Принцип незалежності суддів як гарантія протидії порушенням прав людини в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Принцип незалежності суддів як гарантія протидії порушенням прав людини в Україні

О.В. Линник

кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального процесу та криміналістики

У статті аналізуються проблеми незалежності суду як гаранта захисту прав людини в Україні. Незалежність суддів як ознака правової держави, в якій кожен громадянин має право на судовий захист своїх прав і свобод, захищається взаємопов'язаною групою норм Кримінального кодексу України, а саме статтями 376-379 КК України.

Ключові слова: суд, принцип незалежності суддів, право громадян, недоторканність суддів, кримінальна відповідальність.

В статье анализируются проблемы независимости суда как гаранта зашиты прав человека в Украине. Независимость судей как признак правового государства, в котором любой гражданин имеет право на судебную защиту своих прав и свобод, защищается взаимосвязанной группой норм Уголовного кодекса Украины, а именно статьями 376-379 УК Украины.

Ключевые слова: суд, принцип независимости суддей, право граждан, неприкосновенность суддей, уголовная ответственность.

In the article there are analyzed the issues of the court's independence that grants human's rights protec-tion in Ukraine. Judge's independence as a feature of a legal state, where any person has a right to court trial and protection of his right and freedoms, is being protected by the inter-related group of norms, previewed by the articles 367-379 of the Criminal Code of Ukraine.

Keywords: rnurt, the principle of judicial independence, the right of citizens immunity of judges, criminal liability.

Надзвичайно актуальним сьогодні є вирішення проблеми захисту судами України прав і свобод людини і громадянина. Конституцією України та чинним законодавством судам надано владні повноваження для захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб, інтересів держави та відновлення порушених прав. Як наголошують науковці, найбільшважливим гарантом додержання і захисту прав громадян є суд, який діє винятково на засадах законності в умовах незалежності й недоторканості [1, с. 25].

Відповідно до чинного Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який було прийнято 02.06.2016, закріплено такі основні принципи незалежності суддів, як:

Суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.

Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.

Суддя не зобов'язаний надавати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом.

Суддя зобов'язаний звернутися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до Вищої ради правосуддя та до Генерального прокурора. право захист людина суд

Незалежність судді забезпечується:

особливим порядком його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень;

недоторканністю та імунітетом судді;

незмінюваністю судді;

порядком здійснення правосуддя, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення;

забороною втручання у здійснення правосуддя;

відповідальністю за неповагу до суду чи судді;

окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом;

належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді;

функціонуванням органів суддівського врядування та самоврядування;

визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їхнього правового захисту;

правом судді на відставку.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їхні об'єднання зобов'язані поважати незалежність судді і не посягати на неї.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу, визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді [3, с. 7].

Незалежність судової влади, її рівність із законодавчою та виконавчою владою є невід'ємними ознаками правової держави, в якій кожен має право на судовий захист своїх прав і свобод. Незалежність суддів встановлена в Україні як конституційний прин-цип організації та функціонування судів з метою забезпечення права осіб на такий за-хист. Недоторканість суддів не є особистим привілеєм, а, як один з елементів статусу суддів, має публічно-правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя незалежним, неупередженим і справедливим судом. Наведена позиція досліджена науковцями, вказана в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 р. N° 8 «Про незалежність судової влади» та відображена в Європейській хартії про закон «Про статус суддів» (10.07.1998),яка зазначає, що піклуючись про те, щоб сприяння незалежності суддів, яка є необхідною для зміцнення верховенства права і для захисту свободи особистості у демократичних державах, було більш ефективним, що є підтвердженням, що незалежність суддів - не самоціль [4, с. 38]. Таким чином, реалізація зазначених правових гарантій здійснення правосуддя є необхідною передумовою незалежного виконання судом своїх конституційних функцій із забезпечення дії принципу верховенства права, захисту прав і свобод людини та громадянина, утвердження і забезпечення яких є основним обов'язком держави (статті 3, 8, 55 Конституції України).

Слід також зазначити, що необхідність закріплення в законодавстві принципу незалежності суддів має історичні передумови. У недавньому минулому (як і сьогодні) були непоодинокі випадки грубого втручання у судову діяльність як партійних органів та органів виконавчої влади держави, так і деяких громадських організацій. На суддю намагалися впливати за допомогою засобів масової інформації, «мітингового права», були непоодинокі випадки впливу на суддів депутатів усіх рівнів, партій, рухів, посадових осіб. Втім, і у сучасній Україні протидіяти порушенням прав людини суддям важко саме через відсутність можливості незалежного виконання судом своїх конституційних функцій. У цьому можна переконатися із засобів масової інформації, де висвітлюються випадки стороннього прямого чи опосередкованого впливу на роботу суддів. Про це є свідчення і самих суддів, які зазначають, що такий вплив стосується більше посади судді, ніж народного засідателя, і може проявляться в різноманітних формах, а саме у вигляді безпідставних скарг на суддю, які не є процесуальними, організацій кампаній у засобах масової інформації щодо судді особисто, пікетування роботи суду, незаконних депутатських запитів щодо конкретного кримінального провадження, публічного обговорення судових процесів та критика стосовно судді до винесення остаточного вироку і набрання ним законної сили, вимагання прийняти те чи інше рішення, погроз фізичного впливу, подекуди вказівок та службового тиску, свавільного ненадання належних пільг тощо [10, с. 73].

Підтверджують ці слова й такі дані досліджень про здійснення тиску під час вирішення справ: 30,6 % опитаних суддів суб'єктом порушення їхньої незалежності назвали представників державних органів, 15,4 % - громадські організації, 10,8 % - засоби масової інформації, 23,4 % - громадян [11, с. 89]. Крім того, свідченням тиску на суддів також є результати Моніторингу незалежності суддів в Україні, який було проведено в 2015 році в рамках реалізації українсько- швейцарського проекту «Підтримка судової реформи в Україні. Сприяння зміцненню незалежності суддів». Відповідно до його результатів було зроблено невтішний висновок, що в Україні існують загрозливі тенденції порушення незалежності суддів [5, с. 8].

Слід звернути увагу, що сучасний період розвитку злочинності в Україні характеризується тим, що злочинці застосовують різні, часом досить витончені способи протиправного впливу на суд і його посадових осіб. Відомі численні факти застосування щодо таких осіб не тільки прямого, грубого насильства або шантажу, але і завуальовані способи - обіцянка неприємностей у роботі, родині, підрив репутації тощо. Ще у постанові Пленуму Верхов-ного Суду України від 13 червня 2007 р. №9 8 «Про незалежність судової влади» було наголошено, що факти тиску на суддів і втручання в діяльність судів набули системного та відвертого характеру, зокрема при розгляді судами справ, формуванні суддівського корпусу, призначенні суддів на адміністративні посади, вирішенні питань про відповідальність суддів. Ряд важливих законодавчих положень з питань забезпечення діяльності судів не виконується. Водночас незалежність суду передбачає, що судді і судова влада як інститут є вільними від впливу івтручання з боку інших гілок влади, так само як і від впливу приватних та політичних інтересів [13, с. 4]. Крім того, у сучасній Україні трапляються випадки посягань на життя суддів прямо у приміщеннях судів. Так, відомий випадок, що стався 7 липня 2015 року у Деснянському районному суді м. Чернігів, коли незадоволений рішенням суду О. Мельник взяв у заручники суддю і тяжко поранив сержанта міліцейської служби охорони суду.

Отже, неможливо не констатувати наявність загрози незалежності суддів в Україні, порушен-ня конституційної організації та функціонування судів, метою яких є протидія порушенням прав людини.

Як відомо, принцип незалежності суддів є загальновизнаним міжнародно-правовим принципом, який випливає із статті 10 Загальної декларації прав людини, що проголо-сила незалежність і неупередженість суддів, які гарантуються забороною впливу на суддів, неприпустимістю перегляду судових рішень в адміністративному порядку, особливим порядком призначення суддів та їхньою незмінністю, а також іншими засобами право-вого захисту.

Національне законодавство також містить принцип незалежності судової влади, який прямо передбачений стст. 126, 129 Конституції України та ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». У цих нормах йдеться про недопустимість втручання у професійну діяльність судді. Конституційний принцип належності суддів вважається найважливішим принципом правосуддя.

Науковці зазначають, що суд, вирішуючи правові конфлікти, завжди прагне до стабілізації соціальних відносин шляхом поновлення порушеного права, порушеної норми поведінки [6, с. 12].

Отже, якщо суд не є незалежним і постановлене ним під незаконним впливом рішення є неправосудним, то не досягається одна із цілей судової діяльності, а саме - охорона прав та свобод людини. Саме недотримання принципу незалежності суддів обумовлює нездатність суду протидіяти порушенням прав людини в Україні.

У сучасних умовах державотворення в Україні захист прав людини все більше стає однією з домінант суспільного прогресу, основою якого є загальнолюдський аспект, загальнолюдські цінності. Дійсний прогрес, стратегічна мета якого - кардинальне оновлення та розвиток українського суспільства, його економічних, політичних, ідеологічних, правових і моральних підвалин, неможливий без належної протидії порушенню прав і свобод людини. Про значущість категорії «права людини» наголошує і французький дослідник М. Ажі, який зазначає, що для того, щоб забезпечити гідність особистості, необхідно відкрито проповідувати релігію «прав людини», яка, будучи реалістичною утопією, надає можливість людині жити [12, с. 96].

На нашу думку, сьогодні жодна демократична, правова держава не може не забезпечувати належним чином судовий захист прав людини. У структурі соціальних зв'язків права людини знаходяться в центрі системи існуючих у суспільстві правовідносин.

Як відомо, на суддю як носія влади покладено надзвичайно важливе і відповідальне завдання - захист права. У свою чергу, найвищою формою захисту прав людини у країнах сталої демократії визнається право громадянина на судовий захист. У міжнародному праві також фундаментальними правами людини є право на судовий захист, правосуддя і пов'язані з ним інші процесуальні права. Право на справедливий суд і право на доступ до нього передбачені рядом міжнародно-правових актів і тлумачаться практикою Європейського суду з прав людини [14, с. 31]. Ці права, зокрема, стали основою при укладанні розділу II «Права,свободи та обов'язки людини і громадянина» Конституції України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод, але не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені стст. 24, 25, 27-40, 47, 55-63 Конституції' України. Йдеться про право на життя, свободу та особисту недоторканість, житло, захист судом та інші.

Право на судовий захист у правовій державі є дієвим універсальним засобом відстоювання людиною своїх прав у будь-якій життєвій ситуації, пов'язаній із незаконними діями чи бездіяльністю органів державної влади. Стандарти захисту прав людини на міжнародно- правовому рівні формувалися протягом десятиліть. Судовий захист визнається універсальним і найбільш ефективним засобом забезпечення прав людини. Усі інші права людини неминуче перетворяться на фікцію, якщо вони не забезпечені судовим захистом, а він, у свою чергу, стає беззмістовним, якщо не відповідає вимогам ряду стандартів, що забезпечують прийняття незалежним і неупередженим судом справедливого, законного й обґрунтованого рішення у справі [8, с. 49].

Також слід зауважити, що незалежність суду передбачає насамперед кримінально-правову охорону недоторканності і незалежності осіб, які здійснюють правосуддя, шляхом заборони протиправного втручання в їхню законну діяльність. Така охорона охоплює власне право на судовий захист з дотриманням відповідних процесуальних і матеріально-правових гарантій і те право, з метою захисту якого особа звертається до суду. Отже, слід визнати взаємозалежність категорій: права людини - право на судо-вий захист - незалежність суду - заборона втручання (впливу). На підтвердження цього можна навести твердження німецького вченого Г Кельзена, який вважає, що судове рішення є продовженням, а не початком процесу створення права [9, с. 197].

Як уже зазначалося, право на захист для будь-якої особи, яка його потребує, забезпечується державою, її компетентними судовими, адміністративними чи державними органами. Серед цих засобів захисту суб'єктивних прав і свобод людини і громадянина особливо відповідальна та ефективна роль належить правосуддю. Тому найважливішим завданням, метою судово- правової реформи в Україні є забезпечення права людини на правосуддя. Підтвердженням попередніх висновків є формула, застосована в главі 40 англійської Великої Хартії (Magna Carta) тексту 1215 року: «Ми не продаватимемо жодній людині, ми не відмовимо жодній людині чи не відстрочимо для жодної людини - ні правосуддя, ні відновлення права (справедливості)». Цією формулою король пообіцяв забезпечити три речі, три «Hi!», без яких і тоді, і нині не можна уявити належного, тобто справедливого, функціонування правосуддя як інституту захисту прав особи; Hi - продажу правосуддя; Hi - відмові в правосудді; Hi - зволіканню з правосуддям [7, с. 121].

У випадках порушення порядку здійснення правосуддя щодо конституційного принципу незалежності суддів таке втручання в законну діяльність суду повинно тягти за собою кримінальну відповідальність. Кримінально-правова охорона незалежності суду від протиправного втручання в його законну діяльність здійснюється взаємопов'язаною групою норм, передбачених у статтях 376-379 КК України. Протиправне втручання у законну діяльність судових органів, неприпустимість якого є однією з основних вимог дотримання незалежності суддів, передбачена статтею 376 КК України. Якщо «втручання в будь-якій формі у діяльність судді», відповідно до назви ст. 376 КК України, визнається законодавцем перешкоджанням законній діяльності судді щодо здійснення правосуддя, то і втручання в таку діяльність з тією ж метою у формі посягання на здоров'я, фізичну недоторканність (ст. 377), власність (ст. 378),життя (ст. 379) осіб, що здійснюють таку діяльність, можна розглядати як спеціальні склади втручання у зазначену діяльність. Українські вчені, співвідносячи розглядувані норми, називають вказані злочини «способом (формою) такого втручання» [2, с. 877]. Тому ми притримуємось позиції, що всі перелічені норми можуть бути об'єднані, розглядатися спільно, оскільки являють собою різні форми протиправного втручання у діяльність судових органів. При цьому ст. 376 КК України являє собою ненасильницький вплив на суддю, водночас як інші розглядувані норми передбачають насильницький вплив на судові органи.

Умовою незалежності суддів є встановлена законом неприпустимість втручання у їхню діяльність щодо здійснення правосуддя і також встановлена кримінальним законом заборона «втручання в будь-якій формі у діяльність судді». Тому у законодавстві про кримінальну відповідальність у системі злочинів проти правосуддя особливу роль відіграє група злочинів, які посягають на незалежність органів, що здійснюють право-суддя, шляхом протиправного впливу на осіб, які беруть участь у відправленні правосуд-дя. Оскільки незалежність суду - це необхідна передумова винесення судом правосудного рішення і поновлення порушеного права, то, відповідно, недотримання принципу незалежності суддів обумовлює нездатність суду протидіяти порушенням прав людини в Україні.

Науковий аналіз кримінально-правових норм, що здійснюють охорону незалежності суддів, сприятиме підвищенню ефективності їхнього застосування, а отже, здатен посилити кримінально-правову охорону правосуддя в цілому та протидію порушенням прав людини в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Конституція України: Закон України: від 28.06.1996 N° 254к/96-ВР [Електронний ресурс] / Сайт Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ 254%00%БЛ/96-%00%Б2%01%80

Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / за заг. ред. В. В. Сташиса,

Я. Тація. - К., 2003. - С. 1030.

Про судоустрій і статус суддів: Закон України: від 02.06.2016 № 1402-УШ. [Електронний ресурс] / Сайт Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ 1402-19

Постанова Пленуму Верховного Суду України: від 13 червня 2007 р. № 8 «Про незалежність судової влади», Європейська хартія про Закон України «Про статус суддів» // Міжнародні стандарти незалежності суддів: збірка документів. - К: Поліграф-Експрес, 2015. -

91.

Алексєєва А. М. Моніторинг незалежності суддів в Україні / А. М. Алексєєва. - К., 2015. - С. 14-17.

Бойко В. Ф. Право людини на правосуддя : навч. посіб. / В. Ф. Бойко, В. О. Євдокимов, О. X. Юлдашев. - К.: Варта; МАУП, 2013. - С. 28. - (Серія: Судове право України).

Головатий С. Верховенство права: монографія. - у 3-х книгах / С. Головатий. - К.: Фенікс, 2015. - С. 136-137.

Голубок С. А. Міжнародно-правові стандарти права на судовий захист / С. А. Голубок // Правознавство. - 2013. - С. 115.

Кельзен Ганс. Чисте правознавство / Кельзен Ганс; пер. з нім. - К.: Юніверс, 2014. -

С. 281.Курило О. М. Гарантії незалежності суддів у кримінальному процесі України / О. М. Курило. - К., 2016. - С. 72-74.

Москвич Л. М. Незалежність суддів: соціальний та правовий аспект / Л. М. Москвич / / Етичні та правові проблеми забезпечення незалежності суддів: матеріали Міжнарод. науково- практич. семінару - Х.-К., 2015. - С. 145.

Мчедлова Е. М. Основные направления исследований зарубежных ученых по правам человека / Е. М. Мчедлова // Вестник Московского ун-та. - 2014. - N° 1. - С. 108. - (Серия 12. Полит., науки).

Назаров В. В. Незалежність суддів: міжнародні стандарти та національна практика: навч.-практ. посіб. / В. В. Назаров. - К.: Поліграф-Експрес, 2014. - С. 19.

Овчаренко О. М. Доступність правосуддя та гаранта його реалізації / О. М. Овчаренко. - X.: Право, 2016. - С. 55.

Размещено на Allbest.ru