Актуальні проблеми відмежування умисного знищення або пошкодження військового майна від інших суміжних злочинів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України

Актуальні проблеми відмежування умисного знищення або пошкодження військового майна від інших суміжних злочинів

Попович В.П., к. ю. н., завідувач відділу з питань національної безпеки, оборони, правоохоронної діяльності та боротьби із злочинністю

Анотація

Стаття присвячена основним проблемам, які виникають при розмежуванні умисного знищення або пошкодження військового майна (як злочину проти встановленого порядку несення військової служби) від суміжних злочинів, передбачених іншими розділами Особливої частини Кримінального кодексу України.

Ключові слова: умисне знищення або пошкодження військового майна, особливий період, диверсія, терористичний акт, зброя, бойові припаси.

Постановка проблеми. Умисне знищення або пошкодження військового майна відноситься до злочинів із досить високим рівнем суспільної небезпечності, оскільки такі діяння можуть не тільки заподіяти значної матеріальної шкоди, а й загалом послабити матеріальну основу бойової міцності та бойової готовності Збройних Сил України. Особливо небезпечними такі злочинні прояви є в умовах антитерористичної операції, яка провадиться наразі на Сході нашої держави. З огляду на це вважаємо, що питання відмежування вмисного знищення або пошкодження військового майна від інших суміжних злочинів у сучасних умовах є досить актуальними.

Ступінь розробленості проблеми. Проблемам кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти встановленого порядку несення військової служби були присвячені праці таких відомих українських вчених, як М.І. Хавронюк, М.І. Мельник, Г.М. Анісімов, Ю.П. Дзюба, В.І. Касинюк, Є.С. Ковалевська, С.Ф. Денисов, В.П. Бодаєвський та ін.

Мета статті - проаналізувати окремі склади злочинів, передбачені чинним Кримінальним кодексом України, ознаки яких тією чи іншою мірою співпадають з ознаками злочину, передбаченого статтею 411 «Умисне знищення або пошкодження військового майна» Кримінального кодексу України; на підставі їх співвідношення запропонувати можливі варіанти кримінально-правової кваліфікації відповідних діянь.

Виклад основного матеріалу. Перш за все, звертаємо увагу, що ст. 411 Кримінального кодексу України (далі - КК), якою передбачається відповідальність за умисне знищення або пошкодження військового майна, було викладено в новій редакції на підставі Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за окремі військові злочини» від 12.02.2015 р. № 194-УІІІ. Основною відмінністю нової редакції вказаної норми, в порівнянні з її попередньою редакцією, стало запровадження кримінальної відповідальності за умисне знищення або пошкодження військового майна, вчинене в умовах особливого періоду (ч. 3 ст. 411 КК). При цьому під особливим періодом законодавець розуміє період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (абз. 11 ст. 1 Закону України «Про оборону України»). Тобто особливий період є часовим проміжком (періодом), який охоплює період мобілізації, період фактичного перебування держави в стані війни (воєнного часу), а також період відбудови після закінчення безпосередніх воєнних дій. У той же час щонайменше два з цих періодів (час мобілізації та час відбудови) є такими, що мають характер відносно меншої небезпеки, аніж період ведення воєнних дій [1]. Тому, на наш погляд, встановлення однакової мінімальної межі покарання у формі позбавлення волі (5 років) за злочини, вчинені в умовах воєнного стану або бойової обстановки (ч. 4 ст. 411 КК), та за злочини, що вчинені в умовах особливого періоду (ч. 3 ст. 411 КК), дещо не відповідає принципу співмірності вчиненого злочину та покарання за нього (ч. 1 ст. 65 КК). Враховуючи це, вважаємо, що санкції ч. 3 та ч. 4 ст. 411 КК потребують відповідного законодавчого втручання.

Умисне знищення або пошкодження військового майна належать до групи так званих «відносно військових злочинів». Це, в першу чергу, обумовлено специфікою основного безпосереднього об'єкту вказаного злочину, яким є порядок здійснення права власності саме щодо військового майна. При цьому його додатковим факультативним об'єктом можуть бути життя і здоров'я людини, довкілля тощо [2, с. 171]. Тому деякі їх ознаки співпадають з ознаками інших складів злочинів, передбачених іншими розділами Особливої частини КК. Серед вказаних злочинів можна виділити такі:

1) диверсія (вчинення, з метою ослаблення держави, вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення (ст. 113 розділу І «Злочини проти основ національної безпеки України» Особливої частини КК);

2) умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 розділу VI «Злочини проти власності» Особливої частини КК);

3) терористичний акт (застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку заподіяння, в тому числі значної майнової шкоди, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста) (ст. 258 розділу ІХ «Злочини проти громадської безпеки» Особливої частини КК);

4) пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів і (ст. 277 розділу ХІ «Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту» Особливої частини КК);

5) організація масових заворушень, що супроводжувалися, зокрема, погромами, підпалами, знищенням майна тощо (ст. 294 розділу ХІ «Злочини проти громадського порядку та моральності» Особливої частини КК);

6) умисне пошкодження ліній зв'язку (ст. 360 розділу XV «Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та злочини проти журналістів» Особливої частини КК) та ін.

Значна кількість суміжних складів злочинів зумовлена тим, що законодавець нерідко прямо або опосередковано відносить знищення або пошкодження майна до дій, способу або суспільно небезпечного наслідку іншого злочину [3, с. 129].

Так, умисне знищення або пошкодження військового майна відповідно до чинного кримінального законодавства України є спеціальним складом злочину відносно діяння, передбаченого ст. 194 «Умисне знищення або пошкодження майна» розділу VI «Злочини проти власності» Особливої частини КК України. При розмежуванні злочинних діянь, передбачених вказаною статтею та ст. 411 КК, слід керуватися правилом конкуренції загальної та спеціальної кримінально-правових норм. У кримінально-правовій літературі майже одностайною є думка про необхідність застосування в такій ситуації саме спеціальної норми [4, с. 299]. При цьому зіставлення загальних і спеціальних норм свідчить, що загальна норма ширша за обсягом, тобто охоплює більше коло діянь, ніж спеціальна, але остання має більше ознак, за рахунок яких вона і виділяється із загальної [5, с. 182-183].

У даному контексті до таких ознак, на наш погляд, варто віднести, по-перше, безпосередній об'єкт злочину, яким щодо умисного знищення або пошкодження чужого майна (як одного із злочинів проти власності) є відносини власності загалом, в рамках певної їх правової форми залежно від правового статусу суб'єктів права власності: відносини приватної, комунальної й державної форм власності, на які безпосередньо посягають (спрямовані) відповідні суспільно небезпечні діяння [6, с. 62]. У свою чергу (як уже зазначалося вище), безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 411 КК, є порядок здійснення права власності саме щодо військового майна.

По-друге, з огляду на досить високий рівень суспільної небезпечності, передбаченого у ст. 411 КК злочину, законодавець визнав кримінально караним умисне знищення або пошкодження зброї, бойових припасів, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, незалежно від розміру заподіяної ним шкоди. У той же час умисне знищення або пошкодження чужого майна буде кримінально караним діянням, якщо воно заподіяло шкоду у великих розмірах (злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб, на суму, яка у двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину (172,250 грн.) - примітка 3 до ст. 185 КК).

Так, наприклад, проходячи військову службу під час мобілізації у військовій частині польова пошта В0095, старший солдат 20 жовтня 2014 року, перебуваючи на території польового табору вказаної військової частини, умисно, передбачаючи настання шкідливих наслідків у вигляді пошкодження зброї, після бойового зіткнення з бандфор- муваннями на території Донецької області, будучи в агресивному та заведеному стані, відломив приклад ввіреного йому автомату, після чого кинув його на підлогу та почав стрибати на ньому, чим пошкодив внутрішні механізми автомату, тим самим привів у непридатний до подальшого використання за призначенням стан стрілецьку зброю - автомат АКМ-74. За викладених обставин старший солдат умисно пошкодив зброю, чим спричинив державі збитки на загальну суму 892 грн. 08 коп. Покровський районний суд

Дніпропетровської області у своєму вироку від 18.02.2015 р. цілком виправдано кваліфікував зазначені вище дії за ч. 1 ст. 411 КК [7].

По-третє, предметом злочину, за який встановлено кримінальну відповідальність у ст. 194 КК, може бути будь-яке майно, як рухоме, так і нерухоме, крім окремих видів, знищення чи пошкодження яких передбачено КК як спеціальний вид знищення чи пошкодження майна [8, с. 531]. Тобто коли такий вид майна є ознакою іншого самостійного складу злочину (яким є, у тому числі злочин, передбачений ст. 411 КК) або коли знищення чи пошкодження майна є способом вчинення більш тяжкого злочину (наприклад, статті 113, 258 та ін.). Натомість предметом умисного знищення або пошкодження військового майна є зброя, бойові припаси, засоби пересування, військова та спеціальна техніка, а також інше військове майно. При цьому до іншого військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо. Військове майно закріплюється за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших військових формувань на праві оперативного управління, а також може потрапити в їх власність або розпорядження в результаті ведення ними господарської діяльності: виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, ведення підсобних господарств, отримання в оренду певних видів рухомого та нерухомого майна [9, с. 74-75]. Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, а також повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначається Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21.09.1999 р.№ 1075-ХІУ (із наступними змінами та доповненнями).

По-четверте, якщо суб'єктом злочину, передбаченого ст. 194 КК, може бути будь-яка осудна особа, яка досягла 16-річного (ч. 1) або 14-річного (ч. 2) віку, то суб'єктом умисного знищення або пошкодження військового майна може бути лише військовослужбовець або військовозобов'язаний (резервіст) під час проходження ним відповідних зборів. Згідно з приписами ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування в мирний та воєнний час. До категорії військовослужбовців також прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України.

Що ж стосується суб'єктивної сторони злочинів, передбачених ст. 194 та ст. 411 КК, то в обох випадках вона характеризується виною у формі умислу (прямого чи непрямого). Однак якщо військовослужбовець (військовозобов'язаний, резервіст) вважає, що ним знищується (пошкоджується) військове майно, а насправді воно таким не є, відповідальність настає за замах на знищення (пошкодження) військового майна. Навпаки, як замах на знищення іншого чужого майна (крім окремих його видів, про що йшлося вище) за ст. ст. 15 і 194 КК кваліфікується знищення (пошкодження) військового майна, якщо винний вважав, що воно не є військовим [2, с. 174].

Особливої уваги, на наш погляд, потребує питання щодо розмежування умисного знищення або пошкодження військового майна (ст. 411 КК), диверсії (ст. 113 КК), а також терористичного акту (ст. 258 КК). Зокрема, в ст. 113 розділу І «Злочини проти основ національної безпеки України» Особливої частини КК встановлюється кримінальна відповідальність за вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих, у тому числі, на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе оборонне значення. Отже, крім безпосереднього об'єкту злочину (яким для диверсії є національна безпека в економічній, екологічнійі воєнній сферах відповідно до спрямованості конкретного акту диверсії [8; с. 268]), ще однією суттєвою відмежувальною ознакою між злочинами, передбаченими статтями 113 КК та 411 КК, є спеціальна мета вчинення диверсії - ослаблення держави. Вказана мета означає наявність прагнення знизити економічний, науково-технічний, військовий потенціал держави тощо. При цьому не вимагається, щоб винний намагався суттєво ослабити державу (повалити, підірвати її), достатньо його бажання хоча б певним чином вплинути на ту чи іншу складову її потенціалу [8, с. 270].

На думку таких відомих вчених, як М.І. Хавро- нюк [2, с. 172] та Г.М. Анісімов [9, с. 87], якщо знищення чи пошкодження військового майна вчинено з метою ослаблення держави, то дій винного мають кваліфікуватися лише за ст. 113 КК, як диверсія. Така позиція, на наш погляд, є дещо дискусійною, адже, виходячи з чинної редакції ст. 113 КК, диверсія в цілому є злочином із формальним складом, закінченим із моменту вчинення дій, спрямованих, у тому числі, на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення [10, с. 92]. Тобто в результаті вчинення таких дій наслідки у вигляді зруйнування або пошкодження зазначених вище об'єктів (до яких відносяться і певні види військового майна) можуть і не настати. При цьому рівень суспільної небезпечності в разі настання таких злочинних наслідків зростає в рази. Враховуючи це, вважаємо, що вчинення диверсії військовослужбовцем або військовозобов'язаним (резервістом) та настання «реального» злочинного наслідку у виді зруйнування або пошкодження об'єктів, які відносяться до військового майна та мають важливе оборонне значення, зумовлює необхідність кваліфікації вказаних діянь за сукупністю злочинів, передбачених ст. 113 КК та відповідною частиною ст. 411 КК.

Крім того, в даному випадку логічно постає питання щодо тотожності понять «зруйнування» (яким оперує ст. 113 КК) та «знищення» (про яке йдеться у ст. 411 КК). Так, під знищенням майна, як правило, розуміють такий вплив особи на майно, від якого воно повністю втрачає споживчу вартість, тобто приводиться в повну непридатність до використання за цільовим призначенням. Унаслідок знищення майно перестає існувати або повністю втрачає свою цінність, можливість використання за призначенням [11, с. 368]. Відтак знищити можна майже будь-яке майно.

У свою чергу, поняття «руйнування», не дивлячись на те, що воно є синонімом поняття «знищення» [12], навряд чи можна коректно вживати щодо усього військового майна. Так, наприклад, зруйнувати можна будівлі, закріплені за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України чи інших військових формувань. У той же час такі дії навряд чи можна вчинити щодо зброї, боєприпасів тощо. На наш погляд, з метою уникнення такої термінологічної неточності варто було внести зміни до ст. 113 КК, якими поняття «зруйнування» замінити поняттям «знищення».

Що ж стосується співвідношення складів злочинів, передбачених статтями 411 КК та 258 «Терористичний акт» КК, то в даному випадку умисне знищення або пошкодження військового майна фактично виступає в якості злочинного наслідку терористичного акту, не дивлячись на те, що у ст. 258 КК такі наслідки прямо не передбачені. Такий висновок можна зробити на підставі буквального тлумачення відповідних положень законодавства про кримінальну відповідальність України. Зокрема, у ч. 1 ст. 258 КК йдеться про «терористичний акт, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку <...> заподіяння значної майнової шкоди <...>, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту <...>, а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою».

Тобто основний склад такого злочину, як терористичний акт, є формальним, який не потребує реального знищення чи пошкодження відповідного майна. Втім, одним із кваліфікованих складів вказаного злочину законодавець визнає вчинення тих самих дій, якщо вони призвели до заподіяння значної майнової шкоди (ч. 2 ст. 258 КК). Як вже зазначалося вище, при конструюванні ст. 411 КК, з огляду на досить високий рівень суспільної небезпечності, передбаченого у цій статті злочину, законодавець визнав кримінально караним умисне знищення або пошкодження зброї, бойових припасів, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, незалежно від розміру заподіяної ним шкоди. Знищення або пошкодження військового майна в результаті застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, вчинених з метою порушення громадської безпеки, залякування населення,провокації воєнного конфлікту тощо, повною мірою підпадає під таку ознаку об'єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК, як злочинний наслідок у формі заподіяння значної майнової шкоди.

На підставі викладеного можна констатувати, що в разі вчинення військовослужбовцем або військовозобов'язаним (резервістом) під час проходження ним відповідних зборів терористичного акту, внаслідок якого було знищено або пошкоджено військове майно, такі дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 258 КК. Додаткової кваліфікації за ст. 411 КК зазначені дії, на наш погляд, не потребують.

Висновки. Підводячи підсумок наведеному вище, можна констатувати, що внаслідок відмежування умисного знищення або пошкодження військового майна від інших суміжних злочинів виникає низка суттєвих, концептуальних питань, вирішення яких потребує як відповідного законодавчого втручання (шляхом внесення змін до окремих норм Особливої частини КК), так і детального аналізу на доктринальному рівні.

злочин військовий майно кримінальний

Література

1. Висновок Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України щодо проекту Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за окремі військові злочини» (реєстр. № 1552 від 22.12.2014 р.)

2. Хавронюк М.І. Військові злочини: Комент. законодавства / М.І. Хавронюк, С.І. Дячук, М.І. Мельник. - К. : Видавництво А.С.К., 2003. - 272 с.

3. Ковалевська Є.С. Кримінально-правова охорона військового майна за статтями 411 та 412 Кримінального кодексу України : [монографія] / [Є.С. Ковалевська] ; за заг. ред. д.ю.н., проф. В.К. Матвійчука. - К. : ВД «Дакор», 2014. - 212 с.

4. Ковалевська Є.С. Умисне та необережне знищення або пошкодження військового майна: особливості кваліфікації / Є.С. Ковалевська // Порівняльно-аналітичне право. - 2013. - № 2. - С. 298-300.

5. Кузнецов В.В. Теорія кваліфікації злочинів : [підручник] / [В.В. Кузнецов, А.В. Савченко] : за заг. ред. д. ю. н., проф. В.І. Шакуна. - [4-те вид. перероб.]. - К. : Алерта, 2012. - 316 с.

6. Олійник П.В. Предмет злочинів проти власності: поняття, види, кримінально-правове значення: [монографія] / [П.В. Олійник]. - Х. : Право, 2011. - 208 с.

7. Вирок Покровського районного суду Дніпропетровської області у справі № 189/411/15-к від 18.02.2015 // Єдиний державний реєстр судових рішень

8. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - 7-ме вид., переробл. та допов. - К.: Юридична думка, 2010. - 1288 с.

9. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини): [навч. посіб.] / [Г.М. Анісімов, Ю.П. Дзюба, В.І. Касинюк та ін.]; за ред. М.І. Панова: Х.: Право, 2011. - 184 с.

10. Бантишев О.Ф., Шамара О.В. Кримінальна відповідальність за злочини проти основ національної безпеки України (проблеми кваліфікації): [моногр.] / [О.Ф. Бантишев, О.В. Шамара]. - [2-ге вид., перероб. та доп.]. - К.: Наук.-вид. відділ НА СБ України, 2010. - 168 с.

11. Антонюк Н.О. Кримінально-правова охорона власності: [навч. посібник] / [Н.О. Антонюк]. - Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2012. - 514 с.

12. Всесвітній словник української мови

Размещено на Allbest.ru