Установлення кореляційного взаємозв’язку між особою злочинця та потерпілого - перспективний напрям удосконалення криміналістичної характеристики злочину

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Традиційно важливе (визначальне) місце в криміналістичних рекомендаціях із розслідування окремих видів злочинів займають їх типізовані криміналістичні характеристики, складовою частиною яких є характеристики особи злочинця та потерпілого.

У дослідженнях вітчизняних науковців прослідковується певний зв'язок між їхньою поведінкою, яка проявляється, наприклад, у вибірковості визначення мети, формування мотиву, вибору місця, часу, способу вчинення і приховування злочину

Тому подальше дослідження кореляційного взаємозв'язку особи злочинця та потерпілого є актуальною проблемою теорії криміналістики, а також практики встановлення особи невідомого злочинця, мотивів, особливостей зародження злочинного наміру тощо, а у кінцевому рахунку - ідентифікації його особи.

Особа потерпілого є одним із складних, у криміналістичному пізнанні, елементів характеристики злочинів. Вона змінює своє положення в залежності від категорії злочину, виду злочинного посягання, наявності або відсутності зв'язку між потерпілим і злочинцем, психологічних особливостей потерпілого, його рольових функцій до і під час вчинення злочину. Тож особа потерпілого може займати різне місце в системі елементів криміналістичної характеристики, в одних випадках - визначаючи при розслідуванні окремих видів злочинів жорсткі залежності (закономірні кореляційні зв'язки) між елементами, а в інших - виконуючи більш скромну роль (за ситуацією).

Через те, що потерпілим є особа, якій злочином заподіяна моральна, фізична або майнова шкода, його психологічні стани можуть визначатися «обвинувальним» ухилом, перебільшенням збитку і вини підсудного. Почуття потерпілого можуть бути пов'язані з депресією, соромом, образою тощо. Багато потерпілих відчувають почуття тривоги, страху перед можливою помстою злочинця.

Різний характер відносин між потерпілим і злочинцем визначають рівень зв'язків між елементами криміналістичної характеристики та їхнє значення для розслідування як в плані висунення слідчих версій, так і отримання даних про особу злочинця. Тут особливо важливо відзначити, що в діях злочинця спостерігається певна вибірковість, що показує взаємозв'язок між особливостями особистості потерпілого і злочинця. Більш того, наявність та характер зв'язків і відносин між жертвою і злочинцем впливають на мету, мотив, місце, час, способи вчинення і приховування злочинів, зумовлюючи їх специфіку. Наприклад, у випадках вбивств залежність між злочинцем і потерпілим визначається даними про останнього, точніше його особистісними якостями, поведінкою, у ряді випадків - становищем у суспільстві, службовими, особистими відносинами зі злочинцем. Причому зміни в цих позиціях істотно корегують наміри злочинця, обрання місця і способу вчинення злочину. Іншими словами,, у цьому виді злочинів провідним є потерпілий, злочинець же - підпорядкований, який переслідує в своїх намірах і діях жертву, змінюючи тактику злочину відповідно до її дій. Така залежність існує майже у всіх випадках злочинної події, пов'язаної зі вбивством.

Система ознак, що відносяться до особистості потерпілого, як і особи злочинця, має складну структуру. Вона також включає загальні демографічні відомості (стать, вік, місце проживання, навчання, роботи та ін.), дані про спосіб життя, риси характеру, звички і нахили, зв'язки (особистісні, родинні, службові, побутові та інші) і відносини (ворожі, неприязні, дружні тощо). В окремих методиках у число даних про потерпілого включаються ознаки віктимності (наприклад, необережні дії або аморальна поведінка жінки, поряд з конфліктними особливостями її особи, які також можуть спровокувати злочин). злочин криміналістичний потерпілий

Те ж саме може стосуватися й протиправних дій потерпілої особи.

У механізмі злочину існує взаємозв'язок злочинця і жертви (потерпілого), певна вибірковість з боку винного. Психологія конфлікту «злочинець - жертва» може набувати різних форм. Причому жертва злочину до злочинної події характеризується тією або іншою поведінкою. Залежно від ролі потерпілого (жертви) у ході реалізації злочинного наміру розрізняють кілька видів типової поведінки з боку жертви злочину.

У кожному випадку вчинення злочину і з'ясування його причинного комплексу необхідно встановити, через які саме вчинки потерпілого і в якому напрямі конкретна життєва ситуація впливала на злочинця, зокрема, створювала сприятливі умови для його негативних вчинків.

Серед низки питань механізму злочинного прояву, пов'язаних із поведінкою потерпілого, велике значення має з'ясування: якостей особистості потерпілого, що робили його більш уразливим для злочинця; міри залежності від цих якостей процесу створення умов, сприятливих для формування криміногенної орієнтації та мотивації; ознак та властивостей потерпілого, які сприяли опредмечуван- ню мотиву вчинення конкретного злочину в такий спосіб, що об'єктом злочинного посягання стає саме потерпілий; дій (вчинків) потерпілого, які об'єктивно або в уявленні особи, що має намір вчинити злочин, свідчили про активне сприяння потерпілого прийняттю рішення про його вчинення та реалізації цього рішення.

Спираючись на дослідження кримінологів, доцільно виокремлювати типові ситуації поведінки потерпілого.

Зокрема, ситуація, яка передує вчиненню злочину (види типової поведінки з боку жертви злочину), може бути щонайменш п'яти видів: коли, дії потерпілого є правомірними та чинять супротив задоволенню потреб (бажання) особи, яка має злочинний намір, що викликає у неї стимул до подолання цього супротиву у злочинний спосіб (наприклад, захист майна від спроби знищити викликає мотив насильно подолати цей захист); коли, дії потерпілого мають необережний характер, через що створюється ситуація, яка полегшує вчинення злочину (недбале зберігання майна, що стимулює посягання на нього); позитивна поведінка; позитивна поведінка - це поведінка, спрямована на запобігання конфліктній ситуації, на припинення злочину і затримання злочинця (соціально-позитивна поведінка); нейтральною називається поведінка, що не сприяє вчиненню злочину, але і не перешкоджає йому (байдужа поведінка); провокуюча поведінка - така поведінка з боку жертви злочину, що створює реальну можливість, сприяє реалізації злочинного наміру (характером, тривалістю й інтенсивністю). Провокуюча поведінка стає причиною вчинення злочинного акту або сприятливо впливає на формування злочинного наміру. Провокуючу поведінку іноді іменують негативною.

Провокуюча поведінка жертви сприяє виникненню у злочинця негативних емоційних станів (агресивності, гніву, озлоблення тощо), що викликають вчинення вбивств, нанесення тяжких тілесних ушкоджень та ін. Так, систематичні приниження й образи можуть викликати емоції гніву, у результаті яких будуть заподіяні тілесні ушкодження кривднику. Провокуючою поведінкою є легковажні або аморальні дії потерпілої (розпусні відносини, демонстрація сексуальної доступності й ін.) при зґвалтуваннях.

Поведінка потерпілого також може бути неправомірною, необачною, аморальною або просто легковажною . Усі ці обставини - кожне окремо та всі у взаємозв'язку - дозволяють уявити картину події і висунути певні криміналістичні версії.

Особливе значення мають ці ознаки в тих випадках, коли інформація про злочин вкрай обмежена. Такі обставини відзначаються при розслідуванні вбивств, пов'язаних зі зникненням особи або вбивствах із розчленуванням трупа, або з іншими випадками приховування злочину.

Дані про особу потерпілого, його зв'язки і відносини важливі при розслідуванні всіх видів злочинів проти життя і здоров'я людини, тому вони включаються в криміналістичні характеристики окремих методик розслідування різних видів убивств (вбивство «без трупа», з розчленуванням трупа, пов'язані з інсценуванням злочину тощо).

До перелічених окремих методик приєднуються й нові, що виникли у зв'язку із розслідуванням убивств на замовлення, вбивств, учинених організованими злочинними групами тощо. Кожна з названих окремих методик має свою специфічну характеристику потерпілого, обумовленою видом злочину і тими відносинами зі злочинцем, вивчення яких дозволяє планувати розслідування в кожному окремому випадку.

Так, розрізняються особливості кореляційного взаємозв'язку між злочинцем і потерпілим у різних інших видах вбивств і ситуаціях злочину. Зокрема, в одних випадках вони носять безпосередній характер і цілком очевидні, наприклад, у ситуаціях конфліктних зіткнень осіб, що знаходилися спершу в дружніх, родинних, службових відносинах. В інших випадках зв'язок між злочинцем і жертвою (потерпілим) носять опосередкований характер. Найчастіше це відноситься до таких видів вбивств, як убивства на замовлення, вбивства, що здійснюються організованими групами. У зазначених злочинах особа, яка вчиняє вбивство, як правило, не знайома з потерпілим, не вступає з ним у конфлікт, а виконує наказ керівника злочинної групи або діє за згодою із замовником. Саме тому в названих видах злочинів залежності між злочинцем і потерпілим, які ми спостерігаємо в звичайних випадках, перериваються, не носять традиційний характер і тому не можуть виконувати своїх функцій, що дозволили б формувати слідчі версії про особу злочинця. Подібні випадки перешкоджають веденню розслідування, роблять безперспективними первинні слідчі заходи, спрямовані на встановлення особи злочинця, і тільки через деякий час, завдяки ретельному вивченню особи потерпілого, його положення в суспільстві, політичного або фінансового престижу, можуть бути висунуті версії про характер убивства та особу злочинця.

Щодо інших видів убивств - вчинюваних на сексуальному ґрунті або серійних вбивств маніяками, то характер відносин між злочинцем і жертвою не простежується. У криміналістичній характеристиці таких злочинів особа потерпілого не грає тієї визначальної ролі, яка їй властива у випадках, коли злочинець і жертва знайомі. Непередбачуваність обрання жертви при аналізі кожного випадку не дозволяє встановити кореляційний взаємозв'язок злочинця і жертви, залишаючи типові кореляційні зв'язки між злочинцем та способом і місцем вчинення злочину. Це ж саме стосується й розслідування так званих «імпульсивних» убивств, де злочин учиняється раптово по відношенню до незнайомої особі.

Слід зазначити, що чим значніша роль поведінки потерпілого в акті злочину, тим менш інтенсивна антисоціальна орієнтація особистості особи злочинця. У злочинах проти особистості така залежність виступає найбільш яскраво, тому що в психологічному механізмі вчинення злочину велике значення мають емоції злочинця, зростаючі іноді до ступеня афекту, бо вплив потерпілого сприймається ним крізь призму особистої значущості. Треба мати на увазі, що близько 75-80% злочинів проти особистості вчиняється особами, які пов'язані з потерпілими родинними, службовими, інтимними та іншими близькими стосунками і злочин, як правило, є кінцевою фазою конфлікту, що виник в результаті цих відносин. Глибокі психологічні дослідження особистості потерпілого і злочинця дають можливість виявити причини та умови виникнення конфліктної ситуації і намітити шляхи їх подолання.

З метою виключення помилок у показаннях потерпілого важливо враховувати особливості сприйняття ним у момент вчинення злочину обставин справи, особистості злочинця. Експериментально доведено, що відчуття ним страху, гніву, сорому, образи і т. п. можуть сприяти спотворенню сприйняття, звужуючи його обсяг, призводячи до неправильної оцінки низки фактів, ознак, деталей. При фізіологічному афекті, який зустрічається нерідко в результаті злочинного посягання на особу, у потерпілого ускладнюється самоконтроль, правильна оцінка своїх дій, погіршується сприйняття реальної обстановки. У подібних станах потерпілий може помилитися, оцінюючи фізичні дані злочинця, кількість правопорушників, характер дій нападників тощо. Однак сильні переживання, які відчувають потерпілі в момент вчинення проти них злочину, часто роблять їх сприйняття більш глибокими, яскравими, дають можливість надовго запам'ятати багато фактів, навіть незначних деталей, подій, ознак дії злочинця.

Оскільки злочин завдає душевну травму потерпілому, він подумки багаторазово повертається до того, що трапилося, згадуючи різні обставини злочинної події. При цьому потерпілому нерідко вдається згадати будь-які суттєві обставини, про які він не повідомив при першому допиті. Ось чому з урахуванням фізичного і психічного стану потерпілого, намагаючись не заподіяти йому зайвих психологічних травм, у разі необхідності доцільно провести повторний допит. Слід мати на увазі, що часті спогади того, що сталося і пов'язані з ними переживання активізують розумові процеси потерпілого, посилюють його прагнення знайти винних. Ось чому потерпілі часто самі схильні висувати численні припущення про те, хто і чому вчинив злочин. Допускаючи, що багато з таких припущень не засновані на будь-яких фактичних даних, слідчий, однак, не повинен відкидати їх з порогу. По-перше, це допомагає встановленню психологічного контакту. По-друге, у версіях потерпілого цілком може бути здорове зерно. Слідчій практиці відомо чимало випадків, коли припущення потерпілого підтверджувалися в ході розслідування.

Виходячи з того, що потерпілим заподіюється безпосередній збиток діями злочинця, багато криміналістів, посилаючись на особисту зацікавленість потерпілих, приходять до думки про необхідність особливо ретельної перевірки їх показань.

В юридичній літературі не раз зазначалося, що показання потерпілих далеко не завжди є об'єктивними. Причин називалось багато. Потерпілий, наприклад, прагнучи помститися злочинцеві за завдані страждання, біль, позбавлення, образи і т.п., бажає отримати максимальну матеріальну компенсацію в разі засудження правопорушника. При цьому потерпілий може переслідувати і корисливу мету, перебільшуючи розміри заподіяної йому шкоди; має намір пом'якшити участь обвинуваченого під впливом умовлянь родичів і друзів злочинця, жалості до нього і т. д ., хоче приховати свою власну непристойну поведінку.

Також фахівці зазначають, що невідповідність показань потерпілого справжнім обставинам події іноді є наслідком сором'язливості, збентеження, незручності при необхідності розповісти про дії злочинця або про власні дії в момент скоєння злочину. Такі ситуації виникають, зокрема, при допиті потерпілих у справах про статеві злочини. Показання потерпілого можуть не відповідати дійсності і тому, що він побоюється помсти з боку злочинця, його співучасників, родичів і друзів.

Вивчення особи потерпілого здійснюється як традиційними методами (спостереження, бесіда, аналіз документів, узагальнення незалежних характеристик, за допомогою використання звукозапису, відеозйомки, відеозаписів спостереження тощо), так і специфічними (не традиційними), наприклад, методиками, розробленими на основі таких вчень, як фізіогномика, дерматогліфіка, френологія, краніоскопія, дактилоскопія та хіромантія (хірогномія, хірологія), габітологія, локомоція, одорологія, скриберологія (почеркознавство), авторознавство та графологія, фоноскопія тощо.

Вивчення осіб злочинця, потерпілого, їхнього взаємозв'язку та поведінки останнього покликано допомогти слідчому (досліднику) вибрати правильну лінію поведінки та набір тактичних і технічних прийомів, що використовуються на всіх етапах досудового розслідування та судового розгляду.

Таким чином, потерпілого та злочинця під час розслідування злочину слід розглядати (сприймати) системно як соціальну особу, фізико-біологічну істоту та психологічну особистість, які пов'язуються один з одним певними кореляційними взаємозв'язками; враховувати особливості поведінки потерпілого, встановлення характеру яких і є завданням слідчого під час розслідування злочину та ідентифікації особи невідомого злочинця.

Размещено на Allbest.ru