Оплата праці державних службовців: міжнародно-правові стандарти

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

Оплата праці державних службовців: міжнародно-правові стандарти

Соколова О.А., здобувач

кафедри правознавства

У статті розглянуто міжнародно-правові стандарти у сфері правового регулювання оплати праці державних службовців. Проаналізовано міжнародні документи стосовно цього питання. З'ясовано, що в законотворчій діяльності потрібно враховувати міжнародні стандарти в царині трудового права та ратифікувати Конвенцію Міжнародної організації праці № 151 «Про захист права на організацію та процедури визначення умов зайнятості на державній службі» (1978) у повному обсязі.

Ключові слова: міжнародно-правові стандарти, міжнародні документи, оплата праці, державні службовці.

В статье рассмотрены международно-правовые стандарты в сфере правового регулирования оплаты труда государственных служащих. Проанализированы международные документы по этому вопросу. Сделан вывод, что в законотворческой деятельности нужно учитывать международные стандарты в области трудового права и ратифицировать Конвенцию Международной организации труда № 151 «О защите права на организацию и процедуры определения условий занятости на государственной службе» (1978) в полном объеме.

Ключевые слова: международно-правовые стандарты, международные документы, оплата труда, государственные служащие.

Sokolova O.A. REMUNERATION OF PUBLIC SERVANTS: INTERNATIONAL LEGAL STANDARDS

The article deals with international legal standards in the field of legal regulation of civil service pay. Analyzed international documents on this issue. It is concluded that in lawmaking should take into account international standards in the field of labor law and ratify the International Labour Organization № 151 “On protection of the right to organize and procedures for determining conditions of employment in the public service” (1978) in full.

Key words: international legal standards, international documents, pay civil servants.

Постановка проблеми. Однією з основних умов інтеграції України до міжнародного співтовариства як рівноправного суб'єкта є відповідність її національного законодавства загальноприйнятим міжнародним вимогам і стандартам.

Сучасний стан розбудови нашої державності характеризується стрімким реформуванням національної законодавчої бази в усіх галузях, у тому числі й у галузі трудового права, відповідно до міжнародних стандартів. Однією з важливих проблем у напрямі вдосконалення трудового законодавства є нагальна необхідність приведення законодавства про реалізацію права на оплату праці як працівників загалом, так і державних службовців зокрема у відповідність із міжнародно-правовими нормами. Для вирішення цієї проблематики необхідним є аналіз загальносвітових тенденцій правового регулювання оплати праці спеціальної категорії працівників - державних службовців та опрацювання загальновизнаних міжнародних норм і стандартів у цій царині.

Кардинальні зміни в політичному й економічному житті нашого суспільства, проголошення однією з основних суспільних цілей побудову правової держави вимагають, щоб нові законодавчі акти, що розробляються і приймаються нормотворчими органами нашої держави, відповідали найвищим вимогам, загальносвітовим стандартам прав людини і міжнародним нормам трудового права. Аджесаме поняття правової держави передбачає серед іншого прерогативу міжнародного права над внутрішнім, верховенство загальнолюдських цінностей. Ратифікуючи міжнародні договори й конвенції, що регламентують права людини та громадянина, ми повинні втілювати з міжнародного трудового права найпрогресивніші норми, що відповідають інтересам людини і дають змогу забезпечити реалізацію всіх прав і свобод, закріплених у Конституції України.

Світовий досвід має велике значення в інформаційному плані та слугує зразком, коли перед нами постає завдання розробки нового законодавства про працю.

У повсякденному житті дедалі частіше доводиться звертатися до міжнародно-правових актів, що пояснюється активною участю нашої країни у житті світового співтовариства, в діяльності багатьох міжнародних організацій, а також широкими міждержавними відносинами. Як зазначає Л.О. Бигич, значення вивчення міжнародних норм полягає в тому, що воно а) надає можливості з'ясувати світові тенденції правового регулювання; б) установлює відповідність норм національного права міжнародним стандартам; в) забезпечує процес подолання колізій як у внутрішньодержавному праві, так і між ним і міжнародним;

г) окреслює напрями взаємодії і взаємовпливу норм національного і міжнародного права;

д) характеризує можливі тенденції розвитку національного права; е) збагачує сучасну

юридичну науку новими висновками і доктринами [1, с. 183, 184]. У трудовому праві багатьох країн з'явилися зовнішні запозичення на підставі трансплантації фрагментів або навіть цілих інститутів права іноземних держав, імплементації у національне право міжнародних конвенцій [2, с. 7].

Особливістю міжнародно-правового регулювання праці є те, що норми міжнародних актів регулюють не безпосередні трудові відносини, а встановлюють певні стандарти в галузі праці, які через їх імплементацію в національному законодавстві кожної країни, що бере в них участь, конкретизуються і наділяються певним правовим механізмом реалізації. Характерними прикладами тут може бути визначення понять права на працю, примусової праці, достатнього життєвого рівня тощо [3, с. 34].

Сьогодні до пріоритетних сфер удосконалення вітчизняного законодавства належить і царина оплати праці.

Міжнародно-правові стандарти оплати праці - це загальновизнані світовим співтовариством соціальні норми і нормативи тривалої дії або їх комплекс, які закріплюють перелік прав людини в царині оплати праці, визначають їх обсяг і зміст, указують на порядок реалізації, щодо яких можливе застосування заходів міжнародного впливу й контролю.

Основними розробниками міжнародно-правових стандартів оплати праці є міжнародні організації універсального (Організація Об'єднаних Націй), спеціалізованого (Міжнародна організація праці) і регіонального характеру (Європейський Союз, Рада Європи).

Метою статті є аналіз міжнародно-правових стандартів оплати праці такої категорії працівників, як державні службовці.

Виклад основного матеріалу. У сфері державної служби як одному зі специфічних видів трудових правовідносин базовими, окрім Загальної декларації прав і свобод людини та громадянина 1948 р. [4] (ч. 3 ст. 23 - працівник має право на справедливу та задовільну винагороду, яка забезпечує гідне існування його самого та його родини і яка, у разі необхідності, доповнюється іншими засобами соціального захисту), Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1968 р. [5] (ст. 6 - держави визнають право на працю, що передбачає право кожної людини на одержання можливості заробляти собі на життя працею, на яку вона вільно погоджується; ст. 7 - держави визнають за кожним право на справедливі та сприятливі умови праці, що включає винагороду, яка б забезпечила, як мінімум, усім працівникам справедливу заробітну плату та рівну винагороду за працю рівної цінності без будь-якої різниці, задовільне існування для них та їхніх сімей), Конвенції МОП № 117 «Про основні цілі та норми соціальної політики» 1962 р. [6] (на жаль, Україною вона не ратифікована. Розділ IV Конвенції встановлює право кожного працівника в судовому порядку або іншому встановленому законом порядку отримати недоплачену йому суму, якщо заробітна плата виплачувалася за нижчими ставками, ніж встановлена мінімальна заробітна плата, право працівника отримувати заробітну плату безпосередньо та регулярно без заборонених відрахувань), № 95 «Про охорону заробітної плати» 1949 р. [7] (ратифікована Україною у 1961 р. Основним принципом Конвенції є своєчасність та повнота виплати заробітної плати, яка охороняється від протизаконної практики відрахувань, затримань виплати тощо. її положення стосуються упорядкування форми виплат, періодичності, днів та місця виплат. Наприклад, ст. 3 передбачає, що заробітна плата виплачується тільки грошима, які мають законний обіг, і виплату у формі векселів, бонів, купонів чи в будь-якій іншій формі, призначеній замінити гроші, що мають законний обіг, буде заборонено), № 100 «Про рівне винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності» 1951 р. [8] (ратифікована Україною у 1956 р. У ст. 1 зазначено, що термін «рівна винагорода чоловіків та жінок» стосується ставок винагороди, визначеної без дискримінації за ознаками статі, ст. 2 - обов'язок держави забезпечити застосування до всіх працівників принципу рівної винагороди чоловіків та жінок за працю рівної цінності), № 111 «Про дискримінацію в галузі праці та занять» 1958 р. [9] (відповідно до мети цієї Конвенції дискримінацією вважається будь- яке розрізнення, недопущення або перевага, що робиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного походження або соціального походження і призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять. При цьому будь-яке розрізнення, недопущення або перевага відносно певної роботи, що ґрунтується на її специфічних вимогах, дискримінацією не вважається. Термінами «праця» й «заняття» охоплюється доступ до професійного навчання, доступ до праці та різних занять, а також оплата й умови праці), являються Конвенція МОП № 151 «Про захист права на організацію та процедури визначення умов зайнятості на державній службі» 1978 р. [10] та Рекомендації МОП № 159 «Щодо процедур визначення умов зайнятості на державній службі» [11].

На жаль, Конвенцію МОП № 151 «Про захист права на організацію та процедури визначення умов зайнятості на державній службі» 1978 р. Україна і досі не ратифікувала, хоча цей документ має надзвичайно важливе правове значення. Так, Конвенція визначила осіб, які перебувають на державній службі суб'єктами трудового національного законодавства: державні службовці користуються такими ж громадськими та політичними і трудовими правами, як і всі інші працівники. Підкреслено, що поширення на державних службовців трудових прав і гарантій їх діяльності має істотне значення для нормального здійснення свободи об'єднання за єдиної умови дотримуватися зобов'язань, визначених їх статутами і характером виконуваних ними функцій.

Необхідність ратифікації Україною цієї Конвенції зумовлюється низкою причин: державний службовець праця

- по-перше, інтеграцією України до Європейського Союзу, орієнтацією на чинні у провідних європейських країнах правові відносини та забезпечення дієвих гарантій трудових прав працівників, адаптацію законодавства України до законодавства ЄС і створення в Україні цивілізованої правової системи;

по-друге, становленням у державі оновленої державної служби - високопрофесійної та ефективної, покликаної захищати права і свободи людини та громадянина, спроможної забезпечувати на високому рівні інтереси держави;

по-третє, оскільки сучасний стан трудового права характеризується як етап його реформування, саме зараз доцільними є зважені наукові прогнози щодо сфери дії норм трудового права і, зокрема, щодо його меж у регламентації праці державних службовців;

по-четверте, необхідністю оптимального поєднання у правовому регулюванні праці державних службовців норм трудового права та законодавства про державну службу, в результаті якого правовий статус державних службовців визначатиметься комплексно.

Слід зазначити, що згідно із ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Положення цієї конституційної норми має надзвичайно важливе зовнішньополітичне і правове значення, особливо в умовах активного входження України у світове співтовариство. По-перше, вони свідчать про вірність України своїм міжнародно-правовим зобов'язанням, які поряд із національним законодавством проголошені обов'язковими для виконання, а також про повагу до норм міжнародного права. По-друге, вони певною мірою дають відповіді на питання практичного застосування положень міжнародних договорів в Україні та їх співвідношення з її чинним законодавством [12, с. 41].

Висновки

Проаналізувавши міжнародне законодавство, можемо дійти висновку, що однією із основних цілей діяльності ООН, МОП, Ради Європи та інших міжнародних організацій є створення таких гарантій заробітної плати, які забезпечать задовільні умови життя людини. Міжнародно-правові стандарти регулювання заробітної плати формуються у результаті співпраці держав у рамках міжнародних організацій універсального (ООН), спеціалізованого (МоП).. і регіонального характеру (Рада Європи). їх розвиток зумовлений потребою оптимального поєднання глобальних, регіональних і національних заходів, метою яких є створення правових регуляторів забезпечення гідного рівня життя людей.

Основними критеріями міжнародно-правового регулювання оплати праці державних службовців є такі:

основоположним принципом у цій сфері є принцип соціальної справедливості та законності;

кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне існування як самої людини, так і її сім'ї;

будь-які відрахування із заробітної плати та виплати дозволяються лише за умов і в межах, продиктованих національним законодавством або визначених у колективних договорах;

доступність та достовірність інформації щодо оплати праці для всіх зацікавлених осіб, передусім для працівників;

обов'язковість загального звіту членів МОП щодо впровадження положень у національне законодавство та виконання обов'язків як у разі ратифікації конвенції, так і в разі нератифікації;

можливість денонсування конвенцій після закінчення певного терміну.

Вважаємо, що становлення інституту оплати праці державних службовців вимагає вивчення досвіду країн Європейського Союзу та міжнародного співтовариства. Наближення законодавчих актів України до міжнародних норм, зокрема у сфері оплати праці, сприятиме правовому забезпеченню заходів щодо інтеграції до європейської спільноти [13].

У законотворчій діяльності потрібно враховувати міжнародні стандарти в царині трудового права. Слід ратифікувати МОП № 151 «Про захист права на організацію та процедури визначення умов зайнятості на державній службі» (1978), оскільки прийняття такого закону надасть змогу Україні засвідчити свою готовність упроваджувати більш високі стандарти прав людини у сфері трудових відносин і надасть додаткових можливостей щодо їх реалізації. Міжнародно-правовими стандартами оплати праці державних службовців є загальновизнані світовим співтовариством соціальні норми й нормативи тривалої дії або їх комплекс, які закріплюють перелік прав цієї категорії працівників у царині оплати праці, визначають їх обсяг і зміст, указують на порядок реалізації, щодо яких можливе застосування заходів міжнародного впливу і контролю. Мета міжнародно-правових стандартів спрямована не на створення єдиного правового регламентування, а на досягнення певного результату, визначеного у відповідних міжнародних документах, що, у свою чергу, передбачає можливість застосовувати механізм імплементації, найбільш прийнятний для тієї чи іншої національної правової системи.

Література

Бигич О.Л. Порівняльне правознавство: природа та методологічне значення: дис. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 /

О.Л. Бигич / ІДП НАН України. - Київ, 2002. - 208 с.

Киселев И.Я. Сравнительное и международное трудовое право: учеб. / И.Я. Киселев. - Москва : Дело, 1999. - 728 с.

Ярошенко О.М. Щодо окремих питань виконання міжнародних договорів про працю / О.М. Ярошенко // Право і безпека. - 2005. - № 4'1. - С. 34-36.

Всеобщая Декларация прав человека (офиц. текст). - Москва : Права человека, 1996. - 16 с.

Международный пакт об экономических, социальных и культурных правах от 10.12.1966 г. : В сб. Междун. защита прав и свобод чел. : сб. документов / сост. Г.М. Мелков. - Москва : Юрид. лит., 1990. - С. 20-32.

Конвенція МОП №»117 «Про основні цілі та норми соціальної політики» 1962 р. // Права людини : міжнар. договори України, декларації, документи. - Київ : Наук. думка, 1992.

Конвенція МОП №100 «Про рівне винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності» 1951 р. // [Електрон.

ресурс]. - Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/ show/993_002

Конвенція МОП №111 «Про дискримінацію в галузі праці та занять» 1958 р. // [Електрон. ресурс]. - Режим доступу : http://zakon0.rada.gov. ua/laws/show/993_161

Конвенція МОП № 151 «Про захист права на організацію та процедури визначення умов зайнятості на державній службі» 1978 р. // [Електрон. ресурс]. - Режим доступу: http:// zakon3.rada.gov.ua/laws/show/993_187

Щодо процедур визначення зайнятості на державнійслужбі: Рекомендація МОП № 159 // Конвенції і рекомендації, прийняті МОП за 1919 - 1956 роки: в 3 т. - Женева : МБП - Т 1. - 1991. - 198 с.

Авер'янов В.Б. Коментар до Конституції України / [В.Б. Авер'янов, В.Ф. Бойко, В.І. Борденюк та ін.] - Київ : Ін-т зак-ва Верхов. Ради України, 1996. - 376 с.

Валецька О.В. Вплив міжнародних норм на розвиток інституту оплати праці в Україні / О.В. Валецька // [Електрон. ресурс]. - Режим доступу: http://www.pravoznavec.com.ua/ регіоіі/агііс1е/16766/%СЕ

Размещено на Allbest.ru