Інфраструктурне забезпечення державного управління розвитком системи освіти в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

На початку нового тисячоліття розвиток освіти стає стратегічною метою багатьох держав. Україна підписала Декларацію Тисячоліття ООН, чим визнала пріоритетність розв'язання проблеми розвитку людського потенціалу, прийняття соціальної переорієнтації економічної політики як головної задачі Державної стратегії економічного розвитку України до 2015 р. У нових соціально-економічних умовах розвиток інфраструктури ринку освітніх послуг набуває великого значення, оскільки сприятиме переходу до постіндустріального суспільства, конкурентоспроможного рівня та лідируючого становища держави в світовому середовищі. Кожний елемент інфраструктури відіграє важливу роль у функціонуванні ринку освітніх послуг, без будь-якого з них неможливе досягнення позитивного економічного ефекту. Тому поряд з розвитком ринкової інфраструктури особливого значення набуває проблема розвитку інфраструктури ринку освітніх послуг.

Значущість удосконалення організації надання освітніх послуг зумовлена швидкою зміною технологій під впливом науково-технічного прогресу, що супроводжується прискореним старінням набутих знань та вимагає необхідність їх оновлення у продовж усього життя. Більше того, Україна не може бути поза процесами глобалізації та тенденцій світового розвитку міжнародного ринку праці. Тому необхідно на державному рівні забезпечувати організацію освітніх послуг з урахуванням нових вимог до фахівців європейського рівня. Це дає підстави вважати, що розробка стратегічних напрямів розвитку ринку освітніх послуг та удосконалення державних механізмів регулювання його діяльності вбачається нагальним завданням сьогодення, що визначає актуальність пропонованої статті.

Безперечно, ефективна діяльність системи вищої освіти в сучасному світі неможлива без широкої інфраструктури, а саме: науково-дослідних і методичних установ, організацій контролю та оцінки діяльності вищих навчальних закладів, громадських та професійних об'єднань, міжнародних та донорських організацій, видавництв, засобів масової інформації, благодійних фондів, бібліотек та інших джерел інформаційних ресурсів. В контексті цього, актуальними стають завдання формування в Україні ефективної системи надання освітніх послуг, побудованих на нових організаційно-економічних засадах, а відтак і оптимізації процесу інфраструктурного забезпечення державного регулювання ринку освітніх послуг.

Загалом, суб'єктами ринку освітніх послуг виступають не тільки навчальні заклади як виробники освітніх послуг і їх споживачі (окремі особи, підприємства, організації), а й широке коло суміжників і посередників - служби зайнятості, кадрові (рекрутингові) агентства, асоціації ВНЗ, науково-методичні центри, Центр незалежного оцінювання якості освіти, освітні фонди, банки (які кредитують навчання), ЗМІ, соціологічні служби, державні і суспільні структури, які мають відношення до просування освітніх послуг на ринок тощо. Це дає підставу говорити, що ринок освітніх послуг потребує формування і ефективного функціонування відповідної інфраструктури.

В контексті цього варто підкреслити, що у науковій літературі досліджується економічний і соціальний аспекти сутності поняття інфраструктури. В контексті цього дослідження виділяються галузі, які забезпечують життєдіяльність членів суспільства, та галузі, які забезпечують відтворення матеріальних благ, тобто, виділяється соціальна та виробнича сфера. При такій класифікації економічна і соціальна складова інфраструктури роз'єднані, такий підхід знижує роль інфраструктурних послуг, відводячи їм функцію лише допоміжного обслуговування матеріального виробництва або людей. Це спрощує розуміння інфраструктури сучасної ринкової економіки, яка передбачає більшу значимість розвитку сфери послуг.

Автор поділяє точку зору вчених, які доводять, що інфраструктура, як економічна категорія, це сукупність базових галузей і економічних відносин між людьми у процесі їх діяльності щодо забезпечення умов виробництва, розподілу, обігу та споживання, а також відповідної суспільної форми. Саме у процесі спеціалізації, кооперування, обміну діяльністю та інших форм соціально-економічних відносин продукція і послуги постачаються від одного суб'єкта господарювання до іншого. Важливим елементом інфраструктури як категорії економічного способу виробництва є організаційно-економічні відносини.

Відтак, інфраструктура (від лат. mfra - «нижче», під та structura - «побудова», «розміщення») це сукупність складових частин будь-якого об'єкта, що мають підпорядкований (допоміжний) характер і забезпечують умови для нормальної роботи об'єкта в цілому.

Досліджуючи проблему розвитку інфраструктури ринку освітніх послуг регіону, автор не виключає всіх суб'єктів, які формують пропозицію освітніх послуг з інфраструктури. А також враховує структуру ринку освітніх послуг як внутрішній його устрій та сукупність організацій, які забезпечують його ефективне функціонування. Освітні послуги корисні не як річ, а як діяльність, споживання цих послуг збігається з процесом їх створення, з діяльністю, їх неможливо транспортувати. Тому інфраструктура ринку освітніх послуг - це сукупність організаційно-правових форм, які забезпечують його функціонування. Відтак, інфраструктуру ринку освітніх послуг можна визначити як сукупність інституцій, які забезпечують необхідні умови для взаємодії суб'єктів ринку освітніх послуг між собою та із зовнішнім середовищем.

До основних об'єктів інфраструктури ринку освітніх послуг відносяться, наприклад, органи місцевого самоврядування та держави, освітні заклади різних рівнів акредитації, науково-дослідницькі установи та структури, які впливають на формування попиту і пропозиції освітніх послуг. Особливе місце в інфраструктурі ринку освітніх послуг належить інноваційній інфраструктурі (венчурні фірми, технопарки, університетсько-промислові дослідницькі центри, наукові парки), яка покликана підвищувати ефективність науково-дослідної діяльності ВНЗ.

Перш за все, інфраструктура ринку освітніх послуг створює економічні умови для його функціонування та розвитку, безпосередньо впливає на зміни співвідношення платного та державного сегменту освіти, якості та доступності на ринок освітніх послуг. Регіональну інфраструктуру розвитку ринку освітніх послуг доцільно представити як систему відносин (механізм співпраці) регіональної адміністрації, органів місцевого самоврядування та держави, освітніх закладів, науково-дослідних установ та структур, які сприяють трансферу знань та інновацій. Вся система різноманітності інфраструктури ринку освітніх послуг повинна забезпечити його ефективне функціонування та розвиватися в різних соціальних формах: окремих типах власності (державна, приватна і колективна) та змішаних.

Сутність інфраструктури ринку освітніх послуг повніше розкривають виконувані нею функції, а саме: організаційно-правове оформлення ринку освітніх послуг; забезпечення інформацією учасників ринку освітніх послуг на регіональному та державному рівні; сприяння формування попиту і пропозиції освітніх послуг в конкретному регіоні; забезпечення органічного поєднання ринку освітніх послуг та ринку праці на регіональному та державному рівні; сприяння процесу державного регулювання економіки та контролю над ринком освітніх послуг в регіонах і в державі.

Основна задача інфраструктури ринку освітніх послуг - забезпечити їх взаємозв'язок з ринком інноваційного продукту та ринком кваліфікованої робочої сили. Це автономні, але тісно пов'язані між собою ринки. Суть взаємозв'язку полягає в тому, що створення інновацій можливе лише за наявності кваліфікованої робочої сили, яка, в свою чергу, буде затребувана тільки тоді, коли існуватиме попит на інновації. В цьому проявляється економічна і соціальна сутність поняття інфраструктури ринку освітніх послуг. інфраструктура освітній університет

Всі навчальні заклади різних рівнів акредитації та різних форм власності виконують соціальну і економічну функції, є суб'єктами господарської діяльності, тому на них діють усі економічні закони. Трансформаційні ринкові процеси, які відбуваються у державі, обов'язково впливають на їх діяльність. Стосовно сьогодення, це процеси приватизації, зміна структури промислового виробництва, яка посилюється фінансовою кризою, зростання частки сектора послуг, формування середнього класу, подолання безробіття та міжнародні інтеграційні процеси.

Відтак, суттєві зміни в інфраструктуру ринку освітніх послуг вносять процеси приватизації. Відбувається динамічний розвиток вищих навчальних закладів усіх рівнів акредитації. Це позитивне явище, яке зумовлює розширення спектра освітніх послуг, сприяє підвищенню конкуренції, запровадженню інноваційних управлінських рішень та нових освітніх технологій. Постійні зміни в структурі та динаміці суспільного виробництва, зростання частки послуг у валовому внутрішньому продукті обумовлюють потреби впровадження нових спеціальностей та спеціалізацій відповідно до вимог ринку праці. Намітилися прогресивні тенденції в підготовці кваліфікованих робітників, які готуються професійно-технічними навчальними закладами.

Отже, розвиток інфраструктури ринку освітніх послуг залежить від пріоритетного розвитку економіки в цілому. Ця система повинна бути гнучкою і динамічною, реагувати на зміни, які відбуваються в економіці. Специфіка суб'єктів інфраструктури ринку освітніх послуг в тому, що вони одночасно працюють на двох ринках - ринку освітніх послуг та ринку праці, де діють закони попиту і пропозиції. Тому набуває актуальності питання створення в країні сучасної ефективної системи професійно-орієнтаційної роботи, спрямованої на забезпечення безпеки країни через залучення молоді до різних видів діяльності. Для створення умов професійного самовизначення, обґрунтованого вибору професії, спеціальності з урахуванням здібностей, уподобань та інтересів особистості необхідно: розроблення та реалізація державної програми відновлення професійного потенціалу держави та регіонів; забезпечення варіативності та гнучкості освітньо-професійних програм з урахуванням змін на ринку праці та попиту на нові професії; надання можливості безоплатної первинної професійної підготовки у державних та комунальних професійно-технічних навчальних закладах; розвиток співпраці з підприємствами та залучення до профорієнтаційної роботи центрів зайнятості населення, соціальних служб, молодіжних, жіночих та інших громадських організацій [1].

В останні роки стало неможливо уявити собі інфраструктуру вищої освіти України без присутності та підтримки міжнародних та донорських організацій. Так, наприклад, американська інформаційна агенція (USIS) керує програмами професійного та академічного обміну фахівцями та надає загальну інформацію про Сполучені Штати Америки.

Американська рада по співробітництву в галузі освіти та вивченню мов тісно співпрацює з USIS, яке здійснює основну фінансову підтримку освітніх програм для громадян країн колишнього СРСР, що проводяться спільно з американськими університетами та коледжами, а також з іншими некомерційними організаціями.

Британська Рада має відкритий для широкого загалу Британський інформаційний центр з інформацією про всі аспекти системи освіти у Сполученому Королівстві. Центр надає загальну інформацію про британські стипендії для навчання, семінари та конференції, що проводяться у Британії, а також про британське суспільство і культуру.

Об'єднання німецьких закладів вищої освіти (DAAD) сприяє зв'язкам між німецькими та українськими вищими навчальними закладами через обмін студентами та викладачами.

Німецький культурний центр Гете-Інститут пропонує мовні курси для початківців та для тих, хто вдосконалює свої знання з німецької мови на базовому, середньому та вищому рівнях.

Французький культурний центр в Україні проводить численні культурні заходи: кінофестивалі, драматичні та балетні вистави, концерти класичної музики, художні виставки, курси французької мови.

Програма підтримки вищої освіти в Україні та міжнародної освіти Міжнародного фонду «Відродження» основні зусилля спрямовує на підтримку якісних перетворень в освіті та максимального наближення соціально-гуманітарної освіти до кращих міжнародних зразків.

Основна мета освітніх проектів Міжнародного Центру перспективних досліджень полягає у залученні громадськості і незалежних експертів до розробки концепції і програм реформування освіти з використанням західного досвіду.

Центр інновацій та розвитку (IDC) вирішує завдання поширення ситуаційної методики викладання у вищих навчальних закладах України.

Консорціум із вдосконалення бізнес-освіти в Україні (CEUME) відіграє помітну роль в оволодінні українськими викладачами сучасних західних методик викладання бізнес-дисциплін.

Об'єднання випускників зарубіжних університетів сприяє демократичним процесам, економічним реформам і розбудові громадянського суспільства в Україні, використовуючи знання та професійну підготовку своїх членів.

Міжнародна освітня та ресурсна мережа сприяє створенню спільних міжнародних та національних телекомунікаційних проектів за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження».

Рада міжнародних Наукових досліджень та обмінів розробляє та втілює тренувальні та навчальні програми з метою надання допомоги науковцям з колишнього Радянського Союзу.

Представництво Європейської Комісії в Києві бере активну участь у керівництві та втіленні програми Європейського Союзу - Тасіс. Найважливіша програма у сфері освіти - Темпус - трансєвропейська ініціатива у галузі вищої освіти.

Фонд Євразія на кошти Агентства Міжнародного розвитку США підтримує широке коло програм, спрямованих на розвиток економічних та демократичних реформ в Нових Незалежних Державах.

Українсько-американський доброчинний Фонд «Сейбр-Світло» займається постачанням із США і розповсюдженням в Україні сучасної наукової та освітньої англомовної літератури з багатьох галузей знань.

Міжнародний освітній фонд ім. Ярослава Мудрого займається залученням благодійних коштів на підтримку та розвиток українського шкільництва, допомогу сиротам та малозабезпеченим у здобутті вищої освіти.

В Україні також працюють інші міжнародні та донорські організації, що позитивно відзначається на трансформаційних процесах у сфері вищої освіти. Водночас, періодично лунають застереження щодо сприяння цих організацій від'їзду за кордон найбільш кваліфікованої частини викладацьких кадрів з окремих напрямів і дисциплін, що неоднозначно сприймається в суспільстві.

Неможливо уявити систему вищої освіти без широкої мережі навчальних і наукових бібліотек. Відтак, навчальні і початкові наукові потреби студентів і викладачів покликані забезпечувати бібліотеки вищих навчальних закладів, які впродовж десятиліть формували часто багатомільйонні фонди різноманітних видань. Більш глибокі наукові потреби задовольняє територіальна система обласних наукових бібліотек на чолі з Національною бібліотекою України імені В. Вернадського у Києві з обсягом фондів понад 13,5 млн. одиниць зберігання.

У СРСР існувала надійна система розповсюдження книг та періодичних видань. Її руйнація та брак коштів відчутно погіршили в останні роки можливості бібліотек, особливо в частині закордонних журналів та сучасної літератури з технічних наук.

В Україні існує мережа універсальних та спеціалізованих видавництв, які активно працюють у галузі видання навчальної, наукової та періодичної освітянської літератури. Ці видавництва можна розділити на три групи: спеціалізовані державні видавництва, видавництва вищих навчальних закладів і приватні видавництва.

Лідерами першої групи є видавництво «Педагогічна преса» і Державне спеціалізоване видавництво «Освіта». Видавництво «Педагогічна преса» видає «Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України», офіційну газету Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України «Освіта України», журнали «Вища освіта України», «Гуманітарні науки» та інші газети. Видавництво «Освіта» видає, переважно, навчальну та методичну літературу за державним замовленням.

Практично кожний вищий навчальний заклад утримує власне видавництво відповідних масштабів, яке дозволяє оперативно видавати невеликими накладами навчальну, наукову і методичну літературу своїх авторів.

Найбільш привабливі в комерційному відношенні навчальні і наукові видання друкуються приватними видавництвами, які забезпечують необхідні наклади і якість видань.

Мережа електронних інформаційних ресурсів в Україні знаходиться на стадії становлення. Загалом, український Інтернет-контент ще досить бідний на корисну інформацію. При цьому, не всі вищі навчальні заклади мають власні сайти. Багато з них несуть лише рекламну інформацію. Випадки розміщення навчально-методичних матеріалів у глобальній мережі лишаються поодинокими. Мало бажаючих також розміщувати електронні версії монографій, підручників і посібників на сайті Національної бібліотеки України імені В. Вернадського. Водночас, цей сектор інфраструктури системи вищої освіти дуже швидко зростає, а вільний доступ до глобальної мережі стає стандартною практикою багатьох вищих навчальних закладів.

Слід зазначити, що на сучасному етапі ще існують бар'єри, які стримують розвиток інфраструктури ринку освітніх послуг. В кожному регіоні особливе значення має не відпрацьованість механізму державного регулювання цього процесу, необґрунтована централізація прийняття рішень про створення інноваційних структур на вищому рівні влади. Вищі навчальні заклади підпорядковані багатьом міністерствам і відомствам. Відомча замкнутість навчальних закладів заважає їхній подальшій співпраці, застосуванню єдиних підходів до організації навчального процесу [3]. Тому зараз відпрацьовується нова парадигма взаємовідносин навчальних закладів як з міністерствами і роботодавцями, так і з системою вищої освіти держави в цілому.

На сьогоднішній день інфраструктура ринку освітніх послуг в Україні потребує комплексного забезпечення, до якого належать навчальні заклади різних рівнів акредитації та форм власності, інформаційні мережі, центри впровадження нових технологій. Органам виконавчої та представницької влади в регіоні доцільно брати активну участь у формуванні та реалізації моделей партнерства за схемою «навчальний заклад-промисловість-держава» шляхом створення регіональних навчально-наукових інноваційних центрів відповідно до спеціалізації регіону.

Розвиток інфраструктури ринку освітніх послуг потребує нових інноваційних підходів до осмислення ролі освітньо-наукового процесу у вищих навчальних закладах. Це, перш за все, високоякісна освіта, виховання гармонійно розвинутої особистості, всебічний розвиток фундаментальних і прикладних наукових досліджень, поступова інтеграція у світовий освітньо-науковий простір [2].

Безперечно, приєднання України до Болонської конвенції та міжнародні інтеграційні процеси зобов'язують суттєво покращити інфраструктуру ринку освітніх послуг: вдосконалити матеріально-технічне забезпечення навчального процесу, підвищити рівень практичної підготовки студентів для їх успішного працевлаштування. З цією метою необхідно мати двосторонні угоди з фірмами, підприємствами, фінансовими організаціями як базою проходження практики студентами та подальшого надання робочого місця.

Розвиток ринку освітніх послуг повинен враховувати традиційні галузі виробництва, на яких спеціалізується регіон і, відповідно до розвитку структури виробництва, формувати пропозицію спеціалістів та висококваліфікованих робітників необхідних професій для галузей, що розміщені на території регіону. Звичайно кожний регіон має свою специфіку: різний природно-ресурсний і економічний потенціал, демографічну ситуацію, внутрішні та зовнішні можливості розвитку. Тому комплексний стратегічний розвиток регіону, в першу чергу, повинен вирішувати проблему зайнятості працездатного населення в даному регіоні, а за необхідністю - кооперуватися із сусідніми регіонами та країною у цілому.

Важливою відмінною рисою сучасного етапу розвитку суспільства є його інформатизація. Інформаційні та комунікаційні технології сьогодні є ключовим фактором формування ринку праці і ринку освітніх послуг. У зв'язку з цим виведення вищої освіти на якісно новий рівень і поліпшення якості підготовки висококваліфікованих фахівців неможливе без комп'ютеризації навчального процесу, впровадження Інтернет-технологій і створення корпоративних мереж у вищих навчальних закладах. Інформатизація навчального процесу у вищих навчальних закладах здійснюється у двох напрямках - забезпечення навчальних закладів сучасною комп'ютерною технікою і засобами мультимедійного проектування та придбання і розробка високоефективного програмного забезпечення.

Слід зауважити, що процес розвитку інфраструктури ринку освітніх послуг на регіональному і державному рівнях тісно пов'язаний з інноваційною інфраструктурою в межах національної інноваційної системи. Він повинен охоплювати усі ланки інноваційного процесу: освіта-науково-дослідницька діяльність-виробництво-споживання. Основну роль тут повинна виконати наукова інфраструктура університетів, яка забезпечить інтеграцію освітньої та науково-дослідницької діяльності. Регіони, в яких розміщені крупні технічні університети, є перспективними для створення в них центрів передових технологій. На сучасному етапі в світі склалася чітка класифікація інноваційних структур, згідно з якою правомірно виділити їх наступні основні типи: технополіси, технопарки (дослідницькі, технологічні, промислові, аграрні), інкубатори бізнесу, інноваційні центри, спеціальні економічні зони.

Найбільш прогресивною і всеосяжною формою організації науки і виробничих комплексів інноваційно-підприємницької діяльності є технополіс. Основною метою його створення є формування науково-виробничого середовища для ефективного розвитку прогресивних технологій (з перспективою на найближчі 15-20 років.) При цьому базові наукові організації й виробничі підприємства технополісу можуть виконувати «містоутворюючу» роль, тобто, забезпечують умови розвитку соціальної та побутової сфери, як для фахівців, які працюють на підприємствах технополісу, так і для членів їх сімей [4].

Щодо ситуації, яка склалася в Україні, то в провідних державних університетах, незважаючи на обмеження лабораторної та експериментальної бази, сформований великий науковий потенціал, проводяться наукові дослідження. Але впровадження наукових розробок не завжди досягає бажаного результату. Відсутній належний зв'язок з промисловими підприємствами. Координацію та інтеграцію науки з виробництвом, адаптацію інноваційної діяльності до міжнародних нормативів повинна здійснювати інноваційна інфраструктура через свою складову - технополіс.

Технологічний парк - інноваційна структура, до складу якої входять фірми і лабораторії, зосереджені на впровадженні високих технологій, і, як правило, розташовані на спільній території. У складі парку може бути реалізований цикл «дослідження-розробка-серійне виробництво». Паркоутворення - це особлива категорія інфраструктурних проектів, до яких входить і інфраструктура ринку освітніх послуг.

У цілому, розвиток інфраструктури ринку освітніх послуг - це складний процес, мета якого постійне і систематичне впровадження нововведень, спрямованих на підвищення якісних та кількісних характеристик освітнього потенціалу до рівня стандартів розвинутих країн, опанування новими знаннями, новими технологіями та їх практичне використання. Це забезпечить процес формування власного інноваційного потенціалу та конкурентоспроможність регіону і держави.

Отже, інфраструктура ринку освітніх послуг - це сукупність організаційно-правових форм, через які здійснюється його формування, регулювання та розвиток. Інфраструктуру цього ринку слід розглядати як особливу складову регіональної економічної системи, що має власну структуру і виконує соціально-економічні функції.

Таким чином, інфраструктура освітнього ринку являє собою систему організацій та установ, які забезпечують рух товарів та послуг на цьому ринку. Це можуть бути освітні тренінгові центри, інститути підвищення кваліфікації, консалтингові підприємства по підготовці і перепідготовці кадрів, бібліотеки тощо. Тому зрозуміло, що інфраструктурі ринку освіти, як і інфраструктурі будь-якого іншого ринку, притаманний допоміжний характер по забезпеченню умов для створення кінцевого продукту.

Розвиток інфраструктури ринку освітніх послуг регіону узагальнює функції ринків освітніх послуг, інноваційного продукту та ринку праці. До того ж він активізує науково-дослідницьку роботу в вищих навчальних закладах, сприяє формуванню регіональних науково-дослідних програм, інноваційної інфраструктури в межах національної інноваційної системи.

Література

1. Герасіна Л. Вища школа: реформування в демократичному суспільстві / Л. Герасіна. - К.: Акта, 1998. - 272с.

2. Добрянський І. Вища освіта України: європейський вимір (аспект доступності) / І. Добрянський // Рідна школа. - 2005. - № 9/10. - С. 12-16.

3. Євтушевський В. Маркетинг освітніх послуг у системі вищої освіти України / В. Євтушевський // Вища освіта України. - 2004. - № 3. - С. 49-55.

4. Недогарок В. Кластери - основа модернізації освіти / В. Недогарок // Україна - суб'єкт європейського освітнього простору. - 2005. - № 2. - С. 118-120.

Размещено на Allbest.ru