Особливості реформування системи охорони здоров’я військовослужбовців в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Управління СБУ в Донецькій області

Особливості реформування системи охорони здоров'я військовослужбовців в Україні

кандидат наук з державного управління

І.В. Матюрін



Анотація

Досліджено зміст та особливості реформ у системі охорони здоров'я військовослужбовців. Визначено напрями реформування системи відомчої медицини в Україні. Розроблено пропозиції щодо підвищення якості методичного обслуговування військовослужбовців.

Ключові слова: система охорони здоров'я, відомча медицина, медичне обслуговування, рівень якості, військовослужбовці.



Annotation

The paper explores the content and features of the reforms in the health care system for military personnel. The ways of reforming the system of departmental medicine in Ukraine are identified. The proposals to improve the quality of medical service for military personnel have been worked out.

Keywords: health care system, departmental medicine, medical service, level of quality, military personnel.



Постановка проблеми. Реформування системи соціального захисту населення, яке розпочато в Україні за Програмою економічних реформ на 2010-2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», спрямовано на посилення адресності всіх видів соціальної підтримки: соціальної допомоги та соціальних послуг. Програма економічних реформ також має конкретний розділ «Реформа системи охорони здоров'я». Реформу у сфері охорони здоров'я розпочато у травні 2010 р. і реалізовано за трьома основними напрями змін, а саме: мережі установ охорони здоров'я; системи фінансування охорони здоров'я; вдосконалення системи контролю за якістю (запровадження стимулів і самого контролю за якістю наданих послуг) [1].

Необхідність реформування системи охорони здоров'я в межах цивільної медицини в Україні обумовлено проблемами, які виникли в управлінні соціальними та економічними процесами загалом на перехідному етапі до соціально орієнтованої ринкової економіки. Стара система, що сформувалася за радянських часів, на протязі тривалого часу вважалася досить ефективною, проте демонструвала непідготовленість до активного прийняття науково-технічного прогресу та неможливість вирішувати завдання нової цивілізаційної фази [2]. Процеси соціально-економічної трансформації на практиці виявилися значно складнішими, ніж вважалося на етапі започаткування масштабних реформ у 90-х роках минулого століття.

Реформування характеризувалося фрагментарністю, бракувало комплексності. Наслідки реформ не усвідомлювалися повною мірою. Сучасний стан розвитку інфраструктури охорони здоров'я, який визначається насамперед її фінансуванням, техніко-технологічними особливостями розвитку й використання, не відповідає потребам споживачів і чинним стандартам. Негативною слід визнати тенденцію щодо згортання мережі низки закладів охорони здоров'я, яка спостерігається в Україні впродовж останнього десятиріччя.

Тому метою даного дослідження є визначення особливостей реформування системи охорони здоров'я військовослужбовців.

Виклад основного матеріалу дослідження. Негативні зміни в останні роки відбуваються й у кількісно-якісних характеристиках кадрового потенціалу системи охорони здоров'я - зменшується кількість лікарів усіх спеціальностей (з 2000 р. - на 2,3%), у тому числі практикуючих лікарів, стрімко скорочується контингент середнього медичного персоналу. Важливе місце в реалізації стратегії модернізації вітчизняної системи охорони здоров'я та підвищення доступності її послуг посідає забезпеченість лікарями загальної практики / сімейної медицини, яких у цілому по країні налічується лише 3 особи в розрахунку на кожні 10 тис. населення, тоді як, наприклад, у країнах ЄС - 16 [3]. Структура видатків на соціальний захист в Україні у медичному обслуговуванні в 2007 році складала 19,6%, в 2008 році - 18,2%, 2009 році - 17,5%, 2010 році - 18,3%. Аналогічний показник в країнах Європейського Союзу складав в 2007 році - 29,8%, в 2008 році - 29,6%, в 2009 році - 29,6% [4; 5].

На сучасному етапі наукового обґрунтування та реалізації стратегії реформування системи охорони здоров'я в Україні вирішуються дві групи взаємопов'язаних завдань. Перше завдання - розробка цільової установки, а саме створення такої системи, яка стане принципово відмінною від попередньої за якістю послуг, що надаються в медичній сфері. Друге завдання - створення механізму реалізації поставленої мети.

За радянських часів основною рушійною силою був план, який мав виконуватися в режимі зовнішнього примусу [6]. У зазначеному механізмі бракувало зворотного зв'язку. Питання ефективності на всіх рівнях враховувалися недостатньо. Конкуренція не розвивалася. Водночас саме конкуренція є механізмом, який здатний стимулювати безперервний саморозвиток системи. На думку В. Куценко, здоров'я є природною життєвою цінністю, що займає верхню сходину на ієрархічній драбині цінностей. «В умовах переходу до переважно інтенсивного типу виробництва поряд з іншими якісними характеристиками робочої сили (освіта, кваліфікація) здоров'я набуває ролі провідного фактора економічного зростання» [7, с. 400].

Необхідність визначення особливостей та змісту реформ у системі охорони здоров'я в межах цивільної медицини, а також відомчої медицини в Україні обумовлено загальним станом системи охорони здоров'я населення. Цивільна та відомча медицина наразі мають суттєві відмінності: у підпорядкуванні, механізмах фінансування, цілепокладання. Відомча медицина існує для надання у разі необхідності медичної допомоги працівникам Збройних Сил та правоохоронних органів і членам їх сімей. Проблеми, що виявлено в системі охорони здоров'я цивільної медицини в Україні, значною мірою впливають і на стан відомчої медицини.

Водночас реформування також має відношення й до системи відомчої медицини. Військовослужбовці потребують медичного догляду як на етапі вступу до служби в Збройних Силах або правоохоронних органів, під час проходження служби й на етапі звільнення (виходу на пенсію). Представники Збройних Силах та правоохоронних органів забезпечують національну безпеку та захист громадян від протиправних посягань, а також сприяють реалізації низки законодавчо визначених прав, тому потребують відповідної фізичної форми та стану здоров'я.

Реформування системи охорони здоров'я в цивільній медицині пов'язано зі змінами у фінансуванні, а також перетвореннями у приватному секторі охорони здоров'я (рівність у правах державного та приватного секторів при виконання держзамовлення за умови надання ними медичних послуг відповідно до визначених державою медичних стандартів та цінової політики; сприянні створенню приватних загально лікарських практик шляхом надання в оренду необхідних приміщень і обладнання на пільгових умовах) та у відомчій медицині (концентрації всіх коштів з державного бюджету на рівні Міністерства охорони здоров'я; передачі закладів, що знаходяться у відомчому підпорядкуванні, на територіальний рівень).

На сьогоднішній день низка міністерств і відомств зберігає паралельні системи охорони здоров'я своїх працівників, які зосереджують 12% загальної кількості організацій, що діють у державному секторі охорони здоров'я (або приблизно 200 відомчих лікарняних закладів) [3]. Надання медичних послуг у закладах відомчої медицини традиційно характеризується як таке, що здатне забезпечувати реалізацію поставлених державою цілей щодо збереження здоров'я військовослужбовців, профілактики захворюваності та медичної допомоги військовим пенсіонерам та інвалідам, членам їх сімей.

Відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (стаття 11. «Право військовослужбовців на охорону здоров'я та медичну допомогу»), охорона здоров'я військовослужбовців та членів їх сімей забезпечується:

створенням сприятливих санітарно-гігієнічних умов проходження військової служби та побуту, які здійснюються командирами (начальниками) у взаємодії з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

наданням безоплатної кваліфікованої медичної допомоги у військово-медичних закладах охорони здоров'я;

щорічним проходженням медичного огляду;

проведенням лікувально-профілактичних заходів;

можливістю проходження санаторно-курортного лікування та відпочинку в санаторіях, будинках відпочинку, пансіонатах і на туристських базах Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів з пільговою оплатою вартості путівок у розмірах та порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, в системі відомчої медицини, як і в цивільній, також існують певні проблеми: зношеність матеріальної бази; відсутністю підготовлених фахівців; перевищення ушестеро загальної чисельності членів сімей військовослужбовців, ветеранів військової служби, працівників Збройних Сил України (зазначимо, що на військово-медичну службу покладені завдання щодо їх медичного забезпечення) у порівнянні з чисельністю військослужбовців Збройних Сил України [8].

Разом з тим у системі відомчої медицини також існують певні проблеми. Проведений аналіз чисельності штатних лікарських посад в Україні та Донецькій області, чисельність зайнятих лікарських посад в Україні та Донецькій області, показників загальної кількості середнього медичного персоналу у закладах охорони здоров'я Служби безпеки України, загальної кількості лікарів у закладах охорони здоров'я Служби безпеки України, охоплення медичними оглядами прикріпленого контингенту, рівня поширеності захворюваності серед дорослого контингенту, рівня захворюваності серед дорослого контингенту, показників тимчасової втрати працездатності серед військовослужбовців у системі відомчої медицини дозволив виявити основні проблеми в системі відомчої медицини.

У результаті проведеного аналізу стану сфери охорони здоров'я військовослужбовців (на прикладі Донецької області), встановлено таке.

Незважаючи на наслідки фінансової кризи 2008-2009 рр. та нинішню складну економічну ситуацію, за 2009-2011 рр. за цей період питома вага медичних працівників в Україні, які мають кваліфікаційну категорію, збільшилась з 79,1 до 80,1%, а у Донецькій області - з 94,1 до 100% .

У системі відомчої медицини за 2000-2011 рр. чисельність штатних лікарських посад в Україні зросла на 4,11%, а у Донецькій області, навпаки, зменшилась на 4,08% (табл. 1).

Таблиця 1. Чисельність штатних лікарських посад в Україні та Донецькій області

Роки	Україна	Донецька область	Питома вага чисельності штатних лікарських посад у Донецькій області у загальній чисельності в Україні, %
2000	590,25	24,50	4,15
2011	614,50	23,50	3,82
2011 р. до 2000 р., %	104,11	95,92

Питома вага кількості штатних лікарів у Донецькій області в загальній чисельності штатних лікарських посад в Україні скоротилась на 0,33%, або з 4,15 до 3,82%. У 2000 р. чисельність штатних лікарських посад в Україні на 1000 осіб прикріпленого контингенту складала 5,7, у Донецькій області - 4,7.

У 2011 р. цей показник становив, відповідно, 6,3 та 4,7.

За 2000-2011 рр. чисельність зайнятих лікарських посад в Україні зросла на 3,5%, а у Донецькій області, навпаки, зменшилась на 11,83% (табл. 2).

У 2000 р. чисельність зайнятих лікарських посад в Україні на 1000 осіб прикріпленого контингенту складала 5,4, у Донецькій області - 5,3. У 2011 р. цей показник становив, відповідно, 5,9 та 4,1.

Таблиця 2. Чисельність зайнятих лікарських посад в Україні та Донецькій області

Роки	Україна	Донецька область	Питома вага чисельності штатних лікарських посад у Донецькій області у загальній чисельності в Україні, %
2000	556,75	23,25	4,18
2001	562,75	22,50	4,00
2002	589,25	22,75	3,86
2003	606,85	22,50	3,71
2004	614,05	22,50	3,66
2005	620,75	22,00	3,54
2006	610,00	23,25	3,81
2007	599,00	21,25	3,55
2008	588,00	20,75	3,53
2009	561,25	22,25	3,96
2010	558,25	21,25	3,81
2011	576,25	20,50	3,56
2011 р. до 2000 р., %	103,50	88,17



За 2009-2011 рр. загальна кількість середнього медичного персоналу у закладах охорони здоров'я СБУ в Донецькій області не змінилась і становила 17 осіб, а в Україні скоротилась на 2,84%. Питома вага даного показника в Донецькій області у загальній кількості в Україні зросла на 0,07% (табл. 3).

Таблиця 3. Загальна кількість середнього медичного персоналу у закладах охорони здоров'я Служби безпеки України

Роки	Україна	Донецька область	Питома вага Донецькій області, %
2009	703	17	2,42
2010	689	17	2,47
2011	683	17	2,49
2011 р. до 2000 р., %	97,16	100,0

За цей період питома вага медичних працівників в Україні, які мають кваліфікаційну категорію, збільшилась з 79,1 до 80,1%, а у Донецькій області - з 94,1 до 100%.

За 2009-2011 рр. загальна кількість лікарів у закладах охорони здоров'я СБУ в Донецькій області скоротилась на 10%, а в Україні - лише на 0,4%. Питома вага даного показника в Донецькій області у загальній кількості в Україні зменшилась на 0,38% (табл. 4).

Таблиця 4. Загальна кількість лікарів у закладах охорони здоров'я Служби безпеки України

Роки	Україна	Донецька область	Питома вага Донецькій області, %
2009	507	20	3,94
2010	500	19	3,80
2011	505	18	3,56
2011 р. до 2000 р., %	99,6	90,0



Питома вага кількості зайнятих лікарів у Донецькій області в загальній чисельності штатних лікарських посад в Україні скоротилась на 0,62%, або з 4,18 до 3,56%.

За цей період питома вага медичних працівників в Україні, які мають кваліфікаційну категорію, зменшилась з 87,8 до 87,1%, а у Донецькій області - з 95,0 до 83,3%. За 2000-2011 рр. показник охоплення медичними оглядами всього прикріпленого контингенту в Україні зріс на 5,3%, або з 81,0 до 86,3%, а у Донецькій області - на 7,6%, або з 79,6 до 87,2% (табл. 5).

Таблиця 5. Охоплення медичними оглядами прикріпленого контингенту, %

Роки	Україна	Донецька область
	Весь контингент	військовослужбовці	Весь контингент	військовослужбовці
2000	81,0	97,3	79,6	97,9
2001	83,6	97,1	74,7	99,2
2002	83,4	96,1	75,5	99,1
2003	85,3	97,8	82,1	100,0
2004	85,6	97,7	79,6	98,4
2005	86,5	98,0	83,7	95,9
2006	86,8	98,2	86,7	98,7
2007	88,0	97,1	84,2	97,1
2008	87,0	97,0	87,7	94,8
2009	87,1	95,7	94,4	99,7
2010	86,1	96,1	94,2	99,7
2011	86,3	99,0	87,2	97,1

Показник охоплення медичними оглядами військовослужбовців в Україні незначно збільшився на 1,7%, або з 97,3 до 99,0%, а у Донецькій області, навпаки, зменшився на 0,8%, або з 97,9 до 97,1%.

За 2000-2011 рр. рівень поширеності захворюваності серед дорослого контингенту в Україні збільшився в 1,18 рази, а в Донецькій області - в 1,75 рази (табл. 6).



Таблиця 6. Рівень поширеності захворюваності серед дорослого контингенту (на 1000 осіб)

Роки	Україна	Донецька область
	Весь контингент	військовослужбовці	Весь контингент	військовослужбовці
2000	1694,7	2133,0	1233,0	2945,0
2011	2001,3	2780,3	2160,9	4346,9
2011 р. до 2000 р., рази	1,18	1,30	1,75	1,48

Рівень поширеності захворюваності серед військовослужбовців в Україні зріс у 1,3 рази, а в Донецькій області - в 1,48 рази.

Ранжування рівня поширеності захворювань серед військовослужбовців в Україні за хворобами в 2011 р., свідчить про таке:

1. Хвороби органів дихання - 830,4 випадків захворюваності.

2. Хвороби органів травлення - 481,9 випадків захворюваності.

3. Хвороби кістково-м'язової системи - 265,5 випадків захворюваності.

4. Хвороби системи кровообігу - 275,1 випадків захворюваності.

5. Хвороби ока - 185,2 випадків захворюваності.

6. Хвороби нервової системи - 162,1 випадків захворюваності.

7. Хвороби ендокринної системи, розлади харчування - 126,6 випадків захворюваності. реформа військовослужбовець медицина здоров'я

За 2000-2011 рр. рівень захворюваності серед дорослого контингенту в Україні зменшився на 12,07%, а в Донецькій області зріс в 1,04 рази (табл. 7).

Таблиця 7. Рівень захворюваності серед дорослого контингенту (на 1000 осіб)

Роки	Україна	Донецька область
	весь контингент	військовослужбовці	весь контингент	військовослужбовці
2000	742,3	1261,9	530,7	1349,1
2011	652,7	1313,7	668,7	1872,8
2011 р. до 2000 р., раза		1,04	1,26	1,39



Рівень захворюваності серед військовослужбовців в Україні збільшився в 1,26 рази, а в Донецькій області - в 1,39 рази. За ранжуванням рівня захворюваності серед військовослужбовців в Україні за хворобами в 2011 р.: хвороба органів дихання - 728,8 випадків захворюваності; хвороб органів травлення - 99,0; травми і отруєння - 83,2; хвороби кістково-м'язової системи - 65,0; хвороби системи кровообігу - 55,0; хвороби ока - 46,1; хвороби нервової системи - 39,1; хвороби ендокринної системи, розлади харчування - 27,0 випадків захворюваності. За 2000-2011 рр. кількість випадків тимчасової втрати працездатності серед військовослужбовців в Україні зросла на 6,8%, а у Донецькій області - на 16,7% (табл. 8).

Таблиця 8. Показники тимчасової втрати працездатності серед військовослужбовців (на 100 працюючих)

Роки	Кількість випадків	Кількість днів
	Україна	Донецька область	Україна	Донецька область
2000	96,5	100,0	797,1	915,8
2001	96,3	96,8	810,3	986,5
2002	94,0	97,3	819,2	1250,1
2003	103,2	101,8	882,1	1190,7
2004	100,6	105,4	899,8	1424,6
2005	106,2	131,0	942,1	1324,6
2006	101,9	124,9	912,0	1580,8
2007	109,5	96,2	957,0	1065,7
2008	108,2	127,5	953,9	1342,7
2009	105,7	128,2	902,5	1213,9
2010	113,8	126,3	991,0	1314,5
2011	103,1	116,7	848,9	1230,7

За цей період кількість днів тимчасової втрати працездатності серед військовослужбовців в Україні зросла на 6,5%, а у Донецькій області - на 34,4%. У цілому зроблено висновок, що за 2009-2011 рр. загальна кількість лікарів у закладах охорони здоров'я СБУ в Донецькій області скоротилась на 10%, а в Україні - лише на 0,4%, що свідчить про плинність кадрів, яку пов'язано з навіть меншим рівнем заробітної плати медичного персоналу в системі відомчої медицини, ніж у цивільній медицині, що обумовлено відсутністю індексації заробітної плати.

Також, за 2000-2011 рр. чисельність зайнятих лікарських посад в Україні зросла на 3,5%, а у Донецькій області, навпаки, зменшилась на 11,83%. Зроблено висновок, про тенденцію «виходу з професії», або небажання молодих медичних кадрів працювати за фахом, а також неприйняття реформ у сфері охорони здоров'я більшістю населення, наявністю в Донецькій області альтернативних місць роботи за фахом лікаря (фармацевтична сфера, приватна медицина, косметологічні послуги та інше).

За 2000-2011 рр. показник охоплення медичними оглядами всього прикріпленого контингенту в Україні зріс на 5,3%, або з 81,0 до 86,3%, а у Донецькій області - на 7,6%, або з 79,6 до 87,2%. Показник охоплення медичними оглядами військовослужбовців в Україні незначно збільшився на 1,7%, або з 97,3 до 99,0%, а у Донецькій області, навпаки, зменшився на 0,8%, або з 97,9 до 97,1%.

Зроблено висновок, що показники охоплення медичними оглядами військовослужбовців мають стабільно високий рівень і є одним з пріоритетних напрямів у системі відомчої медицини як реалізації функцій профілактики захворюваності. За 2000-2011 рр. кількість випадків тимчасової втрати працездатності серед військовослужбовців в Україні зросла на 6,8%, а у Донецькій області - на 16,7%. За цей період кількість днів тимчасової втрати працездатності серед військовослужбовців в Україні зросла на 6,5%, а у Донецькій області - на 34,4%.

Потрібно зазначити, що в системі відомчої медицини (Служба безпеки, Міністерство оборони, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерство транспорту та зв'язку України та деякі інші) одним з невирішених завдань є також запровадження страхування професійної відповідальності медичних працівників. Йдеться про те, що на сьогодні необхідно забезпечувати соціальний захист не лише пацієнтів-військовослужбовців, але й медичних кадрів, лікарів.

Попри існуючих проблем подальший розвиток системи охорони здоров'я військовослужбовців стає можливим тільки за рахунок пошуку та впровадження інноваційних форм та методів державного регулювання розвитку інфраструктури охорони здоров'я.

Розвиток економічної діяльності установ відомчої медицини має відбуватися у взаємозв'язку, взаємодії та взаємозалежності з іншими економічними інститутами за допомогою взаємоузгодження цілей між інституційними балансами.

До основних чинників стримування розвитку та модернізації інфраструктури охорони здоров'я слід включити [7]:

недостатність бюджетного фінансування її державного та комунального секторів, недоліки в механізмі розподілу й раціонального використання коштів на рівні окремих ланок, закладів, загальнодержавних і регіональних галузевих програм;

стрімке зниження обсягів оновлення та розбудови матеріально-технічної бази гарантованої медико-санітарної допомоги, необґрунтоване скорочення мережі різнопрофільних стаціонарів та відділень у них, занепад суспільної діяльності з охорони здоров'я сільського населення як факторів поглиблення регіональних диспропорцій у територіальному й матеріально-технічному розвитку стаціонарної та амбулаторно-поліклінічної ланок системи охорони здоров'я;

незадовільні темпи реалізації програми наближення медичного обслуговування до споживачів у системах розселення завдяки розвитку сімейної медицини на засадах загальної лікарської практики.

Застарілість та фізична зношеність значної частини медичного обладнання державних і комунальних закладів охорони здоров'я, невідповідність площ, ресурсного забезпечення більшості дільничних та районних лікарень чинним санітарним нормам і галузевим нормативам суттєво впливає на підвищення рівня незадоволеності населення організацією суспільної діяльності з охорони здоров'я, обсягами та якістю безоплатної медичної допомоги, що надається.

Відповідно до Державної програми розвитку Збройних Сил України у сфері матеріально-технічного забезпечення виконання реформ в системі відомчої медицини встановлено необхідність:

1. Створення ефективної системи медичного забезпечення військ (сил), інтегрованої в загальнодержавну систему охорони здоров'я, з метою досягнення гарантованого медичного забезпечення військовослужбовців і ветеранів військової служби, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України.

2. Удосконалення медичного забезпечення Збройних Сил України шляхом:

2.1. Проведення організаційно-структурних перетворень у медичній службі з метою пріоритетного розвитку військової медицини, поліпшення медичного забезпечення безпосередньо в ротах, батальйонах, бригадах.

2.2. Оптимізації кількості закладів охорони здоров'я Збройних Сил України відповідно до потреб Збройних Сил України з урахуванням інтеграції системи медичного забезпечення в загальнодержавну систему охорони здоров'я, забезпечення їх провідної ролі в системі надання медичної допомоги у невідкладних та екстремальних ситуаціях, а також шляхом удосконалення територіального принципу медичного забезпечення.

2.3. Розроблення концептуальних положень запровадження обов'язкового державного медичного страхування військовослужбовців та ветеранів військової служби.

2.4. Забезпечення розвитку матеріально-технічної бази медичної служби Збройних Сил України, укомплектування її сучасними зразками медичного обладнання тощо.

2.5. Забезпечення профілактичної спрямованості медичного забезпечення військ (сил) [8].

Визначено етапи реформування:

1 етап (до кінця 2017 року) передбачає: проведення заходів, спрямованих на вдосконалення управління військово-медичною службою, її організаційно-структурної та функціональної системи в мирний час і в особливий період; оптимізацію кількості військово-медичних закладів відповідно до потреб Збройних Сил України шляхом збереження та розвитку військових лікувальних закладів у регіонах з густою щільністю військ; удосконалення системи надання кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги військовими медичними закладами; перетворення військові санаторії Міністерства оборони України на державні підприємства, що перебуватимуть в управлінні Міністерства оборони України без їх перепрофілювання; проведення заходів, спрямованих на відновлення спроможності медичних підрозділів до виконання завдань за призначенням; підвищення якості медичної допомоги та санаторно-курортного лікування військовослужбовців, працівників Збройних Сил України, ветеранів та членів їх сімей.

2 етап (до кінця 2023 року) передбачає: подальший розвиток медичного забезпечення із впровадженням новітніх систем, ефективних медичних технологій і стандартів медичного забезпечення військ (сил); удосконалення амбулаторного та стаціонарного лікування у військових лікувальних закладах за державними стандартами; поглиблення міжнародного співробітництва у військово-медичній сфері; створення сучасної системи інформаційного забезпечення охорони здоров'я військовослужбовців; запровадження ресурсозберігаючих механізмів у практичну діяльність військово-медичних закладів [8].

Розвиток ринкових відносин зумовлює становлення недержавного (приватного) сектору охорони здоров'я, кількісно-якісні характеристики якого продовжують відзначатися стрімкою поступальною динамікою, в тому числі в аспекті розширення та подальшого опрацювання практики добровільного медичного страхування

Реформи в системі охорони здоров'я населення в Україні передбачають систему організацій різних форм власності та фізичних осіб, які забезпечують підтримку охорони здоров'я громадян. Водночас впровадження в систему відомчої медицині очікуваних переваг щодо реформування системи охорони здоров'я в цивільній медицині й створення ефективної інтегрованої в загальнодержавну систему охорони здоров'я системи медичного забезпечення військовослужбовців стає майже неможливим, а саме:

ефективне управління майном, людськими та фінансовими ресурсами з метою підвищення якості медичних послуг та оптимізації витрат;

гнучкість запровадження ефективних методів фінансування надання медичної допомоги;

створення конкурентних засад між постачальниками послуг і розділ на постачальника і платника;

формування економічної зацікавленості постачальників послуг у результативності та якості своєї роботи, раціональному використанні ресурсів через запровадження нових методів оплати;

запровадження нових методів оплати медичних працівників відповідно до виконаного обсягу та якості наданих послуг.

Таким чином, у контексті модернізації соціально-економічного розвитку України та реформування відомча медицина потребує використання маркетингових підходів до державного регулювання соціального захисту військовослужбовців в Україні.



Висновки

Важливою особливістю реформи в системі охорони здоров'я є організація медичних закладів різних форм власності, які забезпечують підтримку охорони здоров'я громадян. Разом з тим, впровадження в систему відомчої медицини очікуваних переваг цивільної медицини стає майже неможливим без забезпечення цілісності реформування медичного обслуговування в цілому.

Необхідність створення відомчої медицини обумовлювалася потребами щодо: відбору кандидатів для проходження військової служби в Збройних Силах та правоохоронних органах України, здатних за станом здоров'я, моральними якостями, психофізіологічним станом виконувати службові завдання в екстремальних умовах; вирішення питань медичної та психологічної експертизи; формування ефективної системи надання медичної допомоги військовослужбовцям та членам їх сімей тощо [9].

Попри існуючих проблем реалізація реформи медичного обслуговування військовослужбовців стає можливою тільки за рахунок пошуку та впровадження інноваційних форм та методів державного регулювання у напрямі підвищення якості медичних послуг, забезпечення їх доступності, поліпшення ефективності державного фінансування, створення стимулів для здорового способу життя та відповідних умов праці. Розвиток економічної діяльності установ відомчої медицини має відбуватися у взаємозв'язку, взаємодії та взаємозалежності з іншими економічними інститутами за допомогою взаємоув'язування довгострокових, середньострокових та короткострокових цілей.



Література

1. Програма економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». - К.: Комітет з економічних реформ при Президентові України, 2010. - 87 с.

2. Толуб'як В.С. Фінансові механізми пенсійного забезпечення: монографія / В.С. Толуб'як. - Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2011. - 336 с.

3. Карамишев Д.В. Економічні складові державного регулювання процесів ресурсно-інвестиційного забезпечення в системі охорони здоров'я / Д.В. Карамишев // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. праць. - Вип. № 1. - Х.: Вид-во ХарРІНАДу, 2009. - С.115-123.

4. Національні рахунки соціального захисту (НРСЗ) України в 2009 році: стат. бюлютень / Відп. за вип. І.В. Калачова. - К. : Держкомстат, 2010. - 120 с.

5. Веб-сайт Євростату [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://epp.eurpstat.ec.europa.eu/tgm/table.do?tab=table&init=language-=end&pcode=tps00106. - Назва з екрану.

6. Vincenzo Galasso. The Political Future of Social Security in Aging Societies / V. Galasso. - Cambridge, London: MIT Press, 2006. - 225 p.

7. Куценко В.І. Соціальна сфера: реальність і контури майбутнього (питання теорії і практики): монографія / В.І. Куценко. - Ніжин: Аспект-Поліграф, 2008. - 818 с.

8. Державна програма розвитку Збройних Сил України на
2006-2011 роки [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.mil.gov.ua/index.php?lang=ua&part=def_planning&sub=buleten_2025. - Назва з екрану.

9. Веб-сайт Міністерства внутрішніх справ України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/printable_article/116206. - Назва з екрану. Размещено на Allbest.ru

...