Правові основи ведення оперативно-розшукових справ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правові основи ведення оперативно-розшукових справ: проблеми та перспективи вирішення

Найдьон Ю.О.

На сучасному етапі розбудови національної державності України особливої ваги набувають проблеми вдосконалення правового та організаційного забезпечення діяльності державних органів, що виконують правоохоронні функції. Проте сучасний етап розвитку української держави характеризується процесами перетворень соціально-політичних та суспільно-економічних відносин, які відбуваються в умовах доволі високого рівня злочинності. Зазначене, безумовно, становить загрозу стабільності й безпеці України та набуває особливої актуальності в умовах подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності нашої країни. Ураховуючи ріст латентної злочинності, використання спецслужбами іноземних держав, організованими злочинними угрупованнями, окремими особами сучасних методів здобуття інформації для проведення розвідувально-підривної та іншої протиправної діяльності, перед Службою безпеки України (далі СБ України), як державним правоохоронним органом спеціального призначення, постає завдання щодо відповідного сучасним загрозам забезпечення державної безпеки та, в межах визначеної компетенції, захисту законних інтересів держави та прав громадян від злочинних посягань іноземних спеціальних служб, окремих організацій, груп та осіб. Зазначене досягається, у тому числі, здійсненням уповноваженими оперативними підрозділами СБ України оперативно-розшукової діяльності (далі ОРД), документальні результати якої систематизуються в змісті оперативно-розшукових справ (далі ОРС).

У той же час доцільно звернути увагу на те, що, незважаючи на процес стійких позитивних змін оперативно-розшукового законодавства, спричинених інтеграцією в національне законодавство здобутків європейських правових систем, правове забезпечення оперативно-розшукової діяльності все ж таки потребує відповідної оптимізації. Безумовно, зазначене стосується й особливостей ведення уповноваженими оперативними підрозділами СБ України оперативно-розшукових справ (далі ОРС) як визначених чинним законодавством гарантій законності ведення ОРД, що набуває особливої актуальності в складний сучасний період адаптації уповноважених законом оперативних підрозділів до новел ведення ОРД, таких як: перегляд підстав ведення ОРД та її закінчення в разі виявлення ознак вчиненого злочину; зміна підстав та порядку проведення оперативно-розшукових заходів; започаткування інституту негласних слідчих (розшукових) дій та їх співвідношення з оперативно-розшуковими заходами тощо. законодавство правовий оперативний безпека

Ступінь розробленості проблеми. Дослідження загальнотеоретичних та організаційно-правових основ провадження оперативно-розшукової діяльності проводилися як вітчизняними, так й іноземними вченими на різних етапах становлення та розвитку оперативно-розшукового законодавства. Так, за часів КДБ СРСР такі дослідники, як Є.А. Доля, В.І. Зарицький, М.П. Карпушин, Є.Б. Пєсков, П.С. Дмитрієв, В.Я. Дорохов, В.П. Єрошин, Б.С. Тетерін та інші розглядали тактику ведення окремих форм агентурно-оперативної діяльності та особливості їх документального оформлення в процесі контррозвідувального захисту державної безпеки.

У пострадянський період розробці теоретичних основ правового регулювання оперативно-розшукової діяльності та удосконаленню організації та тактики провадження її форм та методів присвячені роботи О.М. Бандурки, І.Г. Басецького, Ю.В. Бауліна, В.І. Борисова, Б.Є. Богданова, В.О. Глушкова, В.В. Голіна, І.М. Гриненка, К.К. Горяїнова, Е.О. Дидоренка, В.І. Єлінського, А.Ф. Зеленського, О.Г. Кальмана, О.О. Кваши, М.І. Камлика, О.М. Костенка, В.К. Лисиченка, О.М. Литвака, М.І. Мельника, І.І. Мусієнка, М.А. Погорецького, Є.Д. Скулиша, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, В.П. Тихого, І.К. Туркевича, А.Ю. Шумилова, О.Н. Ярмиша та інших.

Проте результати аналізу наукових розвідок, присвячених проблемам правового та організаційного забезпечення ведення уповноваженими оперативними підрозділами оперативно-розшукових справ, свідчать, що оперативно-розшукова справа, як окрема категорія науки, фактично залишилась поза увагою, що потребує відповідного наукового супроводження.

Мета статті дослідження передбачених чинним законодавством особливостей сучасних правових основ ведення уповноваженими оперативними підрозділами СБ України ОРС, виявлення на підставі проведеного аналізу наявних проблем у зазначеній сфері та розроблення пропозицій щодо їх вирішення відповідно до сучасних потреб протидії Службою безпеки України розвідувально-підривній та іншій протиправній діяльності.

Виклад основного матеріалу. Оперативно-розшукова діяльність органів СБ України це один із видів державної діяльності,що становить собою систему гласних і негласних заходів, які здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів, спрямованих на пошук і фіксацію фактичних даних про протиправні діяння окремих груп та осіб, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки суспільства і держави [4].

Положеннями ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» визначено гарантії законності її ведення та закріплено, що в кожному випадку наявності підстав ведення оперативно-розшукової діяльності заводиться оперативно-розшукова справа (далі ОРС) [4], що відносить її до важливих теоретичних, правових та практичних категорій ОРД. Ураховуючи зазначене, сьогодні, в період трансформаційних перетворень сучасного законодавства, що регулює оперативно-розшукову діяльність, важливим є питання розгляду особливостей правового та організаційного забезпечення ведення уповноваженими оперативними підрозділами СБ України ОРС. Крім того, положеннями чинного законодавства встановлюються підстави для заведення ОРС, які ототожнюються із підставами ОРД, строки ведення ОРС та підстави їх закриття.

Водночас чинне законодавство, що регулює оперативно-розшукову діяльність, не містить поняття оперативно-розшукової справи, що, на думку багатьох дослідників проблем теорії ОРД, є суттєвою прогалиною у національному оперативно-розшуковому законодавстві. Із внесенням змін у правові основи ОРД у зв'язку із прийняттям у 2012 році принципово нового Кримінального процесуального кодексу України, цілком ймовірно було б очікувати на ґрунтовний їх перегляд із відповідним нормативним закріпленням. Крім того, внесені у 2012 році зміни в Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» повинні були заповнити пробіли щодо даного системно-процесуального аспекту провадження ОРД. Тим більш, що подібний прецедент міститься в правових актах США, що регулюють оперативний процес кримінального переслідування ФБР, а також у законах, що регулюють оперативно-розшукову діяльність окремих країн СНД.

Важливість вироблення єдиного теоретико-правового визначення оперативно-розшукової справи має значення не тільки для розвитку теорії ОРД, а й практики виконання уповноваженими оперативними підрозділами визначених чинним законодавством завдань. Отже, спробу законодавчо закріпити визначення ОРС було зроблено в положеннях проекту Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 27.02.2008 № 2134, де оперативно-розшукова справа визначена як форма концентрації та систематизації матеріалів на особу або групу осіб (у тому числі невстановлених), стосовно яких є достовірні дані про підготовку до вчинення злочину, або осіб, які розшукуються [5].

Зазначене визначення ОРС знайшло своє відображення й у положеннях нового проекту Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 03.06.2016 р. № 4778 [6]. У той же час аналіз практики діяльності уповноважених оперативних підрозділів СБ України свідчить, що ОРС у системі СБ України заводяться не тільки з метою систематизації матеріалів на особу або групу осіб, а й у разі наявної інформації про злочин, що готується, тобто за фактом готування до вчинення злочину, а отже, зазначене визначення не в повній мірі відповідає потребам сучасної оперативної практики. Тому теоретико-правове визначення оперативно-розшукової справи, на думку автора статті, потребує перегляду із відповідним закріпленням у положеннях чинного законодавства. Ураховуючи викладене, оперативно-розшукова справа це організаційна форма систематизації отриманих за результатами проведення гласних та негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, матеріалів; аналіз отриманих даних щодо протиправних діянь, відповідальність за які передбачена законом України про кримінальну відповідальність, для своєчасної оперативної і правової оцінки матеріалів в інтересах прийняття відповідних управлінських рішень та вирішення завдань оперативно-розшукової діяльності.

Правову основу ведення ОРС уповноваженими оперативними підрозділами СБ України становлять Конституція України, Закони України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про Службу безпеки України», «Про боротьбу з тероризмом», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», «Про засади запобігання і протидії корупції», «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», «Про основи національної безпеки України», Кримінальний та Кримінальний процесуальний кодекси України та інші нормативно-правові акти.

Оперативно-розшукова справа заводиться за наявності підстав, визначених у статті 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», що є реалізацією принципу законності здійснення оперативно-розшукової діяльності.

На особу, яка підозрюється в підготовці до вчинення злочину, переховується від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду, ухиляється від відбування кримінального покарання або безвісно відсутня, ведеться лише одна оперативно-розшукова справа [4]. Обчислення строку ведення ОРС починається з дня затвердження постанови про її заведення та закінчується в день затвердження постанови про закриття справи.

У ході роботи за оперативно-розшуковими справами доцільно зосередити увагу на особливості використання матеріалів, отриманих у ході роботи за ОРС. При цьому зазначені матеріали можуть бути використані:

1) як приводи та підстави для початку досудового розслідування;

2) для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами в кримінальному провадженні;

3) для виявлення, попередження і припинення злочинів, розшуку злочинців та осіб, які безвісно зникли;

4) для забезпечення безпеки осіб, стосовно яких проводяться заходи, спрямовані на їх захист у зв'язку з наявністю реальної загрози;

5) для інформування підрозділів, уповноважених здійснювати оперативно-розшукову діяльність, правоохоронних та інших державних органів відповідно до їх компетенції, а також міжнародних правоохоронних організацій [4].

Під час здійснення оперативно-розшукових заходів не допускається порушення прав і свобод людини та юридичних осіб. Окремі обмеження цих прав і свобод мають винятковий, тимчасовий характер і застосовуються в порядку, визначеному Конституцією України та прийнятими на її основі нормативно-правовими актами.

Чинне законодавство визначає, що для одержання в ході роботи за ОРС інформації забороняється застосовувати технічні засоби, психотропні, хімічні та інші речовини, які пригнічують волю або завдають шкоди здоров'ю людини та навколишньому середовищу. Отримані в процесі роботи за оперативно-розшуковими справами відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, якщо вони не містять інформації про вчинення заборонених законом дій, зберіганню не підлягають і повинні бути знищені.

Отже, чинне законодавство встановлює належне правове забезпечення ведення уповноваженими оперативними підрозділами ОРС. У той же час доцільно звернуту увагу на неузгодженість між собою окремих норм Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Так, положення ст. 7 вищезазначеного Закону визначають, що в разі виявлення ознак злочину оперативний підрозділ, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, зобов'язаний невідкладно направити зібрані матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, до відповідного органу досудового розслідування для початку та здійснення досудового розслідування в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України. Проте в разі початку кримінального провадження відповідно до положень чинного законодавства, відомчої нормативно-правової бази оперативні підрозділи виконують письмові доручення слідчого, слідчого судді, прокурора, без заведення ОРС безпосередньо в рамках відповідних кримінальних проваджень.

При цьому невирішеним залишається механізм подальшої роботи за оперативно-розшукової справою, в матеріалах якої зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України. Слід звернути увагу на те, що положення чинного Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» не визначають направлення зібраних матеріалів, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, до відповідного органу досудового розслідування як підставу закриття ОРС.

Отже, з метою вдосконалення організаційно-правових основ оперативно-розшукової діяльності СБ України пропонується в ст. 9-2 «Закриття оперативно-розшукових справ» додати окремий пункт та викласти його в такій редакції: «направлення зібраних матеріалів, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, до відповідного органу досудового розслідування для початку та здійснення досудового розслідування в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України».

Окремо слід звернути увагу на те, що з прийняттям у 2012 році Кримінального процесуального кодексу України, який у корені змінив структуру досудового розслідування кримінальних правопорушень, до законодавства України внесено низку змін та доповнень, які по-новому визначають порядок провадження уповноваженими підрозділами оперативно-розшукової діяльності. Проте глибокий аналіз змісту вітчизняних та зарубіжних нормативних актів, практичного досвіду в цій сфері тощо свідчить про те, що сама концепція правової регламентації оперативно-розшукової діяльності на Україні потребує кардинального перегляду. Зазначене безпосередньо стосується й питання організаційних та правових основ провадження оперативно-розшукових справ. При цьому на сьогодні назріла необхідність удосконалення правової регламентації ОРС на законодавчому рівні, враховуючи досвід країн СНД, країн англосаксонської та романо-германської правової сім'ї, потреб практики виконання уповноваженими оперативними підрозділами завдань, що визначаються відповідним законодавством.

Література

1. Конституція України / Інститут законодавства Верховної Ради України. К., 1996. 376 с.

2. Бандурка О.М. Оперативно-розшукова діяльність : [монографія] / [О.М. Бандурка]. Харків : Золота миля, 2012. 620 с.

3. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку із прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» від 13.04.20l2 № 4652 IV.

4. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» // Відомості Верховної Ради України. 1992. № 22. Ст. 116.

5. Проект закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» № 2134 від 16.07.2009 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.minjust.org/web.nsf/ 767eb8a58ad76a.

6. Проект Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 03.06.2016 р. № 4778 [Злектронньш ресурс]. Режим доступу : http: www.search.ligazakon.ua.

Размещено на Allbest.ru