Порівняльна характеристика індивідуальних та колективних форм захисту трудових прав працівників

кандидат юридичних наук, суддя

Вищого спеціалізованого суду України з

розгляду цивільних і кримінальних справ

Зміни в соціально-політичному устрої України не змогли не позначитися на соціальному становищі працівників та роботодавців, держави в цілому. Кожного року з'являються нові механізми захисту порушених прав працівників, адже останні, в силу свого залежного становища, фактично не здатні самостійно реагувати на неправомірні дії роботодавця, якщо модель відповідної поведінки працівника чітко не окреслена в законодавстві про працю.

Актуальність тематики нашого дослідження тісно пов'язана з потребою встановлення рівноваги між індивідуальними та колективними правами у сфері трудового права, співвідношенні форм захисту з метою вибору працівником найбільш оптимального варіанту поведінки у спірних правовідносинах, протилежною стороною в яких виступає сильніший економічно суб'єкт - роботодавець.

Крім цього, необхідним є встановлення правового зв'язку і взаємодії індивідуальних і колективних форм захисту трудових прав працівників, їх поєднання за різних соціально-економічних умов та суттєві риси, які їх відрізняють одне від одного. Ці питання сьогодні так і не є повною мірою вирішені, що зумовлює активний пошук шляхів вдосконалення трудового законодавства та надання рекомендацій сторонам трудових відносин для врегулювання трудових спорів.

Проблематика порівняльної характеристики індивідуальної та колективної форми захисту трудових прав працівників була предметом досліджень багатьох вчених-правників. Серед них такі видатні науковці, як: О.М. Акопова, В. Я. Бурак, В. С. Венедіктов, І. О. Галаган, М. І. Іншин, О.Я. Кисельов, В. В. Лазор, М. В. Лушнікова, А. Р. Мацюк, П. О. Недбайло, П. Д. Пилипенко, С. М. Прилипко, О. І. Процевський, П. М. Рабінович, В. М. Скобєлкін, Г. І. Чанишева, О. М. Ярошенко та інші.

Метою даної статті є визначення спільних та відмінних рис індивідуальних та колективних форм захисту трудових прав працівників.

У тлумачному словнику української мови під поняттям «порівняння» розуміється слово, вислів, в якому особа, предмет або явище, з якими порівнюється хто-небудь, що-небудь [1, с. 258-259]; а під поняттям «порівнювати»: 1) вимірюючи, розглядаючи, досліджуючи і т. ін. які-небудь однорідні предмети, явища тощо, виявляти в них однакові риси або відмінності, переваги або недоліки і т. ін.; 2) встановлення співвідношення між досліджуваними явищами, предметами, процесами, суб'єктами та ін.; 3) зіставлення, відношення щось або когось до чогось, когось [1, с. 257-258]. Натомість в іншому довідковому виданні «порівнювати» означає визнавати подібним до кого-, чого-небудь, встановлювати схожість із кимось, чимось; прирівнювати [2, с. 1066].

Порівнюючи примирно-арбітражну (колективну) і судову (індивідуальну) форми захисту трудових прав працівників з метою виявлення в них спільних рис зауважимо, що і перша, і друга форми є юрисдикційними, оскільки здійснюються уповноваженими органами. Поряд із цим, їх статус та порядок формування, здійснюються на принципах та правилах, передбачених у законодавстві.

Як зазначають О. Є. Костюченко та Д. С. Підкопай, на практиці нерідко цілі роботодавця реалізуються за рахунок обмеження інтересів і прав працівників, оскільки одержання прибутку передбачає зменшення собівартості продукції, а це може досягатися, у тому числі, шляхом зниження витрат на найману працю, яка використовується [3, с. 497]. Так, ці дві форми захисту трудових прав працівників покликані досягнути єдиної мети - захисту порушених, невизнаних, оспорюваних трудових прав та інтересів працівників.

Ще однією спільною ознакою цих форм є те, що покликані забезпечувати охорону вони не тільки прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, а й інтересів держави, в тому числі виконавчих органів державної влади від порушень з боку громадян і недержавних організацій у сфері економіки, охорони громадського порядку, забезпечення безпеки тощо.

Отже, спільними рисами примирно-арбітражної і судової форми захисту трудових прав працівників є: 1) юрисдикційність форм захисту трудових прав працівників; 2) їх статус та порядок формування здійснюються на принципах та правилах, передбачених у законодавстві; 3) покликані досягнути єдиної мети - захисту порушених, невизнаних, оспорюваних трудових прав та інтересів працівників, інтересів держави.

Порівнюючи примирно-арбітражну форму з індивідуальною формою захисту, що здійснюється комісією з трудових спорів слід зазначити, що ці дві форми захисту є юрисдикційними в силу того, що функціонують завдяки діяльності уповноважених органів, які приймають юридично значущі рішення. Крім цього, і примирні комісії, і трудові арбітражі, і комісії з трудових спорів - це історично зумовлені примирні органи, діяльність яких спрямована на захист трудових прав працівників.

В. Л. Костюк стверджує, що із формуванням та правовим оформленням комісії з трудових спорів пов'язано набуття нею трудової правосуб'єктності, формування персонального та керівного складу [4, с. 342]. Така особливість характерна і для примирно-арбітражних органів, що однозначно пов'язує між собою відповідну індивідуальну та колективну форми захисту трудових прав працівників. Водночас, ядром такої трудової правосуб'єктності очевидно виступають трудо-правові повноваження.

Отже, на підставі викладеного можна визначити такі спільні риси цих форм: 1) юрисдикційність; 2) реалізують працівниками за участю історично зумовленими примирними органами, діяльність яких спрямована на захист трудових прав працівників; 3) існують за умов формування персонального і керівного складу примирних органів; 4) рішення приймаються за згодою всіх членів; 5) гарантування їх відповідно до Конституції та трудового законодавства; 6) застосування їх за ініціативою працівників у встановленому законодавством порядку; 7) компетенція спеціальних примирних органів може бути звужена чи скасована виключно на підставі законів; 8) припиняються ліквідацією примирних органів.

Однак, не зважаючи на численні спільні риси, ми повинні констатувати суттєві відмінності конкретних індивідуальних та колективних форм захисту трудових прав працівників з метою виявлення позицій співвідношення аспектів захисту трудових прав працівників.

Розглядаючи відмінні риси індивідуального та колективного самозахисту як форм захисту трудових прав працівників необхідно зазначити, що найголовніше відмінність криється у суб'єктному складі, характері прав (індивідуальних та колективних). Парадоксальність підходу, який склався на даному етапі стосовно необхідності введення індивідуального самозахисту, який на відміну від колективного не має свого прямого законодавчого регулювання, полягає в тому, що наука протистоїть повноцінному сприйняттю індивідуальної форми самозахисту як одного з правових засобів. Ч. М. Азімов, як головну перевагу самозахисту, виділяв можливість негайного реагування на допущене порушення, чого не може забезпечити юрисдикційний захист, тому самозахист є більш ефективним в умовах ринкової економіки [5, с. 49]. Однак, головною відмінністю між індивідуальною формою самозахисту трудових прав працівників в контексті вище зазначеного, на наш погляд, є те, що індивідуальний самозахист може дійсно бути негайно застосований працівником, а для страйку необхідна попередня організація, що підвищує тривалість його підготовчого етапу.

Крім цього, ще однією відмінністю є те, що існують законодавчо встановлені процедури визнання страйку незаконним. В той же час для індивідуального самозахисту не визначено легітимних способів визнання його таким, що є неправомірним, адже між ним та дисциплінарним проступком існує дуже тонка грань. На думку Т. Л. Постригань, самозахист працівником здійснюватися може лише в окремих випадках, які мають бути чітко визначені в законодавстві [6, с. 36].

Отже, можна виокремити такі відмінності між кореспондуючими індивідуальним та колективним самозахистом: 1) наявність законодавчого регулювання колективного і відсутність такого для індивідуального самозахисту; 2) за колективного самозахисту захищають колективні права, а за індивідуального - суб'єктивні права; 3) індивідуальний самозахист може бути негайно застосований працівником, а для страйку необхідна попередня організація, що підвищує тривалість його підготовчого етапу; 4) існують законодавчо встановлені процедури визнання страйку незаконним, а для індивідуального самозахисту не визначено легітимних способів визнання його таким, що є неправомірним; 5) суб'єктний склад: для індивідуального самозахисту суб'єкт - працівник, а для колективного - уповноважені органи та/або особи трудового колективу, безпосередньо трудовий колектив; 6) процедура реалізації колективного самозахисту більш громіздка, ніж індивідуального. колективний самозахист трудовий право

Відмінності між індивідуальною формою захисту трудових прав працівника іншими уповноваженими суб'єктами (Уповноваженим з прав людини і громадянина, прокурором) і колективною формою захисту трудових прав працівників професійними спілками, органами нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства носять доволі різносторонній характер.

Враховуємо і те, що діяльність прокурора, до прикладу, має більше профілактичне значення, аніж професійної спілки. Так, авторитет органів прокуратури забезпечує створення міцного підґрунтя для виконання вимог, виражених у його актах реагування, чого не можна стверджувати про професійну спілку.

Наступною відмінністю є те, що принцип швидкого вирішення індивідуальних та колективних трудових спорів, процесуальної економії зумовлюють вимоги від органів, які вирішують трудові спорів дотримання строків надання відповідей на них, чого аж ніяк не можна констатувати щодо правового статусу професійних спілок. Цій же ідеї, на думку В. М. Андріїва та І. О. Ізарової, підпорядковані і строки оскарження рішень уповноважених органів, строки виконання прийнятих рішень [7, с. 21].

Для профспілок в цьому випадку діє загальне право, за яким їс надаються відповіді у строки, визначені Законом України «Про доступ до публічної інформації» [8], «Про звернення громадян» [9].

Отже, на підставі вище викладеного можна констатувати наявність таких відмінностей між індивідуальною формою захисту трудових прав працівника іншими уповноваженими суб'єктами (Уповноваженим з прав людини і громадянина, прокурором) і колективною формою захисту трудових прав працівників професійними спілками, органами нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства: 1) встановлення у нормах трудового права обов'язку роботодавця узгоджувати ряд своїх дій з працівником або з уповноваженими представницькими органами, що не стосується захисту трудових прав омбудсменом, прокурором та іншими; 2) в індивідуальній формі захисту всі рішенням можуть оскаржувати ся до суду, а в колективній - за колективними позовами в суді в межах оскарження рішень примирних органів (окрім, справи про визнання страйку незаконним) професійні спілки брати участь не можуть; 3) діяльність прокурора має більше профілактичне значення, аніж професійної спілки; 4) принцип швидкого вирішення індивідуальних та колективних трудових спорів, процесуальної економії зумовлюють вимоги від органів, які вирішують трудові спорів дотримання строків надання відповідей на них, чого аж ніяк не можна констатувати щодо правового статусу професійних спілок.

Висновок

Таким чином, підсумовуючи все вище викладене слід зазначити, що відсутність концепцій забезпечення фактичного балансу між індивідуальними і колективними формами захисту трудових прав працівників свідчить про неузгодженість трудового законодавства, адже як випливає з нашого дослідження - спільні і відмінні риси показують, що «дзеркальне відображення» засобів захисту у межах різних індивідуальних і колективних форм не співвідносне і потребує вдосконалення. Так, така порівняльна характеристика породжує пошук нових шляхів досягнення сторонами трудових спорів спільних домовленостей і прийняття узгоджених рішень в сфері праці та її організації, що однозначно є позитивною тенденцією.

Однак, разом з тим, враховуючи всі спільні риси і відмінності між індивідуальними та колективними формами захисту трудових прав працівників, можна стверджувати, що таке розмежування дозволить працівнику об'єднати свої інтереси з інтересами інших працівників, або ж вступати окремо від інших у відносини захисту. Крім цього, порівняння різних форм захисту трудових прав працівників у майбутньому дозволить виокремити їх позитивні характеристики і створити принципово нову форму захисту трудових прав, яка дозволить всебічно охопити всі спірні питання і знайти способи їх вирішення.

Список використаних джерел

1. Словник української мови в 11 томах. За ред. І. К. Білодіда, А. А. Бурячок та ін. Т. 7. «Поїхати-Приробляти». - К.: Наукова думка, 1973. - 723 с. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. - К.; Ірпінь: ВтФ «Перун», 2005. - 1728 с.

2. Трудове право України в схемах і таблицях: [Навчальний посібник] / С. М. Прилипко, О. М. Ярошенко, О. Є. Костюченко, Д. С. Підкопай. - Харків: Видавництво «ФІНН», 2010. - 560 с.

3. Костюк В. Л. Правосуб'єктність у трудовому праві: проблеми теорії та практики: Монографія / В. Л. Костюк. - К.: Видавець Карпенко В. М., 2012. - 464 с.

4. Азимов Ч. Н. Гражданин / Ч. Н. Азимов. - Х, 1991. - 93 с.

5. Постригань Т. Л. Про правове регулювання способів захисту трудових прав як основи соціального захисту працівників // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2005. - С. 35-37. - (Юридичні науки ; Вип. б7/69).

6. Андріїв В. М. Трудові спори: навчальний посібн. / Андріїв В. М., Ізарова І. О. - Чернігів: Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці, 2011. - 236 с.

7. Про доступ до публічної інформації: Закон від 13.01.2011 № 2939-VI // Відомості Верховної Ради України від 12.08.2011 р. - № 32. - стор. 1491. - стаття 314.

8. Про звернення громадян: Закон від 02.10.1996 № 393/96-ВР // Відомості Верховної Ради України від 19.11. 1996 р. - № 47. - стаття 256.

Анотація

Журавель В. І. Порівняльна характеристика індивідуальних та колективних форм захисту трудових прав працівників

У даній статті наведено порівняльну характеристику індивідуального та колективного самозахисту як форм захисту трудових прав працівників. Встановлено та визначено спільні та відмінні риси між даними формами захисту трудових прав працівників.

Ключові слова: відмінні риси, спільні риси, індивідуальні та колективні форми, захист трудових прав, індивідуальний та колективний самозахист як форма захисту трудових прав працівників.

Аннотация

Журавель В. И. Сравнительная характеристика индивидуальных и коллективных форм защиты трудовых прав работников

В данной статье приведено сравнительную характеристику индивидуальной и коллективной самозащиты как форм защиты трудовых прав работников. Установлено и определено общие и отличительные черты между данными формами защиты трудовых прав работников.

Ключевые слова: отличительные особенности, общие черты, индивидуальные и коллективные формы, защита трудовых прав, индивидуальная и коллективная самозащита как формы защиты трудовых прав работников.

Annotation

Zhuravel V. Comparative characteristics of individual and collective forms of protection of labor rights

This article shows the comparative characteristics of individual and collective selfdefense as a form of protection of labor rights. Established and defined the differences and similarities between these forms of protection of labor rights.

Key words: divers features, similarities, individual and collective forms, protection of labor rights, individual and collective self-defense as a form of protection of labor rights.

Размещено на Allbest.ru