Феноменологія професійної готовності державних службовців до управління соціальними проектами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, м. Дніпропетровськ

Феноменологія професійної готовності державних службовців до управління соціальними проектами

Ю. В. Погребняк,

аспірант,

Анотація

професійний готовність соціальний службовець

У статті науково обґрунтовано проблему формування професійної готовності державних службовців до управління соціальними проектами та визначено можливості запровадження авторської експериментальної моделі.

Ключові слова: соціальний проект, управління соціальними проектами, професійна готовність державних службовців.

Annotation

U. V. Pogrebnyak,

post-graduate student,

Dnipropetrovsk Regional Institute of Public Administration of the National Academy of Public Administration under the President of Ukraine, Dnipropetrovsk

Phenomenology of professional readiness of readiness of public employees to the management of social projects

In the article one can find scientific basis of the government employees' professional readiness formation to the management of social projects.Opportunities for the introduction of author's experimental model are introduced.

Keywords: social project, management of social projects, professional readiness of government employees.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями.

Проектна діяльність в галузі державного управління все більше набуває значення її невід'ємної складової. Варто зазначити, що в державному управлінні ці питання сконцентровані на розробці і реалізації національних проектів і державних цільових програм.

Зауважимо, що в Україні результати діяльності суб'єктів соціальної сфери, як і державних органів управління нею, сьогодні більшою мірою оцінюються рівнем виконання програм або планів, кошторису, витрат, індикаторами зростання потужностей відповідних соціальних інфраструктур (кількість місць в школах, дитячих будинках, лікарняних ліжок і так далі) або рівнем відповідності постановам та інструкціям, але не рівнем досягнення соціальних цілей. Іншими словами, застосовуються показники безпосереднього кількісного ефекту без врахування його дії на соціальні процеси, на задоволення наявних потреб населення тощо. До того ж облік і оцінка бюджетної ефективності більшості соціальних інвестиційних проектів не здійснювалися. Отже, сучасні державні службовці діють в умовах кардинальних змін у суспільстві, що вимагає від них нових підходів до здійснення професійної діяльності, особливо що стосується її соціальної сфери.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття.

В останні десятиріччя, як у зарубіжній так і вітчизняній науковій практиці, значна увага приділяється таким напрямам досліджень як: управління проектами (Е. Верзух, М. Гаршина, К. Грей, В. Дункан, Е. Ларсон, І. Мазур, А. Товб, Б. Тян, В. Шапіро та ін.); проектний підхід в управлінні соціальною галуззю (Т. Брижований, Л. Дума, І. Жуковський, О. Кузнєцова, І. Оберемок та ін.); компетентність менеджера проекту, керівника, управлінця (С. Бушуєв, Н. Бушуєва, Л. Васильченко, І. Грабська, А. Єгоршин, І. Коваленко, С. Філімонова та ін.) тощо. Заслуговують на увагу дослідження присвячені визначенню специфіки професійно-управлінської діяльності менеджерів (Р. Вдовиченко, Г. Єльникова, Л. Калініна, Л. Карамушка, Н. Коломінський, В. Крижко, В. Маслов, І. Мороз, Н. Островерхова, Є. Павлютенков, І. Підласий, Л. Фішман, В. Чайка); вивченню проблем підготовки менеджерів (В. Берека, А. Боровський, Л. Кравченко, Т. Сорочан, Б. Жебровський, Л. Паращенко, В. Симонов) і т. ін. Однак, що стосується галузі державного управління, то більшість наукових досліджень присвячено проблемам аналізу самих проектів (І. Грицяк, Т. Гречко, В. Пілюшенко, О. Пономаренко, І. Чікоренко, Ю. Шаров та ін. ), їх соціально-економічній ефективності (Г. Ахламов, Т. Безверхнюк, Л. Пріходченко, Н. Романенко, Н. Черненко и др.), методики розробки (М. Барбан, А. Рибак, ) і т. ін.

Теоретична не розробленість означеної проблеми, відсутність науково-обґрунтованого підходу щодо формування професійної готовності державних службовців до управління соціальними проектами, а також нагальна потреба новітніх методик професійного навчання у системі післядипломної освіти визначили вибір проблеми дослідження.

Формулювання цілей статті (постановка завдання).

Мета статті - науково обґрунтувати проблему формування професійної готовності державних службовців до управління соціальними проектами та визначити можливості запровадження авторської експериментальної моделі. У рамках цієї мети реалізовувалися завдання щодо визначення структури професійної готовності державних службовців до управління соціальними проектами та розроблялася експериментальна методика формування вищезазначеної професійної готовності.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обгрунтуванням отриманих наукових результатів.

За результатами проведеного аналізу можемо констатувати, що пріоритетним напрямом державної політики України є ефективне управління соціальними проектами і програмами, що спрямовані на розвиток населення та соціально-економічної інфраструктури держави на засадах проектного підходу; по-друге, актуальним є запровадження проектних технологій в систему державного управління, що дозволить забезпечити ефективність її функціонування та якість надання державно-управлінських послуг; по-третє, розробка освітніх програм підготовки (перепідготовки, підвищення кваліфікації) державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій до управління соціальними проектами.

У дослідженні ефективність механізмів державного управління соціальними проектами в Україні вимірювалася за методикою експертного оцінювання. Застосування методу експертних оцінок здійснювалося нами у рамках трьох логічно взаємозалежних етапів. На першому - початково-організаційному - етапі було визначено мету експертизи, постановку проблеми; установлено терміни проведення експертизи; здійснено відбір експертів, формування експертних груп, а також визначення їхньої компетентності. На другому - концептуально-інструментальному - було обґрунтовано технологію проведення експертного оцінювання ефективності управління соціальними проектами в Україні. Оцінці підлягали, перш за все, три базові механізми управління соціальними проектами (політичний, організаційно-правовий, економічний, інформаційний) за рівнями високий, низький, незадовільний. На третьому - діяльнісно-аналітичному - етапі проводилося опитування експертів (індивідуальні і групові; в очній і заочній формі; письмово), оформлення документів (опитувальник, довідка, рецензія, звіт тощо), підготовка експертного висновку. Дані опитування експертів оброблялися за допомогою пакету прикладних програм SPSS з використанням факторного і кореляційного аналізу. За результатами дослідження було здійснено ранжування чинників, що впливають на ефективність управління соціальними проектами в Україні. Результати кількісної і якісної обробки даних щодо ефективності механізмів державного управління соціальними проектами в Україні подано у табл. 1.

Таблиця 1. Ефективність механізмів державного управління соціальними проектами в Україні

Як бачимо з табл. 1, усі експерти одностайно висловилися про те, що ефективність жодного із зазначених механізмів державного управління соціальними проектами в Україні не відповідає високому рівню. Низький рівень ефективності політичного механізму зазначили 63,2% експертів, незадовільний - 36,8%. Щодо організаційно-правового - відносно 71,6% і 28,4%; економічного - 37% і 63%; інформаційного - 53,4% і 46,6%. На наш погляд, поряд з такими чинниками як економічна криза, нормативно-правова дисбалансованість проектної діяльності в соціальній галузі, політична нестабільність в країні і т. ін., стрижневими з них є: невміння державними службовцями прогнозувати та оцінювати ефективність соціальних проектів; недотримання стандартів управління проектами такого типу тощо.

Отже, ґрунтуючись на результатах експертного оцінювання нами були визначені чинники, що значно впливають на ефективність державного управління соціальними проектами в Україні, зокрема здійснення державного управління в соціальній сфері на засадах проектних технологій і готовність державних службовців до управління соціальними проектами. У контексті дослідження ми сконцентруємо увагу саме другому чиннику - готовність державних службовців до управління соціальними проектами.

Зауважимо, що проектний підхід розглядається в якості методологічної основи формування професійної готовності державних службовців, у рамках чого і буде здійснюватися його проектна діяльність. Теоретичний аналіз науково-методичної літератури показав, що вчені по-різному відносяться до визначення значущості проектної діяльності в галузі державного управління. Вона розглядається ними і в якості засобів професійного розвитку особистості державних службовців (Н. Драгомирецька, Т. Пахомова та ін.); в якості професійної діяльності (С. Серьогін, Ю. Шаров та ін.); як особливий вид діяльності в галузі державного управління, у плануванні та контролі розвитку установи (О. Пономаренко та ін.) тощо. Це обумовлено тим, що проектна діяльність в галузі державного управління, по перше, є специфічним засобом оволодіння новими професійними знаннями і навичками у процесі практичної діяльності державних службовців; по-друге, забезпечує цілісність державно-управлінського процесу, що дозволяє в єдності реалізовувати регіональну політику, забезпечувати якість місцевого самоврядування і т. ін.; по-третє, у процесі проектної діяльності розвиваються загальні і спеціальні здібності державних службовців, їхня проектувальна культура; абстрактно-логічне та аналітичне мислення, наглядно-образна пам'ять і т. ін. [1].

Відомі вчені (В. Весєлова, Н. Матяш та ін.) зазначають, що у процесі проектування змінюються найбільш значущі елементи особистості - самосвідомість і направленість. Крім того, проектна діяльність значно впливає на формування регуляторних компонентів самовідомості: саморегуляції, самоаналізу і самоконтролю діяльності, відповідальності, прогнозування, що є найважливішими професійно важливими якостями державних службовців [2]. Отже, проектна діяльність може буди включена у різні напрямки професійної діяльності державних службовців і бути універсальним засобом формування їхнього професіоналізму, професійної мобільності і компетентності

Суттєво, що при зміні парадигм відбувається не просто заміна одного знання іншим, а розширення знання, бо ядро старої парадигми, здебільшого, включається у нову парадигму. Таким чином, актуальним є аналіз сучасної парадигми професійної діяльності державних службовців у контексті проектного підходу, яка може бути представлена як система теоретичних, методологічних і аксіологічних установок, на яких ґрунтується розв'язання актуальних та специфічних проблем галузі державного управління засобами проектної діяльності.

Отже, професійна готовність державних службовців до управління соціальними проектами - це результат професійної підготовки державних службовців, що детермінований такими базовими аспектами готовності як: мотиваційний, особистісний, гностичний, інформаційний, діяльнісний, функціональний і т. ін. Варто зазначити, що для ефективного управління соціальними проектами державним службовцям потрібні певні знання, вміння, навички, налаштованість і рішучість здійснення професійних дії. Узагальнено структуру професійної готовності державних службовців до управління соціальними проектами подано нами в таблиці 2. Саме така структура дає можливість комплексно підійти до проблем формування професійної готовності державних службовців до управління соціальними проектами.

Для реалізації мети та завдань дослідження доцільним було використання методу експерименту, що дозволило вивчити внутрішні закономірності процесів та явищ предмета дослідження, з'ясувати параметри їх функціонування і визначити, які з цих параметрів впливають на рівень професійної готовності державних службовців до управління соціальними проектами. У контексті вищезазначеного:

- по-перше, необхідно було діагностувати стан професійної готовності державних службовців до управління соціальними проектами. Наша дослідницька діяльність концентрувалася спочатку на визначенні методики, інструментарію і процедурах проведення діагностики державних службовців з означеної проблематики, а потім на систематизації, аналізі та інтерпретації отриманих даних;

- по-друге, розробити експериментальну модель формування професійної готовності державних службовців до управління соціальними проектами та визначити передумови її запровадження в систему професійної підготовки державних службовців;

- по-третє, визначити результативність запропонованої експериментальної моделі та розробити рекомендації щодо її удосконалення.

Для визначення стану професійної готовності державних службовців до управління соціальними проектами була розроблена спеціальна програма діагностики. За процедурою оцінювання необхідно було: по-перше, визначити рівні сформованості психологічного і функціонального компонентів професійної готовності державних службовців до управління соціальними проектами; по-друге, вирахувати вихідні рівні професійної готовності державних службовців до управління соціальними проектами за загальнорівневими показниками (високий, достатній, низький, незадовільний); і, по-третє, застосовуючи медіанний критерій як статистичний метод обробки даних, підтвердити достовірність отриманих результатів.

Як з'ясувалося на констатувальному етапі експериментальної роботи експериментальні та контрольні групи засвідчили майже однакові кількісні результати. Це дало підставу для припущення, що вказані групи належать одній сукупності, тобто різниця в їхній підготовленості до управління соціальними проектами не є статистично значущою.

Таблиця 2. Структура готовності державних службовців до управління соціальними проектами

На підставі аналізу теоретико-методологічних положень з предмету дослідження було розроблено експериментальну модель формування професійної готовності державних службовців до управління соціальними проектами. Мета запровадження експериментальної моделі - формування професійної готовності державних службовців до управління соціальними проектами. Результат - професійна готовність державних службовців до управління соціальними проектами. Також було: по-перше, здійснено обґрунтування дидактичних передумов формування професійної готовності державних службовців до управління соціальними проектами в системі післядипломної освіти (підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації); по-друге, представити змістові та процесуальні складові, відповідно до кожного з етапів, формування професійної готовності державних службовців до управління соціальними проектами.

Отже, як свідчать експериментальні дані позитивні якісні зміни відбулися в обох групах. Але значний рівень за кількісними показниками був виявлений удержавних службовців експериментальної групи. Щодо якісного показника, то слід зауважити, що респонденти експериментальної групи показали гарні теоретичні знання з управління соціальними проектами і кваліфіковано застосували їх на практиці. Респонденти вміло оперували здобутими уміннями і навичками під час розробки пропозицій і рекомендацій та роботи над ситуаціями управлінського характеру. Вони самостійно виправляли помилки, знаходили власні недоліки. Проведений аналіз контрольної групи показав, що рівень державних службовців цієї групи значно не збільшився, що пояснюється невеликою часткою правильних відповідей, які вони отримали зі знань отриманих під час вивчення інших предметів управлінського циклу.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі

1. На основі аналізу світового досвіду й вітчизняних наукових традицій уточнено зміст базових понять дослідження. Так, під державним управлінням соціальними проектами ми розуміємо комплексний механізм реалізації цілей соціальної політики, заснованої на законодавчо встановлених імперативах, що визначають реальний рівень життя, соціального благополуччя, зайнятості населення, його соціальної підтримки. Соціальний проект - це сконструйоване ініціатором проекту соціальне нововведення, метою якого є створення, модернізація або підтримання в середовищі, що змінюється, матеріальної або духовної цінності. Управління соціальним проектами - це діяльність, спрямована на реалізацію соціального проекту з максимально можливою ефективністю при заданих ресурсних, просторово-часових та ін. обмеженнях, а також якості кінцевих результатів проекту, що визнаються позитивними за соціальним значенням.

2. Застосовуючи метод експертного оцінювання було визначено ефективність механізмів державного управління соціальними проектами в Україні, зокрема політичного, організаційно-правового, економічного та інформаційного. За висновками експертів ефективність жодного із зазначених механізмів державного управління соціальними проектами в Україні не відповідає високому рівню. Низький рівень ефективності політичного механізму зазначили 63,2% експертів, незадовільний - 36,8%. Щодо організаційно-правового - відносно 71,6% і 28,4%; економічного - 37% і 63%; інформаційного - 53,4% і 46,6%.

3. Встановлено, що проектувальна діяльність державних службовців - це детермінована професійними ознаками діяльність на державній службі, яка, ураховуючи всі чинники системи державного управління, спрямована на створення і реалізацію технології, що відбувається за певними етапами, а саме: організаційно-підготовчий етап (аналіз, прогнозування, планування); дослідницький етап (моделювання, проектування, конструювання, програмування); етап практичної реалізації; презентаційний етап (оформлення, презентація, моніторинг, рефлексія). Зазначена послідовність етапів вказує на алгоритмічний характер проектувальної діяльності, на її вираження у структурі професійної діяльності державних службовців.

4. Професійна готовність державних службовців до управління соціальними проектами визначається як активно-дієвий стан державного службовця виражений у спрямованості до виконання завдань та настанови на певну поведінку, обумовлених специфікою професійної діяльності в контексті державного управління соціальними проектами.

5. Виходячи з основних теоретико-методологічних положень діяльнісного, особистісного, структурно-функціонального, проектного та ін. підходів було встановлено, що формування професійної готовності державних службовців до управління соціальними проектами - це процес професійного навчання і виховання, які передбачають засвоєння спеціальних знань, умінь і навичок, а також розвитку особистісних якостей державних службовців для здійснення ефективного управління соціальними проектами в межах своєї компетенції.

6. На основі аналізу науково-теоретичних положень було розроблено структуру професійної готовності державних службовців до управління соціальними проектами, яка представлена базовими компонентами, критеріями і відповідними показниками вищезазначеної готовності, а саме:

Психологічний компонент - за критеріями:

- аксіологічно-мотиваційний (показники: професійна спрямованість державних службовців на гуманізацію і демократизацію суспільних відносин; морально-ціннісні орієнтації державних службовців в умовах сучасних суспільних змін; вмотивованість державних службовців на ефективну реалізацію соціальних програм і проектів на різних рівнях державного управління (міжнародному, національному, регіональному, місцевому); потреба служіння народу України та наданні якісних державно-управлінських послуг в межах посадової компетенції);

- професійно важливі якості, що необхідні для ефективного управління соціальними проектами (показники: толерантність, комунікабельність, емпатія, ініціативність, саморегуляція/самоменеджмент);

- когнітивний потенціал державних службовців з управління соціальними проектами (показники: обізнаність із базовими положеннями державних соціальних проектів, що реалізуються в Україні; знання нормативно-правових документів, що регламентують професійну діяльність державних службовців у процесі управління соціальними проектами; розуміння функцій і специфіки соціальних проектів та їх фундаментальної ролі в розвитку соціальної інфраструктури держави; знання принципів, форм та методів управління проектами, їх класифікації та специфіки застосування в галузі державного управління; знання видів, моделей, організаційних структур проектної команди і специфіки їх функціонування під час реалізації соціальних проектів; знання інструментарію і процедур розробки соціального проекту).

Функціональний компонент - за критеріями:

- проектувально-технологічний (показники: уміння визначати обмеження, стратегії і цілі соціальних проектів; здатність розробляти структурний план проекту, складати організаційну схему, визначати й описувати ролі у проекті, аналізувати оточення проекту, складати календарні плани; навички роботи з програмою МS Project і документацією проекту);

- економіко-правовий (показники: уміння проводити проектний аналіз відповідно до нормативно-правових норм, що діють в сучасному міжнародному та українському законодавстві; уміння доцільно застосовувати різні методи аналізу ефективності соціального проекту);

- організаційно-змістовий (показники: уміння управляти ресурсами і витратами соціальних проектів; уміння приймати ефективні рішення з урахуванням цілей соціального проекту; уміння управляти просторово-часовою організацією діяльності проектної команди).

7. На основі визначених компонентів і показників було схарактеризовано чотири рівні професійної готовності державних службовців до управління соціальними проектами: високий, достатній, низький і незадовільний. Результати констатувального експерименту показали, що більшість (46,2% ЕГ і 45,7% КГ) державних службовців мають низький рівень професійної готовності до управління соціальними проектами, тоді як високий рівень зазначеної готовності виявлено лише у 7,3% державних службовців ЕГ і 7,8% КГ; достатній рівень у 15,7% ЕГ і 15,1% КГ, незадовільний - у 30,8% ЕГ і 31,4% КГ.

8. У дослідженні були визначені передумови ефективної підготовки менеджерів освіти до управління соціальними проектами, а саме: запровадження тренінгів з державного управління соціальними проектами, а також з розвитку професійно важливих якостей державних службовців спрямованих на ефективне здійснення ними управління соціальними проектами.

9. На формувальному етапі була розроблена та експериментально перевірена модель формування професійної готовності державних службовців до управління соціальними проектами, яка передбачала такі етапи: інформаційно-когнітивний, репродуктивний, діяльнісно-креативний та адаптивно-оцінювальний. Для кожного етапу були розроблені навчальні цілі, методи і форми їх реалізації.

Проведена експериментальна перевірка ефективності запропонованої моделі формування професійної готовності державних службовців до управління соціальними проектами підтвердила доцільність упровадження елективного курсу „Основи державного управління соціальними проектами”, який було реалізовано в конкретних навчально-методичних документах, а саме: в робочій навчальній програмі, навчальному посібнику, методичних матеріалах і тестових завданнях.

10. Порівняння динаміки змін рівнів професійної готовності державних службовців до управління соціальними проектами констатувального і формувального експериментів показало, що високого рівня досягли 27,3% державних службовців ЕГ (було 7,3%) і 8,1% КГ (було 7,8%); достатній - 51,7% ЕГ (було 15,7%) і 16,2% (було 15,15). Зменшення кількості державних службовців з низьким рівнем професійної готовності до управління соціальними проектами досягло 18,6% в ЕГ (було46,2%) і 45,2% КГ (було 45,7%); з незадовільним - 2,4% в ЕГ (було 30,8%) і 30,5% КГ (було 31,4%).

11. Загальні результати проведеного експерименту свідчать про те, що розроблена модель формування професійної готовності державних службовців до управління соціальними проектами є ефективною і заслуговує на впровадження за умов дотримання усіх необхідних складових моделі.

Проведене дослідження не вичерпує усіх аспектів проблеми професійної готовності державних службовців до управління соціальними проектами. Перспективу подальшого дослідження вбачаємо у вивченні параметрів оцінки ефективності і результативності соціальних проектів.

Список використаних джерел

1. Бакуменко В. Підходи і моделі у сучасному програмно-цільовому управлінні / В.Д. Бакуменко // Зб. наук. пр. УАДУ / За заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - Вип. 1. - С. 440-451.

2. Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування: Монографія / Кол. авт.; Заг. ред. проф. О. Ю. Оболенського. - Хмельницький: Поділля, 1999. - 570 с.

3. Державне управління: Словник-довідник / Уклад.: В. Д. Бакуменко Д. О. Безносенко, І. М. Варвар, С. О. Кравченко, Л. Г. Штика; Заг. ред. В. М. Князєва, В. Д. Бакуменко. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - 228 с.

4. Довідник типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців. - К.: Соцінформ 2009. - 62 с.

5. Луговий В. І. Про принципи і тенденції підготовки керівників у галузі державного управління (професійно-методологічний підхід) / В.І. Луговий // Вісник НАДУ. - 2004. - №2. - С. 5-13.

6. Серьогін С. М. Проблеми становлення системи підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців / С.М. Серьогін // Проблеми теорії і практики державного управління і місцевого самоврядування. - К.: НАДУ, 2010. - С. 35-39.

Размещено на Allbest.ru