Конституційні права, свободи і обов'язки людини і громадянина

Конституційно-правовий статус як визначені Конституцією України положення і роль людини та громадянина в суспільстві та державній системі. Відокремлення церкви і релігійних організацій від держави один з найбільш важливих конституційних постулатів.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 23.11.2017
Размер файла 44,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Ідея прав людини прийшла до нас ще з глибини століть. В Біблії згадується: «Я поставлю людину вище за чисте золото і сина землі - металу офірського» (Ісаїя 7:29) По Біблії людина - найцінніше із всього, створеного Богом. Потім були Білль про права (Англія, 1688 рік), Декларація прав людини і громадянина (Франція, 1789 рік), Загальна декларація прав людини (ООН, 1948 рік), два Міжнародні Пакти: Пакт про економічних, соціальних і культурних прав (ООН, 1966 рік), Пакт про політичні і цивільні права(ООН, 1966).

28 червня 1996 року була прийнята Конституція України, другий розділ якої (48 статі, майже третина всієї Конституції) присвячений правам, свободам і обов'язкам людини і громадянина. Більшість статі відповідають повною мірою міжнародним стандартам прав і свобод людини.

Що ж ми маємо на увазі під цим усюдисущим «Правом людини»?

Право людини - це певні можливості людини, які необхідні для його існування і розвитку в конкретних історичних умовах, визначаються досягнутим рівнем розвитку людства і закріплені як міжнародні стандарти.

Теперішній час диктує певні умови, що є обов'язковими для сучасного цивілізованого суспільства, та тільки дотримування цих умов допоможе Україні гідно приєднатись до кола країн, які напевно можуть назвати себе демократичними.

Багато критики з боку більш розвинених країн можна почути в бік суверенної України, чого вартий тільки міжнародний скандал по справі вбивства Гонгадзе, або відомий „касетний” скандал. Все це досить негативно впливає на відношення до України з боку інших країн. Але звинувачувати дуже просто, от і я відповім запитом до „дуже” демократичних : „а що там з Іраком, а з Сектором Газа, як там права біженців з Чечні, чому так давно не постає перед Українським Судом П. Лазаренко, чому досі в Вашингтоні є „чорні квартали”, чому прем'єр міністр Великобританії дає за голову Усами Бен-Ладена грошове винагородження??? Таких ЧОМУ в мене тисячі! Але відповідей немає...

Але, сучасність така - я вважаю настає час, коли виникає потреба докладніше вивчати таку важливу галузь, як Конституційні права , свободи і обов'язки людини і громадянина.

У вирі подій, якими живе Україна, я вважаю, що саме тема про Конституційні права, свободи та обов'язки людини та громадянина - є найважливішою темою, а може і „ПРОБЛЕМОЮ” нашої держави. На підставі дотримання цих прав та обов'язків цілком можлива побудова тієї самої демократичної держави, основи якої прокламовані у Конституції України від 1996 Треба відзначити, що право та обов'язки громадянина та людини досконало класифіковані, як на мою думку. Тобто ми маємо декілька класів прав та обов'язків. Роздивимось ці класи за планом.

1. Поняття конституційно-правового статусу людини і громадянина, та їх класифікація

У сучасній Конституції України особливе значення відведено закріпленню місця і ролі людини в суспільстві й державі.

Принципово новим положенням у конституційній практиці України е визнання пріоритету прав і свобод людини щодо державних та інших інтересів. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнані найвищою соціальною цінністю (с. З Конституції України). Крім того, права і свободи людини, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а забезпечення прав.

Закріплення цих найважливіших положень у загальних засадах конституційного устрою України, а також розміщення в спеціально присвяченому правам людини другому розділі Конституції України майже третини статей від загальної їх кількості, свідчить про достатньо високий рівень визнання і формування конституційного статусу людини та громадянина в Україні.

Цей статус охоплює тільки конституційні норми. Він становить основу більш різних галузей українського права.

У той же час треба зазначити, що конституційний статус людини не вичерпує усього змісту основ правового статусу людини. Доповнення конституційного статусу найважливішими положеннями низки інших правових актів конституційного законодавства дозволяє сформувати його як один із найголовніших інститутів конституційного права.

Конституційно-правовий статус людини і громадянина - це визначені Конституцією України та іншими правовими актами конституційного права місце, положення і роль людини та громадянина в суспільстві й державі.

Сутність правового статусу людини обумовлюється, насамперед, соціальним статусом людини, який визначається характером праці і власності у державі і суспільстві.

Але більшою мірою характеристика цього статусу людини і громадянина пов'язана з його структурою, що складалася упродовж тривалого історичного періоду розвитку людства.

В юридичній літературі до структури правового статусу відносять різні елементи. Серед основних можна назвати громадянство, правосуб'єктність, конституційні принципи, права і свободи, обов'язки, гарантії їх дотримання. Крім того, в літературі до самостійних елементів такого статусу відносять юридичну відповідальність, інтереси людини тощо. Усі ці елементи характеризують і безпосередньо визначають,що можна включити до структури конституційно-правового статусу.

Перший елемент - (громадянського підданство) з давніх-давен стало визначальним елементом становища (статусу) індивіда в суспільстві і державі. Як свідчать джерела, ще в Стародавньому Римі вільні люди мали різний статус: громадянина (патриція) або просто людини (плебея).

Громадянство -- це вихідне начало формування як правового статусу людини в цілому, так і конституційно-правового статусу її зокрема. Саме громадянство встановлює постійний правовий зв'язок особи і держави.

Другим елементом конституційно-правового статусу людини, що пов'язаний з громадянством, є правосуб'єктність особи, тобто її правоздатність і дієздатність, у тому числі і конституційна.

До конституційних принципів, що складають третій елемент статусу людини і громадянина, відносять: рівноправність, тобто рівність у правах і свободах взагалі; невід'ємність і невідчужуваність прав; гуманістичну спрямованість прав і свобод; загальнодоступність; безпосередню дію прав і свобод; гарантованість; заборону незаконного обмеження конституційних прав і свобод; відповідність міжнародно-правовим актам.

Центральне місце у структурі конституційне-правового статусу людини і громадянина належить конституційним (основним) правам і свободам людини і громадянина. Усі інші елементи правового статусу ґрунтуються і об'єднуються навколо.

Найголовніше призначення прав і свобод людини -- розкриття змісту правового статусу. Крім того, вони виступають як принцип конституційного устрою і визначають спрямованість діяльності держави (ст. 2 і ст. 18 Конституції України).

Невід'ємним елементом правового статусу людини є конституційні обов'язки. Обов'язки -- це встановлені і закріплені на конституційному рівні види і міра суспільне необхідної поведінки людини і громадянина.

Самостійним і основним елементом конституційно-правового статусу людини є гарантії забезпечення конституційно-правового статусу. Серед гарантій можна виділити судовий захист прав і свобод людини, правову допомогу кожній людині, гарантії при здійсненні правосуддя тощо. А тепер перейдемо до самої системи конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні, та розберемо конкретніше класифікацію останньої.

Права і свободи людини є основним елементом, ядром її правового статусу. Набуваючи свого закріплення в Конституції України, вони визначають міру можливої поведінки, відображають певні її межі, можливість користуватися благами для задоволення своїх інтересів і потреб.

Конституційні права і свободи мають свою систему й ознаки, що відрізняють їх від інших прав і свобод. По-перше, вони володіють верховенством. Усі інші права і свободи повинні відповідати їм. Вони є правовою базою для прийняття всіх інших і прав і свобод, що деталізують їх. По-друге, конституційні права і свободи є нормами прямої дії, гарантовано захищені державою, По-третє - базуються на традиційних принципах рівності для кожного і не можуть обмежуватись чи скасовуватись.

Класифікація конституційних прав і свобод може здійснюватися за різними критеріями. Але будь-яка класифікація, як і всякі методи і прийоми вивчення, має суб'єктивний характер.

У той же час визнаними критеріями класифікації прав і свобод є: єдність конституційних та пов'язаних з ними прав і свобод; однорідність прав і свобод незалежно від місця розташування у Конституції чи інших джерелах конституційного права; відповідність історичному характерові їх виникнення і розвитку. Закріплюючи права і свободи людини і громадянина, Конституція України не визначає їх системи, але передбачає певну послідовність їх викладення у другому розділі «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина».

Залежно від суб'єкта їх можна поділити на права і свободи людини (особи), права і свободи громадянина; права і свободи іноземців та ін.

За характером суб'єктів та формою здійснення права і свободи поділяють на індивідуальні і колективні (групові). До останніх відносяться право нації, народу на самовизначення, права національних меншин та деяких інших категорій населення (дитини, молоді тощо).

Права і свободи поділяють також на основні (конституційні) і додаткові (конкретизуючі). У літературі існують й інші класифікації. Але в сучасних умовах найпоширенішою і визнаною класифікацією прав і свобод у конституційному праві є їх поділ за змістом і сферою дії. Виділяють три найголовніші види прав і свобод: у сфері особистого життя і безпеки людини; у сфері державного і суспільно-політичного життя; у сфері економічної, соціальної і культурної діяльності.

Закріплюючи права і свободи людини і громадянина, інших категорій населення, Конституція України не визначає їх системи й поділ на різні групи, але передбачає певну послідовність при їх викладенні.

Виходячи із загальновизнаних у теорії конституційного права критеріїв, права і свободи людини та інших категорій можна поділити на п'ять основних груп: особисті (громадянські), політичні, економічні, соціальні та культурні.

Ця класифікація, а також віднесення прав і свобод до тієї чи іншої групи мають доволі умовний характер. Наприклад, право на працю можна віднести як до економічних, так і до соціальних прав.

До особистих (громадянських) прав і свобод людини відносять у першу чергу: право на життя, на повагу до її гідності, свободу та особисту недоторканність, свободу думки і слова, світогляду і віросповідання, свободу пересування тощо.

Політичні права і свободи людини і громадянина включають, насамперед: право на участь в управлінні державними справами, на об'єднання у політичні партії та громадські організації, на проведення зборів, мітингів, демонстрацій, виборчі права та деякі інші.

До економічних, соціальних та культурних прав людини відносять, зокрема: право на власність, на заняття підприємницькою діяльністю, право на працю та пов'язані з нею інші трудові права, право на освіту, на житло, на охорону здоров'я та інші.

Але при визначенні тієї чи іншої системи прав і свобод людини в Україні слід виходити з того, що для розвитку національного законодавства з прав людини в кожній країні, в тому числі і в Україні, велике значення мають загальновизнані міжнародні стандарти (норми) з цих питань.

Міжнародні договори з прав людини, які офіційно визнаються державою, стають обов'язковими для виконання. Це положення набуло свого закріплення в Конституції України, у відповідності із ст. 9 якої чинні міжнародні договори, зріка на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства.

Загальновизнано, що найбільший розвиток прав і свобод людини у світовому масштабі почався після Другої світової війни зі створенням Організації Об'єднаних Націй, членом і засновником якої є Україна. У прийнятому Статусі ООН був закріплений обов'язок держав здійснювати співробітництво у розвиткові поваги до прав людини й основних свобод без жодної дискримінації.

Одним із найперших найважливіших актів міжнародно-правового значення стала Загальна декларація прав людини, день прийняття якої 10 грудня 1948 року оголошено всесвітнім Днем прав людини. Декларація складається з преамбули і 30 статей. У першій статті проголошено: «Всі люди народжуються вільними і рівними в своїх правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти стосовно один одного в дусі братерства.» Принцип вільності і недискридитації людини незалежно від раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних переконань та інших ознак передбачається в другій статті Декларації. У наступних статтях Загальної декларації визначено громадянські (особисті) і політичні права , викладені в семи наступних статтях економічні, соціальні і культурні права.

Не зважаючи на те, що норми цього нормативного акту міжнародного права мають декларативний характер і не передбачено механізмів забезпечення виконання встановлених норм, Загальна декларація відіграла важливу роль і продовжує визначати напрями, найголовніші критерії (стандарти) з прав людини для їх досягнення у всіх країнах світу.

Продовженням встановлення загальновизнаних стандартів з прав людини стало прийняття Генеральною Асамблею ООН 16 грудня 1966 року ще двох актів: Міжнародного Пакту про економічні, соціальні та культурні права і Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, а також факультативного протоколу до останнього.

Усі ці документи визнані і ратифіковані Україною.

2. Громадянські (особисті) та політичні права і свободи громадян України

А) Громадянські (особисті) права і свободи людини.

Ці права і свободи становлять першооснову конституційно-правового статусу людини і громадянина. Більшість із них є природними, невід'ємними правами людини і громадянина, які не можуть бути обмежені.

Особисті права і свободи людини закріплені в значній кількості статей Конституції України, які відповідають міжнародним стандартам.

До цієї групи прав і свобод відносяться: права людини на життя та його захист, на повагу до її гідності, на свободу та особисту недоторканність, на невтручання в особисте життя та таємницю листування, на недоторканність житла, на свободу думки і слова, свободу світогляду і віросповідання, свободу пересування та проживання.

1. Право на життя та його захист. Це право є найголовнішим невід'ємним правом кожної людини. Воно є першоосновою, яка дозволяє людині володіти всіма іншими правами та свободами. Це право передбачене міжнародними правовими актами з прав людини. Вперше в Україні це право знайшло своє закріплення в Конституції України 1996 року, ст. 27 якої передбачає, що кожна людина має невід'ємне право на життя, і ніхто не може бути свавільно його позбавлений. Конституційний обов'язок захищати життя людини покладений насамперед на державу.

У той же час кожна людина має право захищати своє життя і здоров'я, а також Життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Держава забезпечує право на життя людини різними заходами в галузі охорони здоров'я, охорони праці, пожежної та екологічної безпеки, боротьби із злочинністю.

Кримінальним кодексом України визначені злочини проти життя і здоров'я людини, за які передбачаються різні покарання, за найтяжчі з яких за вироком суду призначається позбавлення волі, а у виняткових випадках -- смертна кара.

З правом на життя тісно пов'язане питання про смертну кару. У Конституції України це положення не знайшло свого відображення.

У той же час низкою міжнародно-правових актів і чинним кримінальним законодавством України передбачені випадки і вимоги щодо застосування смертної кари.

Відповідно до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачається позбавлення життя державою на законних підставах -- за вироком суду про страту за скоєння особливо небезпечного злочину (ст. 6). Підставами позбавлення життя, що передбачені Європейською конвенцією з прав людини, є: захист будь-якої людини від незаконного насильства; здійснення правомірного арешту або запобігання втечі особи, що законно тримається під вартою; правомірне вжите право з метою придушення бунту чи заколоту. Смертна кара на існує у понад ста країнах світу.

Однак у світі поширюється негативне ставлення до смертної кари і вживається заходів щодо її скасування. Рекомендації щодо відмови від застосування смертної кари у мирний час передбачені Другим Факультативним протоколом до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та Протоколом № 6 до Європейської конвенції з прав людини. В Україні, яка є членом Ради Європи і визнає міжнародні уроки, обговорюється можливість скасування смертної кари у мирний час. Прийнято рішення про введення мораторію на застосування смертної кари і внесення відповідних змін до законодавчих актів, насамперед до Кримінального кодексу України.

З правом на життя тісно пов'язаний захист людини від злочинів проти миру і людства, якими є війни, воєнні злочини, геноцид. Ці питання не знайшли свого відображення в Конституції України, однак, вони регулюються низкою міжнародних урік.

2. Право на повагу до гідності людини. Честь і гідність людини є надзвичайно важливою складовою частиною людського життя. Повага до людини невід'ємна від неї і є її правом. Це право є загальновизнаним на міжнародному рівні і в новій Конституції вперше в Україні знайшло своє закріплення на конституційному рівні.

Загальне визнання гідності людини незалежно від її місця і ролі в державі й суспільстві передбачено в ст. 21 Конституції України, яка проголошує, що вусі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах».

Крім того, більш конкретно право кожного на повагу до його гідності передбачено у ст. 28 Конституції України. Встановлено два напрями конституційного захисту гідності людини. По-перше, ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Це відповідає вимогам Міжнародної конвенції проти катувань та інших видів покарання, що принижують людину (1984 р.), яка визнає злочином не лише катування, а й віддання про це наказу.

По-друге, жодна людина не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам без її вільної згоди.

На забезпечення поваги до гідності спрямовані також і деякі інші статті Конституції України (30, 32, 48), які передбачають права на достатній життєвий рівень, заборону втручання в особисте та сімейне життя, недоторканність житла тощо.

Зрештою, на забезпечення поваги до гідності людини спрямовані також різноманітні правові засоби адміністративного, цивільного та кримінального права. Зокрема ст. ст. 7, 440, 440 і Цивільного кодексу України потребують захист честі, гідності та ділової репутації людини, встановлюють порядок відшкодування моральних то можливих матеріальних збитків та порядок стягнення цих збитків.

3. Право людини на свободу та особисту недоторканість.

Свобода є найголовніших умов життя людини. Право людини на свободу -- це фактично і е ;сама свобода, тобто можливість людини здійснювати будь-які правомірні дії. Право на свободу є природним правом кожної людини, яка народжується вільною і має право вільно обирати для себе засоби і характер спілкування з середовищем, що її оточує. Саме один із принципів правової держави, зафіксований ст. 19 Конституції України, передбачає запровадження таких засобів забезпечення правопорядку, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

З правом людини на свободу тісно пов'язане її право на особисту недоторканність, які закріплені в ст. 29 Конституції України. У той же час ці права людини мають свої особливості, предмет регулювання та механізм реалізації і можуть розглядатися як самостійні права людини. Право на особисту недоторканність людини поширюється насамперед на її життя, честь і гідність і відповідно пов'язане з такими ж правами людини.

Обмеження права людини на свободу й особисту недоторканність можливі лише на підставі закону і повинні здійснюватись у передбачених законодавством формах.

У Конституції України вперше передбачені вимоги щодо меж, порядку і гарантій обмеження права на свободу й особисту недоторканність (ст. 29). Зокрема передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Що стосується тимчасового затримання особи, то цей запобіжний захід може застосовуватись уповноваженими на це органами, обґрунтованість якого має бути перевірена судом протягом сімдесяти двох років. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого, вказаним особам невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто або за допомогою захисника.

У п. 13 Перехідних положень Конституції України було передбачено зберегти протягом П'яти років з моменту прийняття Конституції існуючий порядок арешту, тримання під вартою та затримання осіб. Це значно зменшує значення передбачених у ст. 29 Конституції України прогресивних положень.

4. Право на невтручання в особисте та сімейне життя. Особисте (приватне) життя людини складає певний її суверенний статус, який означає недоторканність своєрідного середовища життя. Це стосується насамперед не протиправних, а природних особистих і ділових інтересів та відносин.

Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Це конституційне положення забезпечується багатьма напрямами діяльності.

По-перше, заборонено збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім визначених законом випадків. Це стосується лише інтересів національної безпеки, економічного добробуту і прав людини. До такої інформації віднесено насамперед інформацію професійного характеру.

По-друге, існує право кожного громадянина знайомитись в органах державної влади і місцевого самоврядування й інших установах і організаціях з відомостями про себе, які не є захищеною законом таємницею. Таке право передбачено також Законом України від 2 жовтня 1992 року «Про інформацію (ст. 31).

5. Право людини на недоторканність житла. Це право є складовою частиною прав людини, пов'язаних з її свободою, гідністю, невтручанням в особисте і сімейне життя. Загальновідомою є англійська сентенція «Мій дім -- моя фортеця», що відображає право людини вільно володіти житлом та його недоторканністю.

Конституція України (ст. 30) встановлює гарантію недоторканності житла кожній людині, що узгоджується з Міжнародним пактом про громадянські і політичні права (ст. 17} стосовно незаконного посягання на житло. Важливою конституційною вимогою є недопущення проникнення не тільки до житла, а й до іншого володіння особи (на присадибну ділянку, інші будівлі тощо). Недоторканним є все те, що знаходиться в житловому та інших приміщеннях.

Однак право на недоторканність житла не є абсолютним. Проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них обшуку чи огляду допускається за вмотивованим рішенням судових органів, а в невідкладних випадках, пов'язаних з врятуванням людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням підозрюваного у той же час запровадження вказаних вимог щодо недоторканності житла відкладено на п'ять років, що передбачено п. 13 Перехідних положень Конституції України.

6. Право людини на таємницю листування та інших видів комунікації. Це право також відноситься до захисту особистого (приватного) життя людини. Конституція України в ст. 31 відобразила положення Загальної декларації прав людини (ст. 12) про таємницю кореспонденції. Кожній людині гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. В умовах стрімкого розвитку різних видів зв'язок, електронна пошта тощо. Значною мірою забезпечувати таємницю листування зобов'язані установи зв'язку та інші комунікації до іншої кореспонденції відноситься факсимільний організації у сфері комунікацій. За порушення цього конституційного права людини встановлена кримінальна відповідальність (ст. 131 Кримінального кодексу України).

Крім того, істотні гарантії дотримання права на таємницю листування та іншої кореспонденції під час проведення дізнання та слідства передбачені Кримінально-процесуальним кодексом України.

Водночас, як зазначено в Конституції України, обмеження цього права може бути встановлено лише судом у передбачених законом випадках з метою запобігай злочину чи з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи. Норми чинного законодавства, які суперечать цим конституційним вимогам, не повинні застосовуватись.

7. Право людини на свободу слова. Це найважливіші невід'ємні якості людини, нематеріальні основи її вчинків і дій. Це підтверджує відомий філософський вислів: «якщо я думаю, це означає, що я існую». Свобода слова тісно пов'язана демократією: брак її чи заборона означає неіснування чи обмеженість Конституцією України гарантується кожному громадянинові право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34). Ці конституційні положення відповідають загальновизнаним міжнародним нормам, зокрема Міжнародному пакту про громадянські та політичні права (ст. ст. 18-І9),які передбачають право кожної людини на безперешкодне дотримання своїх поглядів та на їх вільне вираження.

Права людини на свободу слова, а також на вільне вираження своїх поглядів і переконань доповнюється правом кожної людини вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію у будь-якій формі -- усно, письмово або в інший спосіб.

У той же час здійснення права на свободу слова, поглядів і переконань може бути обмежене законом. Такі обмеження запроваджуються з метою забезпечення національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, для охорони здоров'я населення, для захисту прав інших людей тощо.

Зокрема Законом України від 2 жовтня 1992 року «Про інформацію» встановлено, що не підлягає оголошенню інформація, яка визнається державною таємницею, конфіденційна інформація, інформація про особисте життя людини тощо.

8. Право людини на свободу світогляду і віросповідання. Це право закріплено у ст. 35 Конституції України. Воно включає в себе свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і релігійні обряди та вести релігійну діяльність.

Свобода світогляду людини в даному випадку пов'язується із свободою совісті, під якою розуміють право людини вірити або не вірити в Бога, а у відповідності з цим - вибирати релігію.

Право кожної людини вільно сповідувати ту чи іншу релігію і безперешкодно відправляти культи та обряди означає свободу віросповідання. У такому розумінні свобода світогляду ширша свободи віросповідання.

Це конституційне право людини відповідає Міжнародному пакту про громадянські і політичні права (ст. 18), який об'єднує свободу світогляду і віросповідання.

Здійснення права на свободу світогляду і віросповідання може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я, моральності зселення або прав і свобод інших людей.

Важливим конституційним постулатом є відокремлення церкви і релігійних організацій від держави, а школи від церкви. Жодна релігія не може бути визнана Державою як обов'язкова.

Право людини на свободу світогляду і віросповідання в Україні регулюється також Законом України від 23 квітня 1991 року «Про свободу совісті та релігійні організації».

Ніхто не може бути увільнений від виконання законів та від своїх обов'язків перед державою за мотивами релігійних переконань. Інші рішення щодо цього правила можуть передбачатися тільки законом. Прикладом цього може бути Закон України від 12 грудня 1991 року «Про альтернативну (невійськову) службу», згідно з яким конституційний обов'язок щодо обов'язкової військової служби може бути замінено альтернативною (невійськовою) службою, якщо громадянин України має істинні релігійні переконання і належить до законно діючої релігійної організації, віровчення якої не допускає користуватися зброєю та служби у збройних силах.

9. Право людини на свободу пересування і вибір місця проживання.

Це право належить кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Закріплюючи це право, вперше Конституція України 1996 р. передбачає гарантію свободи пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, що встановлені законодавством (ст. 33).

Ці положення відповідають загальновизнаним міжнародним нормам.

Водночас, у законодавстві України передбачені особливості здійснення цього права для громадян України, іноземців, біженців та деяких інших категорій.

Порядок реалізації права громадян України на вільний в'їзд і виїзд з території України регулюється Законом України від 21 січня 1994 року «Про порядок виїзду з території України та порядок в'їзду в Україну громадян України». У цьому Законі передбачається також заборона позбавляти права громадян України у будь-який час повертатися на територію України.

Що стосується іноземців та інших категорій людей, то особливості реалізації права щодо них передбачається в Законі України від 4 лютого 1994 року «Про правовий статус іноземців»», у Законі України "Про біженців", у Постанові Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 року «Про правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію».

Встановлені для іноземців, біженців та інших категорій людей обмеження щодо пересування та вибору місця проживання зумовлені насамперед необхідністю забезпечити національну безпеку України, охорону і захист законних інтересів люди громадян України.

На відміну від особистих (громадянських) прав, які належать кожній людині, більшість політичних прав і свобод стосується тільки громадян України. У той же не громадяни України мають усі без винятку права і свободи як особисті, так і інші. Політичні права і свободи більшою мірою відображають взаємозв'язок громадянина з державою, їх взаємні права та інтереси.

Б) Політичні права і свободи громадян України.

У Конституції України знайшли своє відображення майже всі найголовніші права і свободи, які можна віднести до політичних: право на участь в управлінні державними та суспільними справами, виборчі права, право на об'єднання, право на мирні збори та демонстрації, право на свободу друку та Інформацію, право на звернення та інші.

Політичні права можуть реалізовуватись людиною та громадянином як індивідуально, так і колективно (через об'єднання громадян). Прикладом такого політичного права, що реалізується тільки колективно, може бути право на збори, мітинги, об'єднання у політичні партії та громадські організації, яке одноособове здійснити неможливо.

Закріплені в Конституції України найважливіші політичні права і свободи відображають загальновизнані міжнародні норми, передбачені у визнаних Україною Пакті про громадянські та політичні права, Європейській конвенцій з прав людини (1950 р.) та деяких інших. Більш детально регламентація політичних прав і свобод здійснюється у спеціальних законодавчих актах національного законодавства України, наприклад, у законах про громадянство України, про референдуми, про вибори та інше.

Право на участь в управлінні державними справами. Це право закріплене в ст.38 Конституції України. Воно поглиблює найголовніше положення ст. 5 Конституції, яке визнає за народом право бути єдиним носієм суверенітету та джерелом влади в Україні. Ця влада здійснюється народом як безпосередньо, так і через органи державної влади та місцевого самоврядування.

Це загальне право громадян України, конкретно реалізується в різних організаційно-правових формах. Найголовнішими з них є передбачені на конституційному рівні право на участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, право вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та місцевого самоврядування, мати рівні права доступу до служби в державних органах і органах місцевого самоврядування тощо. Кожне із зазначених прав має самотійте значення і свої особливості, що обумовлює окремий їх розгляд.

Як форма прямого народовладдя вибори є одним із найголовніших засобів формування громадянами органів державної влади та місцевого самоврядування. Суб'єктивне виборче право громадян вільно обирати і бути обраним насамперед передбачено ст. 38 Конституції України, а також у спеціально присвяченому цьому питанню третьому розділі (ст. ст. 69-71). У Конституції визначаються як загальні виборчі принципи та вимоги до виборів, так і вік та інші умови (виборчі цензи), за яких громадянин України набуває право у повному обсязі здійснювати свої виборчі права. Найголовнішими (найбільш загальними) з них є право обирати (право голосу) та право бути обраним.

Право голосу на виборах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років, за винятком громадян, яких визнано судом недієздатними. У той же час право обиратися, бути обраним в органи державної влади та місцевого самоврядування практично може використовуватися і здійснюватись певним колом громадян України, адже воно належить усім громадянам України при Досягненні ними певного віку. Так, право бути обраним народним депутатом України настає з досягненням 21 року, Президентом України -- з 35 років. Крім вікових обмежень, законодавством встановлені також вимоги щодо постійного проживання на території України протягом певного часу, знання державної мови, браку судимості тощо.

Слід зазначити, що наявність загального виборчого права обирати (права голосу) Надає можливість здійснювати більш конкретні права: право бути внесеним до списку виборців, висувати кандидатів, підтримувати їх (агітувати за них) та інші. Що стосується права бути обраним, то змістом цього права є право висувати свою кандидатуру чи бути висуненим кандидатом на виборну посаду, набуття статусу «кого надає додаткові виборчі права, а саме: право на зустрічі з виборцями, користуватися засобами масової інформації, мати довірених осіб, проводити передвиборну Кампанію та інші. Водночас кандидат на виборну посаду, користуючись правами обиратися і бути обраним, має і всі права обирати, в тому числі і голосувати за свою кандидатуру та здійснювати всі інші права, надані виборцям.

Право голосу на референдумах, як і на виборах, мають громадяни України по досягненні вісімнадцятирічного віку (ст. 70 Конституції України). Всенародне голосування, тобто референдум, -- це одна з найважливіших форм безпосередньої демократії, прямого народовладдя, яка надає право кожному громадянинові України брати участь у вирішенні найсуттєвіших питань суспільного та державного життя.

Право громадян України брати участь у референдумах передбачено насамперед у ст.. 38 Конституції України. Крім того, правове регулювання реалізації цього права передбачено в Законі України від 3 липня 1991 р. «Про всеукраїнський та місцеві референдуми». Це право здійснюється як у масштабах всієї країни (всеукраїнський референдум), так і в межах адміністративно-територіальних одиниць.

Право на свободу об'єднання. Це право дозволяє громадянам України об'єднувати свої зусилля для здійснення своїх інтересів і захисту своїх прав та свобод. Сукупність такого роду об'єднань відображає можливість шляхом самоорганізації вирішувати свої справи без втручання держави.

За своїм змістом і характером право на об'єднання передбачає можливість створення двох видів недержавних об'єднань: політичних партій і громадських організацій. Вимоги щодо права громадян на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації та порядок їх створення передбачені ст. 36 і 37 Конституції України та Законом України від 16 червня 1992 року «Про об'єднання громадян».

Ці положення відповідають Загальний декларації прав людини (ст. 22) та Міжнародному пакту про громадянські та політичні права (ст. 22) про право на свободу асоціацій.

Право на об'єднання у політичні партії мають тільки громадяни України з метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, участі у виборах органів державної влади та місцевого самоврядування.

Метою створення об'єднань громадян є задоволення та захист законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національних, культурних, спортивних та інших інтересів.

Деякі особливості має конституційне право громадян на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових та соціально-економічних прав та інтересів за родом їх професійної діяльності. Профспілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права, а обмеження щодо членства в них встановлюються виключно Конституцією та законами України.

Законодавством передбачено, що ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян або обмежений у правах за належність або неналежність до них. Усі об'єднання громадян рівні перед законом.

Однак законодавством України передбачаються певні обмеження щодо створення і діяльності об'єднань громадян. Так, забороняється створення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, посягання на прав і свободи людини, здоров'я населення та деякі інші (ст. 37 Конституції України). Також не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади у .виконавчих органах місцевого самоврядування, у військових формуваннях, а також на державних підприємствах, в установах, організаціях та навчальних закладах. Ці положення містяться в Законі України «Про об'єднання громадян».

Важливою гарантією для об'єднань громадян є встановлення судового порядку заборони їх діяльності.

Право на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації. Таке право є однією з форм безпосередньої демократії, яка дозволяє громадянину брати участь в обговоренні чи вираженні ставлення до будь-яких економічних, політичних та інших питань. Це право закріплене у ст. 39 Конституції України, яка надає право громадянам України збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких повинно завчасно повідомити органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування.

Це право відповідає загальновизнаним нормам міжнародного права, зокрема Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини (ст. 11).

Що стосується обмеження реалізації цього права, то таке обмеження може встановлюватись лише судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку (з метою запобігання злочинам чи заворушенням, для захисту прав і свобод інших людей або для охорони здоров'я населення).

Разом з тим конституційні норми мають загальний характер, що зумовлює необхідність визначення у спеціальному законодавчому акті вимог щодо умов і порядку здійснення цього права, встановлення відповідних організаційно-правових гарантій. Тому існує об'єктивна необхідність прийняття закону з цього питання.

Право на звернення.

Це право є важливим напрямом демократичного розвитку держави і суспільства. Воно забезпечує можливість громадянам України брати участь в управлінні державними та суспільними справами, впливати на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, відстоювати і захищати свої права та інтереси.

У відповідності із ст. 40 Конституції України будь-яка людина має право особисто звертатись або направляти індивідуальні або колективні письмові звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування, а також до посадових і службових осіб цих органів. Ці органи зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Закріплення права на звернення на конституційному рівні відповідає загальновизнаним міжнародним стандартам.

У Законі України від 2 жовтня 1996 року «Про звернення громадян» більш детально регулюється питання практичної реалізації конституційного права людини на звернення, під якими розуміють викладені у письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви або скарги.

Встановлений порядок, за яким звернення повинні розглядатися і вирішуватись у місячний термін з дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення -- негайно, в усякому разі не пізніше п'ятнадцяти діб з моменту їх одержання.

За порушення передбаченого законом порядку розгляду звернень, а також за переслідування громадян, що подали звернення, чи за вміщену в них критику законодавством України передбачається юридична відповідальність.

Економічні права і свободи людини і громадянина.

Ця група прав і свобод людини та громадянина невід'ємна від громадянських (особистих) та політичних прав, які взаємопов'язані і становлять у сукупності основу конституційно-правового статусу людини та громадянина. Специфікація їх полягає в тому, що вони передбачають можливість кожного забезпечити свої життєві потреби в економічній, соціальній та культурній сферах. Саме в цих правах і свободах закладена реалізація змісту соціальної і правової держави, яка залежить від економічного розвитку і матеріальних можливостей у кожній країні.

Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. передбачає обов'язок держав вживати у максимальних межах наявних ресурсів заходи для поступового забезпечення передбачених у цьому акті прав і свобод.

Одним із найважливіших видів прав і свобод людини і громадянина, які знайшли закріплення в Конституції України, є економічні права. Ці права стосуються переважно сфери економічних (майнових) суспільних відносин. До економічних прав, насамперед, відносяться право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (право на приватну власність) та право на користування об'єктами права ] державної та комунальної власності (право на публічну власність, ст. 41), право на підприємницьку діяльність (ст. 42).

а) Право приватної власності та на результати своєї інтелектуальної та творчої діяльності.

Конституцією України (ст. 41) передбачене право кожного володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю як майнового характеру, і так і результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Конституційним правом громадян є право користування об'єктами державної та комунальної власності для задоволення своїх потреб. Порядок такого користування регулюється законодавчими актами, зокрема Цивільним кодексом України, Законом України «Про власність» та низкою інших правових актів. Але більшою мірою І право власності стосується права приватної власності, яке вперше було закріплено в І Конституції України 1996 р. як непорушне. Забувається право приватної власності/ І встановленому законом порядку. Прикладом цього може бути Земельний кодекс України, який регулює надання землі у приватну власність громадянам України.

Конституційною гарантією права приватної власності є заборона протизаконного її позбавлення. Лише як виняток примусове відчуження об'єктів права приватної І власності може бути застосоване з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановленому законом, а також за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Таке відчуження допускається лише в умовах воєнного чи| надзвичайного стану.

Що стосується конфіскації майна, то вона може бути застосована виключно з рішенням суду у встановлених законом випадках, обсязі і порядку.

Загальною при використанні власності є вимога не завдати шкоди правам свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, не погіршувати екологічні; ситуацію і природні якості землі.

б) Право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, передбачені ст. 42 Конституції України. У взаємозв'язку з правом приватної власності свобода складають правову основу. Підприємницька діяльність, включаючи і право на її здійснення, регулюється законами України «Про власність», «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні» та низкою інших законодавчих актів.

У ряді випадків право на заняття підприємницькою діяльністю обмежується лише для окремих категорій осіб: депутатів, посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Крім того, держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція, а також зловживання монопольним становищем на ринку (ст. 42 Конституції України). Види і межі монополій визначаються законом.

Закріплюючи право на підприємницьку діяльність, Конституція України (ст. 42) встановлює обов'язок держави здійснювати контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, захищати права споживачів, сприяти діяльності їх громадських організацій. Більш детально захист цих прав регулюється в Законі України «Про захист прав споживачів».

в) Право користуватися об'єктами публічної (суспільної) власності передбачено Конституцією України, згідно із ст. 41 якої громадяни можуть користуватися об'єктами державної та комунальної власності для задоволення своїх потреб відповідно до закону. Користуватися такими об'єктами громадяни можуть у переважній більшості випадків безоплатно. Це стосується, насамперед, користування природних ресурсів та об'єктів загальнодержавної власності: водні ресурси, рослинний світ, шляхи та місця загального відпочинку, заклади освіти, охорони здоров'я тощо. Водночас у ряді випадків громадяни можуть користуватися окремими об'єктами державної та комунальної власності за плату тимчасово на умовах оренди цього майна на певний строк. Умови такого користування визначаються як на законодавчому рівні, наприклад у Законі України «Про плату за землю», так і в інших нормативне-правових актах.

3. Економічні права і свободи людини і громадянина, соціальні права і свободи громадянина. Права у галузі культурні права і свободи людини і громадянина

а) Соціальні права і свободи людини і громадянина.

Ця група прав є найбільш чисельною і різноманітною в новій Конституції України. До соціальних прав відносять: право на працю (ст. 43), право на страйк (ст. 44), право на відпочинок (ст. 45), право на соціальний захист (ст. 46), право на Житло (ст. 47), право на достатній життєвий рівень (ст. 48), право на охорону здоров'я (ст. 49), право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50) та ряд інших соціальних прав у трудовій, екологічній та інших сферах.

1. Право на працю. Право кожною на працю передбачено в ст. 43 Конституції України. Це право включає можливість заробляти собі на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку вільно погоджується. Конституцією України передбачено обов'язок держави у створенні відповідних умов для повного здійснення громадянами права на працю, забезпечення гарантій рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізація програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Право на працю, за українським законодавством (ст. 2 Кодексу законів про працю), -- це право на одержання роботи з оплатою не нижче встановленого державного мінімального розміру, право на вільний вибір професії, роду І характеру діяльності. Конституцією України (ст. 43) у відповідності з міжнародними угодами забороняється використання примусової праці. У той же час зазначено, що не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, передбачена спеціальними законами, а також робота чи служба, яка виконується відповідно до законів про воєнний І про надзвичайний стан або за вироком чи іншим рішенням суду.

2. Право на страйк вперше передбачено у ст. 44 Конституції України. Це право мають всі ті, хто працює для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.

Однак право брати участь у страйку може здійснюватись лише добровільно, за власним бажанням працівника. Конституція України передбачає, що ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку.

Особливості і порядок здійснення цього конституційного права на страйк визначені у Законі України «Про порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 р. Згідно з цим Законом страйком визнається тимчасове колективне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту). Страйк застосовується як крайній засіб, коли всі інші можливості вичерпано. Рішення про оголошення страйку приймається на загальних зборах більшістю голосів працівників або конференцією двома третинами голосів делегатів.

Законодавством встановлюється також гаранти для працівників під час страйку (ст.. 27), а також випадки, при яких забороняється проведення страйків (ст. 24) та визнання страйків незаконними.

3. Право на відпочинок передбачено ст. 45 Конституції України. Це право для тих, хто працює. Воно забезпечується наданням щотижневого відпочинку, оплачуваної щорічної відпустки, а також встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв та скороченої тривалості роботи у нічний час.

У відповідності з Конституцією України мінімальна тривалість відпочинку, оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови права на відпочинок визначені у Кодексі законів про працю України, а також у Законі України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. Зокрема встановлені такі види відпусток, як щорічні (основні і додаткові), творчі і соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (ст. 4) та мінімальна тривалість щорічної основної відпустки не менш 24 календарних днів за відпрацьований рік з часу укладення трудового договору.

4. Право на достатній життєвий рівень. Це одне з найважливіших соціальних прав людини, яке вперше в історії України було закріплено в Конституції 1996 року (ст. 48). Встановлено, що кожна людина має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Це положення відповідає вимогам Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права (ст. 11) щодо визнання державою права кожного на достатній життєвий рівень для нього самого та його родини. У той же час слід зазначити, що соціально-економічний стан країни в сучасних умовах не дозволяє повною мірою гарантувати і забезпечити реалізацію цього конституційного права кожній людині.

5. Право на належні, здоровіти безпечні умови праці передбачено у ст. 43 Конституції України. Особливості здійснення цього права передбачені Кодексом про працю України і Законом України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. Зокрема цим законом (ст. ст. 6-11) визначаються різноманітні організаційні та правові гарантії прав громадян на охорону праці при укладенні трудового договору та під час роботи на підприємстві, встановлено вимоги щодо соціального страхування від нещасних випадків і професійних захворювань, пільги та компенсації за важкі й шкідливі умови праці, а також особливості відшкодування власником шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров'я.

...

Подобные документы

  • Місце і роль людини в сучасному суспільстві й державі. Сутність правового статусу людини. Громадянські (особисті), політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободи людини і громадянина. Загальні конституційні обов'язки громадян України.

    реферат [48,5 K], добавлен 28.04.2011

  • Поняття і класифікація конституційних прав і свобод. Особисті права і свободи. Політичні права і свободи. Економічні права і свободи людини і громадянина. Соціальні та культурні права і свободи людини і громадянина. Основні обов'язки громадян.

    курсовая работа [41,8 K], добавлен 10.06.2006

  • Конституційні принципи правового статусу людини і громадянина в Україні. Українське законодавство про права, свободи, законні інтереси та обов’язки людини і громадянина. Міжнародний захист прав людини. Органи внутрішніх справ і захист прав людини.

    магистерская работа [108,6 K], добавлен 04.12.2007

  • Розвиток ідеї прав людини, сучасні міжнародно-правові стандарти в даній сфері, класифікація та типи. Принципи конституційних прав і свобод людини і громадянина. Система прав за Конституцією України, реалії їх дотримання і нормативно-правова база захисту.

    курсовая работа [52,9 K], добавлен 07.12.2014

  • Поняття, зміст та характерні ознаки громадянських прав і свобод людини в Україні. Сутність конституційних політичних прав і свобод громадянина. Економічні, соціальні, культурні і духовні права і свободи людини та громадянина, їх гарантії і шляхи захисту.

    курсовая работа [51,2 K], добавлен 09.05.2011

  • Поняття та зміст правового статусу людини і громадянина. Громадянські права і свободи людини. Політичні права і свободи громадян в Україні. Економічні, соціальні та культурні права і свободи громадян в Україні. Конституційні обов’язки громадян України.

    курсовая работа [40,7 K], добавлен 13.12.2010

  • Поняття громадянства України, його конституційні основи. Права і свободи людини та громадянина: особисті, політичні, економічні, соціальні, екологічні та культурні. Обов’язки людини та громадянина, процес політичної соціалізації та його значення.

    реферат [27,1 K], добавлен 28.06.2010

  • Поняття, підстави набуття і припинення громадянства України. Правовий статус особистості. Класифікація і характеристика прав, свобод і обов’язків людини і громадянина. Види міжнародних стандартів у сфері прав людини: поняття, акти, що їх визначають.

    презентация [222,9 K], добавлен 06.04.2012

  • Правове регулювання конституційного права України. Конституційні права, свободи та обов’язки громадян України та гарантії їх дотримання. Основи конституційно–правового статусу людини і громадянина. Зв’язок між конституційним і фінансовим правом.

    контрольная работа [24,8 K], добавлен 08.12.2013

  • Права людини, права нації (народу) та їх розвиток у сучасний період. Правовий статус громадян України, іноземців та осіб без громадянства. Міжнародні організаційно-правові механізми гарантування і захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

    дипломная работа [68,7 K], добавлен 01.07.2009

  • Права людини і громадянина. Види гарантій прав і свобод людини і громадянина та їх реалізація за законодавством України. Інститут парламентського уповноваженого з прав людини як важливий механізм захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина.

    курсовая работа [33,1 K], добавлен 14.05.2014

  • Поняття та порівняння загального та адміністративно-правового статусу людини і громадянина. Види адміністративно-правового статусу громадянина та характеристика його елементів: правосуб’єктність, громадянство, права та обов’язки, юридичні гарантії.

    реферат [31,2 K], добавлен 21.06.2011

  • Роль ООН у захисті прав і свобод людини. Захист прав людини на регіональному рівні. Права і свободи людини на Україні. Роль судової влади в державі та захист прав і свобод людини. Права і свободи людини та громадянина, їх гарантії, основні обов'язки.

    реферат [20,6 K], добавлен 28.01.2009

  • Характер співвідношення понять "права" та "свободи", визначення різниці між ними. Класифікація видів правового статусу та їх відмінні ознаки. Аспекти права громадянина на життя, відображені в Конституції України. Форми власності та порядок їх захисту.

    реферат [32,4 K], добавлен 14.11.2009

  • Історія становлення соціальних та економічних прав і свобод людини і громадянина в Україні. Особливості та нормативно-правові засади їх регламентації, відображення в законодавстві держави. Проблеми реалізації та захисту соціальних та економічних прав.

    курсовая работа [60,1 K], добавлен 20.11.2014

  • Права людини, права нації (народу) та їх розвиток у сучасний період. Методи гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, міжнародні організаційно-правові механізми їх захисту. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

    курсовая работа [58,2 K], добавлен 02.02.2016

  • Види юридичної відповідальності. Поняття держави та її функції. Конституційне право як галузь права. Конституційно-правовий статус людини і громадянина. Повноваження Президента України. Поняття та принципи кримінального права, співучасть у злочині.

    шпаргалка [164,9 K], добавлен 10.01.2012

  • Становлення прав людини та основні підходи до розв’язання проблеми прав людини. Принципи конституційно-правового статусу громадянина в українському законодавстві. Втілення ліберальної концепції прав і та свобод людини в Основному Законі України.

    курсовая работа [32,0 K], добавлен 23.07.2009

  • Історія виникнення інституту прав і свобод людини і громадянина. Основні права людини: поняття, ознаки та види. Сучасне закріплення прав і свобод людини і громадянина в Конституції України. Юридичні гарантії забезпечення прав людини і громадянина.

    курсовая работа [40,0 K], добавлен 18.05.2015

  • Концептуальні підходи до визначення поняття прав людини і громадянина. Поняття, ознаки правової допомоги. Принцип демократизму, гуманізму та законності. Адвокатура України як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут.

    контрольная работа [24,7 K], добавлен 22.11.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.