Організація соціального захисту і підвищення доходів сільськогосподарського населення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Організація соціального захисту і підвищення доходів сільськогосподарського населення

Постановка проблеми. Ринкова економіка сама по собі не може забезпечити справедливий розподіл доходів. Вона приводить до їх диференціації, в результаті чого частина населення опиняється за межею бідності, спричиняючи потребу у соціальному захисті. Соціальний захист населення, з однієї сторони, є комплексом економічних, соціальних та правових заходів і сукупністю інститутів, що забезпечують усім громадянам країні рівні можливості для підтримання певного рівня життя, а також підтримку окремих соціальних груп населення, а з другої комплексом законодавчо закріплених гарантій, які протидіють дестабілізуючим факторам. Соціальна захищеність включає систему заходів, що захищають будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації в результаті безробіття, хвороби, виробничої травми, народження дитини, інвалідності, старості тощо, а також надання медичних послуг та допомоги сім'ям з дітьми.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемам удосконалення системи соціального захисту населення в умовах здійснення структурних перетворень економіки України і підвищення доходів сільськогосподарського населення присвячені праці багатьох вчених, таких як: Бен- дасюк О., Деречинський Ю., Куліков Ю., Скура- тівський В.

Незважаючи на значну кількість публікацій зі згаданих проблем, на сьогодні залишаються актуальним питання щодо формуванням дієвого механізму управління соціальним захистом населення та перспективи формування доходів сільськогосподарського населення в умовах економічної дестабілізації в Україні.

Метою статті є аналіз існуючої системи соціального захисту сільськогосподарського населення як системи управління соціальними ризиками суспільства, виокремлення її основних складових та визначення напрямів її вдосконалення.

Виклад основного матеріалу. В умовах становлення ринкової економіки в Україні держава бере на себе зобов'язання і відповідальність реального гаранта соціальних прав своїх громадян і формує законодавчу базу соціального захисту населення. Ця функція держави стає особливо важливою у період виникнення та розгортання криз, коли уповільнення економічного зростання веде до згортання більшості соціальних програм. Саме тому проведення виваженої соціальної політики, спрямованої на забезпечення стабільності суспільного життя, створення передумов функціонування його основних інститутів та покращення якості життя населення, актуалізується в сучасних умовах господарювання.

Отже, соціальний захист -- це система державних заходів щодо забезпечення належного матеріального та соціального становища громадян у разі виникнення несприятливих умов, а саме: повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законодавством України. В практиці здійснення політики соціального захисту прийнято виділяти три його основні рівні (рис. 1).

Рис. 1. Форми та суб'єкти здійснення соціального захисту за основними його рівнями

Джерело: розроблено автором з використанням матеріалів [1]

Основними економічними заходами держави є:індексація

доходів, заробітної плати, пенсій, стипендій під час інфляції і зростання індексу цін на товариі послуги; надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим громадянам і сім'ям, одиноким матерям у разі втрати годувальника; матеріальне забезпечення при досягненні пенсійного віку; підтримка населення під час стихійного лиха, екологічного надзвичайного стану. Для цього державою створюються різні спеціальні фонди соціального захисту населення.

Залежно від призначення заходів формується і структура системи соціального захисту, яка включає соціальне забезпечення, соціальні гарантії держави населенню, соціальну допомогу, соціальне страхування (табл. 1).

Таблиця 1 Характеристика структурних елементів системи соціального захисту населення

Основний зміст державної політики соціального захисту працездатного населення зводиться до створення необхідних умов підвищення кожним працівником власного добробуту за рахунок особистого трудового вкладу, підприємництва, ділової активності. З урахуванням стану економіки держава здійснює захист від зростання цін товарного дефіциту для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму. Державне регулювання здійснюється шляхом реалізації таких заходів: визначення мінімальної заробітної платні, мінімальних споживчих бюджетів, прожиткового мінімуму; створення державних і недержавних пенсійних фондів та фондів соціального захисту; зміни умов оплати праці, розробки нової системи пенсійного забезпечення, допомог, стипендій, окладів у бюджетних організаціях і установах та їх фінансове забезпечення; запровадження системи індексації доходів і збережень населення; розробки загальнодержавних і регіональних програм допомоги окремим верствам населення; реалізації заходів щодо захисту внутрішнього споживчого ринку; запровадження компенсаційного механізму для населення у зв'язку з підвищенням цін на товари і послуги.

При регулюванні доходів населення враховується низка показників, зокрема рівень мінімальної заробітної плати, тарифна система оплати праці, пенсійне забезпечення та ін. Серед наукової спільноти існує широке та вузьке трактування поняття доходів як сукупності грошових, натуральних та лише грошових надходжень населення за певний період часу відповідно. До основних видів доходів належать: номінальні, реальні; первинні, вторинні; доходи від поточної діяльності, активів, соціальні доходи та ін.

Доходи є головним джерелом задоволення матеріальних і духовних потреб та подальшого розвитку індивіда. Їх формування відбувається в результаті розподілу (первинні) та перерозподілу (вторинні) створених в суспільстві благ. До первинних належать заробітна плата та надходження від підприємницької діяльності, які є головним джерелом доходів економічно активного населення. Крім зазначених вище доходів, працюючі особи можуть отримувати і вторинні доходи -- від власності на капітал, землю, природні ресурси, трансфертні платежі. Роль останнього виду надходжень особливо зростає у перехідній економіці, коли захисту з боку держави потребує, поряд з безробітними та економічно неактивним, й зайняте населення. Головними джерелами доходів економічно неактивних індивідів є соціальні трансферти (пенсії, субсидії, допомоги тощо); надходження від власності та продажу продукції особистого підсобного господарства.

Вивчення міжнародного досвіду функціонування ринкових механізмів перерозподілу суспільних благ дозволило окреслити основні напрями вдосконалення державної політики у соціальній сфері України: проведення постійного моніторингу соціально-трудових процесів; законодавче закріплення філософії повного використання індивідом власних можливостей; вирівнювання пенсійного віку для чоловіків та жінок з поступовим його підвищенням; активізація політики експорту робочої сили через механізм державного регулювання з метою зростання рівня доходів від найманої праці; гармонійне поєднання адресних та універсальних форм соціальної допомоги, спрощення механізму їх надання.

Рівень заробітної плати -- показник добробуту компанії, галузі бізнесу та країни в цілому. Заробітна плата являє собою один з основних факторів соціально-економічної життя кожної країни, колективу, людини. Середня заробітна плата -- економічний показник, характеризує розмір нарахованої заробітної плати, що припадає на одного працівника підприємства, організації, галузі народного господарства. Вона визначається діленням загальної суми нарахованої заробітної плати, тобто фонду заробітної плати, на серед- ньооблікову чисельність працівників. Заробітна плата є найважливішим стимулюючим фактором інноваційної діяльності, яка дуже необхідна для економіки будь-якої країни. Динаміку номінальної та реальної заробітної плати 2010-2015 рр. характеризують дані табл. 2.

Таблиця 2 Середньомісячна реальна та номінальна заробітна плата найманих працівників України у 2010-2015 рр., грн

Джерело: розроблено за даними [2]

Середньомісячна реальна заробітна плата в Україні у 2015 р. знизилася на 20,2% порівняно із 2014 р. Водночас, за даними таблиці, середньомісячна номінальна заробітна плата українців у 2015 р. порівняно з 2014 р. зросла на 20,5% і становила 4195 грн (рис. 2).

Рис. 2. Темпи приросту (зменшення) номінальної та реальної заробітної плати в Україні

Джерело: розроблено автором

На рівень заробітної плати впливають соці- ально-відтворювальні фактори. Вони визначають величину заробітної плати, тобто вартість життєвих засобів, необхідних для нормального відтворення робочої сили. Таких коштів має бути достатньо не тільки для відновлення працездатності працівника, але і для утримання непрацездатних членів його сім'ї [3].

У першому півріччі 2014 р. і 2015 р. найбільшу частку доходів домогосподарств (близько 50%) складали доходи від зайнятості та соціальні доходи. Мінімальна заробітна плата поступово зростала: на кінець 2012 р. -- 1 134 грн, 2013 р. -- 1 218 грн, 2014 р. -- 1 218 грн, 2015 р. -- 1 378 грн та з 1 грудня 2016 р. -- 1 б00 грн [2,4].

Аналізуючи середньомісячну заробітну плату штатних працівників сільського господарства у 2015 р.- січні-червні 2016 р. можна спостерігати темпи її підвищення. Найвищий рівень заробітної плати протягом січня-червня 2016 р. отримували працівники сільського господарства в Києві, Закарпатській, Івано-Франківській, Київській, Львівській областях. Проте темп підвищення номінальної заробітної плати був значно меншим за темпи зміни рівня інфляції, девальвації, податкового навантаження, тому значна частина населення відчула себе біднішою. Крім того, суттєво зменшилися доходи від активів. Серед наслідків значної нерівномірності розподілу доходів відзначимо: скорочення середнього прошарку населення як основи економічної політики, поглиблення проблем бідності, збільшення обсягу соціальних виплат у державному бюджеті, зростання соціальних втрат через професійну декваліфікацію, збільшення явищ соціальної патології, руйнування людського капіталу, соціальну та політичну напругу в суспільстві тощо. Оскільки дохід населення є провідним чинником соціальної стабільності країни, то із збільшенням доходу закономірно мають зростати витрати на соціальні заходи. В Україні однією з основних перешкод подальшого соціально-економічного розвитку залишається саме дефіцит сучасних, конкурентоспроможних, продуктивних робочих місць, на яких виконання трудових функцій може і має гідно оплачуватися [5].

Також варто виділити пасивні і активні заходи підтримки доходів, які містить соціальний захист. Пасивними заходами є соціальна допомога, активними -- соціальне страхування (тобто забезпечення доходів у випадку втрати працездатності чи роботи), лікування та профілактика хвороб, а також сприяння освіті й підвищенню кваліфікації [6].

Таблиця 3 Середньомісячна заробітна плата штатних працівників сільського господарства у 2015- січні-червні 2016 рр.