Територія як основна ознака держави в контексті сучасних глобалізаційних процесів

суддя Київського окружного адміністративного суду

Андрій Балаклииький

Аннотация

В статье исследуются особенности территории государства як одного из его основных признаков и её значения в контексте современных глобализационных процессов. В частности, автор подчёркивает, что территорию государства нельзя сводить только к пространственному пределу государственного суверенитета, действию властных предписаний того или иного уровня власти.

Ключевые слова: государство, территория государства, суверенитет, государственная власть, глобализация, пространство, границы, контроль государства над территорией.

Annotation

The article explores particularities of a state territory as one of its main signs and meaning in the context of contemporary global processes. In particular, the author stresses that any territory of a state should not be led only to a spatial limit of state sovereignty, to an actions of public prescriptions of that or another level of power.

Key words: state, territory of a state, sovereignty, state power, globalization, space, borders, state control of its territory.

Однією з недостатньо досліджених основних ознак сучасної держави, особливо в контексті нинішніх реалій глобалізаційного розвитку, є територія держави. Проблема території держави є надзвичайно широкою та складною, оскільки вона органічно поєднує в собі важливі питання не тільки загальної теорії держави і права, але й чимало питань, які стосуються міжнародного права, політології, філософії, соціології та навіть окремих галузей права.

У сучасній загальнотеоретичній юридичній літературі вітчизняними та зарубіжними вченими приділяється певна увага дослідженню території держави як її неодмінної та основної складової. Серед таких вчених потрібно, насамперед, виділити С. Алексєєва, С. Бабуріна, О. Зайчука, О. Малька, М. Марченка, Н. Оніщенко, Н. Пархоменко, О. Петришина, Ю. Шемшученка та інших вчених. Водночас, на теперішній час у вітчизняній науці відсутні комплексні та спеціальні наукові дослідження, присвячені проблемам еволюції території як основної ознаки держави в контексті сучасних процесів глобалізації.

З урахуванням зазначеного метою цієї статті є визначення основних напрямів еволюції території як основної ознаки держави в контексті сучасних світових глобалізаційних процесів.

Слід насамперед зазначити, що аксіоматичним є положення, що без території не може існувати жодна держава в світі. З цього приводу у сучасній науковій літературі справедливо підкреслюється, що територія, поряд з категоріями «народ» і «влада», складає тріаду елементів, що формують державу. Територія є обов'язковою ознакою держави, невід'ємною природною умовою існування держави, матеріальною основою життя організованого в державу суспільства. Об'єктивно являючи собою просторові межі здійснення державної влади, територія закономірно асоціюється з могутністю та величчю держави, або з її слабкістю та вразливістю [1, с. 3].

Держава, таким чином, передбачає територію як частину земногопростору та являє собою необхідну природну умову існування держави, матеріальну основу життя організованого в державу суспільства. При цьому територія держави як юридична категорія володіє низкою формально-юридичних властивостей, які проявляються в тому, що без дозволу зі сторони державної влади жодна інша влада немає права здійснювати на ній своє панування, а всі громадяни та інші особи, які перебувають на території держави, повинні підкорятися її владі та законам [2, с. 68-69].

Отже, територія це, перш за все, просторова межа держави або державного (публічно-правового) утворення, просторова межа державного суверенітету, дії владних приписів того чи іншого рівня влади [3, с. 23]. Держава здійснює управління на обмеженій державними кордонами території, яка відіграє об'єднуючу щодо населення роль. Цією ознакою позначається відмінність держави як від організації родового суспільства, що формувалося на основі об'єднання за кровноспорідненими ознаками, так і від ідеологічних, виховних, етнічних та інших формувань, кожне з яких утворюється за спеціальними ознаками. Як територіальне утворення, що склалося шляхом адміністративно-територіального поділу на окремі територіальні одиниці області, губернії, краї, кантони, штати, округи, провінції тощо, держава є само організованою спільнотою [4, с. 75].

Необхідно погодитися з думкою, що для території держави характерні не лише специфічні просторові критерії, але й чимало інших характеристик, у тому числі:

1) розміри, тобто загальна площа території;

2) протяжність території з півночі на південь та зі сходу на захід;

3) компактність, тобто сконцентрованість в єдине ціле;

4) географічне положення на карті світу, в тому числі наявність річок та виходу до моря;

5) заселеність території, тобто чисельність та цілісність населення, його розподіл за окремими ділянками території;

6) кліматичні умови, на які справляють вплив наближеність до екватора або до одного з полюсів землі, до морів або до інших великих водойм, перебування у глибині або на краю континенту;

7) особливості ландшафту, що включає в себе, зокрема, гори та низини, болота чи пустелі;

8) характер надр та ступінь їх розробки, що безпосередньо пов'язано з наявністю корисних копалин, їх доступність для розробки;

9) характер кордонів, що можуть бути юридично оформленими або фактично існуючими, надійно укріпленими чи беззахисними;

10) характер суміжних територій;

11) час існування [5, с. 9-10].

Територія як ознака держави є неподільною та недоторканою, що знаходить своє вираження, зокрема, у принципі невтручання однієї держави у внутрішні справи іншої. Також, територія держави є виключною (на території держави панує лише одна державна влада) та невідчужуваною (позбавлення території держави автоматично тягне за собою припинення її існування). Крім цього, територія держави опосередковано пов'язана з форою державного устрою, яка є необхідним складовим елементом форми держави в цілому та може бути як простою (унітарна), так і складною (наприклад, федерація) [6, с. 69].

Слід також визнати, що правова цінність території полягає не лише в її майновій або матеріальній цінності (землі, надр, водойм тощо), що, безумовно, є дуже важливим для забезпечення, насамперед, соціально-економічного розвитку держави, але також в просторовій цінності, тобто в наявності просторової межі дії правових норм, просторової межі державного суверенітету. У зв'язку із цим, було б помилково розглядати територію держави лише як земельні ділянки та ресурси, сушу, повітряний простір тощо [7, с. 15-21].

Враховуючи величезне значення території держави для її функціонування та розвитку, практично всі цивілізовані сучасні держави закріплюють у власних конституціях відповідні норми (положення), присвячені фундаментальним принципам адміністративно-територіального устрою держави. Не виключенням є і Конституція незалежної України від 28 червня 1996 року. Зокрема, ст. 2 Конституції України, фіксуючи унітарний адміністративно-територіальний устрій України, закріплює положення про те, що суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою. Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної морської (економічної) зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Стаття 132 Конституції України встановлює основні принципи територіального устрою нашої держави, до яких належать: єдність та цілісність державної території; поєднання централізації та децентралізації у здійсненні державної влади, а також збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій [8].

Особливого значення територія як одна з основних ознак держави набуває саме в контексті сучасних глобалізаційних процесів. Це пов'язано, зокрема, з тим, що глобалізаційні реалії сьогодення є чи не основними чинниками зміни геополітичної дійсності більшості сучасних держав, які зіштовхуються з новими територіальними викликами та проблемами, регіональними особливостями власного розвитку тощо. Сукупність цих нових територіальних викликів та проблем вимагає адекватного наукового вираження, пояснення та аргументації.

Варто погодитися, що територія держави з процесами глобалізації перестає бути лише характеристикою її фізичного простору, обмеженого встановленими географічними кордонами. Вона набуває якості символічної експансіональності (з цілком конкретними результатами), що описується за формулою «розширення без приєднання», коли адміністративно-територіальна карта світу залишається незмінною, а простір політичного, економічного, інформаційного і культурного впливу зазнає суттєвого перегляду. Це виражається в практиці розповсюдження (фактично за принципом імперської політичної системи) національних інтересів низки держав, що далеко виходять за межі їх територій (наприклад, це відображено у зовнішньополітичній доктрині США). При цьому однією з основних ознак глобалізації є просторово-географічна проникність світу, досяжність навіть найбільш віддалених його ділянок. Світ, таким чином, стає своєрідним міжкордонним простором транспортних артерій та вузлів, і активне залучення сучасних держав в цей світовий потік пересування людей, товарів та сировини також є умовою як їх конкурентоздатності, так і забезпечення високої мобільності всередині держави, в першу чергу населення. У зв'язку із цим, однією з найважливіших умов зміцнення національної держави є вільне пересування осіб, безперешкодна внутрішня міграція на всій території держави [9, с. 57].

Крім цього, глобалізація як загальносвітовий процес поступового об'єднання в єдине ціле практично всіх важливих сфер сучасного життя не може не обмежувати в певній мірі контроль сучасної держави над власною територією за рахунок економічного, інформаційного, політичного та військового проникнення, насамперед, світових та регіональних наддержав, а також розвитку інтеграційних процесів та утворення різного роду міждержавних і наддержавних об'єднань та блоків (наприклад, ООН, Європейський Союз, НАТО та ін.). З цього приводу у науковій літературі існує навіть категорична думка, що «територіальний суверенітет держави в умовах глобалізації послаблюється по цілому спектру питань до такої міри, що це порушує здатність держави контролювати та захищати внутрішнє життя суспільства, а недержавні актори справляють всезростаючу владу та вплив на формування порядку» [10, с. 28]. При цьому варто зауважити, що послаблення владного контролю держави над власною територією у зв'язку із процесами глобалізації потрібно пов'язувати не лише з функціонуванням різних міждержавних та наддержавних інституцій, але також з діяльністю транснаціональних корпорацій, які теж мають чималі важелі контролю над територіями національних держав (наприклад, право на використання надр, добування корисних копалин тощо).

Погоджуючись в цілому з тим, що держава в певній мірі втрачає територіальний аспект свого суверенітету в умовах глобалізації, все ж вважаємо, що не варто перевищувати ступінь реального владного впливу міждержавних та наддержавних утворень, а також різного роду транснаціональних корпорацій на розвиток території національної держави. Це пов'язано, зокрема, з тим, що територіальне верховенство державної влади, тобто повноваження будь-якої держави здійснювати повну та виключну владу в межах державної території, закріплюється як внутрішнім законодавством держави, так і нормами міжнародного права.

Таким чином, глобалізація у визначеній мірі сприяє територіальному об'єднанню сучасних держав. Як справедливо зазначає В. Співак, на сьогодні помітною є вже тенденція до об'єднання держав. Такі об'єднання існують на всіх континентах, а в окремих випадках простежується тенденція переростання їх у політичні союзи. Глобалізаційні процеси призводять до того, що держава змушена поступитися своїми повноваженнями наднаціональним інститутам міждержавним та міжнародним організаціям. При цьому процеси, пов'язані з глобалізацією, зменшують можливості національних урядів контролювати ситуацію на території своїх держав, трансформують функції і роль держави [11, с. 155].

Необхідно також відмітити, що поступове «розмивання» державних кордонів, якими обмежується територія будь-якої національної держави і в межах яких реалізується суверенна державна влада, зумовили появу серед представників неолібералізму думки про те, що національна держава в своїй сучасній формі, у тому числі територіальній, не може бути збережена, оскільки вона стає непридатною для глобального домінування економічного прогресу, спричиненого глобальною лібералізацією ринкових сил. Таким чином, державна влада в межах відповідної території в кінцевому рахунку повинна бути заміщена владою світового уряду, світової держави, що спирається на ліберальну ідеологію. Так, в підтвердження висловленої думки, наприклад, Л. Явич зазначає: «можна стверджувати, що формування єдиного правопорядку, який охороняється єдиною державністю, виявляється певним реальним засобом демократичного впорядкування суспільних відносин на міжнародному рівні на стадії глобалізації життєдіяльності народів. Цей засіб забезпечить виживання та подальший розвиток людського правового та загального усвідомлення нової дійсності. Питання про форми інтеграції держав, їх об'єднання та союзи вимагає подальшої науково-практичної розробки, однак, скоріш за все, мова буде йти про утворення конфедеративних об'єднань на кшталт ЄС і, як наслідок, в недалекому майбутньому Всесвітньої конфедерації держав (ВКГ) на основі реорганізації ООН в державне утворення або діючої згідно з ООН, в яку будуть входити держави ВКГ та ті держави, які до ВКГ не вступили» [12, с. 11-12].

Незважаючи на те, що ідея світової держави з єдиною територією, урядом та правовою системою почала формуватися ще у стародавні часи через ідеї космополітизму та в різних проявах пройшла практично всю історію людства, все ж, на нашу думку, в найближчій перспективі не відбудеться такого світового об'єднання навіть більшості сучасних держав. Це пов'язано з багатьма об'єктивними чинниками, основними серед яких, на нашу думку, є те, що територіальний простір держави найтіснішим чином пов'язаний не лише з матеріальним виробництвом, а й з культурно-духовним виміром існування відповідного суспільства, що складався протягом багатьох століть чи навіть тисячоліть. Зазначений культурно-духовний простір, який, безумовно, може і не співпадати з територіальними кордонами відповідної держави і бути значно ширшим за територію окремої держави, обумовлює відповідні відмінності та протиріччя між національностями та навіть цивілізаціями, що можуть мати різний прояв. Вказані відмінності жодним чином не сприяють формуванню єдиної світової держави, нерідко трансформуючись у відкрите протистояння та боротьбу. У зв'язку із цим, не можна не враховувати, що окрім об'єктивних чинників, які сприяють глобалізації, існують також відповідні фактори, що суттєво гальмують цей процес та, принаймні, «тримають» його у визначених межах. Останні, як правило, перебувають в культурно-духовній сфері, в якій також реалізуються найважливіші потреби суспільства.

Продовжуючи вказану думку, слід погодитися зі словами О. Блінова, який пише, що «важливим є момент довготривалого «вростання», природного освоєння чітко усвідомлюваного життєвого простору зі сторони багатьох поколінь: територію не продають, вона не є предметом торгу за неї гинуть та помирають, вона є наслідуваним надбанням. Саме тому територія як один з ідентифікуючих націю символів є свого роду останнім Рубіконом і для національної держави в спорі про суверенітет за наявності інших критеріїв його наявності: економічного, політичного, правового та культурного вимірів незалежності. Невід'ємний елемент держави взагалі, територія для національної держави стає сферою, в якій реалізуються найважливіші, вітальні потреби даного суспільства [13, с. 57].

Отже, територія держави, особливо в контексті сучасних глобалізаційних процесів, вже не може розглядатися спрощено лише через формально-юридичний підхід, завдяки якому вона розуміється як певні фізично-просторові межі (кордони) існування держави. Існування та розвиток національних держав в межах відповідної території свідчить про певну культурну та духовну єдність суспільства, якою не можна нехтувати, просуваючи ідеї територіального об'єднання держав в процесі глобалізаційного розвитку.

Висновки

Підсумовуючи вищенаведене, можемо зробити висновок, що, поряд з наявністю державної (публічної) влади, однією з найважливіших ознак будь-якої держави є територія, яка є природною умовою її існування. Величезне значення території держави, особливо в контексті сучасних глобалізаційних та геополітичних реалій, полягає в тому, що: 1) територія утворює географічний простір, в межах якого держава розповсюджує свою владу; 2) територія обумовлює характер формування та діяльності апарату держави з урахуванням його просторового поділу; 3) територія фіксує належність конкретному суспільству певних певної частини земної поверхні (суши, моря), повітряного простору, а також кордони території, їх режим та адміністративно-територіальну організацію [14, с. 67-68]; 4) територія держави тісно пов'язана з культурою населення, що на ній проживає, з його ментальними особливостями та духовним виміром буття відповідного народу або нації, оскільки територіальна організація держави серед іншого обумовлюється її історичною та культурною еволюцією.

Щодо перспектив подальших наукових розробок заявленої проблематики, то слід зазначити, що з метою забезпечення найбільш оптимальних шляхів розвитку глобалізаційних процесів в сучасних умовах назріла об'єктивна необхідність здійснення окремого міждисциплінарного наукового аналізу взаємозв'язку території держави з культурно-духовними особливостями населення, що на ній проживає, а також з правовою системою, яка забезпечує найбільш ефективний необхідно організуючий вплив на суспільство.

Список використаних джерел

1. Белякович Е. В. О понятии территории государства / Е. В. Белякович // Сибирский юридический вестник. 2006. № 2 (29). С. 3-10.

2. Актуальные проблемы теории государства и права : учеб. пособие / отв. ред. Р. В. Шагиева. М.: Норма: ИНФРА-М, 2011. 576 с.

3. Некрасов С. И. Территориальное пространство, правовое пространство, культурно-религиозное пространство: пределы несовпадения и взаимодействия / С. И. Некрасов // Государство и право. 2012. №1. С. 23-32.

4. Загальна теорія держави і права : [Підручник для студентів вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. Харків: Право, 2010. 584 с.

5. Бабурин С. Н. Территория государства: правовые и геополитические проблемы: монография / С. Н. Бабурин. М.: Изд-во Московского университета, 1997. 480 с.

6. Актуальные проблемы теории государства и права: учеб. пособие / отв. ред. Р. В. Шагиева. М.: Норма: ИНФРА-М, 2011. 576 с.

7. Бабурин С. Н. Мир империй: территория государства и мировой порядок: монография / С. Н. Бабурин. СПб.: Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2005. 767 с.

8. Конституція України: [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96%D0%B2%D1%80/print1330337542993813.

9. Блинов А. С. Национальное государство в условиях глобализации: контуры построения политико-правовой модели формирующегося глобального порядка / А. С. Блинов. М. : МАКС Пресс, 2003. 150 с.

10. Гайнутдинова Л. А. Гражданское общество в условиях глобализации (анализ современных политологических концепций); автореф. дис. на соискание ученой степени доктора политических наук; специальность 23.00.04 политические проблемы международных отношений, глобального и регионального развития / Л. А. Гайнутдинова. СПб: Санкт-Петербургский государственный университет, 2010. 47 с.

11. Співак В. М. Політико-правовий та соціокультурний виміри глобалізації: монографія / В. М. Співак. К.: Логос, 2011. 416 с.

12. Явич Л. С. О философии права на XXI век / Л. С. Явич // Правоведение. 2000. № 4. С. 4-33

13. Блинов А. С. Национальное государство в условиях глобализации: контуры построения политико-правовой модели формирующегося глобального порядка / А. С. Блинов. М. : МАКС Пресс, 2003. -150 с.

14. Актуальные проблемы теории государства и права : учеб. пособие / отв. ред. Р. В. Шагиева. М.: Норма: ИНФРА-М, 2011. 576 с.

Размещено на Allbest.ru