Правове регулювання: поняття, предмет, засоби, стадії, типи, механізм

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Курсова робота

Правове регулювання: поняття, предмет, засоби, стадії, типи, механізм

Вступ

Правове регулювання у суспільстві - важлива умова створення стабільного правового порядку, а також органів, інститутів і установ, здатних забезпечити захист і охорону від порушень тих прав і законних інтересів громадян та інших осіб, що закріплені діючими нормами права. Загальні соціальні цілі правового регулювання переслідують досягнення соціально корисних результатів і, у першу чергу, створення необхідних умов для прогресивного розвитку і процвітання суспільства.

Регулююча дія права на суспільні відносини полягає у тому, що воно в своїх нормах конструює модель обов'язкової або дозволеної поведінки різних суб'єктів цих відносин. Це знаходить своє вираження у наданні одним суб'єктам суспільних відносин певних прав і в накладанні на інших певних обов'язків, пов'язуючи їх тими самими взаємними правами та обов'язками. При цьому можливості права в регулюванні суспільних відносин не свавільні й не безмежні. Правове регулювання зумовлено деякими об'єкивними та суб'єктивними чинниками, до яких можна віднести :

рівень економічного розвитку суспільства ;

його соціальну структуру ;

рівень зрілості, стійкості суспільних відносин ;

рівень правової культури громадян і посадових осіб ;

рівень визначеності предмета, способів і типів правового регулювання.

Слід мати на увазі, що в реальному житті право чинить на суспільні відносини не лише дію суто юридичного характеру, а й дію загальносоціального плану - виховного, інформаційного та іншого.

Основні напрямки правового регулювання:

1) закріплення і охорона нових суспільних відносин. Наприклад, в Україні на конституційному рівні закріплені право на свободу об'єднання в політичні партії і громадські організації, право на підприємницьку діяльність, право приватної власності; охорона довкілля, винаходу, авторства тощо;

2) заборона певних суспільних відносин і поведінки, наприклад, посягання на конституційний лад, шлюб між родичами, заснування комерційних банків посадовими особами правоохоронних органів, створення партій у військових формуваннях та ін.;

3) зміна характеру відносин у певній сфері, наприклад, розвиток фермерського господарства поряд з колгоспами і радгоспами та ін.;

4) стимулювання розвитку певних суспільних відносин, наприклад, стимулювання державою індивідуального будівництва будинків за допомогою кредитів;

5) сприяння (за допомогою нових законів) виникненню і формуванню нових відносин і суспільних явищ. Наприклад, Законом України про референдум уводиться нове суспільне явище -- ініціативна група всеукраїнського референдуму. Вона створюється на зборах громадян України, в яких беруть участь не менше ніж 200 осіб, що мають право на участь у референдумі.

Наявність правового регулювання просто необхідна для забезпечення і гарантування в нормативному порядку волі в суспільстві. Правове регулювання - це явище, необхідність якого виникає з ряду передумов, наприклад таких як, утвердження справедливості, створення оптимальних умов для переважної дії в суспільстві економічних і духовних факторів. Відсутність же ефективного механізму правового регулювання породжує свавілля в суспільному житті людей.

Визначаючи актуальність даної теми, варто виділити, що саме механізм правового регулювання є двигуном права, справедливості і законності.

Для досягнення поставленої мети необхідно розглянути такі питання :

вивчити такий правовий інститут як правові засоби : їхнє поняття, предмет, засоби, стадії, типи;

дослідити поняття і основні елементи механізму правового регулювання.

вивести висновки.

1.Правове регулювання

1.1 Поняття та предмет правового регулювання

Держава забезпечує життєдіяльність суспільства як системи через використання влади, а право - через нормативне регулювання. Останнє споконвічно покликано бути стабілізуючим і заспокійливим фактором завдяки принципам волі і справедливості, які містяться у ньому.

Правове регулювання -- це дія права на суспільні відносини з допомогою використання певних юридичних засобів. В умовах формування в Україні основ правової держави роль і значення правового регулювання суспільних відносин набувають особливої актуальності. Адже головною ознакою моделі держави, що характеризуються як правова, виступає саме ознака високої правової врегульованості суспільних відносин.

При всій широті предмета правового регулювання, до нього входять не всі суспільні відносини, а ті з них, що мають певні ознаки. Це відносини :

що виникають між людьми та їх об'єднаннями. Не є предметом правового регулювання явища об'єктивної дійсності, що розвиваються за законами природи - фізичні, хімічні, біологічні процеси, стихійні явища - землетруси, повені тощо. Проте деякі з цих явищ і процесів або їхні результати можуть враховуватись як юридичні факти (наприклад, умови і порядок виплати страхових сум за збитки, завдані землетрусом);

суб'єкти яких є свідомими й вольовими їх учасниками. Право не може регулювати дії, що не залежать від свідомої волі людини - психічно хворих людей або тих, що перебувають під гіпнозом;

які, з точки зору держави, мають принципове значення для неї, об'єднань людей, конкретних осіб. Коло таких відносин не установлене. Воно змінюється залежно від конктретних умов того чи іншого етапу розвитку суспільства ;

що об'єктивно потребують і піддаються юридичній регламентації. Дружба, любов тощо не можуть підлягати правовому регулюванню і підпадають під дію інших соціальних норм - моралі, звичаїв.

Отже, ознаки правового регулювання:

- правове регулювання -- різновид соціального регулювання;

- за допомогою правового регулювання відносини між суб'єктами набувають певної правової форми, яка має споконвічно державно-владний характер, тобто в юридичних нормах держава вказує міру можливої та належної поведінки;

- правове регулювання має конкретний характер, тому що завжди пов'язане з реальними відносинами;

- правове регулювання має цілеспрямований характер - спрямоване на задоволення законних інтересів суб'єктів права;

- правове регулювання здійснюється за допомогою правових засобів, які забезпечують його ефективність;

- правове регулювання гарантує доведення норм права до їх виконання.

Предметом правового регулювання є найважливіші, з точки зору держави, суспільні відносини, що об'єктивно потребують і піддаються юридичному регулюванню, і сторони яких виступають їх свідомими та вольовими учасниками.

Слід зауважити, що з розвитком суспільства змінюється і предмет правового регулювання. Одні відносини відмирають і тому виходять зі сфери правового регулювання (наприклад відносини, пов'язані з існуванням спадкової монархії), інші - починають активно впливати на життя суспільства, і тому виникає потреба в їх правовому врегулюванні (взаємовідносини з навколишнім середовищем, використання ЕОМ і т.ін.).

Не слід плутати два явища: правове регулювання і правовий вплив. Термін „регулювання” походить від латинського слова „regulo” (правило) і означає впорядкування, налагодження, приведення чого-небудь у відповідність з чим-небудь. Термін „вплив” означає вплив на що-небудь за допомогою системи дій. Смислове навантаження у цих двох категорій є близьким, частково збігається, але не є однозначним.

Правовий вплив -- це узятий в єдності та різноманітті весь процес впливу права на суспільне життя, свідомість і поведінку людей за допомогою як правових, так і неправових засобів.

1.2 Засоби правового регулювання

Право можна оцінювати і як засіб (інструмент) для вирішення практично значимих задач суспільства, для задоволення інтересів людей. Даний підхід у юридичній науці називають інструментальним, у рамках якого і досліджуються правові засоби.

Як і багато юридичних понять, правові засоби спочатку аналізувалися на галузевому рівні - у сфері цивільного права.

С.С. Алексєєв виділяє наступні показники правових засобів:

- субстанціональність правових явищ;

- можливість їхнього використання суб'єктами;

- наявність у правових явищах соціальної сили, свого роду юридичної енергії.

Правові явища як субстанціональні явища різноманітні.

У розвитих правових системах, при досить високому ступені інституціоналізації правових явищ, той чи інший правовий засіб, причому це може бути той самий правовий засіб, виступає в різному виді в залежності від рівня, на якому розглядається юридичний інструментарій.

С.С. Алексєєв виділяє три таких рівні:

- по-перше, рівень первинних правових засобів - елементів механізму правового регулювання в цілому і його найважливіших підрозділах; це насамперед, юридичні норми, а також суб'єктивні юридичні права і юридичні обов'язки; отут правовий засіб є, по суті, шляхом, загальним напрямком у вирішенні життєвої проблеми;

- по-друге, рівень сформованих правових форм, нормативно виражених звичайно у виді інститутів - окремих утворень, юридичних чи режимів комплексів взаємозалежних правових утворень і режимів, що представляють собою юридично діючі форми рішення життєвих проблем (наприклад, договір як спосіб організації робіт і оплати їхніх результатів);

- по-третє, операційний рівень - конкретні юридичні засоби, що знаходяться безпосередньо в оперативному розпорядженні тих чи інших суб'єктів, наприклад, договір громадянина, що здобуває будинок, який пустує, із сільськогосподарським підприємством на вирощування і продаж сільськогосподарської продукції, договір, що у даному випадку є способом організації, взаємин між громадянами, що проживають у містах чи селищах міського типу, і сільськогосподарськими підприємствами.

Тепер про таку рису правових засобів, як можливість їхнього використання суб'єктами. Вона характеризує глибоку взаємодію правових засобів із соціальною діяльністю.

У цій взаємодії - дві площини. Одна з них очевидна - діяльність по використанню правових засобів у практичному житті.

Іншими словами, хоча правові засоби є явища субстанціональні, у них, у самому їхньому бутті присутній момент, що виражає перспективу використання, - можливості того, що відомі суб'єкти „візьмуть їх у руки” і доможуться з їх допомогою потрібного, очікуваного результату. З розглянутої точки зору питання використання правових засобів є вирішальною частиною юридичної практики - і в той же час важливим і перспективним напрямком розвитку юридичної науки.

У взаємодії соціальної діяльності і правових засобів є й інша, не менш значима площина. Причому тут мова йде не про такий своєрідний різновид соціальної діяльності, яку можна назвати правовий (саме той характер має використання правових засобів), а про соціальну діяльність у самому точному і строгому змісті - про діяльність, у якій реалізуються соціальне життя незалежно від форм її існування й опосередкування.

Соціальна діяльність у зазначеному глибокому змісті при переході людства на стадію цивілізації є необхідною і найближчою основою правових засобів, багато в чому визначальними є і їхнє існування, і їхні особливості, їхній розвиток.

Взаємодіючи із суб'єктивною стороною життя суспільства, відзначені елементи і риси діяльності як соціального явища одержують вираження в правах і обов'язках (заборонах).

Права й обов'язки зв'язані з державною владою, її апаратом, здобувають обов'язковий характер, стають юридичними правами й обов'язками й у цій якості виступають як необхідні і первинні правові засоби. Саме з юридичних прав і обов'язків починається формування правового інструментарію, усієї системи правових засобів.

Тепер розглянемо такий показник правових засобів, як наявність у них соціальної сили.

Визначені правові форми тому і відокремлюються в стійкі інституційні утворення, тому і використовуються суб'єктами, що мають соціальну силу. У них, отже, закладені такі можливості, такий потенціал, що дозволяють справитися з труднощями, перебороти перешкоди, забезпечити рішення назрілого життєвого питання. Треба звернути увагу лише на те, що в юридичному інструментарії закладена не взагалі соціальна сила, а правова сила, що реалізує свого роду юридичну енергію.

Підсумовуючи сказане, можна виділити такі ознаки правових засобів:

виражають собою юридичні способи забезпечення інтересів суб'єктів права;

сполучаючись певним чином, вони виступають основними «працюючими частинами» дії права, правового регулювання, правових режимів;

мають юридичну чинність і підтримуються державою.

Таким чином, правові засоби - це об'єктовні субстанціональні правові явища, що володіють фіксованими властивостями, що дозволяють реалізувати потенціал права, його силу.

У залежності від галузевої приналежності правові засоби можуть бути конституційними, цивільними, адміністративними і т.п.; у залежності від характеру - матеріальними і процесуальними; у залежності від функціональної ролі - регулятивними й охоронними; у залежності від інформаційно-психологічної спрямованості (чиїм інтересам віддається перевага) - стимулюючими (заохочення, пільги, дозволи) і обмежуючими (покарання, заборони, обов'язки).

Стадії правового регулювання

Правове регулювання являє собою процес послідовного використання правових засобів для розвитку суспільних відносин, шляхом врегулювання поведінки їхніх учасників, тобто механізм правового регулювання складається з ряду стадій.

Перша стадія механізму правового регулювання -- стадія загальної дії правових норм. На цій стадії відбуваються визначення змісту і формулювання меж поведінки суб'єкта, умов виникнення прав, обов'язків, повноважень, відповідальності і т.д. (вступає в дію механізм правотворчості).

Наприклад, дія цього механізму у пенсійних справах можлива лише за наявності норми права, об'єктивованій у законі про пенсії. Однак, як загальне правило, дана норма не вирішує питання про те, кому саме буде нарахована пенсія. Для цього потрібні додаткові юридичні дії, здійснювані на другій стадії.

Друга стадія механізму правового регулювання пов'язана з виникненням конкретних суб'єктивних прав і обов'язків, тобто з виникненням правовідносин. Необхідною умовою цієї стадії виступає юридичний факт (система фактів), з яким норми права пов'язують настання юридичних наслідків (вступає в дію механізм реалізації норм права).

Дія механізму у пенсійних справах починається після звернення громадянина С. до установи соціального забезпечення і винесення рішення про призначення йому пенсії на основі загальної юридичної норми.

Винесення індивідуального розпорядження про призначення пенсії означає індивідуалізацію загальних правил стосовно конкретної особи. За допомогою індивідуально-правового акта за учасниками відносин, що регулюються, закріплюється відповідне суб'єктивне юридичне право і суб'єктивний юридичний обов'язок.

Після ухвалення рішення про призначення пенсії громадянину С. (індивідуально-правовий акт) він стає носієм суб'єктивного права на одержання пенсії, а орган соціального забезпечення набуває суб'єктивного обов'язку нарахувати і виплачувати йому пенсію (правовідносини). З наведеного випливає, що реалізацією суб'єктивного юридичного права громадянина на пенсію є її одержання, а реалізацією суб'єктивного юридичного обов'язку органу соціального забезпечення -- видача пенсії.

У разі правомірної поведінки суб'єктів правове регулювання вичерпує себе механізмом реалізації норм права.

Третя стадія механізму правового регулювання -- застосування санкцій правової норми -- виникає у випадках неправомірної поведінки суб'єкта. Правовою підставою цієї стадії є правопорушення, а також норми права, що встановлюють санкції за вчинені правопорушення і визначають порядок застосування відповідальності. Державні органи і посадові особи реалізують свою компетенцію через розслідування обставин вчинення правопорушення, встановлення і покарання винних, а інша сторона -- правопорушники -- зазнає втрат державно-владного характеру за вчинені правопорушення (вступає в дію механізм покладання юридичної відповідальності).

Зобразимо основне із сказаного у вигляді схеми трьох стадій механізму правового регулювання:

1.Механізм правотворчості Основним елементом цієї стадії є норма права, що виступає як „рег-ламентатор” суспільних відносин. Регулятивні (дозвільні, зобов'язува-льні, заборонні), охоронні та спеціалізовані норми -- складові елементи нормативної основи правового регулювання		-- це стадія існування права поза правовідносин, стадія розробки юридичних норм, встановлення моделі поведінки, правового статусу осіб, установ, органів держави
2.Механізм реалізації суб'єктивних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків Основними елементами цієї стадії є правовідносини, акт безпосередньої реалізації прав і обов'язків (додержання заборон, виконання обов'язків, використання прав), акт опосередкованої реалізації прав і обов'язків (застосування права). Правовідносини виступають як „конкретизатор” загальних вимог юридичних норм стосовно конкретних суб'єктів, а акт реалізації суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків -- як „реалізатор” конкретних розпоряджень правових норм стосовно конкретних суб'єктів		-- це стадія переходу від загальних дозволів правових норм до конкретної моделі поведінки конкретних суб'єктів. Виражається у здійсненні дій, що дозволяються, і в утримуванні від заборонених дій (активний і пасивний варіанти правомірної поведінки). Це активна сторона правового регулювання, при якій можливі два процеси реалізації суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків: 1) вступ у правовідносини за бажанням і волею їх учасників (укладення договору) -- простий; 2) вступ у правовідносини на основі правозастосувального акта, нерідко поза волею та бажання учасників (рішення суду про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей) -- складний
3.Механізм покладання юридичної відповідальності (чи державного примусу) Основними елементами цієї стадії є акти застосування норм права, що встановлюють юридичну відповідальність конкретної особи за конкретне правопорушення. Це охоронні правозастосовні акти. Реалізатором примусу до конкретних суб'єктів на підставі санкцій правових норм виступає держава в особі уповноважених органів		- це стадія реалізації конкретних заходів юридичної відповідальності, що застосовуються у разі здійснення протиправної поведінки. Вона настає за таких правових підстав: фактична підстава (правопорушення), нормативна підстава (норма права, що встановлює санкцію за вчинене правопорушення), процесуальна підстава (покладання юридичної відповідальності, її вид і міра)

Стадії механізму правового регулювання (варіант правомірної поведінки) можна представити і в більшій кількості, розбивши другу стадію в запропонованій схемі на такі:

* виникнення суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків;

* безпосередня реалізація суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків;

* застосування права (як факультативна -- можлива, але не обов'язкова стадія).

Елементами, що забезпечують динамічну сутність механізму правового регулювання, визначають рух реальних правовідносин, виступають юридичні факти.

Режим сприяння механізму правового регулювання забезпечується законністю, державною дисципліною, які разом із правосвідомістю і правовою культурою є обов'язковими протягом усієї його дії.

Типи правового регулювання

Під типами правового регулювання розуміють особливості загального порядку регулювання того, на чому базується правове регулювання в даному конкретному випадку : дозволу чи заборони.

Тип правового регулювання -- це особливий порядок правового регулювання, що виражається у певному поєднанні способів (дозволів і заборон) і створює стан більшого чи меншого сприяння для задоволення інтересів суб'єкта права. Тип правового регулювання встановлює тип правового режиму.

Існують такі типи правового регулювання:

загальний дозвіл - це тип правового регулювання, що базується на своєрідній презумпції дозволу виконувати ті чи інші дії. Виняток становлять випадки прямої заборони законом тих чи інших дій. Отже, цей тип правового регулювання виходить з формули : дозволено все, крім того, що прямо заборонено законом. За цим типом регулювання створюються цивільні, трудові, сімейні, житлові та інші правовідносини (наприклад, особа має право укладати будь-як угоди, за винятком тих заборон, що передбачені в законі);

загальна заборона (цей тип правового регулювання ще називають звільненням від заборони) - тип правового регулювання, основу якого складає загальна заборона певних видів дій, але при цьому формулюється конкретне звільнення від неї, тобто робиться виняток із загальної заборони. У цьому типі правового регулювання реалізується принцип : заборонено все, за винятком того, що прямо дозволено законом. За цим типом регулювання встановлюються правові статуси та функції посадових осіб, державних службовців, міністрів, прокурорів, суддів, мерів міст та ін. (наприклад, суд у вже вирішеній кримінальній справі має право знову повернутися до неї лише у випадках, прямо передбачених у законі).

У демократичній державі застосування першого типу правового регулювання (загального дозволу) характерне для врегулювання, насамперед, поведінки людей, а другого (загальної заборони) - для врегулювання діяльгості держави, її органів та їх посадових осіб.

Поняття і основні елементи механізму правового регулювання

Як уже зазначалося, правове регулювання - це дія права на суспільні відносини з допомогою певних юридичних засобів, через систему яких і забезпечується розвиток цих відносин у рамках і напрямах, визначених нормами права. Відмітна риса правового регулювання полягає в тому, що воно має специфічний механізм. Поняття механізму правового регулювання використовується в теорії для розкриття взаємодії різних елементів правової системи, за допомогою яких здійснюється регулятивний вплив на суспільні відносини з метою їх впорядкування.

Вивчення механізму правового регулювання цікавить вчених тривалий час. Значний інтерес для розробки цієї проблеми представляли роботи С.С. Алексєєва, зокрема його монографії „Механізм правового регулювання в соціалістичній державі” і „Теорія права”, де відзначалося, що категорія „механізм правового регулювання” визначена в теорії держави і права для показу моменту руху, функціонування правової форми. Але згодом категорія „механізм правового регулювання” стала вживатися і в іншому значенні, як „механізм правомистецтва”, „юридичний механізм керування” і т.д.

Поняття „механізм правового регулювання” походить від поняття „правового регулювання”.

С.С. Алексєєв визначає правове регулювання як здійснюване за допомогою системи правових засобів (юридичних норм, правовідносин, індивідуальних розпоряджень і ін.) результативний, нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування, охорони, розвитку відповідно до суспільних потреб. Як видно, С.С. Алексєєв визначає правове регулювання через правовий вплив. Однак не усякий правовий вплив складає механізм правового регулювання. Поняття механізму правового регулювання вужче, ніж поняття механізму правового впливу. С.А. Комаров включає в механізм правового впливу поряд з механізмом правового регулювання правову свідомість, правову культуру, правові принципи, правомистецький процес. Відмінність правового впливу від правового регулювання полягає в тому, що правовий вплив є частиною соціального впливу. Як культурна й інформаційна цінність, право визначає напрямок людської діяльності, уводить її в загальні рамки цивілізованих суспільних відносин. Саме тому правовий вплив ширше, ніж правове регулювання суспільних відносин.

Особливість правового регулювання полягає в здійсненні державою за допомогою видання загальнообов'язкових норм поведінки. Тут виявляється мистецтво правотворчих органів, їхнє уміння враховувати реальні можливості і передбачати наслідки.

Мета механізму правового регулювання - забезпечення безперешкодного руху інтересів суб'єктів до цінностей, тобто гарантованість їхнього справедливого задоволення. Виходячи з цього, механізм правового регулювання визначається як система правових засобів, організованих найбільш послідовним чином з метою подолання перешкод, що стоять на шляху задоволення інтересів суб'єктів права.

В.Н. Хропанюк більш коротко дає поняття механізму правового регулювання - це система правових засобів, за допомогою яких здійснюється упорядкованість суспільних відносин відповідно до цілей і задач правової держави. правовий регулювання суб'єктивний

Аналізуючи вищесказане, можна сказати, що механізм правового регулювання - це сукупність правових засобів, узята в єдності, за допомогою яких держава здійснює правовий вплив на суспільні відносини в бажаному для нього напрямку.

У механізмі правового регулювання С.С. Алексєєв виділяє структуру правового регулювання, що характеризується, насамперед, методами і способами регулювання. Кожна галузь права має свій метод чи сполучення методів правового регулювання. У теорії правового регулювання прийнято виділяти два методи правового впливу:

1) метод децентралізованого регулювання, побудований на координації цілей і інтересів у суспільних відносинах і який застосовується у сфері галузей приватно-правового характеру;

2) метод централізованого, імперативного регулювання, що базується на відносинах субординації між учасниками суспільних відносин і що використовується у привселюдно - правових галузях.

Способи правового регулювання -- складові елементи впорядкованих суспільних відносин: дозволу, зобов'язування (веління), заборони.

Дозвіл -- це надання особі права на свої власні активні дії (роби, як вважаєш за потрібне). Прикладом здійснення правового регулювання за допомогою цього способу може бути будь-яка правова норма, що надає суб'єкту право на одержання тих чи інших благ. Наприклад, права на отримання пенсії.

Зобов'язування (веління) -- покладання на особу обов'язку активної поведінки (роби тільки так), наприклад, обов'язок забезпечення обвинуваченому права на захист, обов'язок своєчасного виконання договірних зобов'язань тощо.

Заборона -- це покладання на особу обов'язку утримуватися від вчинення дій певного роду (тільки так не роби). Прикладом заборони можуть бути положення норм права про заборону пропаганди війни, національної чи расової переваги одних народів над іншими. Норми Особливої частини Кримінального кодексу також є фактично заборонами, оскільки вони встановлюють відповідальність за певні дії і тим самим їх забороняють. Зобов'язання (веління) і заборони превалюють в основному в галузях, що належать до публічного права.

Усі способи правового регулювання пов'язані із суб'єктивними правами. При дозволянні суб'єктивне право утворює зміст даного способу правового регулювання. При зобов'язуванні та забороні право вимоги належить іншим особам. Його призначення -- забезпечити виконання активного (зобов'язування) або пасивного (заборони) юридичного обов'язку.

Перераховані й розтлумачені способи правового регулювання з найбільшою ефективністю досягають своєї мети лише в тісному взаємозв'язку один з одним. Так, дозвіл суб'єктові певної поведінки буде реальним лише за наявності обов'язків в інших суб'єктів задовольняти потреби, що виникли у цьому зв'язку в уповноваженого суб'єкта.

Отже, процес правового регулювання в кожному конкретному випадку різний - у залежності від виконання правових обов'язків - чи добровільно, чи примусово.

Істотне значення для розуміння правового регулювання має його предмет чи сфера правового регулювання.

Зі сказаного можна зробити висновок, що поняття механізму правового регулювання дозволяє:

не тільки зібрати разом явища правової дійсності - норми, правовідносини, юридичні акти й ін., що беруть участь у правовому впливі, - і оскаржити їх як цілісність, але і представити їх у працюючому, системно діючому виді, що впливає, що характеризує результативність правового регулювання;

висвітити у зв'язку з цим специфічні функції, що виконують ті чи інші юридичні явища в правовій системі, показати їхній зв'язок між собою і взаємодію.

Розглянута позиція розуміння механізму правового регулювання як сукупності правових засобів, що використовуються у процесі правового регулювання суспільних відносин, є дискусійною, на думку В.М. Сирих. Свої погляди він обґрунтовує тим, що один з основних принципів наукового аналізу складних систем, механізмів вимагає розглядати досліджуваний об'єкт, явище у взаємозв'язку, взаємодії складових його частин. Тільки таким чином можна встановити, наскільки ефективно діють компоненти, які їхні функції і наскільки результативною є робота механізму в цілому як єдиного цілісного утворення. Вивчення ж структури механізму на рівні складових його частин є неповним. Тому, щоб одержати вірні уявлення про механізм правового регулювання, його здатності виступати в цій якості варто розглядати максимально повно всі його компоненти, а також узяти їх у взаємозв'язку і взаємодії.

При таких методологічних вимогах механізм правового регулювання можна розглядати як складну систему, що складається з правових засобів, суб'єктів, що здійснюють правове регулювання чи правову діяльність, і юридично значимих результатів їхньої діяльності. При цьому єдиний механізм правового регулювання згідно стадіям правового регулювання підрозділяється на три компоненти: механізм правотворчості, механізм реалізації норм права і механізм державного примусу.

Кожен механізм діє на своїй стадії правового регулювання - правотворчості, правореалізації і застосуванні юридичної відповідальності - і характеризується специфічними, тільки йому властивими правовими засобами.

Таким чином, механізм правового регулювання -- це узята в єдності система правових засобів, способів і форм, за допомогою яких нормативність права переводиться в упорядкованість суспільних відносин, задовольняються інтереси суб'єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок („належне” у праві стає „сущим”).

Основні ознаки (риси) механізму правового регулювання такі:

1. Є складовою частиною механізму соціального регулювання. Його правова діяльність супроводжується політичним, економічним, етичним та іншими видами механізму соціального регулювання, переплітається з ними.

2. Збирає усі явища правової дійсності:

-- засоби (норми права, суб'єктивні права і юридичні обов'язки, рішення судів тощо, об'єктивовані в правових актах);

-- способи (дозволи, зобов'язання, заборони);

-- форми (використання, виконання, додержання, застосування).

3. Становить систему правових засобів, способів, форм, що перебувають у взаємозв 'язку і взаємодії. Кожна частина механізму правового регулювання знаходиться на своєму місці (як годинний механізм), виконує специфічні функції. Якість виконуваних ними функцій впливає на роботу інших частин і результат функціонування механізму в цілому.

4. Є динамічною частиною правової системи суспільства. Його рух виражається в стадіях, яким відповідають свої механізми дії. Як і правова система суспільства, механізм правового регулювання являє собою цілісність правової дійсності, визначається закономірностями еволюції суспільства, рівнем розвиненості економіки, культури. Його призначення полягає в приведенні в дію необхідних елементів правової системи, забезпеченні їх «роботи». Від механізму залежать ефективність правового регулювання, відповідність поведінки учасників суспільних відносин розпорядженням юридичних норм, їх рух до задоволення своїх інтересів.

5. Результатом його діяльності є встановлення правопорядку в суспільстві.

Механізм правового регулювання складають елементи, обов'язкові на окремих його стадіях:

1) принципи права, норми права, нетипові правові розпорядження (спеціалізовані норми права), об'єктивовані в нормативно-правових актах;

2) правовідносини, суб'єктивні юридичні права і обов'язки в їх індивідуалізації (конкретизації);

3) акти безпосередньої реалізації прав і обов'язків;

4) акти застосування норм права.

Кожний елемент виконує специфічну роль у регулюванні діяльності суб'єктів і суспільних відносин, що виникають на їх основі.

Розглянемо коротко кожний з елементів.

1. Норма права в механізмі правового регулювання.

Норма права -- це споконвічний елемент і нормативна основа механізму правового регулювання.

Норма права являє собою загальне обов'язкове правило (модель) поведінки, яке встановлює для суб'єкта як можливий варіант поведінки -- суб'єктивні юридичні права, так і необхідний варіант поведінки -- суб'єктивні юридичні обов'язки.

Якість правового регулювання залежить від того, наскільки норми права правильно враховують закономірності суспільних відносин, що регулюються, наскільки високий рівень загальної і правової культури законодавчого корпусу. Безпосереднім чинником виникнення правових норм є правотворча діяльність держави, що полягає у прийнятті, зміні або відміні певних правових норм.

Специфічне завдання норми права в механізмі правового регулювання полягає в тому, щоб:

а) визначити загальне коло людей, на які вона поширює свою дію;

б) встановити зміст суспільних відносин (зміст поведінки суб'єкта), а також об'єкти правовідносин;

в) визначити обставини, в яких особа повинна керуватися даним правилом поведінки;

г) розкрити саме правило поведінки вказівкою на права і обов'язки учасників відносин, що регулюються, характер їх зв'язку між собою, а також державно-примусові заході, що застосовуються до осіб у разі невиконання ними юридичних обов'язків.

Зобов'язуючі норми регламентують активну поведінку зобов'язаних осіб.

Дозвільні та заборонні норми покладають пасивні обов'язки на зобов'язаних осіб і дозволяють вчинення активних дій носієм суб'єктивного права.

Характер регулюючого впливу нормативної основи механізму правового регулювання залежить від того, як впливає право: шляхом зобов'язуючого розпорядження, або шляхом дозволяння чи заборони.

Норма права набуває зовнішнього вираження в нормативно-правовому акті, який забезпечує її дійовість.

Нормативно-правові акти обслуговують нормативну основу механізму правового регулювання. Функції нормативно-правових актів полягають головним чином у тому, щоб увести в правову систему нові юридичні норми, забезпечити їх зміну або скасування, підвищити ефективність їх дії.

До нормативно-правових актів (законів, підзаконних актів) приєднуються акти, в яких дається їх офіційне роз'яснення, тлумачення.

Акти тлумачення норм права (інтерпретаційні акти) не містять нових правоположень, а є засобом, який забезпечує однакове розуміння і застосування чинних нормативних актів. Чіткість і ефективність механізму правового регулювання залежать від правильного тлумачення норм права.

Правовідносини у механізмі правового врегулювання

Правовідносини -- необхідний елемент механізму правового регулювання, важлива ступінь здійснення програм, закладених у нормах права. У правовідносинах індивідуалізуються положення відповідної правової норми, конкретизуються суб'єктивні юридичні права і обов'язки певних суб'єктів, їх повноваження і юридична відповідальність. Індивідуалізація загальних моделей поведінки стосовно конкретних осіб -- другий рівень правового регулювання.

Особливості прав, обов'язків, повноважень і відповідальності (а звідси й особливості правовідносин) багато в чому залежать від характеру регулюючого впливу норм права, у результаті якого складаються різні види правовідносин -- регулятивні чи охоронні, активні чи пасивні.

Отже, правовідносини в механізмі правового регулювання утворюють певну систему і лише так вони забезпечують переведення загальних розпоряджень норм права в суб'єктивні юридичні права і суб'єктивні юридичні обов'язки, повноваження і юридичну відповідальність для конкретних осіб, дозволяють досягти виконання їх волі, задоволення інтересів.

При цьому центром загальних юридичних зв'язків, що складають основу правовідносин, є правовий статус, у тому числі правосуб'єктність, як перший крок у конкретизації розпоряджень норм права на цій стадії.

Правовідносини в механізмі правового регулювання виконують такі функції:

а) визначають конкретне коло осіб, на яких поширюється дія норм права у цей момент;

б) закріплюють конкретну поведінку, якої повинні або можуть додержуватися особи;

в) служать умовою для можливого приведення в дію спеціальних юридичних засобів (прокуратурою, судом, міліцією) з метою забезпечення суб'єктивних прав, обов'язків, відповідальності.

Таким чином, правовідносини в механізмі правового регулювання -- це засіб „переведення” загальних розпоряджень юридичних норм у площину суб'єктивних прав і обов'язків для даних суб'єктів.

Акти безпосередньої реалізації прав і обов'язків у механізмі правового регулювання.

Акти безпосередньої реалізації прав і обов'язків -- це фактична поведінка суб'єктів правовідносин, повязана зі здійсненням (реалізацією) своїх прав і обов'язків.

Можливі два результати реагування на правове регулювання:

* активний -- вчинення дій, що дозволяються (наприклад, брати участь у виборах органів влади);

* пасивний -- утримування від заборонених дій (наприклад, не завдавати шкоди довкіллю).

Якщо активними діями реалізуються права -- має місце використання правових норм.

Якщо активними діями реалізуються обов'язки -- має місце виконання правових норм.

Якщо реалізація правових норм, що забороняють які-небудь дії, полягає в утримуванні від їх вчинення -- має місце додержання норм права. Наприклад, норми кримінального права реалізуються тоді, коли громадянин не вчиняє протиправних дій.

Отже, акти безпосередньої реалізації у формах використання наданих нормами права можливостей, виконання зобов'язуючого правового розпорядження, додержання правових заборон посідають особливе місце у механізмі правового регулювання, тому що являють собою його кінцеву мету.

Акти застосування норм права у механізмі правового регулювання.

У процесі правового регулювання можлива (але не обов'язкова) стадія застосування норм права, яка полягає у виданні державно-владного акта -- акта застосування норм права, який забезпечує виникнення, зміну або припинення правових відносин. Якщо суб'єкти права не в змозі самі реалізувати суб'єктивні права і юридичні обов'язки, держава в особі компетентних органів здійснює застосування норм права (наприклад, стягнення податків, призначення пенсій, здійснення правосуддя).

Акти застосування норм права мають форму рішень, розпоряджень, наказів, вироків тощо. У них персоніфікуються загальні права і обов'язки, а також, якщо це необхідно, індивідуалізуються санкції. Специфіка акта застосування норм права полягає в тому, що індивідуалізація здійснюється від імені держави як вимога, яка може бути у разі необхідності виконана і примусово.

Акти застосування норм права у механізмі правового регулювання використовуються в таких випадках:

1) коли самі норми права передбачають, що індивідуалізація прав і обов'язків здійснюється органами держави, посадовими особами, а не учасниками відносин. Так, нормами про порядок надання відпусток робітникам і службовцям передбачається, що відпустка конкретній особі надається згідно з наказом адміністрації;

2) коли суб'єкти відносин, що регулюються, поводяться протиправно: порушують права, не виконують обов'язки. У цьому разі актом застосування норм права індивідуалізується юридична відповідальність, передбачена нормами права за їх порушення, тобто встановлюється персональна відповідальність правопорушників.

У всіх випадках акти безпосередньої або опосередкованої реалізації прав і обов'язків завершують правове регулювання. Саме тут відбувається „переведення” розпоряджень юридичних норм (спочатку виражених у правах і обов'язках) у фактичну, реальну поведінку учасників суспільних відносин, на які було спрямовано правове регулювання.

Висновки

Право своїм існуванням впливає на поведінку людей. Представляючи собою культурну та інформаційну цінність, право визначає напрямок людської діяльності, вводить її в загальні рамки цивілізованих суспільних відносин.

Наявність правового регулювання дає можливість за допомогою правових норм і інших юридичних засобів впливати на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування, розвитку і захисту.

Механізм правового регулювання покликаний здійснювати за допомогою правових засобів упорядкованість суспільних відносин відповідно до цілей і задач правової держави. Названий механізм просто необхідний для підтримки законності і правопорядку як основи і невід'ємної умови нормального життя цивілізованого суспільства.

На сучасному етапі дослідження механізму правового регулювання назріла необхідність нового бачення механізму правового регулювання - у виді „об'ємного” явища. З даної точки зору механізм правового регулювання можна підрозділити на такі компоненти: механізм правотворчості, механізм реалізації норм права, механізм державного примусу, де охоронну спрямованість виконує механізм процесуального регулювання.

Пріоритетні напрямки правового регулювання в сучасній Україні:

* у сфері економічних, майнових відносин -- сприяння розвитку ринкових відносин, додержання рівності форм власності (державної, приватної, комунальної);

* у політичній сфері -- сприяння розвитку в цивілізованій формі політичного плюралізму за умови додержання громадянського миру і злагоди;

* у сфері управлінських відносин -- сприяння ефективній роботі управлінського апарату без збільшення його штату;

* у сфері охорони суспільного порядку -- боротьба з корупцією та іншими правопорушеннями, охорона і захист прав і свобод людини і громадянина.

Велике значення мають розвиток і підвищення ефективності природоохоронного законодавства, вдосконалення соціального законодавства, остаточне проведення судової реформи та ін.

Хотілося б також відзначити, що питання про механізм правового регулювання є важливим і досить дискусійним у правовій науці. Інтереси людини - от головний орієнтир для розвитку й удосконалювання елементів механізму правового регулювання, підвищення їхньої ефективності.

Виступаючи свого роду юридичною технологією задоволення даних інтересів, механізм правового регулювання повинний бути постійно цінним за своїм характером, повинний створювати режим сприяння, здійснення законних прагнень особистості, упорядкуванню її правового статусу.

У будь-якому суспільстві ставиться задача забезпечити високу ефективність механізму правового регулювання, включаючи удосконалення законодавства, поліпшення ефективності і якості застосування права, посилення правової активності громадян, різних громадських організацій, підйом загальної правової культури, удосконалення правового виховання.

Вивчення механізму правового регулювання відіграє важливу роль у розумінні кожним юристом динаміки впливу на суспільні відносини всіх юридичних засобів у комплексі. Значення єдності і взаємодії в механізмі правового регулювання дуже важливе для зміцнення правової основи державного і громадського життя.

Список використаної літератури

Алексеев С.С.Общая теория права. - М.,1982. - Т.2.

Алексеев С.С. Теория права. - М.: Издательство БЕК, 2000.

А.М.Колодій, В.В.Копейчиков, С.Л.Лисенков. Теорія держави і права : навч.посіб.- К.: Юрінком Інтер, 2002.

Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений / Под ред. профессора В.Г. Стрекозова. - М.: 2002.

Комаров С.А. Общая теория государства и права в схемах и определениях. - М.: Юрайт, 2002.

Сирих В.М. Теория государства и права. Учебник для вузов. - М.: Былина, 2000. - С. 534.

Размещено на Allbest.ru

...