Основи трудового права

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ТЕХНОЛОГІЙ ТА ДИЗАЙНУ

Контрольна робота з дисципліни: «Трудове право»

Виконала: ст. ІІІ курсу

групи ЗІО-12, ФЕБ

Близнюк Людмила Миколаївна

Перевірила: доц. Захожай З. В.

Київ-2015

Зміст

1. Порядок покриття шкоди працівниками

2. Правове регулювання перерви для відпочинку і харчування

Задача

Список використаної літератури

1. Порядок покриття шкоди працівниками

Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, а керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника (Стаття 136. Порядок покриття шкоди, заподіяної працівником).

Розпорядження власника або уповноваженого ним органу або вищого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, міського чи міськрайонного суду.

Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищого в порядку підлеглості органу або за заявою прокурора.

1) Якщо з працівника стягується матеріальна шкода, яка не перевищує середнього місячного заробітку, то незалежно від підстави матеріальної відповідальності власник вправі видати наказ (розпорядження) про стягнення суми шкоди із заробітку працівника. У системі державної та комунальної власності розпорядження про стягнення із заробітної плати сум шкоди, заподіяної керівниками підприємств, установ, організацій або їх заступниками, видається вищим у порядку підлеглості органом.

Можливість прийняття в подібних випадках рішення про притягнення до матеріальної відповідальності посадових осіб органів управління акціонерного товариства, товариств з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю суттєво ускладнюється, оскільки рішення про це повинні приймати збори акціонерного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю (підпункт "є" частини п'ятої ст. 41, ст. 59, 63 Закону "Про господарські товариства"), а збори, як правило, проводяться один або два рази на рік (ст. 45, 61 того ж Закону). Зазначене правило поширюється на посадових осіб органів управління акціонерного товариства, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, якими визнаються голова та члени виконавчого органу, ради (спостережної ради), а також голова ревізійної комісії товариства (ст. 23 Закону "Про господарські товариства").

Правда, гострота проблеми усувається можливістю делегування повноважень зборів акціонерного товариства раді (спостережній раді) та виконавчому органу товариства (частина третя ст. 46; частина третя ст. 47 Закону "Про господарські товариства"). Повноваження зборів товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю також можуть бути делеговані виконавчому органу (частина друга ст. 62; ст. 65 Закону "Про господарські товариства"). Але в цьому останньому випадку делегування не вирішує проблему, тому що одноособового керівника товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю до матеріальної відповідальності можуть притягти лише збори товариства.

2) Розпорядження про відрахування із заробітної плати може бути видане не пізніше двох тижнів з дня виявлення шкоди. День виявлення - це день, коли власник дізнався про заподіяння шкоди. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, ревізії або перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акту або висновку. Якщо працівник притягується до матеріальної відповідальності в порядку регресу у зв'язку з відшкодуванням шкоди третій особі, днем, коли власник дізнався про виникнення шкоди, слід вважати день проведення виплати на користь третьої особи. З того ж дня обчислюється строк, установлений для притягнення працівника до матеріальної відповідальності в разі заподіяння шкоди у формі витрат підприємства, установи, організації з вини працівника.

День видання розпорядження (день, коли воно зроблено) - це день його підписання керівником підприємства, установи, організації або іншою уповноваженою посадовою особою.

3) Розпорядження має бути звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення працівникові про його видання. Строк ознайомлення працівника з виданим розпорядженням про відрахування з його заробітку в порядку покриття шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, законодавством не регламентується. Але рекомендується цей строк не відтягувати. Під зверненням до виконання слід розуміти передання розпорядження бухгалтеру по розрахунках із працівниками, а не реальне відрахування.

4) Працівникові надається право, якщо він не згоден із передбаченим розпорядженням відрахуванням або його розміром, звернутися з заявою до органів з розгляду трудових спорів. При цьому відповідно до частини другої ст. 124 та п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" працівник може звернутися не тільки в комісію по трудових спорах, але й безпосередньо до суду.

5) У решті випадків стягнення з працівника шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, здійснюється шляхом подання власником позову до суду. З позовом про стягнення шкоди з керівників державних і комунальних підприємств, установ, організацій та їх заступників відповідно до частини четвертої ст. 136 КЗпП повинні звертатися вищі в порядку підлеглості органи.

Строк для звернення з позовами про стягнення з працівників шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям, встановлений тривалістю один рік. Він обчислюється з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (ст. 233 КЗпП).

2. Правове регулювання перерви для відпочинку і харчування

Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи. На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації. (Стаття 66 із змінами, внесеними згідно з Указом IIВР № 4617-10 від 24.01.83; Законом № 871-12 від 20.03.91)

1. Часом відпочинку вважається час, протягом якого працівники підлягають звільненню від виконання трудових обов'язків і можуть використовувати його на свій розсуд. Час відпочинку поділяється на такі види: перерва в робочому дні; щоденний (міжзмінний) відпочинок; щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні); щорічні святкові та неробочі дні; щорічні відпустки.

2. У коментованій статті йдеться про перерву в робочому дні, що надається працівникам для відпочинку і харчування. На відміну від законодавства, що діяло раніше, за яким така перерва могла тривати не менш як півгодини, тепер визначається лише максимальна її тривалість -- не більше двох годин.

Перерва для відпочинку і харчування надається в більшості випадків через чотири години після початку роботи, хоча залежно від конкретних умов роботи відповідних підприємств, установ, організацій можуть бути певні відхилення від цього правила.

Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку, а при змінній роботі -- графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації.

На тих підприємствах, в установах, організаціях, де це можливо за характером їх роботи, встановлюється загальний час перерви для всіх працівників. А на тих виробництвах, де за характером роботи це неможливо, перерви встановлюються по окремих цехах, відділах та інших структурних підрозділах. Причому в разі змінної роботи перерви встановлюються окремо для кожної зміни.

3. Міністерствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади та місцевим державним адміністраціям, місцевим радам та їх органам рекомендовано встановити для працівників апарату тривалість щоденної роботи по 8 годин 15 хвилин (у п'ятницю, тобто напередодні вихідного дня -- 7 годин) (постанова Кабінету Міністрів України № 1010 від 10 грудня 1993 p.). Робота починається о дев'ятій годині (Указ Президента України №334/95 від 26 квітня 1995 р. із змінами, внесеними Указом Президента України № 509---95 від ЗО червня 1995 p.). Таким чином, тривалість перерви для відпочинку і харчування становить 45 хвилин.

4. Перерва для відпочинку і харчування не встановлюється лише на тих роботах, де за умовами виробництва її встановити неможливо. Перелік таких робіт із зазначенням порядку і місця приймання їжі встановлюється власником за погодженням з профспілковим комітетом. При відсутності перерви час приймання їжі зараховується в робочий час (частина четверта коментованої статті).

5. Крім перерви для відпочинку і харчування, окремим категоріям працівників надаються перерви, що мають спеціальне призначення. Зокрема, такі спеціальні додаткові перерви надаються жінкам, що мають дітей віком до півтора року, для годування дитини (ст. 183 Кодексу); працівникам, що працюють в холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, вантажникам -- для обігрівання і відпочинку (ст. 168 Кодексу). На відміну від загальної перерви для відпочинку і харчування, що не включається в робочий час і тому не оплачується, спеціальні перерви входять у робочий час і підлягають оплаті.

Задача

Товарознавець К. у зв'язку з вагітністю була переведена власником підприємства на легшу роботу. На новій роботі її заробітна плата знизилася на десять відсотків від попередньої. К. звернулася до юриста з питанням стосовно законності прийнятого власником рішення. Здійсніть юридичний аналіз ситуації. судовий правовий праця

Переведення вагітних жінок на легшу роботу передбачено ст. 178 КЗпП. Вагітні жінки відповідно до медичного висновку переводяться на іншу роботу, яка є легшою і унеможливлює вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою. Рішення про переведення оформляється наказом на підставі заяви працівниці та медичного висновку (зазначають строк вагітності, перелік рекомендованих видів робіт). У наказі вказують підстави переведення, строк переведення, розмір і термін збереження заробітної плати. Середній заробіток у цьому випадку обчислюється за нормами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100 (далі -- Порядок № 100). Середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана ця виплата. У нашому випадку -- два календарні місяці роботи, що передують тому місяцю, в якому жінка була переведена на легшу роботу. Жінкам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців жінка не працювала, середня заробітна плата обчислюється з огляду на виплати за попередні два місяці роботи. Якщо протягом і цих місяців жінка не відпрацювала жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з установленої їй у трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо заробіток жінок, переведених на легшу роботу, є вищим ніж той, який вони одержували до переведення, то їм виплачується фактичний заробіток.

У даному випадку можна припустити, що заробітня плата товарознавця К. могла знизитись згідно правил коментованої статті. В законі чітко прописані правила нарахування середньої заробітної плати. За вагітною жінкою зберігається середній заробіток за попередньою роботою, який обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. При обчисленні середньої заробітної плати могли не враховуватися додаткові виплати, компенсації, премії і т. п. за попередній період. Коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Тому можна вважати рішення законним. Адже, зміни у нарахуванні заробітньої плати відбулися не через полегшення умов праці, а через вимоги законодавства.

Список використаної літератури

1. Кодекс законів про працю України: Офіційний текст. - К.: Атіка, 2009. - 104 с.

2. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю /.Стичинський Б.С, Зуб І.В., Ротань В.Г. // Вид. 8-ме, доп. та перероб. -К.:Вид-воА.С.К.,2007.

3. Трудове право України у запитаннях та відповідях: Навчально-методичний посібник / За ред. В.В. Жернакова. - X.: «Одіссей», 2010. - 280с.

4. Прилипко С.М., Ярошенко О.М. Трудове право України: Підручник. - 2-ге вид., переробл. і доп. - Харків: Видавництво «ФІНН», 2009. - 728 с.

5. Трудове право України в схемах і таблицях : [Навчальний посібник] / С. М. Прилипко, О.М. Ярошенко та інші. - Харків: Видавництво «ФІНН», 2010. - 560 с.

Размещено на Allbest.ru