Тлумачення норм права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Східноєвропейський університет економіки і менеджменту

Юридичний інститут

Курсова робота

по предмету: Теорія держави і права

на тему: Тлумачення норм права

Виконав:

Лисенко О.М.

Черкаси-2015

Зміст

Вступ

1. Сутнісні характеристики тлумачення норм права

1.1 Тлумачення - роз'яснення правових норм

2. Види тлумачення норм права : поняття і мета

2.1 Тлумачення за суб'єктами

2.2 Тлумачення за обсягом, способами, аналогією

3. Акти тлумачення норм права

Висовки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми дослідження.

Кожен з нас є суб'єктом права, тому ми зацікавлені в формуванні правової держави, основоположними принципами якої є пріоритетність прав і свобод людини (ст. 3 Конституції України), поділ влади (ст. 6 Конституції України) та верховенство права (ст. 8 Конституції України).

Суспільство являє собою цілісний соціальний організм, систему різних зв'язків і відносин між членами суспільства та їх колективами. Серед цих зв'язків важливе місце займають юридичні відносини. Стабільними умовами участі в правових суспільних відносинах громадяни наділяються державою через закони. Держава, виконуючи нормотворчу і нормоконтролюючу функції, розробляє й ухвалює правові норми, щоб регулювати діяльність суспільного організму й контролювати неухильне дотримання цих норм всіма громадянами. Своєчасна і точна реалізація правових норм - це найважливіша передумова додержання та зміцнення правопорядку в державі. Норми права можуть бути реалізовані в різних формах - у правовідносинах і поза ними, з участю державних органів та без них. Форма реалізації права залежить від особливостей гіпотез та диспозиції правових норм, специфіки суспільних відносин, характеру поведінки суб'єктів, які реалізують правові норми, однак будь-яка форма реалізації норми права як такої, неможлива без тлумачення.

В даній навчально-науковій роботі досліджується саме тлумачення норм права як стадія застосування правової норми. В чому актуальність даного дослідження? Основні точки зору на це питання представляються наступними:

- тлумачення необхідне для з'ясування змісту права;

- тлумачення є роз'ясненням змісту права;

- проблема тлумачення актуальна, тому що це з'ясування і роз'яснення змісту права.

Перші дві точки зору є неповними, а остання - найбільш правильна на мій погляд, тому що містить у собі обидві перші. Якщо приймати точку зору про те, що тлумачення полягає в з'ясуванні, і, отже, ігнорувати спеціальну діяльність по роз'ясненню права, і навпаки, визнавати лише спеціальну діяльність, значить ігнорувати розумовий процес, що передує будь-якому роз'ясненню. Щоб щось роз'яснити, треба спочатку це щось усвідомити, а, отже, з'ясування і роз'яснення - це дві діалектично зв'язані сторони процесу тлумачення права [2, с. 298].

Тлумачення служить для забезпечення суспільства точними, зрозумілими поясненнями права. Безумовно, що в тлумаченні права присутній суб'єктивний фактор, однак це не повинно позначатися на кінцевій меті - виявлень точного змісту правової норми. Відштовхуючись від значеннєвого значення терміну «тлумачення», варто визнати, що філологічно він тісно зв'язаний з поняттям «пізнання». Отже, тлумачити - це значить пізнавати зміст того чи іншого явища.

У сучасному суспільстві виділяються три основні причини тлумачення:

- недосконалість законодавства;

- системність права;

- необхідність дедукції.

Недосконалість законів приводить до двозначності. Тлумачення в цьому випадку може привести навіть до скасування тієї чи іншої норми, що викликає двозначне розуміння закону.

Право - це складна взаємозалежна система. [3, с.265] Кожна правова норма не може працювати сама по собі. Наприклад, у процесі стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини застосовується і сімейне право, і цивільне процесуальне, і, в деяких випадках, кримінальне та кримінально-процесуальне, і т.д.

Третя причина виникає від того, що закон безособовий. Тлумачення, таким чином, виходить від закону стосовно приватної особи. Наприклад, при стягненні аліментів на утримання неповнолітньої дитини діють норми сімейного права, цивільного, цивільного процесуального права, що призначені для всіх, але в конкретному випадку працюють для однієї приватної особи.

У такий спосіб можна сказати, що тлумачення являє собою акт інтелектуально-вольової діяльності по з'ясуванню і роз'ясненню змісту норм права в їх найбільш правильній реалізації, а об'єктом пізнання й інтерпретації є не наміри і мотиви законодавця, що залишилися за межами створеного їм акта, а державна воля, об'єктивно закріплена в писемній формі.

Об'єктом дослідження курсової роботи є розвиток теорії тлумачення, інтерпретаційні системи та їх застосування.

Предмет дослідження - інтерпретаційний акт як результат правотлумачної діяльності.

Методи дослідження. Методологічною основою проведеного дослідження стали загальні методи наукового пізнання, а також такі, що застосовуються в юридичній науці: методи аналізу і синтезу, формально-логічний, системний, порівняльно-правовий, статистичний тощо.

Завдання:

1. Висвітлити поняття тлумачення норм права.

2. Показати акти тлумачення норм права.

3. З'ясувати види тлумачення норм права.

1. Сутнісні характеристики тлумачення норм права

Тлумачення норм права (інакше: інтерпретація норм права) -- це розумова інтелектуальна діяльність суб'єкта, пов'язана зі встановленням їх точного значення (змісту).

Тлумачення норм складається з двох елементів:

- з'ясування -- розкриття значення юридичних норм «для себе»;

- роз'яснення -- розкриття значення юридичних норм «для інших».

Якщо з'ясування не виходить за рамки свідомості самого інтерпретатора, то роз'яснення є викладом змісту державної волі і вираження її зовні.

Мета діяльності, пов'язаної з тлумаченням норм права:

- правильне і однакове розуміння;

- правильне і однакове застосування.

Офіційне тлумачення норм права є обов'язковим для тих актів, які з погляду компетентного органу мають потребу в додатковому роз'ясненні в зв'язку з ускладненнями, що виникли, або неправильною практикою їх застосування.

Необхідність тлумачення обумовлена такими причинами:

1. Неповним охопленням юридичними нормами фактичних умов життя (наприклад, відсутність статті стосовно такого різновиду хуліганства, як телефонне хуліганство (пранк), дає можливість у результаті тлумачення поширити на телефонних хуліганів дію ст. 296 КК України).

2. Невизначеним характером норми права, наявністю спеціальних, насамперед, оціночних, понять і визначень, у яких нелегко розібратися юридично непідготовленій людині без спеціального тлумачення (наприклад, слід роз'яснити, що означають такі поняття, як «тяжкі наслідки», «малозначущі діяння» та ін.).

3. Нечіткістю, схематизмом, помилковістю нормативних положень, як результат недбалості правотворчих органів (наприклад, у зв'язку з недостатнім переліченням усіх ознак вини, їх можна встановити лише через тлумачення).

4. Необхідність тлумачення норм права, іноді, випливає із змісту самого нормативного акта, коли в ньому зустрічаються вираження «і т.д.», «тощо», «інші» тощо. Встановити їх дійсне значення можна лише за допомогою тлумачення.

Тлумачення норм права не містить (і не повинно містити) самостійних норм права. Воно лише встановлює зміст і сферу дії акта, що тлумачиться, права і обов'язки суб'єктів права, вказує, яка зміна умов, поява нових фактів впливають на застосування норми права, та ін.

Тлумачення норм права, як правило, не має самостійного значення у відриві від акта, що тлумачиться, і цілком поділяє його долю: з його скасуванням (зміною) скасовується (змінюється) нормативне тлумачення.

Важливим конструктивним правилом особи, яка здійснює тлумачення, (інтерпретатора), є таке: чим не досконаліше закон, тим досконаліше, точніше, тонше має бути його роз'яснення.

Тлумачення охоплює всі рівні (ступені) юридичного аналізу:

1) аналіз буквального тексту, тобто «букви закону»;

2) догматичний аналіз, тобто аналіз юридичних особливостей норм, їх техніко-юридичної своєрідності, конструювання їх логічної структури на підставі правових розпоряджень (догма права);

3) соціально-історичний аналіз моральних, економічних та інших передумов закону, які дозволяють пізнати волю нормотворчого органу («дух закону»).

Думка інтерпретатора йде від аналізу буквального, мовного тексту («букви закону») до аналізу «догми права», юридичних особливостей правових норм, а також до моральних, соціальних та інших підстав передумов правових розпоряджень.

У результаті тлумачення правових норм в інтерпретатора повинне з'явитися внутрішнє переконання в тому, що отримані висновки вірні, відповідають цілям і змісту тлумаченої норми. Цьому служить впевненість у тому, що враховане все необхідне при встановленні змісту правової норми і що встановлено справжній зміст правової норми. Однак, інтерпретатор часом зіштовхується із ситуаціями, у яких норму варто розуміти в більш вузькому чи більш широкому змісті, чим це здається на перший погляд з тексту закону. Кожен закон із граматичної точки зору являє собою пропозицію, тобто думку, виражену словами. Однак лад пропозиції не завжди відповідає ладу висловлюваних суджень. Законодавець хотів сказати більше того, що сказав, чи, навпаки, він сказав більше того, що хотів. Цю невідповідність можна в якійсь степені усунути, ґрунтуючись на способах (чи в сукупності з ними) тлумачення, шляхом так званих буквальних (адекватних), розширювальних (поширювальних) і обмежувальних тлумачень правових норм. Цей спосіб ще називають тлумаченням за обсягом.

Результати тлумачення можуть бути різні в залежності від співвідношення “духу” і “букви”, від співвідношення обсягів.

Розрізняють такі види тлумачення:

1. Буквальне тлумачення - це коли зміст тлумаченої норми права («дух») цілком співпадає з текстом джерела права («буквою») [12, с.345]. Результати такого тлумачення -це цілком адекватні, виражені в словесній формі правові явища. Бездоганний закон простий і зрозумілий, а це буває при відсутності необхідності шукати «підводні камені».

2. Поширювальне тлумачення. Якщо в результаті з'ясування виявляється, що діючий зміст норми трохи ширше її текстуального вираження, то тлумачення буде поширювальним. Наприклад, у цивільному праві є термін «втрата», зміст якої значно ширший, ніж буквальне значення слова, а саме: як загибель, руйнування, а також всі інші випадки припинення існування предмета.

3. Обмежувальне тлумачення застосовується тоді, коли розкритий зміст норми в результаті тлумачення є більш вузьким, ніж її буквальний текст. [9, с.223] Наприклад, як підставу звільнення від відповідальності особи, що займається підприємницькою діяльністю, за неналежне виконання цивільно-правового зобов'язання в Цивільному кодексі України передбачена умова «непереборна сила». Це вираження повинно розумітися в більш вузькому змісті, тобто «непереборна» не в психологічному, моральному чи навіть у соціальному значенні, а тільки в значенні невідворотності, стихійно природної невідворотності настання шкідливих наслідків, яким в умовах нормальної життєдіяльності сучасного суспільства неможливо запобігти.

Поширювальне й обмежувальне тлумачення не впливають на зміст норми, а тільки виявляють дійсний зміст юридичної норми.

1.1 Тлумачення - роз'яснення правових норм

Роз'яснення норм права - це вказівки чи рекомендації, спрямовані на розкриття дійсного змісту норм. Результати інтелектуально-вольової діяльності виражають у виді акту роз'яснення, а від суб'єкта і форми тлумачення буде залежати значимість такого роз'яснення, його юридична обов'язковість.

Акт тлумачення - це акт, що роз'ясняє як варто розуміти і застосовувати на практиці які-небудь правові норми. [6, с.455] У залежності від приведених вище обставин, ці акти тлумачення поділяють на два основних види:

- офіційне тлумачення;

- неофіційне тлумачення.

Офіційне тлумачення (легальне) норм права - акт роз'яснення правової норми, що належить державно-владному органу й має обов'язковий для всіх суб'єктів, відносини між якими регулюються нормою, що роз'ясняється, характер. [3.267c.]

В Україні офіційним тлумаченням права займаються:

- Конституційний Суд України

- вищі представницькі органи;

- Верховна Рада;

- окремі міністерства;

- державні комітети;

- Верховний Суд України;

- генеральний прокурор України;

- Вищий господарський суд України;

- Кабінет Міністрів України.

Виділяють дві основних ознаки актів офіційного тлумачення:

- приналежність його уповноваженим органам;

- юридичні наслідки, що випливають з державних указівок, що містяться в роз'ясненні.

Крім того, офіційне тлумачення характеризується ще і формою, порядком здійснення. Форма в основному представляється в письмовому вигляді (тобто як нормативний документ), у той же час відомі випадки усного тлумачення. До цього відноситься роз'яснення прав і обов'язків учасникам кримінального чи цивільного процесу з боку суду. Аналогічне за значенням має усне тлумачення, здійснюване посадовими особами під час прийому відвідувачів по юридичних питаннях (прийом громадян працівниками суду, прокуратури).

Поняття правопояснювального процесу (у рамках якого і формується акт тлумачення) містить у собі порядок здійснення офіційного тлумачення. [2, с.223] Причому цей порядок багато в чому визначає правопояснювальний процес. Правопояснювальний процес як сукупність визначених стадій формулювання офіційного роз'яснення розкриває питання про причини і порядок видання акта тлумачення, особливостях його регулюючого впливу на суспільні відносини.

Офіційне тлумачення поділяється за принципом юридичних наслідків на нормативне і казуальне. Офіційне тлумачення характеризується загальнобов'язковістю для всіх осіб і органів, що роблять тлумачення, і поширюється на усі випадки, передбачені тлумаченою нормою, забезпечуючи тим самим правильне втілення в життя її вимог [15, с.348] (наприклад, постанови пленуму Верховного Суду України). Загальному нормативному тлумаченню піддаються акти, що на погляд компетентного органу мають потребу в додатковому роз'ясненні в силу утруднень, що виявилися, неправильної чи суперечливої практики їхнього застосування, чи в силу інших причин (роз'яснення, звичайно, пов'язані з аналізом значного числа справ відповідних категорій).

Різновидом офіційного нормативного тлумачення є автентичне тлумачення, що представляє собою роз'яснення норми органом, який цю норму раніше встановив. Воно, як логічно випливає, належить до компетенції органу, що видає норми права.

Щодо того, вважати чи не вважати автентичне тлумачення нормативним актом, у радянській літературі був розповсюджений погляд на автентичне тлумачення, як на інтерпретаційні акти діючого законодавства. Крім цього погляду існував і такий, що автентичні акти це - акти нормо- творення, а не тлумачення.

У сучасних працях говориться про те, що більш правильно розглядати автентичні акти, як акти тлумачення. Це підтверджується тим, що тлумачена норма існує в якості основної складової поряд з інтерпретаційним актом, який носить лише допоміжний характер. Іншим різновидом нормативного тлумачення вважають роз'яснення норми особливими органами в силу представлених чи постійних спеціальних, чи разових повноважень. Обов'язковість даного роз'яснення обмежується юрисдикцією органа, що дає тлумачення.

Наступним видом офіційного тлумачення є тлумачення стосовно конкретного випадку. З цього визначення ясно, чому цей вид тлумачення назвали казуальним. Особливістю казуального тлумачення є те, що воно обов'язкове тільки для осіб, яких воно прямо стосується; має конкретні обставини і його не можна поширювати на інші аналогічні випадки. Найбільш часто казуальне тлумачення виступає у виді мотивувальної частини правозастосовчого акта. Наприклад, у судових рішеннях, вироках, правозастосовчих актах міністерств.

Неофіційне тлумачення - це роз'яснення, що не мають формального, юридично обов'язкового значення, тобто позбавлені юридичної чинності.

[4, с.388]. Іншими словами, неофіційне тлумачення не породжує юридичних наслідків, а виходить, може бути вчинене будь-якими особами. Звичайно, це вчені, адвокати й ін. Значення неофіційного тлумачення визначається авторитетом суб'єктів, їхньою кваліфікованістю і переконливістю форм, у якій представлене тлумачення. Не володіючи юридичною чинністю, неофіційне тлумачення, однак, має значний вплив на правосвідомість і правову поведінку конкретних суб'єктів.

Неофіційне тлумачення розділяється на доктринальне і повсякденне. (С.С. Алексєєв виділяє ще і спеціальне компетентне тлумачення, що, я вважаю, є те саме, що і доктринальне тлумачення).

Доктринальне тлумачення здійснюється висококваліфікованими фахівцями, юристами - практиками і має науковий характер. Такі роз'яснення відіграють важливу роль у виробленні єдності розуміння і застосування правових норм.

Повсякденне тлумачення виражається в з'ясуванні і роз'ясненні права людьми, що не мають спеціальних юридичних знань. Це тлумачення ґрунтується на життєвому досвіді, даних повсякденного життя, свідомості. Сутність повсякденного тлумачення в тому, що це тлумачення з'явилося в зв'язку з правозастосовчою діяльністю. Роль даного тлумачення в даний час росте демократизацією суспільства, залученням його до управління державою.

Підводячи підсумок по даному питанню, потрібно зазначити важливість для правильної й ефективної роботи основних видів тлумачення норм права правозастосовчих знань. Уміння відрізняти, систематизувати і використовувати різні інтерпретаційні акти є однією з умов успішної діяльності при кваліфікації поводження суб'єктів права, правильній юридичній оцінці вчинків людини, складанні юридично аргументованих процесуальних актів і узагальнень правоохоронної практики. Цьому повинна передувати повсякденні робота з виявлення, аналізу і систематизації різного роду роз'яснень.

1.2 Тлумачення - з'ясування правових норм

Говорячи про тлумачення як з'ясування правових норм, потрібно розуміти, що таке способи тлумачення. Способи тлумачення - це прийоми і правила пізнання правових норм, використовувані свідомо чи інтуїтивно суб'єктом для одержання ясності щодо правових норм [11.492c.]. Однак, у теорії права поняття “прийом” і “спосіб” прийнято розрізняти. Спосіб тлумачення - це поняття об'ємне, що включає в себе спеціальні технічні засоби, прийоми пізнання. Прийом, у свою чергу, - це термін, що означає конкретну дію інтерпретатора в пізнанні (наприклад: порівняння, аналогія і т.д.). На думку Скакуна способи тлумачення права заздалегідь обумовлюються основними сферами правової діяльності. До них відносяться правові відносини, правосвідомість, основні види правових розпоряджень, специфіка мови права і т.д. У такий спосіб вибір способу тлумачення залежить від мети інтерпретатора і специфіки правової діяльності (пізнання тексту закону, правовідносини і т.д.)

У зв'язку з вищесказаним, а також посилаючись на інші роботи різних авторів посібників з “Теорії держави і права“, можна виділити основні способи тлумачення правових норм. До них відносяться: граматико-логічний спосіб тлумачення правових норм, систематичний та історико-політичний.

Доцільніше всього, на мою думку, починати з граматичного (філологічного) способу тлумачення. Зв'язано це з тим, що будь-яка юридична норма виражається, насамперед, у письмовому вигляді з урахуванням особливостей мови, на якому укладач закладає в текст визначений зміст.

Суть цього способу полягає в ретельному граматико-синтаксичному опрацюванні “букви” документа, в аналізі слів, пропозицій і словесних формулювань. При граматичному і текстуальному аналізі слів, істотно важливим є усе: і загальновживане (загальне) значення і виняткове (вузьке) значення слова. Також потрібно враховувати морфологічні характеристики слів, що складають документ, і їхні граматичні зв'язки. Змістом граматичного способу тлумачення є сукупність розумових операцій, що дають можливість за допомогою розбору письмової мови усунути можливі протиріччя тексту і самого змісту норми між різними нормами, з'ясувати значення окремих слів і всього тексту в цілому [13. 292 c.]. У граматичному способі підкреслюється важлива роль побудови пропозиції в тексті документа.

У деяких авторів на першому місці стоять інші способи тлумачення правових норм. У Скакун можна прочитати, що критика правових норм виступає як перша ступінь філологічного тлумачення. Під критикою тут є установлення дійсності й обов'язковості правових норм, при цьому граматичний спосіб тлумачення стикається із систематичним способом. Однак потрібно враховувати, що граматичний розбір тексту документа означає збагнення його внутрішнього змісту, а критика норми встановлює усього лише її приналежність до законодавця і її обов'язковість.

Природним продовженням граматичного способу в процесі тлумачення правових норм є логічний спосіб. Однак, у вітчизняній літературі існують кілька думок на цей рахунок. Одна з них полягає в тому, що логічний і граматичний способи варто розрізняти, тому що думка і воля законодавця виражена не тільки у вигляді логічної організації, логічній побудові змісту правової норми, але й у вигляді граматичних пропозицій.

Його (граматичного способу) сутність складається в з'ясуванні змісту правової норми за допомогою засобів граматичного аналізу тексту, у той же час, як логічний спосіб тлумачення права полягає в застосуванні засобів формальної і діалектичної логіки.

Автори, що виступають за об'єднання граматичного і логічного способів, практично ототожнюють граматику і логіку, тому що інтерпретатор при текстовому тлумаченні вивчає одночасно, як лексичну, так і синтаксичну структуру тексту норми, застосовує правила і граматики і логіки.

Я вважаю, що логічний спосіб потрібно виділити як самостійний чи хоча б як рівнобіжний стосовно граматичного способу тлумачення правових норм. Доказом служить те, що логічний спосіб розглядає більш великі внутрішні зв'язки між частинами документа, а граматичний спосіб - менш великі зв'язки, в основному це терміни й орфографія. До того ж, незважаючи на органічний зв'язок між граматикою і логікою, вони все-таки являють собою дві різні наукові галузі і засновані на них способи тлумачення правових норм можуть мати самостійне значення.

Як і при граматичному способі тлумачення, інтерпретатор, використовуючи логічний спосіб до текстів юридичної норми, не виходячи за межі тексту закону. Це тлумачення ґрунтується на правилах формальної логіки і містить крім логічних перетворень наступні прийоми: виведення вторинних норм; висновки з понять; перетворення пропозиції; доведення до абсурду; доказ від протилежного.

Необхідність у логічному перетворенні виникає також у зв'язку з внутрішньою логічною структурою правової норми і її розбіжністю з зовнішньою формою вираження в статті нормативного акта. Для прикладу: структурні елементи правової норми (гіпотеза, диспозиція, санкція) можуть бути опущені чи знаходитися в інших статтях чи нормативних актах. У силу цього інтерпретатор буває змушений будувати логічну структуру норми, виходячи з окремих одиниць правового тексту. Так, аналізуючи статтю КК України, що припускає відповідальність за розкрадання радіоактивних матеріалів, можна виділити лише два структурних елементи. “ Розкрадання або вимагання радіоактивних матеріалів...”- це є гіпотеза.“ ...карається ...позбавленням волі на термін до п'яти років ”- це санкція. А що стосується диспозиції - забороняється викрадати або вимагати радіоактивні матеріали.

Здійснюючи уявне перетворення, можна зробити висновок про те, що карається не саме розкрадання або вимагання, а карається особа, що зробила розкрадання або вимагання.

Наступний розглянутий спосіб тлумачення правових норм - це так званий систематичний спосіб. Будь-яка правова норма являє собою складову частину права, що взаємодіє з іншими правовими нормами. Отже, після аналізу змісту норми необхідно розкрити всі її зв'язки. Зрозуміти конкретну правову норму можна лише проаналізувавши інші норми, близькі до неї по змісту, що розвивають і деталізують її, а також з'ясувавши значимість акта (закону, указу і т.д.), у якому міститься дана норма, і яке місце вона в цьому акті займає. Це і складає зміст систематичного тлумачення.

У процесі подібного тлумачення права пізнаються системно. Субординація, координація, керування, походження і т.д враховуються в процесі першочергово. Для виявлення й усунення колізій між правовими нормами використовують правила [14, с.188]. Наприклад:

- пріоритетною буде та правова норма, що видана вищим органом (це відбувається у випадку протиріччя між правовою нормою органу нижчого підпорядкування і правовою нормою вищого органу).

- при виникненні протиріччя між правовими нормами, виданими тим самим органом, пріоритетною буде та правова норма, що видана пізніше інших.

Правова норма пізнається в порівнянні з іншими нормами права, чим, зокрема, осягається її щирий зміст.

Приклади системного підходу можуть бути різними і це залежить від того, де ця норма знаходиться. Наприклад, від загальних положень про статус суддів України у законі «Про судову систему» можна перейти до більш конкретних норм у законі «Про статус суддів». А правова норма, присвячена незалежності правосуддя в цілому і незалежності суддів зокрема, знаходить своє відображення в главі КК України про злочини проти незалежності правосуддя і проти суддів зокрема. У цілому систематичне тлумачення обумовлене взаємозв'язком і взаємозалежністю суспільних відносин, регульованих нормами права. Ґрунтуючись на вищевикладеному, потрібно зробити висновок, що при тлумаченні необхідно використовувати зв'язок конкретних норм із загальною частиною відповідної галузі права.

Зіставлення статтей особливої частини кодексів з нормами загальної частини може уточнити й у кінцевому рахунку розкрити зміст тлумаченої норми, більш чітко визначити її загальну спрямованість і сферу дії.

Наступний важливий елемент аналізу правової норми - це історико-політичний спосіб її тлумачення. Оскільки поява й існування норми права і права в цілому обумовлено різними факторами (наприклад, соціально-економічним), то вивчення цих факторів сприяє більш повному проникненню в зміст діючого законодавства [15, с.233]. Змістом історико-політичного способу тлумачення є діяльність, спрямована на виявлення змісту правової норми. Це робиться шляхом звертання до історії її прийняття, цілям і мотивам, що визначили введення правової норми в систему правового регулювання. Наприклад, поява змін до Закону України “Про боротьбу з тероризмом” була, імовірніше всього, обумовлена відповідними політичними, економічними, соціальними й іншими умовами, що склалися в країні на той момент.

В літературі в окремих випадках одні способи тлумачення мають перевагу перед іншими. Адже зрозуміло, що для розуміння змісту норми не завжди потрібно використовувати в однаковій мірі всі прийоми тлумачення. Іноді можна обмежитись лише граматичним і логічним тлумаченням. Але це не дає підстави для ігнорування яких- небудь з вище перелічених способів, адже трапляється, що саме він дозволяє „поставити крапку” в розумінні змісту норми і правильного застосуванні її на практиці.

2. Види тлумачення норм права: поняття і мета

Тлумачення правових норм -- з'ясування змісту та обсягу правої норми для себе та роз'яснення їх для інших [4, с.388].

У теорії тлумачення як системі знань про основні закономірності з'ясування змісту правових норм виділяють дві складові частини: правотлумачну техніку та вчення про акти тлумачення.

Термін тлумачення слід розуміти як пізнання. Тому першим елементом тлумачення визнають з'ясування.

З'ясування виступає як внутрішній процес мислення, який не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора (пізнавальника).

Тлумачення-з'ясування є необхідною умовою реалізації правових норм.

Роз'яснення -- другий елемент поняття тлумачення.

Під роз'ясненням розуміють викладення змісту державної волі, яка виражена в нормативних актах [5. С.178].

Діяльність із з'ясування та роз'яснення змісту правових норм здійснюється та об'єктивізується у визначених актах.

Співвідношення з'ясування, роз'яснення та акту тлумачення як основних елементів даного поняття може бути охарактеризовано на прикладі взаємозв'язку філософських категорій змісту і форми. При цьому з'ясування і роз'яснення -- це безпосередня пізнавальна діяльність, яка виступає у вигляді специфічного змісту поняття «тлумачення». У той же час акт тлумачення -- форма, у межах якої пізнається і роз'яснюється зміст правових норм. Тлумачення права, взяте у єдності з його змістом (з'ясування і роз'яснення), виражається у встановленому акті, який служить оболонкою процесу пізнання і пояснення змісту юридичних норм.

Звідси тлумачення -- це інтелектуально-вольова діяльність із з'ясування і роз'яснення змісту норм права з метою їх найбільш правильної реалізації, яка виражається в особливому акті [6. С.203].

2.1 Тлумачення за суб'єктами

Існують різні підстави для класифікації тлумачення на певні види:

а) тлумачення за суб'єктами; б) за обсягом; в) за способами; г) за аналогією.

Тлумачення за суб'єктами: а) офіційне й б) неофіційне, які можуть бути загальними і казуальними.

Загальне тлумачення розраховано на будь-який прояв регулювання правовою нормою суспільних відносин незалежно від його одиничних конкретних особливостей, поширюється на поведінку всіх можливих учасників цих відносин. Його часто називають «нормативним тлумаченням».

Нормативне (загальне) офіційне тлумачення не веде до створення правових норм, у процесі його з'ясовується і роз'яснюється зміст існуючих [9. С.179]. Нормативне тлумачення стосується всіх випадків, які потрапляють у сферу регулятивного впливу норми. Воно дає відповідь на питання, які особи можуть виступати суб'єктами даних правовідносин, які риси характеризують зазначений у нормі юридичний факт або у яких формах він може виявлятися у реальному житті та тягнути за собою правові наслідки тощо.

Казуальне тлумачення стосується конкретного, одиничного прояву упорядкованих правовою нормою суспільних відносин, конкретного «казусу». Воно не має загального значення, не поширюється на інші прояви суспільних відносин та їх учасників. Казуальне (індивідуальне) тлумачення також може бути офіційним, але не мати загального значення, зводитися лише до конкретного випадку. Такі ситуації, зокрема, виникають, коли суддя тлумачить правову норму при вирішенні конкретної справи стосовно тих осіб та життєвих фактів, які були приводом для здійснення судового процесу.

Офіційне тлумачення здійснює компетентний орган чи посадова особа внаслідок службового обов'язку і має юридичне значимі наслідки.

Воно може бути автентичним, легальним та відомчим.

Автентичне тлумачення проводиться тим органом, яким було створено норму права. Воно е найбільш компетентним і авторитетним, оскільки орган, що створив правову норму, може найточніше розкрити її зміст.

Легальне тлумачення правових норм дає спеціально уповноважений на те орган.

Відомче тлумачення здійснює керівництво центральної установи того чи іншого відомства, коли дає офіційну відповідь на запити підвідомчих організацій і підприємств з приводу трактування і застосування окремих нормативних положень. Його сила обмежується сферою діяльності певного відомства. тлумачення норми право акт

При всіх цих різновидах загального офіційного тлумачення оформлюються відповідні юридичні документи -- акти тлумачення. Ці акти служать своєрідним додатком до нормативного акта, норми якого тлумачаться. У межах компетенції інтерпретатора вони мають загальнообов'язкову силу в тих сферах, на які поширюються.

Офіційне казуальне тлумачення:

-- роз'яснення, що відображається у правозастосовному акті, є обов'язковим для учасників конкретних суспільних відносин, з приводу яких виноситься правозастосовне рішення (вирок, постанова та ін.);

-- роз'яснення осіб, які є офіційними учасниками правозастосовного процесу. Рішення фіксуються у матеріалах правозастосовного процесу, мають юридичне значення для всіх учасників даного процесу.

Неофіційне тлумачення -- роз'яснення норм права, яке дається не уповноваженим суб'єктом і тому позбавлене юридичної сили і не тягне за собою юридичних наслідків. Поділяється на доктринальне, компетентне та буденне. За формою воно може бути як усним, так і письмовим.

Неофіційне доктринальне тлумачення -- наукове роз'яснення змісту правових актів, цілей правових норм, яке здійснюється у результаті теоретичних планів, наукового аналізу права в монографіях, науково-практичних коментарях [8, с.212]. Коли йдеться про доктринальне тлумачення, то мається на увазі науковий характер і ступінь систематизації правової ідеології.

Воно може бути систематизоване і несистематизоване.

Систематизоване тлумачення являє собою більш високий ступінь наукової розробки питань права.

Несистематизоване тлумачення виражається у наукових гіпотезах, ідеях, які потребують перевірки, доповнюючої аргументації, приведення до системи, зокрема, шляхом організації дискусій, конференцій і т. д.

Компетентне (професійне) тлумачення дається юристами (наприклад, адвокатами). Здійснюється також членами недержавних організацій, для яких роз'яснення змісту закону є професійним обов'язком і ґрунтується на поєднанні теоретико-правових знань та особистому досвіді здійснення юридичної практичної діяльності.

Буденне тлумачення виконується людьми, в якому вони виражають правові почуття, емоції, уявлення, хвилювання і думки в їх повсякденному спілкуванні під дією права. Має велике значення у практиці додержання громадянських правових декретів, при виконанні ними громадянських обов'язків, а також у здійсненні ними суб'єктивних прав.

2.2 Тлумачення за обсягом, способами, аналогією

Тлумачення за обсягом:

а) адекватне;

б) обмежувальне;

в) поширювальне.

1. Адекватне (буквальне) -- тлумачення, за якого зміст і письмовий виклад норми права співпадають.

2. Обмежувальне (звужене) -- тлумачення, за якого зміст норми права сприймається вужче її буквального значення.

3. Поширювальне (розширене) -- тлумачення, за якого зміст норми права сприймається ширше його буквального значення.

За способами розрізняють тлумачення:

а) мовне;

б) логічне;

в) системне;

г) історико-політичне;

д) телеологічне;

е) спеціально-юридичне.

1. Мовне (граматичне) -- з'ясування змісту правової норми шляхом дослідження її словесного формулювання на підставі лексичних, фонетичних, морфологічних, синтаксичних правил мовознавства.

2. Логічне -- з'ясування змісту правової норми шляхом безпосереднього використання законів та правил формальної логіки.

3. Системне -- з'ясування залежно від місця, що його посідає норма в системі норм, а також від її зв'язків з іншими нормами інститутів та галузей права [9, с.180].

4. Історико-політичне -- з'ясування суті правової норми на основі дослідження процесу її прийняття.

5. Телеологічне (цільове) -- виражається в аналізі суті правової норми шляхом з'ясування її мети.

6. Спеціально-юридичне -- аналіз норми, яка містить юридичну термінологію, розуміння конструкції норми з точки зору юридичної науки, техніки і практики.

За аналогією розрізняють тлумачення за:

а) аналогією закону;

б) аналогією права.

З'ясування і роз'яснення змісту норм за аналогією закону передбачає тлумачення схожої правової норми з певними ознаками конкретного життєвого факту [10, с.322]. За аналогією права тлумачаться галузевий, міжгалузевий та загальний принципи права.

3. Акти тлумачення норм права

Акт офіційного тлумачення норм права (інтерпретаційно-правовий акт) -- це акт-документ, який містить роз'яснення змісту і порядку застосування правової норми, сформульоване уповноваженим органом у рамках його компетенції, і має обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'яснюються.

Норма тлумачення -- своєрідна «тінь» норми, що тлумачиться, вона не існує окремо від самої норми і може бути реалізована на практиці лише у разі її застосування. У природі тінь завжди в цілому відповідає її матеріальній основі.

Ознаки акту тлумачення норм права:

1) діє разом з тим нормативно-правовим актом, у якому містяться норми права, що тлумачаться, залежать від них і, як правило, поділяють їх долю;

2) є формально-обов'язковим для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються;

3) не виходить за межі норми, що тлумачиться, являє собою уточнююче судження про норму права, а не нове нормативне розпорядження;

4) приймається лише правотворчими або спеціально уповноваженими суб'єктами;

5) має спеціальну письмову форму вираження акта -документа (роз'яснення, інструктивні листи та ін.).

Акти тлумачення норм права можна поділити на види відповідно до різних критеріїв: за галузевою належністю норми, що тлумачиться, -- акти тлумачення конституційного, цивільного, кримінального права тощо; за структурними елементами норми, що тлумачиться, -- акти тлумачення гіпотези, диспозиції, санкції; за юридичною формою вираження -- постанови, укази, накази, роз'яснення та ін.; за сферою дії -- нормативні, казуальні; за «авторством» норми, що тлумачиться:

а) акти автентичного тлумачення,

6) акти легального (делегованого) тлумачення.

- за повноваженнями інтерпретатора (див. табл.1)

Таблиця 1 Порівняльна таблиця інтерпретаційних актів правотворчих та правозастосовчих органів

Інтерпретаційні акти правотворчих органів	Інтерпретаційні акти правозастосовчих органів
-- засновані на правотворчих повноваженнях інтерпретатора, згідно з якими наділяються певною формою; містять нормативні (загальні) роз'яснення; мають юридичну силу, однакову з юридичною силою правотворчих актів даного органу (наприклад, постанова Верховної Ради України)	-- засновані на правозастосовчих повноваженнях інтерпретатора, згідно з якими наділяються певною формою; містять правила застосування норм права, сформульовані в результаті узагальнення юридичної практики (наприклад, постанова Пленуму Верховного Суду України і Вищого господарського суду України, вказівка з питань розслідування Генерального прокурора України)

Щоб уникнути підміни актів більшої юридичної сили актами меншої юридичної сили, слід скоротити кількість роз'яснень, що виходять від нижчих управлінських органів. Серед інтерпретаційних актів правозастосовних органів слід віддати перевагу актам ВСУ та ВГУ. Свої роз'яснення ВСУ і господарський суд дають на основі вирішення конкретних справ, підсумовуючи судову і господарську практику.

Акти тлумачення норм права (інтерпретаційно-правові акти) поряд з нормативно-правовими актами і актами застосування норм права (правозастосовними, індивідуальними актами) складають особливу («третю») групу правових актів.

Правові акти

нормативно-правові акти

акти застосування норм права (індивідуальні акти)

акти тлумачення норм права (інтерпретаційно-правові акти)

Висновки

Тлумачення нормативних актів завжди пов'язано з правосвідомістю і політикою того колективу, інтереси якого виражає інтерпретатор. При цьому посадові особи та окремі громадяни пізнають, які вимоги пред'являються до них, інших індивідів, у чому суть їх права, які дії їм дозволені чи забороняються правом, які мають бути результати недодержання вимог правових норм; з'ясовуються питання про соціально-політичне значення норми, яка досліджується; як ця норма закріплює завдання, що стоять перед суспільством; висвітлюється її роль у зміцненні правопорядку, її місце у загальній системі права.

Тлумачення є необхідним і важливим елементом юридичної діяльності, хоч здебільшого цей процес зовні показний, оскільки відбувається автоматично без явно вираженої мети щодо тлумачення словесного виразу правової норми; є тим засобом, за допомогою якого прокладається зв'язок між загальним абстрактним приписом правової норми і окремим конкретно викладеним випадком. Є невід'ємною частиною єдиного процесу застосування права.

Для найефективнішого впливу права слід:

- ширше застосовувати автентичне роз'яснення мети законів, використовуючи для цього сам текст закону;

- подолати недооцінку цільової інтерпретації законодавства у рішеннях та вироках судів, актах інших правозастосовних органів;

- у межах діяльності організацій, які проводять правову пропаганду, ширше роз'яснювати мету законодавства, розкриваючи її через призму конкретних випадків, життєвих цінностей.

Тлумачення правових норм має деякі особливості:

а) будучи обов'язком компетентного органу держави, посадових чи службових осіб, становить суб'єктивне право чи юридичний обов'язок всіх інших учасників судового процесу, а засвоєння змісту норми права є необхідною умовою активної та свідомої участі громадськості в законодавчому процесі;

б) принцип незалежності консультантів і підпорядкованість їх лише законові визначає особливе значення правосвідомості учасників, які тлумачать норми права, у зв'язку з їх безпосереднім застосуванням. Критерієм правильності тлумачення є найбільш повна і точна відповідність роздумів інтерпретатора волі законодавця, відображеної в правовій нормі.

Процес тлумачення обов'язковий при реалізації правових норм у діяльності суду, прокуратури, господарських судів, органів внутрішніх справ та інших державних органів, при укладенні угод і договорів, у роботі органів громадськості, при здійсненні громадянами юридично значимих дій. Крім того, без тлумачення неможливо створення нових юридичних приписів, оскільки у розвинутій системі законодавства більшість норм, що їх видають, пов'язані з уже існуючими законодавчими положеннями.

Важливе значення має тлумачення для створення різного виду посібників та довідників із законодавства, обліку нормативних актів, підготовки кодексів законів держави.

Список використаних джерел

1. Конституція України - Львів, 2014

2. Алексеев С.С. «Держава і право»: уч. пособ., -Москва, «Юридична літра», 1996 - 369 с.

3. Хропанюк Н.В. «Теорія Держави і Права»: навч. посіб.,- Москва, «ДДТ», 1994 - 283 с.

4. Піголкин А.С. «Загальна Теорія Права»: уч. пособ., Москва, МГТУ ім. Н.Е. Баумана, 1996 - 527 с.

5. Рабінович П.М. «Основи загальної теорії держави і права»: уч. пособ., - Київ, 1994

6. Настюк М.М. "Правознавство": навч. посіб.,- Львів «Світ», 1994 - 358 с.

7. Копейчиков В.В. "Правознавство": навч. посіб., - К.: Юрінком Інтер, 1998 - 483 с.

8. Усенко І.Б. «Основи правознавства»: навч. посіб., - К.: «Ірпінь», 1999 - 396 с.

9. Копейчиков В.В. "Загальна теорія держави і права": уч. пособ., - К.: Юрінком Інтер. - 247 с.

10. Олійник А.Ю., Гусарєв С.Д., Слюсаренко О.Л. «Теорія держави і права України": навч. посіб.,. -Київ «Юрінком-Інтер», 2001 - 457 с.

11. Назаренко Є.В. «Теорія держави і права»: навч. посіб., - Київський держ.ун-т., 1988 - 569 с.

12. Лазарєв В.В. «Загальна теорія права і держави»: навч. посіб., -Москва, 1996 - 380 с.

13. Лівшиць Р.З. « Сучасна теорія права»: уч. пособ., - Москва, 1996 - 369 с.

14. Марченко М.Н. «Теорія держави і права»: навч. посіб., - Москва 1996 - 238 с.

15. Патолкин А.С. «Загальна теорія права»: уч. пособ.,- Москва 1995 - 461 Основи держави і права: Навч. посіб. / За ред . В. В. Комарова. -- X.: Нац. юрид. акад. України, 2009. -- 260 с.

16. Сухонос В. В. Теорія держави і права: Навч. посіб. / Сухонос В. В. -- Суми: ВТД «Університетська книга», 2010. -- 536 с.

17. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. -- Харків: Консум, 2009р

18. Теорія держави і права: Навч. посіб. / [Колодій А. М., Копейчиков В. В., Лисенков С. Л. та ін.]; За загл. ред. С. Л. Лисенкова, В. В. Копейчикова. -- К.: Юрінком Інтер, 2012. -- 368 с.

19. Теорія держави і права: Академічний курс: Підруч. / За ред. / О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. -- К.: Юрінком Інтер, 2010. -- 688 с.

20. Теорія держави і права: Посіб. для підготовки до іспитів / [Тимчен­ко С. М., Калюжний Р. А., Пархоменко Н. М., Легша С. М.]. -- К.: Поливода А.В., 2009. -- 176 с.

Размещено на Allbest.ru

...