Формування стратегічних напрямів діяльності вищих медичних навчальних закладів, спрямованих на удосконалення підготовки медичних кадрів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЧНИХ НАПРЯМІВ ДІЯЛЬНОСТІ ВИЩИХ МЕДИЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ, СПРЯМОВАНИХ НА УДОСКОНАЛЕННЯ ПІДГОТОВКИ МЕДИЧНИХ КАДРІВ

О.В. Балуєва

к. держ. упр., доцент, докторант, Донецький державний університет управління, м. Донецьк

В статті розроблено рекомендації щодо стратегічного планування розвитку вищих медичних навчальних закладів з метою ефективного використання їх ресурсних можливостей. Обґрунтовані основні напрями удосконалення практичної підготовки медичних кадрів віднесені: створення університетських клінік, симуляційних центрів відпрацювання практичних навичок, впровадження інноваційних освітніх технологій.

The article contains the recommendations concerning the strategic planning of the medical higher educational establishments development for the purpose of the efficient use of resources. The essential directions of the improvement of the practical health manpower training are grounded: the creation of university clinics, simulation centre for the practical skills training, adoption of innovations.

Ключові слова: медична вища освіта, державне управління, університетські клініки, стратегічні напрями, безперервна професійна освіта.

Key words: medical higher education, public management, university clinics, strategic directions, continuing professional development.

Актуальність теми. Перетворення в українській державі ставлять нові завдання перед освітньою системою країни і потребують удосконалення державного управління системою вищої освіти. Необхідність осмислення компонентів, ключових характеристик, умов реалізації державних механізмів управління в українській освітній системі, а особливо управління розвитком освіти, пояснюється комплексом істотних факторів [1-2]. Досвід європейських країн свідчить, що однією з умов підвищення якості вищої освіти є посилення відповідальності вищих навчальних закладів за результати діяльності шляхом розширення демократичних засад їх функціонування та поглиблення університетської автономії. Проте, слід зауважити, що отримання більшої автономії вищих навчальних закладів призведе до більшої залежності їх від громадського контролю, а отже, й громадської підтримки.

Аналіз останніх досліджень. В Україні розробка концепції реформування вищої освіти входить до кола наукових інтересів таких визнаних вітчизняних фахівців, як В.Андрущенко, К.Левківський, В.Луговий, В.Казаков, К.Корсак, В.Кремень, В. Огнев'юк, С.Ніколаєнко, М.Степко, Т.Фініков та ін. [1-6].

Мета статті полягає в узагальненні підходів і виробленні стратегічних напрямів удосконалення підготовки медичних кадрів у вищій школі.

Виклад основного матеріалу. Політика в галузі якості вищих медичних навчальних закладів має сприяти стійкому економічному зростанню і посиленню ролі України як європейської держави на основі задоволення потреб суспільства і всіх суб'єктів ринку освітніх та наукових послуг у висококваліфікованих спеціалістах на рівні, який вимагає європейське та світове співтовариство. Дана політика спрямована на забезпечення гарантовано високої якості освітніх та науково-технічних послуг.

Основою політики в галузі якості вищих медичних навчальних закладів є постійне поліпшення якості освітнього та наукового процесів з урахуванням світових тенденцій на підставі ефективного зворотного зв'язку зі споживачами, постачальниками, іншими зацікавленими сторонами [4].

Основні принципи даної політики, полягають в наступному:

здійснення підготовки конкурентоспроможних фахівців на основі компетентнісного підходу;

забезпечення формування системи менеджменту якості, забезпечення й підтримки високої якості технологічних процесів університету і якості підготовки фахівців;

інтеграція в міжнародний освітній простір, здійснення спільних освітніх, наукових, лікувальних та інноваційних проектів і програм;

впровадження, відповідно до вимог Болонської декларації, освітніх програм міжнародного рівня шляхом удосконалення наявних технологій навчання та реалізації додаткових освітніх програм;

безперервне вдосконалення кваліфікації всіх співробітників, що випереджає впровадження передових освітніх та інформаційних технологій, розширення мережі клінічних і освітніх баз і технологічне вдосконалення наявних лікувально-педагогічних комплексів;

розвиток інноваційної діяльності та досягнення стійкого економічного розвитку вузу;

підвищення якості умов навчання і праці співробітників вузу з достатнім забезпеченням інтелектуально-інформаційними ресурсами на основі економічного розвитку;

посилення провідної ролі керівництва університету та регламентація відповідальності всіх співробітників у забезпеченні якості освіти [2].

Політика в галузі якості у вищих медичних навчальних закладів має реалізовуватись за рахунок ефективного функціонування системи управління якістю. Система управління якістю є невід'ємною частиною загальної культури і системи управління ВНЗ, має поширюватись на всі рівні та процеси, і кожний викладач, науковець, співробітник і студент зобов'язаний приймати в цьому участь.

Висока конкурентоспроможність випускників в галузі медицини і наукових розробок є головним критерієм ефективності політики в напряму підвищення якості практичної підготовки медичних кадрів.

Безперечним є той факт, що цілі в напряму забезпечення якості практичної підготовки медичних кадрів вищих навчальних закладів мають розроблятись з подальшим впровадженням сучасної системи менеджменту якості і як засіб досягнення стратегічних цілей закладу [4-5].

До стратегічних зовнішніх цілей вищих медичних навчальних закладів слід віднести: освоєння нових ринків освітніх послуг на державному та міжнародному рівнях; задоволення очікувань та потреб замовників і споживачів освітніх послуг на підставі постійного підвищення якості послуг з урахуванням-міжнародних стандартів якості.

До внутрішніх цілей мають відноситись наступні: повне задоволення освітніх потреб особистості, держави та суспільства; створення ефективної системи менеджменту якості, яка сприятиме всебічному та стійкому розвитку ВНЗ; підвищення якісного рівня випускників відповідно до міжнародних стандартів вищої медичної освіти; досягнення високого рівня освітніх, науково-дослідницьких, інформаційних, педагогічних технологій шляхом дотримання вимог міжнародних стандартів якості; використання в освітньому процесі сучасних наукових здобутків закордонної медицини, результатів вітчизняних наукових досліджень та власних досягнень університету в галузі медичної науки; постійне підвищення педагогічної кваліфікації та професійного рівня викладачів та співробітників університету; удосконалення системи управління університету зі створенням ефективного працездатного механізму управління на підставі принципів лідерства та персональної відповідальності; досягнення економічного процвітання та незалежності; розвиток виробничого середовища, сучасної інфраструктури, яка б створювала сприятливі умови для навчання.

Реалізація цієї політики сприяє досягненню відповідності рівня послуг з вищої медичної професійної освіти європейським вимогам в межах Болонського процесу. Керівництво ВНЗ має приймати на себе обов'язки лідера в здійсненні цієї політики в галузі якості при наданні послуг з вищої медичної освіти та наукових досліджень, забезпечує необхідні ресурси і формує внутрішнє середовище для ефективного співробітництва з метою задоволення очікувань споживачів та інших зацікавлених сторін і реалізації наукового, педагогічного, медичного і творчого потенціалу співробітників.

Характерною рисою макроаналізу є універсалізм, тому проведення мікроаналізу за основними соціально-економічними параметрами повинно здійснюватись в рамках стратегій розвитку регіону. Його мета в умовах стратегічного планування полягає в пошуку можливостей, загроз, стратегічних альтернатив. Метою конкретного макроаналізу є визначення ступеня залежності регіональної галузі охорони здоров`я від стану та динаміки макросередовища.

Що ж стосується мікрорівневого стратегічного аналізу, який здійснюється на рівні окремих закладів галузі охорони здоров`я, то його доцільно орієнтувати, перш за все, на базисні та перспективні ситуації з попитом на ті чи інші види медичних послуг. Аналіз споживання послуг (попиту) ставить за мету формування уявлення про безпосереднього споживача, його потреби, очікування, ціннісні орієнтації та платоспроможний попит. В ході аналізу необхідно виявити вимоги щодо обсягів, видів, якості медичних послуг, форм їх надання. При оцінці споживчого попиту на медичні послуги особливе значення набувають дослідження незадовільності потреб, причин, які її формують та факторів, що впливають на зниження звернень населення в державні заклади охорони здоров`я, стимулювання звернень за платними медичними послугами.

Особливим напрямом мікрорівневого стратегічного аналізу є стан ресурсного забезпечення діяльності організації, розробка рекомендацій, спрямованих на ефективне використання ними ресурсів. Це є можливим за умов активного впровадження логістики та логістичного управління в практику державного управління галуззю охорони здоров`я. Однак, не менш важливим питанням при цьому є визначення стратегічного напрямку розвитку галузі охорони здоров`я.

Як відомо, стратегічне управління спрямовано на довготривалу перспективу і створює можливість своєчасної реакції закладів охорони здоров`я, як відповідь на ті зміни, що відбуваються в їх зовнішньому середовищі. Заклади галузі охорони здоров`я не можуть ефективно функціонувати без стратегічного управління, як мінімум з кількох причин:

ухвалення тільки короткострокових рішень не сприяє ефективній діяльності;

нестабільність зовнішнього середовища, що заважає здійснювати управління шляхом реакції на проблеми, які виникли на основі попереднього досвіду або його екстраполяції. Для своєчасної і ефективної реакції необхідні прогнозування та дослідження, що властиво саме стратегічному управлінню.

Методи стратегічного управління вимагають використання специфічних моделей ухвалення і реалізації стратегічних рішень. До найвідоміших відносяться моделі: стратегічного планування, вибору конкурентних стратегічних позицій, управління на основі ранжирування стратегічних задач, управління по слабких сигналах.

Ефективним механізмом стратегічного управління є вірно вибрана стратегія закладів галузі охорони здоров`я (система стратегій, що включає ряд взаємозв'язаних конкретних підприємницьких, організаційних і трудових стратегій). Саме стратегія направляє і мобілізує використання науково-технічного, фінансово-економічного, соціального й організаційного потенціалів організації в заданому напрямі, що забезпечує досягнення ринкового успіху. Стратегічне управління не є чимось відособленим. Це складова частина всієї системи управління. Весь цикл стратегічного управління розрахований на довгостроковий період і включає декілька циклів оперативного (середньострокового) управління, а він, у свою чергу, декілька циклів поточного (короткострокового) управління, що забезпечує безперервність процесу реалізації стратегії організації.

В ході реалізації стратегії її задачі конкретизуються і передаються зі сфери стратегічного управління в сферу оперативного, а потім і в сферу поточного управління.

Таким чином, стратегічне, оперативне і поточне управління мають єдину по своїй природі систему механізмів управління, яка включає такі механізми: економічні; мотиваційні; організаційні; правові.

Для відповіді на цих і інші питання необхідний глибокий аналіз, прогнозування можливих варіантів розвитку подій. Саме такі дослідження, мають сьогодні стати інструментом при вирішенні питань після підготовки фахівців, розробки учбових програм, пропозиції нових послуг.

Одним із важливих етапів стратегічного управління є визначення стану, тобто етапу розвитку системи медичної освіти. Відповідь на це запитання можуть дати результати аналізу внутрішнього і зовнішнього середовища системи, який передбачає вивчення сильних і слабких сторін її діяльності, тобто реальну оцінку ресурсів і потенційних можливостей. Врахування сильних сторін як можливих ключових факторів успіху дає змогу визначити пріоритетні напрями розвитку медичної освіти.

Світові тенденції розвитку медичної освіти базуються на розумінні ключової ролі освітнього процесу [4].

Зона європейської вищої освіти будується на європейських традиціях відповідальності освіти перед суспільством; на широкому і відкритому доступі як до дипломної, так і післядипломної освіти; на освіті для розвитку особи і навчанні протягом всього життя [1,3].

Чим вище якість освітніх послуг і відповідно рівень фахівців, що випускаються, тим вище ступінь відповідальності вищої школи перед своєю країною і її народом.

Оскільки наукові дослідження є рушійною силою вищої освіти, то і створення зони європейської вищої освіти повинне йти одночасно і паралельно із створенням зони європейських наукових досліджень. При цьому важливо уникнути прямої екстраполяції наукових напрямів Європи, а використовувати вже наявні дані при подальшому аналізі положення справ, проаналізувати можливість запозичення новітніх технологій найбільш актуальних для охорони здоров'я України [1, 4].

Європейська вища освіта завжди була різноманітною в частині мов, національних систем, типів інститутів, орієнтації профілів підготовки і учбових планів [7].

У формуванні і реалізації ефективних стратегій розвитку бачать шлях до успіху європейські медичні вузи і факультети. Багато медичних факультетів класичних університетів Європи цілеспрямовано і методично працюють над концепціями свого розвитку. Як правило, вони ведуть серйозну підготовчу роботу, починаючи з проведення незалежного аудиту за участю зарубіжних експертів на предмет відповідності початих і планованих перетворень вимогам процесу Болонського. Багато факультетів провели зовнішню оцінку якості діяльності по основних напрямах: учбовому, науковому, лікувальному [7].

Наприклад, університет Майнца (Німеччина) привернув цілу комісію міжнародних експертів для розробки критеріїв такої оцінки. Критерії були запропоновані і зараз використовуються багатьма факультетами. Їх досвід також вимагає вивчення і критичного аналізу. Доцільна звірка власних аналітичних даних з досвідом зарубіжних експертів, але важливо ще і утриматися від недооцінки власних можливостей у вирішенні багатьох проблем [8].

Складність проблем і багатогранність процесу розвитку вимагають системного підходу. Кожен медичний вуз самостійно вирішує комплекс завдань, що стоять перед ним. Сьогодні достатньо актуальним є формування стратегічних напрямів розвитку підготовки медичних кадрів. Будь-який стратегічний напрям діяльності вузу повинен шикуватися в руслі вирішення найважливіших проблем галузі, це забезпечить високу актуальність роботи вузу [9].

Таким чином, очевидно, що окремі навіть дуже ефективні точкові заходи, направлені на здійснення окремих сфер і напрямів діяльності університету вже не відповідають вимогам і тенденціям часу.

Слід звернути увагу, що підходи до досягнення стратегічних цілей повинні бути також системними, заснованими на аналізі досвіду провідних медичних шкіл миру, підпорядкованими і об'єднаними однією стратегічною лінією.

В процесі визначення стратегічних напрямів розвитку повинні бути відбиті основні атрибути програмних документів розвитку, проведений детальний SWOT- аналіз, визначені місія, основні інструменти і методи які будуть використані для досягнення цілей.

Послідовність в досягненні цілей - це завдання і критерій оцінки певного плану заходів, з продуманими термінами, засобами, що привертаються, групами виконання і моніторингу.

Дуже важливо також створити і упровадити систему моніторингу і аналізу заходів з тим, щоб в потрібний момент провести корекцію. Стратегічною метою, місією діяльності будь-якої вищого медичного закладу має бути забезпечення суспільства конкурентоздатними, гармонійно розвиненими фахівцями, міцно і глибоко інтегровані в світову спільноту, що створюють етичне, висококваліфіковане медичне обслуговування, нові знання в медицині і фармації [5-6].

Вітчизняний медичний вуз, орієнтуючись на стратегічний розвиток своєї діяльності, в першу чергу, повинен ставити перед собою завдання створення на своїй базі клінічних центрів передових технологій профілактики, діагностики, лікування і реабілітації пацієнтів; центром формування і впровадження стандартів корпоративної етики, джерелом інформації і технологій, формування наукового, соціально-культурного, здорового корпоративного середовища, довіри до системи охорони здоров'я.

SWOT - аналіз, класичний прийом в стратегічному менеджменті, який дає змогу оцінити и стану справ і перспектив розвитку. SWOT - аналіз, традиційно складається з 4 основних блоків: сильні сторони (strengths), слабкі сторони (weakness), можливості (opportunities), ризики, погрози (threats). При проведенні SWOT - аналізу повинні враховуватися особливості функціонування менеджменту університету, організаційні проблеми, проблеми управління фінансами, активами, питання клінічної бази, питання науки, питання освітнього блоку, питання соціально-виховного блоку, рівень інтеграції із зацікавленими організаціями.

Повинні враховуватися світові тенденції розвитку багатоканального фінансування університету, які ще не знайшли віддзеркалення в політиці залучення коштів на утримання і розвиток ВНЗ. Нераціональне управління активами - причина недоотриманих доходів, упущеної вигоди і навіть прямих втрат, неефективне використання можливостей госпрозрахункових підрозділів із за невідповідності наявних активів і рівня виконуваних робіт. Підвищення інвестиційної привабливості університету на основі ефективної і взаємовигідної взаємодії зокрема на основі державно-приватного партнерства, інститутами цивільного суспільства, державними органами управління.

Незначність державного фінансування наукових досліджень на початку і середині 90-х років викликала відтік молодих талановитих учених з університетів, що привело до скорочення об'єму і результативності наукових досліджень, до розриву поколінь. Багато університетів, в міру власних сил, намагалися пристосуватися до нових умов, проте робили це без достатнього урахування стратегічних цілей. У деяких учбових закладах спостерігається слабкий менеджмент і непрозора діяльність по науково-дослідній роботі.

Аналіз стану медичної університетської науки за останні роки свідчить про наявність таких її слабких сторін як: 1). відсутність своєчасної інформованості по планованих НДР призводить до зниження ефективності підготовки до конкурсів і, отже, зниженню позитивних результатів; 2). слабка інтеграція в НДР потенційно зацікавлених сторін (інші дисципліни, потенційні партнери і ін.), нецілеспрямована робота по залученню грантів, бізнесу, проведенню сумісних досліджень і, внаслідок цього украй низький компонент комерціалізації вузівської науки;

низький коефіцієнт притоку молодих кадрів, низька мотивація до заняття науково-дослідними розробками.

Щодо освітнього блоку слід виділити:

неефективну роботу по навчально-методичних питаннях, відсутність єдиних підходів до розробки, переробки, аналізу і інформування по основних методичних програмах, моніторингу якості структури, процесу, результату учбового процесу;

недостатньо ефективне використання допоміжних навчальних посібників і ІТ-технологій (муляжі, ТСО, тренажери, комп'ютерні класи) невчасне планування учбового процесу, розподіл штатів, недосконалі підходи до організації інтернатури студентів;

неефективне використання аудиторних потужностей (площі, кількість, оборот, можливість введення аудиторій міжкафедрального користування з урахуванням специфіки);

недосконале формування структур факультетів і кафедр на факультетах, що не відповідає всім вимогам до здійснення ефективного учбового процесу.

Серед можливостей розвитку практичної підготовки кадрів слід виділити ключові компетенції: вдосконалення структури і процесів управління; активізація роботи з міжнародними організаціями, залучення грантів; створення партнерських TWIN - зв'язків.

Слід зазначити, що вище перелічені положення властиві більшості українських вищих учбових закладів.

Стратегічними напрямами розвитку повинні бути, в першу чергу: розвиток людських ресурсів; надання якісної медичної освіти; створення власних клінічних баз - університетських клінік; вдосконалення університетської науки і інтеграція в міжнародне наукове співтовариство.

Стратегічними напрямами розвитку і пріоритетами повинні бути наступні положення:

створення ефективної моделі медичного університету інтегрованого до «Європи знань»;

забезпечення щорічного 30% зростання показників прибутковості і відповідної якості підготовки фахівців, підтвердженої незалежною оцінкою;

створення університетських клінік як центрів інтеграції наукового, освітнього і лікувального процесів - формування академічної триєдності - основи якості медичної освіти;

тісна співпраця науково-освітнього процесу з найбільшими виробниками і постачальниками медичного устаткування на взаємовигідній основі;

впровадження раціонального фінансового менеджменту, розширення многоканальности фінансування;

забезпечення міждисциплінарності наукових досліджень;

створення могутньої матеріально-технічної бази для розвитку внутрішньовузівської науки, як інтегрального компоненту освітнього процесу і науково-дослідної діяльності.

Якщо резюмувати пропоновані завдання, то всі вони направлені на модернізацію освітнього процесу і виведення його на рівень, який співвідноситься з вимогами охорони здоров'я країни.

Однією з умов конкурентоздатної вищої медичної освіти є стимулювання клінічного мислення у студентів, застосування міждисциплінарних підходів при насиченні їх знаннями, уміннями, навиками. Крім того, майбутній лікар повинен бути підготовлений до того, щоб систематично переробляти значний потік інформації, інтегрувати знання з нових дисциплін. Тому не тільки програми і учбові плани, але і педагогічні методи і форми навчання повинні відповідати цим вимогам.

В даний час виникає можливість планомірного розвитку наукових досліджень в університеті як основи університетської освіти. Ця можливість ґрунтується на нових механізмах фінансування наукових досліджень за допомогою вітчизняних, міжнародних і іноземних фондів, науково-технічних програм Міністерства охорони здоров'я, Міністерства освіти і науки, регіональних науково-технічних програм, залучення позабюджетних засобів [1-3].

Різноманітність інтересів дослідників, що працюють в університеті, і обмеженість людських і фінансових ресурсів - ці чинники повинні враховуватися при формуванні підходів до розвитку науки.

Основною стратегічною складовою розвитку вищої медичної школи буде забезпечення якості освітнього процесу - змістовного наповнення, структурної побудови. Мова йде про реформуванні освітнього процесу, яке вимагає значних зусиль і концентрації всіх ресурсів вузу, - управлінських, інтелектуальних, матеріальних. Істотним чинником успіху є державна підтримка інноваційних вузів.

Другим стратегічним напрямом розвитку вищої медичної школи є підвищення якості наукових досліджень на кафедрах і факультетах. У багатьох медичних школах мають створюватись спеціальні служби клінічних досліджень, які займаються не тільки роботою із спонсорами клінічних досліджень, але і забезпечують взаємодію між окремими дисциплінами, а також між основоположними дослідженнями фундаментального характеру і прикладними дослідженнями. Результати такої роботи повинні упроваджуватися в учбовий процес, актуалізувати його зміст. Такі контакти сприяють дійсній міждисциплінарності досліджень.

Для розвитку інноваційної складової досліджень необхідна тісніша співпраця між медичною сферою і вузами. Так, в Європі створюються «Center of excellence» у вузах, які можуть пропонувати індустрії професійні структури для клінічних досліджень і проектів. Окремих контактів і договорів про співпрацю, як було до цих пір, вже недостатньо. Розвиток вузівської медицини як інтегрального компоненту освітнього процесу і науково-дослідної діяльності також має входити в комплекс стратегічних завдань на сучасному етапі. Вузівську медицину необхідно розвивати як частину науково-освітньої системи, без якої неможлива конкурентоспроможність медичної освіти. Саме університетська медицина забезпечує перевагу класичних університетів і є основною умовою забезпечення клінічної релевантністі вищої медичної освіти.

В той же час вузівська медицина є невід'ємною частиною системи охорони здоров'я будь-якої цивілізованої країни, регіону. Зарубіжний досвід свідчить, що університетські клініки забезпечують найбільш високий рівень медичної допомоги (лікування здійснюють провідні професори, при необхідності негайно притягуються фахівці суміжних спеціальностей того ж рівня, діагностика проводиться на рівні науково-дослідних стандартів). Значна увага має приділятись університетським клінікам, функціонування яких сприяє посиленню загально медичної компетентності студентів, і які відіграють важливу роль в спеціалізації лікарів.

Висновки. Отже, необхідність застосування нових принципів управління і фінансування з впровадженням корпоративної форми управління, що сприятиме розвитку стратегічного бачення, інноваціям і гнучкості з метою досягнення належного рівня якості медичної освіти є очевидною.

стратегічний медичний навчальний кадри

Література

1. Андрущенко В.П. Теоретико-методологічні засади модернізації вищої освіти в Україні на рубежі століть (за матеріалами доповіді, виголошеної на засіданні загальних зборів АПН України 23 листопада 2000р.) / В.П. Андрущенко // Вища освіта України. - 2001. - № 2. - С. 5-13.

2. Крисюк С. Державно-громадське управління освітою // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: матер. наук.-практ. конф. /С. Крисюк; [за ред. В.І. Лугового,В.М. Князєва]. - К. : Вид-во УАДУ, 2001. -Т. 3.-С. 350-353.

3. Луговий В.І. Управління освітою: навч.посіб. для слухачів, аспірантів, докторантів спеціальності «Державне управління» / В.І. Луговий. - К. : Вид-во УАДУ,1997.-302 с.

4. Модернізація вищої освіти України і Болонський процес: матеріали до першої лекції / [уклад. М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш, К.М. Левківський та ін.; відп.ред. М.Ф. Степко]. - К. : Вид. центр МОН України, 2004. -24 с.

5. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу (документи і матеріали 2003-2004 рр.) / [за ред. В. Кременя ; авт. кол. : М.Ф.Степко та ін.]. - Тернопіль : Вид-во ТДПУ ім.В. Гнатюка, 2004. - 147 с.

6. Сікорський П. Якість вищої освіти - основна вимога Болонського процесу / П. Сікорський // Освіта. - 2004. - № 19.- С. 3

7. Epstein R. M. Assessment in medical education. N. Engl. J. Med. 2007; 356: 387-396.

8. Medical professionalism in the new millennium: a physician charter. Ann. Intern. Med. 2002; 136: 243--246.

9. Климовицкий В.Г. Опыт организации и результаты работы университетской клиники НИИ Травматологии и ортопедии Донецкого государственного медицинского университета им. М.Горького / В.Г.Климовицкий, В.Н.Пастернак, В.Ю.Черныш, В.Ю. Худобин // Університетська клініка. - 2005. - Том.1- № 1.- С.24-27.

References

1. Andrushchenko, V. P. (2001), “Teoretyko-metodolohichni zasady modernizatsiyi vyshchoyi osvity v Ukrayini na rubezhi stolit'”, Vyshcha osvita Ukrayiny, vol. 2, pp. 5-13.

2. Krysyuk, S. (2001), “Derzhavno-hromads'ke upravlinnya osvitoyu”, mater. nauk.-prakt. konf., Suspil'ni reformy ta stanovlennya hromadyans'koho suspil'stva v Ukrayini, Vyd-vo UADU, Kyiv, Ukraine, no. 3, pp. 350-353.

3. Luhovyy, V. I. (1997), Upravlinnya osvitoyu, Vyd-vo UADU, Kyiv, Ukraine, p.302.

4. Stepko, M.F. Bolyubash, Ya.Ya. Levkivs'kyy, K.M. and other (2004), Modernizatsiya vyshchoyi osvity Ukrayiny i Bolons'kyy protses: materialy do pershoyi lektsiyi,Vyd. tsentr MON Ukrayiny, Kyiv, Ukraine, p.24.

5. Stepko, M.F. and other (2004), Osnovni zasady rozvytku vyshchoyi osvity Ukrayiny v konteksti Bolons'koho protsesu (dokumenty i materialy 2003-2004), Vyd-vo TDPU im.V. Hnatyuka, Ternopil', Ukraine, p.147.

6. Sikors'kyy, P. (2004), “Yakist' vyshchoyi osvity - osnovna vymoha Bolons'koho protsesu”, Osvita, vol. 19, p. 3.

7. Epstein R. M. Assessment in medical education. N. Engl. J. Med. 2007; 356: 387-396.

8. Medical professionalism in the new millennium: a physician charter. Ann. Intern. Med. 2002; 136: 243--246.

9. Klimovickij, V.G. Pasternak, V.N. Chernysh, V.Ju. and Hudobin, V.Ju. (2005), “Opyt organizacii i rezul'taty raboty universitetskoj kliniki NII Travmatologii i ortopedii Doneckogo gosudarstvennogo medicinskogo universiteta im. M.Gor'kogo”, Unіversitets'ka klіnіka, no.1, vol. 1, pp.24-27.

Размещено на Allbest.ru