8

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний торговельно-економічний університет

Порівняльно-правовий аналіз особливостей мобілізації коштів до публічних грошових фондів в Україні та Республіці Білорусь

Мушенок В.В., к. ю. н.,

доцент кафедри загально-правових дисциплін

Сидоренко Р.В., студент 1 курсу магістратури

На підставі порівняльно-правового аналізу особливостей мобілізації грошових коштів до публічних грошових фондів в Україні та Республіці Білорусь обґрунтована необхідність удосконалення національного податкового законодавства шляхом впровадження категорії "фіскальний ризик" у Податковий кодекс України.

Ключові слова: модель податкового контролю, платник податків, податкова перевірка, порівняльно-правовий аналіз, фіскальний ризик.

Постановка проблеми. Ключовим елементом фінансово-економічної системи будь - якої держави є її податкова система, яка формується та закріплюється на нормативно-правовому рівні таким чином, щоб максимально унеможливити ризикові наслідки процесу оподаткування як для платників податків, так і для самої держави. Однак в Україні до останнього часу не розроблено правового механізму, який зміг би забезпечувати уникнення ризиків для платників при здійсненні державними органами адміністрування податків.

Порівняльно-правовий аналіз передового зарубіжного досвіду показує, що регулювання податкових відносин спрямоване на максимальний захист платника від можливих фіскальних ризиків оподаткування [2]. У податковій системі України податки, збори та платежі виконують виключно фіскальну функцію, відповідно до якої забезпечується наповнення доходної частини бюджетів. Оскільки норми та приписи податкового законодавства України в частині адміністрування податків та, зокрема, при здійсненні податкового контролю сформовані за принципом забезпечення максимального фіскального ефекту від оподаткування, це призводить до формування значної кількості фіскальних ризиків платників податків.

На нашу думку, однією з причин такого стану справ є відсутність у сучасній фінансово-правовій науці ґрунтовних досліджень фіскального ризику як складової частини податкового ризику. Адже формування ефективного правового механізму уникнення чи мінімізація фіскальних ризиків на всіх етапах реалізації державою власної податкової політики можливе в результаті здійснення детального вивчення даної категорії.

У національній науці фінансового права питанням вивчення податкових правовідносин, аналізу податкового законодавства, процесу здійснення податкового контролю присвячена значна кількість праць вітчизняних науковців, таких як Л. Воронова, О. Дмитрик, Є. Криницький, В. Курило, П. Кучерявенко, О. Лукашева, В. Мельник, В. Мушенок, О. Орлюк, Л. Савченко, В. Чернадчук та ін. Однак у зв'язку з постійними змінами та доповненнями податкового законодавства протягом останніх років питанням визначення закріплення на нормативному рівні поняття "фіскальний ризик", вивчення теоретико-правових передумов формування фіскальних ризиків, зокрема ризиків державного фінансового контролю, не приділено належної уваги в українській фінансово-правовій науці.

У працях сучасних зарубіжних авторів, зокрема А.А. Леушева, Л.Г. Липника, В.Г. Панскова, М.Р. Пінської, А.А. Пилипенка, Д.Н. Тихонова, Д.М. Щокіна, надано більш широку оцінку категорії "податковий ризик" у системі оподаткування, зокрема Республіки Білорусь.

Мета даної статті - здійснення порівняльно-правового аналізу окремих елементів механізму регулювання ризиків податкового контролю в процесі мобілізації грошових коштів до публічних грошових фондів в Україні та Республіці Білорусь та надання пропозиції щодо удосконалення механізму такого контролю в частині уникнення та мінімізації фіскальних ризиків для платника податків.

Виклад основного матеріалу. Досягнення поставленої мети дослідження слід розпочати з характеристики нормативно-правових актів за проблематикою дослідження. Отже, в системі податкового адміністрування України здійснення податкового контролю як основного виду державного фінансового контролю регулюється Податковим кодексом України (надалі - ПК України). Зокрема, у п.41.1 ПК України визначено, що контролюючими органами є органи доходів і зборів, зокрема центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, та реалізує державну податкову, державну митну політику [1].

З огляду на вищевикладене слід зазначити, що забезпечення суворого додержання приписів норм податкового законодавства зобов'язаними суб'єктами фінансових правовідносин є головною метою діяльності державних контролюючих органів Україні. Крім того, від ступеня ефективності контрольної діяльності таких органів безпосередньо залежить рівень доходів бюджетів, а сам контроль виступає гарантією задоволення публічних майнових інтересів та важливим чинником фінансової безпеки держави, її соціально - економічної стабільності та добробуту.

Основною формою податкового контролю в Україні є податкова перевірка. Саме така форма контролю, з точки зору законодавця, є найбільш ефективною щодо аналізу, виявлення та забезпечення сплати незадекларованих, ненарахованих та вчасно не внесених сум податків до бюджету. Податкові перевірки забезпечують безпосередній контроль за повнотою і правильністю обчислення податків, який може бути реалізований тільки шляхом порівняння податкових декларацій (розрахунків), що їх подають платники податків, з фактичними даними щодо їх фінансово-господарської діяльності.

У відповідності до п.75.1 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Критерієм проведення документальних планових перевірок є ризик, який сформульовано законодавцем як ймовірність недекларування (неповного декларування) платником податків податкових зобов'язань, невиконання платником податків іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи [1].

Отже, періодичність проведення планових документальних перевірок, тобто періодичність безпосереднього втручання у фінансово-господарську діяльність платника (огляд та вилучення первинних документів, інвентаризація товарно-матеріальних цінностей тощо), визначається контролюючим органом залежно від ступеня ризику, тобто ступеня правомірної податкової поведінки в діяльності таких платників податків.

Закладаючи в основу такого важливого для держави і платника податків процесу, як державний контроль категорію ризику, на нашу думку, з метою посилення захисту самого платника податків у процесі проходження податкового контролю, у ПК України необхідним є також закріплення визначення поняття "фіскальний ризик".

Дане авторське переконання базується на тому, що найважливішою функцією податків є фіскальна функція, відповідно до якої податки виконують своє основне призначення - насичення доходної частини бюджету, доходів держави для забезпечення потреб суспільства. В умовах постійної відсутності в держави коштів та їх постійної нагальної необхідності виникає ризик неправомірної діяльності державних контролюючих органів у процесі здійснення податкового контролю з метою додаткового залучення таких коштів до бюджетів усіх рівнів, тобто фіскальний ризик (ІІБси! (лат) - державна скарбниця) [3, с.40].

Для обґрунтування даної пропозиції звернемося до зарубіжного досвіду. Однак у контексті даного дослідження слід акцентувати увагу на тому, що економіко-правовий устрій високо - розвинутих країн відрізняється від інших країн світу не тільки проявом тенденції змін на побудову стратегії розвитку з урахуванням ризиків, а, в першу чергу, новизною особливостей нормативно-правового уникнення ризиків.

На нашу думку, не втрачаючи орієнтири, запропоновані високорозвиненими країнами, на даному етапі суспільно-економічного розвитку України ефективним є використання досвіду правового регулювання ризиків при формуванні механізму податкового контролю країн - колишніх соціалістичних республік, які досягли певних успіхів у трансформації власної фінансово-економічної системи. Тому пропонуємо аналіз нормативно-правового регулювання використання податкової ризиковості фіскального контролю в контексті призначення планових перевірок щодо суб'єктів господарювання Республіки Білорусь.

Так, відповідно до частини першої п.7 Указу Президента Республіки Білорусь від 16 жовтня 2009 року № 510 "Про вдосконалення контрольної (наглядової) діяльності в Республіці Білорусь" (далі - Указ № 510) всі суб'єкти підприємницької діяльності, подібно до української податково-правової практики, розподілені на низьку, середню та високу групи ризику. Платники, віднесені до високої групі ризику, перевіряються не частіше одного разу протягом календарного року; до середньої групи - не частіше одного разу на три роки; до низької групі ризику - по мірі необхідності, але не частіше одного разу на п'ять років [3].

Слід зазначити, що білоруський законодавець з меншою фіскальною спрямованістю визначив своє ставлення до платника податків, визначивши п'ятирічний термін перевірки для платників низької групи ризику та трирічний - для платників середньої групи. На нашу думку, даний досвід визначення періодичності здійснення податкового контролю може бути застосований і в законодавстві України, в частині зменшення періодичності перевірок вітчизняних платників податків, тим самим зменшуючи рівень фіскальності, тобто втручання в їх виробничу та фінансово-економічну діяльність.

Крім того, Указ № 510 містить ряд інших правових приписів, можливих для застосування в законодавстві України з метою зниження фіскальності податкового контролю. Зокрема, якщо за результатами проведеної контролюючими (наглядовим) органом планової перевірки щодо суб'єкта, віднесеного до високої групи ризику, порушень законодавства не встановлено, наступна планова перевірка цього суб'єкта призначається не раніше ніж через два роки. За аналогічної ситуації наступна планова перевірка суб'єкта середньої групи ризику призначається не раніше ніж через п'ять років. Також планові перевірки щодо суб'єкта, віднесеного до середньої групи ризику, можуть не призначатися, а щодо віднесеного до низької групі ризику - не призначаються у випадку, якщо за результатами аналізу наявної в розпорядженні контролюючого (наглядового) органу інформації не встановлено ознак, що вказують на порушення законодавства [3].

Застосування охарактеризованих критеріїв призначення планових перевірок на підставі віднесення суб'єктів, що перевіряються, до відповідної групи ризику в Республіці Білорусь буде ефективним в українському податковому законодавстві за умови непозиціонування державними контролюючими органами проведення перевірок із підвищеної потребою держави в коштах. Саме тоді вірогідність настання несприятливих наслідків, як властивість ризику в системі оподаткування в Україні, не перетворюватиметься в неминучість настання вищевказаних наслідків. Сама ж модель призначення планових перевірок за критеріями ризиковості зможе призвести до декларованої державою політики щодо розвитку підприємницької ініціативи і стимулювання ділової активності національного платника податків.

Отже, вивчення досвіду правового регулювання податкових ризиків у Республіці Білорусь показує, що зарубіжний законодавець все менше постає перед вибором суб'єктного напряму створення таких ризиків. У свою чергу, для податкової політики не є притаманним формування податкових ризиків для платників податків шляхом підвищенні податкового тиску з метою збільшення дохідної частини бюджету, а головним принципом податкової політики є встановлення оптимальних ставок податків та формування системи стійких стимулів для платників, що приводить до збільшення надходжень до бюджетів усіх рівнів.

Аналіз досвіду Республіки Білорусь показує, що первинним елементом трансформації моделі податкового контролю в Україні та зниження рівня фіскальних ризиків є зміна термінів перевірок, що призведе до більшої довіри платника податків до контролюючих органів та збільшить декларовану рядом високорозвинених країн політики добровільності сплати податків.

Крім цього, орієнтований за критеріями ризику підхід до організації податкового контролю неодмінно призведе до зміни методології податкового адміністрування. Адже процес відбору платників для проведення документальних перевірок стане більш об'єктивним, якщо відбуватиметься на основі аналізу об'єктивної податкової інформації (фінансові звіти), а не лише податкових декларацій, які дуже часто не мають нічого спільного з реальними даними або взагалі можуть бути фальсифіковані.

У зв'язку з тим, що категорія "ризик" відіграє вирішальне значення в процесі організації державного фінансового контролю платників податків, то, враховуючи зарубіжний досвід Республіки Білорусь та інших країн, вважаємо за доцільне сформулювати для нормативно-правового закріплення у ПК України визначення, яке б містило вичерпну та завершену теоретико-правову конструкцію поняття пропонованого державою "фіскального ризику" для платника податків у ході здійснення податкового контролю. Тобто фіскальний ризик нами визначається як ймовірність здійснення контролюючими органами в процесі виконання заходів податкового контролю неправомірних дій з метою мобілізації додаткових доходів для держави шляхом надмірного донарахування податків, зборів, митних та інших платежів понад результати дійсної фінансово-господарської діяльності.

Висновки. Виходячи з цього, загальний принцип державного фінансового контролю щодо справляння в Україні податків, зборів, платежів повинен формуватися як багатофункціональний процес антифіскальної направленості, який складається із системи заходів щодо виявлення відхилень у процесі адміністрування податків, з'ясування причин виникнення та запобігання втрат податкових надходжень, а також правомірного адекватного покарання порушників чинного законодавства.

фіскальний ризик публічний грошовий фонд

Література

1. Податковий кодекс України: Закон від 02.12.2010 р., № 2755-У [[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1. rada.gov.ua/2010.

2. Буковицький С.А. До питання здійснення податкової політики в зарубіжних державах / С.А. Буковицький // Фінанси України. - 2010. - № 7. - С.3-13.

3. Кучерявенко М.П. Основи податкового права: [навч. посіб.] / [М.П. Кучерявенко]. - Харків, 2001. - 227 с.

4. Про вдосконалення контрольної (наглядової) діяльності в Республіці Білорусь: Указ Президента Республіки Білорусь від 16 жовтня 2009 року № 510 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.levonevski.net/pravo/norm2013/ num17Ai17164.html

Размещено на Allbest.ru