Размещено на http://www.allbest.ru

Класифікація злочинів

Класифікація злочинів - це розподіл передбачених особливою частиною Кримінального кодексу норм на окремі групи за певними критеріями. Критерії для здійснення класифікації обирають різноманітні: за ступенем суспільної небезпечності (ступенем тяжкості); за об'єктом злочинного посягання; за формою вини; за мотивом вчинення злочину; за моментом закінчення злочину.

За ступенем тяжкості (суспільної небезпечності) злочини поділяють на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі (ст.12). Злочином невеликої тяжкості визнається злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання. Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років. Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років. Особливо тяжким злочином визнається злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі.

За об'єктом посягання злочини поділяють за ознаками родового об'єкта посягання: злочини проти основ національної безпеки Укр.; злочини проти життя та здоров'я особи; злочини проти волі, честі та гідності особи; злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи; злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина; злочини проти власності та ін.

За формою вини злочини поділяються на такі: умисні злочини (крадіжка, бандитизм та ін.); необережні злочини (вбивство через необережність, службова недбалість та ін.).

За мотивом скоєння злочину: корисливі (розбій, одержання хабара та ін.); із хуліганських мотивів; учинене з мотивів помсти.

За моментом закінчення злочину: матеріальні - момент закінчення яких співвідноситься з моментом настання шкідливих наслідків; формальні - момент закінчення яких співвіднесено із вчиненням діянь, що утворює об'єктивну сторону складу злочину; усічені - момент закінчення яких віднесено на ранню стадію розвитку злочинної діяльності (готування або навіть виявлення умислу).

Понятя кримнальної відповідальності

кримінальний відповідальність злочин правопорушення

Кримінальна відповідальність як вид юридичної відповідальності має всі ознаки, притаманні останній, а саме: забезпечується державним примусом; включає негативну оцінку (осуд) правопорушення та його суб'єкта; передбачає настання несприятливих наслідків для правопорушника.

Кримінальна відповідальність - це передбачене КК обмеження прав і свобод особи, яка вчинила злочин,, що індивідуалізується в обвинувальному вироку суду і здійснюється спеціальними органами виконавчої влади держави.

Кримінальна відповідальність реалізується в межах кримінальних правовідносин, що виникають внаслідок вчинення злочину між державою (в особі уповноважених органів) та особою, яка злочин вчинила.

Разом з тим, кримінальна відповідальність, будучи реакцією держави на вчинення особливого (найбільш небезпечного для суспільства) правопорушення, характеризується низкою властивих лише їй рис (ознак):

1, Застосовується лише щодо того, хто вчинив таке суспільно-небезпечне діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК України. З цього прямо випливає неможливість кримінальної відповідальності юридичної особи, правонаступника юридичної або фізичної особи (особистий характер відповідальності).

2. Офіційна оцінка поведінки особи як злочинця (осуд) здійснюється у обвинувальному вироку суду виключно від імені держави.

3. Вид і міра обмежень особистого (позбавлення волі, арешт), майнового (штраф, конфіскація) або іншого характеру (позбавлення права обіймати певні посади) визначені тільки у кримінальному законі, передусім у санкції кримінально-правової норми.

4. Кримінальна відповідальність являє собою реальну взаємодію суду і спеціальних органів виконавчої влади держави та особи, визнаної винною у вчиненні злочину, внаслідок чого така особа зазнає певних обмежень.

5. Зазнавання таких обмежень завжди має вимушений, а не добровільний характер, оскільки їх застосування є обов'язком суду та спеціально на те уповноважених органів держави.

6. Несприятливі наслідки для правопорушника можуть зводитись до визнання особи винною у вчиненні злочину - фактично лише до осуду злочинця і вчиненного ним діяння з боку держави, що не притаманне для інших видів юридичної відповідальності.

Кримінальна відповідальність виникає з моменту набрання вироком суду законної сили і закінчується, за загальним правилом, моментом припинення відбування покарання або погашення (зняття) судимості.

Підстави кримінальної відповідальності

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільне небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. У цьому положенні закону міститься відповідь на питання, за що і на якій підставі особа підлягає кримінальній відповідальності. Очевидно, що вона підлягає кримінальній відповідальності за вчинення такого суспільне небезпечного діяння, що містить ознаки певного складу злочину, передбаченого КК. Тому і говорять, що єдиною підставою кримінальної відповідальності є склад злочину.

В межах єдиної підстави кримінальної відповідальності можна виділити її фактичну і юридичну сторони. Фактична сторона - це вчинення в реальній дійсності суспільне небезпечного діяння, а юридична - це передбаченість такого діяння в КК. Підставою кримінальної відповідальності є встановлення судом повної відповідності фактичної і юридичної сторін вчиненого. Відсутність такої відповідності свідчить і про відсутність підстави кримінальної відповідальності, тобто складу злочину.

Частина 3 ст. 2 КК передбачає, що ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу. Це положення відповідає ч. 1 ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

5. Як відзначалося, кримінальна відповідальність - це реакція держави на вчинений особою злочин. Така реакція знаходить своє вираження у певному правозастосовному акті органу держави - обвинувальному вироку суду. В зв'язку з цим розрізняють матеріальну і процесуальну підстави кримінальної відповідальності. Матеріальною підставою визнається злочин, а процесуальною - обвинувальний вирок суду. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Поняття складу злочину та його значення

Склад злочину - це сукупність установлених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, притаманних даному, конкретному злочину, описаному в диспозиції Особливої частини КК. Це визначення можна звести до більш лаконічного, сказавши, що склад злочину - це сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, що відтворюють певне суспільно небезпечне діяння, яке визнається злочином.

Визначення поняття складу злочину вказує на те, що:

1. Ознаки складу злочину встановлюються лише кримінальним законом, ні в якому іншому законодавчому акті ознаки злочину міститися не можуть (крім випадків прямо і безпосередньо визначених кримінальним законом у так званих нормах із бланкетними диспозиціями, наприклад, у ст. 203 КК -- заборонені види господарської діяльності визначаються в постановах Уряду, у ст. 286 КК - правила безпеки руху затверджуються Кабінетом Міністрів України і т. ін.).

2. Склад злочину утворює лише певна кількість встановлених кримінальним законом ознак, тобто склад злочину може бути лише там і тоді, де і коли є повна сукупність ознак злочину, які встановлені законом.

Склад злочину - це завжди повна сукупність його ознак. Не може бути неповного складу злочину. Неповність чи відсутність хоча б однієї із ознак, встановлених чи передбачених законом для певного злочину, стверджує відсутність цього злочину, тобто такого злочину немає, не існує.

У кожному складі злочину виділяють його елементи. Ними є: об'єкт злочину, об'єктивна сторона злочину, суб'єкт і суб'єктивна сторона злочину. У своїй єдності ці об'єктивні і суб'єктивні ознаки й утворюють склад злочину.

Об'єкт злочину - це те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

Суб'єкт злочину -- це особа, яка вчиняє злочин. Відповідно до ст. 18 "Суб'єктом злочину є фізично осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.

Найчастіше порушується кримінальний закон тоді, коли непевно і неповно встановлюються всі ознаки складу злочину, і дуже часто вироки про засудження скасовуються за відсутністю в діях особи складу злочину.

3. Тільки вся сукупність установлених кримінальним законом ознак може характеризувати певні суспільно-небезпечні дії як злочин.

Ніякі інші державні органи чи посадові особи не можуть видавати кримінальні закони, а тому і не можуть (не правомочні) встановлювати ознаки складу злочину. А це означає, що визнавати ті чи інші суспільно небезпечні дії злочином можна лише тоді, коли ці дії містять всі ознаки складу злочину. Тобто, вчинення особою будь-яких суспільне небезпечних дій, які, не містять всіх ознак, встановлених кримінальним законом, означає, що в її діях складу злочину немає. А відсутність в діях особи складу злочину означає, що вона злочину не вчинила.

Поняття злочину і поняття складу злочину тісно пов'язані між собою, але не тотожні, тому що по-різному відображають суттєві ознаки одних і тих самих явищ суспільного життя -- злочинів.

У понятті злочину розкривається його соціально-політичний зміст як суспільне небезпечного діяння, що, посягає на суспільні відносини, котрі охороняються кримінальним законом. Воно охоплює лише найбільш характерні і суттєві ознаки, притаманні кожному злочину, вказує на найбільш важливі соціальні і правові властивості злочину, через які останній відрізняється від інших правопорушень. Поняття злочину конкретизується в кримінальному праві у формі окремого складу злочину, що виступає своєрідною мірою злочину.

Елементи і ознаки складу злочину

У кожному складі злочину виділяють його елементи. Ними є:об'єкт злочину, об'єктивна сторона злочину (їх сукупність називають об'єктивними ознаками складу), суб'єкт і суб'єктивна сторона злочину (вони в сукупності називаються суб'єктивними ознаками складу). У своїй єдності ці об'єктивні і суб'єктивні ознаки й утворюють склад злочину.

Об'єкт злочину - це те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

Об'єктивна сторона -зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту злочину.

Обов'язковими (необхідними) ознаками об'єктивної сторони як елемента складу злочину є: діяння (дію чи бездіяльність), суспільне небезпечні наслідки і причинний зв'язок. Тому у злочинах з так званим матеріальним складом має бути встановлений причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і суспільне небезпечним наслідком, що настав.

Суб'єкт злочину - це особа, яка вчиняє злочин. Відповідно до ст. 18 "суб'єктом злочину є фізично осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.

Тому юридичні особи (підприємства, організації, установи, політичні партії, громадські організації і т.д.) не можуть бути суб'єктами злочинів. Неприпустимою є колективна відповідальність за вчинені окремими особами злочини.

Відповідно до ст. 19 КК суб'єктом може бути тільки осудна особа, тобто така, яка під час вчинення передбаченого кодексом діяння, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Тому особа, яка під час вчинення суспільне небезпечного діяння перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки (ч. 2 ст. 19), не підлягає кримінальній відповідальності.

У частині 1 ст. 22 КК встановлюється, що кримінальна відповідальність за загальним правилом настає з шістнадцяти років, а за окремі злочини, вичерпний перелік яких передбачений у ч. 2 ст. 22 (наприклад, вбивство, розбій, зґвалтування), відповідальність встановлюється з чотирнадцяти років.

Суб'єктивна сторона - це внутрішня сторона злочину, бо вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками суб'єктивної сторони, як елементу складу, є вина, мотив і мета злочину. Обов'язковою (необхідною) основною ознакою суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи. Відповідно до ст. 23 КК виною є "психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності". При відсутності вини особи немає і складу злочину, навіть якщо в результаті її дії (бездіяльності) настали передбачені законом суспільне небезпечні наслідки. У цьому положенні відображається найважливіший принцип - принцип суб'єктивного ставлення, закріплений у ст. 62 Конституції України.

Стаття 24 КК передбачає умисел і його види - прямий і непрямий. При прямому умислі особа усвідомлювала суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і бажала їх настання. При непрямому умислі особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала настання цих наслідків.

Стаття 25 КК передбачає необережність та її види: злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Злочинна самовпевненість виражається в тому, що особа передбачала можливість настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Злочинна недбалість має місце там, де особа не передбачала можливості настання суспільне небезпечних наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачати.

2. Кожний з розглянутих елементів складу має певну сукупність ознак. Залежно від їхньої ролі в характеристиці загального поняття складу ці ознаки поділяються на обов'язкові і факультативні. Обов'язкові - це ті ознаки, які притаманні будь-якому складу злочину, без яких взагалі немає складу злочину. Факультативними визнаються ті ознаки, що не є обов'язковими для всіх складів злочинів і в різних складах можуть відігравати різну роль. До таких ознак слід віднести час, місце, обстановку і спосіб вчинення злочину (характеризують об'єктивну сторону), мотив і мету (характеризують суб'єктивну сторону), а також ознаки спеціального суб'єкта злочину і деякі інші. Наведений поділ ознак складу на обов'язкові і факультативні має важливе значення, тому що він сприяє більш глибокому з'ясуванню складів окремих злочинів та їх відмежуванню від суміжних.

Размещено на Allbest.ru