Порядок створення суб’єктів господарювання

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дослідження. Однією з неодмінних умов становлення правового господарського порядку в Україні є вдосконалення і впровадження оптимальної системи правової організації створення та державної реєстрації суб'єктів господарювання. Розвиток господарської діяльності створює необхідні передумови для розв'язання багатьох економічних та соціальних проблем, що існують в Україні. На сьогодні створення юридичної особи є одним з основних інститутів господарського права України. Процес створення суб'єкта господарювання складається з багатьох моментів, таких як визначення цілей юридичної особи, розробка установчих документів та, звичайно, державна реєстрація. Останній момент є найголовнішим, бо без реєстрації суб'єкта господарювання всі останні дії не мають ніякого сенсу. Тому актуальною темою на сьогодні є державна реєстрація суб'єктів господарювання й основні шляхи удосконалення державного регулювання господарської діяльності.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі створення та реєстрації суб'єктів господарювання.

Предметом дослідження є правове забезпечення створення та реєстрації суб'єктів господарювання.

Мета і завдання дослідження. моєї роботи полягає в тому, щоб зрозуміти, що таке державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців України, розкрити її поняття, законодавче регулювання і перспективи вдосконалення державної реєстрації.

Досягнення мети передбачає реалізацію таких завдань:

- охарактеризувати поняття та основні етапи створення суб'єктів господарювання;

- визначити майнову базу діяльності суб'єктів господарювання;

- розкрити порядок державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;

- дослідити законодавче регулювання процесу створення та реєстрації суб'єктів господарювання;

1. Поняття й основні етапи створення суб'єктів господарювання

1.1 Поняття легалізації господарської діяльності та порядку створення суб'єктів господарювання

Здійснення господарської діяльності допускається лише за умови її реєстрації у встановленому законом порядку та здійснення інших правовстановлючих дій. Лише суб'єкт господарювання, що виконав всі передбачені чинним законодавством умови і вимоги щодо отримання необхідних свідоцтв, ліцензій (дозволів), патентів та інших документів, має право здійснювати діяльність у законному порядку, розраховувати на державну підтримку своєї діяльності і захист прав і законних інтересів.

Легалізація господарської діяльності означає наділення суб'єкта господарювання необхідними юридичними документами, що дозволяють йому законно здійснювати господарську діяльність.

При реєстрації суб'єкта господарювання (при легалізації) органи реєстрації видають суб'єктові господарювання виписку з Єдиного державного реєстру і не несуть відповідальності за відповідність його установчих документів вимогам законодавства, окрім наявності потрібних законодавством відомостей. Проте, виявлені надалі (у процесі легітимації) факти порушення закону при створенні юридичної особи, які не можна усунути, є підставою для прийняття судового рішення про припинення юридичної особи (визнання її нелігитімною).

Таким чином, у тих випадках, коли мова йде про державну реєстрацію суб'єктів господарювання, їх ліцензування, патентування та здійснення інших дозвільних процедур, що супроводжуються видачею дозвільних документів таким суб'єктам, потрібно говорити про їх легалізацію.

У літературі під легалізацією розуміється здійснення суб'єктом ряду послідовних, юридично значущих дій, направлених на набуття прав та обов'язків суб'єкта господарської діяльності (правосуб'єктності). І в цьому плані легалізація повинна розглядатися як сукупність двох груп правових дій: внутрішніх і зовнішніх. Відповідно, легалізація характеризується ініціативною стадією, проходить через організаційну складову та закінчується формалізацією.

Здійснення господарської діяльності без відповідної легалізації спричиняє за собою господарсько-правову (ст. 240 ГК України), адміністративну (ст.ст. 160-2, 164 КУпАП) і кримінальну (ст.ст. 202 - 203 і 205 КК України) відповідальність.

Виходячи з характеристики дозвільних процедур, потрібних для державного підтвердження законності входження суб'єкта в господарський обіг, легалізація суб'єктів господарської діяльності включає від 1 до 10 і більше складових:

1) державну реєстрацію суб'єктів господарювання;

2) ліцензування певних видів господарської (підприємницької) діяльності;

3) патентування деяких видів підприємницької діяльності;

4) отримання дозволу на виготовлення печаток і штампів;

5) отримання дозволу на розміщення об'єкту торгівлі, громадського харчування і послуг;

6) дозвіл (висновок) органів санітарного, пожежного та екологічного контролю, органів охорони праці та інших органів на початок експлуатації торговельно-промислових об'єктів;

7)квотування та ліцензування господарської діяльності у зовнішньоекономічній діяльності;

8) реєстрація (прийняття на облік) у органах доходів і зборів, органах соціального і пенсійного страхування;

9) дозвіл органів Антимонопольного комітету на концентрацію та узгоджені дії, що обмежують конкуренцію тощо.

Перелік етапів легалізації не є вичерпним і залежить від виду та сфери господарської діяльності. Їх склад залежить від суспільних вимог до безпеки, якості та інших характеристик господарської діяльності. Так, у сфері морських перевезень додатково встановлюється порядок реєстрації морських судів, у сфері автоперевезень - реєстрація та періодичний техогляд автотранспортних засобів тощо.

Ліцензування та патентування певних видів господарської (підприємницькою) діяльності є засобами державного регулювання у сфері господарювання, направленими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів (ч. 1 ст. 14 ГК України). Це означає наявність у держави (окрім податкових, фінансово-кредитних, цінових та інших заходів) можливості використання системи ліцензування, патентування та квотування певних видів господарської (підприємницькою) діяльності як заходу впливу на економіку.

Само по собі отримання суб'єктом господарювання свідоцтва про державну реєстрацію ще не означає, що одночасно він наділяється правом на зайняття всіма видами господарської діяльності. На деякі з таких видів господарської діяльності суб'єкт господарювання повинен отримати ліцензії та (або) патенти, та (або) інші дозвільні документи (наприклад, дозвіл місцевих органів самоврядування на розміщення об'єкту торгівлі, квоту на експорт / імпорт окремих видів продукції тощо).

Найважливішими дозвільними документами у сфері господарювання є ліцензії та торгові патенти.

Суб'єкт господарювання, який бажає займатися ліцензованим видом господарської діяльності, повинен особисто або через уповноважену особу звернутися у відповідний орган ліцензування із заявою встановленого зразка та прикласти документи, що підтверджують державну реєстрацію суб'єкта господарювання і наявність організаційно-майнової бази для виконання ліцензійних умов. Вичерпний перелік документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності, встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Здійснення суб'єктом господарювання деяких видів господарської діяльності вимагає патентування. Відповідно до ч. 4 ст. 14 ГК України, у сфері торгівлі за грошові кошти (готівка, чеки, а так само з використанням інших форм розрахунків і платіжних карток на території України), обміну наявних валютних цінностей (зокрема, операції з наявними платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, і з платіжними картками), у сфері побутових послуг, інших сферах, визначених законом, може здійснюватися патентування підприємницької діяльності суб'єктів господарювання. На відміну від ліцензування, патентування не вимагає дотримання ліцензійних умов, тобто одержання суб'єктом господарювання патенту підтверджує виключно внесення ним плати за право займатися певними видами діяльності, визначеними законом.

Підставою для придбання торгового патенту є заявка. Встановлення будь-яких додаткових умов щодо придбання торгового патенту не дозволяється. Відомості, наведені в поданій суб'єктом господарювання заявці, звіряються з оригіналами або нотаріально посвідченими копіями документів, на підставі яких заповнена така заявка. Звірка відомостей, наведених в поданій суб'єктом господарювання заявці, здійснюється в момент подання такої заявки. Торговий патент видається особисто фізичній особі - підприємцю або особі, уповноваженій юридичною особою, під підпис у триденний термін з дня подання заявки. Датою придбання торгового патенту є зазначена в ньому дата.

Бланк торгового патенту є документом суворого обліку. У разі втрати або зіпсування торгового патенту платнику збору видається дублікат торгового патенту в порядку, установленому для видачі торгового патенту.

Для провадження торговельної діяльності, діяльності з надання платних послуг та діяльності з торгівлі валютними цінностями для кожного відокремленого підрозділу, який не є платником податку на прибуток, торгові патенти придбаються суб'єктами господарювання за місцем реєстрації такого відокремленого підрозділу.

Для провадження торговельної діяльності, діяльності з надання платних послуг та діяльності з торгівлі валютними цінностями торгові патенти придбаються окремо для кожного пункту продажу товарів, пункту з надання платних послуг, пункту обміну іноземної валюти.

Термін "створення" - це правове поняття господарського права. Це поняття включає врегульовані нормами господарського права умови фактичного виникнення та легітимації суб'єкта господарювання, суб'єкта права.

Виходячи з того, що в економіці України створюються і функціонують суб'єкти господарювання різних організаційно-правових форм, господарське законодавство визначає загальний і спеціальний порядок їх створення.

Так, згідно з ч. 1 ст. 56 ГК суб'єкт господарювання може бути утворений:

а) за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу (загальний порядок). Уповноважені органи, які можуть бути засновниками підприємств, визначає власник. Наприклад, щодо державних унітарних підприємств - це підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади: міністерства, державні комітети, інші центральні органи державної виконавчої влади. Вони приймають рішення про створення державних підприємств, затверджують статути і контролюють їх дотримання, укладають та розривають контракти з керівниками підприємств, контролюють ефективність використання закріпленого за підприємствами майна, його збереження.

Засновники реалізують засновницькі права шляхом:

- обрання організаційної форми суб'єкта господарювання; визначення цілей і предмета його діяльності;

- прийняття рішення про його створення; затвердження в установленому порядку статуту;

- передачі безоплатно на баланс суб'єкта господарювання основних фондів та обігових коштів;

- формування органів управління, визначення у статуті меж їхніх повноважень тощо.

Утворення суб'єкта господарювання в юридичному розумінні - це затвердження та одержання передбачених законом документів: рішення власника (власників) або уповноваженого органу про створення суб'єкта господарювання, статуту (якщо цього вимагає організаційна форма), свідоцтва про державну реєстрацію.

б) у випадках, спеціально передбачених законодавством, - за рішенням інших органів, організацій і громадян (спеціальний порядок). Так, в окремих випадках (наприклад, щодо підприємств будівельного комплексу) функції і повноваження щодо утворення державних унітарних підприємств Кабінет Міністрів України делегує господарським об'єднанням: корпораціям, концернам тощо.

Стаття 56 ГК визначає також способи утворення суб'єкта господарювання:

- шляхом заснування нового суб'єкта господарювання;

- шляхом реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання;

- шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства.

Закон вимагає, щоб створення суб'єктів господарювання здійснювалося з додержанням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства.

Отже, поняття легалізації є однією із головних умов, виконання якої, надає суб'єкту господарюванню право - на здійснення господарської діяльності.

1.2 Основні етапи створення суб'єктів господарювання

Виділяють такі етапи процесу створення суб'єкта господарювання:

- Прийняття рішення про створення та розробка установчих документів.

- Організація та формування майнової бази.

- Організація та проведення установчих зборів.

- Державна реєстрація створеного суб'єкта.

На першому етапі створення суб'єкта господарювання необхідно визначити коло майбутніх засновників та укласти установчій договір, визначити організаційно-правову форму створюваної юридичної особи, її мету, предмет та напрямки дії, розробити статут, якщо він необхідний для даного виду та організаційно-правової форми суб'єкта господарювання.

Загальні вимоги щодо установчих документів стосуються:

* видів установчих документів: рішення про утворення суб'єкта господарювання (приймається при створенні господарської організації унітарного типу), засновницький договір (укладається у разі заснування суб'єкта господарювання двома і більше особами), статут (приймається в передбачених законом випадках - при створенні: підприємств; господарських товариств, що належать до об'єднані) капіталів; виробничих кооперативів), положення (щодо філій, представництв, інших відокремлених підрозділів господарських організацій як суб'єктів внутрішньогосподарських відносин; щодо органів виконавчої влади як суб'єктів організаційно-господарських повноважень);

* змісту установчих документів (в них повинні бути зазначені найменування та місцезнаходження суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування манна, розподілу прибутків і збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом);

* спеціальні вимоги до засновницького договору, статуту, положення: у засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого манна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону; статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мсту і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством); положенням визначається господарська компетенція органів державної влади (галузевих і функціональних міністерств та відомств), управлінь і відділів виконкомів органів місцевого самоврядування, а також суб'єктів внутрішньогосподарських відносин - відокремлених підрозділів (в тому числі філій, представництв) господарських організацій - юридичних осіб.

На другому етапі закладається майнова база, що є необхідною передумовою виникнення його правосуб'єктності. Статутний фонд - зареєстрований у встановленому порядку та закріплений в установчих документах грошовий еквівалент майна, яке повинно бути передане підприємству у власність у вигляді вкладів для забезпечення його господарської діяльності і як оплата його учасникам (засновникам) набутих ними майнових прав.

Третій етап - організація та проведення зборів засновників. Включає наступні дії:

- розробка порядку денного зборів

- повідомлення про час і місце їх проведення

- рішення про порядок проведення реєстру

- підготовка проектів рішень про затвердження статуту

- оцінка негрошових внесків

- вибори виконавчих та контролюючих органів

- проведення зборів та вирішення питань, включених в порядок денний.

Четвертий етап - державна реєстрація суб'єкта господарювання.

Отже, створення складається з небагатьох етапів, ці етапи не складні, але їх виконання потребує певний час, а також отримання низки документів і дозволів, для того щоб набути статус суб'єкта господарювання.

2. Порядок формування майнової бази діяльності суб'єктів господарювання

Під правовим режимом майна суб'єктів господарювання в теорії господарського права розуміють встановлені правовими нормами:

а) структуру цього майна;

б) порядок його придбання (формування), використання і вибуття;

в) порядок звернення на нього стягнення кредиторів.

Основою правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, є право власності, а також речові права осіб, які не є власниками, - право господарського відання і право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав, до яких відносяться, зокрема, права володіння, права користування. Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору із власником майна.

Майно - це сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Під річчю розуміє предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права й обов'язки. З урахуванням положень Цивільного кодексу майном вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права і обов'язки, проте для визнання цих об'єктів речами в розумінні Господарського кодексу необхідно, щоб вони відповідали певним ознакам:

а) мали вартісне визначення;

б) вироблялися чи використовувалися у діяльності суб'єктів господарювання;

в) відображалися в балансі цих суб'єктів або враховувалися в інших встановлених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Майнові цінності в залежності від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, можуть належати:

- до основних фондів,

- оборотних засобів,

- коштів, товарів.

Зміст цих понять та перелік об'єктів, що належать до тієї або іншої економічної форми, встановлені Господарському кодексі, в законах та підзаконних нормативно-правових актах з питань бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

Основні фонди (основні засоби) - це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

До основних фондів виробничого і невиробничого призначення згідно з ч. належать будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.

Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються, зокрема, на основні засоби (земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель, будинки, споруди та передавальні пристрої, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади, інвентар (меблі), робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження тощо), інші необоротні матеріальні активи (бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасові (нетитульні) споруди, природні ресурси, інвентарна тара, предмети прокату тощо), незавершені капітальні інвестиції.

Оборотні засоби (оборотні активи) - це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Оборотними засобами - є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів.

У складі майна суб'єктів господарювання знаходяться також кошти, під якими розуміються гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.

Під товарами у складі майна суб'єктів господарювання розуміється вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги. Так, вужче визначення поняття "товари" визначається як товари, які придбані підприємством для наступного продажу/

Вироблена (готова) продукція - це запаси виробів на складі, обробка яких закінчена та які пройшли випробування, приймання, укомплектовані згідно з умовами договорів із замовниками і відповідають технічним умовам і стандартам. Продукція, яка не відповідає наведеним вимогам (крім браку), та роботи, які не прийняті замовником, показуються у складі незавершеного виробництва.

Виконані роботи (роботи) - це проектування, будівництво нових, розширення, реконструкція, капітальний ремонт та реставрація існуючих об'єктів і споруд виробничого і невиробничого призначення, роботи із нормування у будівництві, геологорозвідувальні роботи, технічне переоснащення діючих підприємств та супровідні роботам послуги, у тому числі геодезичні роботи, буріння, сейсмічні дослідження, аеро- і супутникова фотозйомка та інші послуги, які включаються до кошторисної вартості робіт, якщо вартість таких послуг не перевищує вартості самих робіт.

Під послугами зазначений розуміють будь-яку закупівлю (крім товарів і робіт), включаючи транспортні послуги, освоєння технологій, наукові дослідження, медичне та побутове обслуговування, поточний ремонт, лізинг, найм (оренда), а також фінансові, банківські послуги.

Цінні папери,, є особливим видом майна суб'єктів господарювання. Види і правовий режим цінних паперів, що належать до майна суб'єктів господарювання.

Джерелами формування майна суб'єктів господарювання є:

- грошові та матеріальні внески засновників;

- доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);

- доходи від цінних паперів (дивіденди);

- капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

- надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів;

- кредити банків та інших кредиторів;

- безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;

- інші джерела, не заборонені законом.

Грошові та матеріальні внески засновників, як правило, є джерелом формування статутного капіталу господарських товариств , майна виробничого кооперативу на стадії заснування цих суб'єктів. За рахунок майнових внесків (вступних, членських, цільових тощо) учасників формується майно об'єднання підприємств.

При утворенні державного унітарного підприємства компетентним органом державної влади останній наділяє таке підприємство майном - відокремленою частиною державної власності. Так само комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування на базі відокремленої частини комунальної власності.

Зміст доходів з джерелом їх походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді:

а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України;

б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів;

в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України;

ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України;

д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов'язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов'язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають - під контролем митних органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо);

е) спадщини, подарунків, виграшів, призів;

є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору;

ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

Дивіденди як один із видів доходів від цінних паперів - це платіж, що здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв'язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

До дивідендів прирівнюється також платіж, що здійснюється державним унітарним, комерційним, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв'язку з розподілом частини прибутку такого підприємства, платіж, який виплачується власнику сертифіката фонду операцій з нерухомістю в результаті розподілу доходу фонду операцій з нерухомістю.

Капітальні вкладення як джерело формування майна суб'єкта господарювання - це інвестиції, спрямовані на створення і відновлення основних фондів. При цьому розрізняють державні і недержавні капітальні вкладення. Державні капітальні вкладення - це інвестиції, спрямовані на створення і відновлення основних фондів, джерелом фінансування яких є кошти державного бюджету, державних підприємств та організацій, а також місцевих бюджетів. У їх складі виділяють державні централізовані капітальні вкладення - інвестиції, що спрямовані на створення і відновлення основних фондів і фінансуються за рахунок коштів державного бюджету та бюджетних позичок.

Недержавні капітальні вкладення - це інвестиції, що фінансуються за рахунок коштів інвесторів із недержавними формами власності, а саме:

- власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);

- позичкових фінансових коштів інвестора;

- залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, облігацій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

- безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян;

- коштів іноземних інвесторів (іноземні інвестиції, як прямі, так і портфельні, капітальні трансферти, кредити).

Дотації можуть надаватися з державного або місцевого бюджетів неприбутковим організаціям відповідно до умов міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також на регулювання цін на платні послуги, які налаються таким неприбутковим організаціям або через них їх отримувачам згідно із законодавством, з метою зниження рівня таких цін.

Надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать суб'єктам господарювання, придбання майна інших суб'єктів - одне з джерел формування майна, що поділяється на кілька складових:

1) виручка від продажу майнових об'єктів;

2) надходження у вигляді орендної плати як платежу за користування об'єктом оренди;

3) придбання майна інших суб'єктів (у власність, господарське відання або оперативне управління) відповідно до укладених договорів.

Кредити банків та інших кредиторів - це кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит, інвестиційний податковий кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.

Безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій та громадян складають незначне за розміром джерело формування майна суб'єктів господарювання.

Майно суб'єктів господарювання може формуватися також за рахунок інших джерел, не заборонених законом.

Майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати:

- з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать;

- з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом;

- внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом;

- внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;

- внаслідок порушення вимог закону при здійсненні господарської діяльності;

- з інших обставин, з якими закон пов'язує виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання.

Майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону. Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом.

Правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

Правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом здачі цілісного майнового комплексу підприємства або майнового комплексу його структурного підрозділу в оренду.

Законом можуть бути визначені також інші підстави зміни правового режиму майна суб'єкта господарювання.

Суб'єкти господарювання зобов'язані на основі даних бухгалтерського обліку складати фінансову звітність за формами, передбаченими законодавством, проводити інвентаризацію належного їм майна для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, надавати фінансову звітність відповідно до вимог закону та їх установчих документів.

Отже, майнова база суб'єкта господарювання формується з основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів, Джерелами формування майна суб'єктів господарювання є грошові та матеріальні внески засновників, доходи від реалізації продукції (робіт, послуг), доходи від цінних паперів (дивіденди), капітальні вкладення і дотації з бюджетів, надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів, кредити банків та інших кредиторів, безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян, інші джерела, не заборонені законом.

3. Загальні засади державної реєстрації та постановки на облік суб'єктів господарювання

3.1 Державна реєстрація суб'єктів господарювання: загальні положення

Державна реєстрація суб'єктів господарювання - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Порядок проведення державної реєстрації суб'єктів господарювання включає, зокрема:

- перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці;

- перевірку документів, які подаються державному реєстратору,

- на відсутність підстав для відмови у проведенні державної

- реєстрації;

- внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру;

- оформлення і видачу виписки з Єдиного державного реєстру.

При цьому слід зазначити, існування свідоцтва про державну реєстрацію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців фактично було скасовано. При цьому, документом для ідентифікації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців під час провадження господарської діяльності, що містить відомості про них, відповідно до положень закону є виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Виписку пропонується видавати безкоштовно і на не обмежений термін. Обґрунтуванням прийняття таких змін є спрощення і здешевлення початку ведення бізнесу в Україні шляхом впровадження принципу здійснення діяльності фізичних осіб-підприємців без свідоцтва про державну реєстрацію.

Але заміна свідоцтва про державну реєстрацію випискою з державного реєстру не спрощує і не здешевлює ведення бізнесу, оскільки, за фактом один документ просто замінений іншим, що надає більш широку інформацію про суб'єкта господарювання.

Свідоцтво не тільки підтверджує факт внесення відомостей до ЄДРПОУ, але і сам факт надання особі статусу юридичної особи чи фізичної особи-підприємця. Тобто, по суті, факт існування як суб'єкта підприємницької діяльності. Виписка ж підтверджує тільки факт наявності відомостей про юридичну особу чи фізичну особу-підприємця за станом на певну дату, був встановлений граничний термін її дії - 30 днів. Вона не відображає зміни, які можуть статися з моменту її видачі до моменту, коли буде потрібно її використання. До того ж, таких виписок може бути отримано необмежену кількість разів. Те, що тепер термін дії виписки не буде обмежений - проблему не вирішить, оскільки все одно не можна буде бути впевненим у тому, що контрагент, надаючи виписку тримісячної давності, досі існує.

Крім того, виписку з ЄДРПОУ куди простіше підробити, ніж свідоцтво про державну реєстрацію, оскільки вона, на відміну від свідоцтва, не є документом суворої звітності, не містить ані облікової серії, ані номера.

Тобто, заміна свідоцтва не спрощує діяльність суб'єкта господарювання, а навпаки викликає більше проблем.

У виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з 17 грудня 2012 року зазначатимуться такі відомості:

- найменування юридичної особи або відокремленого підрозділу юридичної особи, або ім'я фізичної особи - підприємця;

- ідентифікаційний код юридичної особи або відокремленого підрозділу юридичної особи чи реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку в паспорті);

- місцезнаходження юридичної особи або відокремленого підрозділу юридичної особи, або місце проживання фізичної особи - підприємця;

- прізвище, ім'я та по батькові осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи або від імені фізичної особи - підприємця без довіреності, у тому числі підписувати договори, їх реєстраційні номери облікових карток платників податків;

- наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи або фізичної особи - підприємця;

- відомості, отримані в порядку взаємного обміну інформацією з відомчих реєстрів органів статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України: дата та номер запису про взяття та зняття з обліку, назва та ідентифікаційні коди органів статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, у яких юридична особа або відокремлений підрозділ юридичної особи чи фізична особа - підприємець перебуває на обліку; дані про основний вид діяльності; дані Пенсійного фонду України про реєстраційний номер платника єдиного внеску, клас професійного ризику виробництва платника єдиного внеску за основним видом його економічної діяльності; у разі зміни місцезнаходження юридичної особи або відокремленого підрозділу юридичної особи чи місця проживання фізичної особи - підприємця - термін, до якого фізична особа - підприємець перебуває на обліку в органі державної податкової служби за місцем попередньої реєстрації;

- дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

- дата видачі виписки.

Таким чином, виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців міститиме відомості як про юридичну особу, так й про її відокремлений підрозділ.

Також звертаємо увагу на зміну строків видачі виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, державним реєстратором видаються (надсилаються поштовим відправленням з описом вкладення) заявникам відповідні документи та виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємцівне пізніше наступного робочого дня після отримання від органів статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України даних про взяття на облік юридичної особи або фізичної особи - підприємця.

Дані про взяття на облік будуть передаватися до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з відомчих реєстрів органів статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України автоматично (програмними засобами ведення відповідних реєстрів) у день взяття на облік у порядку, встановленому спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Відповідно до статті 5 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.

Також існують вимоги до оформлення документів, які подаються державному реєстратору:

1. Документи подаються (надсилаються рекомендованим листом) державному реєстратору, повинні бути викладені державною мовою.

2. Реєстраційна картка заповнюється машинодруком або від руки друкованими літерами.

3. Установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть засновники (учасники) юридичної особи.

Спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації має здійснювати [4, 7]:

- державний нагляд за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

- затверджує нормативно-правові акти щодо формування та ведення Єдиного державного реєстру;

- організовує навчальну підготовку та підвищення кваліфікації державних реєстраторів, погоджує кандидатури на зайняття посади державного реєстратора;

За проведення державної реєстрації справляється реєстраційний збір у такому розмірі:

- десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - за

- проведення державної реєстрації юридичної особи;

- два неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - за

- проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця;

- три неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - за проведення державної реєстрації благодійної організації.

Кошти, одержані як реєстраційний збір, зараховуються до державного бюджету.

Скасовуються вимоги щодо обов'язкового подання суб'єктами господарювання органам державної влади та нотаріусам паперових виписок, витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та запроваджується отримання органами державної влади, нотаріусами відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців через офіційний сайт головного органу у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики у сфері державної реєстрації або шляхом доступу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців у порядку, встановленому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Законом вносяться зміни в законодавчі акти України, якими передбачено обов'язкове подання виписок (витягів) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зокрема скасована вимога подання суб'єктами підприємницької діяльності виписок (витягів) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців для одержання документів дозвільного характеру, ліцензій та перевірки цивільної правоздатності та дієздатності юридичної особи нотаріусами при вчиненні нотаріальних дій. Також законом скасована вимога щодо подання юридичною особою Національному банку України копії свідоцтва про державну реєстрацію для отримання банківської ліцензії.

Вищезазначені зміни полегшать започаткування суб'єктами господарювання підприємницької діяльності та дозволять зменшити черги до державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за отриманням виписок (витягів) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Як свідчить статистика в цьому році було створено більше суб'єктів господарювання, ніж в минулому році - одним із чинників є зміни до ЗУ «Про реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», які дещо спростили початок їх діяльності.

Отже, державна реєстрація суб'єктів господарювання - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

3.2 Порядок державної реєстрації господарських організацій

Господарські організації -- юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

У разі державної реєстрації юридичної особи, засновником (засновниками) якої є іноземна юридична особа, додатково подається документ про підтвердження реєстрації іноземної особи в країні її місцезнаходження, зокрема витяг із торговельного, банківського або судового реєстру, який відповідає вимогам закону.

Документи, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається поштовим відправленням) засновнику або уповноваженій ним особі з відміткою про дату надходження документів.

Дата надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму (крім органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних, комунальних організацій, закладів та установ) та назву.

Засновник юридичної особи має право зарезервувати найменування юридичної особи строком на два місяці, а для відкритих акціонерних товариств - строком на дев'ять місяців.

Якщо документи для проведення державної реєстрації юридичної особи подаються засновником юридичної особи, державному реєстратору додатково пред'являється його паспорт.

Якщо документи для проведення державної реєстрації юридичної особи подаються особою, уповноваженою засновником юридичної особи, державному реєстратору додатково пред'являється її паспорт та надається документ, що засвідчує її повноваження.

Якщо документи надсилаються рекомендованим листом, то підпис заявника на реєстраційній карточці має бути нотаріально завіреним.

Строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати три робочих дні з дати надходження документів.

Державний реєстратор у день державної реєстрації юридичної особи зобов'язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи.

Взяття на облік за основним місцем обліку юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів як платників податків та зборів в органах державної податкової служби здійснюється після:

- внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

- присвоєння кодів за ЄДРПОУ - для юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів, для яких законом встановлені особливості їх державної реєстрації та які не включаються до Єдиного державного реєстру.

Взяття на облік платників податків органами державної податкової служби здійснюється за принципом організаційної єдності реєстраційних процедур, що проводяться державними реєстраторами, та процедур узяття на облік платників податків, що забезпечуються органами державної податкової служби. Органи державної податкової служби здійснюють обмін відомостями (повідомленнями) про здійснення дій з державної реєстрації та взяття на облік (зняття з обліку) юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців у порядку взаємодії із державними реєстраторами та Єдиним державним реєстром.

Oргани державної податкової служби здійснюють контроль за відомостями, які надійшли з Єдиного державного реєстру, щодо коректності використання реєстраційних номерів облікових карток платників податків та у разі визнання помилковими (неповними) відомостей, що надійшли з Єдиного державного реєстру:

- направляють до Єдиного державного реєстру повідомлення про неприйняття відповідних відомостей для вжиття державними реєстраторами заходів щодо усунення недоліків;

- повідомляють платників податків про виявлені помилки в реєстраційних номерах облікових карток платників податків та необхідність подання уточнених відомостей до відповідних органів.

Після уточнення даних орган державної податкової служби здійснює коригування відомостей щодо реєстраційних номерів облікових карток платників податків в Єдиному банку даних юридичних осіб.

Взяття на облік за основним місцем обліку відокремленого підрозділу іноземної компанії, організації, у тому числі постійного представництва нерезидента, в органі державної податкової служби здійснюється після належної акредитації (реєстрації, легалізації) такого підрозділу на території України згідно із законом.

Дані про взяття на облік юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників податків і зборів в органах державної податкової служби передаються до Єдиного державного реєстру у день взяття їх на облік за основним місцем обліку із зазначенням: дати та номера запису про взяття на облік, назви та ідентифікаційного коду органу державної податкової служби, у якому платника податків взято на облік.

Взяття на облік юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників податків і зборів в органах державної податкової служби підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам та відокремленим підрозділам юридичних осіб у порядку, встановленому законом.

Взяття на облік юридичних осіб здійснюється управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах (далі - органи Пенсійного фонду) за місцезнаходженням юридичної особи на підставі відомостей з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи, наданих державним реєстратором, не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей органами Пенсійного фонду.

Передача відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру державними реєстраторами юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців протягом робочого дня шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та інших відомостей, визначених Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", з Єдиного державного реєстру до реєстрів Державна служба статистики України здійснюється автоматично програмними засобами ведення Єдиного державного реєстру не пізніше 10 год. 00 хв. наступного робочого дня.

Отримання ідентифікаційних кодів формується при використанні більше 70 % попередньо переданих кодів і направляється інформаційно-телекомунікаційними засобами в електронному вигляді з бази даних Єдиного державного реєстру до Державна служба статистики України разом з інформаційними файлами передачі відомостей з Єдиного державного реєстру.

Державна служба статистики України здійснює контроль за надходженням реєстраційних даних щодо юридичних осіб та відокремлених підрозділів юридичних осіб за наданими переліками ідентифікаційних кодів.

Тобто при державній реєстрації юридична особа повинна подати документи, перелік яких визначено законом, а також стати на облік до органів доходів і зборів, Пенсійного фонду та Державної служби статистики України.

3.3 Державна реєстрація фізичних осіб-підприємців

Метою реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб є надання офіційного статусу підприємцеві для реалізації його прав і обов'язків. Реєстрація є необхідною процедурою для кожного, хто бажає провадити підприємницьку діяльність. Правове значення державної реєстрації полягає в тому, що в результаті самої державної реєстрації фізична особа набуває статус суб'єкта господарювання (підприємництва). Якщо фізична особа не здійснила державної реєстрації як суб'єкта підприємництва, незважаючи на фактичне зайняття підприємницькою діяльністю, така особа не набуває статусу суб'єкта господарювання (підприємця).

Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, та має реєстраційний номер облікової картки платника податків, або уповноважена нею особа повинна подати особисто (надіслати поштовим відправленням з описом вкладення або в разі подання електронних документів подати опис, що містить відомості про надіслані електронні документи, в електронній формі) або через уповноважену особу державному реєстратору за місцем проживання такі документи:

...