Практичні аспекти кримінального провадження на підставі угод

Размещено на http://www.allbest.ru

ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ НА ПІДСТАВІ УГОД

кандидат юридичних наук, доцент,

доцент кафедри кримінального

процесу та криміналістики,

О. В. Кукуюк,

студентка Національного університету

державної податкової служби України

Розкрито актуальні питання правового інституту кримінального провадження на підставі угод. Розглянуто категорії кримінальних правопорушень у провадженнях, де можливе примирення потерпілого з підозрюваним/обвинуваченим, укладання угод про визнання винуватості, а також аналіз судової практики в частині застосування правового інституту угод у кримінальному процесі.

Ключові слова:кримінальне провадження, угода, примирення, визнання винуватості, суд, прокурор, підозрюваний, обвинувачений, потерпілий.

правовий кримінальний правопорушення потерпілий обвинувачений

Расскрыто актуальные вопросы правового института уголовного производства на основании соглашений. Рассмотрены категории уголовных преступлений в производствах, где примирение потерпевшего с подозреваемым/обвиняемым, заключение соглашений о признании виновности, а также анализ судебной практики в части применения правового института соглашений в уголовном процессе.

Ключевые слова: уголовное производство, соглашение, примирение, признание виновности, суд, прокурор, подозреваемый, обвиняемый, потерпевший

Revealed the urgent issues of the legal institution of the criminal proceedings on the basis of agreements. Considered category of criminal offenses in proceedings where possible reconciliation of the victim with the suspect / accused, concluding agreements on the recognition of guilt, and also analysis of judicial practice in the application of the legal institution agreements in criminal proceedings.

Keywords: criminal proceedings, the agreement, reconciliation, recognition of guilt, the court, the prosecutor, suspect, accused, victim.

З прийняттям Верховною Радою України у 2012 році Кримінального процесуального кодексу України законодавцем було введено новий правовий інститут кримінального провадження на підставі угод, який став новелою для вітчизняного кримінального судочинства. Такий правовий інститут позитивно вплинув на розвиток кримінального процесу, оскільки КПК України надав можливість у рамках закону застосовувати домовленості між підозрюваним/ обвинуваченим та потерпілим, чи між прокурором та підозрюваним/обвинуваченим, у зв'язку з цим, стала поширюватися практика вирішення кримінально-правових конфліктів. Такий правовий інститут скорочує процесуальний час, де злочин очевидний та винна особа визнає свою провину, укладати такі угоди можна на будь-якій стадії кримінального процесу до виходу судді у нарадчу кімнату для ухвалення вироку, зменшуються фінансові витрати, скорочується навантаження на слідчі та оперативні підрозділи правоохоронних органів.

Закріплення в кримінальному процесуальному законі правового інституту кримінального провадження на підставі угод є прогресивним кроком України на шляху до європейських і загальноприйнятих в світі стандартів кримінального судочинства та є проявом гармонізації національного законодавства до законодавства ЄС.

Окремі аспекти кримінального провадження на підставі угод, досліджували у своїх наукових працях такі вчені: Тітко І. А., Новак Є. В., Філіна Л. М., Євдокімова О. В., Шкелебей В. А. та ін.

Постійні та стрімкі зміни законодавства, зростання рівня злочинності за останні два роки, реформування судової системи та наявність практичних питань потребують подальших досліджень практичного застосування правового інституту кримінального провадження на підставі угод.

Кримінальний процесуальний кодекс України закріпив два види угод:

1) угода про примирення між потерпілим та підозрюваним/ обвинуваченим;

2) угода між прокурором та підозрюваним/обвинуваченим про визнання винуватості.

Вказані види угод відрізняються процесуальним порядком їх застосування, процедурою ініціювання, змістом та наслідками, що настають після досягнення домовленості у кримінальному провадженні.

Однак угоди про примирення та про визнання винуватості об'єднані спільною метою - спрощення процедури розгляду певної категорії кримінальних проваджень, скорочення загальних процесуальних строків розгляду справи та сприяння економії бюджетних витрат на проведення кримінального судочинства шляхом нездійснення досудового розслідування та судового провадження у загальному порядку відповідно до КПК України. У цьому виражається мінімізація ролі державних механізмів при вирішенні спору [1, с. 145]. Однак, враховуючи «свіжість» правового інституту угод у кримінальному провадженні, необхідно більш повно та грунтовно дослідити цей інститут у контексті практичного його застосування на практиці.

Потрібно чітко розмежовувати сфери укладення угод про примирення та про визнання винуватості у кримінальному провадженні:

1) угода про примирення між потерпілим і підозрюваним/обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення (ч. 3 ст. 469 КПК України);

2) угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним/обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні, в якому бере участь потерпілий, не допускається (ч. 4 ст. 469 КПК України).

Зазначені положення значно розширюють можливості сторін у рамках здійснення процесу і спрямовані на демократизацію та гуманізацію кримінального провадження. Першим практичним питанням, яке виникає при застосуванні цього інституту є ризик зміни правової кваліфікації при складанні угоди всупереч тій кваліфікації, яка міститься в обвинувальному акті, або випливають з фактичних даних, які містяться в матеріалах кримінального провадження. Також існують ризики «юридичної безграмотності» потерпілих, змова на укладання угоди між прокурором та підозрюваним на стадії досудового розслідування на певних умовах, які не відповідають вимогам законодавства.

Проаналізуємо судову практику, яка, на нашу думку, наглядно показує проблемні аспекти застосування угод в кримінальному провадженні.

Так, ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 9 квітня 2013 року по справі № 192/584/8713-к, провадження № 1-кп/192/42/13, було відмовлено в затвердженні угоди про визнання винуватості, укладеної між старшим прокурором прокуратури Дніпропетровської області та обвинуваченою ОСОБА_1. Підставою відмови в затвердженні угоди стало встановлення в ході судового розгляду суперечності стосовно правової кваліфікації вчиненого правопорушення, оскільки в угоді про визнання винуватості було зазначено, що ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, що виразилося у видачі службовою особою завідомо неправдивих документів та внесенні до них завідомо неправдивих відомостей, тоді як у мотивувальній частині обвинувального акта вказано, що дії ОСОБА_1 виразилися у складанні завідомо неправдивих офіційних документів.

Проаналізувавши зміст стст. 471, 472 КПК України, можна визначити, що при укладанні угод про примирення та визнання винуватості в обох випадках суб'єкти їх укладення визначають правову кваліфікацію вчиненого кримінального правопорушення, за яке підозрюваний чи обвинувачений буде нести відповідальність.

У цьому аспекті необхідно вказати на відповідальність, яку покладено на суд кримінальним процесуальним законом, оскільки саме обов'язком суду є встановлення відповідності правової кваліфікації правопорушення викладеним в угоді фактичним обставинам вчинення кримінального правопорушення. Існує загроза того, що прокурор або потерпілий, з одного боку, та підозрюваний/обвинувачений - з іншого, досягнувши угоди про визнання винуватості або примирення, не позбавлені можливості викласти в тексті угоди обставини кримінального правопорушення, зазначивши при цьому зовсім іншу правову кваліфікацію вчиненого правопорушення з метою досягнення можливості укладення такої угоди. Отже, під час здійснення судового розгляду відповідної угоди судам потрібно ретельно перевіряти правову кваліфікацію вчиненого правопорушення, відображену в угоді, з метою недопущення зловживання використання сторонами процесу даного інституту угод у кримінальному провадженні.

Наступним проблемним питанням, на нашу думку, є затвердження угоди у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, стосовно яких кримінальним процесуальним законом не передбачено можливості укладення угод.

Відповідно до ч. 3 ст. 469 КПК України угода про примирення між потерпілим та підозрюваним/обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої і середньої тяжкості та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Тобто у кримінальному провадженні щодо тяжких та особливо тяжких злочинів угода про примирення не укладається, за винятком кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, яке здійснюється щодо кримінальних правопорушень, визначених ст. 477 КПК України.

Водночас є випадки, коли предметом судового розгляду була угода про примирення у кримінальному провадженні щодо тяжкого злочину.

Так, вироком Подільського районного суду м. Києва від 23 вересня 2013 року затверджено угоду про примирення, укладену між потерпілим у справі №9 758/11528/13-к, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №9 1201311005571 від 24.07.2013 року, затверджено угоду про примирення, укладену між потерпілим ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України. Згідно з вироком суду ОСОБА_2 перебувала у приміщенні квартири № 41 по проспекту Г. Гонгадзе, 9-А у м. Києві, маючи умисел на викрадення чужого майна внаслідок пошкодження замків дверей проник до ізольованої кімнати, звідки викрав належне ОСОБА_1 майно.

Прийшовши до висновку, що таке кримінальне провадження є провадженням у формі приватного обвинувачення, суд затвердив угоду. На обґрунтування такого висновку суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки. Разом з тим будь-які дані, що підтверджують такі обставини, у матеріалах провадження відсутні [2].

Також допущення помилок здійснюється при укладенні угод, спеціальним суб'єктом яких є службова особа. Проаналізувавши категорію кримінальних проваджень, спеціальним суб'єктом яких є службова особа, вважаємо доцільно розглянути такий вирок.

Так, вироком Рівненського міського суду від 3 вересня 2013 року по справі №9 569/1428713-к було затверджено угоду про примирення, укладену 28 липня 2013 року між підозрюваною ОСОБА_1 та потерпілою ОСОБА_2 у кримінальному провадженні №912013190010004271 від 24 липня 2013р. ОСОБА_1 визнана винною у в чиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, та призначено їй узгоджене сторонами в угоді про примирення покарання із застосуванням ст. 69 КК У країни, у вигляді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень[3].

Відповідно до ч. 3 ст. 469 КПК України угода про примирення між потерпілим і підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. Відповідно до ч. 1 ст. 477 КПК України кримінальним провадження у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого. У зазначеному вище вироку ОСОБА_ 2 є потерпілою, яка зазнала матеріальних збитків від дій ОСОБИ_1, передбачених ч. 2 ст. 191 КК України. Суб'єктом привласнення і розтрати або заволодіння чужим майном унаслідок зловживання своїм службовим становищем може бути лише службова особа, у цьому випадку ОСОБА_1. Але, враховуючи п. 3 ч. 1 ст. 477 КПК, який закріплює наступне: «Кримінальним провадження у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень,передбачених статтею 191 КК України, якщо воно вчинене особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого». Обвинувачена ОСОБА_1 не підпадає під жодну із зазначених вище категорій, тому в цьому випадку буде відсутнє приватне обвинувачення, як підстава укладення угоди про примирення відповідно до ч. 3 ст. 469 КПК України.

На практиці існують випадки, коли суд відмовляє у затвердженні угоди про визнання винуватості у зв'язку із невідповідністю умов угоди інтересам суспільства та вимогам кримінального законодавства.

Так, ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 14 грудня 2015 року по справі № 753/22682/8/15-к, провадження N° 1-кп/753/857/15, було відмовлено в затвердженні угоди про визнання винуватості, укладеної між прокурором та обвинуваченою особою від 04.12.2015 року [3].

Підставою відмови в затвердженні угоди стало встановлення в ході судового розгляду невідповідності угоди вимогам кримінального закону та невідповідність умов угоди інтересам суспільства. Особа обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 311, ч. 1 ст. 263 КК України.

У даному випадку судом правомірно було відмовлено в затвердженні даної угоди, бо потрібно ураховувати сукупність вчинених злочинів та їх підвищену небезпеку, а також кількість епізодів і ризик рецидиву. При винесенні даної ухвали суд керувався ч. 7 ст. 474 КПК України. Суд перевіряє угоду на відповідність вимогам КПК України та КК України. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо: 1) умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону; 2) умови угоди не відповідають інтересам суспільства; 3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб. У такому разі досудове розслідування або судове провадження продовжується у загальному порядку.

Через наявність спірних та проблемних питань, які виникають у ході судового провадження на підставі угод, було прийнято постанову Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.12.2015 № 13 «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод». Пункт 19 цієї постанови встановлює перелік розділів Кримінального кодексу України, в яких затвердження таких угод не допускається [4]. Тобто законодавець обмежив сфери застосування кожного з видів угод на практиці та детально роз'яснив порядок застосування таких угод у кримінальному процесі, що, на нашу думку, позитивно вплине на судову практику при їхньому затвердженні.

Актуальність застосування правового інституту кримінального провадження на підставі угод підтверджується статистичними даними.

Так, за 10 місяців 2015 року на розгляд судів із обвинувальним актом направлено більше ніж 110 тис. кримінальних проваджень, з них понад 22 тис. (або 20 %) - з укладенням угод під час досудового розслідування. Найбільш активно інститут угод застосовується у Рівненській області (27 %, з них 16 % складають угоди про примирення і 10,8 % - угоди про визнання винуватості), Волинській області (26 %, з яких 15 % укладено угоди про примирення, 11 % - угоди про визнання винуватості), Житомирській області (25 %, з них 14,3 % - угоди про примирення та 10,5 % - угоди про визнання винуватості) [5, с. 131].

Водночас у Харківській області (13 %, з яких 7,3 % - угоди про примирення, 6,6 % - угоди про визнання винуватості), Івано-Франківській області (9,5 %, з них 4,5 % - угоди про примирення та 5 % - угоди про визнання винуватості) та м. Києві (13 %, з яких 6,8 % - угоди про примирення, 6,1 % - угоди про визнання винуватості) спостерігається найнижча кількість кримінальних проваджень, у котрих направлено до суду обвинувальних актів із підписаною між сторонами угодою [5, с. 131]. Підсумовуючи наведене, можна упевнено стверджувати, що правовий інститут кримінального провадження на підставі угод виправдовує ті правові започаткування, які були закладені законодавцем для економії процесуального часу, збалансування правових можливостей між потерпілим та підозрюваним/обвинуваченим, а також можливість у межах закону піти на співпрацю із правосуддям, знаючи наперед встановлену міру покарання.

Проте правовий інститут кримінального провадження на підставі угод покладає на суд зобов'язання перевіряти законність у всіх його розуміннях при затвердженні угод про примирення чи визнання винуватості. У зв'язку з цим необхідно відзначити ту відповідальність, яка покладається на суд кримінальним законодавством. Тому судам потрібно ретельно перевіряти правомірність використання правового інституту угод у кримінальному провадженні, як при затвердженні, так і при відхиленні, тому що повторне звернення з угодою в одному кримінальному провадженні не допускається.

Список використаних джерел

1. Тітко І. Єдність правової природи інституту угод у приватній та публічній підсистемах права України / І. Тітко // Вісник Національної академії правових наук України. - 2014. - № 3 (78). - С. 144-154.

2. Узагальнення практики здійснення судами міста Києва судового провадження на підставі угод за друге півріччя 2013 року-перший квартал 2014 року [Електронний ресурс] // Судова влада України : [офіц. сайт]. - Режим доступу: http://kia.court.gov.ua/sud2690/uzah/28/

3. Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http ://www. reyestr. court. gov.ua/

4. Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод : постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2015 р. № 13 // [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/ laws/show/v0013740-15.

Размещено на Allbest.ru