Особливості дії факторів, що сприяють реалізації Конституції України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості дії факторів, що сприяють реалізації Конституції України

Постановка проблеми. Процес втілення в життя конституційних норм відбувається в певних умовах, які можуть як підвищувати його ефективність, так і гальмувати зазначений процес. Однак іноді виникає ситуація, за якої умови, фактори, які покликані сприяти процесу реалізації, виявляються неефективними. Більшою мірою це залежить від особливостей дії кожного з них в певних умовах, які потрібно враховувати з метою покращення правореалізаційного процесу.

Сьогодні можемо констатувати постійні зміни, що відбуваються в політико-правовому та суспільному житті нашої країни, які, безумовно, відображаються на специфіці дії факторів реалізації Конституції та ефективності цього процесу, що зумовлює актуальність їх дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням факторів, що здійснюють вплив на процес реалізації Конституції України, займались такі науковці: А.М. Колодій, В.В. Копейчиков, Н.М. Оніщенко, В.Ф. Погорілко, О.Ф. Скакун, О.В. Скрипнюк, В.Я. Тацій, Ю.М. Тодика, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемшученко та інші. Однак наукові висновки стосувалися комплексного впливу факторів на процес реалізації, при цьому особливості дії окремих із них й досі залишаються малодослідженими. Окрім того, дослідженим раніше факторам притаманні свої особливості дії в сучасних умовах, що потребує окремого дослідження.

Метою статті є виокремлення факторів, що позитивно впливають на процес реалізації Конституції України, визначення умов, за наявності яких такі фактори досягають найбільшого рівня ефективності.

Виклад основного матеріалу. Поштовхом до розвитку будь-яких соціальних процесів, зокрема конституційного процесу, є певні суспільні, у тому числі політико-правові трансформації та модернізації. Одним із по - літико-правових і водночас методологічно-інструментальних факторів функціонування та розвитку конституційного процесу є конституційна реформа [1, с. 41].

Зазначений фактор здійснює позитивний вплив на реалізацію Основного Закону в тому випадку, якщо відбувається за умов політичної стабільності й відсутності політичних криз, згідно з нормами закону та викликаний об'єктивною необхідністю суспільства та держави. Якщо ж зміни до Конституції вносяться з порушенням визначеної процедури, не відповідають інтересам суспільства, не пройшли належного суспільного обговорення, то такі зміни приречені на нереалізованість із початку їх прийняття.

Фактором, що позитивно впливає на процес реалізації Конституції України, є чіткий поділ державної влади на три гілки та існування системи стримувань і противаг між вказаними гілками, адже саме діяльністю органів влади на конституційних засадах забезпечується реалізація її положень.

Жодному з органів не належить уся державна влада в її повному обсязі, забороняється виконувати функції, що належать іншому органу (інституціональний і функціональний компоненти поділу влади). При цьому існує обов'язкова умова: не повинно бути зосередження влади в руках однієї особи (суб'єктний компонент) [2, с. 18].

Учення про поділ влади розрізняє найважливіші сфери функціональної діяльності держави й пов'язані з ними компетенції і вимагає створювати для кожної такої царини свої органи. Кожен із цих органів має принципово обмежуватися виконанням тієї функції, якою він відає. У кінцевому ж підсумку все зводиться до того, щоб запобігти концентрації влади в руках одного політичного суб'єкта [3, с. 317].

Функціональний поділ державної влади хоча й означає, що владні інститути самостійні в межах своєї правової компетенції, і, відповідно, органи однієї гілки влади не мають права втручатися в компетенцію іншої, а компетенції не повинні перетинатися чи конкурувати. Водночас у взаємовідносинах владних інститутів має функціонувати механізм стримувань і противаг, який не дозволяє будь-якій з гілок влади виходити за межі її компетенції і, навпаки, дозволяє одним гілкам стримувати інші в рамках своєї компетенції. Усі варіанти трактування принципу поділу влади передбачають визнання системи стримувань і противаг між відповідними органами як невід'ємну умову його функціонування. У державах із парламентською формою правління не може бути повної персональної незалежності у відносинах парламенту (парламентської більшості) й уряду, бо вони, як правило, контролюються таким політичним суб'єктом, як партія або коаліція партій. В умовах самоорганізованого громадянського суспільства основними суб'єктами політичної участі є не стільки індивіди, скільки їхні організовані об'єднання - насамперед партії [4, с. 37-38].

Суб'єктний компонент поділу державної влади означає, що та сама особа або організований політичний суб'єкт (політичний лідер або ж партія, група) не повинен здійснювати одночасно різні владні функції, і різні гілки державної влади будуть реально незалежними, лише якщо вони контролюються різними суб'єктами, у всякому разі - не контролюються тим самим суб'єктом. Інакше кажучи, поділ державної влади здійснюється лише тією мірою, якою державно-владні інститути з розмежованою компетенцією контролюються різними суб'єктами - різними політичними силами. Без цієї умови функціональний поділ державної влади неможливий. Без нього інституціональний і функціональний поділ, юридично забезпечений будь-якими стримуваннями й противагами, перетворюється на юридичну фікцію [4, с. 39].

Функціональному компоненту поділу державної влади присвячено фактично п'ять розділів Конституції України: IV «Верховна Рада України», V «Президент України», VI «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади», VIII «Правосуддя», XII «Конституційний Суд України». Окремі елементи принципу поділу влади та дії системи стримувань і противаг закріплено також і в інших розділах Основного Закону. З одного боку, функціональний механізм закріплено достатньо чітко - відсутнє дублювання повноважень окремих гілок влади, визначений механізм їх взаємовпливу, а саме: право Президента достроково припинити повноваження парламенту, спільна участь парламенту та Президента у формуванні уряду, право парламенту висловити недовіру уряду, право вето Президента щодо прийнятих парламентом законодавчих актів, спільна участь Президента і парламенту у формуванні суддівського корпусу. З іншого боку, цей компонент є не повністю дієздатним за рахунок відсутності законодавчого врегулювання окремих питань - правового статусу парламентської коаліції та опозиції, процедури імпічменту Президента та деяких інших.

Недієвим сьогодні є суб'єктний компонент поділу влади на три гілки. Виконавча, законодавча, а також частково й судова влада в Україні контролюються єдиною політичною силою. Парламентська коаліція, яка покликана бути представником інтересів більшості українського народу, де факто відсутня. Отже, насправді принцип поділу державної влади на три гілки та система стримувань і противаг сьогодні не реалізуються, що негативно впливає на реалізацію значної частини конституційних норм. За умов, коли державна влада організована не на конституційних, а на договірних засадах, дуже сумнівним видається спрямування владою своєї діяльності на забезпечення умов для реалізації Основного Закону.

Конституція України являє собою систему правових норм, що перебувають у тісних, нерозривних зв'язках, а тому зміна умов реалізації, у тому числі й посилення негативних факторів впливу на одні норми, корелює із невідворотним ускладненням реалізації інших. Таким чином, явище часткової або вибіркової реалізації Конституції є настільки ж негативним та небажаним для українського конституціоналізму, як і нереалізованість норм Основного Закону.

Іншим фактором, що за умов належної його дії позитивно впливає на процес реалізації Конституції, є конституційний контроль. 2 червня 2016 року парламент остаточно затвердив зміни до Конституції щодо правосуддя.

Згідно із вказаними змінами статтю 55 Конституції України доповнено новою частиною такого змісту: «Кожному гарантується право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, установлених цією Конституцією, та у порядку, визначеному законом». Також доповнено розділ XII «Конституційний Суд України» Конституції України статтею 151-1, у якій передбачено, що Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України (консти - туційність) закону України за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України. Конституційна скарга може бути подана в разі, якщо всі інші національні засоби юридичного захисту вичерпано.

Загалом запровадження інституту конституційної скарги є позитивним кроком до вдосконалення системи конституційного контролю та захисту прав громадян. Однак втіленню на практиці конституційних нововведень перешкоджатиме суперечність окремих норм. Зокрема, обов'язковою умовою для подачі конституційної скарги законодавець визначив використання всіх інших національних засобів юридичного захисту. Проте поняття «всі інші національні засоби юридичного захисту» чинним законодавством України не визначено. Захист прав людини в Україні здійснюють судові, правоохоронні органи, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, народні депутати, Президент України, а тому не зрозуміло, який зміст законодавець закладав у вказану норму, а відповідно, не зрозуміло, яким чином вона може бути реалізована.

Також Закон не визначає, яке судове рішення може бути підставою для конституційної скарги - ухвалене після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України» (щодо правосуддя) чи раніше, що знову ускладнює реалізацію відповідних норм. Зазначена норма потребує уточнення, оскільки, якщо мова йде лише про ті судові рішення, які ухвалені після набрання чинності законом, то це значно звужує обсяг права на конституційну скаргу.

За статтею 147 та пунктом 2 частини першої статті 150 Основного Закону України (у редакції до внесення змін) до повноважень Конституційного Суду України належить офіційне тлумачення Конституції України та законів України, проте внесеними змінами Конституційний Суд позбавлений права тлумачити закони.

Офіційне тлумачення законів України - це специфічна форма захисту прав і свобод людини та громадянина, оскільки здійснюється Конституційним Судом України, що має виключні повноваження у визначених законодавцем сферах. Окрім Конституційного Суду України, подібних повноважень ніхто не здійснює. Повноваження Конституційного Суду України давати офіційне тлумачення законів України пов'язане із захистом конституційних прав і свобод через інститут конституційного звернення. Позбавлення Конституційного Суду права офіційно тлумачити закони негативно вплине на процес реалізації Конституції, адже мова йде саме про випадки, коли неправильним застосуванням тієї чи іншої норми порушуються конституційні права громадян. Тобто органи правозастосування неправильно застосовують законодавчі акти, які більш детально регламентують правовідносини, що врегульовані й Основним Законом на загальному рівні. До внесення змін такі випадки неправильного правозастосування ліквідував Конституційний Суд.

У випадку нездійснення жодним органом функції офіційного тлумачення законів буде обмежено право громадян на захист конституційних прав, що може мати наслідком нереалізованість конституційних норм, що регламентують права людини.

Згідно із внесеними змінами до Конституції Конституційний Суд України втрачає статус єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні. Зазначений статус зумовлений покладеним на Конституційний Суд України

Конституцією України завданням - гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України (стаття 2 Закону України «Про Конституційний Суд України»). Вилучення зі статті 147 Конституції України положення щодо статусу Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції в України може привести до втрати покладеного на нього завдання гарантувати верховенство Конституції України як Основного Закону держави. Нова редакція статті 147 Основного Закону України спрямована на нівелювання правового статусу Конституційного Суду України в механізмі органів державної влади, що може мати наслідком втрату незалежності цього особливого органу державної влади [5], який і без того піддається постійному тиску зі сторони влади.

Позбавлення Конституційного Суду України статусу єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні створить додаткові загрози для належної реалізації виключних завдань конституційної юстиції, може призвести до непередбачуваних наслідків у сфері судового правозастосування та прямо порушує такі принципи правової, демократичної держави, як поділ державної влади, верховенство права, верховенство Конституції України. Зазначене може мати непоправні наслідки для процесу реалізації Основного Закону. По-перше, таке формулювання конституційної норми може використовуватись як маніпуляція з боку влади з метою підкорення Суду своїй волі, в іншому ж випадку, оскільки орган не єдиний, його завжди можна замінити іншим органом. По-друге, можливою є ситуація, за якої розпочався процес ліквідації конституційної юрисдикції в Україні або ж наділення функцією конституційного контролю інших органів влади. Так чи інакше, активізовано дію факторів, які значно ускладнюють реалізацію конституційних норм і позбавляють конституційний правореалізаційний процес дієвих механізмів його гарантування.

Іншим фактором, який, на нашу думку, позитивно впливає на реалізацію Основного Закону, є усвідомлення українським народом власної цінності, самобутності, власної гідності та готовність відстоювати сформовані роками національні цінності. До таких національних ціннісних досягнень належить і Конституція України. Саме підвищення за останні роки рівня суспільної свідомості сприяє тому, що в українському суспільстві сформувались окремі ознаки його як громадянського. Через багатовіковий досвід український народ проявив вміння до самоорганізації досить високого рівня, здатність ухвалення управлінських рішень, розвинулося почуття поваги до Основного Закону, який, за своєю суттю, є здобутком саме української нації, а не української влади. В українському суспільстві дедалі гостріше відчувається потреба добровільного дотримання законів, контролю за виконанням законодавчих приписів усіма його членами, що свідчить про високий рівень самоорганізації суспільства та здатності самостійно забезпечити реалізацію конституційних приписів.

Концепцію людського фактора у праві обґрунтував науковець О. Костенко, який зробив висновки, що право України відрізняється від права країн Європейського Союзу передусім людським фактором, а цей фактор визначається соціальною культурою громадян, які творять законодавство і застосовують його. Отже, проблема узгодження українського права з правом країн Європейського Союзу - це насамперед проблема узгодження соціальної культури громадян України з соціальною культурою громадян країн Європейського Союзу. Особливо актуальною у зв'язку з цим є проблема узгодження української правової доктрини з тією правовою доктриною, на якій основане право країн Європейського Союзу. Без «європеїзації» людського фактора українське право не вдасться узгодити з правом країн Європейського Союзу. Це - утопія. Текст українського законодавства, очевидно, можна узгодити із текстами законодавства країн Європейського Союзу, але без «європеїзації» соціальної культури громадян України, зокрема, без «європеїзації» української правової доктрини, цей текст застосовуватиметься по-українськи, тобто відповідно до стану українського людського фактора» [6, с. 35].

Отже, соціальний або людський фактор відіграє важливу роль у процесі реалізації Конституції України. Він «відповідає» як за нормотворення, так і за виконання правових приписів. Подальший розвиток суспільної правосвідомості та культивування поваги до проголошених Конституцією цінностей лише сприятиме реалізації її положень. Під час запровадження міжнародних стандартів до національної правової системи потрібно також враховувати фактор розуміння та сприйняття суспільством таких стандартів, оскільки без усвідомлення їх реального змісту процес реалізації відповідних норм буде неефективним.

Висновки та пропозиції. Процес реалізації Конституції України піддається постійним впливам різних факторів, як позитивних, так і негативних. Аналіз факторів, що сприяють реалізації Основного Закону, підтвердив, що для ефективного результату їх дії необхідно враховувати умови, у яких такі фактори втілюються в життя. Зокрема, такі умови мають створювати сприятливе підґрунтя, оскільки в іншому випадку нівелюється позитивний ефект від дії таких факторів. Значну роль у цьому процесі відіграє злагоджена взаємодія усіх гілок влади, самостійність і політична незалежність органу конституційної юрисдикції, чіткість та однозначність конституційних норм. Особливе значення також відведено суб'єктивному аспекту - усвідомленню українським народом власної гідності, зберіганню та відстоюванню багатовікових традицій культуротворення та правотворення

Література

конституція державний влада

1. Процюк І.В. Поділ державної влади в розрізі його головних аспектів / І.В. Процюк // Науковий вісник Ужгородського національного університету. - 2015. - №34. - С. 36-40.

2. Окрема думка судді Конституційного Суду України Гультая М.М. стосовно Висновку Конституційного Суду

Размещено на Allbest.ru