Тимчасовий доступ до речей і документів: проблеми унормування та застосування

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТИМЧАСОВИЙ ДОСТУП ДО РЕЧЕЙ І ДОКУМЕНТІВ: ПРОБЛЕМИ УНОРМУВАННЯ ТА ЗАСТОСУВАННЯ

Капустіна М.В., к. ю. н.,

доцент кафедри криміналістики

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

У статті виокремлено ознаки тимчасового доступу до речей і документів шляхом ретельного аналізу змісту положень Кримінального процесуального кодексу України, розглянуто проблеми унормування та застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження й запропоновано шляхи їх подолання.

Ключові слова: тимчасовий доступ до речей і документів, заходи забезпечення кримінального провадження, вилучення речей і документів.

В статье выделены признаки временного доступа к вещам и документам на основании тщательного анализа содержания положений Уголовного процессуального кодекса Украины, рассмотрены проблемы регламентации и применения этого мероприятия обеспечения уголовного производства и предложены пути их преодоления.

Ключевые слова: временный доступ к вещам и документам, мероприятия обеспечения уголовного производства, изъятие вещей и документов.

Kapustina M.V. TEMPORARY ACCESS TO THINGS AND DOCUMENTS: PROBLEMS OF REGULATION AND APPLICATION

The article highlights the signs of a temporary access to things and documents, based on a thorough analysis of the content of the provisions of the Criminal Procedural Code of Ukraine, the problems of regulation and application of the action of providing of criminal proceedings and suggested ways to overcome them.

Key words: temporary access to things and documents, actions of providing of criminal proceedings, withdrawal of things and documents.

Постановка проблеми. Під час розслідування злочинів здійснюється відповідний комплекс процесуальних дій, серед яких особливе значення має тимчасовий доступ до речей і документів. Оскільки саме цей захід забезпечення кримінального провадження надає можливість органам досудового розслідування ознайомитися з певними речами та документами, що містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин кримінального правопорушення, зробити їх копії й у разі прийняття відповідного рішення слідчим суддею, судом вилучити їх (здійснити виїмку).

Метою статті є аналіз змісту положень Кримінального процесуального кодексу України щодо регламентації тимчасового доступу до речей і документів, визначення ступеня унормованості цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Виклад основного матеріалу. Вивчення та аналіз норм Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) України надає підстави стверджувати, що тимчасовому доступу до документів притаманні такі ознаки:

а) наявність власної специфічної мети. Ця ознака полягає в тому, що, окрім єдиної мети всіх заходів забезпечення кримінального провадження, такої як забезпечення належного порядку кримінального провадження, тимчасовий доступ до документів і речей має власну, котра полягає в забезпеченні можливості формування правової позиції сторін кримінального провадження. Остання формується за рахунок ознайомлення з певними речами та документами, які мають значення для встановлення обставин у кримінальному провадженні;

б) наявність специфічного складу суб'єктів застосування, до яких належать сторона захисту, сторона звинувачення, слідчий суддя або суд. Так, у ч. 1 ст. 160 КПК України зазначено, що «сторони кримінального провадження мають право звернутися до слідчого судді під час розслідування чи суду під час судового провадження із клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів». До суб'єктного складу сторін кримінального провадження, які мають право звернутися до слідчого судді, суду з клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів, належать з боку обвинувачення слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий і його представник; з боку захисту - підозрюваний, обвинувачений, підсудний, їхні захисники та законні представники;

в) наявність спеціального правового режиму застосування. Ця ознака полягає в тому, що в чинному КПК України закріплено правила й механізм застосування тимчасового доступу до речей і документів.

До основних правил застосування належать такі: 1) тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду; 2) застосування такого заходу не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: а) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження; б) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого прокурора; в) може бути виконане завдання, для досягнення якого слідчий, прокурор звернувся з клопотанням; 3) слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів тільки в тому випадку, якщо сторона кримінального провадження у своєму клопотанні доведе наявність достатніх підстав вважати, що ці речі або документи: а) перебувають або можуть перебувати у володінні відповідної фізичної або юридичної особи; б) самі по собі або в сукупності з іншими речами й документами кримінального провадження, у зв'язку з яким надається клопотання, мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадження; в) не становлять собою або не включають речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю. У випадках коли слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, сторона кримінального провадження, окрім зазначених вище обставин, повинна довести можливість використання як доказів відомостей, що містяться в цих речах і документах, і неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів;

1) сторони кримінального провадження мають право звернутися до слідчого судді, суду з клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів, за винятком, коли доступ них заборонено, а саме: листування або інші форми обміну інформацією між захисником і його клієнтом або будь-якою особою, яка представляє його клієнта у зв'язку з наданням правової допомоги; об'єкти, які додані до такого листування або інших форм обміну інформацією; 5) ухвала слідчого судді, суду є обов'язковою для виконання всіма підприємствами, установами й організаціями, службовими особами та громадянами, ніякі обставини не можуть бути поважними для відмови пред'явити або добровільно видати речі, документи, які вимагає уповноважена особа. А отже, особа, яка зазначена в ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів як їх володілець, зобов'язана надати тимчасовий доступ до зазначених в ухвалі речей і документів особі, вказаній у відповідній ухвалі слідчого судді, суду [1, с. 391-403].

Щодо механізму застосування тимчасового доступу до речей і документів, то сьогодні передбачено послідовний порядок дій для здійснення цього заходу забезпечення кримінального провадження, а саме:

1) клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів подається до місцевого суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. До клопотання слідчого, прокурора про застосування цього заходу забезпечення додається витяг із Єдиного реєстру досудо- вих розслідувань щодо кримінального провадження, у рамках якого до слідчого судді, суду подається клопотання. Слідчий має право звернутися із зазначеним клопотанням тільки за погодженням із прокурором, якийздійснює нагляд за законністю провадження досудового розслідування. Слідчий суддя не повинен приймати до провадження клопотання слідчого, якщо воно не було погоджено з прокурором, або той із ним не погодився, або з клопотання не зрозуміло, який саме прокурор дав згоду;

2) розгляд клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів слідчим суддею, судом може бути здійснено двома шляхами. Перший полягає в тому, що слідчий суддя, суд здійснює судовий виклик особи, у володінні якої знаходяться такі речі й документи. У повістці про судовий виклик зазначається про обов'язок збереження речей і документів у тому вигляді, у якому вони перебувають на момент отримання судового виклику. Слідчий суддя, суд розглядає клопотання за участю сторони, яка подала клопотання, та особи, у володінні якої знаходяться речі й документи. Другий шлях розгляду клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів застосовується, якщо сторона, яка звернулася з клопотанням, доведе наявність достатніх підстав уважати, що існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів. У такому випадку клопотання розглядається слідчим суддею, судом без виклику особи, у володінні якої вони знаходяться;

3) слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів тільки в тому випадку, коли сторона кримінального провадження, яка звернулась із відповідним клопотанням, доведе наявність обставин, що були зазначені вище у правилах застосування (п. 3). Також слідчий суддя, суд в ухвалі про надання тимчасового доступу до речей і документів може дати розпорядження про надання можливості вилучення речей і документів, якщо сторона кримінального провадження доведе наявність достатніх підстав уважати, що без такого вилучення існує реальна загроза знищення або знищення речей чи документів або таке вилучення необхідне для досягнення мети отримання доступу до речей і документів. Ухвала слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів складається у двох примірниках. Зазначеній в ухвалі слідчого судді, суду особі вручається оригінал ухвали. Другий примірник ухвали залишається в судовій справі;

4) особа, якій надано дозвіл на тимчасовий доступ до речей і документів, пред'являє їх володільцю оригінал ухвали суду, вручає її копію та пропонує надати до них доступ. Факт пред'явлення ухвали слідчого судді, суду, вручення її копії засвідчується підписом володільця на оригіналі цього судового рішення;

5) якщо речі та документи вилучаються, складається їх опис, який вручається володільцю. На вимогу володільця особою, яка проводить цю процесуальну дію, має бути залишено копії вилучених документів;

6) у разі невиконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів застосовується кримінально-процесуальна санкція. Слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, якій надано право на доступ до речей і документів, має право постановити ухвалу про дозвіл на проведення обшуку з метою відшукання й вилучення зазначених речей і документів [2, с. 424, 428-432].

Але, незважаючи на те що в КПК України закріплено зазначені правила та прописано механізм застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, аналіз судово-слідчої практики свідчить про те, що сторони кримінального провадження під час звернення до суду з клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів не дотримуються вимог КПК України. Так, за результатами узагальнення судової практики розгляду слідчими суддями клопотань сторін кримінального провадження про тимчасовий доступ до речей і документів, відповідно до ст. ст. 159-166 КПК України, яке проводилось апеляційним судом міста Києва, було виокремлено основні недоліки в оформленні клопотань, що перешкоджають їх розгляду, а саме: 1) не зазначення в прохальній частині клопотання особи, якій необхідно надати такий доступ; 2) недодавання до матеріалів клопотання витягу з Єдиного реєстру досу- дових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання; 3) ненадання будь-яких доказів щодо необхідності вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження; 4) зазначення необхідності тимчасового доступу до речей і документів без зазначення ідентифікуючих ознак цих речей і документів; 5) не зазначення назви, адреси установ і організацій, у володінні яких знаходяться речі та документи; 6) розбіжності в мотивувальній і резолютивній частинах клопотання; 7) відсутність чітко визначеного переліку речей і документів, доступ до яких планується отримати, зокрема вказуються лише родові ознаки речей і документів або ж характеризуються як «інші документи» чи «документи тощо»; 8) відсутність обґрунтування підстав і обґрунтування доведеності того, що речі та документи можуть знаходитись у володінні певної юридичної чи фізичної особи; 9) не обґрунтування значення речей і документів для встановлення обставин події; 10) відсутність у матеріалах клопотання постанови про призначення прокурора (групи прокурорів), яким погоджено заявлене клопотання; 11) з клопотання не зрозуміло, яке значення може мати вказана інформація в разі її отримання; 12) зі змісту клопотання не зрозуміло, для встановлення якої обставини кримінального провадження мають значення вказані в клопотанні документи; 13) подача клопотання з порушенням територіальної підсудності; 14) не доведено, що вичерпані всі можливості отримання цих речей чи документів в інший, досудовий, спосіб; 15) речі та документи, зазначені в клопотанні сторони кримінального провадження, містять охоронювану законом таємницю. Більше того, вивчення й аналіз матеріалів зазначеного узагальнення дає змогу виділити основні причини відмови (або часткової відмови) в задоволенні клопотань про застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, а саме: 1) відсутність матеріалів і доказів, які б обґрунтовували доцільність задоволення клопотання, тобто, окрім самого клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів та супровідного листа, суду не надається жодного доказу чи матеріалу; 2) слідчим під час звернення до суду не виконані вимоги, передбачені ст. ст. 132, 160, 163 КПК України (наприклад, у клопотанні відсутні відомості про особу (ПІБ, адреса фізичної особи; назва й адреса юридичної особи), у володінні якої знаходяться документи або речі; відсутній у матеріалах, доданих до клопотання,, витяг із Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання, тощо); 3) не виконання слідчим вимог ч. 2 ст. 93 КПК України, згідно з якими сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових і фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених КПК України, до звернення до суду з клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів; 4) не доведення в судовому засіданні стороною обвинувачення, що речі або документи, до яких просять надати доступ, перебувають або можуть перебувати у володінні, відповідно, фізичної чи юридичної особи; 5) належним чином стороною кримінального провадження не обґрунтовується неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю (лікарська, банківська, комерційна тощо) [3].

Висновки. Отже, виокремлені ознаки тимчасового доступу до речей і документів шляхом ретельного аналізу змісту деяких положень КПК України надають підстави стверджувати, що цей захід забезпечення кримінального провадження на перший погляд є досить унормованим. Але аналіз судово-слідчої практики свідчить, що сьогодні неврегу- льованими залишається низка питань, а саме: 1) не визначено, як саме сторона, яка звернулась із клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів, повинна доводити наявність підстав уважати, що існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів (на практиці саме органи досудового слідства обмежуються виключно значенням цієї інформації без надання будь-яких доказів); 2) незрозумілою є подальша доля документів і речей у тому випадку, коли в ухвалі про тимчасовий доступ до речей і документів є розпорядження щодо надання можливості їх вилучити. Ретельний аналіз положень КПК України не надає відповіді на питання щодо правового статусу цих речей і документів, а саме: чи можна їх зараховувати до тимчасово вилученого майна; щодо строків перебування цих речей і документів в особи, яка проводила цю процесуальну дію, оскільки в судово-слідчий практиці нерідко трапляються випадки, коли вилучення оригіналів документів перешкоджає здійсненню господарської діяльності суб'єктом господарювання.

При цьому варто зауважити, що такими документами можуть бути не тільки установчі документи, які перебувають у володінні суб'єкта господарювання, а й оригінали документів, на підставі яких здійснюються банківські операції, оригінали реєстраційних справ тощо; 3) не встановлено наслідків неприбуття слідчого в судове засідання, який подав клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, із причини, яка не є рідкістю для судово-слідчої практики, - втрати «інтересу» слідства до застосування цього заходу кримінального забезпечення. Так, згідно з аналізом окремих положень КПК України, можна лише зазначити вимогу, яка передбачена ч. 2 ст. 318, а саме: судовий розгляд здійснюється в судовому засіданні з обов'язковою участю сторін кримінального провадження. Більше того, ст. ст. 323-327 КПК України передбачено наслідки неприбуття в судове засідання обвинуваченого, прокурора, захисника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їхніх представників, свідка, спеціаліста, перекладача й експерта. Але жодного наслідку неприбуття слідчого в судове засідання КПК України не передбачає.

Вивчення та аналіз кримінально-процесуального законодавства, результатів узагальнень судово-слідчої практики, особисте спілкування зі слідчими, прокурорами та суддями дають можливість запропонувати певні механізми розв'язання зазначених вище неврегу- льованих проблемних питань. Отже, щодо доведення наявності підстав уважати, що існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, уважаємо за доцільне стороні кримінального провадження, яка звертається з клопотанням, надавати слідчому судді або суду матеріали (докази), що містять відомості про те, що, можливо, ці документи чи речі підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопорушення й (або) матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи як винагорода за його вчинення; є предметом кримінального правопорушення, пов'язаного з їх незаконним обігом; набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них були спрямовані на кримінальне правопорушення; особі, у володінні якої перебувають ці речі та документи, достовірно про це відомо.

Щодо подальшої долі речей і документів у випадках, коли в ухвалі про тимчасовий доступ до речей і документів є розпорядження щодо надання можливості їх вилучити, то вважаємо за можливе запропонувати такий механізм (порядок дій). Отже, після вилучення цих речей і документів за ухвалою про тимчасовий доступ до речей і документів, на нашу думку, необхідно негайно проводити їх огляд відповідно до вимог ст. 237 КПк України, оскільки в ході огляду слідчий може встановити, чи є підстави вважати, що вилучені та оглянуті документи або речі відповідають критеріям, зазначеним у ч. 2 ст. 167 КПК України. Якщо цих підстав достатньо, необхідно накладати арешт на ці документи чи речі. Отже, потрібно керуватися вимогами ст. ст. 170-175 КПК України, тобто прокурору, слідчому за погодженням із прокурором необхідно звернутися до слідчого судді чи суду з клопотанням на арешт майна, при чому це клопотання має бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна. При цьому пропонуємо точкою відліку часу вважати не момент вилучення майна за ухвалою про тимчасовий доступ до речей і документів, а момент закінчення огляду речей і документів та оформлення відповідних протоколів (протоколу огляду документів або речей і протоколу тимчасового вилучення майна). У свою чергу, це клопотання має бути розглянуто слідчим суддею, судом не пізніше двох днів із дня його надходження до суду. За результатами розгляду клопотання слідчий суддя, суд виносить умотивовану ухвалу про арешт майна або про відмову в задоволенні клопотання. Якщо підстав, що речі чи документи відповідають критеріям ч. 2 ст. 167 КПК України, не достатньо, вони повинні бути повернені особі, у якої вони вилучені, про що прокурор виносить постанову про визнання безпідставним тимчасове вилучення майна (речей і документів).

Отже, резюмуючи вищевикладене, можемо констатувати, що вилучені речі та документи за ухвалою слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів підлягають негайному огляду, після чого вони набувають статусу тимчасово вилученого майна. Ці речі та документи повинні бути повернуті їх володільцю в таких випадках: за постановою прокурора, якщо він визнає їх вилучення безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду в разі відмови в задоволенні клопотання прокурора про їх арешт; якщо клопотання про арешт тимчасово вилученого майна (речей і документів) було подано пізніше наступного робочого дня після процесуального оформлення його як тимчасово вилученого (після огляду та складання відповідних протоколів); якщо ухвалу про арешт тимчасово вилученого майна слідчий суддя, суд постановив пізніше сімдесяти двох годин із дня надходження до суду клопотання. Про можливість отримання володільцем вилучених документів і речей він повідомляється письмово. Копія повідомлення долучається до матеріалів кримінального провадження. Вилучене майно повертається під розписку, в якій отримувач зазначає паспортні дані та місце проживання, якщо власником є юридична особа, то майно повертається її представнику за наявності доручення й документа, що засвідчує особу.

Щодо встановлення наслідків неприбуття слідчого в судове засідання, який подав клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, із причини втрати «інтересу» слідства до застосування цього заходу кримінального забезпечення, то пропонуємо відповідальність у цьому випадку покласти на прокурора. Оскільки, по-перше, саме з ним було погоджено клопотання про надання тимчасового доступу до речей і документів та надана згода; по-друге, саме він здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва, яка передбачає організацію процесу досудового розслідування, визначення напрямів розслідування, координацію процесуальних дій тощо. Тому в цьому випадку пропонуємо керуватися ч. 1 ст. 324 КПК України, в якій зазначено, «якщо причина неприбуття є неповажною, суд порушує питання про відповідальність прокурора перед органами, що згідно із законом уповноважені притягати його до дисциплінарної відповідальності».

Отже, аналіз положень КПК України та матеріалів судово-слідчої практики надає підстави стверджувати, що правовий режим застосування тимчасового доступу до речей ідокументів потребує уточнень і розроблення єдиного механізму дій (їх порядку) в питаннях, які є неврегульованими та неоднозначними.

тимчасовий доступ документ кримінальний

ЛІТЕРАТУРА

1. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України : у 3т. / за ред. О.В. Стовби. - Х., 2013. - Т 1. - 2013. - 528 с.

2. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар : у 2 т / [О.М. Бандурка, Є.М. Блажівський, Є П. Бурдоль та ін.] ; за заг. ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, А.В. Портнова. - Х. : Право, 2012. - Т. 1. - 2012. - 768 с.

3. Узагальнення судової практики розгляду слідчими суддями клопотань сторін кримінального провадження про тимчасовий доступ до речей та документів відповідно до статей: 159-166 КПК України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://kia.court.gov.ua - 12.06.2016.

Размещено на Allbest.ru