9

Размещено на http://www.allbest.ru/

Класичний приватний університет

Перманентні складові утворення системи співробітництва територіальних громад в Україні

Р.Ю. Гришко,

аспірант

Досліджено нормативно-правовий регуляторний механізм діяльності територіальних громад та їх взаємодії між собою. Виявлено підходи, елементи та механізми залучення територіальних громад до співпраці. Акцентовано, що нормативно-правова база впливає на діяльність співпраці територіальних громад. Визначено ієрархічність детермінант міжтериторіального співробітництва громад на сучасному етапі становлення реформи децентралізації. Розглянуто причини та форми об'єднання територіальних громад та нормативно-правова підтримка цих кооперацій. Надано принципи збалансованого розвитку та оптимізації фінансових ресурсів співробітництва територіальних громад. Обумовлено шляхи розвитку в сфері перманентних складових утворення системи співробітництва територіальних громад в Україні. Підкреслено диспропорції формування співробітництва територіальних громад, що призводить до конфліктних ситуацій, визначення рівня компетенцій та відповідальності. Зазначено спільний шлях розвитку всіх територіальних громад України, як єдиного базису реформи. Розроблено модель реалізації співробітництва між територіальними громадами. Доведено значущість рівня компетентності в планувані спільної діяльності територіальних громад.

Ключові слова: децентралізація, територіальна громада, співробітництво, державний бюджет, транскордонність, прозорість, рівноправність, законність.

Постановка проблеми. Впроваджена реформа децентралізації сприяла створенню передумов для територіального співробітництва громад, але залишається певна кількість питань. Наразі відсутня модель реалізації територіального співробітництва, що могла б об'єднати зусилля територіальних громад. Відсутність досвіду в формуванні оптимальної моделі співробітництва громад змушує шукати їх, базуючись на базових поняттях та міжнародному досвіду не адаптованому до українських реалій.

територіальна громада правовий механізм

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Різнорівневі моделі імплементації територіального співробітництва громад, базуючись на адміністративно-територіальному устрої, висвітлено в своїх наукових працях

Р. Безсмертним, І. Каліушком, А. Ткачуком, Ю. Ганущаком та ін. В наукових дослідженнях складові децентралізації розглядали А.Б. Гетьман, О.П. Іщенко, Б.М. Данилишин.

Теоретичний та практичний апарат співробітництва громад був зображеним в дослідженнях В.М. Вакуленко, О.С. Ігнатенко, Г.А. Борщ. Основними детермінантами регіонального розвитку були присвячені роботи В. Бабаєва, А. Бутенка, В. Вакуленка, О. Васильєвої, В. Воротіна, В. Керецмана, В. Куйбіди, О. Лебединської, В. Мамонової, М. Орлатого, Р. Плюща та ін. Однак, не має в наявності уніфікованих підходів в реалізації співробітництва між територіальними громадами та їх балансуванні в разі співробітництва різних територіальних громад по економічному розвитку та адміністративно-територіальному устрою.

Метою статті є обґрунтування та виявлення основних шляхів співробітництва між громадами, їх рівнем взаємодії, аналіз нормативно-правової бази, що впливає на діяльність співпраці територіальних громад; визначення ієрархічність детермінант міжтериторіального співробітництва громад на сучасному етапі становлення реформи децентралізації.

Разом з тим можна додати наступні завдання дослідження: розглянути причини та форми об'єднання територіальних громад та нормативно-правову підтримку цих кооперацій; визначити основні принципи збалансованого розвитку та оптимізації фінансових ресурсів співробітництва територіальних громад; дослідити шляхи розвитку в сфері перманентних складових утворення системи співробітництва територіальних громад в Україні; розробити модель взаємодії між територіальним громадами та детально зобразити їх.

Виклад основного матеріалу. Трансформація відносин між територіальними громадами повинна була стати переламним моментом реінтеграції налагоджених та створення нових економіко-соціальних та соціально-політичних зв'язків. Хоча практика співробітництва між територіальними громадами мала своє місце, але механізм реалізації не мав повного відображення. Співробітнитцво є іншим шляхом економічного зростання, не створюючи нові адміністративно-територіальні одиниці. Ініціаторами утворення нових взаємовигідних зв'язків між громадами можуть бути селищний, міський голова, депутати місцевих рад, а також згідно нормативно-правових норм члени утвореної територіальної громади.

Наразі співробітництво в розрізі використання інструментів децентралізації використовує в своїй роботі незначна кількість територіальних громад. Великі територіальні громади взагалі не мають будь-яких економіко-соціальних та соціально-політичних поштовхів до створення міжтериторіального співробітництва. Низька активність територіальних громад в сфері територіального співробітництва свідчить про:

малоінформованість про переваги територіального співробітництва між громадами та нормативно-правові аспекти укладання договорів між громадами;

правове регулювання механізмів створювання об'єднань заради співробітництва та отримання позитивного ефекту перебуває на початковій стадії становлення;

відсутність можливостей всім отримати кваліфіковану консультацію щодо укладення договорів, угод з іншими територіальними громадами;

отримані навички ведення переговорів в минулому не відповідають сьогоденним потребам співробітництва між громадами [1; 7].

Утворення рівноправних об'єднань між територіальними громадами вимагають наявність розуміння сумісного раціонального використання ресурсів. Але задля ефективного використання бази суб'єктів територіального співробітництва мають бути ефективні управлінські рішення, що втілюють основні перманентні складові утворення системи співробітництва територіальних громади. Комплексність, як один з підходів до співробітництва між громадами, має на меті утворити механізм досягнення управлінських рішень. Співробітництво між громадами має бути варіантом делегування районних повноважень, але оптимальніше використовувати наявні ресурси [2].

Значним критерієм створення можливостей територіального співробітництва між громадами виступає спроможність створювати нові механізми для самооподаткування, для залучення фінансових ресурсів на спільні проекти в партнерстві з іншими територіальними громадами. Даний метод зможе стати короткостроковим підґрунтям старту нового проекту на користь громади. Тому короткострокове, як і довгострокове планування має бути частиною стратегічного бачення розвитку регіону [3].

Створення нових об'єднань задля спільної мети розкриває широкі можливості впроваджувати проекти різних масштабів та типів, одним з яскравих прикладів є “парасолькові”, “касетні” та інституційні проекти, що відображають різні цілі об'єднання територіальних громад.

"Парасольковим" проектам характерні наступні риси: наявність крупних бізнес-компаній; розроблений проект відображає соціально-відповідальну стратегію бачення розвитку громади та домовленість з місцевими органами влади; даний проект реалізується за допомогою коштів компанії та місцевого бюджету. Зацікавленість компанії полягає в розвитку майбутніх працівників даної компанії, але також проект має на меті вирішити нагальні проблеми громади.

"Касетні" проекти здійснюються під юрисдикцією адміністративно-територіальних одиниць функціонування громади; метою даного проекту є залучення кращих практик для отримання кращого результата. Дані проекти представляють собою копіювання кращих практик місцевого самоврядування. Фінансуванням таких проектів виконується громадами, що приймають участь в даному проекті, та регіональними фондами, створеними з місцевих бюджетів для виконання даних проектів.

Інституційний проект слід характеризувати як взаємовідносини між окремими індивідами чи групами для реалізації проекта, що буде оформлений документально, а об'єктом даного проекту буде інституція. Тому, можна сказати інституційний проект є створення нового функціоналу спільного органу управління [4].

Вживання механізмів співробітництва між територіальними громадами є обумовленим кроком, що характеризується наступними чинниками:

наявність частковості ресурсної бази територіальної громади, щоб вирішити соціально-економічні та соціально-політичні проблеми, реалізувати інвестиційні проекти, недостатню інтегрованість всіх економічних суб'єктів діяльності на території громади;

потреби в наданні якісних послуг постають головним питанням перед місцевим органами влади, що спонукають до спільного рішення шляхом співробітництва з громадою;

збільшення ефективності економічної діяльності великих та середніх підприємств шляхом залучення людського ресурсу з декількох громад, що буде впливати на пришвидшення економічного зростання, як громад та і самого підприємства [5].

Форми співробітництва громад мають різний характер імплементації в процесах децентралізації. Серед них треба вирізняти наступні форми реалізації територіального співробітництва:

1) Неформальне - характерне відсутністю будь-яких юридичних оформлень, що не передбачають юридично-завірених документів. Ділові зустрічі високопосадовців, таких як мери, службовці чи технічні комітети, вирішують багато економічних проблем, питань щодо міського планування та захисту довкілля;

2) Слабо формалізоване - характерне юридичне закріплення відносин між територіальними громадами, що базується на контракті чи договорі. Юридичні документи можуть нести закріплені в документах численні проекти та функціональні зобов'язання по цим проектам.

3) Комунальне співробітництво - характерне співробітництво між громадами в сфері публічного управління та надання послуг, таких яких водозабезпечення, утилізація відходів, водовідведення, а також інфраструктури, або ж надання послуг комунальними закладами. Співробітництво в даній сфері має враховувати ідентичність даних об'єктів та юридичну закріпленість в договорах чи контрактах між територіальними громадами. Впровадження чи створення нових механізмів управління комунальними структурами має бути чітко формалізованим, їх відношення до моноцільових чи багатоцільових [6].

Згідно закону України "Про добровільне об'єднання територіальних громад" можемо віднести наступні дії до перманентних складових утворення системи співробітництва територіальних громад:

1) Створення сприятливих умов для делегування повноважень інститутом співробітництва одним з учасників об'єднання для поставленої мети, зокрема на вирішення короткострокових, середньострокових чи довгострокових проблем та отриманням належних ресурсів для здійснення поставленої мети.

2) Створення координаційного центру для спільного управління діяльністю суб'єктів чи об'єктів на визначений термін, акумулюючи ресурсну базу, для вирішення поставленої мети.

3) Надання фінансових ресурсів спільним об'єктам співробітництва, установам чи комунальним організаціям територіального співробітництва громад.

4) Створення нових організацій чи комунальних підприємств для реалізації поставленої мети та одержання позитивного результату.

5) Компонування нового публічного органу для спільного виконання повноважень.

Рівень співробітництва повинен бути більш формалізованим між територіальними громадами для здійснення ефективної діяльності та виокремлені компетенції згідно рівневого співробітництва між громадами [8].

В моделі реалізації співробітництва між громадами (рис. 1), розробленої на основі джерел [1 - 10], зображено чотири блоки, що відповідають за різні функціональні відносини та результати співробітництва між територіальними громадами.

Перший блок характеризує форми самого співробітництва та їх реалізацію, що можна розділити на рівні функціональних можливостей та рівень відповідальності основних суб'єктів - представників територіальної громади, до складу яких можуть входити міста, селища та села. А також надані основні принципи створення об'єднань міжтериторіального співробітництва.

До другого блоку відноситься сам процес створення міжтериторіальної співпраці, його етапи та варіанти перебігу процесу інтеграції можливостей територіальних громад.

До третього блоку відносяться можливі негативні та позитивні результати, але окремо виділено переваги інструментарію міжтериторіальної співпраці. В останньому блоці відображено фінансову складову співпраці між територіальними громадами.

Наступні терміни, такі як ЦОВ означають центральні органи влади, МОВ-означає місцеві органи влади, ФДЦ - це фінансова децентралізація та МГ-місцева громада.

Рис. 1. Модель реалізації співробітництва між громадами

В цілому, можемо сформувати наше бачення данної моделі реалізації відносин між територіальними громадами, як широкий набір факторів, методів, інструментів та шляхів розвитку міжтериторіальної співпраці громад, але визначаючи певний комплекс набору з цього переліку елементів, необхідно враховувати всі наступні подальші дії в разі невдалого вибору та призупинити даний процес при мінімальних витратах з усіх сторін, які беруть участь у міжтериторіальній співпраці на просторах української держави. Ми повинні додержуватися балансу можливостей та наявних ресурсів в громаді, зокрема фінансових можливостей та економічно активного населення.

Висновок. Хоча було прийнято ряд законів, що створювали прецеденти позитивного економічного зростання співробітництва територіальних громад, наразі маємо неоднозначність ситуації щодо реалізації політики децентралізації та її окремих елементів. Трансформація відносин, як в межах однієї територіальної громади, так і за її межами, можуть мати потужний стимул створювати новий інструментарій для зростання всіх секторів, як однієї громади так і всіх громад в цілому. Зміна форми та набуття відносин між громадами більшої динамічності не повинно стати фрагментарним явищем, повинно характеризувати довгострокові зміни в економічному зростанні української держави.

Тому, об'єднання громади заради спільної мети допоможе вирішити ряд проблем та покращити сервісні послуги, що надаються органами місцевого самоврядування. Міжтериторіальне співробітництво може мати неабиякий потенціал, але й з іншого боку, негативний влив на слабшу громаду, тому, при формуванні відносин між територіальними громадами необхідно балансувати між сильними та слабкими сторонами територіальних громад.

Однак, аналізуючи досліджуваний матеріал, існує тенденція до створення більш крупних територіальних утворень, завдяки яким можна реалізовувати глобальнішу політику. Сьогоденні виклики змушують Україну змінювати свій вектор децентралізації в бік укрупнення та кооперації територіальних громад. Наступні дослідження повинні характеризувати можливі зміни в територіальному співробітництві та відображати нові перманентні складові утворення системи співробітництва територіальних громад в Україні.

Список літератури