Питання удосконалення понятійно-категоріального апарату проблематики забезпечення соціальної безпеки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія державного управління при Президентові України

Кафедра глобалістики, євроінтеграції та управління національною безпекою

Питання удосконалення понятійно-категоріального апарату проблематики забезпечення соціальної безпеки України

аспірант Г.М. Савранська

Анотація

У статті уточнено статус та зміст понять «державне управління соціальним партнерством», «публічна політика соціального партнерства», «механізми розробки та реалізації політики соціального партнерства», «система соціальної безпеки», «система забезпечення соціальної безпеки», «механізм державного управління соціальним партнерством в контексті забезпечення соціальної безпеки» в категоріальній сітці теорії державного управління.

Встановлено взаємозв'язок та ієрархія зазначених понять, які мають стати головними структурно-функціональними факторами формування ієрархії: «Стратегія сталого розвитку - Стратегія національної безпеки - Стратегія соціальної безпеки - концепція та державна цільова програма» і, відповідно, визначено зміст, призначення та спрямованість вказаних документів.

Ключові слова: державне управління соціальним партнерством, публічна політика соціального партнерства, механізми розробки та реалізації політики соціального партнерства, система соціальної безпеки, система забезпечення соціальної безпеки, механізм державного управління соціальним партнерством в контексті забезпечення соціальної безпеки.

Annotation

The article is made more exact the status and meaning of conceptions "public administration by social partnership", "public policy of social partnership", "mechanisms of working out and realization of social partnership policy", "social security system", "system of providing of social security", "mechanism of public administration by social partnership in the context of providing of social security "in the categorical net of public administration theory.

It is established the interrelation and hierarchy of these concepts, which might become the main structural-functional factors of forming hierarchy: "Sustainable Development Strategy - National Security Strategy - Strategy of social security - the concept and the state target program" and therefore it is determined the content, purpose and focus of these documents.

Keywords: public administration by social partnership, public policy of social partnership, mechanism of working out and realization of social partnership policy, social security system, system of providing of social security, public administration by social partnership in the context of providing of social security.

Постановка проблеми в загальному вигляді. Дослідження процесів забезпечення соціальної безпеки України стає дедалі складнішим через відсутність єдиної думки серед науковців у методологічному осмисленні термінів, які дають змогу сформулювати проблеми забезпечення соціальної, а також приймати адекватні державно-управлінські рішення у цій специфічній сфері.

Ця обставина й визначає зв'язок загальної проблеми з найбільш важливими науковими та практичними завданнями дослідження питання подальшого уточнення базисних понять державного управління соціальною безпекою.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. На підставі аналізу актуальних досліджень і наукових публікацій, енциклопедичної та довідкової літератури [1-5] можна дійти висновку, що проблеми удосконалення понятійно-категоріального апарату проблематики забезпечення соціальної безпеки стали об'єктом досліджень таких вітчизняних науковців як Л. Весельської, А. Колота, О. Кретковської та ін. Серед науковців тривають дискусії щодо методологічного обґрунтування понятійно-категоріального апарату проблематики забезпечення соціальної безпеки, визначення його сутності, змісту, структури. Характер зазначених дискусій свідчить про потребу об'єктивного обґрунтування процесів операціоналізації понять і категорій державного управління. Недостатня наукова обґрунтованість, досить широка інтерпретація понять і категорій визначають необхідність синтезування теоретичних положень щодо формування понятійно-категоріального апарату проблематики забезпечення соціальної безпеки, який віддзеркалює специфіку явищ і процесів у цій сфері.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Аналіз чинного законодавства України з питань забезпечення національної безпеки [6] дозволяє констатувати відсутність офіційного визначення понять «державне управління соціальним партнерством», «публічна політика соціального партнерства», «механізми розробки та реалізації політики соціального партнерства», «система соціальної безпеки», «система забезпечення соціальної безпеки», «механізм державного управління соціальним партнерством в контексті забезпечення соціальної безпеки». Зазначена проблема стримує розробку і впровадження сучасних технологій забезпечення соціальної безпеки, не сприяє підвищенню ефективності системи забезпечення соціальної безпеки.

Метою статті є удосконалення понятійно-категоріального апарату проблематики забезпечення соціальної безпеки України.

Виклад основного матеріалу. В науковому дискурсі галузі державного управління під соціальною політикою розуміють комплекс заходів, який охоплює різноманітні напрями соціальної сфери суспільства і здійснюється державними та громадськими організаціями з метою підвищення добробуту й надання соціального захисту різним верствам населення. Проводячи соціальну політику, держава виконує такі функції: а) соціальне відтворення населення; б) регулятивну, яка полягає в намаганні держави стимулювати активну діяльність особистості, соціальних груп за допомогою правових, економічних, моральних важелів, внаслідок чого люди стають здатними до самоорганізації та самозахисту; в) соціально-захисну, з якою пов'язані соціальні гарантії держави, забезпечення соціальних прав громадян у разі зниження матеріального рівня життя, втрати роботи, працездатності, старіння, інших ситуацій, які супроводжують людину від народження до смерті; г) соціально-адаптивну, згідно з якою держава має дотримуватися принципу соціальної справедливості, враховувати в своїй політиці реакцію населення, громадську думку, підтримувати свій авторитет серед населення, впливати на формування ціннісної свідомості суспільства, узгоджувати інтереси, регулювати правовими засобами конфлікти в суспільстві, забезпечуючи його усталений розвиток [3, с. 657].

Аналіз функцій держави при проведенні соціальної політики дозволяє виокремити напрями соціальної політики: 1) забезпечення процесу формування соціального капіталу та системи соціального партнерства, виникнення та функціонування яких змінює характер економічних відносин між основними суб'єктами суспільного виробництва, викликає до життя потребу в соціальній відповідальності бізнесу, веде до трансформації системи інтересів, мотивації до праці; 2) формування соціально-захисних систем соціальної політики, що представлено низкою відомих концепцій: базових потреб людини, добробуту, соціальної безпеки, прав людини, людського розвитку та ін. [4, с. 203]. Тобто, соціальна політика передбачає визначення підходів, принципів та механізмів забезпечення соціальної безпеки, формування (уточнення) системи національних інтересів у соціальній сфері та виявлення (прогнозування) загроз щодо їх реалізації, визначення національних пріоритетів та стратегічних завдань держави щодо створення (реформування) системи забезпечення соціальної безпеки та її ресурсного забезпечення (фінансового, матеріального, інтелектуального).

Отже, соціальна політика виступає як зовнішня форма вираження соціальної функції держави і є комплексною характеристикою державного управління, що включає доктринальну, нормативну, організаційну, інструментальну, процедурну складові.

Найважливішими інструментами розробки та реалізації соціальної політики є соціальне партнерство та соціальний діалог [7, с. 210].

У вітчизняному науковому дискурсі під соціальним партнерством розуміють: 1) систему правових і організаційних норм, принципів, структур, процедур, спрямованих на забезпечення взаємодії між найманими працівниками, роботодавцями, державними органами влади та іншими інститутами в регулюванні соціально-трудових відносин на національному, галузевому, регіональному рівнях та рівні підприємств [2, с. 145-146]; 2) систему інститутів, механізмів і процедур, які підтримують баланс інтересів сторін, що беруть участь в переговорах про оплату та умови праці, сприяють досягненню взаємоприйнятного компромісу для реалізації як корпоративних, так і загальносоціальних цілей [5, с. 555].

Отже, соціальне партнерство передбачає взаємодію різних сил суспільства, перш за все праці і капіталу, досягнення ними взаємоприйнятних компромісів при вирішенні проблем, які торкаються спільних інтересів. При цьому позиції партнерів можуть не співпадати або навіть бути діаметрально протилежними, що може призвести до конфліктів і соціальної дестабілізації. Відповідно, метою соціального партнерства є уникнення таких ситуацій, використовуючи арсенал різних матеріальних, моральних, політичних, юридичних засобів врегулювання наявних проблем. Важливе значення в цьому має відігравати державне управління соціальним партнерством під яким пропонуємо розуміти діяльність держави, яка спрямована на створення умов соціального партнерства й включає в себе: формування системи соціального партнерства, розробку та реалізацію політики соціального партнерства.

Формування системи соціального партнерства здійснюється відповідно до єдиних принципів, сформульованих Міжнародною організацією праці (МОП), а також згідно законодавчих і нормативно-правових актів конкретної країни.

Діяльність МОП носить гуманістичний характер. Вона націлена на всіляке сприяння розвитку підприємницьких начал в економіці. Однак це здійснюється при найважливішій умові: вироблення соціально-економічних і юридичних механізмів, з одного боку, повинне сприяти розширенню й розвитку підприємництва, але одночасно, з іншого боку, не повинне дозволяти розвиватися йому за рахунок посилення експлуатації трудящих, обмеження їхніх прав і інтересів. У цих цілях МОП розробляє певні правила поведінки - найважливіші регулятори ринкових та інших відносин між працівниками і роботодавцями, державою й організаціями трудящих, державою і підприємницькими структурами. Це реалізується у вигляді нормативних і рекомендаційних актів міжнародного рівня у різних сферах підприємництва і соціальної сфери - Конвенцій і Рекомендацій МОП.

Конвенція МОП - це документ, що стає обов'язковим для виконання (у контексті дотримання викладених у ньому трудових норм) державою-членом МОП після його ратифікації - прийняття на себе зобов'язань по розробці й реалізації необхідних заходів щодо дотримання її положень. У них розкриваються найважливіші питання про свободу об'єднань працівників і роботодавців, їхнього права на колективні переговори, колективні договори й угоди; про форми й методи співробітництва між владними структурами, організаціями трудящих і підприємців; про шляхи досягнення згоди, примирення, компромісу й консенсусу.

Рекомендація МОП - необов'язковий для виконання документ, який слугує вихідною позицією у сфері політики, законодавства й практики, але їх бажано враховувати при розробці національного законодавства.

За час свого існування МОП створила концепцію соціального партнерства, прийняла найважливіші нормативні документи, що становлять свого роду Міжнародний кодекс праці. У них дана розгорнута правова основа соціального партнерства, сформульовані положення про правовий статус сторін партнерських відносин, хоча формулювання самого терміна «соціальне партнерство» відсутнє.

Ґрунтуючись на нормативних документах МОП перелічимо міжнародні принципи, які з певною часткою допущення можна назвати принципами соціального партнерства. До них відносяться: принцип свободи асоціації; принцип автономії суб'єктів трудових відносин; принцип «трипартизму»; принципи системності співробітництва на різних рівнях реалізації політики зайнятості й праці (національний, територіальний, галузевий, професійний); принцип добровільного й рівноправного партнерства; принцип попередження соціальних конфліктів шляхом проведення консультацій і добровільних колективних переговорів; принцип обов'язковості й належного виконання суб'єктами взаємодії колективних угод і договорів, укладених у результаті добровільних колективних переговорів; принцип добровільних, примирливих процедур і арбітражного розгляду трудових-соціально-трудових конфліктів [5; 7].

Практична реалізація принципів соціального партнерства - важливе завдання публічної політики соціального партнерства . Вона припускає облік не тільки своїх інтересів, але рівною мірою інтересів партнерів. А це вимагає чималих зусиль, терпіння, уміння йти на компроміс. Досягнення ж такої погодженості інтересів і дій приносить досить відчутні й цінні плоди - згладжується поляризація суспільства, підвищується економічна активність всіх учасників творчого процесу, зростає стійкість, як політична, так і соціальна, створюються умови для прогресивного розвитку суспільства.

Під публічною політикою соціального партнерства пропонуємо розуміти дії системи органів публічної влади згідно з визначеними цілями, напрямами, принципами розв'язання проблем соціального партнерства.

Систему розробки та реалізації політики соціального партнерства пропонуємо умовно представити сукупністю механізмів її розробки та реалізації. соціальний партнерство державний діалог

Механізми політики соціального партнерства визначаються через поняття цикл політики, до якого відносяться наступні фази [8, с. 42]:

1) Визначення проблеми / Встановлення порядку денного.

2) Розробка альтернативних варіантів політики / Формування політики.

3) Пошук шляхів розв'язання проблеми / Вибір найприйнятнішого варіанта політики.

4) Проектування політики.

5) Впровадження політики та моніторинг процесу її здійснення.

6) Оцінювання політики. Визначання наступної проблеми, що потребує втручання держави.

Під механізмом розробки політики соціального партнерства пропонуємо розуміти: 1) на соціально-політичному рівні - систему політичної діяльності, спрямовану на вироблення цілей, напрямів, принципів розв'язання проблем соціального партнерства; 2) на структурно-організаційному рівні - систему закладів і організацій, що виробляють цілі, напрями, принципи розв'язання проблем соціального партнерства; 3) на технологічному рівні - сукупність принципів, форм і методів впливу та технологій, що застосовуються з метою вироблення цілей, напрямів розв'язання проблем соціального партнерства. Механізм розробки політики соціального партнерства включає в себе пакет концептуально-настановчих документів, нормативно-правову базу, систему прийняття рішень, систему програмно-цільового планування.

До суб'єктів розробки політики соціального партнерства належать:

1) законодавчі (представницькі) органи влади;

2) органи виконавчої влади;

3) суб'єкти політичного процесу (партії, громадські об'єднання), групи інтересів та лобістські структури впливу;

4) бізнес.

У цьому чотирикутнику кожен елемент відіграє певну роль і справляє вплив на кожен із етапів розробки та впровадження політики соціального партнерства спрямованої на досягнення взаємоприйнятного компромісу для реалізації як корпоративних, так і загально-соціальних цілей. Залежно від специфіки проблеми, вирішення яких потребує втручання держави, зазначені суб'єкти можуть спрямовувати свої зусилля на досягнення загальної мети або перебувати у стані «конфлікту інтересів», коли кожна сторона прагне відстоювати свої корпоративні інтереси.

У функціональному плані методологічними засадами, на які повинні орієнтуватися розробники політики соціального партнерства, мають бути наступні:

інструментарій розробки політики соціального партнерства має оперативно реагувати на зміни, що відбуваються в суспільстві, в державі, в соціально-економічному середовищі;

фактологічний і методичний базис розробки політики соціального партнерства повинен мати комплексний характер і розглядати проблеми соціальної безпеки, вирішення якої потребує втручання держави, бізнесу та інститутів громадянського суспільства у взаємозв'язку з іншими проблемами;

проект політики соціального партнерства має орієнтуватися на досягнення чітких результатів щодо досягнення взаємоприйнятного компромісу для реалізації як корпоративних, так і загально-соціальних цілей в контексті забезпечення соціальної безпеки.

Переважна кількість зацікавлених учасників процесу розробки та впровадження політики соціального партнерства мають отримати беззаперечні докази ефективності прийнятого варіанта політики, водночас проект політики соціального партнерства повинен користуватися довірою населення.

Під механізмом реалізації політики соціального партнерства пропонуємо розуміти сукупність процесів, ініційованих і реалізованих органами державної влади, бізнесом, громадянським суспільством через наявні інструменти управління, комплексна дія яких спрямована на досягнення взаємоприйнятного компромісу для реалізації як корпоративних, так і загально-соціальних цілей. Механізм реалізації політики соціального партнерства включає в себе комплекс органів державної влади та посадових осіб, бізнесу, а також інститути громадянського суспільства, діяльність яких спрямована на досягнення цілей поставлених у програмі політики соціального партнерства.

З метою подальшого уточнення базисних понять державного управління соціальною безпекою уточнимо статус та зміст поняття «система соціальної безпеки», «система забезпечення соціальної безпеки», «державне управління соціальним партнерством в контексті забезпечення соціальної безпеки» в категоріальній сітці теорії державного управління.

Оскільки, в офіційному дискурсі визначення понять «система національної безпеки» та «система соціальної безпеки» відсутні, розглянемо трактування зазначених понять у державно-управлінському науковому дискурсі.

Вітчизняний дослідник Г.П. Ситник під системою національної безпеки пропонує розуміти відкриту, динамічну, соціальну систему, метою якої є створення умов для реалізації національних інтересів, забезпечення цілісності суспільного організму та здатності держави відстоювати вказані інтереси. Вона, одночасно, є елементом систем безпеки більш високого порядку - субрегіонального, регіонального, глобального, з якими взаємопов'язана, низкою чинників правового, політичного, економічного та іншого характеру [9, с. 349-352].

Аналіз науково-теоретичних праць, керівних документів, пов'язаних з проблемами національної безпеки, й зокрема соціальної [1-6; 8; 9], розгляд їх як певної цілісної системи дозволило виявити ті основні елементи, які утворюють систему соціальної безпеки та сформулювати авторське визначення поняття «система соціальної безпеки».

Під системою соціальної безпеки пропонуємо розуміти функціональну систему, що відображає процеси взаємодії об'єктів та суб'єктів соціальної безпеки, ідейно-теоретичної та законодавчої баз, цілей та завдань органів законодавчої, виконавчої та судової влади, спеціалізованих органів, що безпосередньо опікуються питаннями забезпечення соціальної безпеки, недержавних інститутів - політичних партій, громадських організацій і соціально-політичних рухів, бізнесу, недержавних некомерційних організацій, соціальних груп, спільнот (етносів, класів, суспільства загалом), окремих громадян, що несуть в межах своєї компетенції усю повноту відповідальності за формування заданого рівня соціальної безпеки України, а також сукупність сил і засобів, що функціонують на користь забезпечення соціальної безпеки країни на необхідному рівні. Система соціальної безпеки є важливою складовою системи національної безпеки.

Зазначимо, що в офіційному дискурсі поняття «система забезпечення національної безпеки» вперше було визначено в Концепції (основи державної політик) національної безпеки України, яка була схвалена Верховною Радою України 16 січня 1997 року. Під останньою пропонувалося розуміти організовану державою сукупність суб'єктів: державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об'єднаних цілями та завданнями щодо захисту національних інтересів, що здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України [10].

Вітчизняний дослідник Г.П. Ситник під системою забезпечення національної безпеки пропонує розуміти не просто сукупність взаємодіючих структур, а й певний процес формування правового поля та прийняття політичних рішень у сфері забезпечення національної безпеки. З огляду на це вкрай важливим є те, що в структурі системи забезпечення національної безпеки має бути підсистема, головною функцією якої є не тільки розробка та прийняття державно-управлінських рішень щодо реалізації політики національної безпеки, а й формування правового поля вказаної політики. Вказану функцію виконує система державного управління забезпеченням національної безпеки, яка є підсистемою системи забезпечення національної безпеки [9, с. 355-357].

На думку вітчизняного дослідника Д.Я. Кучми система забезпечення здійснює наступні комплекси процедур: інвентаризація існуючих знань про небезпеки; розробка превентивних заходів; аналіз причин того, що сталося (тобто, «зв'язки» з наявних знань, заходів, що приймалися, і фактичними наслідками); перегляд знань про небезпеки враховуючи те, що сталося; вживання нових заходів (у нових соціальних, політичних ситуаціях) на основі нових знань [11, с. 81-85].

Враховуючи зазначене, під системою забезпечення соціальної безпеки пропонуємо розуміти організовану сукупність державних та недержавних інститутів (суб'єктів забезпечення соціальної безпеки), об'єднаних загальними цілями і завданнями із реалізації національних інтересів у соціальній сфері та захисту процесу їх реалізації від негативного впливу зовнішніх та внутрішніх загроз.

Система забезпечення соціальної безпеки має такі складові: підсистеми інституційну, організаційно-управлінську, прогнозно-проектувальну, фундаментальну (основоположну), культурно-ідеологічну, комунікативну; партисипаторну; соціальну інфраструктуру держави; економічний потенціал країни та територіальна організація соціальної сфери. Для забезпечення функціональної єдності системи забезпечення соціальної безпеки України алгоритм «партисипаторного» управління повинен включати механізм державного управління соціальним партнерством в контексті забезпечення соціальної безпеки. Під останнім пропонуємо розуміти практичні заходи, засоби, важелі, стимули за допомогою яких реалізуються державно-управлінські впливи на процес становлення соціальних відносин неконфронтаційного, демократичного типу на національному, галузевому, регіональному рівнях та рівні підприємств в контексті забезпечення соціальної безпеки.

Висновки

Проведений аналіз сучасного стану понятійно-категоріального апарату проблематики забезпечення соціальної безпеки України дозволяє зробити наступні висновки:

1. Встановлено, що з причин глибинних соціальних трансформацій українського суспільства, відсутність чітких та офіційно визначених понять проблематики забезпечення соціальної безпеки, їхнє суперечливе застосування в різних документах, стримує формалізацію політики соціального партнерства та державного управління соціальним партнерством в контексті забезпечення соціальної безпеки, а також не сприяє підвищенню його ефективності. За таких умов, що склалися доцільно дати законодавче визначення понять «державне управління соціальним партнерством», «публічна політика соціального партнерства», «механізми розробки та реалізації політики соціального партнерства», «система соціальної безпеки», «система забезпечення соціальної безпеки», «механізм державного управління соціальним партнерством в контексті забезпечення соціальної безпеки».

2. Взаємозв'язок та ієрархія понять: «державне управління соціальним партнерством - публічна політика соціального партнерства - механізми розробки та реалізації політики соціального партнерства - система соціальної безпеки - система забезпечення соціальної безпеки - механізм державного управління соціальним партнерством в контексті забезпечення соціальної безпеки» та їх сутність дозволяє стверджувати, що саме вони мають бути головним структурно-функціональними факторами формування ієрархії: «Стратегія сталого розвитку - Стратегія національної безпеки - Стратегія соціальної безпеки - концепція та державна цільова програма» і, відповідно, визначати зміст, призначення та спрямованість вказаних документів. У разі дотримання запропонованого принципу, розробка публічної політики соціального партнерства, формування і функціонування системи забезпечення соціальної безпеки, організація державного управління соціальним партнерством в контексті забезпечення соціальної безпеки набудуть більш чіткого, логічно обґрунтованого процесу.

Перспективи подальших досліджень вбачаємо у дослідженні становлення та розвитку системи державного управління соціальним партнерством в Україні.

Список використаних джерел

1. Весельська Л. А. Механізми державного регулювання соціальної безпеки в Україні. [Текст] : автореф. дис. ... канд. наук з держ. упр. : 25.00.02 / Л.А. Весельська. Національна академія державного управління при Президентові України - К., 2011. - 20 с.

2. Колот А.М. Соціально-трудова сфера: стан відносин, нові виклики, тенденції розвитку: монографія / А.М. Колот. - К.: КНЕУ, 2010. - 251 с.

3. Енциклопедичний словник з державного управління / уклад.: Ю.П. Сурмін, В.Д. Бакуменко, А.М. Михненко та ін.; за ред. Ю.В. Ковбасюка, В.П. Трощинського, Ю.П. Сурміна. - К.: НАДУ, 2010. - 820 с.

4. Кретновська О. Дослідження моделі соціальної політики держави як складової функціональної системи / О. Кретковська // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2010. - № 2. - С. 198- 207.

5. Глобалізація і безпека розвитку [текст] : [монографія] / О.Г. Білорус, Д.Г. Лук'яненко та ін.; Керівник авт. колективу і наук. ред. О.Г. Білорус. - К.: КНЕУ, 2001. - 733 с.

6. Нормативно-правова база в галузі безпеки і оборони України: видання друге, доповнене / А. Гриценко, М. Кожієл, А. Єрмолаєв, Ф. Флурі. - К.: Центр дослідження армії, конверсії та роззброєння, 2012. - 820 с.

7. Каргалова М.В. От социальной идеи к социальной интеграции [текст] : [монография] / М.В. Каргалова. - М.: «Интердиалект+», 1999. - 317 с.

8. Валевський О.Л. Держава і реформи в Україні: аналіз державної політики в умовах трансформації суспільства [текст] : [монографія] / О.Л. Валевський. - К.: НАДУ, 2007. - 316 с.

9. Государственное управление в сфере национальной безопасности : словарь-справочник / состав. : Г.П. Сытник, В.И. Абрамов, В.Ф. Смолянюк и др.; под общ. редакцией Г.П. Сытника. - К.: НАДУ, 2012. - 496 с.

10. Концепция (основы государственной политики) национальной безопасности Украины // Зеркало недели. - 1997. - 18 янв.

11. Шляхи удосконалення системи державного управління забезпеченням національної безпеки України [текст] : [монографія] / Г.П. Ситник, В.І. Абрамов, О.Г. Бортнікова та ін.; за ред. Г.П. Ситника, В.І. Абрамова. - К.: МАЙСТЕР КНИГ, 2012. - 536 с.

Размещено на Allbest.ru