Взаємодія слідчого з оперативними підрозділами під час розкриття та розслідування кримінальних правопорушень

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВЗАЄМОДІЯ СЛІДЧОГО З ОПЕРАТИВНИМИ ПІДРОЗДІЛАМИ ПІД ЧАС РОЗКРИТТЯ ТА РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ

Л.А. Гарбовський,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального процесу та криміналістики,

А. М. Юрченко, аспірант кафедри кримінального процесу та криміналістики Національного університету державної податкової служби України

Визначено сутність взаємодії слідчого та оперативного підрозділу, спрямованої на розкриття та розслідування кримінальних правопорушень.

Ключові слова: слідчий, оперативний підрозділ, слідчі дії, розкриття, розслідування.

Прийнятий 13 квітня 2012 року Кримінальний процесуальний кодекс України (далі - КПК України) [5] кардинально змінює характер кримінального провадження. Насамперед це стосується оперативно-розшукової та слідчої діяльності. Розкриття та розслідування кримінальних правопорушень є одним з нагальних завдань правоохоронних органів нашої держави.

О. М. Бандурка, А. Ф. Волобуєв, В. І. Галаган, Ю. М. Грошевий, Є. О. Дідоренко, О. Ф. Долженков, А. Я. Дубинський, Г. О. Душейко, В. С. Зеленецький, В. П. Корж, Л. М. Лобойко, Є. Д. Лук'янчиков, О. Р. Михайленко, М. А. Погорецький, Б. Г. Розовський, С. М. Стахівський, В. В.Топчій, В. Ю. Шепітько, М. Є. Шумило та багато ін.

Попри це, уважне вивчення робіт, присвячених проблемам взаємодії слідчих та оперативних підрозділів ОВС під час розслідування кримінальних правопорушень свідчить, що єдиного підходу до розуміння цієї діяльності в науці дотепер не існує і потребує нових розробок і узагальнень. До того, після прийняття нового КПК України деякі положення інституту взаємодії слідчого з оперативними підрозділами знайшли інше законодавче закріплення і на сьогодні, на жаль, є недостатньо вивченими.

Мета статті - визначити зміст та процесуальний порядок взаємодії слідчих з оперативними підрозділами під час розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, з'ясувати спірні питання спільної діяльності зазначених суб'єктів.

До сьогодні багато вчених криміналістів та процесуалістів намагалися визначити поняття взаємодії слідчих та оперативно-розшукових підрозділів, і кожне з цих визначень є правильним. Відрізняються ці поняття повнотою визначення та спеціалізованою орієнтацією на певний вид діяльності. Взаємодію суб'єктів доказування Р С. Бєлкін розуміє як одну з форм організації' розслідування злочинів, що грунтується переважно на співробітництві слідчого з оперативними підрозділами, узгодженому за метою, місцем і часом; здійснюється в рамках їх компетенції з метою повного і швидкого розкриття злочинів, усебічного й об'єктивного розслідування кримінальних проваджень і розшуку злочинців, які переховуються, викрадених цінностей та інших об'єктів, що мають значення для провадження [1, с. 31].

Більш повним, на нашу думку, є поняття взаємодії, визначене А. А. Патиком. Він зазначає, що взаємодія слідчого й оперативного працівника у ході розкриття та розслідування злочинів під час кримінального провадження - це узгоджені дії, такі що випливають із завдань кримінального судочинства, комплексні (процесуальні оперативно-розшукові) дії, метою яких є розкриття, розслідування і запобігання злочинів, притягнення до відповідальності винних осіб, виключно на підставах, визначених нормами кримінального процесуального закону, нормативними актами, що здійснюється при суворому розмежуванні компетенції, у межах наданих повноважень, шляхом найбільш ефективного сполучення дозволених їм заходів і матеріального забезпечення при збереженні таємниці досудового розслідування і джерел отримання конфіденційних відомостей [2, с. 67].

Унаслідок взаємодії слідчих і оперативних підрозділів досягається об'єднання сил і засобів сторін для розв'язання різних завдань, які стоять перед правоохоронними органами України. Взаємодія - це ділова співпраця. Під взаємодією оперативних співробітників і слідчих потрібно розуміти узгоджену та скоординовану спільну їхню діяльність, засновану на законі і підзаконних актах і спрямовану на розв'язання завдань із забезпечення належного правопорядку.

Фактично такі підрозділи вирішують одні і ті самі завдання щодо протидії злочинності, тільки прийоми, способи і засоби розв'язання загальних завдань значно відрізняються. Тому ці види діяльності зосереджені в різних підрозділах і службах органів МВС і СБУ що зумовлює необхідність злагодженої спільної роботи при вирішенні конкретних практичних завдань, здійснення тісної взаємодії для досягнення поставленої мети. У такому визначенні можна виділити два основних елементи: по-перше, діяльність між підрозділами повинна бути тільки узгодженою. Слідчі й оперативні працівники, виконуючи кожний свої функції, на основі виробленої узгодженості доповнюють діяльність один одного, створюють визначені взаємні умови для розв'язання конкретних завдань, що стоять перед ними. По-друге, процесуальні дії слідчого та оперативних співробітників здійснюються з дотриманням положень процесуального закону, тобто мається на увазі КПК України, а оперативні заходи на основі Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», що регулюють цю діяльність. У діях слідчого та оперативного працівника в жодному разі не можуть бути допустимими шантаж, залякування, катування, провокація, застосування жорстоких методів й інші подібні прийоми відносно підслідних та інших осіб, оскільки це може негативно вплинути на хід їхньої спільної діяльності.

Центральне місце в організації розкриття та розслідування злочинів у кримінальному провадженні займає саме слідчий, який здійснює процесуальні й координуючі функції взаємодії. Це безпосередньо визначено його процесуальним статутом. Зміст такої взаємодії визначається насамперед її метою. В одному випадку метою може бути одержання оперативним шляхом необхідної інформації щодо корупційних зв'язків організованого злочинного угруповання, способів його формування, закономірностей функціонування; у другому - пошук і виявлення документальних джерел учинення кримінальних правопорушень, слідів легалізації злочинних доходів; у третьому - успішне проведення затримання членів організованої групи, ліквідації її економічного підґрунтя; у четвертому - організація одночасних зустрічних перевірок у декількох виробничих структурах; у п'ятому - гарантування безпеки свідкам, іншим учасникам процесу під час досудового слідства тощо.

Взаємодія між слідчими й оперативними підрозділами повинна здійснюватися за наявності таких засад:

- дотримання законності, конституційних прав і свобод громадян;

- комплексного використання сил і засобів, що передбачає найбільш оптимальне поєднання наявних сил і засобів, без непотрібного дублювання і необґрунтованої підміни;

- організуючої ролі та процесуальної самостійності слідчого в прийнятті рішень, при цьому дії слідчого з оперативним співробітником повинні бути узгоджені та чітко скоординовані; самостійності співробітників оперативних підрозділів у виборі сил і засобів організації здійснення розшукових заходів щодо виконання доручень слідчого та хорошому знанні умов, прийомів, методів і засобів діяльності і можливостей сторін при вирішенні конкретних завдань у рамках чинного законодавства;

- погодженості планування гласних слідчих (розшукових) дій та оперативно-розшукових заходів. Взаємодіючи між собою, слідчий та оперативний підрозділ повинні відстежувати обстановку, намагатися передбачити її зміну, визначати і прогнозувати динаміку зростання і спаду злочинних проявів;

- безперервності взаємодії в діяльності з розкриття і розслідування кримінальних правопорушень, при цьому, слідчий і оперативний працівник повинні постійно перебувати у тісному контакті і у разі необхідності обмінюватись інформацією, яка їм відома. Взаємодіючи, сторони збирають, накопичують, зберігають, аналізують інформацію, що надходить, яка згодом реалізується через прийняття важливих процесуальних рішень у конкретних кримінальних провадженнях.

Діяльність з розкриття кримінальних правопорушень потрібно розглядати, по-перше, як за дорученням слідчого або ініціативне збирання оперативними підрозділами з будь-яких джерел інформації про вчинене кримінальне правопорушення; по-друге, як результат цієї діяльності, встановлення особи, що підозрюється у його вчиненні, та оголошення їй про підозру, а якщо місцезнаходження її невідоме - оголошення її в розшук; по-третє, як встановлення обставин вчинення інших кримінальних правопорушень уже під час досудового розслідування внаслідок проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших заходів процесуального характеру. У свою чергу, відносно розуміння поняття «розкриття злочину» в науці традиційно склалися два підходи розкриття злочинів: оперативно-розшуковий і кримінальний процесуальний, що зумовлені своєрідністю історичного розвитку правової системи, особливостями національного законодавства, генезисом наукових розроблень у галузі кримінального процесу, криміналістики і теорії ОРД.

Найбільш проблемним у розкритті кримінального правопорушення є встановлення особи, що його вчинила, повідомлення їй про підозру, а якщо місцезнаходження її невідоме - оголошення її в розшук. На практиці часто виникає ситуація, коли особа переховується від органів досудового розслідування, якій не було повідомлено про підозру, проте є певні дані, що свідчать про її причетність до вчинення кримінального правопорушення. Питання, як оголосити таку особу в розшук, у КПК України не врегульовано. Стаття 281 КПК України передбачає можливість розшуку підозрюваного, місцезнаходження якого невідоме. У такому випадку слідчі застосовують так зване «заочне оголошення в розшук», заповнюючи відповідні бланки, що стосуються повідомлення про підозру, без участі самого підозрюваного. Також недостатньо врегульовано питання оголошення особі про підозру, якщо місцезнаходження особи в іншій країні і ця особа не бажає спілкуватись з органами досудового розслідування. Враховуючи викладене, можна стверджувати, що положення КПК України, які стосуються повідомлення про підозру, потребують більш чіткого і змістовного врегулювання.

Крім того, є окремі проблеми практичного характеру при оголошенні підозрюваного в розшук. По-перше, необхідно звернути увагу на якість матеріалів, на підставі яких можна оголосити особу в розшук. Дуже важливою вимогою є проведення усіх можливих слідчих (розшукових) дій для встановлення місцезнаходження особи до оголошення її розшуку. Водночас, нерідко слідчі, не вичерпавши всі можливості гласних слідчих (розшукових) дій, надають доручення оперативному підрозділу не надавши достатньо інформації про вчинене правопорушення та особу, не чітко поставлені завдання і як результат отримують відповіді формального змісту. Найчастіше така ситуація виникає там, де низький рівень взаємодії слідчого з оперативним підрозділом під час розшуку підозрюваних, неефективна робота слідчо- оперативних груп, неналежна якість виконання наданих слідчим доручень, а іноді і певних психологічних суперечностей. Так, для слідчого метою співпраці є всебічне та якісне розслідування кримінального правопорушення, а також своєчасне направлення матеріалів кримінального провадження до суду. Оперативний працівник ОВС у цьому випадку переслідує більш вузьку і близьку йому мету - встановлення особи підозрюваного. законодавчий кримінальний право конституційний

Виникають непорозуміння через неналежну взаємодію між слідчим та оперативним підрозділом щодо формального взаємозвірення кількості підозрюваних, оголошених у розшук, та зведеними оперативно-розшуковими справами «Розшук». Співробітники оперативних підрозділів, що здійснюють розшук, зобов'язані своєчасно надавати інформацію до інформаційно-аналітичних підрозділів про зміну запобіжних заходів підозрюваним, оскільки інформаційно-пошукова система «Розшук», у якій відслідковується ситуація з обранням запобіжних заходів таким підозрюваним, формується із даних облікових документів, що оформлюються цими співробітниками. Однак надання такої інформації паралельно слідчому не передбачено і тому він іноді дізнається про зміни випадково або після взаємозвірення.

Водночас мають місце випадки порушення вимог п. 8.5.1 наказу МВС №9 700-2012 щодо обов'язкового погодження начальником оперативного підрозділу зняття особи з розшуку з начальником слідчого підрозділу внаслідок візування ним відповідної облікової картки [4].

Отже, організація взаємодії слідчого та оперативних підрозділів під час розкриття кримінального правопорушення потребує підвищення рівня координації та узгодженості зусиль, удосконалення законодавчого та відомчого регулювання такої взаємодії.

Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» серед завдань щодо розслідування кримінальних правопорушень першим є саме пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена КК України [3].

Така фіксація здійснюється при проведенні оперативно-розшукової діяльності за наявності законних підстав: наявності достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про: злочини, що готуються; осіб, які готують вчинення злочину; осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого, судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання; реальну загрозу життю, здоров'ю, житлу, майну працівників суду і правоохоронних органів у зв'язку з їх службовою діяльністю, а також осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя.

Найбільш істотних перетворень у кримінальному процесуальному законодавстві насамперед зазнала система слідчих дій, що відбулися за рахунок введення до її складу негласних слідчих (розшукових) дій. Однак у перерахованих вище випадках не йдеться про проведення негласних слідчих (розшукових) дій взагалі, адже вони передбачені КПК України, як засоби збирання чи перевірки доказів, що проводяться в конкретному кримінальному провадженні, яке розпочате відповідно до вимог ст. 214 КПК України, тобто факт вчинення кримінального правопорушення чи замаху на його вчинення вже мав місце. Такі слідчі (розшукові) дії здійснюються слідчим чи за його дорученням уповноваженим оперативним підрозділом. Як бачимо, законодавець наділив слідчого правом здійснювати традиційно неприродну для нього пошукову функцію, що підкреслюється найменуванням «слідчі (розшукові) дії». Більше того, слідчий наділений правом ініціювати й проводити й негласні слідчі (розшукові) дії, які за своєю сутністю є реалізацією оперативно-розшукових методів. Водночас співробітники оперативних підрозділів не мають права не тільки здійснювати процесуальні дії в кримінальному провадженні за власною ініціативою (що цілком природно), але й звертатися з таким клопотанням до слідчого судді чи прокурора (ч. 2 ст. 41 КПК України). На нашу думку, право звернення до прокурора з ініціативою про проведення окремої процесуальної дії зовсім не завадило б кримінальному провадженню. Крім того, зауважимо, що, крім проведення слідчих і негласних слідчих (розшукових) дій, не передбачається можливості проведення будь- яких інших оперативно-розшукових заходів.

Як бачимо, роль оперативно-розшукової діяльності (а отже, оперативного співробітника) повністю нівелюється. На практиці це призводить до того, що оперативні підрозділи припиняють будь-яку активну діяльність в очікуванні відповідних постанов або окремих доручень слідчого. Слідчі ж, завантажені надзвичайно великою кількістю кримінальних проваджень, фактично не в змозі аналізувати кожне з них та визначати ефективні завдання оперативно-розшукового характеру.

Отже, з набуттям чинності КПК України 2012 р. відбулося розбалансування раніше вироблених десятками років та усталених практикою організаційних форм взаємодії між слідчими та оперативними співробітниками. Чинним КПК України оперативні підрозділи позбавлені активної ролі у досудовому розслідуванні, тому у ньому повинні бути передбачені науково обгрунтовані, додаткові заходи з метою забезпечення належної взаємодії слідчих з оперативними підрозділами під час розкриття та розслідування кримінальних правопорушень.

Список використаних джерел

1. Белкин Р. С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. Злободневные вопросы российской криминалистики / Белкин Р С. - М.: Изд-во НОРМА (Изд. группа НОРМА-ИНФРА-М), 2001. - 240 с.

2. Патик А. А. Засади взаємодії слідчих та оперативно-розшукових підрозділів при розкритті й розслідуванні майнових злочинів / А. А. Патик // Науковий вісник. - 2010. - №9 3. - С. 241-248.

3. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992 р. №9 2135- XII // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №9 22. - С. 303.

4. Про організацію взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами внутрішніх справ у попередженні, виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень: Наказ №9 700 від 14.08.2012 р. // Зб. нормативно-правових актів України, що регламентують окремі питання кримінального провадження: [упоряд. С. М. Алфьоров, С. М. Міщенко, В. І. Фаринник та ін.]; за заг. ред. В. І. Сліпченка. - Київ: АРТ-Дизайн, 2012. - С. 101.

Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України № 4651-УІ від 13 квіт. 2012 р. //Офіційний вісник України. - 2012. - №9 37. - С. 11. - Ст. 1370.

Размещено на Allbest.ru