Класифікація засуджених до позбавлення волі та їх розподіл по установах виконання покарань

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Класифікація засуджених до позбавлення волі та їх розподіл по установах виконання покарань



1. Поняття класифікації засуджених до позбавлення волі, її значення та критерії

виправний засуджений кримінальний виконавчий

Принцип індивідуалізації кримінального покарання є одним з основних принципів кримінально-виконавчого права, в якому певною мірою відбивається сутність покарання та його соціальна справедливість та цінність. індивідуалізація покарання у кримінально-виконавчому праві займає таке місце, оскільки вона залишається актуальною і під час виконання покарання. На цій стадії індивідуалізація означає вибір та застосування до засудженого таких умов тримання та засобів виховного впливу, які найбільш оптимально відповідають особистості засудженого, ступеню його суспільної небезпеки.

В кримінально-виконавчих установах із засудженими особами організується робота, яка спрямована на досягнення позитивних змін, які повинні відбутися в особистості засудженого та створити у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Закон (ст. 6 КВК України) це називає виправленням засудженого. В результаті такої роботи і виправлення засуджений повинен досягти, так званої, ресоціалізації, тобто свідомо відновитися у соціальному статусі повноправного члена суспільства, повернутися до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя у суспільстві. Враховуючи, що наведені нормативні дефініції мають суто психологічні та індивідуальні критерії, відповідно і робота із кожним засудженим повинная відбуватися за індивідуальними критеріями.

На жаль, існуюча кримінально-виконавча система і практика не дають змоги створювати індивідуальний підхід до кожного засудженого. У зв'язку з цим і виникла необхідність у розподілі засуджених на групи за певними однорідними ознаками. Саме це і викликало до життя класифікацію засуджених. Вона являє собою застосування логічної операції розподілу обсягу поняття на розряди. За основу такого розподілу обирають ознаки, критерії, характерні для даних явищ. У цьому випадку класифікація виявляє істотні подібності і розходження між предметами і явищами і має як пізнавальне, так і прикладне значення.

Зокрема, значення класифікації засуджених до позбавлення волі полягає в наступному:

— розподіл засуджених забезпечує ізоляцію різних категорій засуджених, з метою недопущення шкідливого впливу засуджених, які вже відбували покарання або вчиняли злочини та засуджувалися, від тих, хто скоїв злочин вперше та вперші відбуває покарання;

— класифікація забезпечує індивідуалізацію та диференціацію покарання в залежності від особистості засудженого, характеру злочину, що був ним скоєний, ступеню суспільної небезпеки засудженого. За допомогою розподілу (класифікації) засуджених до позбавлення волі для осіб, які відбувають покарання вперше, створюються умови відбування інші, ніж для тих, хто вже відбував покарання;

— створення умов для належного виконання покарання. Ці умови створюються завдяки тому, що, з одного боку, для забезпечення здійснення впливу на певні категорії засуджених саме для цих категорій забезпечується можливість реалізації тих засобів, які повинні вплинути на засуджених та допомогти досягнути виправлення та ресоціалізації. А, з іншого боку, специфічні риси та характеристики саме таких засуджених обумовлюють існування та створення саме таких засобів впливу. Отже цей обоюдний та подвійний процес і допомагає створювати умови для належного виконання покарання;

— створення раціональної системи установ виконання покарання. Хоча цю обставину прийнято називати серед тих факторів, які зумовлюють значення класифікації засуджених до позбавлення волі, але на мою думку, останнім часом цей фактор себе не виправдовує. Навпаки, практика вітчизняного законодавця йде іншим шляхом. Незважаючи на те, чого вимагає фактичний склад засуджених та потреби кримінально-виконавчої системи, законодавець ввів у кримінально-виконавче право України систему установ, яка не має під собою практичного та матеріально - організаційного підґрунтя. Тому на сьогоднішній день не можна стверджувати, що класифікація за видами установ, що існує, створює (або створила) раціональну систему установ.

Як ми бачимо основне, підсумкове завдання класифікації це внести порядок, чіткість, ясність та керованість в колектив засуджених та процес виконання покарань.

Таким чином, з урахуванням вищевикладених положень можна навести визначення класифікації засуджених до позбавлення волі. Класифікація - це розподіл засуджених на підставі суттєвих критеріїв за видами кримінально-виконавчих установ, з метою індивідуалізації кримінального покарання, ізоляції різних категорій засуджених та створення умов для належного виконання покарань.

Для подальшого з'ясування сутності класифікації засуджених необхідно розглянути питання про критерії класифікації засуджених.

Критерії будь-якого розподілу - це основні, суттєві, вирізняльні ознаки певного об'єкта або явища. Стосовно засуджених до позбавлення волі, то критерії, які застосовуються при їх розподілі, відносяться до різних характеристик засудженого та злочину, який він вчинив.

Перш за все під час класифікації (розподілу) засуджених кримінально-виконавче право використовує критерії, притаманні кримінальному праву. Мова йде про класифікацію злочинів. Стаття 12 КК України виділяє злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини.

Крім того, кримінально-виконавче право використовує класифікацію особи злочинця, яка розроблена та використовується у кримінології. При розподілі засуджених враховується стать, вік, стан здоров'я, навіть професія і кваліфікація засудженого, його суспільна небезпека.

Отже, виходячи з названих ознак можна виділити критерії розподілу засуджених та розподілити їх за певними більш крупними групами. Серед таких критерії є наступні:

— кримінально-правові;

— кримінологічні;

— соціально-демографічні;

— педагогічні;

— психологічні, та інші.

Якщо групувати вказані критерії, то ми отримаємо дві крупні групи:

1) критерії, які мають юридичне значення;

2) критерії, які мають педагогічне та структурне значення.

Відповідно до вказаних двох груп прийнято розрізняти два види

класифікації:

1) юридична (правова, первинна, зовнішня);

2) психологічна (педагогічна, вторинна, внутрішня).

Юридична класифікація має своєю основою юридичні та соціально-демографічні ознаки засудженого. До перших відносяться ознаки, які стосуються тяжкості вчиненого злочину, міри покарання, призначеного за вироком суду або зміненої актом помилування або амністії та попередньої злочинної діяльності особи - чи була особа засуджена раніше і чи відбувала вона раніше покарання.

Відповідно до тяжкості злочину засуджені поділяються на:

— осіб, які вчинили необережні злочини;

— осіб, які вчинили злочини невеликої та середньої тяжкості;

— осіб, які вчинили тяжкий злочин;

— осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини.

Відповідно до міри покарання, призначеної за вироком суду або зміненої за актом помилування або амністії, засуджені поділяються на:

— засуджені до покарання у виді позбавлення волі (на певний строк);

— засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі;

— засуджені, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії.

За критерієм попередньої злочинної діяльності засуджені поділяються на:

— засуджених уперше;

— особи, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.

Крім того, при класифікації засуджених до позбавлення волі за юридичними критеріями, має значення також така ознака особи, як її приналежність до певної держави. іншими словами, має значення громадянство. Так, іноземці та особи без громадянства тримаються окремо від громадян України. і хоча КВК України не містить вказівок стосовно окремого тримання цих категорій засуджених, здається, що така практика органів та установ виконання покарань є цілком виправданою та зрозумілою. Перш за все таке роздільне тримання виправдане з точки зору оптимальної організації міжособистих комунікацій засуджених. Дуже важко було б здійснювати виховний вплив на засудженого іноземця, який тримається разом із громадянами України, якщо уявити, що цей засуджений, наприклад, не розуміє української і, навіть, російської мови. Вплив, передбачений нормами кримінально-виховного права, неможливий без вербальної складової. Таких прикладів можна наводити багато.

Серед ознак, які мають юридичне значення, ми вказали також соціально-демографічні ознаки. Наведемо їх. Це, перш за все, стать засудженого, його вік, стан здоров'я, ступінь працездатності особи.

Згідно з вказаними критеріями засуджені поділяються на:

— за віком: на неповнолітніх та осіб, яким виповнилося 18 років. Ця ознака має вирішальне значення для визначення спрямованості та інтенсивності впливу на засудженого. Якщо це неповнолітня особа, основний вплив здійснюється у напрямку виховання засудженого, спроби виправити його за допомогою методу переконання. Відповідно і установи, в яких відбувають покарання неповнолітні мають назву виховних колоній. Пояснюється це тим, що неповнолітня особа в силу своїх вікових характеристик більш сприйнятлива до виховного впливу, до перевиконання та навчання, оскільки її психіка ще не має чітких та сталих форм і моделей поведінки. Що стосується повнолітніх осіб, то у виправних установах для цих категорій спрямованість впливу носить виправний характер, за допомогою режиму відповідної установи, праці та інших засобів.

- за статтю: на жінок та чоловіків. Цей розподіл також цілком зрозумілий і пояснюється як особливостями жіночої та чоловічої психіки, характером та причинами злочинів, які скоїли засуджені, особливостями фізіології жінок та чоловіків, так і суттєвої різницею у тих заходах та засобах впливу, які застосовуються до засуджених в залежності від їх статі.

Засуджені розподіляються з урахуванням й інших критеріїв. Так, засуджені розподіляються за станом здоров'я на працездатних, непрацездатних, хворих на тяжкі та хронічні хвороби. В залежності від стану здоров'я змінюється об'єм та зміст впливу на засудженого. Наприклад особи пенсійного віку та засуджені, які є або стали інвалідами, мають певні пільги та більш м'які умови відносно реалізації по відношенню до таких категорій засуджених окремих засобів впливу (умови праці та її оплати, навчання, ін.).

В кінцевому підсумку розподіл засуджених за різними критеріями та ознаками має на меті роздільне тримання різних категорій засуджених. Таке різне тримання передбачає постійну ізоляцію одних категорій засуджених від інших категорій, як під час їх знаходження у житловій зоні, так і під час праці та застосування до засуджених інших засобів впливу.

Вказані вище класифікаційні групи під час розподілу та взагалі правозастосовчої діяльності отримують конкретизацію та уточнення. наприклад, така кримінологічна ознака як суспільна небезпечність вчиненого злочину та особи злочинця передбачає таку класифікаційну групу, сформульован у кримінально-виконавчому кодексі, яка характеризує особу засудженого, як - чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості, умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання. Ця класифікаційна група засуджених дуже наочно дозволяє сприйняти та усвідомити сенс розподілу засуджених. Вона містить декілька критеріїв, які у сукупності надають певний «портрет» засудженого. Перш за все, це чоловік, що вже надає уявлення про певний набір засобів впливу. По-друге, цей чоловік вчинив умисний злочин середньої тяжкості або умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин. Тобто цей засуджений характеризується досить стійкою та агресивною асоціальною позицією. і по-третє (яке тісно пов'язане з другим фактором), злочин вчинений в період відбування покарання, тобто під час здійснення на засудженого карального та виховного впливу. Цей фактор безумовно свідчить про небажання засудженого керувати своєю поведінкою, зробити її передбачуваною та правослухняною і, відповідно, про небажання засудженого виправитися та вийти на волю.

Наступним прикладом того, що наведені критерії отримують своє подальше уточнення під час, власне, розподілу, може бути той факт, що засуджені, які повинні відбути покарання за вчинення тяжкого злочину можуть, згідно з чинним законодавством відбувати покарання в одній з таких установ: виправній колонії мінімального рівня безпеки з загальними умовами тримання; колонії середнього рівня безпеки; виховній колонії. Знов таки, вид установи буде визначений з урахуванням всіх ознак та критеріїв, яким відповідає засуджений.

Після того, як засуджені були розподілені комісією з питань розподілу, вони повинні бути направлені у призначену колонію для фактичного відбування покарання. Але оскільки колонія - це доволі таки велика установа, в якій тримається велика кількість осіб, потрібно визначитися куди саме, вже всередині установи, направити засудженого. Щоб такий розподіл мав позитивний виховний ефект його також необхідно здійснити не випадково, а за допомогою певних критеріїв та характеристик, яким відповідає засуджений. Цей вид розподілу, ця класифікація отримала в науці назву внутрішньої або вторинної, або психолого-педагогічної. Така назва викликана тим, що розподіл засуджених здійснюється другим «етапом», після того, як їх вже розподілили за видом установ, здійснюється розподіл «всередині», всередині установи коли засуджені перебувають у ділянці карантину, діагностики та розподілу, та підставою для розподілу, є психологічні та педагогічні методи та характеристики.

Розподіл за педагогічними та психологічними критеріями в теперішній час є дуже важливим, оскільки за допомогою його в установах виконання покарань утворюються відділення соціально-психологічної служби, бригади засуджених, його результати враховуються при розподілі засуджених за житловими приміщеннями. Потрібно вказати, що хоча результати розподілу за психолого-педагогічними критеріями мають велике значення та безпосередньо враховуються у ході виконання покарання, вони все ж таки не впливають на правовий статус засудженого. Основними критеріями, які використовуються під час здійснення психолого-педагогічної класифікації є: вік, освіта, професія, стаж роботи, сімейний стан, стан здоров'я, особливості характеру, так званий ступінь соціальної занедбаності тощо. Як ми бачимо, деякі характеристики збігаються з характеристиками, що беруться до уваги при розподілі за юридичними та соціально-демографічними ознаками. Пояснюється це тим, що кожна з таких характеристик має декілька аспектів та можуть характеризувати особу з різних боків. Наприклад, вік - це ознака, яка характеризує особу, що має повну пра - водієздатність та може характеризувати, як особу, що обладає певним складом психіки, життєвими опитом та навичками.

Зрозуміло, що вказані характеристики та критерії не врегульовані нормами права та враховуються, перш за все за внутрішнім переконанням працівників кримінально-виконавчих установ.

Декілька слів тут потрібно сказати про кримінологічні критерії. Ці критерії вироботала наука кримінологія та спрямувала їх, перш за все, на те, щоб з'ясувати причини злочину і обрати в установі такі засоби впливу, які б найбільш ефективно сприяли попередженню рецидиву злочинів. Основний критерій - це спрямованість вчиненого злочину. Цей критерій допомагає виявити схильності засудженого, його домінантну лінію поведінки та обрати щодо нього правильну програму виховного впливу. Відповідно до вказаного критерію вирізняють наступні групи засуджених:

— за насильницькі злочини;

— за корисливі злочини;

— за корисливо-насильницькі злочини;

— за злочини, в яких виявляється правовий та соціальний нігілізм.

Вказана класифікація допомагає працівникам кримінально-виконавчих установ обрати необхідний педагогічний підхід до засудженого і саме в цьому полягає практичне значення класифікації засуджених.

На мою думку, така дуальна система класифікації є дуже правильною та доцільною. Але, вважаю, що стверджувати, що при внутрішньому розподілі можна врахувати такі характеристики, як, наприклад, особливості характеру, неможливо. Пов'язано це з тим, що за той час, який засуджений перебуває у дільниці карантину, діагностики та розподілу неможливо достатньо вивчити особу засудженого.

Значення класифікації полягає у тому, що вона допомагає правильно організувати роботу із засудженими, обрати необхідний підхід та засоби впливу до засудженого, сформувати відділення соціально - психологічної служби. Практика кримінально-виконавчої правозастосовчої діяльності постійно вдосконалюється та відпрацьовує все нові та нові характеристики та критерії розподілу засуджених. Запроваджуються методичні вказівки щодо класифікації засуджених. Сприяє цьому процесу і той факт, що правовий статус засудженого може змінюватися і під час відбування покарання.



2. Визначення виду кримінально-виконавчої установи засудженим

Класифікація засуджених, тобто їх розподіл за видами установ виконання покарань, головним своїм завданням має визначення виду кримінально-виконавчої установи.

Визначення виду установи є підґрунтям для виконання та відбування покарання, для успішного здійснення процесу виправлення та ресоціалізації засудженого та досягнення інших цілей кримінального покарання.

До прийняття Кримінального кодексу України в 2001 році визначення виду установи, в якій засуджений повинен відбувати покарання здійснювали суди. Після 2001 року ця функція покладається на Державну пенітенціарну службу України (далі - Служба).

Оскільки Служба є центральним органом з питань виконання покарань, вона в межах своєї компетенції визначає порядок визначення установ та утворює спеціальний орган, який, власно, і здійснює розподіл засуджених. 08 лютого 2012 року Міністерство юстиції України прийняло наказ №222/5, яким затвердило інструкції про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі. Цим самим наказом було затверджено положення про регіональну комісію з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі та положення про Апеляційну комісію Державної пенітенціарної служби України. Отже вказаний нормативний акт врегулював питання про те, хто і як (у якому порядку) здійснює визначення виду кримінально-виконавчої установи та яким чином засуджені і інші зацікавлені особи можуть оскаржувати рішення комісії з питань розподілу.

Згідно з вказаними нормативними актами визначення виду кримінально-виконавчої установи здійснює Регіональна комісія з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі (далі - комісія). Такі комісії утворюються в територіальних органах управліннях Державної пенітенціарної служби України.

Управління Регіональною комісією. Регіональну комісію очолює голова (перший заступник начальника територіального органу ДПтС України за посадою), який має двох заступників (заступника начальника територіального органу ДПтС України із соціально-виховної та психологічної роботи та начальника слідчого ізолятора за посадою). Заступники голови Регіональної комісії та її члени призначаються та звільняються наказами начальників територіальних органів ДПтС України за поданням голів Регіональних комісій. До складу Регіональної комісії входять: начальники відділу, відділення (групи) контролю за виконанням судових рішень, начальники медичної служби, начальники оперативного відділу (відділення) територіального органу ДПтС України та слідчого ізолятора.

Голова Комісії:

— здійснює керівництво діяльністю Регіональної комісії;

— затверджує структуру Регіональної комісії в межах чисельності її членів;

— затверджує положення про Регіональну комісію та функціональні обов'язки її членів;

— видає в межах своєї компетенції рішення та розпорядження, організовує і контролює їх виконання;

— діє від імені Регіональної комісії і представляє її в державних та громадських організаціях і установах.

Організаційне та технічне забезпечення роботи регіональних комісій здійснює ДПтС. Контроль за діяльністю Регіональних комісій покладається на першого заступника Голови ДПтС України.

Комісія у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами та розпорядженнями Міністерства юстиції України і ДПтС, рішеннями, вказівками, роз'ясненнями та методичними рекомендаціями Апеляційної комісії, а також положеннями інструкції про порядок розподілу, направлення та переведення засуджених.

При визначенні рівня безпеки виправних колоній, в яких засуджені відбувають покарання регіональна комісія у своїй діяльності керується вироком суду та іншими матеріалами, які характеризують засудженого.

Під час здійснення покладених на регіональну комісію завдань вона має право:

— здійснює у межах своєї компетенції визначення рівня безпеки виправної колонії, переведення засуджених до позбавлення волі, направлення та розподіл осіб, засуджених до позбавлення волі, до установ виконання покарань у межах регіону або відповідно до вимог інструкції запитує у Державній пенітенціарній службі України (далі - ДПтС України) наряди на направлення засуджених осіб до установ виконання покарань;

— направляє відповідні матеріали на розгляд Апеляційної комісії;

— узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції про вдосконалення законодавства і нормативно-правових актів та в установленому порядку вносить їх на розгляд Апеляційної комісії;

— забезпечує апробацію та впровадження інформаційних технологій у практику своєї діяльності та здійснює їх інтеграцію в інформаційну систему ДПтС України;

— вносить пропозиції до Апеляційної комісії ДПтС України щодо вдосконалення діяльності Регіональної комісії;

- здійснює іншу діяльність у межах своїх повноважень та покладених на неї завдань.

Регіональна комісія має право залучати спеціалістів органів, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та інших відомств за погодженням з їх керівниками для розгляду і вирішення питань, що належать до її компетенції.

Діяльність комісії регламентована нормативними актами Міністерства юстиції України, які визначають порядок та послідовність дій комісії, спрямованих на визначення виду кримінально-виконавчої установи, а також визначають, які документи та яким чином повинні оформлюватися посадовими та службовими особами комісії для правильного та законного розподілу засуджених. Отже, можна стверджувати, що діяльність комісій носить процесуальний характер, оскільки для визначення кримінально-виконавчої установи передбачає певне провадження, яке повинно здійснюватися у тій послідовності, таким самим чином, який встановлений законом.

Розподіл і направлення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі, із слідчих ізоляторів (далі - СіЗО) до установ виконання покарань здійснюється регіональними комісіями на засіданнях комісії безпосередньо у СіЗО. на засіданні присутні члени комісії та засуджений.

під час засідання комісії вивчається вирок суду, інші матеріали, які характеризують засудженого та після обговорення справи, на підставі норм КВК України приймається рішення комісії. Рішення Регіональної комісії приймаються з урахуванням висновків її членів і оформлюються протоколом рішення комісії з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі (додаток 1 до інструкції), який затверджується головою Регіональної комісії.

про прийняте Регіональною комісією рішення щодо визначення рівня безпеки виправної колонії засудженому повідомляється та оголошується витяг з рішення комісії з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі (додаток 2 до інструкції).

Як ми казали раніш, виправні колонії відповідно до чинного законодавства бувають трьох видів: колонії мінімального рівня безпеки (з полегшеними та з загальними умовами тримання); колонії середнього рівня безпеки; колонії максимального рівня безпеки (з триманням у загальних житлових приміщеннях та з триманням у приміщеннях камерного типу).

Юридична класифікація засуджених

До виправних колоній мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання із СіЗО направляються особи, засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості.

Не підлягають розподілу та направленню із СіЗО до виправних колоній мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання:

— особи, які злісно порушували вимоги режиму в місцях попереднього ув'язнення;

— інваліди першої та другої груп та особи, які досягли пенсійного віку;

— вагітні жінки та жінки, які мають при собі дітей віком до трьох років;

— особи, які не пройшли повний курс лікування венеричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу, алкоголізму та наркоманії;

— особи, які засуджені за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів;

— особи, яких засуджено за вчинення умисного злочину в період відбування покарання у виді арешту або обмеження волі.

До виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання із СіЗО направляються чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості; жінки, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини.

До виправних колоній середнього рівня безпеки із СіЗО направляються жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії; чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини; чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину невеликої та середньої тяжкості в період відбування покарання у виді позбавлення волі.

Особа визнається такою, що раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі, у разі якщо вона раніше була засуджена до покарання у виді позбавлення волі та фактично його відбувала в установах виконання покарань і СіЗО.

До виправних колоній максимального рівня безпеки із СіЗО направляються:

— чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії; чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини; чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі.

До виправних колоній максимального рівня безпеки з відбуванням покарання у звичайних жилих приміщеннях направляються:

— чоловіки, яким покарання у виді довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії;

— чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини, які мають незняту та непогашену судимість за умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин, за який вони фактично відбували покарання в місцях позбавлення волі;

— чоловіки, які раніше двічі в будь-якій послідовності були засуджені та фактично відбували покарання у виді позбавлення волі за такі злочини: проти основ національної безпеки України; умисне вбивство; умисне тяжке тілесне ушкодження; захоплення заручників; зґвалтування; розбій, вчинений при обтяжуючих обставинах; вимагання, вчинене при обтяжуючих обставинах; виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї; створення злочинної організації; бандитизм; терористичний акт; створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань; викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодін - ня ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем; незаконне заволодіння транспортним засобом при обтяжуючих обставинах; контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів; незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; організація або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя; злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи; втеча з місця позбавлення волі або з-під варти; посягання на життя представника іноземної держави - і які знову вчинили будь - який з перелічених злочинів, за який вони засуджені до покарання у виді позбавлення волі.

До виправних колоній або секторів максимального рівня безпеки з відбуванням покарання у приміщеннях камерного типу направляються:

— чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі;

— чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі;

— чоловіки, засуджені до покарання у виді позбавлення волі на певний строк за посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, яке призвело до загибелі людей або інших тяжких наслідків; державну зраду; посягання на життя державного чи громадського діяча; диверсію; шпигунство; умисне вбивство: двох або більше осіб; заручника; особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку; вчинене на замовлення;

вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання, та умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця; захоплення або тримання неповнолітньої особи як заручника з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника, захоплення або тримання особи як заручника організованою групою, або такі дії, що поєднані з погрозою знищення людей, або такі, що спричинили тяжкі наслідки; створення злочинної організації; бандитизм; терористичний акт, вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або якщо він призвів до заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків або загибелі людини; створення терористичної групи чи терористичної організації, керівництво такою групою чи організацією або участь у ній, а так само організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації; посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя; посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги; посягання на життя представника іноземної держави; захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника;

— чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі;

— чоловіки, які раніше були засуджені до позбавлення волі за будь-який з таких злочинів: проти основ національної безпеки України; умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; захоплення заручників; зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього, малолітньої чи малолітнього; розбій, вчинений організованою групою або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень; вимагання, вчинене організованою групою або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження; створення злочинної організації; бандитизм; терористичний акт; посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя; злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи; втеча з місця позбавлення волі або з-під варти - і які знову вчинили будь-який з перелічених злочинів, за який вони засуджені до покарання у виді позбавлення волі.

Неповнолітні особи, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, направляються із СіЗО до спеціальних виховних установ (далі - виховні колонії).

Особи, які вчинили злочин у неповнолітньому віці і до набрання вироком законної сили досягли повноліття, направляються до виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

Наведена класифікація міститься в інструкції Міністерства юстиції України «Про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі» (наказ №222/5 від 08.02.2012 р). Ця інструкція є підзаконним нормативним актом та повинна відповідати положенням закону, тобто КВК України. Кодекс містить класифікацію засуджених в статті 18. А стаття 140 КВК конкретизує категорії осіб, які розподіляються та тримаються в колоніях максимального рівня безпеки. Якщо уважно роздивитися положення КВК і інструкції, то можна помітити, що наведені в названих актах класифікації засуджених відрізняються одна від одної. Причому практичні працівники керуються під час здійснення розподілу засуджених перш за все саме інструкцією. Зрозуміло, що такий стан речей є неприпустимим.

Основна різниця між КВК та Інструкцією МінЮста полягає в наступному:

- в інструкції МінЮста міститься обмеження, щодо можливості направлення засуджених в установу мінімального рів-

ня безпеки з полегшеними умовами тримання. Тут вказані категорії засуджених, які не можуть бути направлені до дільниці соціальної реабілітації виправних колоній. Такого обмеження кодекс не містить, до того ж, якщо розглянути ті категорії, які за інструкцією, не можуть бути направлені до установ мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, то ми побачимо, що йдеться про ті категорії засуджених, до яких не застосовується переведення до дільниць соціальної реабілітації. Але переведення та направлення засуджених - це різні інститути;

— на середньому рівні безпеки МінЮст передбачає можливість тримання засуджених, які вчинили умисні злочини невеликої тяжкості (п. 2.4. Інструкції). Такого положення КВК також не містить, і взагалі ці особи, за задумом законодавця, повинні відбувати покарання у колоніях мінімального рівня безпеки. Але фахівці МінЮста вважають інакше;

— для засуджених, яких направляють на максимальний рівень безпеки, Інструкція вводить додаткові критерії. Це, зокрема, стосується такої категорії як чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини (КВК в цьому місці ставить крапку), які мають незняту та непогашену судимість за умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин, за який вони фактично відбували покарання в місцях позбавлення волі (2 абз. п. 2.5.1.);

— Абзац 3 п. 2.5.1. Інструкції також встановлює додатковий критерій для відповідної категорії засуджених. Перелічуючи склад злочинів, Інструкція вимагає, щоб засуджений фактично відбував за них покарання. КВК такої вимоги не містить;

— і ще одна особливість Інструкції. КВК, щодо засуджених, які направляються відбувати покарання в колонії максимального рівня безпеки з триманням в ПКТ, передбачає таку категорію, як «чоловіки, засуджені за вчинення умисного особливо тяжкого злочину». Інструкція з невідомих причин щодо цієї категорії засуджених додає перелік конкретних складів злочинів.

Отже, ці два акти мають суттєві відмінності, які, в тому числі, мають наслідки для визначення установ, куди будуть направлені засуджені. Наявність таких розбіжностей взагалі повинна ставити під сумнів можливість державної реєстрації підзаконного акту. На мою думку, ці відмінності повинні вирішуватися завжди на користь застосування КВК і скасування відповідних положень Інструкції.

Рішення комісії про направлення засудженого до установи певного рівня безпеки може бути оскаржене. Можливість оскарження рішення комісії передбачена Положенням про регіональну комісію, про яке ми вказували вище та наказом Міністерства юстиції України №222/5 від 08.02.2012 р., яким затверджено Положення про Апеляційну комісію Державної пенітенціарної служби України.

Відповідно до положення про Апеляційну комісію система оскарження має чотири рівні. Перший - це оскарження рішення комісії начальнику регіонального управління ДПтС, який має право скасувати рішення і направити його на новий розгляд або залишити рішення в силі. Другий - це оскарження рішення комісії до Апеляційної комісії. Третій - це оскарження рішення Апеляційної комісії Голові ДПтС і четвертий рівень - оскарження рішення про розподіл до суду.

Загальний порядок оскарження (оскарження рішення регіональної комісії начальнику територіального управлення ДПтС) інструкція про порядок розподілу, визначає, що звернення засуджених осіб та інших громадян з питань розподілу, направлення та переведення осіб, засуджених до позбавлення волі, розглядаються в порядку, передбаченому законодавством. Тобто законодавець розмежовує суб'єктів подання скарг: якщо зі скаргою звертається інша особа, ніж засуджена, така скарга буде розглядатися в порядку, визначеному Законом «Про звернення громадян».

Аналогічні норми сформульовані в положенні про Апеляційну комісію. Подання скарг і заяв на рішення Регіональних комісій особами, які тримаються у слідчих ізоляторах, здійснюється у порядку, встановленому статтею 13 Закону України «Про попереднє ув'язнення», а особами, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, - у порядку, встановленому статтею 113 Кримінально-виконавчого кодексу України. Подання скарг і заяв на рішення Регіональних комісій іншими громадянами здійснюється згідно із Законом України «Про звернення громадян».

Положення про регіональну комісію щодо оскарження містить таке положення: рішення Регіональної комісії може бути оскаржене начальнику територіального органу ДПтС України. За результатами розгляду скарги начальник територіального органу управління залишає рішення Регіональної комісії без змін або скасовує його та направляє на повторний розгляд.

Скарга подається засудженим у письмовому вигляді. Вона підлягає перегляду і не пізніш, ніж у триденний строк повинна бути направлена адміністрацією установи за призначенням. Про результати розгляду заяв і скарг іншим громадянам надається письмова відповідь, а засудженому оголошується під підпис.

Перегляд рішень Регіональної комісії Апеляційною комісією

Засідання Апеляційної комісії проводяться в міру надходження скарг і заяв та інших матеріалів, але не пізніше ніж протягом 30 днів з дня їх надходження. Засідання Апеляційної комісії вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин її складу. Рішення Апеляційної комісії ухвалюється простою більшістю голосів членів Апеляційної комісії, присутніх на її засіданні. У разі рівного розподілу голосів голос голови є вирішальним.

Рішення, вказівки, роз'яснення та методичні рекомендації Апеляційної комісії з питань діяльності Регіональних комісій щодо визначення рівнів безпеки виправних колоній особам, засудженим до позбавлення волі, їх розподілу та переведення є обов'язковими для виконання Регіональними комісіями, органами, установами виконання покарань та слідчими ізоляторами і набирають чинності з моменту їх підписання.

Рішення Апеляційної комісії оформлюються протоколом, який затверджується головою Апеляційної комісії.

За встановленим Апеляційною комісією фактом щодо неправильного рішення Регіональної комісії таке рішення скасовується та проводиться службове розслідування.

Про прийняте Апеляційною комісією рішення повідомляється заявнику письмово.

Оскарження рішення Апеляційної комісії начальнику ДПтС

Скарги на рішення Апеляційної комісії подаються на розгляд Голові ДПтС України. Порядок подання скарги є аналогічним до загального порядку. Засуджений подає таку скаргу через адміністрацію відповідної установи.

Рішення Апеляційної комісії, яке оскаржується заявником, виноситься на повторний розгляд у разі наявності нововиявлених обставин. Отже, законодавець обмежує можливість перегляду рішення Апеляційної комісії головою ДПтС лише випадками коли виникли або з'ясовані нові обставини, тобто обставини, які не існували або не були відомі на момент розгляду скарги Апеляційною комісією.

Рішення Апеляційної комісії може бути скасоване Головою ДПтС України та направлене на повторний розгляд.

Щодо компетенції та організації Апеляційної комісії

Апеляційну комісію очолює голова - перший заступник Голови ДПтС України. У разі відсутності голови Апеляційної комісії засідання проводить його заступник. Обов'язки секретаря Апеляційної комісії виконує начальник управління контролю за виконанням судових рішень департаменту охорони, нагляду і безпеки, режиму та контролю за виконанням судових рішень ДПтС України.

Заступник голови Апеляційної комісії та її члени призначаються та звільняються наказом Голови ДПтС України за поданням голови Апеляційної комісії.

Апеляційна комісія у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами та розпорядженнями Міністерства юстиції України і Державної пенітенціарної служби України, інструкцією.

Основними завданнями Апеляційної комісії є:

— розгляд звернень громадян, державних або громадських установ та організацій з питань визначення рівня безпеки виправної колонії, скарг засуджених до позбавлення волі, їхніх захисників, законних представників на рішення Регіональних комісій, переглянуті в порядку, передбаченому пунктом 8 Положення про Регіональну комісію з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі;

— розгляд питань щодо переведення засуджених з однієї установи до іншої згідно з вимогами частини другої статті 93 та статей 100, 101, 147 Кримінально-виконавчого кодексу України;

— здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства України та нормативно-правових актів ДПтС України регіональними комісіями з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі (далі - Регіональна комісія);

- підготовка вказівок, роз'яснень та методичних рекомендацій з питань діяльності Регіональних комісій щодо визначення рівнів безпеки виправних колоній особам, засудженим до позбавлення волі, їх розподілу та переведення.

І четвертий рівень оскарження - це оскарження в суд. Відповідно до ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Кримінально-виконавчі правовідносини не є виключенням. Враховуючи, що одним із суб'єктів кримінально-виконавчих правовідносин є суб'єкт владних повноважень (органи і установи виконання покарань) справи по скаргах на рішення регіональних комісій та Апеляційної комісії підсудні системі адміністративних судів. Отже, порядок подання адміністративних позовів засудженими регулюється Кодексом адміністративного судочинства України.

виправний засуджений кримінальний виконавчий

3. Направлення, приймання та облік засуджених до позбавлення волі в кримінально-виконавчих установах

Після того, як комісія визначає вид кримінально-виконавчої установи, засуджений підлягає направленню до цієї установи. Процедура розподілу засуджених за видами кримінально-виконавчих установ завершується їх направленням до визначеної установи. Таке направлення здійснюється із застосуванням двох форм:

— направлення за індивідуальними або персональними нарядами;

— направлення без нарядів.

За індивідуальними нарядами ДПтС України направляються:

— засуджені, розмістити яких немає змоги через відсутність у регіоні колоній чи секторів визначеного рівня безпеки або через відсутність у регіоні достатньої кількості установ для окремого розміщення осіб, яких засуджено за одним вироком суду;

— особи, які до засудження постійно проживали за межами регіону, де вони вчинили злочин, або мають постійні соціальні зв'язки з близькими родичами (подружжя, батьки, діти, вси - новлювачі, всиновлені, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки) за межами цього регіону.

Запити на індивідуальні наряди щодо направлення осіб, засуджених до позбавлення волі, із СіЗО до установ виконання покарань за межі регіону підписуються головою регіональної комісії або його заступником і в установленому порядку надсилаються безпосередньо до Департаменту охорони, нагляду і безпеки, режиму та контролю за виконанням судових рішень ДПтС.

індивідуальні наряди на запити готуються Департаментом охорони, нагляду і безпеки, режиму та контролю за виконанням судових рішень ДПтС України протягом трьох робочих днів, підписуються першим заступником Голови або заступником Голови та надсилаються ініціатору запиту.

За персональними нарядами ДПтС України направляються:

— засуджені іноземці, громадянство яких документально підтверджено (національний паспорт, паспортний документ, довідка з дипломатичного представництва, запис у судовому рішенні), незалежно від наявності в регіоні установ відповідного рівня безпеки;

— особи, засуджені до довічного позбавлення волі;

— особи, яким визначено відбування покарання в колонії максимального рівня безпеки у приміщеннях камерного типу;

— особи, засуджені за вчинення злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі;

— особи, які вперше засуджені за злочини, вчинені з необережності.

Запит на персональний наряд щодо направлення осіб, засуджених до позбавлення волі (додаток 2 до інструкції про порядок розподілу засуджених), із СіЗО до установ виконання покарань за межі регіону підписується головою Регіональної комісії або його заступником і надсилається безпосередньо Департаменту охорони, нагляду і безпеки, режиму та контролю за виконанням судових рішень ДПтС України. Персональні наряди на запити готуються Департаментом охорони, нагляду і безпеки, режиму та контролю за виконанням судових рішень ДПтС України протягом п'яти робочих днів, підписуються першим заступником Голови або заступником Голови та надсилаються ініціатору запиту.

У виключних випадках засуджені можуть направлятися без нарядів. Обумовлено це тим, що певні категорії засуджених можуть відбувати покарання лише в конкретній установі, оскільки такі установи в Україні існують у обмеженій кількості (як правило, одна колонія) або пристосовані для тримання конкретних категорій засуджених.

Без нарядів із СіЗО до установ виконання покарань направляються:

— засуджені неповнолітні особи жіночої статі - до Мелітопольської виховної колонії управління ДПтС України в Запорізькій області;

— засуджені до позбавлення волі на певний строк чоловіки, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах, - до Менської виправної колонії управління ДПтС України в Чернігівській області (М 91);

— уперше засуджені до позбавлення волі на певний строк жінки, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах, - до сектору при Галицькій виправній колонії управління ДПтС України в Івано-Франківській області (№128).

Засуджені до позбавлення волі, які за висновком начальника медичної частини СІЗО потребують стаціонарного лікування у лікувальних закладах при установах або лікувальних закладах Міністерства охорони здоров'я України, направляються до зазначених установ.

Після належного оформлення і направлення засудженого до установи, адміністрація відповідної установи здійснює його прийняття відповідно до нарядів.

Особи, засуджені до позбавлення волі, направляються для відбування покарання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або з дня надходження із суду розпорядження про виконання вироку, який набрав законної сили. Протягом цього строку засуджений має право на короткострокове побачення з близькими родичами. Засуджені направляються до місця відбування покарання і переміщуються в разі необхідності з одного місця відбування покарання в інше під вартою. Переміщення засуджених під вартою здійснюється з додержанням правил тримання: чоловіки окремо від жінок; неповнолітні - від дорослих; підслідні, які притягуються до кримінальної відповідальності по одній справі, - окремо між собою; засуджені до довічного позбавлення волі - окремо від інших категорій. Хворі на активну форму туберкульозу легенів, психічнохворі - окремо між собою і окремо від здорових, у разі потреби за висновком лікаря - в супроводі медичного працівника. При переміщенні засуджених під вартою їм забезпечуються необхідні побутові і санітарно-гігієнічні умови. При переміщенні засуджених під вартою вони забезпечуються колонією (органом-відправником) одягом і взуттям за сезоном, а також харчуванням за встановленими нормами на весь період прямування. Переміщення засуджених під вартою здійснюється за рахунок держави.

Приймання засуджених до установ виконання покарань здійснюється комісією під керівництвом начальника установи. До складу комісії входять заступники начальника установи, працівники оперативного відділу, відділів нагляду і безпеки, по контролю за виконанням судових рішень, соціально-психологічної роботи, охорони, інтендантської та медичної служб.

Приймання засуджених, яких доставлено в індивідуальному порядку, здійснює начальник установи разом з працівником відділу по контролю за виконанням судових рішень.

У неробочий час приймання засуджених здійснюється ЧПНУ і начальником варти.

Під час приймання засуджених до установ виконання покарань вони підлягають повному обшуку, а їх речі - огляду. Речі, вироби та речовини, зберігання яких засудженим заборонено, у них вилучаються в порядку, передбаченому статтею 59 Кримінально-виконавчого кодексу України. Вилучені речі та предмети здаються для зберігання на склад і повертаються засудженим після відбуття ними строку покарання, при цьому засудженому видається корінець квитанції про передачу речей на склад. При надходженні до виправних колоній засуджені в обов'язковому порядку проходять медичний огляд та санітарну обробку в порядку, установленому пунктами 94 і 95 Правил внутрішнього розпорядку кримінально-виконавчих установ і санітарно-епідеміологічними нормами.

...