Особлива частина кримінального права

Важливі зміни відбулися в частині, яка стосується відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності. По-перше, до них віднесені деякі злочини, які господарськими раніше не вважалися. Зокрема, мова йде про контрабанду, незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків тощо. По-друге, господарські злочини поповнилися за рахунок криміналізації таких дій, як незаконне переведення в готівку безготівкових грошей, порушення антимонопольного законодавства, легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, незаконна приватизація державного або комунального майна і т.п. .

Привертає увагу ще одна закономірність положень Кримінального кодексу України, яке відображає кримінальну політику держави, - надмірне захоплення таким видом покарання, як позбавлення волі і прагнення до надмірної суворості санкцій. Це стосується багатьох категорій злочинів. Взагалі, слід сказати, що визначення покарання - це слабке місце кримінально-правової політики нашої держави. Через відсутність науково обгрунтованих критеріїв визначення видів і розмірів покарання останнє найбільш часте визначається довільно, виходячи з чисто суб'єктивних міркувань, рідше - шляхом порівняння із санкціями інших статей.

Норми Кримінального кодексу України, особливо в частині охорони відносин власності і господарських відносин, не завжди узгоджені з нормами чинного законодавства про адміністративні правопорушення. Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо вони за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Тим не менш, чимала кількість норм КУпАП і Особливої частини КК сформульовані таким чином, що зробити розмежування між ними практично неможливо. Виникає питання про необхідність негайного перегляду КУпАП. Наприклад, навмисне знищення або пошкодження чужого майна за Кримінальним кодексом України може тягнути кримінальну відповідальність за наявності значної шкоди. Але аналогічне діяння, вчинене шляхом впливу на окремі предмети з досить великою цінністю, за прямою вказівкою КУпАП тягне адміністративну відповідальність. Мова йде про знищення (пошкодження) водогосподарських споруд (ст. 61), дренажних систем (ст. 74), газопроводів (крім магістральних) та їх обладнання (ст. 103-2), технічних засобів регулювання дорожнього руху (ст. 139), таксофонів (ст. 148) тощо. При цьому чинне законодавство правил вирішення подібних колізій не містить.

В окремих випадках має місце недостатньо обгрунтоване вторгнення Кримінального кодексу України у сферу, яка повинна охоронятися (і відповідно до чинного законодавства України фактично і досить ефективно охороняється) нормами цивільного, господарського, антимонопольного, деяких інших галузей законодавства. Це стосується, наприклад, порушення порядку заняття підприємницькою діяльністю, заняття окремими з числа заборонених видами підприємницької діяльності, підприємницького шпигунства і розголошення комерційної таємниці, незаконного використання товарного знака, порушень антимонопольного законодавства та ряду інших. Таке вторгнення є небажаним враховуючи те, що значна кількість господарських злочинів відбуваються не в особистих інтересах тих чи інших осіб, а в інтересах підприємств, установ і організацій, і чинне законодавство України передбачає можливість застосування до них, а також до громадян-підприємців досить жорстких фінансових та інших санкцій [14].

Таким чином, ми можемо бачити, що сучасна побудова Особливої частини Кримінального кодексу України має досить багато колізій, які слід поступово ліквідовувати.

2.3 Вплив правозастосовної практики на розвиток Особливої частини кримінального права

Вивченням впливу правозастосовної практики на розвиток Особливої частини кримінального права України займається наука кримінального права. Правозастосовна практика це владна діяльність компетентних органів та посадових осіб з підготовки і прийняття індивідуального юридичного рішення в юридичній справі на основі юридичних фактів і конкретних правових норм. Саме на дослідженнях практики застосування норм має ґрунтуватися удосконалення кримінального законодавства.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в нашій державі найвищою соціальною цінністю. Саме тому ретельного дослідження потребує постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи».

В процесі свого розвитку суспільство зрозуміло, що Особлива частина кримінального права України існує не лише для того аби покарати злочинця, але й для того аби призначити йому необхідне та достатнє для виправлення та попередження нових злочинів покарання. До цього людство прийшло саме внаслідок практики застосування норм. Не менш важливе значення має застосування всіх необхідних заходів для повного відшкодування заподіяної потерпілим матеріальної та моральної шкоди.

Суттєвим в рамках даного питання є дослідження випадків, за яких можливе застосування довічного позбавлення волі. У постанові зазначається, що довічне позбавлення волі призначається лише у випадках, спеціально передбачених Кримінальним кодексом України, і за умови, що суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. Призначення цього покарання повинне мотивуватись у вироку з обов'язковим наведенням обставин, які, на думку суду, перешкоджають застосуванню позбавлення волі на певний строк. Якщо винуватими у вчиненні злочину визнано кількох осіб, яким призначається довічне позбавлення волі, у вироку мають бути окремо наведені відповідні мотиви щодо кожної з них. Це свідчить про те, що в процесі застосування норм кримінального права люди зрозуміли, має бути суттєва підстава для застосування довічного позбавлення волі. Адже, цей вид кримінального покарання є його найвищою мірою та прийшов на заміну смертній карі. Тому аби довічно позбавити особу волі мають бути вагомі підстави.

Суттєвий вплив на розвиток Особливої частини також справили й інші постанови Пленуму Верховного Суду України. Зокрема, постанова «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», а також постанова «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки».

Аналізуючи практику застосування судами законодавства, що регулює закриття кримінальних справ, можна побачити, що в новому Кримінальному кодексі України, а також Кримінальному процесуальному кодексі України істотно змінено підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності та порядок закриття справ. У зв'язку з цим у практиці судів виникають численні складні питання, які вони вирішують по-різному. Тому вбачається вкрай необхідним прийняття найближчим часом постанови Пленуму Верховного Суду України, в якій були б надані відповідні роз'яснення судам з питань застосування законодавства, що регулює закриття кримінальних справ.

Про важливість впливу правозастосовної практики на розвиток кримінального права загалом та, зокрема, Особливої частини свідчить можливість віднесення судового прецеденту до джерел кримінального права. Судовий прецедент - принцип, на основі якого ухвалене рішення у конкретній справі, що є обов'язковим для суду тієї самої або нижчої інстанції при вирішенні в майбутньому всіх аналогічних справ або виступає зразком тлумачення закону. Проте, проблема визнання судового прецедента (практики) залишається до нині спірною, немає одностайної думки з приводу того, чи необхідно відносити судову практику до джерел права України вцілому, в тому числі, й кримінального права.

Серед новел в галузі кримінального права, які можуть стати частиною національного права та зумовлені застосуванням правозастосовної практики, але при цьому досить складно сприймаються науковою громадою, можна назвати: 1) заміна в кримінальному процесуальному законодавстві поняття «злочин» на поняття «кримінальне правопорушення» з одночасним визначенням особливостей кримінального провадження щодо осіб, які вчинили кримінальні проступки; 2) порядок призначення окремих видів штрафу та можливість його заміни у випадку несплати позбавленням волі; 3) запровадження поняття «корупційні правопорушення» з одночасним посиленням кримінальної відповідальності за їх вчинення у спосіб, який застосовується лише щодо цієї категорії злочинів; 4) призначення кримінального покарання на підставі угод [18, с. 5].

До тенденцій кримінального права України, що спричинені правозастосовною практикою, слід віднести: по-перше, новели кримінального права України, спрямовані на інтеграцію України в Європейське співтовариство та запровадження кращого досвіду країн Західної Європи в цілому ; по-друге, форма, в якій здійснюється реформування, потребує суттєвого доопрацювання через порушення принципів системності, правил законодавчої техніки, а в окремих випадках і основоположних принципів кримінального права; по-третє, науковці в галузі кримінального права, спираючись на досягнення кримінально-правової науки і судової практики, а також кращій світовий досвід, мають можливість і повинні об'єднати зусилля з метою усунення зазначених недоліків, повернення Кримінальному кодексу України форми чіткого, максимально лаконічного, несуперечливого, системного нормативно-правового акту з одночасним збереженням позитивних новел. Вивчення впливу правозастосовної практики дає можливість пристосувати норми Особливої частини до реалій життя.

Проаналізувавши зміст та тенденції розвитку Особливої частини кримінального права України, можна дійти таких висновків. ЇЇ розділи та статті розташовані в такій послідовності і таким чином, що дуже легко відшукати потрібний склад злочину. Проте, існують певні недосконалості, що змушують замислюватися над правильністю та логічністю такого розташування. Зокрема, чому виходячи з послідовності розділів національна безпека визнається важливішою цінністю, ніж життя та здоров'я особи. Особливості сучасної побудови Кримінального кодексу України свідчать, що досить велика кількість дій визнаються злочинними, а також за вчинення багатьох дій можливе призначення покарання у вигляді позбавлення волі. Не можна не помітити, що присутня певна неузгодженість норм кримінального права з іншими галузями права. Дане питання потребує вирішення для уникнення можливих колізій. Практика застосування норм, у свою чергу, свідчить про зв'язок норм національного законодавства з міжнародним, що є надзвичайно позитивною тенденцією. Внаслідок практики застосування норм кримінального права суспільство дійшло до важливості вирішення такого питання як призначення довічного позбавлення волі та покарання за скоєння злочинів проти життя і здоров'я особи загалом. Отже, хоча досить велику кількість роботи здійснено з удосконалення Особливої частини кримінального права України, існує необхідність подальшого доопрацювання певних її положень та вирішення конкретних питань.

Розділ 3. Проблеми удосконалення особливої частини кримінального права

3.1 Удосконалення структури Особливої частини кримінального права

З метою визначення можливих напрямів удосконалення структури Особливої частини проводяться різноманітні науково-практичні конференції, на яких визначаються основні напрями її розвитку, позитивні та негативні тенденції, а також можливі шляхи подолання існуючих проблем. В. Я. Тацій у своїй праці зазначив можливі напрями удосконалення структури Особливої частини .

Перший з них охоплює теоретичні розробки, пропозиції до Особливої частини кримінального права України та законодавчі новели, що стосуються окремих питань удосконалення чинного законодавства України. Це, як правило, локальні зміни та доповнення в межах конкретних норм або певних інститутів Особливої частини. Наприклад, зміни до ст. 240 «Порушення правил охорони або використання надр» (закони України від 11 січня 2005 р., 18 жовтня 2005 р., 5 листопада 2009 р.) або доповнення Розд. IX «Злочини проти громадської безпеки» статтею 265-1 «Незаконне виготовлення ядерного вибухового пристрою чи пристрою, що розсіює радіоактивний матеріал або випромінює радіацію» (Закон України від 24 травня 2007 р.). Також, на основі даного напряму пропонується доповнити Розд. IX такими статями як 257-1 «Сприяння бандитизму», 257-2 «Фінансування бандитизму» та розглянути інші можливі варіанти доповнення зазначеної статті.

Другий напрямок стосується системних змін, які зумовлені потребами більш ефективного застосування чинного кримінального законодавства або в цілому, або певних його інститутів. Незважаючи на значну кількість норм, які охоплюються такими змінами, за своєю сутністю вони не порушують концептуальних засад законодавства України про кримінальну відповідальність, а навпаки, розвивають їх. Наприклад, зміни щодо подальшої гуманізації кримінальної відповідальності, які були внесені до Кримінального кодексу України Законом України від 15 квітня 2008 р., або зміни, що були внесені до Розділу V Особливої частини «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина» у зв'язку з необхідністю посилення вимог до додержання виборчого законодавства України (закони України від 23 лютого 2006 р., 15 квітня 2008 р., 21 серпня 2009 р.). Також, пропонується внести зміни до Розділу XVI Особливої частини «Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку» у зв'язку із гуманізацією його норм.

Третій напрямок стосується радикальних змін кримінального законодавства. На рівні теоретичних розробок та офіційних концепцій реформування національного законодавства пропонуються нововведення, які пов'язані із суттєвими відхиленнями від концептуальних засад чинного законодавства України про кримінальну відповідальність та зміною політики держави, що склалася стосовно визнання певних соціально-девіантних явищ злочинами. Наприклад, пропозиції щодо встановлення кримінальної відповідальності юридичних осіб або запровадження кримінальних проступків. До третього напрямку розвитку законодавства про кримінальну відповідальність слід віднести і пропозиції про перегляд чинного Кримінального кодексу України та викладення його у новій редакції, оскільки зрозуміло, що масштабні роботи по його вдосконаленню не обмежаться лише узгодженнями та поправками технічного характеру. Враховуючи досвід роботи над чинним Кримінальним кодексом України та іншими подібними за значущістю для суспільства нормативно-правовими актами, можна спрогнозувати, що через кілька років напруженої роботи буде він буде прийнятий у новій редакції - перероблений, доповнений та такий, що відповідає нормативно-правовим вимогам якості. Разом із тим в умовах існуючих механізмів законотворення, особливо в галузі кримінально-правового, не важко уявити, що орієнтовно років через п'ять-сім текст такого Кримінального кодексу знову набуде стану схожого із чинним Кримінальним кодексом України на теперішній час. Вбачається, що перехід до нової якості, якій повинно відповідати законодавство, у тому числі кримінальне, слід пов'язувати не лише з підвищенням відповідального ставлення народних депутатів України до процесу законотворення, більш виваженим обґрунтуванням необхідності змін, доповнень або прийняття нових законів, роботою фахових робочих груп над текстами законів, але й з вагомими соціальними, правовими, культурними процесами, під впливом яких можлива сутнісна зміна законотворення, зокрема: перехід України до двопалатного парламенту; значне підвищення впливу на законотворення місцевого самоврядування та інститутів громадянського суспільства; нормативне закріплення наукового відповідального супроводження розробки та прийняття законів і інших нормативно-правових актів; обов'язковість спеціалізованих експертних висновків: щодо захисту прав і свобод людини і громадянина, на предмет конституційної відповідності, з економічних, кримінологічних, антикорупційних, екологічних питань тощо; уведення мораторіїв на певний проміжок часу щодо змін та доповнень до найбільш важливих законів, у тому числі кримінальних; утворення постійно діючих парламентських комісій з контролю за ефективністю застосування законодавства у перші роки (один-три) після прийняття відповідного закону тощо.

Виходячи із соціально-політичних реалій, що склалися на теперішній час в Україні, уявляється найбільш доцільним другий напрямок розвитку законодавства про кримінальну відповідальність - шлях системних змін у межах чинного Кримінального кодексу України. При цьому перевага має надаватися інститутам Особливої частини. Відповідно до важливості та необхідності перероблення того чи іншого розділу Особливої частини КК слід створити фахові робочі групи, які б дослідили практику застосування кримінально-правових норм відповідного розділу; вивчили пропозиції науковців та практиків щодо можливості їх удосконалення та доповнення розділу новими нормами; визначили найбільш проблемні місця; сформулювали пропозиції щодо змін та доповнень; запропонували законодавцю нову редакцію розділу Особливої частини. Після завершення роботи над одним розділом слід переходити до іншого і таким чином здійснити поступову системну ревізію Особливої частини Кримінального кодексу України, не порушуючи загальних засад застосування законодавства України про кримінальну відповідальність. Вочевидь, що в процесі законотворення вдосконаленню будуть підлягати і норми Загальної частини, однак лише в межах локальних коригувань, обумовлених змінами в Особливій частині [22, с. 281-283].

Отже, поетапне здійснення обґрунтованих системних змін має стати причиною суттєвого покращення змісту та структури Особливої частини кримінального права України.

3.2 Питання криміналізації та декриміналізації суспільно небезпечних діянь

Розгляду даного питання приділяла свою увагу велика кількість науковців, зокрема, Ю. В. Александров. У своїй роботі він зазначив: що саме є приводом до криміналізації; які діяння не підлягають криміналізації; способи, за допомогою яких вона може здійснюватися; сутність такого поняття як «декриміналізація».

Він зазначає, що криміналізація це законодавче визнання тих чи інших діянь злочинними, встановлення за них кримінальної відповідальності.

Однією з аксіом кримінально-правової доктрини є те, що криміналізація того чи іншого діяння має бути обумовлена певними факторами. Інколи ці фактори називають підставами визнання діяння кримінально протиправним.

Слід виділяти не лише підстави, а й приводи та умови криміналізації, які мають застосовуватися у сукупності, системно. Так, приводами до криміналізації є:

1) необхідність виконання зобов'язань за міжнародними договорами, ратифікованими Верховною Радою України. Наприклад, приводом до криміналізації такого малопоширеного діяння, як неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден (ст. 285 КК), стала необхідність виконання зобов'язань, взятих на себе Україною у зв'язку з ратифікацією Конвенції ООН із морського права від 10 грудня 1982 p.;

2) необхідність створення правових механізмів утвердження і забезпечення прав і свобод людини як головного обов'язку держави (ст. З Конституції України), яка стала приводом до криміналізації незаконного проведення дослідів над людиною (ст. 28 Конституції України, ст. 142 Кримінального кодексу), примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку (ст. 44 Конституції України, ст. 174 Кримінального кодексу), порушення права на безоплатну медичну допомогу (ст. 49 Конституції України, ст. 184 Кримінального кодексу) тощо;

3) необхідність забезпечення реалізації певних положень Конституції та інших законів України. Так, приводом до криміналізації умисного перешкоджання законній професійній діяльності журналістів (ст. 171 Кримінального кодексу) стали відповідні положення Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»;

4) результати кримінологічних досліджень щодо динаміки та поширеності певного діяння, які обґрунтовують необхідність його кримінально-правової заборони. При цьому, як правило, не криміналізується діяння, яке не є поширеним або, навпаки,- поширеним настільки, що боротьба з ним кримінально-правовими засобами буде вкрай неефективною (наприклад, виготовлення самогону для власних потреб).

5) громадська думка. Так, ніщо інше, як громадська думка стала приводом до криміналізації у 1988 р. незаконного поміщення в психіатричний заклад. Відповідна стаття з'явилася у вітчизняному КК у часи «перебудови» після оприлюднення в засобах масової інформації відомостей про вчинення зазначених дій як засобу розправи тоталітарної влади з інакомислячими.

За наявності зазначених приводів єдиною підставою криміналізації діянь є відповідний ступінь і характер їхньої суспільної небезпеки, який характеризується їхньою здатністю заподіювати об'єктам кримінально-правової охорони (а не будь-яким іншим об'єктам) істотну (а не будь-яку іншу) шкоду.

Суспільна небезпека діянь не є раз і назавжди усталеним поняттям, її переоцінка здійснюється постійно під впливом певних негативних чи позитивних факторів (істотних обставин), які об'єктивно обумовлюють необхідність криміналізації (або, навпаки, декриміналізації) того чи іншого діяння.

Вказані фактори можуть бути негативним наслідком науково-технічного прогресу, екологічних, демографічних змін, соціальних реформ тощо. Так, надзвичайно високий рівень ерозії земель на території України (18%) і питомої ваги еродованих ґрунтів у складі розораних земель (32%) створили підстави для криміналізації забруднення або псування земель (ст. 239 Кримінального кодексу) і безгосподарського використання земель (ст. 254 Кримінального кодексу). Соціальні реформи (економічна, адміністративна, судова тощо) викликали необхідність переоцінки суспільної небезпеки багатьох діянь, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, криміналізацію таких діянь, як втручання у діяльність державного діяча, посягання на життя присяжного тощо.

Вирішення питання про законодавче визнання діяння злочином обов'язково потребує дотримання певних умов криміналізації. Їх можна поділити на умови: 1) соціально-психологічного характеру; 2) кримінологічного характеру; 3) загальноправового характеру; 4) кримінально-правового характеру; 5) кримінально-процесуального характеру.

Так, відповідно до умов соціально-психологічного характеру діяння може бути криміналізоване, якщо це обумовлено його явною або відносною аморальністю чи правосвідомістю населення, представників законодавчого і правозастосовних органів. Саме явна аморальність такого діяння як сутенерство стала соціально-психологічною умовою його криміналізації (ч. 4 ст. 303 Кримінального кодексу).

Право може й випереджати мораль. Наприклад, чинним КК криміналізоване таке діяння, як нацьковування хребетних тварин одна на одну з корисливих мотивів (ст. 299 Кримінального кодексу). Це діяння в Україні не є поширеним і тому ще не встигло отримати з боку усього суспільства оцінку як аморальне, але його криміналізація була обумовлена правосвідомістю представників законодавчого органу.

Згідно з умовами кримінологічного характеру діяння може бути криміналізоване лише у разі, якщо боротьба з ним кримінально-правовими засобами може бути ефективною і прогнозовані побічні соціальні наслідки криміналізації не є негативними.

До умов загальноправового характеру слід віднести відповідність нової кримінально-правової заборони:

1) Конституції України. Наприклад, не може вважатися злочином незаконне перетинання державного кордону України, вчинене громадянином України при поверненні в Україну, або відмова свідка від давання показань щодо себе, оскільки це суперечило б статтям 33 і 63 Конституції України;

2) міжнародним договорам, ратифікованим Верховною Радою України. Наприклад, зміст ст. 209 Кримінального кодексу має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, від 8 листопада 1990 p., ратифікованої Україною 17 грудня 1997 p.;

3) іншим законам України. Так, недоцільною з точки зору її колізійності стала криміналізація незаконного здійснення операцій з металобрухтом (ст. 213 Кримінального кодексу). Адже таке саме діяння визнане ст. 164 КУпАП адміністративним правопорушенням;

4) техніко-юридичним вимогам. Тобто зміст криміналізованого діяння не повинен суперечити сам собі або бути неоднозначним.

Відповідно до умов кримінально-правового характеру не підлягає криміналізації діяння: яке не відповідає визначеним у кримінальному законі ознакам злочину, зокрема, не є власне діянням, не може бути винним і вчинюватися суб'єктом злочину; яке вже визнане злочином; криміналізація якого спричинить небажану конкуренцію норм Кримінального кодексу або іншим чином може суттєво ускладнити процес кваліфікації злочинів та сприяти помилкам у кваліфікації.

Способами криміналізації діяння є: а) доповнення Особливої частини Кримінального кодексу новими нормами чи окремими положеннями; б) зміна норм Особливої частини; в) внесення відповідних змін до норм Загальної частини Кримінального кодексу; г) офіційне тлумачення Конституційним Судом України кримінально-правової норми, яке змінює (збільшує) обсяг забороненої цією нормою поведінки без зміни її змісту (без зміни «букви» закону).

На відміну від криміналізації, декриміналізація означає виключення діяння з числа злочинних, скасування кримінальної відповідальності за них.

Як і криміналізація, декриміналізація також має бути обумовлена відповідними факторами, які створюють її підстави, здійснюватися за певних приводів і відповідати певним умовам.

Приводи до декриміналізації ті самі, що й приводи до криміналізації. Підставою декриміналізації діянь є їхня нездатність заподіювати істотну шкоду об'єктам кримінально-правової охорони.

За своїм конкретним змістом деякі з умов декриміналізації мають свої особливості порівняно з умовами криміналізації. Так, відповідно до умов кримінально-правового характеру, підлягає декриміналізації діяння, попереднє визнання якого злочином спричинило небажану конкуренцію норм Кримінального кодексу, яка суттєво ускладнила процес кваліфікації злочинів та сприяла помилкам у кваліфікації. Згідно з умовами кримінально-процесуального характеру може бути декриміналізоване діяння, що не може бути доведено кримінально-процесуальними засобами [9, с. 47-52].

Таким чином, для криміналізації діяння, так як і для його декриміналізації, мають бути істотні причини. Суспільство постійно розвивається. Оскільки з його розвитком має розвиватися й Кримінальний кодекс України, слід утворити спеціальну групу фахівців та науковців, які б займалися даним питанням. Адже його важливість є досить суттєвою.

3.3 Уніфікація кримінально-правових норм Особливої частини кримінального права

Поняття «уніфікація», з точки зору права, означає діяльність організації або компетентних органів держави чи декількох держав, спрямована на вироблення правових норм, що однаково регулюють певні види суспільних відносин. Вказана діяльність може здійснюватися як на міжнародному рівні, так і на національному.

Уніфікація кримінально-правових норм Особливої частини кримінального права України пов'язана з ліквідацією оціночних понять. Суперечливість у тлумаченні оціночних норм призводить до труднощів в процесі правозастосування, адже правозастосувач сам визначає зміст оціночного поняття, що не сприяє єдиному застосуванню кримінально-правових норм та призводить до судових помилок. У випадках, коли оціночна норма окреслює лише контури злочинного діяння, залишаючи за суддею право встановлювати його зміст, це таїть у собі велику небезпеку негативного впливу на результат здійсненої криміналізації, так як їх кримінально-правове тлумачення може зробити кордони криміналізації аморфними, розпливчастими, коли питання про злочинність (незлочинність) діяння фактично буде вирішуватися особою, що застосовує кримінально-правову норму.

Досить влучно підтверджує останню тезу аналіз ст. 296 Кримінального кодексу України «Хуліганство», здійснений М. І. Хавронюком. Вчений зазначає, що опис злочину в ній складається із суто оціночних ознак: «грубе порушення», «явна неповага до суспільства», «особлива зухвалість», що дає можливість суб'єкту правозастосування на свій розсуд вирішувати питання про злочинність діяння особи. Зазначена ситуація є неприпустимою та не може бути пояснена ні з позиції принципу законності, ні з позиції принципу доцільності. Це означає, що ознаки складу злочину, що встановлюються в законі законодавцем, повинні бути ясними, точними та несуперечливими, а повноваження правозастосувача, у тому числі суду, - розумними та достатніми (не надмірними) для реалізації своїх повноважень. Якщо оціночні поняття не мають достатньої конкретизації ні у законодавстві, ні у судовій практиці (особливо за наявності різних підходів до визначення їх змісту), то вони повинні виключатися з «термінологічного поля» Кримінального кодексу України.

Враховуючи, що кожна кримінально-правова норма повинна бути внутрішньо узгодженою, можна вважати, що максимальна уніфікація термінології кримінального законодавства стане важливим кроком для досягнення його цілей та реалізації принципу доцільності кримінального права [26, с. 60-61].

Уніфікація Особливої частини кримінального права України має проводитися наступним чином. Слід встановити конкретні межі злочинної поведінки. Тобто, визнати, наприклад, хуліганство грубим порушенням громадського порядку, що спричинило збитки у відповідних розмірах. Розміри збитків дадуть можливість суддям більш об'єктивно оцінювати діяльність, яка потенційно може визнатися хуліганством. Пропонується прийняти нормативно-правовий акт, який буде давати роз'яснення щодо спірних питань, що виникають під час застосування норм Особливої частини.

Окрім національної існує також міжнародна уніфікація, її необхідність виникає при:

1) утворенні нових держав, на території яких діють складові різних правових систем;

2) формуванні єдиної правової системи союзних держав;

3) у процесі зближення правових систем держав, які утворюють різні міждержавні об'єднання тощо.

Наприклад, скандинавські країни (Данія, Ісландія, Норвегія, Фінляндія, Швеція) уніфікували морське, торговельне, договірне, вексельне, сімейне, спадкове, зобов'язальне законодавство; законодавство про інтелектуальну власність. Це сприяє інтеграції правового регулювання у міжнародних відносинах, зближенню національного і міжнародного права, забезпеченню гармонізації правових систем. Головними методами уніфікації в праві є систематизація національного законодавства, імплементація норм міжнародного права у національне законодавство, його адаптація до вимог міжнародного права тощо.

Звичайно, повністю подолати розбіжності, що виникають під час застосування норм, є неможливим. Проте, уніфікація зможе наблизити нас до цього в притул.

Таким чином, сучасний стан Особливої частини кримінального права України має досить багато негативних рис. Саме тому він потребує удосконалення. Покращення цього стану має здійснюватися за різними напрямами. Так, структуру Особливої частини слід удосконалювати за допомогою системних змін в межах окремих інститутів. Разом з розвитком суспільства має розвиватися й процес криміналізації та декриміналізації суспільно небезпечних діянь, однак для їх здійснення мають бути вагомі підстави. І звичайно, для подолання розбіжностей, які виникають при тлумаченні норм, має бути проведена їх уніфікація. Ці заходи мають сприяти стрімкому розвитку як Особливої частини, так і кримінального права загалом.

Висновки

Розглянуто структуру Особливої частини кримінального права України та її генезис.

Зростання злочинності в Україні, особливо організованої, насильницької та корисливої, що спостерігається в останні роки, викликано переломним періодом розвитку України і деякими іншими негативними чинниками. Це ставить перед державою серйозні завдання боротьби з таким явищем. Необхідно добиватися припинення зростання злочинності, а потім й її істотного скорочення. З цією метою вживаються політичні, економічні, організаційні, законодавчі та інші заходи.

Юридичною базою боротьби зі злочинністю є кримінальне законодавство. Щоб це законодавство було досить ефективним, необхідно правильно його застосовувати. Однак для цього слід ґрунтовно вивчати це законодавство, з тим щоб добре знати і застосовувати в практичній діяльності його норми. Невід'ємною складовою вивчення кримінального законодавства є саме дослідження Особливої частини кримінального права України.

В процесі даної роботи було з'ясовано її поняття та значення. Так, Особлива частина найчастіше розглядається як структурна частина Кримінального кодексу України. У такому випадку її слід розуміти як систему кримінально-правових норм, в яких: зафіксовано видові ознаки окремих злочинів (ознаки юридичних складів злочину) та встановлено вид і розмір покарань за їх вчинення; роз'яснено кримінально-правові поняття, термінологічні звороти та ознаки, що стосуються окремих видів суспільно небезпечної поведінки; передбачено спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності за окремі злочини; встановлено винятки із загальних правил настання кримінальної відповідальності. ЇЇ значення полягає в тому, що вона встановлює законодавчі межі криміналізації суспільно небезпечних діянь, забезпечуючи тим самим реальні підстави додержання законності та прав людини.

Було досліджено процес виникнення та розвитку Особливої частини кримінального права України. Він пов'язаний з історичним розвитком території України. Його можна поділити на дорадянський, радянський та сучасний періоди, кожен з яких має свої особливості.

Проаналізовано структуру статей Особливої частини. Вона змінювалася разом із розвитком кримінального права загалом. Сучасний стан структури статей Особливої частини відображений в Кримінальному кодексі України. Прийнято вважати, що норми (статті) Особливої частини складаються з диспозиції та санкції, а гіпотеза у більшості випадків є загальною.

Також визначено її співвідношення із Загальною частиною кримінального права України. Обидві частини є нерозривними та доповнюють одна одну.

Надано загальну характеристику змісту Особливої частини кримінального права України та виявлено особливості її сучасної побудови. Її зміст характеризується наступними ознаками: по-перше, послідовність розміщення розділів визначається суспільною небезпекою злочинів, які передбачені нею, - від більш небезпечних до порівняно менш небезпечних посягань; по-друге, кримінально-правові норми об'єднуються в окремі розділи на підставі єдності родового об'єкта посягань - злочини, які посягають на один і той самий родовий об'єкт, об'єднано в одному розділі Особливої частини; по-третє, послідовність розміщення норм у межах розділу визначається суспільною небезпекою злочинів, передбачених тією чи іншою статтею Особливої частини, - від більш небезпечних до менш небезпечних посягань. Сучасна побудова Особливої частини Кримінального кодексу України має досить багато колізій, які слід поступово ліквідовувати.

Встановлено вплив правозастосовної практики на її розвиток. Важливе значення для його визначення мають постанови Пленуму Верховного Суду України.

Вивчено також проблемні питання і шляхи їх вирішення. Сучасний стан Особливої частини кримінального права України має досить багато недоліків. Покращення цього стану має здійснюватися за різними напрямами. Наприклад, структура Особливої частини потребує удосконалення за допомогою системних змін в межах окремих інститутів. Разом з розвитком суспільства має розвиватися й процес криміналізації та декриміналізації суспільно небезпечних діянь, однак для їх здійснення мають бути вагомі підстави. І звичайно, для подолання розбіжностей, які виникають при тлумаченні норм, має бути проведена їх уніфікація.

Таким чином, використання наданої теоретико-правової характеристики дасть можливість для ще більш глибшого пізнання структури Особливої частини кримінального права України та її генезису. Ця характеристика є важливим підґрунтям та необхідним базисом для подальшого вдосконалення та покращення її змісту і структури. З'ясування змісту і тенденцій розвитку Особливої частини є також дуже важливим для встановлення можливих змін у майбутньому, а вирішення проблемних питань є необхідною умовою постійного розвитку Особливої частини кримінального права України.

Скориставшись наданою теоретичною базою та вирішивши поставлені проблеми, можна досягнути позитивного правового та соціального ефекту. Правовий ефект буде полягати у тому, що державні органи та посадові особи при вирішенні кримінальних справ зможуть більш ефективно застосовувати норми Особливої частини кримінального права України. Буде зменшена кількість випадків, коли результат вирішення справи буде залежати від дій конкретного державного органу або посадової особи. Соціальний ефект, у свою чергу, буде полягати у тому, що норми Особливої частини стануть більш гуманізованими.

Отже, дане дослідження є надзвичайно важливим для розвитку Особливої частини кримінального права України як на сучасному етапі, так і в майбутньому. Розвиток Особливої частини, у свою чергу, свідчить про рівень відносин, що склалися у суспільстві, а також про цінності, які панують у ньому.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.1996 р № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст.141.

2. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. проф. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 544 с.

3. Калмиков Д. О. Особлива частина кримінального права України як структурна частина КК України / Д. О. Калмиков // Форум права. - 2012. - № 1. - С. 403-418.

4. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р № 2341-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26. - Ст.131.

5. Кримінальний кодекс УСРР від 23.08.1922 р. - Х.: Юрид. вид-во Наркомюсту УРСР, 1924.

6. Кримінальний кодекс УСРР від 8.06.1927 р. - Х.: Юрид. вид-во Наркомюсту УРСР, “Харків-друк”, 3-тя держдрукарня, 1927. - 134 c.

7. Кримінальний кодекс УРСР від 28.12.1960 р // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1961. - № 2. - Ст.14.

8. Терлюк І. Я. Огляд історії кримінального права України: Навчальний посібник. -- Львів: Ліга -- Пресс, 2007. -- 92 с.;

9. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володько, О. О. Дудоров та ін.; За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. - 5-те вид., переробл. та допов. - К.: Атіка, 2009. - 408 с.

10. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. -- К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. - 1196 с.

11. Кримінальне право України: теоретичний курс та практикум: Навчальний посібник / В. В. Кузнецов, А. В. Савченко, В. С. Плугатир; За заг. ред. В. Я. Горбачевського - К.: Атіка, 2005. - 378 с.

12. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю. В. Александров, О. О. Дудоров, В. А. Клименко та ін.) / За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. - К.: Юридична думка, 2004. - 656 с.

13. Кримінальне право України: Навч. посіб. / С. Г. Волкотруб, О. М. Омельчук, В. М. Ярін та ін. - За ред. О. М. Омельчука. - К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. - 297 с.

14. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. Упоряд. та переднє слово: М. І. Мельник М. І. Хавронюк / М. І. Хавронюк Категорії злочинів і санкції Особливої частини КК України: наукові дослідження та деякі висновки. За ред. М. І. Мельника. - К.: А.С.К. 2001. - 304 с.

15. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р № 8073-Х // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1984. - додаток до № 51. - Ст.1122.

16. Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки Постанова Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 р № 7.

17. Коржанський М. Й. Кримінальне право України. Особлива частина: Курс лекцій / М. Й. Коржанський. - К. : Генеза, 1998. - 592 с.

18. Кримінальне право: традиції та новації: матеріали міжнародного круглого столу, присвяченого 90-літтю з дня народження видатного вченого, героя України, академіка В.В. Сташиса, 9-10 липня 2015 р. - Полтава, Х., 2015. - 388 с.

19. Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 р № 1.

20. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р № 4651-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2013. - № 9-10. -№ 11-12. - № 13. - Ст.88.

21. Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи Постанова Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 р № 2.

22. 10 років чинності Кримінального кодексу України: проблеми застосування, удосконалення та подальшої гармонізації із законодавством європейських країн : матеріали міжнар. наук.- практ. конф., 13-14 жовт. 2011 р. / редкол. : В. Я. Тацій (голов. ред.), В. І. Борисов (заст. голов. ред.) та ін. - Х. : Право, 2011. - 456 с.

23. Про внесення зміни до статті 240 Кримінального кодексу України Закон України від 11.01.2005 р № 2308-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 6. - Ст.145.

24. Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності Закон України від 15.04.2008 р № 270-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2008. - № 24. - Ст.236.

25. Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів Закон України від 23.09.1997 р № 540/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 50. - Ст.302.

26. Степаненко О. В. Використання оціночних понять У КК України з позиції принципу доцільності кримінального права / О. В. Степаненко // Науковий вісник Ужгородського національного університету. - 2015. - № 34, т. III. - С. 59-61.

27. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18. - № 19-20. - № 21-22. - Ст.144.

28. Про міжнародне приватне право Закон України від 23.06.2005 р № 2709-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 32. - Ст.422.

29. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11.07.2003 р № 1129-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 3-4. - Ст.21.

30. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини Закон України від 23.02.2006 р № 3477-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - № 30. - Ст.260.

Размещено на Allbest.ru