Перспективи запровадження спеціалізованого суду з інтелектуальної власності в Україні

Перспективи запровадження спеціалізованого суду з інтелектуальної власності в Україні

студентка 2 року навчання

Залукаєва Анастасія Іванівна

Невирішені раніше проблеми. Однак, системного дослідження щодо механізму впровадження в судову систему України судів з інтелектуальної власності здійснено не було. Наведене зумовлює актуальність проведення наукового дослідження проблем здійснення судового захисту прав інтелектуальної власності та перспектив створення спеціалізованого суду з інтелектуальної власності.

Метою наукового дослідження є вивчення теоретичних підходів, практичних аспектів, зарубіжного досвіду формування та функціонування спеціалізованого суду з розгляду спорів у сфері інтелектуальної власності, системне дослідження проблем та перспектив створення останнього в Україні, надання науково-теоретичних та практичних рекомендацій щодо діяльності спеціалізованих судів у сфері інтелектуальної власності.

Виклад основного матеріалу. На законодавчому рівні вперше було приділено увагу необхідності запровадження спеціалізованого суду з інтелектуальної власності в Україні в Указі Президента України від 27.04.2001 року № 285/2001 «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в України». В цьому нормативному акті Кабінету міністрів України було доручено розгляд питання щодо створення патентного суду. Подальший розвиток в цьому напрямку спостерігається в Указі Президента України від 19.11.2001 № 1097/2001 «Про основні напрями антиконкурентної політики на 2002-2004 роки», Рекомендаціях парламентських слухань «Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування» , які були схвалені Постановою Верховної Ради України від 27 червня 2007 року Концепції розвитку державної системи правової охорони інтелектуальної власності на 2009-2014 роки.

На сьогодні дане питання підіймається, лише на рівні проектної роботи Державної служби інтелектуальної власності України (далі - ДСІВ), а саме в проекті «Національна стратегія розвитку сфери інтелектуальної власності в Україні на період до 2020 року» [1], в якому наголошується, що створення спеціалізованого суду з інтелектуальної власності дозволило б вирішити ряд проблем при здійсненні правосуддя та підвищило б інвестиційну привабливість української економіки. Зважаючи на вимоги, які ставляться міжнародними нормативними актами щодо захисту порушених прав інтелектуальної власності, зокрема Угодою про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності, Угодою про асоціацію між Україною та Європейським Союзом та Директивою 2004/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 29.04.2004 «Про забезпечення прав інтелектуальної власності», на Україну покладається обов'язок здійснення ефективного та кваліфікованого судового захисту прав інтелектуальної власності.

Проте сучасний стан розгляду спорів у сфері інтелектуальної власності дає змогу зробити висновок про наявність ряду не розв'язаних проблемних питань.

Сьогодні, при здійсненні правосуддя щодо прав інтелектуальної власності, існує проблема визначення підвідомчості таких справ. Така проблема постає в першу чергу щодо спорів про дійсність правоохоронних документів (патентів, свідоцтв). В цій категорії спорів обов'язковим є залучення як співвідповідача ДСІВ, яка відповідно до Положення «Про Державну службу інтелектуальної власності України» [2], затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України, відповідно до покладених на неї завдань організовує в установленому порядку експертизу об'єктів права інтелектуальної власності, видає патенти, свідоцтва на об'єкти права інтелектуальної власності та здійснює державну реєстрацію ведення обліку об'єктів права інтелектуальної власності.

Вітчизняна правозастосовна практика свідчить про те, що спори щодо дійсності правоохоронних документів розглядаються у порядку господарського, адміністративного і цивільного судочинства. Це пояснюється тим, що право інтелектуальної власності, за своєю суттю, частково поєднує приватне і публічне право.

Головний критерій підвідомчості справ адміністративним судам - публічно-правова природа правовідносин між позивачем та відповідачем Відповідно до ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що справою адміністративної юрисдикції є публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто, відповідно справа розглядається в порядку адміністративного судочинства, якщо наявні дві ознаки: 1) стороною спору є суб'єкт владних повноважень; 2) наявність публічно-правового спору.

Розбіжність визначення підвідомчості пояснюється, також і неоднаковістю позицій вищих судів. Так Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в постанові від 01.03.2013 № 3, визначає, що оскільки авторське право виникає внаслідок створення, реєстрація може здійснюватись на вимогу суб'єкта авторського права, але вона не має правовстановлюючого характеру, тому такі спори підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства незалежно від того, що відповідачем у справі може виступати ДСІВ як орган державної влади, оскільки характер спору є цивільним.

Разом із тим спори, що виникають у сфері використання інших об'єктів права інтелектуальної власності, де обов'язковою є державна реєстрація права , за позовами до ДСІВ як органу державної влади залежно від предмета та підстави позову і при наявності публічно- правового[3].

Своєю чергою, Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 наголошує, що до кола підвідомчих господарському суду спорів слід відносити й спори, пов'язані з визнанням недійсними документів, які засвідчують право на об'єкти інтелектуальної власності (свідоцтва, патенти), стосуються питань права власності на відповідні об'єкти і за своїм характером є цивільно-правовими чи господарсько-правовими й не належать до числа публічно-правових спорів [4]. правосуддя інтелектуальний власність

Позиції науковців щодо підвідомчості спорів про дійсність правоохоронних документів виданих ДСІВ також різняться. Так, Л. О. Боровик та О. І. Романюк зазначають, що відносини у спорах про визнання недійсними правоохоронних документів не засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, хоча їх учасниками є ДСІВ або інший державний орган, що має повноваження видавати ці документи, тому дані спори підвідомчі господарським судам [5].

Протилежної думки дотримується О.І. Харитонова, яка зазначає, що можна дійти однозначного висновку принципового характеру, що спори, які виникають унаслідок дій ДСІВ, АМК України тощо, у процесі виконання ними управлінських функцій у сфері інтелектуальної власності підпадають під юрисдикцію адміністративних судів [6, с. 126].

Ми вважаємо, що слід підтримати думку Л. О. Боровик та О. І. Романюк, оскільки, на нашу думку, ДСІВ при перевірці заявленого об'єкта умовам охорони та при видачі патенту або свідоцтва лише констатує факт створення винаходу, корисної моделі, промислового зразка або появи нової торговельної марки. Крім того, при оспорюванні таких документів позов подається до іншої фізичної або юридичної особи, а ДСІВ залучається лише як вповноважений орган, який має можливість вносити зміни до реєстрів об'єктів промислової власності. Тому дана категорія справ є спорами про право і не мають публічно-правового характеру.

Через таку неоднозначність у вирішенні питань підвідомчості, виникає наступна проблема - це відсутність усталеної узагальненої судової практики щодо вирішення спорів у сфері інтелектуальної власності. Ми можемо спостерігати лише окремі постанови вищих судів щодо певних об'єктів інтелектуальної власності, а саме: постанови пленумів Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» та «Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов'язаних із захистом права інтелектуальної власності», Постанова Пленуму Верховного суду України «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав».

Аналізуючи судову практику розгляду спорів, що виникають з приводу прав інтелектуальної власності, спостерігається значна тривалість розгляду справ у судах, оскільки більшість таких справа потребує проведення судових експертиз, перш за все це стосується спорів, що виникають з приводу об'єктів права промислової власності.

Судова експертиза об'єктів інтелектуальної власності, яка призначається майже у всіх справах, пов'язаних з порушенням прав інтелектуальної власності, або у справах щодо визнання недійсними охоронних документів на об'єкти інтелектуальної власності. С. А Петренко наголошує, що однією з негативних тенденцій у сфері судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності, зокрема, є зменшення кількості судових експертів, що не працюють у спеціалізованих експертних установах Міністерства юстиції України [7, с. 80;82].

Отже, законодавство України не враховує тенденції розвитку правозастосовної практика щодо інтелектуальної власності. Сучасна судова система України не може забезпечити ефективний, ґрунтовний, в межах розумних строків розгляд судових справ щодо об'єктів інтелектуальної власності. Тому є підстави для запровадження в Україні спеціалізованого суду з інтелектуальної власності.

М. К. Галянтич пропонує створення патентного як єдиного судовий орган, наприклад у м. Києві, без утворення додаткової системи судів різного рівня [8 с. 30]. О. Ф. Дорошенко наголошує на необхідності запровадження спеціалізованого суду з інтелектуальної власності, який вирішуватиме спори виключно щодо об'єктів права промислової власності, який передбачатиме участь у здійсненні судочинства, крім професійних суддів-юристів, фахівців з технічною освітою, що мають статус професійних суддів [9, с.41].

Варто погодитися з думкою В. О. Пархомчука щодо створення суду, який братиме до уваги спори щодо всіх об'єктів інтелектуальної власності, що дозволить сконцентрувати розгляд та вирішення всіх спорів у сфері інтелектуальної власності в одній юрисдикційній системі та запровадити уніфікований порядок їх розгляду з урахуванням особливостей предмету таких спорів [10, с. 229].

Заслуговує на увагу позиція В. Татькова щодо запровадження арбітражних судів інтелектуальної власності, при яких функціонуватимуть фахівці, залучаючи їх до розгляду справи як спеціалістів дозволятиме оперативно, без призначення та проведення судових експертиз, безпосередньо в судовому засіданні вирішувати питання, які входять до предмета доказування при розгляді цієї категорії спорів [11, с. 46].

Є ряд дослідників, які не підтримують дану ідею, зокрема М. Баженов наводить наступний аргумент «судова система України є доволі складною для розуміння і введення ще однієї інстанції тільки погіршить ситуацію» [12, с. 124]. Д. М. Притика вважає недоцільним створення судових органів патентної юрисдикції зважаючи на незначну порівняно з іншими категоріями справ кількість судових спорів у сфері інтелектуальної власності, та зумовлену цим необґрунтованість витрат фінансових і матеріально-технічних ресурсів [13, с. 124]. Насправді, Україну не можна охарактеризувати,як країну зі складною судовою системою, проблема існує в недосконалості норм матеріального і процесуального права та в механізмі його застосування. Також не можна погодитися з позицією відсутності завантаженості суддями справами щодо права інтелектуальної власності. Оскільки спостерігається значне зростання даної категорії спорів.

Ефективність здійснення правосуддя у сфері інтелектуальної власності спеціально створеними судами можна простежити на основі досвіду зарубіжних країн. Так, в Німеччині створений Федеральний патентний суд ще в 1961 році, який розглядає питання дійсності патентів та свідоцтв у колегії суддів техніків (особи, що мають спеціальні знання у галузі природничих або технічних наук) та суддів юристів [14], що забезпечує оперативність розгляду справ даної категорії, оскільки відсутня необхідність залучення експертів.

Федеральний патентний суд створений і у Швейцарії в 2012 році за своїм складом схожий на Патентний суд ФРН, але відмінною рисою є те, що в Швейцарії суд компетентний вирішувати питання дійсності правоохоронних документів та розглядати спори про порушення прав інтелектуальної власності щодо об'єктів промислової власності [15].

На відміну від Німеччини та Швейцарії, у Великій Британії 2013 року був створений Суд з інтелектуальної власності та підприємництва. Даному суду підвідомчі спори щодо всіх об'єктів інтелектуальної власності [16].

З вищенаведених прикладів випливає, що склад і здійснення судочинства в спеціалізованому суді з інтелектуальної власності в кожній країні різний. Це пояснюється історичними передумовами та усталеною практикою вирішення справ у сфері інтелектуальної власності.