Гуманітарні аспекти модернізації України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гуманітарні аспекти модернізації України

1. Гуманітарна політика як стратегічний пріоритет держави

Сьогодні Українська Держава перебуває на шляху переосмислення місця гуманітарних чинників у суспільному поступі. Проблем, м'яко кажучи, вистачає. Насамперед важливо відмовитися від однобічної точки зору, що успіх реформ лежить тільки в економічній та соціальній площині. Ефективною суспільна трансформація може бути лише тоді, коли супроводжується збалансованою політикою держави в усіх сферах суспільного розвитку. Як слушно зауважує історик В. Деревінський, "кризові явища в державі не подолати лише шляхом соціально-економічних перетворень чи політичних трансформацій. Будь-які зміни та реформи в суспільстві можуть бути успішними лише за умови їх відповідності світоглядові й ціннісним орієнтаціям більшості громадян”Деревінський В. Гуманітарні виклики для освіти й міністерства / Василь Деревінський // Український тиждень. - 2015. - № 5 (377). - 5 лютого [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://tyzhden.ua/Society/129181. Усвідомлення цього бракувало та й бракує українським реформам, автори яких традиційно пов'язують мету модернізації зі збільшенням матеріального споживання та удосконаленням демократичних, у тому числі ринкових інститутів. При цьому досить часто питання розвитку освіти, науки, культури, світоглядно-патріотичного виховання не артикулювалися як ключові в рамках реалізації державної політики.

Неуважність до гуманітарного складника заклала підґрунтя для потужної гуманітарної експансії з боку РФ. Остання задля реалізації власних геополі- тичних інтересів активно використовує інструменти "м'якої сили”. Серед них - проект "русский мир”, організаційний та ідеологічний потенціал православної церкви, російська мова, російська книжка, російський кінематограф тощо. До прикладу, на 24-му році державності духовною опікою православних українців масово займається Українська православна церква Московського патріархату, яка є невід'ємною частиною Російської православної церкви. Це та церква, що причетна до поширення ідеологічних проектів Кремля в Україні, підтримки бойовиків і терористів на українському Сході, спротиву процесам євроінтеграції, виробленню негативного іміджу України тощо.

Військовій агресії Кремля прямо сприяла тривала деструкція української ідентичності під впливом промосковської пропаганди на територіях, нині тимчасово окупованих ворогом. Повноцінне повернення останніх до складу Української Держави безпосередньо залежатиме не тільки від розвитку воєнно-промислового комплексу, а й значною мірою від того, наскільки місцеві жителі усвідомлюватимуть себе українцями. Забезпечити подібну самоідентифікацію не в змозі жоден силовий сценарій розвитку подій. Це пріоритет власне комплексної і глибоко продуманої гуманітарної політики в умовах агресії Росії.

Просування в Україні російської ідеології відбувається в тому числі шляхом поширення російської мови і культури. Це дозволяє робити інерція національного культурного розвитку, зумовлена багаторічною пасивністю та непослідовністю державної політики у цій сфері. Лише останнім часом, зокрема після Революції Гідності, ситуація почала потроху змінюватись на краще. Проте й нині російський культурний продукт домінує на українському книжковому ринку і посідає сильні позиції на телебаченні.

Одним із напрямів неоголошеної війни Росії проти нашої країни є також сфера історичної пам'яті. Особливо це стосується трактування трагічних подій минулого століття. Тому важливим завданням для відповідних державних органів і наукових установ є формування правдивого об'єктивного погляду на новітню історію Східної Європи. Ми маємо послідовно спростовувати її пострадянські та неоімперські інтерпретації.

Сьогодні актуалізується поняття культурної дипломатії, яке досі або замовчувалося, або працювало фіктивно. Культурна дипломатія залишалася поза увагою державної культурної політики. Нині існує консенсус наукового експертного середовища та представників влади щодо необхідності створення закордонних українських культурних інституцій. Вони мають працювати як на імідж нашої держави, так і на підвищення її інвестиційної привабливості, зміцнювати та розширювати зв'язки між українською і світовою арт-спільнотами, що у свою чергу дасть змогу зблизити національний бізнес із світовою економікою.

Маємо розвивати потенціал культури як чинника економічного та соціального розвитку, наближаючи її до європейського рівня. Звичайно, інституалізація культурної дипломатії є масштабним міжсекторальним завданням. Його успішне вирішення потребує синергії культури, дипломатії, інформаційної політики та економічних чинників. Зрозуміло, що така синергія можлива лише за умови консолідованої роботи влади і всього українського суспільства. Але іншого виходу у нас немає, якщо ми хочемо долучитися до цивілізованого демократичного світу.

Отже, можна без перебільшення стверджувати, що майбутні звершення України насамперед визначатимуться цариною освіти, науки, культури та партнерською моделлю державно-конфесійних відносин, вибудуваних на демократичних і патріотичних засадах.

2. Реформування освіти - важливий ресурс модернізації України в сучасних умовах

Необхідність усебічного оновлення українського суспільства, повноправного входження до європейської спільноти, модернізації вітчизняної економіки визначає потребу у випереджальному розвитку української системи освіти. Належний розвиток освіти, яка навчає й виховує високопрофесійних, відповідальних і патріотичних громадян, є запорукою незворотності демократичних перетворень, як і необхідною умовою подолання зовнішніх загроз.

Тенденції соціально-економічного розвитку нашої країни разом із європейськими та загальносвітовими зумовлюють низку пріоритетних напрямів модернізації національної освітньої системи. У середній школі це, зокрема, реальне оновлення змісту освіти з посиленням ролі патріотично-виховного компонента, поступовий перехід до профільного навчання у старших класах, підвищення уваги до охорони здоров'я школярів, удосконалення ЗНО, яке, довівши свою дієвість, має бути єдиними критерієм вступу до ВНЗ.

На всіх освітніх рівнях необхідно підвищувати обсяги і якість вивчення англійської та інших іноземних мов, а також упроваджувати елементи сучасної медіаосвіти, потрібної як для ефективного вирішення різноманітних життєвих завдань, так і у протистоянні зовнішній інформаційній агресії. Успіх реформування освіти безпосередньо залежить від педагогічних працівників, тому навіть у найскладніших економічних умовах не можна допускати зниження заробітної плати вчителів. Сама система оплати праці педагогів має змінитися таким чином, щоб стимулювати постійне професійне зростання.

Основою оновлення вітчизняної освіти може і повинно стати ухвалення нового Закону України "Про освіту” та належна імплементація й удосконалення чинного Закону України "Про вищу освіту”Про вищу освіту : Закон України від 01.07.2014 № 1556-VII / Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2014. - № 37-38 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/1556-18/print1412519059169157. У галузі вищої освіти ключовим реформаторським принципом є розширення академічної і господарської автономії ВНЗ при одночасному зростанні ступеня їх відповідальності за професійний рівень своїх випускників. Автономія фінансово-економічної діяльності університетів, академій та інститутів відкриває шляхи для ефективної комерціалізації результатів наукових досліджень, створення інноваційних виробництв, налагодження взаємовигідної співпраці з вітчизняними та зарубіжними підприємствами.

Ще один важливий компонент розвитку системи освіти, що набуває дедалі більшої актуальності для нашого суспільства, - розвиток освіти протягом життя, яка дає змогу людям різного віку швидко змінювати траєкторію свого професійного і життєвого шляху відповідно до вимог часу та нових можливостей. Як свідчить європейський і світовий досвід, безперервна та дистанційна освіта, у якій широко використовуються новітні інформаційні технології і яка відзначається високою адаптивністю до потреб ринку праці, здатна виступити потужним чинником забезпечення економічного зростання й оновлення самої системи освітиMaking a European area of lifelong learning a reality / European Commission [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://ec.europa.eu/education/.

Поза сумнівом, українська освіта сьогодні змушена працювати й у надзвичайно непростих умовах, пов'язаних із низкою застарілих проблем, які ще більше загострюються іноземною агресією. Хронічне недофінансування, зумовлене реаліями нереформованої економіки, скорочення кількості учнів і студентів, розбалансованість освітньої інфраструктури закономірно спонукають до пошуків можливостей оптимізації витрачання бюджетних коштів. Однак при вирішенні цього завдання не можна допускати ослаблення чи руйнування життєво важливих складників вітчизняної освітньої системи. Навіть у найскладніших умовах потрібно пам'ятати, що мета полягає у збереженні наявного і творенні нового людського капіталу, а аж ніяк не в безвідповідальній архаїзації української освіти. Проте, на жаль, саме такою архаїзацією загрожують деякі непродумані ініціативи, які насправді можуть призвести до зниження якості і доступності вітчизняної освіти, що є неприпустимим для європейської держави ХХІ століття.

Сам факт іноземної агресії ставить нові нагальні вимоги до вітчизняної освітньо-наукової системи, пов'язані з необхідністю зміцнення гуманітарної безпеки Української держави. Нинішню кризу на Донбасі значною мірою уможливили відсутність поступального розвитку в контексті єдиного загальноукраїнського освітнього, інформаційного й культурного поля, переважна орієнтація на відповідні радянсько-російські зразки. Тому одне з найбільш нагальних завдань для системи освіти сьогодні - активізація виховної роботи серед підростаючого покоління, одночасно спрямованої на зміцнення патріотизму і на прищеплення європейських орієнтирів розвитку Української держави. Права та свободи людини, європейські цінності, громадянська активність, відкритість до позитивних змін, подолання корупції, готовність відстоювати власні переконання і боронити Українську державу повинні стати невід'ємною частиною оновленого змісту виховної та навчальної роботи в системі освіти на всіх її рівнях.

3. Модернізація української наукової системи як запорука інноваційного розвитку країни

Розбудова інноваційної економіки ставить на порядок денний потребу реформування наукової системи, яка створює умови для ефективного розвитку всіх сфер суспільства. Невипадково Стратегія сталого розвитку “Україна - 2020”, ініційована Президентом України П. Порошенком, декларує реалізацію реформи державної політики у сфері науки та дослідженьПро Стратегію сталого розвитку “Україна - 2020” : Указ Президента України від 12.01.2015 р. № 5/2015 / Офіційне інтернет-представництво Президента України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.president.gov.ua/documents/18688.html. Реформа передбачає модернізацію Національної академії наук України (НАНУ) та забезпечення ефективного функціонування наукової сфери країни.

Реформування сфери науки України має здійснюватися еволюційним шляхом і базуватися на принципах публічності та прозорості. Метою реформи є підвищення ефективності діяльності НАНУ, поліпшення системи управління науковою сферою. З огляду на обмеженість коштів ставку варто зробити на розвиток пріоритетних наукових досліджень на основі проектного підходу, який довів свою дієвість у багатьох країнахІнформаційні матеріали для слухання з питання “Про стан та законодавче забезпечення фінансування наукової і науково-технічної діяльності” : додаток До листа Держінформнауки України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://kno.rada.gov.ua/komosviti/doccatalog/ document?id=54892. Для акумулювання коштів на базі Державного фонду фундаментальних досліджень необхідно створити Національний науковий фонд для грантового фінансування фундаментальних та прикладних наукових досліджень і розробок. Особливо важливим є першочергове забезпечення коштами та ресурсами прикладних досліджень і розробок, орієнтованих на підвищення обороноздатності та забезпечення національної безпеки України.

Важливим складником реформи є підтримка ефективно працюючих наукових колективів та формування незалежного висококваліфікованого експертного середовища, яке такі колективи визначатиме. Водночас НАНУ має стати експертним центром і забезпечувати супровід діяльності органів влади з розробки науково-технічних та соціально-економічних програм і проектів.

Створення сучасної інноваційної системи неможливе без тісної взаємодії науки з наукоємним бізнесом і вищою освітою. Це забезпечить неперервний зв'язок у ланцюжку від підготовки висококваліфікованого фахівця до дослідної установи та виробництва, що включатиме технологічні й наукові парки, венчурні фонди, мережі трансферу технологій тощо. В інноваційній сфері широкого запровадження мають набути механізми державно-приватного партнерства.

Розвитку інновацій потужний імпульс надасть інтеграція науки та освіти. На часі - створення освітньо-наукових центрів високого рівня, які забезпечили б реалізацію державних пріоритетів інноваційного розвитку, сформували засади трансформації науки та освіти в експортно-орієнтовану галузь. Для цього держава має проводити політику фінансового та податкового стимулювання ВНЗ і наукових шкіл, які розвивають науку, спеціалізуються на створенні інноваційних знань.

Вітчизняна наука та освіта мають продовжити інтеграцію у європейське і світове наукові співтовариства. Уряд повинен заохочувати участь українських наукових колективів у міжнародних дослідницьких програмах та створювати умови для довгострокового (понад рік) стажування українських учених за кордоном. Отже, важливим є набуття Україною статусу асоційованого члена Рамкової програми ЄС "Горизонт 2020”“Horizon 2020". The EU Framework Programme for Research and Innovation / European Commission [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://ec.europa.eu/programmes/horizon2020/en/. Отримання доступу до європейських ресурсів працюватиме на збереження і розвиток науково-освітнього потенціалу України.

Також реформа науки має створити умови для подолання негативних тенденцій у віковій структурі наукових кадрів країни, припинення еміграції науковців, забезпечення соціального захисту співробітників НАНУ та науковців ВНЗ.

Для формування наукової політики та визначення пріоритетних напрямів розвитку науки (зокрема, визначення засад і поетапних кроків реформування наукової сфери) необхідно створити при Президентові України координуючий дорадчий орган - Раду з проблем розвитку науки та освіти.

Тільки комплексний і глибоко продуманий підхід до реформування вітчизняної наукової системи спроможний оздоровити ситуацію, сприяти побудові суверенної Української держави.

4. Суспільно-релігійні відносини в контексті національної безпеки

Події кінця 2013 - початку 2015 років засвідчили про глибокі та якісні зрушення в системі суспільно-конфесійних відносин. Переважна більшість церков і деномінацій сконсолідованим фронтом підтримала європейський вибір українців, виявила готовність долучитися до реалізації структурних реформ, анонсованих новою владою, стала на захист територіальної цілісності та державного суверенітету України. Релігійні організації не словом, а ділом довели, що є значущою потугою громадянського суспільства. Водночас це лише одна з інтенцій розвитку національного конфесійного середовища. Інша його особливість відтворює непросту ситуацію у релігійному просторі країни та наявність у ньому низки безпекових викликів.

Ми є свідками того, як право на свободу совісті та свободу релігії, зафіксоване в Конституції України, підтверджене членством Української Держави в Раді Європи, обстояне в горнилі Революції гідності, цинічно порушується на тимчасово окупованих територіях. В анексованому Криму, контрольованих бойовиками регіонах Донеччини і Луганщини свобода релігії зведена насправді до свободи однієї промосковської церкви. Усі інші віросповідання зазнають тотальної дискримінації, гонінь і насильства.

Серйозну загрозу суверенному поступові Української нації становить юрис- дикційна підпорядкованість Української православної церкви (УПЦ) Московській патріархії. Останнім часом ця залежність тільки посилилася. Хоча у статуті УПЦ й зазначено, що церква “є самостійною і незалежною у своєму управління та устрої”Статут УПЦ [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://orthodox.org.ua/page/statut-upts, однак подібне формулювання залишається паперовою фікцією. Фактично УПЦ виступає потужним рупором російської пропаганди, ретранслятором ключових постулатів політпроекту “русский мир” у координатах українського суспільства.

Аномальність цієї ситуації полягає в тому, що найбільша православна інституція країни, яка йменується українською, насправді такою не є. Священ- ноначалля УПЦ не спромоглося засудити анексію АРК Російською Федерацією, збройну агресію Росії в Донецькій та Луганській областях, сепаратистські рухи, інституйовані у вигляді терористичних організацій ДНР і ЛНР. Натомість архієреї та духовенство УПЦ причетні до співпраці з бойовиками, нагнітання суспільного напруження, зриву мобілізаційних планів, “очорнення” української влади. Навіть жахливі терористичні акти під Волновахою та в Маріуполі не стали переконливими аргументами для проводу УПЦ. Жодна участь останньої в гуманітарних акціях на підтримку жителів зони АТО не спроможна прикрити її проросійську орієнтацію.

Тривале перебування УПЦ у статусі привілейованої церкви конвертувалося помітними майновими активами. Сьогодні досить багато патріотично налаштованих і свідомих українців хвилює відповідь на сакраментальне питання: “До якого часу найвидатніші національні святині належатимуть ворожій церкві”? І вони мають рацію. Адже йдеться про загрозу втрати (причому втрати назавжди) культурних пам'яток світової величини, які є “візитівкою” України на міжнародній арені. Серед них - і Києво-Печерська Лавра, і Почаївська Лавра, і Святогірська Лавра.

В умовах реальної війни вкрай важливо обмежити вплив на українське суспільство УПЦ як прокремлівського агента. У Верховній Раді України зареєстровано законопроект “Про внесення змін до Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” щодо назв релігійних організацій, керівні центри яких знаходяться за межами України”. Його ухвалення зобов'яже УПЦ здійснити перереєстрацію та відобразити у своїй назві власну залежність від РПЦ, що покладе край введенню в оману мільйонів віруючих громадян. Сподіваємося, в очільників Української Держави вистачить політичної волі та рішучості діяти послідовно в означеному напрямі.

Зовнішня російська агресія, як ніколи раніше, актуалізувала питання щодо утвердження Української Помісної Православної Церкви. Відповідна проблема переведена нині з рівня церковно-теоретичних розмірковувань на рівень національної безпеки України. "Якщо Україна терміново не закриє духовний канал московського впливу і виховання віруючих у дусі "русского міра” та меншовартості, то її може очікувати затяжна громадянська війна”Саган О. Православ'я в Україні у 2014 році : на переломі помістності і "русского міра” / Олександр Саган [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/ апа^к/58893/. Такого сценарію допустити не можна в жодному разі.

5. Державна культурна політика в умовах безпекових викликів

У багатьох розвинених країнах світу культурна сфера та культурна політика пережили фундаментальні зміни ще на початку 1980-х років. Культура стала активним учасником не лише символічних обмінів, а й соціально-економічних процесів, зокрема суб'єктом інноваційної та модернізаційної діяльності. Саме завдяки культурі виникли такі вже сталі поняття, як креативна економіка, кре- ативні індустрії, креативний клас. На тлі цього Україна й досі перебуває в минулому часі, експлуатуючи недієві та радянські за духом управлінські механізми і методологічні підходи, згідно з якими культуру розглядають як "дотаційний сектор”, а не як інструмент та навігатор докорінних змін. гуманітарний держава національний

Свого часу колишній прем'єр-міністр Естонії Март Лаар у розпал російської агресії проти Грузії своїм грузинським колегам-реформаторам говорив, що в них украй мало часу на здійснення реформ: "зручний момент для здійснення надзвичайних кроків триватиме декілька місяців, можливо - рік. Якщо Грузія не використає цей шанс у власних цілях, то програємо всі ми”Лаар М. Грузия не должна упустить шанс для радикальных реформ [Електронний ресурс]. - 2004. - 21 січня - Режим доступу : http://inosmi.ru/world/20040121/205129.html. Ці слова можна сміливо сказати й українській владі, аби вона не зволікала з реформами, особливо в умовах російсько-терористичного вторгнення. Адже відлік пішов навіть не на місяці, а на тижні. Найменші зволікання та невпевненість можуть мати катастрофічні наслідки.

Реалізація стратегії реформ зумовлює необхідність піднесення культурного потенціалу України, який є ціннісно-смисловим підґрунтям на шляху модернізації суспільства. Завдяки зміцненню культурного потенціалу та інтеграції в глобальні світові процеси Україна здатна позбутися пострадянських стереотипів, які здебільшого панують в українському соціумі та гальмують його розвиток.

Культурологічний вимір підписання Угоди про асоціацію з ЄС полягає в тому, що Україна стає повноцінним учасником загальноєвропейського гуманітарного процесу. Перед Україною стоїть завдання адаптації до європейських соціокультурних практик. Досягнення позитивних результатів на цьому шляху можливе за умови реформування культурної сфери. Зокрема, необхідним є опанування нових форм управління. Це потребує суттєвих змін у функціонуванні центральних і місцевих органів влади. їх робота має відповідати прийнятим в ЄС нормам проектування та реалізації культурної політики.

Головні пріоритети державної політики мають полягати, по-перше, у формуванні креативних можливостей українського суспільства, здатності до збереження та передачі національних традицій майбутнім поколінням. По-друге - у забезпеченні економічної самодостатності культурної сфери. Третій важливий напрям - відновлення культурної сфери на територіях, які постраждали від бойових дій. Слабка присутність на Донеччині та Луганщині української культури (подекуди повна її відсутність) стала однією з причин зміцнення сепаратистських процесів. Упродовж десятиріч у зазначеному регіоні фактично не проводилася системна культурна робота. І навпаки, російський культурний продукт сумнівної якості (шансон, попса, різні телевізійні серіали і тому подібне) набув домінуючого впливу на свідомість місцевих жителів.

Окрему увагу необхідно приділити проблемі вразливості певних соціальних груп перед загрозою зовнішньої гуманітарної агресії, яка націлена на знецінення наших культурних традицій. Як показав досвід гібридної війни, агресор прагне легітимізувати свої дії, використовуючи гуманітарні чинники, зокрема під ширмою “необхідності” захисту прав російськомовного населення.

Зусилля державних органів влади і мистецької громадськості мають бути зосереджені на зміцненні гуманітарної безпеки держави в сучасних умовах. Ключовим питанням цієї роботи має стати формування стійкої національної ідентичності, подолання культурної неконсолідованості та зміцнення цінностей, що об'єднують громадян різних регіонів. Без цього Україна не зможе відбутися як успішна держава.

6. Українська культура і світ

Важливим безпековим елементом політики нашої держави є представлення України як суб'єкта міжнародних відносин. Досягти адекватної інформаційної присутності України у світі можливо за допомогою культурної дипломатії, орієнтованої на створення привабливого культурного іміджу, сприяння участі українських культурних агентів у міжнародних проектах, підтримку українсько-європейської культурної співпраці, просування якісного українського культурного продукту за кордоном.

Важливим прикладом таких процесів може слугувати польський досвід культурної дипломатії, що попервах базувався на пошуку спільних цінностей із сусідами, у яких була зацікавлена польська держава. У “Пріоритетах польської закордонної політики 2012-2016” підкреслюється, що “в цивілізаційному розумінні варто мати партнерів, які визначають ті ж самі цінності по обидва боки польського кордону”Priorytety Polskiej Polityky Zagranicznej 2012-2016. // Ministerstwo Spraw Zagranicznych RP. - Warszawa. - :marzec 2012. - S. 18 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.msz.gov. pl/resource/aa1c4aec-a52f-45a7-96e5-06658e73bb4e :JCR. Цим та низкою інших документів Польща окреслює й ідеологічну рамку своєї культурної дипломатії: окрім розвитку та популяризації своєї культури, це також зміцнення інтеграційних зв'язків із демократичним світом.

Без участі громадськості неможливі жодні реформи, не є винятком і реформи у сфері культури. Специфіка культурної галузі полягає в тому, що конфронтація між виконавчою владою і суспільством видається неуникною, оскільки культурними активістами найчастіше є самі митці, які мислять на кілька десятиліть уперед, здатні прогнозувати майбутнє, гостро відчувають нинішні потреби суспільства. Натомість влада досі залишається споживачем, а не творцем благ, і не сприймає критики з боку ідейного авангарду. Тільки забезпечивши прозорість діяльності державних інституцій, налагодивши механізми співпраці з громадськими активістами, можна почати розбудовувати адекватну культурну політику.

На часі - важливий іміджевий крок України, а саме відкриття культурних інституцій за кордоном, у найбільших європейських містах. Але чим буде наповнена їх діяльність? Продажем сувенірів, карт, однотипними виставками і концертами? Чи буде присутнє на них сучасне мистецтво, існування якого держава ігнорує, шукаючи у справді актуальних творах "заборонені” теми? Чи працюватимуть перекладацькі проекти, які забезпечать крос-культурні зв'язки? Чи будуть відвідуваними курси української мови? Продукт якої якості просуватиметься цими інституціями?

Насправді українська культура вже давно "мандрує” Європою в особі цікавих європейцям музикантів, письменників, художників. І відбувається це завдяки приватним зв'язкам, знайомствам, особистим зацікавленням. Зробити культурну присутність України в Європі постійною можливо лише зусиллями держави. І це не обов'язково мають бути матеріальні зусилля. Важливо забезпечити інституції професійними фахівцями з культурного менеджменту, розробити альтернативні до бюджетного механізми фінансування, координувати, підтримувати інформаційно.

Громадські ініціативи в культурі підказують правильний шлях виходу зі стагнації. І це знаково, коли суспільство не лише робить запит, а й пропонує, тоді виконавчій владі залишається лише виконати, а законодавчій - легітимізувати. Інтерес міжнародної спільноти до України збільшується, і це вже не лише порожня цікавість, пошук гострих відчуттів та екзотики.

7. Історична пам'ять як основа національної ідентичності

Не секрет, що культура суспільства, яке переживає активне становлення, потребує ціннісно-смислового зміцнення свого символічного поля. Нехтування меморіальним аспектом державної гуманітарної політики в Україні вже призвело до трагічних наслідків. Потрібно визнати, що анексія Криму не в останню чергу стала можливою через моральну підтримку значної частини населення автономії, яке і в умовах перебування АР Крим у складі України місцеві освітні та культурні інституції виховували на ідеях історично зумовленої духовної єдності півострова з Росією, ігноруючи або спотворюючи український і кримськотатарський складники його історичної панорами та культурного ландшафту.

Нині ці ідеї отримали нові імпульси для свого розвитку. Зокрема, у посланні В. Путіна Федеральним зборам РФ 4 грудня 2014 р. було заявлено, що саме у Криму "знаходиться духовний виток формування багатоликої, але монолітної російської нації і централізованої Російської держави”, оскільки "саме тут, у Криму, в давньому Херсонесі... прийняв хрещення князь Володимир, а потім хрестив усю Русь”, і тому "Крим, давня Корсунь, Херсонес, Севастополь мають величезне цивілізаційне і сакральне значення”Послание президента Федеральному собранию РФ. 4 декабря 2014 г. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.kremlin.ru/transcripts/47173/work. Як завжди, політичне мародерство супроводжується привласненням культурної спадщини та історичної пам'яті.

Ідеологічним підґрунтям сепаратистських проектів на Донбасі також значною мірою стали викривлені уявлення про історію України та регіону, українську культуру і духовність, характер українсько-російських відносин. Препарована пам'ять стала зброєю, про що свідчить активне використання сепаратистами та їхніми спонсорами образів, понять і символів часів Другої світової війни.

Масштаб української політики пам'яті за сучасних умов повинен бути значно ширшим за регіональний та національний, оскільки те, що ми досі називаємо антитерористичною операцією, давно стало подією міжнародного масштабу і "каменем спотикання” для багатьох європейських політиків, які забули або намагаються не згадувати криваві уроки ХХ ст., зокрема фатальні наслідки політики "умиротворення” агресора.

Размещено на Allbest.ru