Економіко-правові основи дослідження інституту приватної власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Економіко-правові основи дослідження інституту приватної власності

С. І. Кудин,

к. е. н., доцент, доцент кафедри економічної теорії,

Львівський національний університет імені Івана Франка, м. Львів

Анотації

Враховуючи сучасний стан розвитку ринкових відносин в Україні, поставлено проблему необхідності формування стійких, дієвих інститутів захисту прав приватної власності. Обґрунтовано що саме розвиток інституційних складових стануть чинником формування ефективних ринкових механізмів. Звернуто увагу на те, що існують певні неузгодженості у правовому трактуванні приватної власності, і як наслідок ускладнюється дослідження даної сфери. Проаналізовано погляди вчених щодо вагомості ефективної діяльності інституту приватної власності в сучасній економічній системі.

Ключові слова: власність, інститут приватної власності, право власності, інституційні умови, римське право.

Annotation

The economic and legal foundations of the study of the private property institution

S. I. Kudyn,

PhD in Economics, associate professor of the department of Economic Theory

Ivan Franko National University of Lviv, Lviv

Taking into account the current state of development of market relations in Ukraine, the problem of the necessity of forming stable, efficient institutes of protection of private property rights is posed. It is substantiated that the development of institutional components will become a factor in the formation of effective market mechanisms. Attention is drawn to the fact that there are certain inconsistencies in the legal treatment of private property, and as a result, the study of this sphere is complicated. The views of scientists on the importance of effective activity of the private property institute in the modern economic system are analyzed.

Keywords: property, institution of private property, property right, institutional conditions, Roman law.

Вступ

Постановка проблеми у загальному вигляді. В сучасних умовах господарювання, пов'язаних із трансформацією вітчизняної економіки, питання формування та розвитку інституту приватної власності набувають особливої актуальності та привертають увагу дослідників. Пік наукових досліджень інституту приватної власності припав на роки приватизації державного сектору економіки України, проте як з'ясувалося, лише перехід об'єктів власності від держави в приватні руки не забезпечив повноцінного, очікуваного ефекту від діяльності зазначеного інституту. Тому сьогодні увага дослідників прикута до інституційних умов функціювання системи приватної власності, саме в недосконалості яких і приховується неможливість отримати максимальний ефект від перевірених у багатьох розвинутих країнах ринкових відносин, базованих на інституті приватної власності. Саме розвиток інституційних складових національної економіки, до яких належать і відносини власності, мають стати чинником формування ефективних ринкових механізмів в різних сферах вітчизняної економіки. Багато нерозв'язаних питань залишається в правовому полі реалізації приватної власності. Все вищесказане вказує на необхідність розгляду поняття приватної власності в економіко-правовому полі як це прийнято в інституціональній традиції.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання, пов'язані з економічною природою прав власності, все частіше переходять з виключно теоретичної площини до проблем економічної політики. Значна увага вчених приділяється питанням легітимізації приватної власності в Україні. Проблеми встановлення дієвих механізмів захисту прав приватної власності є предметом дискусій у працях вітчизняних вчених. Серед них: В.Базилевич, І. Малий, В. Якубенко, Л. Таміліна. Водночас недостатньо приділяється уваги практичним рекомендаціям щодо способів посилення позитивного ефекту від функціонування інституту приватної власності.

Метою роботи є дослідити необхідність посилення правового аспекту функціонування інституту приватної власності у вітчизняній економіці.

Виклад основного матеріалу дослідження

Про роль приватної власності в формуванні інституційних основ сучасної розвинутої економіки влучно висловлюється В.Базилевич, вказуючи на те, що, прогрес людської свободи міг здійснюватися завдяки вирішенню проблеми власності, оскільки власність є рушійною силою історичного розвитку в його духовно-культурних вимірах [3].

Економічна свобода, яка передбачається існуванням приватної власності, суттєво сприяє безперебійному функціюванню ринкової системи, оскільки забезпечує особисті стимули для економічних суб?єктів і підтримання високого рівня господарської активності.

Серед економічних складових модернізації українського суспільства виділяють - підвищення ефективності економіки та суспільного добробуту, захист прав власності та соціально-незахищеного населення. Важливим недоліком трансформації системи власності у вітчизняній економіці є лише імітація реформ на основі копіювання запозичених в других країнах форм і методів облаштування суспільства [6].

Загальновідомим є те, що юридичне право приватної власності тільки фіксує відносини щодо об?єкта власності, а права контролю та розпорядження визначають економічні відносини приватної власності, оскільки в їх основі містяться відносини людей щодо прибутку.

Складність в дослідженні правового та економічного аспектів відносин приватної власності полягає у тісному їх переплетенні, і відповідного зв'язку між господарським та цивільним правом у регулюванні цих відносин.

На думку дослідників, приватна власність - це передусім економічні, а не правові відносини, оскільки вони можуть існувати і без юридичного оформлення. Спочатку виникає економічний аспект власності - потреба, а згодом юридичний аспект - захист, коли на один об?єкт власності претендують два або більше суб?єктів.

З розвитком ринкових відносин відбувається ускладнення форм приватної власності, тоді й приходить на допомогу господарське законодавство, яке регулює економічні відносини.

Власність - це складне, комплексне поняття, яке можна розкласти на складові одним із найвагоміших є обсяг прав, якими оперує власник.

На думку Я.Корнаї можна всі права власності поділити на три основні групи, які містять значну частину конкретних, специфічних прав власності.

Індивід може використовувати права власності одноосібно або на визначених умовах розділяти власність на один і той самий об'єкт з іншими індивідами, зокрема як це відбувається в акціонерних компаніях.

Перша група передбачає право на кінцевий дохід. Кожен власник має право на дохід від об'єкта власності, якщо точніше, то на залишкову частину доходу, оскільки всі витрати, пов'язані з використанням власності, вираховуються із отриманого доходу і лише залишок належить власнику [4, c.90]. захист право приватний власність

Виключні права користування та розпорядження об'єктом приватної власності робить це право особливо привабливим.

Приватна власність має необхідну мотивацію, оскільки дає власникам право контролювати всі рішення, які стосуються бізнесу, а також право розпоряджатися прибутком, як наслідком цих рішень [5, c.7].

Право розпорядження кінцевим доходом є повним для за системи приватної власності і обмеженим при системі державної власності.

Право розпорядження може супроводжуватися і обов'язками з боку власника прийняти на себе фінансову відповідальність за борги, котрі виникли з використанням об'єкта власності.

Друга група включає право відчуження або передачі включає право продати, передати в оренду, подарувати або заповісти об'єкт власності. Маючи дане право у власника з'являється також стимул у прирості вартості багатства. Якщо отримане майно у спадок власник захоче продати, то захоче він це здійснити на найкращих умовах [4, c.91].

Третя група передбачає право управління, пов'язане з прийняттям рішень та наглядом. Частину функцій власник може делегувати іншим особам, зазвичай найманим працівникам, застосовуючи певні засоби стимулювання.

Незважаючи на тісний зв'язок права управління з правом відчуження та правами на кінцевий дохід, його можна чітко відділити від інших.

Також слід зазначити, що на практиці нічим необмежені прав власності досить рідко зустрічаються. Зазвичай воно обмежується державним регулюванням або прийнятими в суспільстві традиціями чи моральними нормами, тому номінальні та реальні права власника не завжди співпадають [4, c.92].

Впродовж тривалого історичного періоду відносини власності розглядалися через призму взаємодії власників капіталу та найманими працівниками. Перерозподіл багатства, який є можливий за умов конкурентного розподілу ресурсів, також удосконалення даної взаємодії призвели до еволюційного розвитку приватної власності.

Оскільки економіка розглядає господарську діяльність людини, то у сфері її дослідження опиняється господарське право приватної власності, а не цивільне право особистої власності громадян. Хоча як стверджує ряд дослідників з правової точки зору не має значення форма власності, всі власники мають бути рівними щодо прав та обов'язків стосовно своїх об'єктів власності. Зокрема, в Цивільному кодексі України взагалі не застосовується такої категорії, як форма власності. Класифікацію права власності на види здійснюється за суб'єктним принципом. Тобто як керівний принцип Кодексом закріплено не принцип забезпечення рівності форм власності, а принцип забезпечення рівності різних суб'єктів права власності.

У цей же час Господарський кодекс України в цьому питанні не змінює традиційний підхід і вживає таке поняття, як форма власності. Форма власності є одним із критеріїв, за яким у Господарському кодексі здійснено класифікацію підприємств -- основної форми господарювання. Господарським кодексом передбачено можливість існування таких форм власності: власність Українського народу, державна, комунальна, колективна, приватна власність, змішана власність.

Також Господарський кодекс визначає, що право власності - основне речове право у сфері господарювання [1, ст. 134]

Господарське та цивільне право стосовно приватної власності досить тісно переплітаються. Порівнюючи види права власності, передбачені двома кодексами, бачимо, що вони не є аналогічними, і тому виникає запитання стосовно їх узгодженості між собою.

Заглиблюючись в поняття можна розмежовувати об'єкти приватної та особистої власності громадян, згідно традиції, що активно висвітлювалася в законодавстві економічної системи радянського періоду України.

Вважалось, що особиста власність громадян є допустимою, при умові заборони її використання для отримання так званих «нетрудових доходів».

Сьогодні з точки зору економіко-правового аналізу інституту приватної власності більший інтерес становлять відносини стосовно права приватної власності як частини господарського права, тобто можливості використання об?єкта приватної власності для отримання доходу.

Згідно Цивільного кодексу України усі суб'єкти права власності є рівними перед законом. а також держава не втручається у здійснення власником права власності. Проте, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб [2, ст 318-319]. Тут прослідковується генетичний зв'язок з римським правом.

Тобто власник може бути примусово обмежений у своїх правах у випадку, коли переплітаються особисті, групові чи національні економічні інтереси і відбувається перерозподіл прав власності між різними суб'єктами.

Витоки права приватної власності, знаходимо у римському праві, актуальність якого зберігається крізь століття, та яке заклало основу континентальної традиції трактування права власності. Згідно римського права поняття посідання мало подвiйне значення: 1) самостiйний правовий iнститут, не залежний вiд права власностi; 2) одна з правомочностей власника. У першому значеннi мають на увазi саме володiння, посiдання, а в другому право володiння. Навiть нинi цi поняття ототожнюють: володiльця не вiдрiзняють вiд власника, а власника -- вiд володiльця. Однак такi рiзнi правовi категорiї змiшувати не можна. Слiд пам'ятати: посесор (володiлець) -- це фактичний володар речi, незалежно вiд наявностi права на неї; власник -- фактичний володар речi, який до того ж має право власностi на неї. З цих мiркувань доцiльно визначати iнститут фактичного володiння речами як посiдання, а вiдповiдну правомочнiсть власника -- як право володiння. Проте, за традицiєю слововживання, що склалася у правi України, термiни «посiдання» i «володiння» вживаються як рiвнозначнi [7, c. 307].

В період розквіту Римської держави її суверенiтет визначався земельною власнiстю, сконцентрованою в нацiональному масштабi. Проте в тi часи ще не знали приватної власностi на землю, хоч i було як приватне, так i громадське володiння i користування землею. При колективнiй власностi приватним може бути тiльки посiдання. Завдяки юридичним визначенням, що суспiльство дає фактичному володiнню, останнє набуває якостi приватної власностi [7, c.308].

Лише поступово формується розумiння права власностi як найбiльш повного панування над рiччю, що допускається цивiльним правом.

Впродовж 121--111 рр. до н. е. з'являються три аграрних закони, якi скасували принцип невiдчужуваностi колишнiх земель громадського фонду, наданих приватним особам; закрiпили права приватного власника землi: Отже, у цей перiод формується iндивiдуальне право приватної власностi. Справедливим є висновок сучасних науковцiв, згiдно з яким у римськiй юриспруденцiї були вiдсутнi уявлення, відповідні сучасному праву власностi [7, c.320 - 322]

Ускладнення, які виникали у зв'язку з розвитком та поглибленням ринкових відносин, поставили на часі питання формування нових підходів до визначення права приватної власності. Ще у Середньовіччі необхідність дотримання різноманітних майнових угод, укладених між різними особами стосовно умовного володіння земельними наділами сформувала англо-саксонську традицію, яка визнає подільність власності на окремі часткові повноваження. Така можливість була зумовлена авторитетом права, затвердженим у Великобританії, та поширеним на частину країн, що ставали її колоніями. Саме цей підхід у другій половині ХХ ст. став основою для неоінституційного трактування категорії власності.

Висновки

Враховучи обраний курс вітчизняної економіки на євроїнтеграцію та розбудову системи ринкової економіки одним із ключових завдань має бути утвердження принципів верховенства права у сфері регулювання господарських відносин, базованих на інституті приватної власності. Досвід країн, котрі зуміли скористатися перевагами, які надає ефективна система приватної власності переконливо свідчить, що економічний та правовий аспекти приватної власності є тісно переплетеними, і лише в комплексі допомагають досягти позитивних результатів.

Список літератури

1. Господарський кодекс України. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www. rada.gov.ua

2. Цивільний кодекс України. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.rada.gov.ua

3. Базилевич В. Д. Інтелектуальна власність: підручник / В.Д. Базилевич. -- К. : Знання, 2006. -- 431 с.

4. Корнаи Я. Социалистическая система. Политическая экономия коммунизма. Пер.с англ./ Янош Корнаи - М.: НП «Журнал Вопросы экономики»; 2000. - 672с.

5. Корпоративное управление: владельцы, директора и наемные работники акционерного общества. / Под ред. Марека Хесселя, Фордхемский университет. - М.: Джон Уайли Энд Санз, 1996. - 240с.

6. Малий І. Модернізація управління національною економікою України: ретроспектива та нові виклики // Онлайн-форум Міжнародної науково-практичної конференції «Антикризове управління національною економікою».- 2016. - Електронний ресурс. - Режим доступу :https://plus.google.com/communities/109029811599641476829

7. Підопригора О.А. Римське право: підруч./О.А.Підопригора, Є.О.Харитонов. -- 2-ге вид. -- К.: Юрiнком Iнтер, 2009. -- 528 с.

References.

1. Verkhovna Rada of Ukraine (2003), “Economic Code of Ukraine”, [Online], available at: www. rada.gov.ua (Accessed 06 September 2017).

2. Verkhovna Rada of Ukraine (2003), “The Civil Code of Ukraine”, [Online], available at: www.rada.gov.ua (Accessed 28 March 2017).

3. Basylevych, V. (2006), Intelektual'na vlasnist' [Intellectual Property” Kyiv, Ukraine

4. Kornai, J. (2000), Sotsyalystycheskaia systema. Polytycheskaia ekonomyia kommunyzma [The Socialist System: The Political Economy of Communism], NP «Zhurnal Voprosy ekonomyky», Moscow,Russia

5. Hazel, M. (1996), Korporatyvnoe upravlenye: vladel'tsy, dyrektora y naemnye rabotnyky aktsyonernoho obschestva [Corporate governance: owners, directors and employees of the joint-stock company], Dzhon Uajly End Sanz, Moscow,Russia

6. Malyi, I. (2016), “Modernization of National Economy Management in Ukraine: A Retrospective and New Challenges”, Online Forum of the International Scientific and Practical Conference "Crisis Management of the National Economy", [Online], available at: https://plus.google.com/communities (Accessed 20 September 2017).

7. Pidoprygora, j. and Harytonov, Y. (2009), Ryms'ke pravo [Roman law], 2^nd ed, Yurinkom Inter, Kyiv, Ukraine.

Размещено на Allbest.ru