Становлення й розвиток інституту апарату суду

Размещено на http://www.allbest.ru/

СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТОК ІНСТИТУТУ АПАРАТУ СУДУ

Шпенова П.Ю., здобувач

кафедри організації судових та правоохоронних органів Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

У статті аналізуються наукові точки зору та нормативні положення законодавчих актів у сфері правового регулювання діяльності працівників апаратів судів у різні історичні періоди розвитку України та інших держав. Визначаються сучасні тенденції розвитку інституту апарату суду, пропонуються наступні кроки реформування і відповідні зміни до вітчизняного законодавства.

Ключові слова: суд, апарат суду працівник апарату суду, організація роботи суду, забезпечення судової діяльності.

В статье анализируются научные точки зрения и нормативные положения законодательных актов в сфере правового регулирования деятельности работников аппаратов судов в разные исторические периоды развития Украины и других государств. Определяются современные тенденции развития института аппарата суда, предлагаются следующие шаги реформирования и соответствующие изменения к отечественному законодательству.

Ключевые слова: суд, аппарат суда, работник аппарата суда, организация работы суда, обеспечение судебной деятельности.

Shpenova PYu. FORMATION AND DEVELOPMENT OF INSTITUTE OF THE DEVICE OF COURT

In article are analyzed the scientific points of view and standard positions of acts in sphere of legal regulation of activity of workers of devices of courts during the different historical periods of development of Ukraine and other states. Оffered modern lines of development of institute of the device of court are defined, following steps of reforming and respective alterations to the domestic legislation.

Key words: court, court device, worker of the device of court, organization of work of court, maintenance of judicial activity.

Постановка проблеми. Із самого початку існування робота апарату суду полягала в сприянні здійсненню правосуддя шляхом організаційного забезпечення судової діяльності. Однак здійснювати таку діяльність апарат суду не може самостійно, він був і залишається елементом у системі забезпечення судової влади. Слід підкреслити, що таке забезпечення в різні періоди часу здійснювали різни органи, і це необхідно враховувати в подальшій практичній роботі щодо підвищення ефективності діяльності працівників суду.

Ступінь розробленості проблеми. Зазначимо, що у сфері організаційного забезпечення діяльності судів, структури та порядку діяльності апаратів судів працювали такі вчені, як В.Д. Бринцев, О.Ю. Дудченко, В.А. Капустинський, А.О. Малихіна, І.Є. Марочкін, Л.М. Москвич, І.В. Назаров, О.М. Овчаренко, І.Л. Самсін, В.В. Сердюк, Д.П. Фіолевський, І.В. Юревич та ін. Але історичному становленню та розвитку зазначеного інституту приділяється недостатньо уваги, що, на наш погляд, може значно зменшити прогрес у цьому питанні під час продовження судової реформи.

Мета цього дослідження аналіз наукових уявлень, нормативних положень законодавчих актів у сфері правового регулювання діяльності працівників апаратів судів у різні історичні періоди розвитку України та інших держав та визначення наступних напрямків розвитку і відповідних змін до вітчизняного законодавства.

Виклад основного матеріалу. Розглядати історію становлення апарату суду та статус осіб, які його складали, достатньо важко, оскільки наукові джерела в першу чергу звертають увагу на статус суду та суддів. Тому в межах цієї роботи ми сконцентруємо увагу на основних історичних періодах реформування судових органів, які супроводжувалися нормативною деталізацією статусу працівників суду. У такому контексті необхідно звернути увагу на судову реформу 1864 р. Російської імперії, до складу якої на той час входили землі України.

Зазначимо, що в середині XIX ст. функції апарату суду в сучасному розумінні виконувала канцелярія суду, яка утворювалась в окружних судах, судових палатах та касаційних департаментах Урядового Сенату. До складу канцелярій перших двох видів судів входили секретарі суду та їх помічники, до канцелярії суду останнього виду обер-секретарі суду та їх помічники. Крім того, в канцелярії суду могли бути такі посади, як архіваріус, прибутковидатковець (бухгалтер у сучасному розумінні), писар [1], а при судах нотаріуси, судові пристави та інші [2, с. 4б].

Вимоги до основних посад канцелярії були достатньо високими, майже як до суддів. Так, обер-секретарем, секретарем суду або їх помічниками могли бути особи, що мають атестат університету або іншого вищого навчального закладу про закінчення курсу юридичних наук або про складання іспиту з цих наук, або такі, що довели під час служби свої знання в судовій сфері. Встановлювалися обмеження для таких осіб. Не мали право претендувати на роботу в судовому відомстві особи, які:

1) знаходяться під слідством або судом за злочини або правопорушення; які притягувалися до відповідальності судовим вироком

за протизаконні діяння шляхом перебування в тюрмі, та інші, хто був під судом за проступки та злочини та не виправдані вироком;

б) звільнені із служби в суді або з духовного відомства за розпусту або із суспільства і дворянських зборів за рішенням громад, до яких він відносився;

в) визнані неспроможними боржниками;

г) знаходяться під опікою за марнотратство.

Відповідно до Устрою судових установлень від 20 листопада 1864 р. секретарі окружних суду, їх помічники, секретарі судових палат та їх помічники, а також інші посадовці канцелярій відповідних судів призначалися на посаду головами таких судів (ст. 218). Обер-секретарі касаційних департаментів Урядового сенату затверджувалися на посаді міністром юстиції за поданням обер-прокурорів, а помічники названих обер-секретарів та інші посадовці канцелярії призначалися обер-прокурорами (ст. 217) [1].

Звільнення з посад працівників канцелярій судів здійснювалося особою, яка призначала на цю посаду. Притягнення до дисциплінарної відповідальності відбувалось за таким саме правилом. Службовців касаційних департаментів до дисциплінарної відповідальності мав право притягувати Міністр юстиції після отримання пояснень. Секретарі судових палат та окружних судів притягувалися до дисциплінарної відповідальності головами відповідних судів. Нижчі чини канцелярій названих судів за розсудом обер-прокурорів.

Як ми бачимо, певні кадрові повноваження щодо канцелярій судів мали органи юстиції, що можна оцінювати як участь в організаційному забезпеченні діяльності судових органів. На цей факт більш детально у своїх дослідженнях звертала увагу О.В. Федькович, яка зазначала, що в період реформи 1864 року Міністерство юстиції мало такі повноваження в галузі організації та діяльності органів правосуддя, як нагляд за діловодством у судах, дотриманням внутрішніх правил діяльності судів, за особистими діями чиновників судових відомств, приймало участь у вирішенні кадрових питань, проводило ревізії тощо [3, с. 8].

Крім того, до осіб, які працюють при судах, відносилися судові пристави, присяжні повірені та нотаріуси. Судові пристави працювали при касаційних департаментах Урядового сенату, при судових палатах і при окружних судах для виконання дій, покладених на них статутами кримінального і цивільного судочинства та іншими законами. Присяжні повірені працювали при судових місцях і відповідали за обрання і доручення сторін у справах, обвинувачених та інших осіб, які брали участь у судочинстві. Нотаріуси працювали під наглядом судових місць та відповідали за вчинення актів та інших дій у межах своєї компетенції.

Варто зазначити, що судова реформа 1864 року, в тому числі в питаннях статусу працівників канцелярії, проводилася з урахуванням європейського досвіду організації роботи судів. Звісно, такий інтерес виник ще раніше. Мабуть, початок його поклав Петро I, що став уводити європейські порядки при реформуванні державного апарату. Вітчизняні судові реформи так само супроводжувалисяпорівняльним аналізом організації вітчизняних і закордонних судів із бажанням знайти шляхи усунення недоліків і підвищення ефективності правосуддя [4, с. 53]. А у XIX ст. у своїх роботах на західноєвропейський досвід посилався Н.В. Давидов при порівнянні законодавства у сфері судоустрою [5, с. 1392], важливість порівняльного аналізу зазначав С. Хрулев [6, с. 92]. Французький досвід організації роботи суду в кризовий період ураховувався більшовиками в післяреволюційний період [7, с. 13-14]. Але із становленням і закріпленням радянської влади на території сучасної України інтерес до зарубіжного досвіду зменшувався, і основні принципи організації роботи працівників суду, завдання, що на них покладалися, визначалися більшою мірою не через призму підвищення ефективності роботи суду, а забезпечення реалізації єдиної політичної влади.

У радянській Україні тривалий час повноваження щодо організаційного забезпечення діяльності загальних судів покладалося на Міністерство юстиції та його територіальні органи на місцях.

Так, Законом Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про судоустрій України» від 05 червня 1981 року було передбачено, що метою забезпечення роботи судів із здійснення правосуддя, узагальнення судової практики та іншої діяльності в судах Української РСР є апарати судів. Структура і штатна чисельність апарату районного (міського) народного суду затверджуються начальником відділу юстиції виконавчого комітету обласної,, Київської міської Ради народних депутатів у межах штатної чисельності і фонду заробітної плати, встановлюваних Міністром юстиції Української РСР. Структура і штатна чисельність апарату обласного, Київського міського суду затверджуються Міністром юстиції Української РСР за поданням голови відповідного суду. У складі апарату Верховного Суду Української РСР утворюються відділи та інші структурні підрозділи, необхідні для виконання функцій, пов'язаних із діяльністю Верховного Суду Української РСР. Структура і штатна чисельність апарату Верховного Суду Української РСР затверджуються Президією Верховної Ради Української РСР за поданням Голови Верховного Суду Української РСР [8].

Розпад радянського устрою та подальші зміни в законодавстві України не змінили ситуацію/ Законом України «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про судоустрій Української РСР» від 24.02.1994 р. було внесено зміни стосовно того, що структура і штатна чисельність апарату районного (міського) суду затверджуються Міністром юстиції Республіки Крим, начальниками управлінь юстиції обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій у межах штатної чисельності і фонду заробітної плати [9].

І лише прийняття Закону України «Про судоустрій України» в 2002 р. суттєво змінило ситуацію щодо регулювання організаційного забезпечення роботи суду. Так, по-перше, законом передбачалось створення нового органу Державної судової адміністрації України, яка відповідно до ст. 125 Закону України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 р. (в першій редакції) була центральним органом виконавчої влади, що здійснював організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, а також інших органів та установ судової системи відповідно до цього Закону. Також зазначалось, що організаційне забезпечення діяльності Верховного Суду України, Конституційного Суду України та вищих спеціалізованих судів здійснюється апаратами цих судів [10]. По-друге, вперше на законодавчому рівні було безпосередньо закріплено, що організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат. Так, ст. 130 зазначеного закону передбачала, що організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату (завідуючий секретаріатом). Завідуючий секретаріатом підпорядковується голові суду і координує свою діяльність із відповідним територіальним управлінням державної судової адміністрації. Правовий статус службовців, які працюють в апараті суду, визначається законом про державну службу. За умовами оплати праці, матеріально-побутового, медичного, санаторно-курортного та транспортного забезпечення працівники апарату суду прирівнюються до відповідних категорій службовців апарату вищого, центральних або місцевих органів виконавчої влади. Структура і штатна чисельність апаратів місцевого суду, апеляційних судів та Касаційного суду України затверджуються в установленому порядку за поданням голови суду, в межах видатків на утримання відповідного суду. Структура і штатний розпис апарату Верховного Суду України та апарату вищого спеціалізованого суду затверджуються президією відповідного суду за поданням голови цього суду, в межах видатків на утримання даного суду. В апараті Верховного Суду України та апараті вищого спеціалізованого суду можуть створюватися управління, відділи, інші структурні підрозділи, що здійснюють свої функції на підставі положення про відповідний підрозділ, затвердженого Головою Верховного Суду України або головою вищого спеціалізованого суду. До штату апарату судів входять також помічники суддів, наукові консультанти та судові розпорядники [10].

Таким чином, було зроблено крок на шляху до посилення незалежності судової системи, оскільки організаційне забезпечення судової діяльності відіграє в реалізації принципу незалежності вагому роль. У той же час віднесення обов'язків щодо організаційного забезпечення діяльності судів та підпорядкування апарату суду Державній судовій адміністрації України не вивело зазначену діяльність за межі виконавчої влади, оскільки законом прямо передбачалось, що Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Це питання повністю не було врегульовано й з прийняттям в 2010 році Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Прорив стосовно зазначеного питання було зроблено в 2015 році з прийняттям нової редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів», де статус Державної судової адміністрації України було суттєво змінено. Так, нова редакція Закону чітко визначає місце Державної судової адміністрації в системі державної влади, а саме визначає, що вона є органом у системі судової влади, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом. Таким чином, місце Державної судової адміністрації в системі судової влади закріплено на законодавчому рівні.

Також необхідно підкреслити ще один важливий момент у становленні і розвитку інституту апарату суду. Як було зазначено, діяльність апарату суду спрямована сприяти здійсненню правосуддя. У той же час організовував роботу апарату суду голова суду, який, у першу чергу, є суддею та який повинен вирішувати справи по суті. Мова йде про те, що функції, які не є суддівськими за своєю природою і необов'язково мають виконуватися суддями, в максимально можливій мірі повинні передаватися іншим працівникам суду. За таких умов голова суду замість того, щоб витрачати більшість свого часу на вирішення адміністративних та управлінських питань, делегує основну частину відповідних адміністративних функцій керівнику апарату суду, який фактично стає партнером голови суду, а останній, у свою чергу, отримує можливість повністю зосередитись на виконанні його безпосередніх функцій, а саме: безпосереднього здійснення правосуддя, реалізації функції контролю і надання належної методичної допомоги суддям суду за суворого дотримання принципу незалежності суддів та ін. Для вирішення зазначених питань було змінено роль керівника апарату суду завідуючого секретаріатом.

Що стосується керівника апарату суду, то з 2005 року практично всі суди, в яких працювало п'ять і більше суддів, отримали можливість, у відповідності до ст. 130 Закону України «Про судоустрій» від 2002 року, ввести до штатного розкладу суду таку посаду. Цією нормою створено передумову для звільнення голів судів від безпосереднього керівництва роботою канцелярій та інших структурних підрозділів суду. Із самого початку головним їх функціональним призначенням було надання допомоги суддям та звільнення останніх від адміністративного тягаря, пов'язаного з необхідністю вирішення цілої купи адміністративних питань, яка зростає залежно від розміру і рівня суду, кількості справ і чисельності працівників суду.

Запроваджуючи в суді посади керівника апарату суду, законодавець керувався наміром звільнити голову суду від частини адміністративних повноважень, не притаманних судді, шляхом передачі їх керівникові апарату. Інакше кажучи, при самому створенні посади керівника апарату суду малося на увазі, що на цю посаду буде покладено повноваження щодо організації роботи суду [11, с. 33].

Висновки. Якщо звернутися до європейського історичного досвіду створення та функціонування структур, подібних до апарату суду в Україні, то специфіка почала проявлятися у ХХ ст. Було сформовано два принципових підходи до побудови апаратів судів: або апарат суду виконує виключно організаційне забезпечення діяльності суду (Франція, Швейцарія тощо), або на апарат суду в передбачених законом випадках покладається виконання функцій судді (Німеччина, Австрія та ін.) [12, с. 19]. Таку тенденцію необхідно враховувати в Україні, особливо враховуючи початок нового етапу судової реформи. Необхідно обрати подальший варіант розвитку, помилкою може стати бажання об'єднати характерні риси обох підходів розвитку судового апарату. Якщо проаналізувати структурні зміни в судоустрою України за новим законодавством, то триланкова судова система та три судові інстанції характерні для Франції та інших країн романського блоку правової сім'ї. Зменшення кількості судів, а відповідно і суддів, призведе до підвищення рівня судового навантаження на кожного з них, тому логічним буде переведення деяких суддівських повноважень певним категоріям працівників апаратів судів. Це допоможе мінімізувати збільшення навантаження на суддів, зменшити строки перебування справ у суді, підвищити ефективність роботи апарату суду, збереже так потрібну доступність правосуддя для населення.

працівник суд регулювання реформування

ЛІТЕРАТУРА

1. Учреждение судебных установлений от 20 ноября 1864 р., ст. 121. [Электрон. ресурс]. Режим доступа : http://constitution.garant.ru/history/actl6o0-1918/3450/.

2. Завадский В.Р. К вопросу о власти председателя суда / В.Р. Завадский // Журнал Министерства юстиции. 1896. № 6. С. 45-63.

3. Федькович О.В. Роль органів юстиції в організації та забезпеченні функціонування системи правосуддя : автореф. на здобуття ... к. ю. н., спеціальність 12.00.10 / О.В. Федькович. К., 2007. 22 с.

4. Назаров І.В. Судові системи країн Європейського Союзу та України: генезис та порівняння / І.В. Назаров. Х, 2011. 432 с.

5. Давыдов Н.В. По поводу 50-тилетия Судебных Установлений ИмператораАлександра II / Н.В. Давыдов // Вестник права. 1914. № 47. С. 1391-1396.

6. Хрулев С. Суды и судебные порядки / С. Хрулев // Юридический вестник. 1884. № 9. С. 90-144.

7. Кожевников М.В. История советского суда 1917-1956 годы / М.В. Кожевников. М. : Государственное издательство юридической литературы, 1957. 384 с.

8. Про судоустрій України: Закон Укр. Рад. Соціал. Республіки від 5 черв. 1981 р. № 2022-Х // Верховна Рада України : офіц. веб-сайт [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.uaЛaws/show/2022-10/ed19810605?nreg= 2022-10&ed=19810605&find=1&text=&x=4&y=10.

9. Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про судоустрій Української РСР» : Закон України від 24 лютого 1994 р. № 4017-12 // Верховна Рада України : офіц. веб-сайт [Електронний ресурс]. Режим доступу : 1тйр:/^акоп3. rada.gov.ua/laws/ show/4017-12/ed19940224?nreg=4017-12&ed= 19940224&find=1&text=67&x=0&y=0#w11.

10. Про судоустрій України : Закон України від 07 лютого 2002 р. № 3018-14 // Верховна Рада України : офіц. вебсайт [Електронний ресурс]. Режим доступу : МИрУ^ко^. rada.gov. ua/laws/show/3018-14/ed20020207/parao1010#o1010.

11. Дудченко О.Ю. Правовий статус осіб, які займають адміністративні посади в суді / О.Ю. Дудченко ; Нац. юрид. ун-т ім. Я. Мудрого. Харків : Право, 2015. 160 с.

12 Малихіна А.О. Зарубіжний досвід організації та правового забезпечення роботи апарату суду // Юрист України. 2014. № 2(27). С. 18-23.

Размещено на Allbest.ru