію тлумачать як теорію методів дослідження, створення концепцій, як систему знань про теорію науки або систему методів дослідження [3, с. 12].

Е.Г. Юдін зміст та сутність методології представляє у вигляді чотирьох рівнів: на вищому щаблі знаходиться філософська методологія, що визначає загальні принципи пізнання і категоріальний лад науки в цілому; на другому існує загальнонауковий принцип і форми дослідження: третій це конкретно-наукова методологія, що включає в себе сукупність методів, що застосовуються в межах спеціальних наукових дисциплін.

І, останній, четвертий, це методика і техніка дослідження (набір процедур, якими забезпечується достовірність емпіричного матеріалу) [4, с. 40-44].

І.В. Табарін вважає, що в науковому пізнанні істинними повинні бути не лише отримані в ході дослідження результати, нові знання, але й шлях до цих знань методологія, тобто ті методи, за допомогою яких і були отримані нові дані [5, с. 53].

В. І. Загвязінський, Р.А. Атаханов не розмежовують такі категорії, як «методологія» і «методи дослідження», а ототожнюють їх [6, с. 41; 7, с. 59].

Вікіпедія визначає поняття «методології» як вчення про метод діяльності як такий, що включає принципи, методи діяльності, знання і відображає їх; сукупність прийомів дослідження, що застосовуються у визначеній науці; вчення про методи пізнання та перетворення дійсності [8].

В.М. Протасов поняття «методологія» трактує подвійно: по-перше, як вчення про метод; по-друге, як систему методів, підходів, способів, що використовуються в тій чи іншій науці, теорії для досліджень [9, с. 29].

Підводячи підсумок викладеним концепціям, вважаємо, що методологія виконує такі функції: по-перше, визначає способи здобуття наукових знань, які відображають динаміку процесів та явищ; по-друге, передбачає особливий шлях, за допомогою якого може бути досягнута науково-дослідна мета; по-третє, забезпечує всебічність отримання інформації щодо процесу чи явища, що вивчається; по-четверте, допомагає введенню нової інформації; по-п'яте, забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію термінів і понять у науці; по-шосте, створює систему наукової інформації, яка базується на об'єктивних явищах,, і логіко-аналітичний інструмент наукового пізнання [10, с. 34].

Отже, методологія це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання максимально об'єктивної, точної, систематизованої інформації про процеси та явища [111].

Один із видів методології загальнонаукова методологія базується на загальнонаукових принципах дослідження: історичному, логічному, системному, моделювання тощо.

Сучасні дослідники в наукових розробках віддають перевагу системно-діяльнісному підходу, тобто дослідженню комплексної взаємодії суттєвих компонентів: потреба суб'єкт об'єкт процеси умови результат. Це забезпечує цілісність, комплексність, структурність, взаємозв'язок із зовнішнім середовищем, цілеспрямованість і самоорганізацію дослідження, створює умови комплексного вивчення будь-якої сфери людської діяльності.

Сучасна наука використовує велику кількість методів наукового пізнання, які утворюють цілісну систему. Зазначені методи класифікують за різними критеріями. На сьогодні не існує єдиної позиції щодо їх уніфікації.

Так, І.В. Табарін виокремлює методи практичного наукового пізнання за сферою застосування емпіричні, та раціональні методитеоретичного наукового пізнання. За ступенем розповсюдженості: загальнонаукові та приватнонаукові. На думку вченого, в залежності від виду дослідження загальні методи поділяються на: емпіричного дослідження (споглядання, порівняння, експеримент); раціонального дослідження (сходження від абстрактного до конкретного, закони логіки та ін) та універсальні раціонально-емпиричні методи (абстрагування, аналіз та синтез і т.д.). Також існують і філософські методологічні підходи діалектика та метафізика.

На думку П.М. Рабіновича, систему методів становлять:філософсько-світоглядні

підходи (матеріалістичний чи ідеалістичний, діалектичний чи метафізичний, визначення чи заперечення об'єктивних соціальних, у тому числі державно-правових, закономірностей та можливості їх пізнання, здобуття істинних знань про них); загальнонаукові методи, тобто такі, які використовуються в усіх або більшості наук (функціональний, структурний, сходження від абстрактного до конкретного, формальнологічні процедури); групові методи, тобто такі, які застосовуються лише в певній групі наук наприклад, тільки в суспільствознавстві (конкретно-соціологічного дослідження); спеціальні методи, тобто прийнятні для дослідження предмета якоїсь однієї науки.

С.П. Щерба пропонує наступну класифікацію методів пізнання. За ступенем їх загальності виділяють такі групи методів: всезагальні методи (діалектика і метафізика); загальні методи; спеціальні методи, які застосовуються в окремих науках (скажімо, лише в юриспруденції). Розрізняють також ті наукові методи, до яких вдаються на емпіричному рівні пізнання, і методи теоретичного осмислення дійсності. Методи емпіричного рівня пізнання (вимірювання, порівняння, спостереження, експеримент) дають можливість накопичити емпіричні дані, факти, аналіз яких дає можливість продукувати понятійне знання. Крім названих, до методів емпіричного рівня автор відносить ще порівняння, вимірювання, метод спроб і помилок та ін. Здобутий з допомогою емпіричних методів пізнання матеріал, факти обробляються, результатом чого є справжнє теоретичне знання. При цьому вдаються до теоретичних методів пізнання абстрагування й узагальнення, аналізу і синтезу, індукції і дедукції та інших методів продукування понятійного знання. Моделювання завжди застосовується разом з іншими методами, особливо в тісному зв'язку воно перебуває з експериментом. Моделювання завжди передбачає використання методів абстрагування та ідеалізації. Воно дедалі глибше проникає в практичну діяльність людей, оскільки становить собою не лише метод пізнання, але й критерій перевірки наукових знань [11].

Висновки

Узагальнюючи викладене, вважаємо, що методологія дослідження публічного адміністрування лотерейної сфери це результат концептуального поєднання мети, змісту, методів дослідження, завдяки чому виникає нове істинне (науково обґрунтоване і доведене) знання про лотерейну сферу та систему правовідносин в ній.

Література

1. Сыченко Е. Пациенты игры / Е. Сыченко // Эксперт Украина. 2012. № 14(343). 16 апреля [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.expert.Ua/artides/7/0/10090/.

2. Гладун О. Суспільна небезпечність зайняття гральним бізнесом / О. Гладун [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://irbis-nbuv.gov.ua /.../ cgiirbis_64.exe.

3. Сурмін Ю.П. Майстерня вченого: підручник для науковця / Ю.П. Сурмін. К. : Навчально-методичний центр «Консорціум з удосконалення менеджмент-освіти в Україні», 2006. 302 с.

4. Юдин Э.Г. Системный подход и принцип деятельности. Методологические проблемы современной науки / Э.Г. Юдин. М. : Наука, 1978. 391 с.

5. Табарин И.В. Современная теория права: новый научный курс / И.В. Табарин. М., 2008. 624 с.

6. Загвязинский В.И. Методология и методы психолого-педагогического исследования / В.И. Загвязинский, Р.А. Атаханов. М. : Academa, 2001. 207 с.

7. Попковская П.Я. Методология научных исследований / П.Я. Попковская. Мн. : Информ-прес, 2006. 182 с.

8. Сурмін Ю.П. Майстерня вченого: підручник для науковця / Ю.П. Сурмін. К. : Навчально-методичний центр «Консорціум з удосконалення менеджмент-освіти в Україні», 2006. 302 с.

9. Протасов В.Н. Теория государства и права. Проблемы теории государства и права / В.Н. Протасов. 2-е изд., доп. М: Юрайт-М, 2001. 346 с.

10. Рабінович П.М. Методологія юридичної науки / П.М. Рабінович // Юридична енциклопедія : в 6 т. К. : Українська енциклопедія, 2001. -. Т. 3. 2001. 789 с.

11. Філософія: конспект лекцій: Збірник праць. Київ, 2012. 750 c. [Електронний ресурс]. Режим доступу : www. info-library.com.ua/books-book-204.ht.

12. Щерба С.П. Філософія / С.П. Щерба, О.А. Заглада. К. : Кондор, 2011. 548 с. [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/774/56/.

Размещено на Allbest.ru