СНІД та злочинність

Размещено на http://www.allbest.ru/

СНІД та злочинність: взаємозв'язок і проблеми сучасності

Йосипів А.О.

Розвиток негативними процесами. Нині немає жодно- будь-якого, у тому числі українського, суспіль- го суспільства, жодної держави, де не було б ства супроводжується як позитивними, так і злочинності. Але злочинність не єдине негативне явище, яке отруює існування суспільства. Алкоголізм, наркоманія, проституція, во- лоцюзтво, насильство - це далеко не повний перелік негативних явищ і процесів, характерних для нашого сьогодення. У XXI столітті людство продовжує стикатися з низкою глобальних проблем. Одна з них - це поширення ВІЛ (вірусу імунодефіциту людини). Хвороба, спричинена вірусом, має тривалий перебіг, її останню стадію позначають терміном «синдром набутого імунодефіциту» (СНІД). За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), Об'єднаної програми ООН з ВІЛ/ СНІД (ЮНЕЙДС) та інших міжнародних структур, в усіх країнах світу кількість ВІЛ-інфікова- них серед ув'язнених і засуджених, які перебувають у пенітенціарній системі, у 5-10 разів вища, ніж серед загального населення.

Стан дослідження. Серед робіт, присвячених окремим аспектам кримінальної відповідальності за зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, слід зазначити дослідження П.П. Андрушко, Л.П. Брич, М.П. Короленко, В.Є. Михайлова, О.А. Чувакова. Що стосується дослідження проблем СНІДу та інших фонових явищ злочинності, то цим питанням присвятили свої роботи О.М. Джужа, О.М. Літвінов, О.М. Бандурка, А.Б. Блага. снід злочинність наркоманія право

Завданням статті є аналіз проблеми ВІЛ/ СНІДу Україні, встановлення зв'язку злочинності та СНІДу й пошук шляхів удосконалення заходів боротьби з означеними негативними явищами.

Виклад основних положень. Для будь-якого явища чи процесу характерним є причин- но-наслідковий зв'язок. Не є винятком і злочинність. Як зазначають автори підручника «Кримінологія», виходячи з діалектичних уявлень про сутність соціальної системи та специфіку її внутрішньої побудови, злочинність є іманентною складовою частиною останньої, що зумовлює наявність складно організованих механізмів її взаємодії з іншими соціальними явищами та процесами. Деякі з цих явищ виконують детермінувальну для злочинності роль, інші ж є похідними від злочинності (у тому числі й уся кримінально-превентивна система) або нейтральними стосовно неї [1, с. 5].

Науковці акцентують увагу на групі явищ, які за своїми юридичними ознаками не є злочинами, однак входять до предмета кримінології через свою дотичність до процесів кримінальної детермінації. Вони мають назву фонових для злочинності явищ. їхня природа досить складна: від адміністративних правопорушень до просто аморальних вчинків і соціального паразитування. Але в будь-якому разі вони є де- віантними, тобто такими, що відхиляються від соціальних норм поведінки. Фоновими ці явища називаються тому, що вони не мають жорстких детермінаційних зв'язків зі злочинністю, а лише супроводжують її, виявляючи кореляційні (інколи зумовлюючі) закономірності [1, с. 6].

На нашу думку, до таких фонових явищ, які, безперечно, тією чи іншою мірою супроводжують злочинність, слід також віднести таку проблему сучасності, як СНІД. Цей термін у всіх на слуху, але скажемо ще кілька слів про цю хворобу.

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) - особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Масове розповсюдження цієї хвороби в усьому світі та в Україні створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, що зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства.

Україна за темпами розповсюдження ВІЛ-інфекції/СНІДу займає одне з перших місць у Східноєвропейському регіоні. Перші випадки ВІЛ-інфікування серед громадян України були зареєстровані в 1987 році. Протягом наступних семи років спостерігалось повільне розповсюдження цього захворювання - від шести до сорока нових випадків щорічно. У 1995 році ситуація різко погіршилась, що було пов'язано зі спалахом інфекції серед споживачів ін'єкційних наркотиків (СІН). Ця соціальна група все ще залишається найбільш вразливою як середовище, де активно розповсюджується ВІЛ. Кумулятивна частина СІН серед всіх офіційно зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції складає 68%. Водночас збільшується кількість випадків інфікування ВІЛ статевим шляхом (здебільшого гетеро- сексуальним); як результат, збільшується кількість дітей, народжених ВІЛ-позитивними матерями. Співвідношення інфікованих чоловіків і жінок складає відповідно 58% і 42%.

За даними Українського центру контролю за соціально небезпечними захворюваннями МОЗ України, за шість місяців 2016 року в Україні було зареєстровано 7 612 нових випадків ВІЛ-інфекції (з них 1 365 дітей до 14 років). Всього з 1987 року в Україні офіційно зареєстровано 287 970 нових випадків ВІЛ-ін- фекції, від СНІДу в Україні померло 39 887 осіб. Найбільш ураженими ВІЛ-інфекцією регіонами є Дніпропетровська, Донецька, Київська,, Миколаївська й Одеська області, а також Київ.

Незважаючи на те, що в 2014 році через втрату контролю над деякими регіонами нашої країни немає даних офіційної статистики, які б дали повне порівняння з даними 2013 року, можна стверджувати, що маховик епідемії знову починає розкручуватися. За даними першого кварталу 2014 року, коли Український центр з контролю за соціально небезпечними захворюваннями в повному обсязі отримував дані з усіх регіонів України, кількість нових випадків ВІЛ зросла на 6% у порівнянні з першим кварталом 2013 року. За оцінкою експертів, до кінця 2014 року епідеміологічна ситуація в нашій країні значно погіршилася.

Починаючи з 2008 року українці найчастіше інфікуються через незахищений секс. Якщо в 2005 році через сексуальні контакти інфікувалися 33% людей, у яких була виявлена ВІЛ-інфекція, то в 2012 році цей відсоток зріс до 51. Вперше більше половини нових випадків передачі ВІЛ-інфекції відбулися через незахищений секс. У 2015 році цей показник склав 60%. Більшість випадків інфікування ВІЛ в Україні сьогодні реєструються у молодих людей віком від 15 до 30 років.

Україна залишається лідером у Європі за масштабами поширення ВІЛ-інфекції. За оцінками експертів UNAIDS, в Україні з ВІЛ-ін- фекцією живе близько 290 тисяч осіб. І тільки кожен другий знає про свій діагноз - станом на 1 квітня 2016 року на обліку в Україні перебуває 128 455 ВІЛ-позитивних пацієнтів.

Щороку кількість ВІЛ-позитивних людей в Україні зростає, але з 2005 року приріст нових випадків ВІЛ (прискорення епідемії) щорічно зменшується: в 2005 році в порівнянні з 2004 роком - плюс 15,6%, а в 2011 році в порівнянні з 2010 роком - плюс 3,4%.

У 2012 році вперше в історії України епідемія ВІЛ/СНІДу сповільнилася: за даними офіційної статистики, у 2012 році темпи поширення ВІЛ-інфекції (кількість нових випадків ВІЛ) виявилися нижчими, ніж у 2011 році. Це стало результатом роботи національних програм з уразливими групами та масштабних інформаційних кампаній з профілактики ВІЛ/СНІДу.

У 2013-2015 роках через скорочення програм із боротьби зі СНІДом темпи епідемії знову почали зростати [2].

Слід зазначити, що проблема СНІДу є складною. Це зумовлюється тим, що ця хвороба, яка є небезпечною сама по собі, тісно пов'язана з такими не менш небезпечними явищами, як наркоманія та злочинність. Наркоманія як соціальна хвороба, яка сама по собі є не проявом злочинності, а її (злочинності) фоновим явищем, має безпосередній зв'язок як зі злочинністю так і зі СНІДом. Між наркоманією та злочинністю нерідко, а то й майже завжди, можна ставити знак «дорівнює». Щоб здобути наркотики, особа-наркоман вчиняє ті чи інші злочини: незаконно ними заволодіває, вирощує або ж вчиняє корисливі злочини (крадіжки, грабежі, розбої) з метою отримання коштів для придбання наркотиків. Людина, що потребує наркотика, доведена до відчаю. Одним з основних джерел зараження ВІЛ- СНІДом, як відомо, є вживання наркотичних засобів шляхом ін'єкцій. Середовище наркоманів є джерелом зараження СНІДом і чинником його розповсюдження. Крім того, людина, яка споживає наркотики, що послаблюють/ руйнують її імунітет, має більший ризик захворіти на СНІД. На думку зарубіжних фахівців, подолати проблему СНІДу неможливо без подолання проблеми наркоманії.

Одразу зазначимо, що такі явища, як наркоманія та СНІД, є характерними для маргінальних прошарків населення. Але, на наше переконання, головною проблема є сприйняття суспільством хворого на СНІД як маргі- нала, хоча не кожна людина, хвора на СНІД, автоматично перетворюється на маргінала. Тут все навпаки: маргінали (тобто люди, які ведуть маргінальний спосіб життя), стають носіями ВІЛ та хворіють на СНІД. Це ж стосується осіб, які відбувають/відбули покарання в місцях позбавлення волі.

Хотілось би зупинитися на ролі сприйняття суспільством людей, хворих на СНІД, адже, на нашу думку, власне від нього (від сприйняття чи ставлення) залежить і вирішення зазначеної проблеми. Як ми вже зазначали, в українському суспільстві особа, хвора на СНІД, автоматично перетворюєтьсяна вигнанця або маргінала, що майже одне й те саме. Проте таке ставлення є порушенням елементарних прав людини. Як зазначають дослідники цієї проблеми, епідеміологічна ситуація в Україні віддзеркалює реальний стан прав людини в нашій державі, адже:

- дискримінація та стигматизація людей, які живуть з ВІЛ, і вразливих до ВІЛ груп вважаються ключовими перешкодами на шляху ефективної профілактики ВіЛ, лікування та підтримки людей з ВІЛ/СНІДом;

- дискримінація та стигматизація ВІЛ- позитивних людей часто обумовлені їх належністю до певної соціальної групи: ув'язнені, споживачі ін'єкційних наркотиків, працівники комерційного сексу, представники нетрадиційної сексуальної орієнтації;

- захист прав ВІЛ-позитивних людей і представників вразливих до ВІЛ груп не лише є важливим для цих людей, а й сприятливо позначається на громадському здоров'ї загалом;

- підтримувальна правова та соціальна політика є суттєвим компонентом відповіді на виклик ВІЛ/СНІДу.

Якщо права людини перебувають в центрі національної відповіді на епідемію ВІЛ/СНІДу, то вразливість до ВІЛ-інфекції зменшується, а ВіЛ-позитивні люди можуть жити з гідністю, залишаючись активними членами суспільства, створюючи та примножуючи національне багатство.

Якщо ж права людини не поважають і не захищають, ризик інфікування ВІЛ значно зростає, а ВІЛ-позитивні люди потерпають від дискримінації, не можуть реалізувати власний потенціал і внаслідок цього перетворюються на тягар для суспільства.

Дотримання прав людей, які живуть з ВІЛ/ СНІДом, а також представників уразливих до ВІЛ груп повинно стати одним із пріоритетів політики протидії епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні [3, с. 20-26].

Ще однією групою осіб, у середовищі яких розповсюджений СНІД, є ув'язнені. Для багатьох в'язниць світу характерними є переповненість, насилля, недостатнє освітлення та незадовільні соціально-побутові умови, а також недостатній рівень захисту від екстремальних кліматичних умов. Коли подібні умови супроводжуються дефіцитом засобів особистої гігієни, недостатнім харчуванням, обмежени ми можливостями доступу до чистої питної води та недостатнім рівнем медико-санітар- ного забезпечення, тоді зростає уразливість ув'язнених щодо інфікування ВІЛ та іншими соціально небезпечними інфекціями.

Заходи щодо попередження поширення ВІЛ у в'язницях і надання медико-санітарної допомоги людям, які живуть з ВІЛ, - складова частина більш масштабних зусиль щодо покращення умов утримання в установах виконання покарань. Урахування цих проблем є кроком для подолання поширеності СНІДу в нашій державі [3, с. 20-26].

Важливу роль у профілактиці ВІЛ-інфіку- вання, як зазначає Т.В. Журавель, відіграє запобігання насильству, зокрема сексуального, у місцях позбавлення волі та захист потерпілих. Існують дані про те, що в пенітенціарних установах світу широко поширене насильство, у тому числі сексуальне. Загальна атмосфера насильства, пише автор, у місцях позбавлення волі також є одним із факторів, що підвищує уразливість до інфікування ВІЛ [4, с. 60-65].

І ще кілька слів про злочинність. Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за ряд злочинів, пов'язаних із поширенням ВІЛ-інфекцій та венеричних хвороб.

Як зазначає О.Л. Старко, до найбільш типових криміногенних явищ і процесів, які детермінують ці злочини, слід віднести такі:

1) негативні елементи свідомості та психології особи, які мають асоціальний характер;

2) загальне розмивання меж моральності, морального та аморального; руйнування духовності;

3) індивідуальні характерологічні, емоційні та морально-психологічні властивості, що гальмують розсудливість, застереження та стимулюють необережну мотивацію злочинів;

4) недоліки медико-правової пропаганди заходів профілактики ВІЛ-інфекції, венеричних хвороб;

5) поширення наркоманії, пияцтва, хронічного алкоголізму (у тому числі й серед неповнолітніх), збільшення кількості безпритульних;

6) негативний морально-психологічний вплив ЗМІ;

7) спотворене уявлення про допустимість відхилення від заходів, спрямованих на недопущення інфікування, у тому числі й медичними працівниками;

8) правовий і моральний нігілізм серед усіх верств населення та, зокрема, серед його маргінального прошарку;

9) погіршення психологічного стану суспільства та психічного здоров'я населення;

10) недоліки у сфері морального, сімейного, статевого виховання молоді;

11) недосконалість законодавства про кримінальну відповідальність за зараження ВІЛ-інфекцією, венеричною хворобою, неефективність його застосування у боротьбі зі злочинами цього виду;

12) помилкове сподівання щодо можливості уникнути зараження;

13) недоступність культурного дозвілля для значної частини населення [5, с. 60-63].

Проблема СНІДу та злочинності є складною та багатогранною, що зумовлено цілим комплексом явищ і процесів.

Дослідження цієї проблеми дало підстави зробити такі висновки. Проблема СНІДу в нашій державі, враховуючи небезпечні наслідки для різних сфер життєдіяльності суспільства та загрозливі тенденції, потребує негайного вжиття дієвих засобів на різних рівнях. СНІД, як і інші негативні явища та процеси, нерозривно пов'язаний зі злочинністю. Саме середовище злочинців може бути джерелом розповсюдження СНІДу. Аналіз проблеми СНІДу в українському суспільстві підтвердив ще один негативний момент - недотримання та/ або неналежне дотримання прав осіб, хворих на СНІД. Проблема правильного, адекватного сприйняття цієї хвороби стоїть на шляху подолання цієї ж хвороби. Протидія епідемії ВІЛ/СНІДу з позицій прав людини довела свою ефективність у багатьох країнах.

Література

1. Кримінологія (Особлива частина) : [навч. посіб.] / кол. авторів А.Б. Блага, Л.М. Давиденко та ін.; за заг ред. О.М. Литвинова; наук. ред. серії О.М. Бандурка. - Харків : Вид-во ХНУВС, 2011. - 390 с.

2. Українській центр контролю за соціально небезпечними захворюваннями МОЗ України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.antiaids.org.

3. ВІЛ/СНІД та права людини у пенітенціарній системі : [посібник]. - К., 2011. - 156 с.

4. Журавель Т.В. Генеза підходів до організації та здійснення профілактики ВІЛ-інфекцій в установах пенітенціарної системи закордоном та в Україні // Т.В. Журавель // Вісник. Серія: Педагогічні науки. - № 133. - С. 60-65.

5. Старко О.Л. Детермінація злочинів, пов'язаних із поширенням ВІЛ-інфекцій та венеричних хвороб / О.Л. Старко// Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. - 2014. - Випуск 24. - Том 4. - С. 60-б3.

Размещено на Allbest.ru