Міжнародний правопорядок: до питання передумов, сфери встановлення і періодизації (теоретичні аспекти)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Проблематика міжнародного правопорядку була і залишається однією із складних і дискусійних в сучасній науці міжнародного права. Увага до цього питання, починаючи з шістдесятих років двадцятого сторіччя і до сьогодні обумовлена цілою низкою потреб і інтересів не тільки науки міжнародного права, але й інших наук, що спрямовані на дослідження міжнародних відносин і зовнішньої політики.

Численні підходи до феномену (категорії) міжнародного правопорядку викликають інтерес і до його окремих аспектів.

На сьогодні, одними з актуальних постають питання щодо цілого комплексу таких теоретичних аспектів, які характеризують феномен сучасного міжнародного правопорядку. У зв'язку з цим вартим уваги є дослідження доктринальних поглядів на декілька ключових питань, зокрема у першу чергу тих, що визначають передумови становлення міжнародного правопорядку, сферу його встановлення і дії, а також питання періодизації.

Передумовами становлення міжнародного правопорядку виступає кілька складових, що визначають існуючий стан і сприяють його формуванню. У доктрині звертається увага на те, що «у кожну конкретну історичну епоху правовий порядок у міжнародних відносинах складається на основі чинних в цю епоху принципів і норм міжнародного права, і відповідно, неминуче відображає, як юридичний зміст цих принципів і норм, так і соціально-політичну сутність і направленість приписів міжнародного права даного історичного періоду». Ґрунтуючись на цьому, варто погодитись із думкою І.І. Лукашука про те, що в кожну епоху «міжнародний правопорядок є історично обумовленим».

Враховуючи, що погляди на це питання значною мірою співпадають то, узагальнюючи, в якості складових становлення сучасного міжнародного правопорядку, зазначимо наступні передумови, визначені у доктрині міжнародного права:

• соціально-політичні,

• соціально-економічні,

• юридичні (спеціально-юридичні, правові).

Таке спільне доктринальне бачення передумов становлення міжнародного правопорядку може обґрунтовуватись однаковими поглядами на виникнення, становлення і розвиток міжнародного права, на яке у свою чергу впливають міжнародно-правові позиції держав. Зокрема, А.П. Мовчан пояснює це такими тенденціями в позиціях держав як «їх намагання до взаємного співробітництва, що продиктовано різними конкретними причинами економічного, політичного та іншого характеру, а також постійною турботою про охорону свого суверенітету і свою політико-економічну незалежність від іноземних посягань і претензій».

Враховуючи, що у переважній більшості наукових робіт зміст передумов не розкриваються авторами, а також беручи до уваги те, що формуванню сучасного стану міжнародного правопорядку сприяють свої передумови, на нашу думку, їх варто визначити наступним чином:

• соціально-економічні передумови (а) глобалізація і спричинені нею потреби і інтереси світового співтовариства; б) економізація міжнародних відносин та спричинені нею процеси; в) міжнародні екологічні потреби і інтереси світового співтовариства; г) розвиток інформаційно-комунікаційних технологій та їх всебічний вплив на потреби і інтереси світового співтовариства);

• політичні передумови.

а) міжнародні політичні потреби і інтереси світового співтовариства;

б) потреби в упорядкуванні міжнародного життя, поведінки держав, народів, міжнародних організацій тощо;

• спеціальні юридичні передумови.

а) «необхідність правової впорядкованості міждержавних відносин; наявність міжнародного права як сукупності норм і правил поведінки, які утворюють струнку систему; наявність суб'єктів міжнародного права як можливих учасників правового порядку та їхній певний юридичний статус; наявність міжнародно-правових відносин, які поєднуються в цілісну, впорядковану систему; міжнародно-правові методи встановлення та підтримки міжнародно-правового порядку;

б) фрагментація сучасного міжнародного права;

в) регіоналізм сучасного міжнародного права).

Отже, узагальнюючи можна зазначити, що в якості передумов становлення міжнародного правопорядку виступають кілька складових, що визначають його існуючий стан і сприяють його формуванню, погляди на які в доктрині міжнародного права переважно співпадають.

Сфера встановлення і дії міжнародного правопорядку. Тривалий час вважається, що сферою встановлення і дії міжнародного правопорядку виступає міжнародне співтовариство. Такий підхід є поширеним.

У доктрині звертається увага на те, що з наукової точки зору є необхідним достатньо чітко відрізняти поняття «світове співтовариство» і «міжнародне співтовариство держав».

«Сучасне світове співтовариство, - як зазначає В.І. Євінтов, - представляє собою форму існування, спосіб організації достатньо цілісної сукупності взаємодіючих між собою учасників міжнародного спілкування». Водночас, міжнародне співтовариство держав - визначається як «інституціоналізована структура з вертикальними і горизонтальними рівнями зв'язків».

Уточнюючи такий підхід, Н.Є. Тюріна зазначає, що «міжнародний правопорядок встановлюється у міжнародному співтоваристві суверенних держав і забезпечує умови існування і функціонування даного співтовариства». При цьому, увага акцентується на тому, що «головним для міжнародного правопорядку є забезпечення умов існування і функціонування співтовариства держав».

Разом з тим, висловлюється думка про те, що актуальним для міжнародного правопорядку ХХІ ст. стає нова категорія - «світова спільнота» (international community).

О.В. Буткевич, наголошуючи на суттєвих змінах в сучасному розвитку міжнародного права, вказує на «укріплення фактору міжнародної спільноти в міжнародному праві ХХІ ст.». Зміна в теоретичному підході виступає результатом дії не тільки глобальних світових процесів, але й їх тривалого і глибокого наукового осмислення. Підтримуючи погляди В. Незабитовського, Б. Симма, І.І. Лукашука, Т.Р. Короткого, А.А. Тринидаде Кандадо, Д. Рафаела, слушно зауважується, що «сьогодні перед системою міжнародного права стоїть завдання переходу від класичного етатизму на позиції права світової спільноти з урахуванням інтересів усіх її учасників».

Поява фактору світової спільноти та нових задач перед міжнародним правом викликають і відповідні вимоги щодо змін у міжнародному правопорядку. Враховуючи зазначене, досить обґрунтованою виступає думка про те, що «для міжнародного правопорядку, що став базуватись (враховувати) фактор міжнародної спільноти (і переходить від етатичних цінностей), необхідно виробити і нові принципи правотворення (міжнародні стандарти, м'яке право) і правозастосування, нові підходи до регулювання міжнародних відносин, в т. ч. конфліктних».

Отже, можна констатувати, що на початку ХХІ ст. сфера встановлення і дії міжнародного правопорядку починає еволюціонувати від категорії «міжнародне співтовариство» до нової категорії - «світова спільнота».

Сутністю міжнародної спільноти, як зазначає О.В. Буткевич, «є те, що

1) вона включає в себе всю сукупність суб'єктів міжнародного права, міжнародний правопорядок юридичний

2) на основі загальних інтересів і правових цінностей (перш за все цінності людської особистості - в цьому міжнародна спільнота має гомоцентричний характер),

3) які проявляються в спільних міжнародних загрозах (загроза правам людини, тероризм, збереження довкілля, міжнародний мир і безпека та ін.), інституті спільної спадщини людства, принципах jus cogens та нормах erga omnes тощо. Правовою основою міжнародної спільноти є міжнародне право, як сукупність положень, спільних, однакових для усіх народів». Особливістю при цьому виступає те, що «в міжнародному праві ХХІ ст. вирізняється риса, яку констатують майже всі дослідники і практики міжнародного права - міжнародна (світова) спільнота стає визначальним чинником сутності і подальшого розвитку цього права».

Разом з тим, варто зауважити, що розвиток такої категорії, як світова спільнота, може стати вагомим чинником не тільки у розвитку міжнародного права, але й значимим чинником у формуванні сучасного міжнародного правопорядку ХХІ ст., оскільки, як зазначає О.В. Буткевич, «висловлюються ідеї від визнання такої спільноти новим вагомим актором міжнародних відносин, до її визнання суб'єктом міжнародного права».

Водночас варто звернути увагу на те, що питання сфери встановлення і дії міжнародного правопорядку охоплює і поширюється на такі категорії, як учасники і сторони міжнародного правопорядку. Окремі дослідники пропонують їх розрізняти. Так, на думку В.Г. Буткевича, «учасниками міжнародного правопорядку можуть бути суб'єкти, які володіють міжнародною правосуб'єктністю в повному обсязі або які володіють лише правоздатністю, дієздатністю або деліктоздатністю чи мають специфічний правовий статус у міжнародних відносинах. Тобто учасниками міжнародного правопорядку можуть бути держави (насамперед), а також нації, народи, міжнародні організації (урядові і неурядові), державо подібні утворення, фізичні особи, транснаціональні компанії та ін.». В свою чергу, «сторонами міжнародного правопорядку є його учасники, які з'являються і зникають, змінюють своє місце та функції в правопорядку, вступають то в одні, то в інші міжнародні правовідносини. Разом з тим, зміни стосовно учасників міжнародного правопорядку не можуть бути необмеженими, безконтрольними.

Таким чином, можна зазначити, що тенденція, яка намітилась у науці міжнародного права щодо поступового переходу від категорії «міжнародне співтовариство» до нової категорії - «світова спільнота», впливатиме значним чином на формування міжнародного правопорядку ХХІ ст. зокрема, у питанні сфери його встановлення і дії.

Періодизація міжнародного правопорядку.

Питання періодизації міжнародного правопорядку не були предметом спеціальних наукових досліджень. Разом з тим, в наукових роботах до нього звертались, характеризуючи окремі аспекти міжнародного правопорядку.

Не дивлячись на те, що міжнародне право виступає основою правопорядку і його періодизація мала б відігравати основну роль, у доктрині було висловлено декілька відмінних поглядів.

Загальним у таких поглядах на питання періодизації міжнародного правопорядку є виокремлення кількох періодів, які автори умовно виокремлюють за значущими, на їх думку, критеріями.

Особливістю у таких поглядах є те, що автори в основу поділу на окремі (відмінні) періоди покладають в якості критеріїв доволі різні за природою ознаки або принципи. Зокрема, в основу поділу на окремі періоди були покладені: показники правомірної діяльності суб'єктів міжнародного права, що виступили основою для розмежування періодів за окремими значимими подіями (Н.Є. Тюріна); ідеї справедливості і безпеки, що стали підставою відмежування окремих визначених періодів (І.І. Лукашук); принцип(-и) розвитку міжнародного порядку, що відокремили певні періоди (Л. Міллер).

Вважаємо за потрібне надати коротку характеристику кожному з них.

В основі періодизації, запропонованої Н.Є. Тюріною, за основу взято показники правомірної діяльності суб'єктів міжнародного права. Наголошуючи на тому, що зміст правомірної діяльності суб'єктів на різних етапах розвитку міжнародного права є неоднаковим, автор доходить висновку про те, що і правопорядок кожного етапу (періоду) має свою специфіку. Виходячи з цього, Н.Є. Тюріна виокремлює: «міжнародний правопорядок дожовтневої епохи, міжнародний правопорядок від Декрету про мир до створення ООН, міжнародний правопорядок епохи ООН». Кожному з них автор надає відповідну характеристику.

Питання періодизації, розглянуті І.І. Лукашуком при дослідженні проблематики міжнародного правопорядку, охопили переважно період ХХ ст. і були зосереджені на характеристиці його концепції (переважно радянської). За основу було взято у якості критеріїв ідеї справедливості (період з 1917 р.) і колективної безпеки (період між світовими війнами та повоєнний період). З цих позицій і була надана характеристика цих визначених періодів.

Запропонований Л. Міллером підхід передбачає визначення і використання головного принципу, яким держави користувались для визначення певного порядку у відносинах між собою. Наголошуючи на існуванні у відносинах між державами принципу «дозволяння» або «невтручання», автор виокремлює відповідний період з середини XVII ст. до першої світової війни, визначивши його як вестфальський (за Вестфальським миром 1648 р.). Принцип міжнародного регулювання, запропонований В. Вільсоном у 1918 р., став основою для виокремлення періоду з часу утворення Ліги Націй до часу сучасної діяльності ООН.

Зазначимо, що висловлені авторські погляди можна вважати спрощеними теоретичними конструкціями для характеристики питання періодизації міжнародного правопорядку. Розбіжності у поглядах не додають єдності у питанні визначення і розуміння періодизації міжнародного правопорядку. Разом з тим відмітимо, що усі зазначені автори окремо виділяють один період - «міжнародний правопорядок епохи ООН» і надають йому власну відповідну характеристику.

Таким чином, дослідивши питання щодо передумов становлення міжнародного правопорядку, сфери його встановлення і періодизації варто зазначити наступне:

• в якості передумов становлення міжнародного правопорядку виступають кілька складових, що визначають його існуючий стан і сприяють його формуванню, погляди на які в доктрині міжнародного права переважно співпадають;

• тенденція, яка намітилась у науці міжнародного права щодо поступового переходу від категорії «міжнародне співтовариство» до нової категорії - «світова спільнота», впливатиме значним чином на формування міжнародного правопорядку ХХІ ст. зокрема, у питанні сфери його встановлення і дії;

• питання періодизації міжнародного правопорядку не були предметом спеціальних наукових досліджень; окремі теоретичні погляди свідчать про певні розбіжності у підходах до цього питання; спільним у поглядах є виокремлення періоду «міжнародного правопорядку епохи ООН».

Размещено на Allbest.ru