Відтворення зеленої економіки як основна мета державно-приватного партнерства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВІДТВОРЕННЯ ЗЕЛЕНОЇ ЕКОНОМІКИ ЯК ОСНОВНА МЕТА ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА

М.Д. Петрик,

аспірант, Національна академія державного управління при Президентові України

Стаття присвячена дослідженню реалізації державно-приватного партнерства через концепцію зеленої економіки.Визначено переваги та потенціал впровадження зеленої економіки. Визначено пріоритети формування державної політики на основі запровадження інноваційних екологічно безпечніших технологій, що зможуть забезпечити суспільний розвиток суспільства у стратегічній перспективі.

Ключові слова: державно-приватне партнерство (ДПП), зелена економіка, економічний розвиток, енергоефективність та енергозбереження.

M.D. Petryk,

postgraduate National Academy of Public Administration of the President of Ukraine

RECREATION OF GREEN ECONOMY AS PRIME AIM STATE PRIVATE PARTNERSHIPS

The article is devoted to a research on realisation of state-private partnership through the concept of green economy. Advantages and potential for introduction of green economy are defined. Priorities for forming the state policy are set on the basis ofimplementation of innovative ecologically efficient technologies, that will procure social development in a strategic outlook.

Keywords: state-private partnership (SPP), green economy, economic development, energy efficiency and energy savings.

Актуальність дослідження. Світовий досвід та практика господарювання свідчать, що державно-приватне партнерство є однією із рушійних сил економічного розвитку, ефективним засобом структурної перебудови, подолання диспропорцій на окремих сегментах ринку, активізації інноваційної діяльності, розвитку конкуренції, утворення нових робочих місць і зниження безробіття. Утворення сприятливих умов для розвитку державно-приватного партнерства зумовлює необхідність зміни методів і форм управління цим процесом, удосконалення й узгодження функцій управління ним на всіх рівнях. В сучасних умовах регіоналізації економічних процесів, подальший розвиток співробітництва потребує глибокого дослідження його системоутворюючих факторів, територіальних особливостей, формування і здійснення відповідної ефективної та гнучкої політики.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Велику увагу перспективам становлення державно-приватного партнерства приділяли такі вітчизняні вчені, як В.М. Вакуленко, О.В. Берданова, Н.А. Сич, А.Ф. Ткачук, І.О. Федів, Є.О. Фишко. Вивченню нових інструментів та механізмів взаємодії держави та приватного сектору присвятили свої роботи зарубіжні науковці В. Варнавський, С. Сосна, Ф. Шамхалов, А. Файєрд та Ф. Боске та інші.

Невирішені питання: - невизначеність концепції відтворення зеленої економіки на макроекономічному рівні в Україні; недосконалість механізмів застосування екологічно-дружніх технологій в гірничодобувній та металургійній галузях тощо.

Метою статті є постановка питання про необхідність формування макроекономічної концепції відтворення зеленої економіки в умовах функціонування різних форм власності, передумов виникнення та особливостей реалізації "співробітництва" трьох основних напрямків розвитку - економічного зростання; - соціального благополуччя; - охорони навколишнього середовища.

Виклад основного матеріалу. У ХХІ столітті перехід до суспільного використання обмежених природних ресурсів планети та зменшення залежності економіки від традиційних джерел енергії, що негативно впливають на зміну клімату та спричиняють енергетичну уразливість багатьох країн, є фундаментальними чинниками виживання економічної та соціальної систем.

Деградація і забруднення ґрунтів, відведення земель сільськогосподарського призначення під житлову, виробничу і транспортну забудову посилюють і без того гостру проблему забезпечення продовольством все більшої за чисельністю кількості землян, яка є критичною для багатьох регіонів планети, в яких населення знаходиться на межі між фізичним виживанням й фізичним вимиранням.

"Зелена економіка" - це економіка, результатом якої є покращення добробуту людей та соціальної справедливості з одночасним значним зниженням екологічних ризиків та екологічного дефіциту. Економіка, яка на шляху до збалансованого розвитку та подолання бідності повинна: - захистити та поліпшити базу природних ресурсів; - підвищити ресурсоефективність; - сприяти впровадженню моделей збалансованого споживання та виробництва; - сприяти рухові світу в напрямі до низьковуглецевого розвитку та утилізація відходів [4]. У більшості документів, прийнятих з цього питання на міжнародному рівні для виживання та суспільного розвитку людства необхідний перехід до "зеленої економіки", йдеться про необхідність поступової трансформації традиційної економіки до більш енергоефективної та енергозбережливої [5, c. 47].

Двигуном процесу глобалізації є модернізація і перехід світової економіки, насамперед промислово розвинених країн, до нового технологічного укладу, який поряд з якісним оновленням технологічної бази, підвищенням ефективності виробництва та конкурентоспроможності економіки покликаний забезпечити поліпшення якості життя і середовища проживання. За кордоном реалізує цей перехід економічна політика «зеленого» зростання офіційно прийнята Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) у 2009 р. в якості стратегічного напрямку розвитку всіх її членів на довгострокову (до 2030 р.) і більш віддалену (до 2050 р.) перспективу.

Вже через 40 років населення планети зросте приблизно на 30% до 9 млрд. чол. у 2050 році порівняно з сьогоднішніми 6,7 млрд. чол., причому 98% населення землі буде жити в країнах, що розвиваються, та нових незалежних державах. Населення міст подвоїться, зросте питома вага середнього класу. Люди у віці 65 років і більше становитимуть у 2020 році близько 20% населення землі внаслідок його постаріння. Щоб забезпечити зростаюче населення планети продуктами харчування та енергією, необхідно підвищення продуктивності у сільському господарстві в середньому на 2% на рік. Сьогодні ж сільськогосподарський сектор за традиційних технологій обробітку землі споживає понад 70% світових ресурсів питної води та є відповідальним за 13% світового обсягу викидів парникових газів Очікується, що у 2050 році населення буде генерувати більш як 13,1 млрд. тонн відходів у зв'язку з підвищенням рівня життя і доходів. Це на 20% більше ніж у 2011 році при тому, що лише 25% всіх відходів сьогодні утилізуються або регенеруються. Світовий попит на енергію зросте на 36% протягом 2013-2035 років [12, с. 2].

Своїм непродуманим втручанням у хід природних процесів суспільство спричинило порушення природної рівноваги в межах окремих регіонів та в глобальних процесах масоенергопереносу на планеті.

До числа головних причин слід віднести саме кардинальне зростання ступеня різноманітності суспільних систем, супутній постіндустріального виробництва. Детально про це пише Е.Тоффлер у книзі «Третя хвиля». У центр уваги він поставив чергову зміну технологічного укладу, перехід від індустріального суспільства з його масовим уніфікованим виробництвом до принципово нових технологій, що породжує високий ступінь соціального розмаїття, що кидає виклик сучасному людству [15].

Серед особливо важливих видів діяльності в плані сумарних вигод для економіки, екології та працевлаштування можна назвати підвищення енергоефективності будівель та окремих конструкцій, будівельних виробів та матеріалів, впровадження відновлювальних джерел енергії, стабільний енергоефективний транспорт, сільське господарство та раціональне використання водних ресурсів. Ці сектори економіки можуть принести швидкі результати вже у середньостроковій перспективі (3-5 років).

Перехід глобальної економіки на низьковуглецеві та енергоефективні “рейки” буде коштувати приблизно 2% ВВП, чи 1,3 трильйона доларів на рік [2] з метою істотної зміни характеру розвитку та спрямування потоків державних і приватних інвестицій на ефективне використання ресурсів та зменшення викидів парникових газів. Десять ключових секторів "зеленої економіки" включають в себе сільське господарство, житлово-комунальне господарство, енергетику, рибальство, лісництво, промисловість, туризм, транспорт, утилізацію та перероблення відходів, управління водними ресурсами [3, с. 4].

Теорія зеленої економіки базується на 3-ьох аксіомах:

-неможливо нескінченно розширювати сферу впливу в обмеженому просторі;

-неможливо вимагати задоволення нескінченно зростаючих потреб в умовах обмеженості ресурсів;

-всі поверхні Землі є взаємопов'язаним [2, с. 7].

У цьому зв'язку розглядати "зелену економіку" в контексті суспільного розвитку та ліквідації бідності в якості одного з важливих інструментів забезпечення суспільного розвитку, а також вважаємо, що вона може забезпечити різні варіанти формування політики, але не повинна бути жорстким набором правил. Необхідно підкреслити, що вона повинна сприяти ліквідації бідності, а також суспільному економічному зростанню, сприяючи соціальній інтеграції, поліпшенню добробуту людини і створенню можливостей для зайнятості та гідної роботи для всіх, поряд із забезпеченням нормального функціонування екосистем планети.

Модель "зеленої економіки" передбачає гармонійне поєднання економічних потреб суспільства з потребою постійного відновлення і збереження довкілля. За висновками Всесвітнього фонду охорони природи вже зараз вимоги людини щодо ресурсів перевищують можливості Землі на 50 %.

В Україні з відсталими технологіями ця проблема є особливо гострою. Якщо ж нічого не змінювати у способах господарювання, тоді вже до 2050 року населенню знадобиться ресурси майже трьох таких країн, як Україна, а всій планеті ресурси майже трьох таких планет, як Земля [4].

Позиція України щодо підсумкового документу Ріо+20 «Майбутнє, якого ми хочемо» українську модель Концепції "зеленої економіки" необхідно будувати з урахуванням світового та європейського досвіду в цьому напрямку, а також особливостей національної економіки та національного менталітету [5, с. 30].

Для досягнення базових умов впровадження Концепції "зеленої економіки" необхідно зробити наступні кроки: розробити та впровадити "Програму структурної трансформації економіки України до 2030 року", яка б передбачала скорочення сировинних та енергоємних галузей в промисловій економіці України, поетапне зменшення експорту продукції видобувних та енергоємних галузей виробництва, впровадження ресурсоощадних та безвідходних технологій в промисловості, транспорті, сільському господарстві та комунальній сфері; провести експертизу чинного законодавства щодо його відповідності принципам збалансованого розвитку з метою створення необхідного правового поля і стимулюючих фінансово-економічних механізмів; створити національну інфраструктуру екологічного аудиту та сертифікації чистого виробництва; створити сучасну нормативно-правову базу для реалізації інноваційної еколого-економічної політики; удосконалити матеріально-структурну базу агропромислового комплексу з урахуванням екологічних чинників, міжнародних вимог і стандартів, створити державний фонд підтримки екологічно орієнтованого сільського господарства; встановити ефективний екологічний контроль за техногенним навантаженням та раціональним використанням природних ресурсів, забезпечити законодавче підґрунтя щодо переходу до інтегрованої видачі дозволів про недопущення забруднення відповідно до законодавства Європейського союзу; створити національну систему оцінки антропогенних викидів і абсорбції парникових газів землями сільськогосподарського призначення.

У рішеннях багатьох важливих зустрічей високого рівня звучать заклики перейти до "зеленої економіки". "Зелена економіка" є центральною темою обговорення багатьох важливих міжнародних форумів високого рівня, які пройдуть на вищому рівні у найближчому майбутньому. При цьому декларується необхідність додаткових досліджень та дискусій, щоб визначити, яким чином "зелена економіка" буде сприяти прискоренню процесу переходу до сталого розвитку. Виникає необхідність в проведенні подальших досліджень на національному рівні та забезпеченні розробки глобальних моделей і сценаріїв з метою оцінки національних стратегій "зеленої економіки" і "зеленого" зростання в глобальному контексті, включаючи, взаємодію в рамках міжнародної торгівлі, інвестицій і передачі технологій.

На нинішньому етапі суспільного розвитку людство починає усвідомлювати, що зростаючі економічні, соціальні та екологічні проблеми є наслідком неправильної поведінки людей.

Загострення цих проблем змушує переосмислити головні етичні засади життєдіяльності людини і суспільства. Для визначення пріоритетних напрямів спільних дій важливо прийняти на рівні світової спільноти документ, в якому б знайшли відображення загальновизнані правила поведінки по відношенню до природи.

Основні вимоги до "зеленої економіки" яка:

-здатна функціонувати виключно за рахунок відновлюваних джерел енергії;

-має базуватися на надлишках необхідних ресурсів, зокрема води та повітря, після забезпечення базових потреб людини. Такий підхід продиктує принципово нову справедливу цінову політику на ці ресурси.

Для впровадження "зеленої економіки" потрібно:

-розрахувати необхідні ресурси і можливі витрати;

-розробити науково-обґрунтовані заходи, які визначають перспективи зміни у визначених рамках сучасної екстенсивної парадигми економіки без істотних втрат для країн, що розвиваються;

-проаналізувати ефективність експортно-зорієнтованої економіки;

-визначити перспективності заміни природних процесів новітніми технологіями там, де це відбувається, та універсальності принципу приватизації; перегляд ефективності застосування ВВП як мірила рівня розвиненості економіки та країни.

За минуле десятиріччя, коли нові багатства створювалися за домінування моделі "коричневої" економіки, суспільство не вирішило таких проблем як соціальна маргіналізація та виснаження ресурсів і все ще далеке від досягнення Цілей розвитку тисячоліття 2015 року, яка започаткувала прогрес досягнення світовою спільною визначених до 2015 року результатів у тих сферах, де нерівномірність глобального людського розвитку виявилося найгострішою, а саме ліквідація крайньої злиденності та голоду; забезпечення загальної початкової освіти; заохочення гендерної рівності і розширення прав і можливостей жінок; скорочення дитячої смертності; поліпшення охорони материнства; боротьба з ВІЛ/СНІДом, малярією і іншими захворюваннями; забезпечення сталого екологічного розвитку; формування глобального партнерства з метою розвитку [16].

Курс "зеленої економіки" незважаючи на свою унікальність та загальну мету може мати специфічні риси відповідно до природних, людських та економічних ресурсів різних країн. Розвинуті країни можуть спрямовувати свої зусилля на урбаністичну політику, землекористування, підвищення енергоефективності будівництва та транспорту.

Так, наприклад, практично всі країни ЄС розробили нові "зелені" заходи у сфері енергетики, розвитку громадського транспорту та інфраструктури, будівництва екоміст, а також розробки систем утилізації автомобілів. Японія за рахунок передових технологій та соціальних механізмів планує розширити обсяг ринку екологічних технологій до 2015 р. з метою збільшення ринку зайнятості на 2,2 млн робочих місць.

"Зелена економіка» і «зелене зростання» - це більш прагматичний підхід до вирішення проблем інтеграції екології, економіки і соціальної сфери та прагматичне рішення питань, проблем, що накопичилися, тобто вони не суперечать один одному.

На сьогодні згідно Звіту Комісії ООН існує 106-ть Стратегій з розвитку, тому країни перестали розробляти нові Стратегії сталого розвитку, а найбільш передові існують Стратегії «зеленого зростання», низьковуглецевого зростання. Зараз є 46-ть Стратегій низьковуглецевого зростання, які спрямовані на інтеграцію екологічно-економічної складової. Існує 16 країн, в яких є програми з переходом до «зеленої економіки» або до «зеленого зростання» (наприклад, в Кореї є Закон про «зелене зростання», Стратегія «зеленого зростання»), створений Міжнародний інститут «зеленого зростання» ООН.

Уряд КНР виділив у 2012 році з центрального бюджету 170 млрд юанів (26,9 млрд доларів) для посилення динаміки енергозбереження, а також скорочення викидів парникових газів та інших забруднюючих речовин. У період 12-ї п'ятирічки (2011-2015 роки) Китай зобов'язався скоротити обсяг енергозатрат на одиницю ВВП на 16%, знизити об'єми викидів в атмосферу двоокису сірки на 8%, а оксиду азоту - на 10% [14].

Якщо обсяг тіньового бізнесу перевищує 30% ВВП, а кількість працюючих на нього - 40% зайнятих ВВП, економіка втрачає керованість. За різними оцінками, рівень тіньової економіки становить у розвинутих країнах 17% ВВП, у країнах з перехідною економікою - понад 20% і в країнах, що розвиваються, - понад 40% [5, c. 13].

За оцінками Світового банку, Україна має найбільший неформальний сектор, який сягає приблизно 50% офіційного ВВП. Рівень тіньової економіки в Україні у 2012 році, за оцінками Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, за методом «витрати населення - роздрібний товарооборот» становив 45 %, вийшовши за межі порогового значення. За інформацією міністра, витрати населення на придбання товарів і послуг у 2012 році становили 1179,1 млрд грн, а оборот роздрібної торгівлі - 804,3 млрд грн.

Країни, що розвиваються, до яких відноситься і Україна, перш за все, повинні інвестувати в сільськогосподарське виробництво та в розвиток управління водними ресурсами, адже саме ці інвестиції мають величезне соціальне значення. Науковці виділяють чимало ринкових механізмів та економічних інструментів для переходу на засади "зеленої економіки", а саме: 1) державні та приватні інвестиції у "зелене виробництво"; 2) обмін екотехнологіями між країнами; 3) політика державних закупівель, яка стимулює виробництво екологічної продукції; 4) цільова державна підтримка досліджень і розробок, пов'язаних зі створенням екологічно чистих технологій; 5) податково-бюджетні реформи - розробка та впровадження відповідних екологічних податків за принципом "забруднювач платить"; 6) запровадження субсидії на екологічне виробництво та відповідне скасування на ресурсномісткі виробництва; 7) усунення торгових бар'єрів для екологічних товарів і послуг.

Ефективно діюча система екологічного оподаткування, наявність ринкових фінансових механізмів в сфері фінансування природоохоронної діяльності є основними складовими “зеленої економіки".

В Україні при значних запасах природних ресурсів розвиток екоресурсних платежів незначний, зокрема їх частка у ВВП в 2006-2007 роках становила лише 1,9 відсотка, а в 2008 році зросла до 2 відсотків. Підходи до справляння платежів за спеціальне використання природних ресурсів застаріли, що зумовлює зменшення з 2000 року їх частки в доходах зведеного бюджету, а також у вартості товарної продукції (близько 1 відсотка), нераціональне використання природо-ресурсного потенціалу.

Слід констатувати, в Україні сьогодні назріла нагальна потреба в трансформації податкової системи в напрямі збільшення частки рентного оподаткування в загальних податкових надходженнях. До речі, в Росії планується її зростання в 8,5 рази при початковій величині - 10-20%.

Для переорієнтації існуючої системи оподаткування в напрямі її екологізації доцільно закріпити за місцевими бюджетами окремі загальнодержавні податки, в тому числі екологічної спрямованості. Крім того, деяким приморським територіям з великою потенційною економічною віддачею є нагальна необхідність впровадження більш пільгового режиму формування податкових надходжень до загальнодержавного бюджету з тим, щоб дати можливість місцевим органам самоврядування більш самостійно вирішувати за рахунок цього проблеми формування екологічної інфраструктури [13, с.225]. зелений економіка власність партнерство

Ослабленню податкового тиску ресурсовиробників може сприяти трансформація механізму ціноутворення в природно-ресурсній сфері, оскільки сьогодні, як і раніше, відсутня дієва модель державного впливу на політику формування цін, передусім, на продукцію природних монополій. Внаслідок цього слід нормалізувати структуру ціноутворення на основні види енергоносіїв і сировинних товарів, на послуги природних монополій; прийняти законодавчі акти про регулювання цін, в яких мають бути чітко визначені правові кордони добросовісної конкуренції і передбачені межі і форми державного втручання на державному та регіональному рівнях.

Необхідно відмітити, що екологічне оподаткування окрім стимулювання природокористувачів до зменшення шкідливого впливу на довкілля (менше забруднюєш менше платиш податків) дає можливість створити джерело фінансування природоохоронної діяльності за рахунок коштів отриманих від екологічних податків.

Відповідною базою, так званою “дорожньою картою” для розроблення та впровадження норм відповідного законодавства, підзаконних актів мають бути Основні засади (стратегія) державної екологічної політики України на період до 2020 року та розроблюваний Мінприроди Національний план дій з охорони навколишнього природного середовища України на період до 2015 року.

Необхідно визнати, що «зелена економіка" в контексті сталого розвитку та ліквідації бідності підвищить здатність країн раціонально використовувати природні ресурси з меншими наслідками для навколишнього середовища, підвищить ефективність використання ресурсів і зменшить кількість відходів.

Слід визнати, що прийняття термінових заходів з нераціональними моделями виробництва і споживанням там, де такі є, як і раніше має важливе значення для вирішення проблеми екологічної стійкості та забезпечення збереження ірраціонального використання біологічного різноманіття та екосистем, відновлення природних ресурсів і стимулювання суспільного, всеохоплюючого глобального зростання добробуту людей та економіки країни.

Треба визнати надзвичайно важливу роль екологічно чистих технологій, а також актуальне значення стимулювання інноваційної діяльності для їх впровадження та вдосконалення на підтримку розвитку "зеленої економіки" в контексті сталого розвитку та ліквідації бідності, особливо в країнах, що розвиваються.

Мета "зеленої економіки" - ріст українського ВВП та збільшення доходів громадян за рахунок посилення екологічної складової та зменшення собівартості виробництва продукції.

Перехід України до суспільного розвитку вимагає зміни політики в соціальній сфері, основними напрямками якої мають бути: збереження здоров`я людини, сприяння покращенню демографічної ситуації, забезпечення соціальних гарантій людям, які потребують захищеності, досягнення нормативів якості життя, які прийняті у розвинених країнах, досягнення орієнтирів сучасного рівня раціонального споживання для всіх верств населення, гуманізація суспільних відносин.

Першочерговими завданнями в цій сфері є:

-розроблення та впровадження стратегії захисту здоров'я людей від впливу негативних чинників навколишнього середовища з чіткою регламентацією надходження у довкілля речовин та енергії, шкідливих для здоров'я;

-розроблення та впровадження стратегії забезпечення особистісного розвитку людини; розроблення та проведення медико-соціальних заходів щодо збереження соматичного і психофізіологічного здоров'я населення, запобігання епідеміям і екологічно зумовленим захворюванням;

-забезпечення безкоштовних базових медичних послуг для всіх верств населення;

-збереження та поліпшення сукупності природних і соціальних умов, що забезпечують здоров'я і тривалість безпечного життя людини, а також відповідність життєвого простору індивідуальним і суспільним потребам;

-забезпечення високої трудової зайнятості населення, продуктивності праці та гідної її оплати;

-забезпечення громадського порядку та суспільної безпеки, блокування чинників виникнення злочинності, тероризму, проявів вандалізму, заворушень на релігійному та етнічному підґрунті;

-створення сприятливого життєвого середовища у міських і сільських поселеннях, яке відповідає соціально-психологічним установкам особистості та місцевих спільнот, їхнім культурним традиціям;

-подолання диспропорцій у рівнях розвитку поселень;

-здійснення заходів щодо обмеження екстенсивного промислового розвитку, а також екологізації виробництва субрегіональних систем розселення;

-збереження та примноження рекреаційних якостей територій курортного призначення, а також територій для відпочинку і туризму; підтримання такого природно-суспільного стану, який виключає природні й техногенні надзвичайні ситуації, аварії та катастрофи з тяжкими соціальними та екологічними наслідками [5, c. 19].

Для започаткування ініціатив та стимулювання переходу до зеленої промисловості необхідна чітка координація політики в усіх сферах:

-промислова політика і стратегія: створення і зміцнення торгових, технологічних, навчальних, економічних, фіскальних стимулів у відповідних стратегіях промислового розвитку, спрямованих на екологізацію традиційних виробництв і створення нових зелених галузей, так само як і установ для їх впровадження та моніторингу;

-послуги з підтримки малих і середніх підприємств (МСП): створення і зміцнення підтримуючих структур для надання допомоги промисловості, особливо МСП, у напрямі адаптації та прийняття політики Зеленої промисловості, доступності необхідних технологій і фінансування;

-передача знань та інновації: розвиток та поширення знань, методів і процесів стосовно проривних, трансформаційних підходів і технологій зеленої промисловості шляхом підтримки освіти і навчання, інноваційних ініціатив;

-відтворювальні моделі: розвиток, верифікація та просування відтворювальних моделей для прийняття рішень щодо зеленої промисловості з високим рівнем впливу, наприклад, щодо еко-промислових парків та стійких до зміни клімату виробництв [7, с. 70-75].

Для успішного розвитку "зеленої економіки" можна виділити наступні напрямки: оцінка та надання пріоритетного значення товарам та послугам, які враховують екологічну складову на національному та міжнародному рівні; забезпечення запровадження системи заходів, що стимулюють впровадження "зелених" технологій, послуг та інвестицій, надання державної підтримки; зайнятості населення за рахунок створення "зелених" робочих місць; використання ринкових механізмів для досягнення стійкого розвитку.

Для переходу до "зеленої економіки", на нашу думку, можна використовувати наступні інструменти: політика державних закупівель, яка заохочує виробництво продукції що відповідає екологічним стандартам та використання екологічних методів виробництва; відмова від неефективних субсидій, натомість створення та активізація системи стимулюючих пільг, при введені яких підприємства забруднювачі будуть зацікавлені у впроваджені обов'язкової екологічної сертифікації як механізму підвищення якості продукції, процесів, послуг та стану навколишнього природного середовища; реформування систем "екологічного" оподаткування (з акцентуванням на податок від забруднення), лінії пільгового державного кредитування; надання екологічних субсидій з національного фонду охорони навколишнього природного середовища на поліпшення та відновлення якості довкілля; державна підтримка розробок та впроваджень пов'язаних з створенням екологічно чистих технологій.

Таким чином, ми можемо бачити, що в Європі становлення зеленого бізнесу розпочалося ще в кінці 80-х років минулого століття й через фінансову кризу 2008 р. стає інвестиційно-виправданою діяльністю.

Враховуючи, суспільно важливу значимість екологічної технології в різних галузях сільського господарства додаткові витрати зі сторони підприємств, які використовують зелену технологію створюють не завжди сприятливі умови для ринку товарів.

Висновки. Аналіз дослідження необхідності формування концепції відтворення зеленої економіки в умовах формування різних форм власності застосування «зелених технологій» дає підстави для таких висновків:

1.Відтворення зеленої економіки є інвестицією в здоров'я суспільства та майбутнього покоління. Держава повинна на законодавчому рівні забезпечити умови розширеного відтворення підприємств, а саме: зменшення податку на прибуток; - надання переваг «зеленій продукції» при проведенні держаних закупівель; - полегшення процедур відкриття «зеленого виробництва» та спрощення процедур введення в експлуатацію підприємств, які використовують «зелене виробництво»; - створення на державному ЗМІ позитивного образу «зеленого виробництва» та формування громадської думки населення про екологічно чисте виробництво незалежно від форм власності.

2. Найбільшими бар'єрами для формування умов відтворення "зеленої економіки" є високий рівень корумпованості державних органів та низька обізнаність про необхідність, переваги та потенціал впровадження енергозбереження та використання альтернативних джерел енергії.

3. Для забезпечення розширеного відтворення зеленої економіки необхідно розробити відповідну концепцію, яка має конкретизувати повноваження та відповідальність ринкових суб'єктів господарювання.

4. Для досягнення базових умов впровадження (розробки) Концепції "зеленої економіки" необхідно зробити наступні кроки: розробити та впровадити "Програму структурної трансформації економіки України до 2030 року", яка б передбачала скорочення сировинних та енергоємних галузей в промисловій економіці України, поетапне зменшення експорту продукції видобувних та енергоємних галузей виробництва, впровадження ресурсоощадних та безвідходних технологій в промисловості, транспорті, сільському господарстві та комунальній сфері; провести експертизу чинного законодавства щодо його відповідності принципам збалансованого розвитку з метою створення необхідного правового поля і стимулюючих фінансово-економічних механізмів; створити національну інфраструктуру екологічного аудиту та сертифікації чистого виробництва; створити сучасну нормативно-правову базу для реалізації інноваційної еколого-економічної політики; удосконалити матеріально-структурну базу агропромислового комплексу з урахуванням екологічних чинників, міжнародних вимог і стандартів, створити державний фонд підтримки екологічно орієнтованого сільського господарства; встановити ефективний екологічний контроль за техногенним навантаженням та раціональним використанням природних ресурсів, забезпечити законодавче підґрунтя щодо переходу до інтегрованої видачі дозволів про недопущення забруднення відповідно до законодавства Європейського союзу; створити національну систему оцінки антропогенних викидів і абсорбції парникових газів землями сільськогосподарського призначення; розробити нормативно-правову базу та механізм реалізації концепції "чистого виробництва".

5. Для впровадження "зеленої економіки" потрібно: розрахувати необхідні ресурси і можливі витрати; розробити науково-обґрунтовані заходи, які визначають перспективи зміни у визначених рамках сучасної екстенсивної парадигми економіки без істотних втрат для країн, що розвиваються; проаналізувати ефективність експортно-зорієнтованої економіки; визначити перспективності заміни природних процесів новітніми технологіями там, де це відбувається, та універсальності принципу приватизації; перегляд ефективності застосування ВВП як мірила рівня розвиненості економіки та країни.

6. Перехід до державно-приватного партнерства через "зелену економіку" є шляхом до подальшого економічного зростання та суспільного розвитку з мінімальним ризиком руйнівної діяльності на навколишнє природне середовище, формування позитивного іміджу в міжнародній спільноті.

Література

1. Bousquet F., Fayard A. “Road infrastructure concession practice in Europe. No 2675, Policy Research Working Paper Series from The World Bank”. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://econpapers.repec.org/paper/wbkwbrwps/2675.htm

2. Буркинський Б.В., Галушкіна Т.П., Реутов В.Є. “Зелена” економіка крізь призму трансформаційних зрушень в Україні: Монографія. - Одеса: ІПРЕЕД НАН України; Саки: ПП “Підприємство Фенікс”, 2011 . - 348 с.

3. Варнавский Владимир Гаврилович. Партнерство государства и частного сектора: формы, проекты, риски / РАН; Институт мировой экономики и международных отношений. -- М. : Наука, 2005. -- 315с.

4. Дейнека А. «Зелена економіка» - перспективний шлях розвитку гірських районів // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zik.ua/ua/analytics/2011/12/20/325061

5. Доповідь України до Конференції ООН зі сталого (збалансованого) розвитку Ріо+20 (проект) /За ред. Л.Г. Руденка- Київ: Інститут географії НАН України, 2012. - 69 с.

6. Захарова Т.В. «Зеленая» экономика как новый курс развития: глобальный и региональный аспекты / Т. В. Захарова// Электронный журнал "Местное устойчивое развитие" // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://sun.tsu.ru/mminfo/000063105/ec/16/image/16-028.pdf

7. Мусіна Л.А. Регіональні інноваційні стратегії в системі управління сталим розвитком // Матеріали круглого столу “Регіональна інноваційна стратегія та сталий економічний розвиток ” (25 травня 2012 року).- Держінформнауки України, НТУ "КПІ", 2012 - C. 70-75.

8. Прасолов І. Рівень тіньової економіки в 2012 році становив 45% ВВП - Режим доступу: http://economics.unian.net/ukr/news/168956-riven-tinovoji-ekonomiki-v-2012-rotsi-stanoviv-45-vvp-prasolov.html

9. Про затвердження Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища України на період 2011 - 2015 роки Розпорядження КМУ від 25 травня 2011 р. N 577-р. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/577-2011-%D1%80

10. Проблеми формування стратегії розвитку туристичних регіонів: монографія / Відп. ред. .- Львів : ІРД НАН України, 2006.- 288 с.

11. Сосна С. Концессионные соглашения: теория и практика. М.: Нестор, 2002. - C. 27-28.

12. Стан і перспективи розвитку зеленої економіки та зеленого бізнесу в Україні. Аналітична доповідь // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www. eep.org.ua /page/green_economy/uk/

13. Стратегічні вектори регіональних трансформаційних зрушень: монографія / Т.П. Галушкіна, В.Є. Реутов, Л.М. Качаровська; за наук. ред. д.е.н., проф. Т.П. Галушкіної. - Сімферополь: «Підприємство Фєнікс», 2009. - 320 с.

14. Танасійчук О. Китай інвестує в "зелену" економіку майже 27 млрд доларів. - Режим доступу: http://newsar.ukrinform.com/ukr/order/?id=1102506

15. Тоффлер Э. Третья волна. М.: "Издатетьство ACT", 2004, - 6-261с.

16. Цілі розвитку тисячоліття - Режим доступу: http://undp.org.ua/ua/millennium-development-goals

17. Шамхалов Ф.И. Государство и экономика. Власть и бизнес -- 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Экономика, 2005 -- 713 с.

References.

1. Bousquet, F. and Fayard, A. (2001), “Road infrastructure concession practice in Europe”, available at: http://elibrary.worldbank.org/doi/pdf/10.1596/1813-9450-2675

2. Burkyns'kyj B.V. Halushkina T.P., Reutov V.Ye. “Zelena” ekonomika kriz' pryzmu transformatsijnykh zrushen' v Ukraini [A "green" economy is through the prism of transformation changes in Ukraine]: Monohrafiia. - Odesa: IPREED NAN Ukrainy; Saky: PP “Pidpryiemstvo Feniks”, 2011 . - 348 p.

3. Varnavskij Vladimir Gavrilovich. Partnerstvo gosudarstva i chastnogo sektora: formy, proekty, riski [Partnership of the state and private sector : forms, projects, риски]/ RAN; Institut mirovoj jekonomiki i mezhdunarodnyh otnoshenij. -- M. : Nauka, 2005. -- 315s.

4. Dejneka, A. “The "green economy" is a perspective way of development of mountain districts”, available at: http://zik.ua/ua/analytics/2011/12/20/325061

5. Dopovid' Ukrainy do Konferentsii OON zi staloho (zbalansovanoho) rozvytku Rio+20 (proekt) /Za red. L.H. Rudenka- Kyiv: Instytut heohrafii NAN Ukrainy, 2012. - 69 p.

6. Zaharova, T.V. “"Green" economy as new course of development : global and regional aspects”, Jelektronnyj zhurnal "Mestnoe ustojchivoe razvitie", available at:http://sun.tsu.ru/mminfo/000063105/ec/16/image/16-028.pdf

7. Musina, L.A. “Regional innovative strategies are in control system by steady development”, Materialy kruhloho stolu “Rehional'na innovatsijna stratehiia ta stalyj ekonomichnyj rozvytok ” (25 travnia 2012 roku).- Derzhinformnauky Ukrainy, NTU "KPI", 2012 - pp. 70-75.

8. Prasolov, I. “The level of shadow economy in 2012 presented a 45% GDP”, available at: http://etsonomitss.unian.net/ukr/nevs/168956-riven-tinovoi-ekonomiki-v-2012-rotsi-stanoviv-45-vvp-prasolov.html

9. Cabinet of Ministers of Ukraine (2011), “Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine “On approval of the National Action Plan for Environmental Protection ofUkraine for the period of 2011 - 2015 years”, available at: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/577-2011-%D1%80

10. Boruschak, M. Problemy formuvannia stratehii rozvytku turystychnykh rehioniv: monohrafiia [Problems of forming of strategy of development of tourist regions] / Vidp. red. M. Boruschak. - L'viv, IRD NAN Ukrainy, 2006.- 288 p.

11. Sosna S. “Concession agreements: theory and practice”, M, Nestor, 2002. - pp. 27-28.

12. The state and prospects of development of green economy and green business are in Ukraine. Analitychna dopovid', available at: www. eep.org.ua /page/green_economy/uk/

13. Halushkina, T.P., Reutov, V.Ye. and Kacharovs'ka L.M. Stratehichni vektory rehional'nykh transformatsijnykh zrushen' [Strategic vectors of regional transformation changes]: monohrafiia / T.P. Halushkina, V.Ye. Reutov, L.M. Kacharovs'ka; za nauk. red. d.e.n., prof. T.P. Halushkinoi. - Simferopol': «Pidpryiemstvo Fieniks», 2009. - 320 p.

14. Tanasijchuk O. China invests almost 27 milliards of dollars in a "green" economy, available at: http://newsar.ukrinform.com/ukr/order/?id=1102506

15. Toffler E. Tret'ia volna [Third wave]. M.: "Yzdatet'stvo ACT", 2004, - 6-261p.

16. Aims of development of millennium, available at: http://undp.org.ua/ua/millennium-development-goals

17. Shamhalov F.I. Gosudarstvo i jekonomika. Vlast' i biznes [State and economy. Power and business], 2-e izd., pererab. i dop., M.: Jekonomika, 2005 -- 713 s.

Размещено на Allbest.ru