Сутність та складові елементи науково-технологічного потенціалу держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сутність та складові елементи науково-технологічного потенціалу держави

Постановка проблеми. В умовах модернізації економіки конкурентоспроможність будь-якої економічної системи забезпечується її здатністю максимально швидко генерувати, відбирати та впроваджувати інновації. За таких умов формування науково-технологічного потенціалу, здатного повноцінно забезпечити взаємодію між наукою, технологіями та промисловістю набувають особливого значення.

Україна є державою з високим науково-технічним потенціалом, який визначається важливими та унікальними досягненнями в багатьох сферах виробництва та суспільного життя - у розробці нових матеріалів, біотехнології, радіоелектроніці, електрозварюванні, інформатиці тощо. При цьому науково-технологічний розвиток України залишається вкрай нерівномірним - поряд з високим рівнем досягнень в одних сферах співіснують проблемні зони технологічного відставання, розміри якого набувають деструктивних масштабів. Таким чином, Україна має всі можливості щодо впровадження та розвитку новітніх інноваційних технологій на загальнодержавному рівні з метою їх виведення на міжнародні ринки, але тенденції останніх років свідчать, що у даному напрямку зрушення відбуваються дуже повільно. Отже, дослідження науково-технологічного потенціалу, як комплексної характеристики рівня розвитку науки, можливостей і ресурсів держави для вирішення науково-технічних проблем, на сучасному етапі є надзвичайно актуальним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми формування науково-технологічного потенціалу національної економіки отримали широке висвітлення у працях таких науковців, як Г. Андрощука [7], Л. Антонюка [8], А. Гальчинського [10], В. Геєця [11], В. Зянька [16], О. Лапко [20], Л. Федулової [32], та багатьох інших.

Аналіз сучасних праць вітчизняних дослідників, пов'язаних з науково-технологічним потенціалом, доводить що переважно вони орієнтовані на західний досвід. Разом з тим розробка теоретичних і практичних аспектів формування науково-технологічного потенціалу України залишаються актуальними і вимагають проведення не лише кількісних, але і якісних досліджень.

Формування цілей статті (постановка завдання). Метою статті є визначення економічної сутності науково-технологічного потенціалу та надання класифікації його складових елементів.

Виклад основного матеріалу дослідження. Основою науково-технічного розвитку країни є науково-технологічний потенціал, який є складовою загального економічного потенціалу держави та являє собою сукупність усіх засобів науково-технічної діяльності та її ресурсів.

У вітчизняній економічні літературі досі не сформовано єдиного підходу до визначення сутності науково-технологічного потенціалу. Науковцями пропонуються різні підходи. Так, Л.С. Мартюшева та О.В. Калишенко [2] розглядають науково-технологічний потенціал як сукупність певним чином організованих діючих внутрішніх і зовнішніх чинників науково-технічного середовища, які мають бути спрямовані на реалізацію інноваційної діяльності, метою якої є задоволення нових потреб суспільства. Даний підхід акцентує увагу на взаємозвґязку науково-технологічного потенціалу та інноваційного розвитку, тобто науково-технологічнийпотенціал розглядається як фактор інноваційного розвитку держави.

Англійський дослідник Брайан Твисс [6] визначає науково-технологічний потенціал сукупністю комплексних показників науково-організаційного розвитку підприємства, які характеризуються локальними факторами впливу.

Український дослідник А. Гриньов [1] представляє науково-технологічний потенціал як сукупність наукових, виробничих, інформаційних, трудових та фінансових ресурсів.

В.Г. Матвейкін [3] під науково-технологічним потенціалом розуміє сукупність різних видів ресурсів, включаючи матеріальні, фінансові, інтелектуальні, інформаційні та інші ресурси, необхідні для здійснення технічної та інноваційної діяльності.

За чинним законодавством України науково-технологічний потенціал визначається як складовий елемент інноваційного потенціалу національної економіки. Так, у Законі України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» інноваційний потенціал визначається як сукупність науково-технологічних, фінансово-економічних, виробничих, соціальних та культурно-освітніх можливостей країни (галузі, регіону, підприємства тощо), необхідних для забезпечення інноваційного розвитку економіки.

У підручнику В.П. Решетило науково-технічний потенціал, як складова економічного потенціалу, визначається як наявні у країні можливості в галузі науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок (НДДКР). Це досягнення фундаментальної та прикладної науки, нові технології, дослідно-експериментальна база, а також науково-технічні й конструкторські кадри високої кваліфікації [5, с. 154].

Мірошник І.М. відокремлює дві складові, зокрема відзначає, що частина науково-технологічний потенціалу складається із сукупності взаємопов'язаних структур, які займаються виробництвом та комерційною реалізацією наукових знань та технологій в межах національних кордонів: малих та великих компаній, університетів, державних лабораторій, технопарків та інкубаторів. Інша частина науково-технологічного потенціалу - комплекс інститутів правового, фінансового та соціального характеру, що забезпечують інноваційні процеси та мають міцні національні корені, традиції, політичні та культурні особливості» [4].

У межах даного дослідження категорію «науково-технологічний потенціал» доцільно трактувати як здатність системи до трансформації фактичного рівня її виробничих можливостей на принципово новий рівень з метою задоволення виникаючих в процесі еволюції потреб ринку, окремих господарських суб'єктів таспоживачів. При цьому ефективне використання науково-технологічного потенціалу дає можливість переходу від традиційного способу виробництва до нового.

Економічний вимір інноваційної системи країни включає в себе суб'єктів, які перетворюють технічні можливості в комерційні. Кожна група технічних можливостей може спричинити появу різноманітних комерційних можливостей, які, в свою чергу, можуть бути реалізовані на різних ринках. Функціонування інноваційної системи країни забезпечують три основні елементи: учасники, мережі та інституції підтримки (рис. 1).

Рис. 1. Елементи функціонування інноваційної системи країни

технологічний науковий інноваційний управління

Сучасні економічні дослідження доводять, що поява певних інноваційних технологій і продуктів тягне за собою потік інновацій і сприяє появі інноваційних мереж - групи підприємств, пов'язаних загальної інноваційної метою. При цьому створюється ланцюжок цінностей і відбувається комбінування факторів виробництва, які забезпечують найбільшу ефективність для майбутньої інновації. Для окремого економічного суб'єкта немає необхідності бути кращим у всьому: досить бути кращим у своєму напрямку і підтримувати відносини з підприємствами, кращими у своїй галузі.

Таким чином, поява нових технологій і відповідна трансформація промисловості є результатом динамічної взаємодії між підприємствами-новаторами та організаціями, здатних забезпечити інноваційну підтримку, такими, як університети, промислові асоціації та урядові органи, причому найбільш вагому роль у цьому процесі відіграє інституційна складова.

Ключовою характеристикою науково-технологічного потенціалу є взаємодія суб'єктів у процесі науково-технічного розвитку, завдяки якій відбувається перетворення вхідних ресурсів на нові технології та інновації, та їх виведення на ринок. Взаємодія інноваційних субґєктів між собою та із зовнішньою інфраструктурою відбувається у таких формах, як комбінування, кооперування, координація та інтеграція (табл. 1).

Таблиця 1. Форми взаємодії інноваційних субґєктів

Гнучкі форми мережевої взаємодії в даний час є найбільш перспективними у сфері інноваційної діяльності. За рахунок наведених форм створюється ланцюжок цінностей і відбувається комбінування факторів виробництва, які забезпечують найбільшу ефективність для майбутньої інновації. В результаті такої взаємодії налагоджуються стійкі функціональні зв'язки, утворюються технологічні мережі, які при відповідному інституційному забезпеченні, формують науково-технологічний потенціал країни. Особливо важливим є питання формування попиту та пропозиції технологій, ролі головних суб'єктів в науковій системі та їх поділ праці. Виконання цього завдання відбувається через реалізацію низки функцій, які є основою як національної інноваційної системи в цілому, так і для забезпечення науково-технологічного потенціалу (рис. 2).

Рис. 2. Функції учасників інноваційного процесу

Зазначені функції є взаємозалежними та взаємодоповнюючими. Зміни в одній функції можуть призводити до змін в іншій. Наприклад, створення нового ринку певної технології призводить до входу на цей ринок нових учасників, які в свою чергу, постачають нові ресурси у виробництво. При цьому зв'язки між функціями мають циклічний характер. Інноваційні цикли є основою для технологічного розвитку, існування такої циклічності в межах національної інноваційної системи характеризують саморозвиток системи.

Традиційно виділяють наступні складові науково-технологічного потенціалу (табл. 2).

Таблиця 2. Складові науково-технологічного потенціалу

Наведені складові більш характеризують поняття «науковий потенціал», оскільки не висвітлюють процесу технологічного забезпечення та комерціалізації інновацій. Тому така структуризація науково-технологічного потенціалу, на думку автора, у сучасному світі дещо втратила свою актуальність.

Науково-технологічний потенціал держави характеризується за особливостями структури, якісними та соціально-економічними характеристиками. У межах даного дослідження науково-технологічний потенціал визначається як характеристика здатності інноваційної системи до змін, прогресу, покращень за рахунок досягнень науки та технологій. Тому у складі науково-технологічного потенціалу доцільно виділити наступні елементи:

- ресурсний потенціал;

- інноваційно-інформаційний потенціал;

- інтелектуальний потенціал;

- інвестиційний потенціал;

- інфраструктурний потенціал.

Ресурсна складова науково-технологічного потенціалу розглядається як основа для його формування, та включаючи в себе необхідні для забезпечення ресурси: матеріально-технічні, фінансові, технологічні, трудові. Матеріально-технічні ресурси визначають техніко-технологічну базу науково-технологічного потенціалу, яка безпосередньо впливає на масштаби і темпи інноваційної діяльності. Першочергове значення для прискорення науково-технічної діяльності має впровадження передової техніки і технології, що дозволяє оперативно переходити на випуск нової продукції. Це актуально на сьогодні для усіх галузей національної економіки.

У наукових колах точаться дискусії щодо виділення інформаційних ресурсів у складі ресурсного потенціалу. Деякі науковці розглядають інформацію як складову усієї сукупності виробничих ресурсів, деякі пропонують виділяти інформаційні технології як окремий елемент науково-технологічного потенціалу. Виходячи із сучасних вимог, ролі та швидкості обміну інформації, у складі науково-технологічного потенціалу доцільно виділити окремим елементом інноваційно-інформаційний потенціал, у який пропонується включати інновації, винаходи, дослідження на стадії розробки та інформаційні ресурси - моделі, програми, бази даних, проекти тощо.

Наступною складовою науково-технологічного потенціалу є інтелектуальний потенціал - можливість розвитку і використання інтелектуального капіталу як сукупності досягнутого рівня знань та цінностей, відображених у вигляді брендів, патентів, ліцензій та інших нематеріальних активів. Інтелектуальний потенціал також включає здатність фахівців сприймати і генерувати інновації, інтелектуальну власність, інноваційну інформованість.

У звґязку із високим рівнем капіталізації науково-технічної діяльності, у складі науково-технологічного потенціалу пропонується відокремлювати інвестиційну складову, призначенням якої є забезпечення комерціалізації результатів інноваційної діяльності. Головною характеристикою інвестиційної складової є інвестиційна привабливість інновацій.

Інфраструктурний потенціал включає сукупну властивість виробничої, інстутиціональної та інноваційної інфраструктур забезпечувати умови, необхідні для реалізації науково-технологічного потенціалу відповідного рівня економічної системи - здійснення інноваційних процесів в економіці, а також трансферу технологічних інновацій. У цій системі мережа науково-дослідних, конструкторських, проектних інститутів, а також дослідних підрозділів вищих навчальних закладів функціонує з метою виробництва, розповсюдження та впровадження в практику наукових знань, реалізації єдиної науково-технічної політики.

Наведені вище елементи науково-технологічного потенціалу доцільно поділити на активні елементи - об'єкти управління та пасивні елементи - суб'єкти управління (рис. 3).

Рис. 3. Класифікація елементів науково-технологічного потенціалу

Таким чином, науково-технологічний потенціал забезпечується його ресурсною, інноваційно-інформаційною, інтелектуальною, інвестиційною та інфраструктурною складовими, які створюють можливість реалізації національних інноваційних процесів.

Висновок. За підсумками проведеного дослідження можна стверджувати, що науково - технологічний потенціал є складною економічною категорією, ключовою характеристикою якої є взаємодія між його учасниками. Одним з важливих факторів, які є необхідними для технологічного розвитку, є продукування нового знання, яке сьогодні відбувається здебільшого через впровадження інновацій. Дослідження впливу окремих факторів на формування науково - технологічного потенціалу України надасть змогу розробити науково обґрунтовані рекомендації щодо стимулювання технологічного розвитку.

Література

1. Гриньов А.В. Інноваційний розвиток промислових підприємств: концепція, методологія, стратегічне управління / А.В. Гриньов. - Х.: ВД «ІНЖЕК», 2011. - 38 с.

2. Мартюшева Л.С. Інноваційний потенціал як об'єкт економічного дослідження / Л.С. Мартюшева, В.О. Калишенко // Фінанси України. - 2012. - №10. - С. 61-66.

3. Матвейкин В.Г. Инновационный потенциал: современное состояние и перспективы развития / [В.Г. Матвейкин, С.И. Дворецкий, Л.В. Минько и др.]. - М.: Машиностроение-1, 2007. - С. 284.

4. Мірошник І.М. Національні інноваційні системи та розвиток високотехнологічних галузей, підприємств, компаній / Мірошник І.М. - К.: Наукова думка. - 2003. - 284 с.

5. Національна економіка: навч. посібник / за заг. ред. В.П. Решетило; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. - Х.: ХНАМГ, 2009 - 386 с.

6. Твисс Брайан Управление научно-техническими нововведениями: [cокращ. пер. с англ.] / Брайан Твисс. - М.: Экономика, 2009. - 271 с.

7. Федулова Л.І. Інноваційна економіка. - К.: Либідь, 2006. - 480 с.

Размещено на Allbest.ru