Судова система України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет

Навчально-науковий інститут права

Кафедра АГПФЕБ

Курсова робота

З дисципліни: “Організація судових та правоохоронних органів”

на тему: “ Судова система України ”

Петренко Владислав Анатолійович

1-й курс, група Ю-62

Науковий керівник: д. ю. н., доцент

Бурбика М. М.

Суми 2017



Зміст

Вступ

Розділ 1. Сучасний стан системи судів України

1.1 Поняття та ознаки судової системи та основних її понять

1.2 Принципи організації та побудови системи судів (за спеціалізацією, територіальністю, інстанціями)

Розділ 2. Характеристика системи судів загальної юрисдикції в Україні

2.1 Правовий статус, структура, склад та компетенція місцевих і апеляційних судів України

2.2 Види та компетенція вищих спеціалізованих судів в Україні

2.3 Верховний Суд як вищий суд у системі судоустрою України

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

судовий апеляційний верховний компетенція

Актуальність теми дослідження. Останні два десятиріччя здійснюється поступове реформування судової системи України з метою розбудови незалежного, неупередженого та справедливого правосуддя. За цей час в діяльність судової влади було впроваджено багато новацій. Наближення України до європейських стандартів здійснення судочинства та функціонування в цілому потребувало нового підходу до оцінювання її ефективності. Тому, активне реформування судової системи України призвело до прийняття Верховною Радою України нового Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 лютого 2016 р., який діє і до сьогодні зі змінами та доповненнями. Судова реформа по-новому врегулювала концептуально новий підхід до визначення системи судів загальної юрисдикції, статусу судді, України, організаційні аспекти діяльності судів в Україні. Нові аспекти потребують теоретичного осмислення та наукового визначення. Ці завдання стоять як перед наукою державного управління так і перед громадянським суспільством, яке змушене оцінюватити дієвість та ефективність цих змін. Адже, відповідно до Конституції України для кожної людини важливо мати доступ до правосуддя і реалізувати своє право на звернення до суду за захистом та відновленням порушених прав.

Метою курсової роботи є дослідження системи судів загальної юрисдикції та конституційної юрисдикції, розмежувати та встановити чіткі повноваження судів відповідно до законодавства України.

Мета роботи зумовлює виконання таких завдань:

- визначити поняття та ознаки судової системи та основних її понять;

- з'ясувати принципи організації та побудови системи судів;

- дати характеристику правовому статусу, структурі, складу та компетенції місцевих і апеляційних судів України;

- проаналізувати види та компетенцію вищих спеціалізованих судів в Україні;

- охарактеризувати Верховний Суд як вищий суд у системі судоустрою України;

Об'єктом дослідження курсової роботи є судовий інститут в умовах розвитку судової реформи.

Предметом дослідження курсової роботи є розгляд судової системи України, її поділ на суди загальної юрисдикції і суд конституційної юрисдикції.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі наукові методи дослідження як формальний, історизму, узагальнення та метод аналізу. Формальний метод дозволив визначити поняття судової системи. За допомогою аналізу були розглянуті ознаки та принципи судової системи. Використовуючи метод історизму, слід зважати на досвід минулого, його позитивні та негативні аспекти.

Стан наукової розробки. Питання ролі судової практики і судового прецеденту у формуванні права у правовій науці розглядались у наукових працях В. Андрецева, В. Назарова, Л. Москвича, М. Фоміна, В. Савицького, В. Городовенка та інших, що дало можливість оцінити стан досліджуваної теми і відтворити цілісну картину того, що було зроблено, визначити коло питань, які залишилися поза межами дослідження.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи 27 сторінок. Список використаних джерел містить 24 найменування.



Розділ 1. Сучасний стан системи судів України

1.1 Поняття та ознаки судової системи та основних її понять

Актуальність проблем дієвої судової влади обумовлена тим першочерговим завданням, яке покладається на неї у правовій державі, - захистом прав громадян. Створити таку судову владу в Україні є завданням судової реформи, яка вже досить довго триває та етапи якої були не завжди логічними й послідовними, а іноді й дуже суперечливими. Безумовно, успіх реформи залежить від багатьох факторів, проте насамперед - від наукового обґрунтування кроків, що здійснюються, та результатів реформи. Чільне місце у цьому процесі посідає наукове визначення понятійно-категоріального апарату, яким оперує інститут судової влади, оскільки це є визначальним насамперед для практики законотворення як основи розвитку будь-якого інституту державної влади.

Прийнято вважати, що організаційно судова влада втілюється у судовій системі. Однак на законодавчому рівні та у доктрині єдиного розуміння поняття «судова система» немає. Як і судова влада, судова система зовсім не виписана у розділі «Правосуддя» Конституції України і тільки аналітичним шляхом можна сформулювати основні доктринальні положення щодо її формування, розвитку та функціонування як відносно виокремленої підсистеми у структурі правової системи України . Здебільшого це поняття ототожнюють із сукупністю ієрархічно вибудованих судів. Однак в умовах подальшого реформування судової влади та побудови справді правової держави зазначена дефініція значно збагатилася та стала ширше, а тому існує необхідність її уточнення [1].

Як зазначає В.І. Назаров, погляди дослідників на поняття «судова система» залежать від того, які риси або особливості судової системи розглядаються як першорядні. Він же визначає судову систему як систему спеціальних державних органів - судів, які є носіями судової влади, створені для задоволення потреби у розгляді та вирішенні правових спорів, мають загальні завдання, принципи організації й діяльності, відповідають рівню соціально-економічного розвитку суспільства [2].

На думку Л. М. Москвич, недоліком такого підходу є врахування лише внутрішньої структури в організаційно-функціональному аспекті. За таких умов зазначену категорію слід замінити на «система судів», оскільки вона точніше характеризує елементи системи як сукупності організацій, що виконують передбачені законом функції. Судова система не повинна зводитися лише до сукупності всіх судів. Тому такий підхід Л. М. Москвич вважає надто вузьким, оскільки пов'язує з поняттям «система» лише ті утворення, які безпосередньо здійснюють судово-владну діяльність, залишаючи поза увагою саму діяльність, а також органи та осіб, які безпосередньо забезпечують виконання функцій системи - органи суддівського самоврядування, судового управління, суддівський корпус тощо. Ми цілком підтримуємо таку позицію [3].

Наведене вище розуміння поняття «судова система» та її елементів домінує у науковому середовищі, однак існують й інші погляди на зміст даної дефініції.

Так, А.В. Нікітіна вважає, що до складу судової системи входять: принципи організації судової системи; органи управління судовою системою; органи суддівської спільноти; суддівський корпус у широкому розумінні, який складається із суддів як носіїв судової влади, суддів у відставці, народних засідателів; сукупність різних зв'язків та відносин між даними елементами. Підтримуючи таку позицію, А.В. Малько, Д.С. Семикін, О.В. Люкіна додатково пропонують визнати елементами судової системи судове право, суддівське право та правову культуру [4].

Різні погляди на зміст досліджуваного поняття можна співвіднести як тлу- мачення дефініції «судова система» у вузькому та широкому розумінні. На нашу думку, це зумовлено насамперед тим, що у філософії та в загальній теорії систем існує декілька десятків визначень поняття «система» залежно від контексту, сфери знань та мети дослідження. Основний фактор, який впливає на визначен- ня, полягає у тому, що у використанні поняття «система» існує дуалізм: з одного боку, воно використовується для визначення об'єктивних феноменів, а з іншого - як метод вивчення та представлення феноменів, тобто як суб'єктивна модель реальност [5].

Прикладом першого є визначення системи як сукупності елементів, які перебувають у певних зв'язках один з одним та середовищем. Прикладом другого є визначення системи як комбінації елементів у їх взаємодії, організованих для досягнення однієї чи декількох поставлених цілей. Вивчаючи еволюцію поняття системи, Є.Б. Агошкова та Б.В. Ахлібінінський причину суперечливості та множинності визначень терміна «система» вбачають у тому, що одні автори розробляють його в онтологічному значенні, другі - в гносеологічному, причому в різних аспектах гносеології, а треті - в методологічному. Вказані науковці цілком обґрунтовано доводять, що на різних епістемологічних рівнях формальне уявлення різне, що й породжує множини визначень системи. Тому різні системні концепції не слід протиставляти, вони лише розкривають нові аспекти поняття «система», тим самим набуваючи евристичної цінності [6].

Однак існує думка, згідно з якою термін «судова система» є надбанням тоталітарного радянського режиму й нині втратив актуальність та еволюціонував у ширше поняття «судоустрій». Водночас судоустрій, за визначенням М.А. Фоміної, являє собою сукупність норм, які визначають основоположні засади організації та діяльності, завдання, внутрішню будову та компетенцію судів та прирівняних до них органів (третейські суди, арбітражі), а також безпосередньо систему судів держави та систему органів, створених для обслуговування цієї системи [7].

У науковій літературі термін «судоустрій» критикувався В.М. Савицьким з тієї позиції, що для навчальної дисципліни, в центрі якої повинна бути інформація про організацію суду, більш прийнятна назва «судова влада» [8].

Однак, пише М.І. Клеандров, це стосується навчальної дисципліни (але і тут можна посперечатися, бо при такій назві акцент потрібно робити на формах і методах реалізації судами своїх повноважень), а для наукової проблеми фундаментом може слугувати, зокрема, номенклатура наукових спеціальностей [9].

Якщо підійти до визначення судових органів як таких, що здійснюють судову функцію держави (судову владу), то цілком очевидно, що такі органи, як Вища рада юстиції, Вища кваліфікаційна комісія суддів України, Державна судова адміністрація України, Національна школа суддів України, реалізуючи повноваження щодо забезпечення (кадрового, організаційного, фінансового тощо) функціонування судів, є невід'ємними складовими єдиної системи, оскільки від них напряму залежить здійснення судами їх виключного повноваження - правосуддя. Констатуючи наявність у судово-правовій системі України низки «обслуговуючих», «інфраструктурних» органів держави та різних, у тому числі самоврядних інституцій, на які покладаються не судово-владні, а допоміжні повноваження, В.І. Андрейцев говорить про формування системи органів юстиції, спираючись на тлумачення терміна «юстиція» як категорії, яка вказує на всю сукупність судових установ, їх діяльність щодо здійснення правосуддя, включаючи судове відомство. При цьому її логічною складовою автор вважає Міністерство юстиції України [1, с. 21-22].

Характерними ознаками судової системи України є

- пристосованість до адміністративно-територіального устрою;

- різні рівні провадження;

- стабільність;

- єдність.

Єдність судової системи зумовлено метою та завданнями організації і діяльності судових органів, єдиними засадами судочинства для всіх ланок судової системи, незалежністю суддів у відправленні судочинства, обов'язковістю для всіх суддів правил судочинства, визначених законом, забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції, обов'язковістю виконання на всій території України судових рішень, фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України та вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.

Відповідно до адміністративно-територіального устрою судову систему України поділено на ланки. Поняття "ланка судової системи" пов'язане з компетенцією кожного конкретного судового органу. Суди, які належать до певної ланки судової системи, мають однакову предметну компетенцію, ті самі функції і здебільшого розташовані в межах територіальних одиниць, прирівняних одна до одної за адміністративним поділом [10].

1.2 Принципи організації та побудови системи судів (за спеціалізацією, територіальністю, інстанціями)

Правильно організована система судів є однією з гарантій справедливого й ефективного правосуддя. Система судів в Україні, успадкувавши більшість рис радянської судової системи, після перших кроків реформування процесуального законодавства під час “малої судової реформи” перестала у повній мірі задовольняти потреби судочинства. Прийняття нового Закону “Про судоустрій та статус суддів” не тільки не вирішило цієї проблеми, але й загострило її. Адже підготовка цього Закону була відірвана від розробки проектів нових процесуальних кодексів.

Сьогодні система судів потребує подальшого вдосконалення у напрямку реалізації вимог Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основних свобод щодо забезпечення права на справедливий судовий розгляд, а також сучасної доктрини судового процесу [11].

Визначення принципу спеціалізації у приписах Конституції України одним із базисних принципів побудови системи судів загальної юрисдикції та виокремлення на підставі цього систем спеціалізованих судів має на меті вирішення завдання організаційного наповнення судової системи. Організаційною ознакою принцип спеціалізації передбачає створення судових ланок з визначеною компетенцією в окремих галузях матеріального права (цивільного, кримінального, господарського, адміністративного тощо). Отже, реалізація принципу спеціалізації дає підстави для створення окремих підсистем спеціалізованих судів у системі судів загальної юрисдикції. Таким чином, сутність цього принципу полягає в тому, що у системі судів загальної юрисдикції створюються певні підсистеми судових органів, уповноважені вирішувати справи визначених категорій. На підставі цього, можливою є організація вищих спеціалізованих судів - Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Реалізація принципу судової спеціалізації дає змогу при здійсненні судочинства максимально врахувати особливості справ, які перебувають у провадженні відповідного суду. На думку Л. І. Фесенка, положення ч. 1 ст. 125 Конституції України безумовно засвідчують, що спеціалізація судів є одним із принципів побудови системи судів загальної юрисдикції. Тому це означає, що вказаний принцип повинен поширюватися на всі види судів (загальні і спеціалізовані) та застосовуватися не тільки виключно до спеціалізованих судів. Спеціалізовані суди у своїй сукупності складають єдину систему судів загальної юрисдикції, тому невизначеним у сенсі їх спеціалізації є існування загальних судів, які водночас, виходячи з аналізу положень розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за своєю суттю також є спеціалізованими [12, с. 74].

Крім того, професор С. В. Ківалов стверджує, що принцип спеціалізації означає, що суд розглядає лише ті категорії справ, які відносяться до його юрисдикції а, відтак, не має права на власний розсуд брати до свого провадження справи інших юрисдикцій [13, с. 119].

У свою чергу, В. В. Городовенко, обґрунтовує реалізацію принципу спеціалізації такими підходами:

1) спеціалізація як елемент побудови системи судів;

2) спеціалізація як принцип організації певної судової установи.

Так, відповідно до першого підходу спеціалізація як принцип побудови системи судів загальної юрисдикції означає організацію конкретних видів судів, що є елементами цієї системи, які наділяються відповідними повноваження, наявність яких дає можливість вирішувати справи, що є похідними від певного окремо взятого виду правових відносин. Для другого підходу характерним є розуміння спеціалізації у конкретній судовій установі, що означає визначення окремих суддів, які є спеціалістами або спеціалізуються на розгляді певних категорій справ, що випливають із певного виду правовідносин. Така спеціалізація в літературі визначається як внутрішня спеціалізація суддів [14, с. 13].

На підтвердження наведеного, зазначений автор звертає увагу на те, що приміром «класичний» судоустрійний принцип спеціалізації судів має конкретне процесуальне наповнення, яке полягає в диференціації судових проваджень з урахуванням особливостей предмета спору, а також виділення в порядку, передбаченому законом, окремих суддів, які розглядають справи виключно певної категорії [15, с. 80].

Разом зі спеціалізацією принципом побудови системи судів загальної юрисдикції Конституцією України визнано територіальність. Територіальність означає децентралізацію нижчих ланок системи судів загальної юрисдикції (місцевої та апеляційної). Тому кожен місцевий та апеляційний суди мають свою територіальну юрисдикцію (підсудність) - тобто поширення компетенції суду на правовідносини, що виникли чи існують на певній території. Організація судів за принципом територіальності спрямована на забезпечення наближеності місцевих та апеляційних судів до людей. Це є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин та збільшення кількості правових конфліктів. Якби вся судова система була централізована і зосереджувалася лише в одному місці, то для такої великої держави як Україна правосуддя стало б об`єктивно недоступним для більшості населення. Таке розуміння принципу територіальності не є дискусійним і не викликає суперечок [11].

Ще однією засадою побудови системи судів загальної юрисдикції, поряд з принципами спеціалізації і територіальності, можна назвати інстанційність. Ця засада, на відміну від інших двох принципів, прямо не згадується ні в Конституції України, ні в жодному іншому акті законодавства. Однак вона безпосередньо обумовлена необхідністю забезпечити конституційне право на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень. Під інстанційністю розуміється організація судів, виходячи з необхідності забезпечити право на перегляд судового рішення судом вищого рівня.

Судовий порядок розв`язання спорів є найбільш складним і тривалим. Формалізованість судового процесу є виправданою настільки, наскільки це потрібно для створення гарантій ухвалення правосудного судового рішення. В умовах ускладнення суспільних відносин, а отже, їхнього правового регулювання, навіть при досягненні реальної незалежності суду не можна говорити про непогрішність судових рішень. Інстанційна побудова судової системи дає можливість невдоволеній судовим рішенням стороні звернутися до вищої судової інстанції з вимогою про його перегляд.

Інстанційна система має особливе значення, оскільки вона є гарантією високої якості правосуддя, дозволяючи суддям вищої інстанції з більшим досвідом, авторитетом і компетентністю виправляти можливі помилки суддів нижчої інстанції.

Р. О. Куйбіда відстоює позицію, за якою принцип інстанційності використовується для досягнення двох основних цілей: 1) забезпечення правосудності судового рішення; 2) забезпечення до- ступності і своєчасності судового рішення [16, 40-41]

Інстанційність судової системи пов`язана з основними способами оскарження і перегляду судових рішень. Вона полягає у тому, що вирішення справи по суті здійснюється судом першої інстанції, - як правило, судовою ланкою найнижчого рівня. При вирішенні справи суд першої інстанції внаслідок недостатньої кваліфікації, неуважності чи навіть свідомо може допустити помилку. Очевидно, що оскарження цього рішення не може здійснюватися до суду, який його ухвалив, оскільки оскарження за своєю природою є спором невдоволеної судовим рішенням сторони з судом, що його ухвалив. Тому для перегляду судових рішень діють суди вищих інстанцій [17].

Отже, суди в Україні утворюють судову систему, для якої, як й для кожної системи, характерні певні зв'язки й відносини між окремими її елементами (судами), а також притаманні такі властивості як ієрархічність, багаторівневість, структурованість. Судова система України, уособлюючи організаційний аспект судової влади -- однієї із гілок державної влади, -- віддзеркалює особливості організації цієї влади у нашій державі, відповідає рівню соціально економічного розвитку, пануючим у суспільстві поглядам на місце суду в системі механізмів державної влади, накопиченому досвіду й певним традиціям.



Розділ 2. Характеристика системи судів загальної юрисдикції в Україні

2.1 Правовий статус, структура, склад та компетенція місцевих і апеляційних судів України

Конституційні засади діяльності судів загальної юрисдикції та здійснення судочинства в Україні деталізуються у низці законів України, зокрема, у Законі «Про судоустрій і статус суддів», який закріплює здійснення правосуддя виключно судами; доступність правосуддя; самостійність судів; незалежність суддів та підкорення їх лише законові; незмінюваність суддів; суддівське самоврядування, забезпечення доведеності вини; обов'язковість судових рішень; одноособовий та колегіальний розгляд справ; здійснення судочинства і діловодства в судах України державною мовою та ін [18, с. 26].

Місцевими загальними судами є окружні суди, які утворюються в одному або декількох районах чи районах у містах, або у місті, або у районі (районах) і місті (містах). Місцевими господарськими судами є окружні господарські суди. Місцевими адміністративними судами є окружні адміністративні суди, а також інші суди, визначені процесуальним законом.

Місцевий суд складається з суддів місцевого суду, з числа яких призначається голова суду та, у визначених законом випадках, заступник або заступники голови суду.

З числа суддів місцевого загального суду обираються слідчі судді (суддя), які здійснюють повноваження з судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні в порядку, визначеному процесуальним законом.

Кількість слідчих суддів визначається окремо для кожного суду зборами суддів цього суду.

Слідчі судді (суддя) обираються зборами суддів цього суду за пропозицією голови суду або за пропозицією будь-якого судді цього суду, якщо пропозиція голови суду не була підтримана, на строк не більше трьох років і можуть бути переобрані повторно. До обрання слідчого судді відповідного суду його повноваження здійснює найстарший за віком суддя цього суду.

Місцевий суд є судом першої інстанції і здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом. Місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом.

Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції. Місцеві адміністративні суди розглядають справи адміністративної юрисдикції (адміністративні справи).

Суддя місцевого суду здійснює правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом, а також інші повноваження, визначені законом.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» апеляційні суди діють як суди апеляційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, - як суди першої інстанції, з розгляду цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення [19].

Апеляційними судами з розгляду цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення є апеляційні суди, які утворюються в апеляційних округах. Апеляційними судами з розгляду господарських справ, апеляційними судами з розгляду адміністративних справ є відповідно апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються у відповідних апеляційних округах.

У складі апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ. Судову палату очолює секретар судової палати, який обирається з числа суддів цього суду строком на три роки.

Апеляційний суд:

1) здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом;

2) аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику, інформує про результати узагальнення судової практики відповідні місцеві суди, Верховний Суд;

3) надає місцевим судам методичну допомогу в застосуванні законодавства;

4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

6. Рішення про утворення судової палати, її склад, а також про обрання секретаря судової палати приймаються зборами суддів апеляційного суду за пропозицією голови суду.

Секретар судової палати:

1) організовує роботу відповідної палати;

2) контролює здійснення аналізу та узагальнення судової практики у справах, віднесених до компетенції палати;

3) інформує збори суддів апеляційного суду про діяльність судової палати.

Суддею апеляційного суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді, а також відповідає одній із таких вимог:

1) має стаж роботи на посаді судді не менше п'яти років;

2) має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше сім років;

3) має досвід професійної діяльності адвоката, в тому числі щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення щонайменше сім років;

4) має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пунктами 1-3 цієї частини, щонайменше сім років [20].

2.2 Види та компетенція вищих спеціалізованих судів в Україні

Аналіз положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у поєднанні з повноваженнями судових органів різних інстанцій та наведеним рішенням Конституційного Суду України дає підстави стверджувати, що реалізація вищими спеціалізованими судами касаційної функції судочинства надає їм і інші повноваження, які є похідними від здійснення правосуддя. Так, до компетенції вищого спеціалізованого суду віднесено повноваження щодо забезпечення однакового застосування судами у своїй діяльності норм Конституції України та законів України шляхом надання методичної допомоги на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики [19].

Системі судів загальної юрисдикції притаманні такі властивості, як моноцентризм, ієрархічність, багаторівневість та структурованість. Зокрема, щодо поняття моноцентризму, яке було вперше застосоване Н. В. Сібільовою, то слід зазначити, що на відміну від біцентризму, який існував понад десять років, коли систему загальних судів очолював Верховний Суд України, а систему господарських (арбітражних) - рівний йому за статусом Вищий господарський (тоді арбітражний) суд України, то тепер на виконання конституційних положень Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, до якої входять і вищі спеціалізовані суди зі своїми системами судів. Всі інші суди, зокрема вищі спеціалізовані суди разом зі своїми системами (апеляційними та місцевими судами), є судами загальної юрисдикції. Разом із Верховним Судом України вони утворюють єдину систему судів загальної юрисдикції, що і обґрунтовує її моноцентризм [21, с. 38-45].

Тобто на підставі судової практики, яка складається судом касаційної інстанції, у вищого спеціалізованого суду виникає повноваження надавати спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції. Отже, є необхідність структурувати повноваження вищого спеціалізованого суду, які можливо назвати як позапроцесуальні повноваження:

1) вивчення та узагальнення судової практики;

2) аналіз судової статистики;

3) надання методичної допомоги судам нижчого рівня;

4) надання рекомендаційних роз'яснень судам нижчого рівня з питань застосування законодавства щодо вирішення справ.

Наведені повноваження паритетно розподілені між усіма вищими спеціалізованими судами.

Такий підхід законодавця щодо віднесення зазначених повноважень до компетенції саме вищих спеціалізованих судів є цілком логічним. Діючи як суди касаційної інстанції, вищі спеціалізовані суди розглядають справи відповідної судової спеціалізації в касаційному порядку згідно з процесуальним законом, а тому мають безпосередній доступ до судової практики та можливість її формування і коригування [21].

Вищими спеціалізованими судами є:

1) Вищий суд з питань інтелектуальної власності;

2) Вищий антикорупційний суд.

3. Вищі спеціалізовані суди розглядають справи, які віднесені до їх юрисдикції процесуальним законом.

У складі вищого спеціалізованого суду можуть утворюватися судові палати.

Рішення про утворення судової палати, її склад, а також про обрання секретаря судової палати приймаються зборами суддів відповідного вищого спеціалізованого суду за пропозицією голови суду.

Судову палату очолює секретар судової палати, який обирається з числа суддів цього суду строком на три роки.

Секретар судової палати:

1) організовує роботу відповідної палати;

2) контролює здійснення аналізу та узагальнення судової практики у справах, віднесених до компетенції палати;

3) інформує збори суддів відповідного вищого спеціалізованого суду про діяльність судової палати.

У вищому спеціалізованому суді утворюються палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції. Судову палату очолює секретар судової палати, який призначається з числа суддів цього суду. Рішення про утворення судової палати, її склад, а також про призначення секретаря судової палати приймаються зборами суддів вищого спеціалізованого суду за пропозицією голови суду. Секретар судової палати організовує роботу відповідної палати, контролює здійснення аналізу та узагальнення судової практики у справах, віднесених до компетенції палати, інформує збори суддів вищого спеціалізованого суду про діяльність судової палати.

У вищому спеціалізованому суді діє пленум вищого спеціалізованого суду для вирішення питань, визначених законодавством. Склад і порядок діяльності пленуму вищого спеціалізованого суду визначаються законодавством.

Вищий спеціалізований суд має офіційний друкований орган та може бути співзасновником інших друкованих видань [22].



2.3 Верховний Суд як вищий суд у системі судоустрою України

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Верховний Суд України: переглядає справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом; переглядає справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом; надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я; звертається до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України [19].

Суди загальної юрисдикції України утворюють єдину систему судів. Єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується:

- єдиними засадами організації та діяльності суду, які визначені Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів», Кримінально-процесуальним кодексом, Господарським процесуальним кодексом, Цивільним процесуальним кодексом, Кодексом адміністративного судочинства;

- єдиним статусом суддів, який встановлений Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів»;

- обов'язковістю для всіх суддів правил судочинства, які закріплені у Конституції України, процесуальних кодексах України, Законі України «Про судоустрій і статус суддів», інших законах;

- забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування судами (судом) касаційної інстанції норм матеріального права;

- обов'язковістю виконання на всій території України судових рішень усіма органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими особами, юридичними і фізичними особами;

- єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції України;

- фінансуванням судів загальної юрисдикції виключно з Державного бюджету України;

- вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування згідно з Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Функціонування системи судів загальної юрисдикції, ефективне виконання ними своїх функцій та повноважень вимагає належного рівня організаційного забезпечення їх діяльності. Як зазначається у Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, належне забезпечення діяльності судів є однією з головних гарантій незалежності судів та суддів, що, зокрема, передбачає:

- визначення чіткої організаційної структури судів, розподіл між ними завдань, функцій і повноважень;

- інформаційне, наукове, кадрове та матеріально-технічне забезпечення; особливий порядок фінансування судів;

- визначення загальних засад та конкретних форм взаємодії з іншими судами, органами державної влади і суспільством;

- функціонування системи органів суддівського самоврядування [23].

Фінансування і належні умови функціонування судів загальної юрисдикції та діяльності суддів забезпечуються державою відповідно до Конституції України [24, с. 130], адже судова діяльність є суто державною справою, тому держава бере на себе усі витрати, пов'язані із належною організацією діяльності судової системи. Норма про державне забезпечення належних умов для функціонування судів зобов'язує державу до запровадження комплексу відповідних заходів, серед яких, зокрема, слід виділити: вирішення проблеми розміщення судів і створення умов для належного відправлення правосуддя; забезпечення ведення судових процесів у відповідності до досягнень сучасної технології фіксації, інформативності і збереження судових справ та документів; створення інформаційної мережі про кодифікаційний стан чинного законодавства і судову практику застосування законів у відповідних правовідносинах; запровадження належної системи навчання суддів і підвищення їх кваліфікації; створення служби виконання судових рішень; забезпечення належного рівня матеріального забезпечення судді, захист його особи, родини і майна та ін. Відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», забезпечення функціонування судової влади передбачає: окреме визначення у Державному бюджеті України видатків на утримання судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону; законодавче гарантування повного і своєчасного фінансування судів; гарантування достатнього рівня соціального забезпечення суддів. Безпосереднє організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, очолюваний керівником апарату , який несе персональну відповідальність за належне забезпечення діяльності суду, суддів та судового процесу [19].

Отже, cуди загальної юрисдикції утворюють єдину систему. Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.

Спеціалізованими судами є господарські суди областей, Автономної Республіки Крім, міст Києва та Севастополя, апеляційні господарські суди округів та Вищий господарський суд України, а також окружні адміністративні суди, апеляційні адміністративні суди округів та Вищий адміністративний суд України.



Висновки

Згідно з Конституцією України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що є у державі. Народові України забезпечується можливість брати участь у здійсненні правосуддя через запровадження інститутів народних засідателів і присяжних.

Правосуддя є гарантом охорони та виконання інших конституційних принципів, таких як: недоторканність особи; недоторканність житла; охорона особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень; здійснення правосуддя тільки судом; здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом; презумпція невинності та ін.

Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та суд конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України. Сучасна система судів загальної юрисдикції складається з таких ланок: місцеві суди (міські, районні, районні в містах, міськрайонні суди, господарські суди АРК, областей, міст Києва і Севастополя; окружні адміністративні суди); апеляційні суді; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України.

Основні засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначені в конституції України та законі України “Про судоустрій і статус суддів” і ними є: здійснення правосуддя тільки судом, самостійність судів, рівність перед законом і судом, правова допомога при реалізації права на справедливий суд, гласність і відкритість судового процесу, державна мова судочинства, обов'язковість судових рішень, право на оскарження судового рішення.



Список використаних джерел

1. Андрейцев В. І. Судово-правова система в Україні: тектологічні проблеми оптимізації функціонування / В. І. Андрейцев // Вісник Вищої ради юстиції. - 2010. - № 1. - С. 15.

2. Назаров В.І. Судові системи країн Європейського Союзу та України: порівняльно-правовий аналіз : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня док. юрид. наук / В.І. Назаров. - Х., 2011. - С. 11

3. Москвич Л. М. Ефективність судової системи: концептуальний аналіз : монографія / Моск- вич Л.М. - Х.: Видавництво «ФІНН», 2011. - С. 31

4. Малько А. В. Судебное право как важнейший элемент судебной системы / А. В. Малько, Д. С. Семикин, О. В. Люкина // Российская юстиция. - 2010. - № 3. - С. 3

5. Кориков А. М. Теория систем и системный анализ : учеб. пособие / А. М. Кориков, С. Н. Павлов.- Томск : Томск. гос. ун-т систем управления и радиоэлектроники, 2008. - 264 с

6. Агошкова Е. Б. Эволюция понятия системы / Е. Б. Агошкова, Б. В. Ахлибининский // Вопросы философии. - 1998. - № 7. - С. 170-179.

7. Фоміна М. А. До питання розмежування понять «судова система» та «судоустрій» / М. А. Фоміна // Часопис Київського університету права. - 2013. - № 1. - С. 68.

8. Савицкий В. М. Организация судебной власти в Российской Федерации : учебн. пособ. для вузов / Савицкий В.М. - М. : Изд-во БЕК, 1996. - С. 2 - 8.

9. Клеандров М. И. Очерки российского судопроизводства: Проблемы настоящего и будущее / Клеандров М.И. - Новосибирск : Наука. Сиб. предприятие РАН, 1998. - С. 4

10. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України [Текст] : підручник / [В. Т. Білоус та ін.] ; відп. ред. В. Т. Маляренко, д-р юрид. наук, проф., чл.-кор. Акад. прав. наук України. - К. : Юрінком Інтер, 2007. - 350 с.

11. Спеціалізація, територіальність та інстанційність в організації системи судів України // [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://pravo.org.ua/ua/news/2672-#

12. Фесенко Л. І. Правовий статус Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у системі судового устрою : дис. ... кандидата юрид. наук: 12.00.10 / Фесенко Леонід Іванович. - О., 2011. - 242 с.

13. Кивалов С. В. Судебная реформа в Украине: разочарования и надежды : монография / С. В. Кивалов. - О. : Юридична література, 2010. - 311,

14. Городовенко В. В. Спеціалізація суддів як га- рантія забезпечення належної якості та ефективності правосуддя / В. В. Городовенко // Вісник Верховного Суду України. - 2008. - № 1. - С. 13.

15. Городовенко В. В. Принципи судової влади : монографія / В. В. Городовенко. - Х. : Право, 2012. - 448 с.

16. Куйбіда Р. О. Реформування правосуддя в Украї- ні: стан і перспективи: монографія / Р. О. Куйбіда. - К. : Атіка, 2004. - 288 с.

17. Бержель Ж.Л., Общая теория права / Под общ. ред. В.И.Даниленко / Пер. с фр. - М.: Издательский дом NOTA BENE, 2000. - С. 553.

18. Машук В. Ю. Адміністративно-правове забезпечення функціонування апаратів судів загальної: дис. ... кандидата юрид. наук: 12.00.07 /Мащук Віталій Юрійович. - , 2014. - 242 с.

19. Про судоустрій і статус суддів : Закон України від 02.02.2016 р. № 1402-VIII // [Електронний ресурс]. - Режим доступу :

[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1402-19].

20. Молдован В. В. , Мельник С. М. Судоустрій України: Навч. посібник. - К.: Алерта, 2013. - 216 с.

21. Сібільова Н. В. Теоретичні засади побудови судової системи / Н. В. Сібільова // Право України. - 2009. - № 6. - С. 38-45

22. Молдован В. В. Судоустрій : Україна, Велика Британія, Російська Федерація, США, ФРН, Франція. Судові органи ООН : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В. В. Молдован, А. В. Молдован ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. - К. : Центр учбової літератури, 2013. - 363 с. : табл., схеми.

23. Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів : Указ Президента України : від 10.05.2006 р., № 361 // Офіційний вісник України. - 2006. - № 19. - Ст. 1376.

24. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141\

Размещено на Allbest.ru

...