Протидія корупції як першочергове завдання місцевої влади

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анотація

деструктивний вплив корупція суспільний

Протидія корупції як першочергове завдання місцевої влади

С. А. Задорожний, аспірант кафедри управління суспільним розвитком Національної академії державного управління при Президентові України

УДК 351:321:323.2

У статті проаналізовані деструктивний вплив корупції на суспільний розвиток на місцевому рівні. Запропоновані шляхи подолання цього негативного явища.

Ключові слова: протидія корупції, місцева влада, громадянське суспільство, суспільний розвиток.

Annotation

Counteraction corruption as a priority task local government

S. Zadorozhnyy, Aspirant of cathedra of management of social development, National Academy of Public Administration, the President of Ukraine

This article analyzed the destructive impact of corruption on social development at the local level. Suggested ways to overcome this negative phenomenon.

Keywords: counteraction corruption, local power, civil society, social development.

Постановка проблеми. Українське суспільство, яке вже тривалий час перебуває в транзитивному стані, на двадцять четвертому році незалежності своєї держави зіткнулося з новими, небаченими до сьогодні викликами і загрозами власній безпеці. В час, коли територіальна цілісність та конституційний лад України, законні права та інтереси її громадян ставляться під сумнів зовнішнім агресором, не слід забувати і про внутрішнього ворога - тотальну і всеосяжну корупцію.

Простого повалення кримінально-тоталітарного режиму для суспільного розвитку та ефективних демократичних перетворень, на жаль, недостатньо. Необхідно в першу чергу викорінити причини, що зумовлюють корумпованість владних структур, ліквідувати наслідки цього ганебного для будь-якої країни явища, люструвати органи державної влади від суб'єктів корупційних діянь.

І розпочати необхідно з місцевого рівня. Адже саме місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, судові та силові структури на місцях утворюють первинну корупційну систему регулювання суспільних відносин, що лежить поза правовим полем, і є підґрунтям для розвитку і поширення цього злочинного процесу на більш глобальний - вседержавний рівень.

Аналіз останніх досліджень і публікацій показав, що на сучасному етапі розвитку суспільства проблема протидії корупції розглядається здебільшого в юридичній площині, зокрема в контексті кримінально караного діяння, а не як системне суспільне соціально-економічне явище. Крім того, мало уваги приділяється тій небезпеці, яку породжує корупція на місцевому рівні.

Питання боротьби з корупцією, в тому числі й у місцевих органах влади, тією чи іншою мірою досліджували: К.Абдієв, А.Козонов, В.Мілер, С.Серьогін, О.Ткаченко, Є.Невмержицький, І.Даньшин, А.Закалюк, А.Михненко, С.Кравченко, М.Мельник, Л.Михайлова, М.Михальченко, О.Новікова та ін.

Формулювання цілей статті.

Оскільки в наш час корупція охопила усі без виключення аспекти суспільного життя, вважаю необхідним дослідити особливості її деструктивного впливу на органи місцевої влади та визначити шляхи подолання цього явища спочатку на місцевому, а згодом і на державному рівні.

Виклад основного матеріалу дослідження.

Конституції України визначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності органів держави та місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Службовці органів державної влади та місцевого самоврядування перебувають у постійних взаємовідносинах із громадянами та забезпечують втілення в життя завдань і рішень органів публічної влади. Як свідчить позитивний досвід європейських держав, будь-які ефективні реформи у державі слід починати саме із реформування апарату державної влади та підвищення професіоналізму й відповідальності апарату службовців органів влади. І в даному аспекті мова йде не лише про державних службовців, але й службовців органів місцевого самоврядування, тобто посадових осіб місцевого самоврядування, які здійснюють організаційні та розпорядчі функції в органах місцевого самоврядування.

У законодавстві провідних європейських держав поширений термін “публічні службовці”, який охоплює і службовців органів державної влади, і органів місцевого самоврядування. Хоча поняття “публічні службовці” найповніше відображає участь у безпосередній реалізації публічних (загальнодержавних) завдань, в контексті даної статті використовуватиметься термін “посадові особи місцевої влади” як сукупне поняття осіб органів місцевого самоврядування та органів місцевої виконавчої влади, наділених комплексом відповідних повноважень.

Адже, як влучно зазначає Астапова Т.О., місцева влада - вид публічної влади, яка реалізується від імені суб'єктів, що функціонують у межах певних адміністративно-територіальних одиниць. Місцева влада від державної влади відрізняється низкою ознак: а) якщо державна влада поширюється на всіх членів суспільства, то місцева влада - лише на певну їх частину; б) державна влада може розв'язувати проблеми загальносуспільного характеру, місцева влада - лише локальні; в) державна влада є суверенною, місцева влада має підзаконний характер і діє в порядку та межах, установлених верховною владою. В Україні склалися дві системи місцевої влади: система місцевого самоврядування як публічна влада територіальних громад і сформованих ними муніципальних органів та система місцевих органів державної виконавчої влади, представлена місцевими державними адміністраціями. За своєю природою, специфічними ознаками, функціями і повноваженнями це різні системи. Функціонування місцевих державних адміністрацій є втіленням концепції державної політично-правової природи місцевої влади, а діяльність територіальних громад відповідає концепції дуалізму функцій і повноважень місцевого самоврядування самоврядування: має недержавну політично-правову природу, є насамперед елементом громадянського суспільства. Таким чином, відмінності між функціями місцевх органів державної виконавчої влади та функціями територіальних громад виявляються в суб'єктно-об'єктних якостях цих суб'єктів. Місцева державна адміністрація вирішує місцеві питання державного значення, а місцеве самоврядування - питання місцевого значення, які випливають з колективних інтересів жителів - членів територіальної громади. Тобто місцеві держадміністрації є органами (агентами) державної виконавчої влади на місцях, які підпорядковані органам виконавчої влади вищого рівня, а також підзвітні та підконтрольні відповідним представницьким органам у сфері делегованих ними повноважень. Їх функції мають державних характер (відображають державний інтерес), зумовлені завданнями і проблемами державного значення та є втіленням політики деконденсації (мають агентський характер). На функціональному рівні місцева державна виконавча влада не має самостійних прав і повноважень, відмінних і відокремлених від прав і повноважень органів центральної державної влади. Що ж до територіальних громад, то вони є природними корпораціями місцевих жителів, які здійснюють самоврядування безпосередньо або через місцсамоврядні органи, існують на принципах самоорганізації та не підпорядковані ієрархічно іншим суб'єктам влади [1, с.180]. Однак, і місцеві органи виконавчої влади, і органи місцевого самоврядування покликані в першу чергу представляти та захищати законні інтереси місцевих громад, відповідно їх можна об'єднати узагальнюючим терміном “місцева влада”.

Безперечно, процвітання корупції в нашій державі в цілому і на місцевому рівні зокрема стало наслідком загального падіння моралі та невизначеності суспільних і людських цінностей. Головними факторами, які знижують ефективність протидії корупції, на думку експертів Центру Разумкова, є такі [2]:

- загальна політична ситуація в країні, інерція політичного протистояння;

- нероздільність бізнесу і влади;

- недосконалість системи організації влади на конституційному рівні;

- відсутність політичної волі з боку вищих інститутів влади;

- недосконалість законодавства;

- недоліки системи державних інститутів з протидії корупції;

- прояви корупції в діяльності правоохоронних та судових органів;

- недостатність впливу інститутів громадянського суспільства;

- загальний рівень політичної культури державної та політичної еліти.

Особлива небезпека корупції полягає в її “системності”, вона вражає і призводить до незворотних змін весь державний апарат. Корупція - одна з головних умов існування організованої злочинності, оскільки, як правило, спонукає до злочинних дій. Існуючи в симбіозі, ці два явища становлять найбільшусерйозну небезпеку для держави та суспільства. Боротьба з цими явищами вкрай складна, тим більше, що твердо вибравши демократичний шлях розвитку, ми свідомо відмовилися від репресивних інструментів придушення, властивих тоталітарним і авторитарним державам. Дуже серйозну проблему також становить сформоване у більшості населення ставлення до корупції як до етичноприйнятного способу вирішення особистих проблем, причому у молодих людей це виражається сильніше, ніж у літніх.

Однак, причину існування корупції не можна звести лише до бюрократичних дій державних чиновників. Приватні особи та підприємці також стимулюють існування корупції шляхом дачі хабара чиновнику з метою отримання індивідуальних привілеїв і конкурентних переваг, адже залежність підприємців від державних чиновників в економічній діяльності в Україні ще дуже велика. Причин такому стану речей є багато, однак до основних я б відніс наступні.

1. Відсутності вагомих результатів у реалізації державної антикорупційної політики місцевою владою.

Темпи поширення корупційних дій в Україні свідчать, що зусилля органів державної влади у цій сфері не приносять відчутних результатів, а окремі точкові заходи не дають підстав для висновку про адекватність боротьби з цією суспільною загрозою. Ефективність антикорупційних рішень, що приймаються на вищому державному рівні та місцевою владаю знижується внаслідок їх свідомого блокування чи ігнорування. І це в той час, що корупція в країні має унікальну здатністьлегко й швидко пристосовуватися до змін у суспільстві й державі та нового антикорупційного законодавства.

2. Пасивність місцевих осередків інститутів громадянського суспільства.

Громадяни переконані, що вони не причетні до реалізації антикорупційної політики, а державні інституції не бажають залучати громадянство до вирішення проблем.

Слід пам'ятати, що ми живемо в умовах ринкового розвиненого капіталізму, проте не можемо сказати, що це стосується інституцій громадянського суспільства, вони тільки розбудовуються. Це, на наш погляд, дуже небезпечне явище, якщо демократія буде боротись з корупцією бюрократичними методами.Нормативно це враховано в Указі Президента України від 24 березня 2012 р “Про Стратегію державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації”. В Указі наголошено, що “права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави”. Однак, на жаль, більшість положень Стратегії носять суто декларативний характер

Досвід багатьох країн показує, що головною передумовою виявлення корупційних правопорушень та ефективності антикорупційних заходів є активність громадян, зацікавлених у подоланні цього явища. Однак ефективної системи впливу на ситуацію у сфері запобігання й виявлення корупції з боку різних суспільних інститутів, зокрема неурядових організацій, до цього часу в Україні не створено. У нормативно-правових актах взагалі не закладено реальних механізмів щодо правового впливу громадських об'єднань та окремих громадян на корупційні прояви. Діє велика кількість неурядових організацій, які декларують свою антикорупційну спрямованість, але реальних важелів впливу фактично не мають. Як свідчить практика, статті в пресі, окремі заяви громадян, представників громадських організацій, проведення антикорупційних акцій, повідомлення інформації вищим органам є недостатньо ефективними. Крім того, ці заходи здійснюються, як правило, хаотично й безсистемно. Саме тому важливого значення набуває розвиток системи громадського контролю за діяльністю органів, на які покладено обов'язок боротьби з корупцією. Особливу роль у цьому процесі повинні відігравати політичні партії та об'єднання громадян, засоби масової інформації, представницькі органи влади та окремі громадяни [3]. І розпочинати потрібно з районного та обласного рівнів.

3. Системність та тотальність корупції в державі.

Значне поширення в Україні саме корупційних способів вирішення політичних, економічних, соціальних і гуманітарних питань, правових та судових спорів дозволяє зробити висновок про системність та функціональність корупції в усіх сферах державного і суспільного життя та фактичну незацікавленість чиновників у позитивних результатах боротьби з корупцією.

До числа національних особливостей корупції відносять парадоксальні форми боротьби з нею (публічне визнання масової корупції у виступах державних чиновників, політиків і відверте гальмування процесів прийняття основоположних антикорупційних нормативно-правових актів).

Однак, було б неправильно вважати, що корупція є проблемою лише України. Це глобальне явище, яке було завжди і всюди. Навряд чи можна його викорінити цілком, проте важливим є рівень поширеності, який слід намагатися знизити до мінімально можливого рівня. Поширення корупції стає реальною загрозою демократії та міжнародній безпеці. ООН, європейські установи, неурядові організації проводять з цих питань симпозіуми, конгреси та конференції спеціалістів.

Таким чином, коли на найвищому державному рівні існують всі передумови для прояву корупції немає нічого дивного в тому, що вказане явище поширене на місцевому рівні, адже як кажуть: “риба гниє з голови…”

Варто розуміти, що подолання корупції (і в першу чергу на місцевому рівні) стане запорукою суспільного розвитку, тобто якісної зміни всієї структурисуспільства аж до зміни способу мислення людей, що призводить до виникнення нових суспільних відносин і нових методів виробництва. Тобто таких змін, які відповідають інтересам більшості, сприяючи підвищенню якості життя людей і дозволяючи їм впевненіше дивитися в майбутнє [4 , с.165]. Тому, розпочинати дієві кроки необхідно уже сьогодні.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок

Виходячи з того, що основними завданнями місцевої влади є забезпечення виконання нормативно-правових актів України та забезпечення прав і свобод громадян на відповідній території, неабияка увага повинна приділяти заходам протидії корупції, яка зумовлює деструктивний вплив на суспільний розвиток.

Протидію корупції на місцевому рівні необхідно розглядати крізь призму двох аспектів: аспект 1. - подолання корупційних проявів та причин, що їх породжують, в системі самих органів місцевої влади; 2. - боротьба місцевої влади з передумовами і наслідками корупційних діянь та створення умов для “антикорупційної культури” населення у відповідному регіоні.

В контексті 1-го аспекту, на мою думку, визначальним інструментом було б використання досвіду Російської Федерації в частині декларування посадовими особами місцевої влади поряд з доходами ще й своїх видатків. Так, положення статті 15 “Про муніципальну службу в Російській Федерації”, згідно якої громадяни, котрі претендують на заміщення посад муніципальної служби, включених до відповідного переліку, муніципальні службовці, котрі заміщають зазначені посади, зобов'язані представляти представнику наймача (роботодавцю) відомості про свої доходи, про майно і зобов'язання майнового характеру, а також відомості про доходи, про майно і зобов'язання майнового характеру своїх дружини (чоловіка) і неповнолітніх дітей, доцільно було б адаптувати в українське законодавство. У випадку позитивних здобутків антикорупційної боротьби на місцевому рівні, відповідні положення можна було б негайно застосувати в Законі України “Про державну службу”, що забезпечило б посилення антикорупційних заходів на вседержавному рівні.

Що стосується 2-го аспекту, то місцевій владі необхідно в першу чергу поглибити співпрацю з інститутами громадянського суспільства антикорупційного та правозахисного спрямування. Крім того, дуже доречними будуть заходи щодо:

- розвитку процедури незалежної антикорупційної експертизи нормативних актів місцевого рівня;

- налагодження механізму місцевого державно-приватного партнерства у протидії корупції та рейдерству;

- створення умов для інвестиційної привабливості економіки регіону;

- зниження адміністративних бар'єрів на місцевому рівні.

Список використаних джерел

1. Енциклопедія державного управління: у 8 т. / Нац. акад. держ. упр. при Президентові України ; наук.-ред. колегія : Ю. В. Ковбасюк (голова) та ін. - Т. 5 : Територіальне управління - Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2011. - С. 180-181

2. Аналитический доклад Центра Разумкова // Нац. безопасность и оборона. - 2009. - № 7.

3. Борисов В. І. Громадянське суспільство та питання подолання корупції / В. І. Борисов, О. Г. Кальман // Вісн. Акад. прав. наук України : зб. наук. пр. - 2005. - № 2. - С. 168-173.

4. Управління суспільним розвитком: словник-довідник /За заг. ред. А.М.Михненка, В.Д.Бакуменка. - К.: Вид-во НАДУ. - 2006. - 210 с.

References

1. Kovbasiuk, Yu. V. and other (2011), Entsyklopediia derzhavnoho upravlinnia, Nats. akad. derzh. upr. pry Prezydentovi Ukrainy, no. 5 : Terytorialne upravlinnia, KharRI NADU “Mahistr”, Ukraine, pp. 180-181

2. "Analiticheskij doklad Centra Razumkova", Nac. bezopasnost' i oborona, 2009, vol. 7.

3. Borysov, V. I. and Kalman, O. H. (2005), "Hromadianske suspilstvo ta pytannia podolannia koruptsii", Visn. Akad. prav. nauk Ukrainy : zb. nauk. pr., vol. 2, pp. 168-173.

4. Mykhnenka, A.M. and Bakumenka, V.D. (2006), "Upravlinnia suspilnym rozvytkom: slovnyk-dovidnyk", Vyd-vo NADU, Kyiv, Ukraine, p.210.

Размещено на Allbest.ru