Особливості кримінального провадження у формі приватного обвинувачення

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ФОРМІ ПРИВАТНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ

І.В. Діков

В концепції судово-правової реформи в Україні, затвердженої постановою Верховної Ради України N° 2296 від 28 квітня 1992 року зазначено про створення судочинства, яке максимально гарантувало б право на судовий захист, рівність громадян перед законом і створило б умови для дійсної змагальності і реалізації презумпції невинуватості; радикальне реформування матеріального і процесуального законодавства, деідеологізування і наповнення його гуманістичним змістом та диференціювання форм судочинства залежно від ступеня тяжкості злочину.

Для кримінального судочинства мають суттєве значення соціальні інтереси, які можна диференціювати на публічні і приватні. Приватні інтереси можуть бути щодо їх правового значення законними та протиправними, які разом з тим мають правове значення для правового регулювання кримінально-процесуальної діяльності.

Такі законні інтереси мають у кримінальному процесі захищатися, а їх реалізація має бути забезпечена процесуальними гарантіями. Протиправні інтереси повинні попереджатися шляхом викорінення потреби в їх виникненні, встановлення юридичної відповідальності за їх реалізацію та за зловживання процесуальними правами.

Приватні інтереси по конкретному кримінальному провадженні можна поділити на такі 3 групи:

1) приватні інтереси, що збігаються з публічними (наприклад, інтерес особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у встановлені всіх його обставин, шляхом подання явки з повинною);

2) приватні інтереси, нейтральні до публічних;

3) приватні інтереси, колізійні з публічними (інтерес обвинуваченого у пом'якшенні його відповідальності, покарання за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується) [6, с. 12].

Приватне обвинувачення, як різновид кримінально-процесуальної діяльності реалізується в рамках спеціальної правової процедури, що дозволяє приватному обвинувачеві висловити власну волю стосовно необхідності притягнення винних до кримінальної відповідальності [1, с. 17].

Важливе значення має з'ясування правової природи кримінальних правопорушень, провадження в яких здійснюється у формі приватного обвинувачення. Як нам вбачається це стосується в першу чергу у встановленні сутності цього явища.

Виходячи із значення терміну «сутність» [3, с. 1219] слід зазначити, що найголовнішим, основним, суттєвим, що в ньому є, це те, що й визначає його сутність, сенс, зміст. Як свідчить аналіз норм діючого КПК України, провадження у формі приватного обвинувачення становить собою прояв вільного (диспозитивного) розпорядження особою наданими їй державою засобами захисту своїх прав і свобод.

Саме ж приватне обвинувачення як рушійна сила кримінального процесу одночасно є важливим фактором вирішення конфліктних ситуацій, що можуть виникати як окремий спосіб їх вирішення, де його сучасні форми перетворюються на кримінальний процес. Таким чином можна стверджувати, що лише за наявності обвинувачення висуненого й підтриманого приватним обвинувачем можна вести мову про перспективу кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.

На думку окремих вчених захист права на повагу до приватного життя потребує перегляду концепції об'єктивного підходу до визначення іншого володіння особи, на більш належну концепцію суб'єктивного визначення меж приватного життя особи, яка відповідає вимогам Конвенції про захист прав людини і основних свобод та практики Європейського Суду з прав людини [6, с. 15].

Проблема приватного обвинувачення набуває особливо гострого характеру сьогодні, коли виникає необхідність кримінально - процесуального захисту особистих немайнових прав громадян від злочинних посягань, до числа яких належать і кримінальні правопорушення приватного обвинувачення.

Саме в цій сфері, зважаючи на приватний, а не публічний характер обвинувачення, дії держави в особі її правоохоронних і судових органів повинні відбуватися виключно на підставі співпраці особи і держави, що засноване на взаємоповазі прав і інтересів один одного. Тому ставлення до кримінальних правопорушень приватного обвинувачення є своєрідним показником існування і розвитку правової держави в суспільстві.

Стосовно відокремленості приватного обвинувачення як правового явища, результату розвитку форм і способів вирішення кримінально-правових конфліктів, то слід зазначити, що це втілюється в існуванні правової форми, а також у регламентованій нею кримінально- процесуальній діяльності.

Варто зазначити, що в діючому КПК України провадження у формі приватного обвинувачення отримало своє правове врегулювання як відносно відокремлений складник процесуальної діяльності. Саме такий підхід законодавця найбільш повною мірою відображає структуру кримінального процесуального права в межах якого сьогодні інститут приватного обвинувачення виділяють як самостійний правовий інститут, що має свої процесуальні особливості [5, с. 8].

Для того, щоб розпочати процедуру кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, потерпілий має подати до слідчого, прокурора, іншої службової особи органу, уповноваженого розпочати досудове розслідування, заяву про вчинення кримінального правопорушення.

Провадження у формі приватного обвинувачення є особливим провадженням в системі кримінального процесу, що передбачає його окреме правове врегулювання в межах самостійного правового інституту, що має певну процесуальну своєрідність [2, с. 187].

Про те що провадження у формі приватного обвинувачення має свої особливості, важко заперечувати. Це проявляється в наступних моментах: у статуті засновника і обвинувача; в порядку відкриття провадження; особливостях доказування; в можливості у будь-який момент закрити провадження, тощо.

Для проваджень приватного обвинувачення встановлені особливі підстави їх закриття, які розширюють коло обставин, якими регламентоване закриття кримінальних проваджень як публічного, так і приватно-публічного обвинувачення, і які зумовлені диспозитивним характером приватної форми кримінального переслідування [4, с. 43]. Тому слід підкреслити суттєву рису інституту приватного обвинувачення, що полягає в дії такої засади як диспозитивність як в матеріальному, так і в процесуальному проявах. Це, в свою чергу, передбачає обов'язкову наявність особи, зацікавленої в оголошенні підозри, наділеної для реалізації цієї функції відповідними процесуальними правами і обов'язками, і яка, у зв'язку з цими обставинами, повинна докласти певних зусиль щодо її висунення та підтримання.

Важливою умовою приватного обвинувачення є відшкодування шкоди потерпілому. Питання відшкодування шкоди потерпілому у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення може здійснюватися на підставі угоди про примирення або без неї.

В юридичній літературі проблемні питання пов'язані з провадженням кримінальних правопорушень приватного обвинувачення до цього часу досліджені недостатньо, хоча окремі аспекти цієї проблеми були предметом наукового дослідження багатьох вчених в галузі кримінального права, кримінального процесу, кримінології, тощо. Так, наприкінці ХІХ - початку ХХ століття були опубліковані монографії А. К. Резона та Л. Я. Таубера, в яких містилося комплексне дослідження матеріально правових, процесуальних та кримінологічних аспектів злочинів приватного обвинувачення. На Україні в 2004 році В. М. Юрчишиним була захищена кандидатська дисертація «Проблеми державного та приватного обвинувачення в судах України», присвячена співвідношенню зазначених видів обвинувачення, а також специфіці правовідносин за участю прокурора та потерпілого з приводу підтримання обвинувачення в судах України. Разом з тим не були висвітлені такі проблеми як : «яка правова природа кримінальних правопорушень приватного обвинувачення; якими є межі і підстави обмеження принципу публічності; чи є ефективним захист прав і інтересів потерпілого в цьому виді провадження» [7].

В 2005 році в Харкові Дерев'янкіним С. Л. була захищена кандидатська дисертація «Публічність та диспозитивність у кримінальному судочинстві», в які піднімалися окремі проблемні питання, пов'язані з приватним обвинуваченням [6]. приватний обвинувачення кримінальний процесуальний

В 2010 році в Києві Малярчуком Н. В. була захищена кандидатська дисертація «Приватне обвинувачення, як диференціація кримінально-процесуальної форми» [5]. При безсумнівній цінності перерахованих досліджень залишилися недостатньо повно вивченими поняття «приватне обвинувачення», «кримінальні провадження приватного обвинувачення», тощо.

Разом з тим основні проблемні питання сьогодення, пов'язані з особливістю здійснення кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення, залишилися невирішеними.

Все це свідчить про необхідність поглибленого теоретичного аналізу загальної характеристики інституту приватного обвинувачення в кримінальному судочинстві; змістовного дослідження особливостей провадження кримінальних правопорушень приватного обвинувачення; вдосконалення законодавчого регулювання та провозастосовчої практики в цій сфері.

Встановлено, що інститут приватного обвинувачення має глибоке історичне коріння, та власну історію. Зокрема Малярчук Н. В. історично приватне обвинувачення поділяє на 6 етапів, зокрема:

1 етап (Х-ХІІ ст.) - етап зародження і формування приватного обвинувачення;

2 етап (ХІІ-ХУ ст.) - продовження розвитку інституту приватного обвинувачення;

3 етап (ХУ-ХУШ ст.) - певне загальмування розвитку інституту приватного обвинувачення у межах розшукового, інквізиційного процесу, де ініціатором порушення кримінального провадження є держава;

4 етап (1864 - жовтень1917 рр.) - завдяки судовій реформі 1864 року інститут приватного обвинувачення вперше отримав законодавче закріплення і набув подальшого розвитку;

5 етап (жовтень 1917 р. - кінець ХХ ст.) - пріоритетним у кримінальному судочинстві знову стає публічне, державне начало, лише найбільш суттєві риси приватного обвинувачення продовжують існувати;

6 етап (починаючи з кінця ХХ ст.) - формування правової держави, закладення ідеї диспозитивності і змагальності у кримінальному судочинстві, концепції відновного правосуддя вимагають змін у кримінально - процесуальному законодавстві, у тому числі в частині розширення інституту приватного обвинувачення [5, с. 10].

Така періодизація має право на існування, але було б доцільним більш конкретніше аргументувати кожний з перерахованих етапів з прив'язкою до історичних періодів розвитку України. На наш погляд, інститут приватного обвинувачення можна розділити на такі сім періодів:

перший період - Х-ХІ стст. - період зародження, формування та нормативне висвітлення окремих положень приватного обвинувачення в «Руській правді»; другий період - ХІ-ХУІ стст. - подальший розвиток та нормативно-правове закріплення приватного обвинувачення Литовськими Статутами редакцій 1529, 1566 та 1588 років;

третій період - ХІУ-ХІХ стст. - подальший розвиток приватного обвинувачення та нормативно-правової бази за наслідками судової реформи 1864 року;

четвертий період - ХІХ - початок ХХ стст. - поширення приватного обвинувачення за скоєння окремих злочинів до революційних подій 1917 року;

п'ятий період - 1917-1990 рр. - законодавче закріплення та вироблення механізму дії приватного обвинувачення в радянські часи;

шостий період - 1990-2012 рр. - розпад Радянського Союзу та застосування приватного обвинувачення в перше десятиліття незалежності України;

сьомий період - 2012 р. - теперішній час - нормативно правове закріплення інституту приватного обвинувачення за переліком окремих кримінальних правопорушень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Дорошков В. В. Руководство для мирових судей. Дела частого обвинения. - М.: Норма, 2001. - 272 с.

2. Предместніков О. Г. Потерпілий як сторона обвинувачення в справах приватного обвинувачення / О. Г. Предместніков // Форум права. - 2009. - N° 2. - С. 345-349.

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Буссел. - К., Ірпінь: Перун, 2002. - 1440 с.

4. Малярчук Н. В. Підстави закриття кримінальної справи приватного обвинувачення / Н. В. Малярчук // Наше право. - 2010. - № 1. - С. 43-49.

5. Малярчук Н. В. Приватне обвинувачення як диференціація кримінально-процесуальної форми. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. 12.00.09. - К., 2010. - 18 с.

6. Дерев'янкін С. Л. Публічність та диспозитивність у кримінальному судочинстві. Атореф. дис. ... канд. юрид. наук. 12.00.09. - Харків., 2005. - 21 с.

Юрчишин В. М. Проблеми державного та приватного обвинувачення в судах України. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. 12.00.09. - Київ, 2004. - 18 с.

Анотація

Ключові слова: кримінальне провадження, приватне обвинувачення, потерпілий, слідчий.

Рассмотрено правовую природу института уголовного производства в форме частного обвинения. Приведена характеристика этапов становления частного обвинения в уголовном процессуальном законодательстве Украины. Определены актуальные проблемы функционирования исследуемого института и предложены направления их решения.

Ключевые слова: уголовное производство, частное обвинение, потерпевший, следователь.

Keywords: criminal proceedings, a private prosecution, the victim, the investigator.

Размещено на Allbest.ru