Переваги та недоліки функціонування єдиного інформаційного простору

Размещено на http://www.allbest.ru/

переваги та недоліки функціонування єдиного інформаційного простору

кандидат юридичних наук, професор кафедри спеціальних юридичних дисциплін Національного університету водного господарства та природокористування

У статті проаналізовано переваги та недоліки функціонування єдиного інформаційного простору. Розглянуто можливості єдиного інформаційного простору у боротьбі зі злочинністю. Особливу увагу приділено питанню забезпечення інформаційної безпеки.

В статье проанализированы преимущества и недостатки функционирования единого информационного пространства. Рассмотрены возможности единого информационного пространства в борьбе с преступностью. Особое внимание уделено вопросу обеспечения информационной безопасности.

Інформаційна сфера поступово набуває усіх ознак ключової сфери для суспільства, вона є важливою передумовою соціального, економічного і політичного розвитку. Тому надзвичайно важливою залишається проблема формування інформаційного суспільства та створення єдиного інформаційного простору.

Метою статті є визначення перспектив та недоліків формування єдиного інформаційного простору України.

Питання формування єдиного інформаційного простору було предметом дослідження таких науковців, як: В. М. Брижко, Є. В. Додін, В. Л. Ортинський, О. І. Остапенко, І. М. Пахомов, А. А. Пухтецька, В. С. Цимбалюк, Ю. С. Шемшученко, Х. П. Ярмакі та інших.

Законом України від 09.01.2007 N° 537-V «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», іншими нормативно-правовими актами визначено необхідність розвитку інформаційного суспільства, орієнтованого на інтереси людей, відкритого для всіх, в якому кожна людина може створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися й обмінюватися ними, мати можливість повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяти суспільному й особистісному розвиткові та підвищувати якість життя [8]. Необхідність створення в Україні інформаційного суспільства ставить перед державою завдання перегляду напрямів формування інформаційного простору Хоча цей термін часто використовується в науковій літературі, проте він немає єдиного визначення та не закріплений на законодавчому рівні. На нашу думку, найбільш вдало відображає сутність досліджуваного явища і його внутрішню будову визначення, надане авторами підручника «Інформаційне право» за редакцією І. Л. Бачило, В. Н. Лопатіна, М. А. Федотова, які розуміють під єдиним інформаційним простором країни сукупність інформаційних ресурсів та інформаційної інфраструктури, яка дозволяє на основі єдиних принципів і за загальними правилам забезпечувати безпечну інформаційну взаємодію держави, організацій і громадян при їхній рівнодоступності до відкритих інформаційних ресурсів, а також максимально повне задоволення їхніх інформаційних потреб на всій території держави при збереженні балансу інтересів на входження у світовий інформаційний простір і забезпечення національного інформаційного суверенітету [5, с. 118].

Створення та функціонування єдиного інформаційного простору відкриває широкі можливості для застосування методів і засобів правової інформатики органами внутрішніх справ з метою запобігання та розслідування злочинної діяльності і водночас ставить під загрозу право людини на захист персональних даних, тому потребує теоретичного осмислення і подальшого наукового дослідження.

Як і будь-який процес, процес створення і функціонування єдиного інформаційного простору має свої переваги і недоліки. Найсуттєвішою перевагою функціонування єдиного інформаційного простору, на нашу думку, є можливість запобігання і протидії правопорушенням. Стрімкий розвиток інформаційних технологій у світовому просторі привів до активного використання у боротьбі зі злочинністю комп'ютерних інформаційних систем. Саме розвиток інформатизації, комп'ютеризації дозволяє автоматизувати багато процесів з накопичення, аналізу, розподілу та пошуку інформації. На сьогодні органи внутрішніх справ володіють значною кількістю різноманітних баз даних та інформаційних ресурсів, що акумулюють відомості про правопорушення. Однак наявність великої кількості інформаційних систем, які не співпрацюють між собою, не допомагає в роботі, а інколи не дає можливості правильно оцінити ситуацію і прийняти оперативне рішення. Тому, на нашу думку, підвищення ефективності роботи органів внутрішніх справ можливе за умови застосування сучасних інформаційних технологій та завдяки використанню єдиного інформаційного простору. Насамперед такий єдиний інформаційний простір необхідно створити між підрозділами органів внутрішніх справ та іншими органами державної влади.

Слід зазначити, що працівники органів внутрішніх справ відстають від вимог часу, залишаючись технічно недостатньо озброєними в сучасному стані, від чого ефективність запобігання, виявлення та розкриття кримінальних правопорушень з використанням оперативно-розшукових заходів є низькими, і це важко приховати. Згідно із статистичними даними правоохоронних органів майже 3 5-40 % традиційних злочинів щорічно вчиняється звикористанням сучасних телекомунікаційних, комп'ютерних та інших технологій, а у майбутньому цей відсоток може суттєво збільшитись [6, с. 56].

Також погодимося з В. С. Гуславським, Ю. А. Задорожним, В. Г. Розовським та іншими вченими, які вважають, що основними пріоритетними напрямами розвитку систем інформаційного забезпечення органів внутрішніх справ в умовах формування єдиного інформаційного простору є: реорганізація видання та удосконалення законодавчої і нормативно-правової бази, яка регламентує створення та використання інформаційних систем і підсистем; створення єдиного інформаційного простору в загальній системі МВС України та організація й удосконалення динамічної взаємодії із зарубіжними інформаційними системами; широке використання технологій об'єктно орієнтованого проектування та програмування при розробці нових інформаційних підсистем та модернізація існуючих; стимулювання активного формування та використання інформаційних ресурсів; поєднання принципів швидкості та зручності доступу до інформаційних ресурсів і принципів повного захисту від несанкціонованого доступу; запровадження сучасних новітніх інформаційних технологій, інформаційно-технічне переоснащення підрозділів, забезпечення підрозділів ліцензійним програмним забезпеченням; технічна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації особового складу усіх підрозділів з метою підвищення ефективності використання можливостей сучасних новітніх інформаційних систем та підсистем у службах і підрозділах органів внутрішніх справ України [3, с. 29].

Також функціонування єдиного інформаційного простору дозволить підвищити міжнародне співробітництво в інформаційній сфері, оскільки пріоритетом сучасної зовнішньої політики України виступає європейська та євроатлантична інтеграція. Ефективне впроваджгння цього пріоритету значною мірою залежить від рівня інтегрованості України до міжнародного інформаційного простору та європейського зокрема.

Крім того, створення і функціонування єдиного інформаційного простору має важливе значення у процесі підвищення ефективності діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, адже сучасне ефективне управління базується на двох стовпах: інформаційних технологіях та кваліфікованому персоналі. Процеси інформатизації своїми завданнями ставлять підвищення ефективності управління на основі системного підходу до інформаційного супроводу діяльності органів влади та реалізації функцій управління, формування єдиного інформаційного простору, а також якісного інформаційно-аналітичного забезпечення вирішення завдань соціального розвитку міст [7, с. 353].

Незважаючи на суттєві переваги, варто зазначити, що створення та функціонування єдиного інформаційного простору має також певні недоліки. Так, останнім часом науковці все більше акцентують увагу на тому, що національна безпека залежить від інформаційної безпеки, причому ця залежність збільшується з розвитком інформаційних технологій. В умовах створення та функціонування єдиного інформаційного простору питання забезпечення інформаційної безпеки набуває особливої актуальності, оскільки відсутність дієвих механізмів захисту інформаційної безпеки породжує ряд негативних явищ у політичній, економічній та оборонній сферах.

В Основних засадах розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки інформаційну безпеку визначено як «стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства держави, при якому запобігається нанесення шкоди через неповноту, невчасністьта невірогідність інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване розповсюдження, використання і порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації» [8].

Проаналізувавши інформаційно-технологічні небезпеки, що загрожують інформаційній безпеці, М. Г аламба та І. Петрик виділяють чотири групи загроз.

До першої групи належить поява інформаційної зброї, здатної впливати на психіку людей та інформаційно-технологічну інфраструктуру держави. Діяльність окремих людей стає керованою під впливом фармакологічних та психотропних засобів, комп'ютерних банків даних та інформації.

Друга група небезпек пов'язана з використанням досягнень сучасних інформаційних технологій: махінації з банківськими операціями, комп'ютерне хуліганство, незаконне копіювання технологічних рішень.

Третя група загроз проявляється у тотальному контролі за життям, настроями, планами громадян, роботою державних установ, за населенням країни у цілому з використанням комп'ютерних систем.

Четверта група небезпек полягає у використанні інформаційних технологій у політичній боротьбі. З цим пов'язане політичне заангажування ЗМІ, чорний РЯ під час проведення виборчих кампаній, зосередженість інформаційних видань у руках декількох власників, відсутність незалежних ЗМІ [2]. Система захисту інформаційної безпеки України повинна враховувати всі чотири групи ризиків. Створення такої системи є складним багаторівневим процесом, який потребує, зокрема, значного фінансового вкладу. На нашу думку, ефективна система протидії інформаційним загрозам повинна включати, по-перше, єдину державну політику в галузі інформаційної безпеки, по-друге, створення нормативно-правової бази.

Ще одним суттєвим недоліком є можливість порушення прав людини, зокрема права на приватність. Розвиток інформаційних технологій і розширення можливостей інформаційного обміну створюють загрозу порушення права особи на недоторканність приватного життя, закріпленого в Конституції України.

На жаль, на практиці ми досить часто зустрічаємося з випадками порушення прав людини на захист персональних даних. Про це свідчать повідомлення у засобах масової інформації, звіти Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо стану забезпечення права на захист персональних даних в Україні та результати моніторингу громадських організацій.

До найпоширеніших порушень належить несанкціонований доступ до персональних даних державними та приватними установами, включаючи правоохоронні органи за відсутності законної підстави та обґрунтованої мети такого доступу; незаконна обробка чутливої категорії персональних даних шляхом надання необмеженого до них доступу та розкриття для широкого загалу, а також збір надмірного об'єму даних щодо цілей, для яких вони обробляються в подальшому; недотримання прав суб'єктів даних на інформування й доступ до інформації про операції з обробки персональних даних, які їх стосуються; недотримання режиму конфіденційності та безпеки обробки персональних даних у випадках незаконної передачі баз персональних даних між володільцями даних, зокрема з метою особистих інтересів; обробка персональних даних з метою, несумісною з тією, з якою їх було зібрано спочатку; відсутність належної політики безпеки персональних даних, затвердженої власником таких даних; відсутність відповідальних осіб з питань захисту даних в установах, організаціях, які є власникамибаз даних; передача даних через незахищені канали, зокрема приватні поштові скриньки в мережі Інтернет [1].

Для усунення таких порушень, на нашу думку, необхідно закріпити на законодавчому рівні та впровадити в практику певні гарантії захисту прав людини. Захист персональних даних є сукупністю правових, організаційних і технічних заходів, спрямованих на недопущення неправомірних дій з персональними даними, забезпечення їхньої конфіденційності, а також можливості доступу суб ' єктів персональних даних до інформації про дії з їхніми персональними даними [3, с. 199].

На жаль, широкі, майже безмежні можливості сучасних інформаційно-комп'ютерних технологій та мереж щодо збирання, зберігання, використання, поширення та інших видів обробки персональних даних за певною ознакою дозволяють збирати й акумулювати різними державними органами і приватними структурами інформацію про людину.

Інститут захисту персональних даних є елементом державної системи захисту інформації, що забезпечує особисту безпеку, підтримує баланс інтересів особистості, суспільства і держави у сфері автоматизованої обробки інформації. Тому, на нашу думку, на законодавчому рівні необхідно передбачити такі гарантії захисту прав людини на захист персональних даних: запровадити єдину державну політику захисту персональних даних; встановити норми забезпечення конфіденційності; посилити контроль з боку уповноважених органів та громадських організацій за захистом прав людини в інформаційній сфері; встановити відповідальність за порушення прав на захист персональних даних.

Таким чином, переваги створення єдиного інформаційного простору пов'язані з широкими можливостями, які відкриваються при використанні сучасних досягнень техніки та науки, й об'єднані різними автоматизованими банками даних. Використання можливостей єдиного інформаційного простору має на меті якісне підвищення ефективності боротьби органів внутрішніх справ зі злочинністю, охороні громадського порядку і захисту прав громадян. Також налагоджене функціонування єдиного інформаційного простору сприятиме налагодженню міжнародної співпраці в інформаційній сфері та дозволить підвищити ефективність діяльності органів державної влади. При цьому необхідно враховувати, що функціонування єдиного інформаційного простору створює певні загрози для інформаційної безпеки держави загалом та для прав людини, зокрема права на приватність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

єдиний інформаційний простір влада

1. Боротьба з несанкціонованим доступом і незаконними операціями з обробки персональних даних [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://police-access.info/2015/ 04/borotba-z-nesanktsionovanym-dostupom-i-nezakonnymy-operatsiyamy-z-obrobky- регеопаїпу^йапу^.

2. Г аламба М. Інформаційна безпека України: поняття, сутність та загрози [Електронний ресурс] / М. Галамба, В. Петрик. - Режим доступу: http://www.justinian.com.ua.

3. Гуславский В. С. Информационно-аналитическое обеспечение раскрытия и расследования преступления: монография / В. С. Гуславский, Ю. А. Задорожний, В. Г. Розовский. - Луганск: ТОВ «Елтон-2», 2008. - 133 с.

4. Єсімов С. С. Захист персональних даних у контексті розвитку динамічних інформаційних систем / С. С. Єсімов // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. - 2013. - №> 3. - С. 198-208.Бачило И. Л. Информационное право / И. Л. Бачило, В. Н. Лопатин, М. А. Федотов. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. - 789 с.

5. Максимус Д. О. Використання сучасних інформаційних технологій працівниками органів внутрішніх справ при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій : навч. посіб. / Д. О. Максимус, О. О. Юхно. - Харків : НікаНова, 2013. - 102 с.

6. Муніципальний менеджмент: навчальний посібник / за заг. і наук. ред. Ю. П. Шарова. - Д.: ДРІДУ НАДУ 2009. - 404 с.

7. Стратегія розвитку інформаційного суспільства: Розпорядження Кабінету Міністрів України: від 15 травня 2013 р. № 386-р [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// 7акоп4.тайа^оу.шЛатс^Мо^7386-2013-р.

Размещено на Allbest.ru