Громадянське суспільство

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА.

1.1. Історичний аспект виникнення громадянського суспільства.

1.2 Етапи розвитку громадянського суспільства

РОЗДІЛ ІІ. СУТНІСТЬ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

2.1.Дефініція та ознаки громадянського суспільства

2.2.Принципи і функції громадянського суспільства.

2.3. Інститути громадянського суспільства та їх характеристика

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ



ВСТУП

Громадянське суспільство займає неабияке місце у вивчені історії та теорії держави і права. Завдяки етапам ми може спостерігати як утворення і піднесення, так і падіння громадянського суспільства в світі.

Актуальність теми дослідження курсової роботи вивчення громадянського суспільства і зумовлена тим, що ми живемо у нелегку, проте надзвичайно насичену історичними і політичними подіями добу, переходу від несвободи, гніту, безправ'я до утвердження прав людини, поваги до гідності особистості, усвідомлення того, що людина сама відповідає за себе, за своє сьогодення та прийдешнє. Нова Україна, яка набула незалежності на зламі століть, проголосила для себе, що людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються за найвищу соціальну цінність.

Метою даної роботи стало вивчення наступних питань - поняття та сутності громадянського , основних тенденцій становлення і розвитку громадянського суспільства, основних тенденцій становлення і розвитку громадянського суспільства в Україні.

Завдання дослідження:

1. Дослідити ознаки, принципи та ознаки громадянського суспільства.

2. Дослідити сучасний стан і тенденції розвитку громадянського суспільства.

3. Дослідити методи та рекомендації для формування громадянського суспільства.

Структура роботи відповідає загальним вимогам та складається зі вступу , трьох розділів, висновків та списку використаних джерел і додатків.



РОЗДІЛ І. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА.

1.1 Історичний аспект виникнення громадянського суспільства

Дослідження поняття «громадянське суспільство» було започатковано в епоху Платона та Аристотеля і призвело в подальшому до появи цілісного вчення про суспільство, державу та людину. Вчені та мислителі епохи Відродження та Нового часу приділили значну увагу дослідженню проблем громадянськості та взаємовідносин людини з владою. Значний внесок у вирішення цих проблем зробили: Т. Гоббс, Дж. Локк, Н. Макіавеллі, Т. Мор, Е. Ротердамський, А. Сен-Сімон.

Аристотель говорив, що перед тим як визначити, що є держава, слід з'ясувати поняття про громадянина, бо держава є не що інше, як сукупність громадян, громадянське суспільство. Виходячи з "Політики" Арістотеля істинне громадянство, а отже складене з громадян співтовариство, існують тільки там, де верховна влада діє в інтересах загального блага, де особи, визнані громадянами (не раби), можуть приймати "рівну участь у всіх вигодах суспільного життя" . Якісна відмінність такої демократії від сучасної полягає в тому, що давньогрецької демократії були чужі уявлення про конституцію і конституційних обмеження, що накладаються на державну владу, а також ідея права, що передує державі і стоїть над державою.

Так як саме поняття «громадянське суспільство» започаткувалося в Стародавній Греції. Грецькі філософи вважали , що філософська рефлексія(унікальна здатність людської свідомості в процесі сприйняття діяльності сприймати й саму себе, внаслідок чого людська свідомість постає як самосвідомість (знання про знання або думка про думку) цілком концентрувалася на полісі. У своїй формі поліс мав досить розвинену систему самоорганізації, в якій важливу роль відігравали інститути, наділені правом на примус. Громадяни поліса знали один одного, і всю його територію можна було оглянути з вершини прилеглого пагорба. У полісі з його орієнтацією на максимальне зближення і злиття громадського та приватного права, сфера політики виступала в значній мірі як основоположна інфраструктура всієї людської життєдіяльності. Спільні інтереси поліса зливалися з приватними інтересами окремих громадян, а в разі їх зіткнення, пріоритет безперечно віддавався першим. Людина, наскільки б значна вона не була, цілком залежить від держави-поліса. Цей аспект особливо чітко проявлявся в трактуванні законів. Для античної думки характерно визнання обов'язковості законів незалежно від того, звідки вони прийшли. Як сказано в "Законах" Платона, релігія і мораль повинні існувати не тому, що існують боги, а тому, що вони встановлені законодавством. Протягом багатьох століть таке ставлення окремого індивіда до волі колективу відігравало роль своєрідної контрольної ідеї, що засвідчує його соціальну зрілість.

У Європі ХV століття поступово затверджувалися і легітимізували (визнавати законним, узаконювати) якісно нові відносини між людиною, суспільством і державою. Новий Час ознаменувався формуванням і вичленовування з цілісного людського соціуму громадянського суспільства і світу політичного в якості самостійних, хоча і взаємопов'язаних підсистем життєдіяльності людей. Шлях західної цивілізації до громадянського суспільства і правової держави був відзначений гострими і тривалими соціальними, політичними і ідеологічними колізіями, включаючи серію широкомасштабних політичних революцій.

Історичні концепції і практичні моделі громадянського суспільства виникли на основі ідей і досвіду, вкорінених в трьох різних традиціях.

Перший корінь йде в глиб європейської-середземноморської традиції з першими зародками громадянського суспільства в італійських містах-державах часів Ренесансу. Ця традиція добре виражена Макіавеллі.

Другий корінь пов'язаний з континентально-європейською традицією, котра формувалася під впливом німецького культурного кола. Появі вільного громадянина багато в чому сприяла гільдія як одна з перших форм об'єднання ремісників, торговців; перша форма асоціацій, захищали їх що зробило їх вплив на процес управління містами.

Третій корінь історичний, найбільш значимий - це ліберальна англо-американська традиція (Джон Локк, що відстоював власність на основі природного права і свободу; Адам Сміт, що підкреслювали модернізацію і саме регуляцію як необхідні компоненти громадянського суспільства; Т. Пейн з концепцією мінімальної держави, який передбачає самостійне громадянське суспільство і дуже обмежену роль держави як необхідного зла; А. Токвіль, аналізує демократію в Америці; Д. С. Мілль окресливши зразок відносин держави і громадянського суспільства, не залежного від нього).

"Про свободу слова" Дж. Мільтона, "Левіафан" Томаса Гоббса, "Два трактати про державне правління" Джона Локка, "Про дух законів" Монтеск'є, "Про суспільний договір" Ж.Ж. Руссо, "Богословсько-політичний трактат" Б. Спінози, "Записки з історії громадянського суспільства" Анрі Фергюсон.

Т. Гоббс вважав, що "початок громадянського суспільства у взаємному страху". Стан людей поза суспільством - війна всіх проти всіх. Збереження світу можливе лише за наявності єдиної волі всіх людей. Створене таким чином об'єднання Гоббс назвав "державою або громадянським суспільством" (societas civilis).

Гоббс вважав державу інститутом, здатним захистити індивіда від цієї загальної війни. Держава, таким чином, несе тепер відповідальність перед своїми підлеглими, але вимагає від них повного підпорядкування влади. Хоча держава, по Гоббсу, може бути могутня, авторитарна і репресивна, все ж її головна функція - захист конституційних прав громадян. Так що збіг громадянського суспільства і держави виглядає у Гоббса вже "не як поглинання громадянського суспільства державою, а як їх певна взаємодія, при якому громадянське суспільство виступає одночасно і як передумова виникнення даного типу держави, і як його принципова якість". При цьому структура громадянського суспільства виглядає у нього багаторівневою:

1) верховна влада,

2) групи та об'єднання громадян;

3) окремі громадяни як представники тих чи інших груп та об'єднань.

Джон Локк (1632-1704) фундаментально розробив ідеї народного верховенства, договірного походження держави і влади і невідчужуваних прав особистості.

Якщо Гоббс протиставляв одне одному, то Локк вважав, що громадянське суспільство виростає з природного стану, будучи його логічним і органічним наслідком. По-різному вони розуміли і характер суспільного договору. У Гоббса гарантом дотримання громадського договору стає держава, тоді як у Локка - народ в особі своїх законодавців. Локк називає власністю все, що є у людини, - не тільки майно, а й життя, здоров'я, честь і гідність, а також всі узаконені права. У разі ж, якщо уряд порушує цей принцип і діє всупереч йому, піддані держави мають право підняти повстання, розірвати договір з існуючим урядом і встановити нову владу.

Як говорив сам Локк: «Абсолютна монархія ... несумісна з цивільним суспільством, і, отже, не може бути взагалі формою громадянського правління.»

Основоположне значення мав сформульований Шарлем Монтеск'є принцип поділу влади на три головні гілки: законодавчу, виконавчу і судову. За його думки, у разі з'єднання виконавчої та законодавчої гілок неминуче придушення свободи, панування сваволі і тиранії. Саме Монтеск'є належить пріоритет у розробці ідей судової влади як самостійної, рівновеликої іншим двом гілкам влади. У його конструкції судова влада виступає головним гарантом дотримання конституції і законності двома іншими гілками влади, арбітром при виникненні непорозумінь і суперечок між ними.

Послідовником Монтеск'є був англієць Анрі Фергюсон, який в 1767 році видав свої "Записки з історії громадянського суспільства". Спочатку шотландський священик Анрі Фергюсон зайнявся історією філософії, взявши на себе завдання збудження інтересу до питання про громадянське суспільство, яке, як він писав, хоча розуміється, але не досліджується.".

Дослідження громадянського суспільства Іммануїлом Кантом важливо перш за все тим, що він представив етику як всесвітньо-людську цінність, де, "громадянин, свідомий, що його власна поведінка у відношенні до суспільства має являти собою свого роду критерій загального морального закону і поведінки". І друге, на відміну від своїх попередників Кант, не заперечуючи в особистості громадського початку, постулює той факт, що суспільне в людині не може і не повинно вбивати або обмежувати його природний індивідуалізм, його особистий інтерес. Бо саме конкуренцією особистих інтересів рухається і прогрес суспільства, і саморозвиток особистості. Притому неодмінною умовою виступає те, що суспільство, яке складається із власників, буде прибувати у впевненості в його державно-правового захисту.

Розвиток громадянського суспільства вже припускає наявність держави як його заснування. Згідно з Гегелем, громадянське суспільство включає три моменти:

1) систему потреб (як одного індивіда, так і всіх громадян), задоволення яких відбувається за допомогою і в процесі праці;

2) правосуддя, що гарантує свободу і захист власності;

3) поліцію, що стежить за тим , щоб благо окремої особистості розглядалося і здійснювалося як право, і корпорації - об'єднання з того чи іншого інтересу, справі або вмінню, що дарують всім, що входять до неї, привілеї і честь, представляючи моральний корінь держави, де особливе вкорінене в загальному.

Маркс підкреслював, що соціальні структури громадянського суспільства не є самостійними утвореннями які породжують буржуазне суспільство, а скоріше являють собою форми, у яких виникло громадянське суспільство. А останнє, в свою чергу має перехідний характер, оскільки породжує пролетаріат. Відповідно до Маркса, громадянське суспільство ставиться до матеріальної сфері, в той час як держава становить надбудову. Маркс не приділив належної уваги таким елементам громадянського суспільства, як домогосподарства, добровільні асоціації, засоби масової інформації, школи, університети і т.д. Він ігнорував також професійні організації інженерів, лікарів, юристів, архітекторів і т.д. Формування різних варіантів концепції громадянського суспільства нерозривно пов'язане з формуванням ідеї індивідуальної свободи, саме цінності окремої особистості. Це вірно і стосовно до марксистської концепції. Але разом з тим у марксизмі була закладена можливість повного розчинення індивідуально-особистісного начала в колективному, чи то в громадянському суспільстві або державі. у статті "До єврейського питання" К. Маркс нарікав на те, що ні одна з так званих прав людини (рівність, свобода, безпека, власність) не виходить за межі егоїстичного людини, людини як члена громадянського суспільства, тобто індивіда, замкнулася в собі, в свій приватний інтерес і приватний свавілля і відокремилися від суспільного цілого.

1.2 Етапи розвитку громадянського суспільства

Розвиток та становлення громадянського суспільства в Середньовічній Європі можна поділити на етапи:

І етап формування громадянського суспільства

“Громадянське суспільство І” (як соціальний феномен, і як теоретична концепція) охоплює період від кінця XVII до 1-ої половини XIX століття. Його основні положення були сформульовані такими видатними мислителями як Дж.Лок, А. Ферґюссон, Ш.Л. Монтеск'є, І.Кант, Ф.Г.Геґель, А.деТоквіль, яке формувалося від XVII аж до 1-ої пол. XIX ст., на практиці було молодим буржуазним суспільством, яке утверджувало ліберальні свободи, підкорялося законові, формувало громадську думку щодо проблем, які були визнані загально значущими. Людей у ньому єднали спільні інтереси. Захищати ці інтереси люди намагалися через створювані ними спілки та об'єднання, які функціонували автономно, під охороною закону. Ринок надавав цьому суспільству механізмів самореґуляції, звільняючи неполітичну сферу від потреби в державній реґламентації. Разом з тим, ринок приніс і антигромадянські тенденції: надмірний індивідуалізм, різке соціальне розшарування, втрату ними почуття суспільності.

ІІ етап формування громадянського суспільства

ІІ період громадянського суспільства триває від середини ХІХ до 2-ої пол. ХХ ст. Як елемент суспільної системи ,щодо державних структур, сфера публічного життя - громадянське суспільство ,значною мірою зберігається. Але в багатьох країнах, де раніше була розроблена теорія громадянського суспільства, його якісні параметри тепер змінюються.

Суспільство, за висловом Дж. Кіна, “дичавіє”. На практиці це проявляється в загостренні класових суперечностей, у пануванні насильницьких методів розв'язання конфліктів, загалом - у “нецивілізованому” поводженні та незбалансованому впливі тих, кого ми нині назвали б “олігархами”. Стають популярними соціалістичні концепції суспільного розвитку, серед них одна з найрадикальніших - марксизм. К. Маркс і Ф. Енґельс та їхні послідовники оголошують громадянські зв'язки і громадянське суспільство формою класових відносин, породжену капіталістичним способом виробництва і приречену загинути разом із ним. А в 1-ій пол. ХХ ст. в низці країн громадянське суспільство взагалі на певний час сходить зі сцени внаслідок гіпертрофії державних функцій “леґітимного насильства” (фашизм і сталінізм). Не дивно, що концепція громадянського суспільства стає непопулярною.

Щоправда, саме на період громадянського суспільства ІІ припадає найвище піднесення громадського життя в Центрально-Східній Европі і, зокрема, в тій частині України, яка належала до Австрійської імперії. Остання саме тоді встала на шлях конституційного розвитку та надала рівні права народам, які входили до її складу. В умовах дотримання владою Австро-Угорської монархії принципів правової держави наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. відбувся злет громадянської свідомості та організованого громадського життя українців Галичини. Він сприяв відродженню їхнього економічного та політичного життя, зростанню національної гідности й спростував упереджені твердження щодо нездатності українців до державного життя, єднання і громадянської поведінки.

Надзвичайний успіх раніше забутої концепції громадянського суспільства в післявоєнний період, а особливо у 80-90-ті роки ХХ ст. пояснювався тим, що за її допомогою спершу було розроблено нову “стратегію трансформування диктаторських режимів”, а відтак вона стала інструментом пояснення, чому і як відбулося падіння комуністичних режимів у Центральній та Східній Европі та від чого тут залежатимуть успіхи в утвердженні демократичних інститутів. Проте вплив концепції не обмежується країнами, що здійснюють перехід від авторитарних і тоталітарних режимів до демократії.

Отже, громадянське суспільство - це стара, але дуже актуальна теоретична концепція, котра усе ще “володіє значним аналітичним, нормативним і політичним потенціалом” . Причому тепер, як вважає Дж. Александр, вона прийшла в науку надовго. З крахом комунізму і кризою соціалістичних ідеологій центр ваги в дослідженні соціальних проблем перенесено з соціалізму на демократію. А в “арсеналі” демократичної теорії найбільш підходящою для аналізу соціальних проблем є саме концепція громадянського суспільства.



РОЗДІЛ ІІ. СУТНІСТЬ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

2.1 Дефініція та ознаки громадянського суспільства

Характеризуючи громадянське суспільство і правову державу, ми зупинимось на їх співвідношенні, окреслимо і розкриємо їх принципи і ознаки, сформулюємо їх визначення. Обидва ці феномени існують відносно незалежно. Держава не може ототожнюватися з суспільством. В іншому випадку і суспільство, і державу необхідно було б характеризувати як режим тоталітаризму, що означає ліквідацію будь-якої різниці між державою і суспільством, поглинання першою другого. Проте між ними має бути певна дистанція, яка і забезпечує демократію, відповідний рівень свободи суб'єктів громадянського суспільства.

Громадянське суспільство - це суспільство, в якому спосіб життєдіяльності індивідів, потреби та інтереси задовольняються не державними та політичними методами, а сукупністю природних форм їх життєдіяльності.

Ознаками громадянського суспільства є:

1) приватна власність, вільна праця, підприємництво;

2) існування вільних політичних партій, громадських організацій, трудових колективів та інших об'єднань громадян на добровільній основі;

3) різноманітність виховання, освіти, науки, культури;

4) наявність незалежної системи засобів масової інформації;

5) вільний розвиток сім'ї як первинної основи співжиття людей;

6) переважне регулювання поведінки людини з допомогою етичних норм і здійснення людиною своїх потреб та інтересів у решті сфер приватного та суспільного життя на засадах свободи, незалежності й недоторканності.

У громадянському суспільстві повинна існувати правова держава, себто така, у якій лише юридичними засобами забезпечуються верховенство права, реальне здійснення, гарантування, охорона, захист і поновлення порушених прав людини і громадянина, взаємна відповідальність держави й особи, контроль і нагляд за створенням і застосуванням юридичних законів.

Деякі вчені юристи визначають наступні ознаки громадянського суспільства:

Економічні ознаки:

1) економічною основою громадянського суспільства є плюралізм рівноправність і недоторканність усіх форм власності, серед яких приватна власність у її різних формах посідає домінуюче місце як основа ініціативної, творчої підприємницької та іншої господарської діяльності, їх рівний захист з боку держави;

2) економічна свобода громадян та їхніх об'єднань, інших суб'єктів економічної діяльності;

3) свобода й добровільність праці, вільний вибір трудової діяльності на основі ринку праці, ліквідація «зрівнялівки», створення умов для зайнятості працездатного населення;

4) більшість людей -- власники, реальне і практичне визнання того факту, що тільки власник може бути дійсно вільною й незалежною щодо держави особою;

5) ринкова економіка, соціальне орієнтована державою.

Соціальні ознаки:

1) громадянське суспільство -- це людське суспільство;

2) громадянське суспільство -- це добровільна асоціація (союз)активних, вільних, рівноправних індивідів та добровільно сформованих об'єднань, які перебувають у відносинах конкуренції та солідарності;

3) існування в абсолютній більшості середнього прошарку, здатного бути повноцінним виробником та споживачем і становити соціальну базу громадянського суспільства. Відсутність поляризації населення на багатих і надто бідних;

4) існування й функціонування розвинутої соціальної структури -- соціальних інститутів, вільних від державного контролю, яка гарантує задоволення різних інтересів різних груп і верств населення, через які відбувається інтеграція особи й держави.

Політичні ознаки:

1) суверенне, відкрите плюралістичне саморегульоване суспільство політичне активних громадян;

2) політична свобода, розвиток демократії у всіх сферах суспільного життя. Рівноправність і захищеність діяльності будь-яких громадських об'єднань та політичних партій. Має діяти лише один принцип: політична влада досягається тільки через вільні демократичні вибори;

3) активна участь у суспільному житті недержавних самоврядних людських цінностей (сім'я, кооперація, корпорації, громадські організації, професійні, творчі, спортивні, етичні, конфесійні та інші об'єднання); наявність суспільних рухів та організацій різних видів, що намагаються покращити своє існування й досягти своїх корпоративних цілей;

4) забезпечення в політичній сфері усім своїм громадянам вільної участі в державних і громадянських справах без будь-яких обмежень;

5) громадянське суспільство -- це соціальне організована структура, що складається за межами політичних структур, але охоплює і їх, бо вони також є частиною цього суспільства й утворені громадянами;

6) громадянське суспільство має певний пріоритет перед державою, однак зацікавлене в добробуті держави і сприяє її розвитку;

7) громадянське суспільство здійснює вплив на утворення й функціонування державних органів, а огляду на власні інтереси;

8) громадянське суспільство має право вимагати від держави захисту життя, здоров'я, безпеки громадян, не допускаючи її втручання у їхні приватні інтереси.

До основних ознак правової держави слід віднести такі:

1) вона сприймається як об'єднаність, солідарність і корелятивність усіх людей;

2) у ній панує право як загальна міра свободи, рівності й справедливості в суспільстві, що й визначає зміст чинних законів, інших нормативних та індивідуальних правових актів;

3) вичерпне врегулювання правового статусу людини і громадянина та забезпечення його ефективної реалізації;

4) розвинена система чинного законодавства;

5) взаємна відповідальність особи і держави, її органів і посадових (службових) осіб;

6) провідна роль суду у вирішенні спірних питань і конфліктних ситуацій;

7) ефективна діяльність інших правоохоронних органів у забезпеченні законності й правопорядку;

8) високий рівень правосвідомості та правової культури громадян, професіоналізму працівників правоохоронних органів тощо.

Загальновизнаною класифікацією прав людини є їхній розподіл саме за сферою суспільних відносин:

фізичні (інакше кажучи, вітальні, тобто життєві) -- можливості людини, необхідні для її фізичного існування, для задоволення її біологічних, матеріальних потреб (зокрема, права на життя, фізичну недоторканність, вибір місця проживання, безпечне природне середовище; житло, належний рівень матеріального забезпечення, власність на предмети споживання, медичне обслуговування та на інші види соціального забезпечення);

особистісні -- можливості збереження, розвитку й захисту морально-психологічної індивідуальності людини, її світогляду та духовності (зокрема, права на ім'я, честь і гідність, свободу сумління, переконань та їхнього прояву й поширення);

культурні (гуманітарні) -- можливості збереження й розвитку національної самобутності, доступу до духовних здобутків людства, їхнє засвоєння, використання й участі в подальшому розвитку (зокрема, права на освіту та виховання, користування надбаннями культури і мистецтва, наукову, технічну та художню творчість, авторство);

економічні -- можливості людини реалізувати свої здібності і здобувати засоби до існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ (зокрема, права на власність щодо засобів виробництва, здобуття професії, вибір та здійснення трудової або іншої діяльності, сприятливі умови і справедливу оплату праці, відпочинок та дозвілля);

політичні -- можливості людини брати участь у державному і громадському житті, впливати на діяльність різних державних органів, а також громадських об'єднань політичного спрямування (зокрема, права на громадянство та правосуб'єктність, участь у формуванні представницьких органів державної влади та місцевого самоврядування, участь у державному управлінні суспільством, створення й участь у діяльності громадських об'єднань, державний захист від порушень прав і свобод людини)

2.2 Принципи і функції громадянського суспільства

Принципи громадянського суспільства:

1) головною його цінністю є громадянин, людина, її права й інтереси. Пріоритет людини над усім. Весь державно-правовий і суспільний механізми мають бути спрямовані на захищеність людини;

2) різноманітність, рівноправність і недоторканність усіх форм власності (зокрема, приватної), їх, так би мовити, священність, рівний захист з боку держави;

3) економічна свобода громадян, їхніх об'єднань та інших суб'єктів економічної діяльності. Свобода підприємництва й господарська самостійність на основі ринкових відносин, невтручання держави та політичних партій у суто господарську діяльність. Створення умов для розвитку товарно-грошових відносин;

4) свобода й добровільність праці, вільний вибір трудової діяльності на основі ринку праці, ліквідація «зрівнялівки», створення умов для зайнятості працездатного населення;

5) надійна й ефективна система соціального захисту населення, особливо дітей-сиріт, багатодітних сімей і взагалі сім'ї, інвалідів, людей старшого покоління на основі індексації прожиткового рівня, заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат і допомоги;

6) ідеологічна та політична свобода, розвиток демократії у всіх сферах суспільного життя. Рівноправність і захищеність діяльності будь-яких громадських об'єднань і політичних партій. Має діяти лише один принцип -- політична влада досягається тільки через вільні демократичні вибори.

Найголовніші функції громадянського суспільства:

По-перше, громадянське суспільство є засобом самовиразу індивідів, їхньої самоорганізації та самостійної реалізації ними власних інтересів. Значну частину суспільно важливих питань громадські спілки та об'єднання розв'язують самотужки або на рівні місцевого самоврядування. Тим самим вони полегшують виконання державою її функцій, бо зменшують “тягар проблем”, які їй доводиться розв'язувати.

По-друге, інститути громадянського суспільства виступають гарантом непорушности особистих прав громадян, дають їм впевненість у власних силах, служать опорою у їхньому можливому протистоянні з державою, формують “соціальний капітал” - ті невід'ємні риси особистости, завдяки яким вона стає здатною до кооперації та ефективних солідарних дій.

По-третє, інститути громадянського суспільства систематизують, впорядковують, надають реґульованости протестам і вимогам людей, які в іншому випадку могли б мати руйнівний характер, і в такий спосіб створюють сприятливі умови для функціонування демократичної влади.

По-четверте, ці інститути виконують функцію захисту інтересів певної групи в її протиборстві з іншими групами інтересів. Завдяки їм кожна група отримує шанс “бути почутою на горі” владної піраміди.

Функціональна характеристика вказує на роль громадянського суспільства у суспільній системі, на те, чому його розглядають як опору демократії і як вияв свободи.

2.3 Інститути громадянського суспільства та їх характеристика

Під громадянським суспільством частіше за всього розуміють або просто людське суспільство, або ті форми соціальності, які чинять вплив на політику, або опозиційні державі суспільні групи. У будь-якому разі, основне значення громадянського суспільства полягає в тому, шо воно знімає напруження між державою, локальними соціальними групами і індивідами, яке неминуче виникає у міру розширення суспільного простору і поглиблення соціальної диференціації.

Інститутами громадянського суспільства є:

1)добровільні суспільні організації і суспільні рухи, а також партії на перших етапах свого існування, поки вони не задіяні в механізмах здійснення влади;

2)незалежні засоби масової інформації;

3)громадська думка як соціальний інститут;

4)вибори і референдуми, якщо вони допомагають формувати і виявляти громадську думку і захищати групові інтереси;

5)залежні від громадян елементи судової і правоохоронної системи (суд присяжних, народні загони міліції і т.д.).

За роз'ясненням Міністерства Юстицій України від 24.01.2011 « Відповідно до нормативно-правових актів України до інститутів громадянського суспільства іднесено: громадські організації, професійні та творчі спілки, організації роботодавців, благодійні і релігійні організації, органи самоорганізації населення, недержавні засоби масової інформації та інші непідприємницькі товариства і установи, легалізовані відповідно до законодавства.

Таким чином, інститути громадянського суспільства (надалі також ІГС) були унормовані як система суб'єктів, наділених правами і обов'язками щодо відстоювання своїх легітимних інтересів у процесі подальшої розбудови громадянського суспільства в Україні та участі в управлінні державними справами, зокрема, у формуванні та реалізації державної правової політики.

На сьогодні в Україні діє відповідна нормативно-правова база, яка визначає правові засади створення, права та гарантії діяльності ІГС. Це Закон України "Про молодіжні та дитячі громадські організації" ( 281-14 ) (1997р.), "Про професійних творчих працівників та творчі спілки" ( 554/97ВР) (1998 р.), "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" ( 1045-14 ) (1999 р.), "Про асоціації органів місцевого самоврядування" ( 1275-17 )(2009 р.) та інші акти законодавства.

В Україні громадянами створена велика кількість інститутів громадянського суспільства (громадські організації, благодійні організації, профспілки і організації роботодавців, друковані засоби масової інформації тощо). Через фіксацію зростання чи зменшення кількості утворених і легалізованих об'єднань громадян, інших громадських формувань можна оцінити стан формування громадянського суспільства в Україні.

Органами юстиції в Україні легалізовано(зареєстровано) близько 50 тисяч громадських формувань. Із загальної кількості легалізованих/зареєстрованих 66% становлять місцеві, всеукраїнські та міжнародні громадські організації, 3% політичні партії, 31% місцеві, всеукраїнські та міжнародні благодійні організації.

Очевидно, що найвагоміша питома частка загалу легалізованих( зареєстрованих) громадських формувань належить громадським організаціям. Із року в рік збільшується їх кількість.

Об'єднання громадян створюються для задоволення та захисту законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів їх членів.

З розширенням демократії і зростанням рівня політичної культури посилюється тенденція до урізноманітнення громадських об'єднань у соціально-політичному житті, їх впливовості в конкретно-історичних ситуаціях. Найбільш поширеними різновидами громадських організацій у сучасній Україні є: фізкультурно-спортивні (18%), професійного спрямування (15%), молодіжні (11%), ветеранів та інвалідів (9%), культурно-просвітницькі (7%), організації, створені на етнічній основі (5%), та правозахисні організації (5%).(ДОДАТОК А)

Громадські формування мають різну мету, завдання, рівень повноважень, територію діяльності, проте їх соціально-політичне призначення полягає насамперед у тому, що вони допомагають людям у розв'язанні проблем повсякденного життя, відкривають широкі можливості для виявлення суспільно-політичної ініціативи, здійснення функцій самоврядування.

Громадські об'єднання можна класифікувати за кількома типами:

1. За необхідністю формалізації створення:

а) підлягають легалізації (офіційному визнанню) державою:

- громадські організації;

- профспілки;

- організації роботодавців;

- органи самоорганізації населення;

б) не підлягають легалізації:

- батьківські комітети;

- органи учнівського самоврядування;

- колективи фізкультури на підприємствах.

2. За метою і функціями:

а) мають загальну мету і завдання, створюються без будь-яких спеціальних особливостей відповідно до Закону України "Про об'єднання громадян"

( 2460-12 );

б) мають спеціальну мету (прямо передбачену Законами):

- громадські організації інвалідів, "чорнобильців", ветеранів війни;

- Національний Олімпійський комітет України;

- Українське товариство охорони пам'яток історії та культури;

- саморегулівні громадські організації;

- організації професійного спрямування;

- організації професійного самоврядування.

3. За характером повноважень:

а) мають визначені Законами спеціальні повноваження:

- громадські організації споживачів;

- громадські організації з охорони громадського порядку і державного кордону;

- Українське товариство охорони пам'яток історії та культури

б) мають загальну мету і завдання, створені без будь-яких спеціальних особливостей відповідно до Закону України "Про об'єднання громадян" ( 2460-12)

4. За територією діяльності:

а) всеукраїнські громадські організації;

б) міжнародні громадські організації;

в) місцеві громадські організації.

Кожне із громадських об'єднань охоплює своєю діяльністю певні сектори суспільного життя, які, на відміну від політичних партій чи профспілок, не обмежуються політичною діяльністю чи захистом соціально-економічних прав працюючих. Їх діяльність також поширюється і на гуманітарну, інформаційну, екологічну, безпекову та інші сфери суспільного та державного життя України.

Прикладами такої діяльності може слугувати, зокрема: активна взаємодія та співпраця з громадськими організаціями, в т.ч. і міжнародними, з питань гендерної політики, сприяння розвитку проектів гуманітарної допомоги в Україні, з питань вирішення проблеми ВІЛ/СНІДу, маркетингу ринку нерухомості; культурно-просвітницька діяльність, проведення заходів,

спрямованих на відродження та розвиток національних, історичних, духовних традицій; діяльність, спрямована на розвиток освіти, науки і техніки; діяльність у галузі охорони здоров'я та пропаганди здорового способу життя, у галузі екології.

Діяльність цих та інших активно діючих громадських організацій відіграє помітну роль у процесах, що відбуваються в суспільстві.

Таким чином, розглядаючи громадянське суспільство як органічну систему, громадські організації можна визначити первинними і універсальними елементами, своєрідними "клітинами" цієї системи.

громадянський суспільство група україна



РОЗДІЛ ІІІ. проблеми та перспективи розвитку громадянського суспільства в україні

Характеризуючи становище громадянського суспільства в сучасній Україні варто зазначити, що для нашого суспільства є характерним маргіналізація громадського життя. Доказом цього є значний розрив між задекларованою та дійсною участю громадян у громадській діяльністю. Так, за декілька останніх років значна частина громадян взяла участь у страйках, демонстраціях. Численні опитування свідчать, що в останні роки, пов'язані з виборчими подіями, кількість громадян, що беруть участь у таких заходах, зросла до 30%. При чому, участь людей у зазначених громадських акціях пов'язана насамперед через соціальні проблеми (невиплата заробньої плати, пенсій тощо). Крім того, після Помаранчевої революції 2004 року багато українських громадян зневірилися у політиках, а тому якщо і беруть участь у акціях на підтримку того чи іншого політичного діяча, то лише за суму певної винагороди. Дослідження показують, що членство у організаціях громадянського суспільства знаходиться на рівні 12%-15%, де найбільший відсоток участі належить профспілкам (19,6%), політичним угрупуванням (8,9%) та спортивним та молодіжним асоціаціям. Членство в недержавних організаціях знаходиться на рівні 6.2%. Таким чином, ми бачимо низьку активність громадян у громадському житті, що негативно впливає на становлення демократичного суспільства.

За указом Президента України від 26.02.2016 року 68/2016 «Національна стратегія. Сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні»

Затвердження Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016 - 2020 роки (далі - Стратегія) зумовлено необхідністю створення державою сприятливих умов для розвитку громадянського суспільства, різноманітних форм демократії участі, налагодження ефективної взаємодії громадськості з органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Активне, впливове і розвинене громадянське суспільство є важливим елементом будь-якої демократичної держави та відіграє одну з ключових ролей у впровадженні нагальних суспільних змін і належного врядування, в управлінні державними справами і вирішенні питань місцевого значення, розробці і реалізації ефективної державної політики у різних сферах, утвердженні відповідальної перед людиною правової держави, розв'язанні політичних, соціально-економічних та гуманітарних проблем.

Революція Гідності відкрила новий етап в історії розвитку громадянського суспільства, продемонструвала вплив громадськості на суспільно-політичні перетворення, стала поштовхом для оновлення та переформатування влади.

У зв'язку із Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, постали нові виклики у відносинах держави та громадськості, зумовлені необхідністю запровадження європейських правил та підходів до таких відносин на основі принципів, закріплених у цій Угоді. Крім того, надзвичайно важливим є розвиток співпраці між організаціями громадянського суспільства України та держав - членів Європейського Союзу.

Розроблення нової Стратегії обумовлено змінами основних тенденцій розвитку громадянського суспільства, зростанням його ролі в різноманітних сферах - від просування реформ на державному і місцевому рівнях, європейської інтеграції та розвитку електронного урядування до надання волонтерської допомоги Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, правоохоронним органам, органам державної влади під час дії особливого періоду, проведення антитерористичної операції, надання допомоги внутрішньо переміщеним особам. Стратегія спирається на базові цінності відносин між демократичною державою і громадянським суспільством, зумовлена становленням такого суспільства як основи народовладдя та прагненням створити належні умови для ефективної взаємодії держави, громадянського суспільства та бізнесу задля модернізації України, підвищення добробуту і створення рівних можливостей для всіх.

Як показує досвід демократичних держав, розвиток громадянського суспільства за системної державної підтримки дає змогу залучати додаткові людські, організаційні, фінансові та технічні ресурси для надання соціальних та інших суспільно значущих послуг, сприяння процесу децентралізації державного управління і підвищенню його якості, а також скоротити державні видатки і запобігти корупційним ризикам.

Основні проблеми розвитку громадянського суспільства в Україні

Взаємодія органів державної влади, органів місцевого самоврядування з громадськістю залишається малоефективною через недостатню прозорість діяльності цих органів та забюрократизовані процедури такої взаємодії, низький рівень взаємної довіри.

Негативний вплив на розвиток громадянського суспільства та забезпечення прав і свобод людини і громадянина справляють тимчасова окупація Російською Федерацією Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та військова агресія Російської Федерації в окремих районах Донецької і Луганської областей, існуючі у зв'язку з цим перешкоди в утворенні і діяльності організацій громадянського суспільства на відповідних територіях.

Недосконалість чинного законодавства створює штучні бар'єри для реалізації громадських ініціатив, утворення та діяльності окремих видів організацій громадянського суспільства, розгляду та врахування громадських пропозицій органами державної влади, органами місцевого самоврядування.

Рівень гармонізації законодавства України із законодавством Європейського Союзу та врахування кращого міжнародного досвіду у сфері розвитку громадянського суспільства є недостатнім.

Такий стан справ призвів до того, що:

-відсутній ефективний громадський контроль за діяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування;

-недостатньою є практика залучення громадськості до формування та реалізації державної політики і вирішення питань місцевого значення;

-благодійники не мають ефективних стимулів з боку держави, зокрема податкових, обтяжені бюрократичними процедурами, відсутній дієвий механізм захисту від шахрайства та інших зловживань у сфері благодійництва;

-більшість організацій громадянського суспільства не має доступу до державної фінансової підтримки через її обмежений обсяг, незастосування прозорих конкурсних процедур та надання необгрунтованих переваг окремим видам організацій громадянського суспільства; реалізацію програм (проектів, заходів), розроблених організаціями громадянського суспільства, для виконання (реалізації) яких надається фінансова підтримка держави, ускладнюють надмірно короткі строки, протягом яких вона надається, та необгрунтовані обмеження на види витрат, які можуть бути профінансовані за рахунок бюджетних коштів;

-потенціал організацій громадянського суспільства не повною мірою використовується органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування для надання соціальних та інших суспільно значущих послуг; спостерігається тенденція надання переваги у цій сфері державним і комунальним підприємствам та установам, що не сприяє підвищенню якості послуг та призводить до надмірного зростання бюджетних видатків;

-недостатніми є стимули щодо здійснення організаціями громадянського суспільства підприємницької діяльності, спрямованої на вирішення соціальних проблем (соціальне підприємництво), долучення таких організацій до надання -соціальних послуг зі сприяння у працевлаштуванні та професійної підготовки соціально вразливих верств населення;

-відсутня єдина державна інформаційно-просвітницька політика у сфері

Мета і принципи Стратегії

Метою Стратегії є створення сприятливих умов для розвитку громадянського суспільства, налагодження ефективної взаємодії громадськості з органами державної влади, органами місцевого самоврядування на засадах партнерства, забезпечення додаткових можливостей для реалізації та захисту прав і свобод людини і громадянина, задоволення суспільних інтересів з використанням різноманітних форм демократії участі, громадської ініціативи та самоорганізації.

Стратегія базується на принципах:

-пріоритету прав і свобод людини і громадянина;

-верховенства права;

-прозорості, відкритості та взаємовідповідальності органів державної влади, органів місцевого самоврядування та організацій громадянського суспільства;

-політичної неупередженості і недискримінації стосовно усіх видів організацій громадянського суспільства;

-забезпечення конструктивної взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та організацій громадянського суспільства;

-сприяння залученню громадськості до процесів формування та реалізації державної, регіональної політики, вирішення питань місцевого значення.

Стратегічні напрями та завдання

Реалізацію Стратегії передбачається здійснювати за такими стратегічними напрямами:

-створення сприятливих умов для формування та інституційного розвитку організацій громадянського суспільства;

-забезпечення ефективних процедур участі громадськості під час формування та реалізації державної, регіональної політики, вирішення питань місцевого значення;

-стимулювання участі організацій громадянського суспільства в соціально-економічному розвитку України;

-створення сприятливих умов для міжсекторальної співпраці.

Створення сприятливих умов для формування та інституційного розвитку організацій громадянського суспільства

У рамках зазначеного стратегічного напряму передбачається реалізувати такі завдання:

-скорочення строків і спрощення реєстраційних процедур для організацій громадянського суспільства, зокрема процедур подання документів в електронній формі або за принципом "єдиного вікна"; удосконалення порядку віднесення організацій громадянського суспільства до неприбуткових організацій;

-удосконалення правового статусу, порядку створення, організації діяльності і припинення органів самоорганізації населення, розширення їх повноважень щодо участі у вирішенні питань місцевого значення;

-урегулювання на законодавчому рівні питання обов'язкового планування у Державному бюджеті України і місцевих бюджетах видатків на надання на конкурсних засадах фінансової підтримки для виконання програм (реалізації проектів, заходів), розроблених організаціями громадянського суспільства;

-запровадження єдиного конкурсного порядку відбору органами виконавчої влади програм (проектів, заходів), розроблених організаціями громадянського суспільства, для виконання (реалізації) яких надається фінансова підтримка держави, та забезпечення на законодавчому рівні рівного доступу зазначених організацій, зокрема благодійних організацій, до участі у такому відборі;

-вироблення за участю громадськості пріоритетів та єдиних критеріїв щодо надання фінансової підтримки за рахунок бюджетних коштів для виконання програм (реалізації проектів, заходів), розроблених організаціями громадянського суспільства та спрямованих на реалізацію завдань державної, регіональної політики, визначення середньо- і довгострокових індикаторів обсягів надання такої фінансової підтримки;

-запровадження ефективних механізмів надання фінансової підтримки громадським ініціативам, спрямованим на реалізацію цієї Стратегії;

-створення з урахуванням кращих практик Європейського Союзу сприятливого податкового середовища для юридичних та фізичних осіб, які надають благодійну допомогу, та фізичних осіб, які отримують благодійну допомогу;

-запровадження однакового підходу щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб при отриманні безкоштовних соціальних послуг від бюджетних установ та від організацій громадянського суспільства;

-впровадження допоміжних (сателітних) рахунків для статистичного обліку організацій громадянського суспільства та обліку їх діяльності відповідно до міжнародних стандартів;

-активізація комплексних заходів, спрямованих на підвищення громадянської освіти населення щодо можливості захисту своїх прав та вираження інтересів через різні форми демократії участі.



ВИСНОВОК

В результаті проведення дослідження даної теми ми дізнались, що громадянське суспільство - це суспільство, в якому спосіб життєдіяльності індивідів, потреби та інтереси задовольняються не державними та політичними методами, а сукупністю природних форм їх життєдіяльності.

Ми розкрили ознаки, також визначили класифікацію та характеристику громадянського суспільства. Також у даній курсовій роботі були висвітлені такі питання як сучасний стан і тенденції розвитку громадянського суспільства. Також розглянули та дали рекомендації стосовно покращення розвитку громадянського суспільства і одним із головних пунктів рекомендацій, покращення розвитку громадянського суспільства, є реформи на державному та місцевому рівнях також розвитку електронного урядування для надання волонтерської допомоги Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, правоохоронним органам, органам державної влади під час дії особливого періоду, проведення антитерористичної операції, надання допомоги внутрішньо переміщеним особам. На мою думку всі проставлені завдання даної курсової роботи були розкриті та обговорені.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

А. Нормативно-правові джерела:

1. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №68/2016 «Про сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні»;

2. МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ Р О З' Я С Н Е Н Н Я від 24.01.2011 «Характеристика громадських формувань як інститутів громадянського суспільства»

Б. Літературні джерела:

1. Анікін В. «Державна етнополітика та формування громадянського суспільства» 2004р

2. Бойчук М. А. «Влада і громадянське суспільство: механізми взаємодії», 2007р.

3. Воронов І. О. Виклик «Левіафану»: еволюція і перспективи громадянського суспільства. 2007 р.

4. Дашо Т. Ю. «Загальна характеристика поняття «громадянське суспільство» 2006р.

5. Демчук Н ., Л. Кудіна. «Громадянське суспільство в Україні» , 2004р.

6. Калініченко М. «Влада громадянського суспільства, 2006р.

7. Кириченко С. О. «Громадянське суспільство і правова держава: поняття та зміст», 1999р.

8. Литвин В. «Громадянське суспільство: міфи і реальність» 2002р.

9. Юрій М.Ф. «Політологія» Київ 2006р.

10. http://eu.prostir.ua/library/247777.html

11. http://lib.mdpu.org.ua/e-book/politologiya/eBook/modul_1/tema9.htm



ДОДАТКИ

Додатки А

Громадянські організації станом на 2016 рік

Фізкультурно-спортивні - 18%

Професійного спрямування - 15%

Молодіжні - 11%

Ветеранів та інвалідів - 9%

Культурно-просвітницькі - 7%

Організації створенні на етнічній основі - 5%

Правозахисні організації - 5%



Додаток Б

Громадські формування які легалізовані станом на 2016 рік

66% - місцеві , всеукраїнські та міжнародні громадські організації.

3% - політичні партії.

31% - місцеві , всеукраїнські , міжнародні громадські благодійні організації.

Размещено на Allbest.ru

...