Підходи до реалізації регіональної інноваційної політики держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академії муніципального управління

Підходи до реалізації регіональної інноваційної політики держави

Є.А. Вилгін, аспірант

Анотація

За результатами аналізу наукових засад формування регіональної інноваційної політики, яка є першочерговим елементом державної інноваційної політики, визначено поняття «регіональна інноваційна політика», визнано та обґрунтовано мету інноваційної політики, її основні задачі, принципи формування і реалізації, визначено об'єкти і суб'єкти, сучасні особливості та напрями реалізації такої політики.

Ключові слова:держава, інноваційна політика, органи управління, реалізація, регіон, розвиток.

Вступ

У рамках процесів глобалізації конкуренція є важливим фактором впливу, дія якого розповсюджується як на макрорівні, так і на мікрорівні. У зв'язку з цим інтеграція України у світовий економічний простір потребує конкурентоспроможної економіки. Як показує досвід, шанси для вітчизняної економіки бути конкурентоспроможною серед провідних країн світу може дати тільки перехід на інноваційний шлях розвитку. Україна має свій унікальний досвід щодо впровадження інноваційної моделі економічного розвитку, який сьогодні можна охарактеризувати як досвід спроб і помилок. Курс на розвиток економіки України за інноваційною моделлю був проголошений в Угоді про партнерство та співробітництво між Європейськими співтовариствами і Україною (14.06.1994р.), яка набула чинності 01.03.1998 р., та в затвердженій Указом Президента України від 11.06.1998 р. №615/1998 «Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу». Обрання такого курсу означає, що в Україні головним джерелом стійкого економічного зростання мають стати нові наукові знання, їх продукування, комерційне застосування та отриманий технологічний досвід. Отже, проблеми інноваційного розвитку привертають останнім часом все більше уваги, оскільки сьогодні економічне зростання можливо лише за умови відповідності економіки вимогам нового інформаційного суспільства

Досвід сучасних розробок у зазначеній сфері. Існує досить значний за обсягом та спектром пласт сучасних досліджень регулювання інвестиційно-інвестиційних процесів в економіці України. Не зменшуючи значущість внеску інших дослідників, можна відзначити праці О. Алимова, С. Білої, В. Бабича, В. Бесєдіна, В. Воротіна, А. Гальчинського, В. Гейця, М. Герасимчука, М. Долішнього, В. Дорофієнка, І. Лукінова, В. Лушкіна, В. Мартиненка, А. Мерзляк, І. Павлова, П. Перерви, Д. Черваньова, М. Чумаченка та багатьох інших учених, які торкалися проблем інноваційної діяльності як на рівні держави, так і на рівні окремих регіонів, підприємств.

1. Постановка завдання

Мета цієї статті полягає у теоретичному аналізі наукових засад формування регіональної інноваційної політики. Досягнення поставленої мети є можливим через розкриття проміжних завдань: дати визначення поняття «регіональна інноваційна політика»; з урахуванням прийнятого визначення регіональної інноваційної політики сформулювати її мету, основні задачі, принципи формування і реалізації, визначити об'єкти і суб'єкти, сучасні особливості та напрями реалізації.

2. Результати

Сьогодні назріла гостра потреба у виробленні дієвої регіональної інноваційної політики щодо трансформації економіки, спрямованої на диверсифікацію її структури, надання пріоритету розвитку наукомістких галузей, а також галузей, розвиток яких має сприяти орієнтації української економіки на значне збільшення в її структурній частці споживчого комплексу [7]. Зазначимо, що хоча регіональна інноваційна політика повинна містити нові підходи та механізми розвитку, вона повинна, як і будь-яка інша регіональна політика, враховувати теоретичний арсенал теорій регіональної політики і формуватись з врахуванням основних теоретичних положень макроекономічних теорій та інших теорій регіоналістики. Вітчизняними та зарубіжними науковцями було виділено і розглянуто найголовніші ідеї регіонального розвитку у цих теоріях, що відповідають стану соціально-економічного розвитку регіонів України [6; 11]. На рис. 1. показано теоретичні основи формування регіональної інноваційної політики.

Першими теоретиками інноваційних процесів по праву вважаються М. Кондратьєв і Й. Шумпетер. Обґрунтувавши теорію «великих циклів», М. Кондратьєв довів, що динаміка економічної структури суспільства чуйно реагує на базові нововведення, які спричиняють за собою реалізацію вторинних, модернізуючих соціально-економічних нововведень. Його основні ідеї були розвинуті Й. Шумпетером.

Класичні теорії циклічного розвитку і ортодоксальні теорії інноваційного розвитку представляються як теорії інноваційної пропозиції, оскільки весь процес впливу інновації на економічні процеси бачиться з позиції появи інновації на ринку.

Сучасними теоріями інноваційного розвитку є теорії управління знаннями як основою інноваційного розвитку економіки. На відміну від попередніх теорій, об'єктом сучасних теорій інноваційного розвитку стали особливі можливості підприємців так організовувати структуру фірми, щоб в процесі розробки нової конкурентоспроможної продукції забезпечити оперативність реакції на нові запити ринку. До сучасних теорій інноваційного розвитку відносять теорію інтелектуальної технології Ф.-А. Хайека, теорію інноваційної економіки і підприємницького суспільства П. Друкера, теорію ТАМО Ф. Янсена, екологічну економіку К. Боулінга, П. Ерліха та Д. Медоуса і теорію «підривних» інновацій К. Крістенсена[ 13, с.207].

Рис. 1. Теоретичні основи формування регіональної інноваційної політики

Особливий інтерес представляє теорія П. Друкера, згідно з якою інновації (або новаторство) є особливим засобом, за допомогою якого досліджуються зміни в економіці та суспільстві з метою використання їх у бізнесі чи різних сферах обслуговування [1; 5; 8].

Ф.-А. Хайек стверджував, що всі підприємницькі ідеї ґрунтуються на знаннях, які дають імпульс розробленню інновацій. Він пояснив, чому економіка одних країн є сприйнятливою до інновацій, а інших - ні, і довів, що вирішальну роль у цьому відіграють інституційні основи суспільства -формальні і неформальні (усталені правила, звичаї, традиції, норми поведінки, мораль). До формальних інституцій також можна віднести інноваційну інфраструктуру регіонів, яка створюється державою для підтримки здійснення інноваційних процесів, до неформальних - інноваційну культуру [2].

Також варто розглянути теорію полюсів зростання Ф. Перру, Ж. Будвіля, Х. Лаусена, П. Потьє. Вони згрупували галузі виробництва згідно з тенденціями їх розвитку, відокремивши ті з них, які розвиваються досить низькими темпами, та ті, які дають поштовх розвитку інших. В основі ідеї полюсів зростання лежить уявлення про провідну роль галузевої структури економіки, і, в першу чергу, пріоритетних галузей, що створюють нові товари та послуги. Такими галузями в регіонах мають стати саме високотехнологічні виробництва, які належать до 5 і 6 технологічних укладів [2].

Підсумовуючи все сказане вище, слід наголосити на тому, що формування регіональної інноваційної політики неодмінно здійснюється з врахуванням загальних економічних теорій, які на регіональному рівні набувають специфічних рис прояву, теорій інноваційного розвитку та теорій інновацій. Отже, при формуванні регіональної інноваційної політики та виборі основних пріоритетів її реалізації необхідно орієнтуватися на зазначені та інші економічні доктрини та теорії. Адже вони в підсумку забезпечуватимуть ефективність інноваційних шляхів для розвитку регіонів та дадуть можливість «перескочити» через численні етапи у процесі регіонального розвитку. А це по-своєму є відмінною рисою регіональної інноваційної політики від інших регіональних політик [6, c.288].

В свою чергу, для активізації економічного розвитку регіону необхідне формування нових підходів до формування і реалізації регіональної інноваційної політики, які б сприяли інноваційному розвитку і розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, притоку інвестицій в економіку регіону і інтеграції України в європейські структури.

Перехід на інноваційний шлях розвитку пред'являє нові вимоги до управління інноваційним розвитком, його ключових ланок, інститутів, суб'єктів управління і їх функцій та вибору інструментів управління. Реалізація регіональної інноваційної політики передбачає використання методичних підходів, що забезпечують узгодження інтересів суб'єктів господарювання на даній території з цілями її економічного і соціального розвитку. Відповідно до цього розглянемо існуючі в економічній літературі найбільш ціннісні методичні підходи до формування регіональної інноваційної політики [3; 9]:

- процесний підхід, в основі якого - управління науково-інноваційним процесом;

- інституційно-еволюційний підхід, основу якого складає інтеграція технології, менеджменту і культури в певних інституційних формах, їх відповідність один одному;

- ринковий підхід, заснований на розвитку підприємництва;

- консолідуючий підхід, направлений на посилення стратегічного державного і регіонального управління і регулювання науково-інноваційного і виробничого процесу відносно радикальних інновацій, у напрямі організації зростання споживчого попиту, оновлення ринку для бізнесу шляхом заміщення потреби і збільшення інноваційного попиту підприємств [9, с. 201-202];

- синергетичний підхід, який передбачає так зване «м'яке» управління регіональним розвитком;

- підхід, заснований на співробітництві, за допомогою якого можна сформувати збалансовану регіональну інноваційну політику за змістом, термінами та передбачити взаємодію всіх учасників інноваційного процесу регіону тощо;

- системний програмний децентралізований підхід, який буде враховувати потреби відповідних регіонів та специфіку їх соціально-економічного розвитку;

- концептуальний підхід до формування регіональної інноваційної політики має стати ефективним і дієвим в умовах пріоритетності науково-технологічного розвитку економіки держави [3, c.91].

Зазначимо, що на сучасному етапі не існує єдиного інтегрованого підходу до побудови регіональної інноваційної політики, який би всебічно поєднував економічні, політичні, соціальні, технологічні, організаційні аспекти управління інноваційними процесами.

У сучасній економічній літературі розрізняють два основних аспекти регіональної інноваційної політики: регіональна інноваційна політика, здійснювана центром по відношенню до своїх регіонів, тобто система цілей і завдань органів державної влади по управлінню політичним, економічним і соціальним розвитком регіонів, країни, а також механізмів їх реалізації; регіональна інноваційна політика як діяльність органів регіонального управління за рішенням соціально-економічних та інших завдань розвитку регіону[9, с. 204].

Відповідно до другого аспекту ключовою умовою інноваційного розвитку для регіонів є наявність ефективної інноваційної системи, на базі й в межах якої має бути забезпечена продуктивна взаємодія основних суб'єктів інноваційної економіки - бізнес-структур різного типу і масштабу, науково-освітніх інститутів і органів влади та специфіка науково-технічного і виробничого потенціалу регіону, кадрове забезпечення, соціальні та екологічні проблеми інновацій, формування інноваційної інфраструктури [10].

Виходячи з цього, необхідними умовами для формування регіональної інноваційної політики є: спроможність влади до мобілізації навколо стратегічного орієнтиру - через створення ефективної політичної системи та проінноваційного лобі; компенсація негативного попиту на інститути інноваційної економіки з боку контрінноваційного лобі та підвищення ефективності бюджетної політики щодо її формування; спроможність влади до консолідації суспільства - через відповідне підвищення довіри суспільства до влади; введення стратегічного орієнтиру в коло національної ідеї.

З урахуванням прийнятого визначення регіональної інноваційної політики сформулюємо її мету, основні задачі, принципи формування і реалізації, визначимо об'єкти і суб'єкти, сучасні особливості та напрями реалізації.

Перш за все, основна мета регіональної інноваційної політики полягає в створенні на території регіону умов для успішного здійснення процесу отримання, накопичення, збагачення наукових знань і ефективне їх перетворення в технологію та продукцію. Таким чином, регіональна інноваційна політика орієнтована на вирішення територіальних проблем, поліпшення соціально-економічних показників регіону за рахунок ефективного використання його інноваційного потенціалу, задоволення потреб внутрішнього ринку, підвищення внеску науково-інноваційної сфери в економіку регіону, НТП країни.

На цій підставі можна стверджувати, що однією з найважливіших стратегічних цілей регіональної інноваційної політики повинне стати досягнення конкурентоспроможності як більшістю підприємств, що складають основу економіки регіону, так і економікою регіону в цілому, причому для частини регіонів, враховуючи зростаючу глобалізацію світових ринків, - конкурентоспроможності на світовому рівні [12].

На основі сформульованої мети визначаються задачі регіональної інноваційної політики, які полягають в наступному:забезпечення високого інноваційного потенціалу в регіоні на користь соціально-економічного прогресу, підвищення конкурентоспроможності та ефективності господарства;створення сприятливого інноваційного клімату в регіоні;пошук і мобілізація внутрішніх інноваційних резервів економічного зростання, що забезпечують стійкість, безпеку і підвищення життєздатності господарства регіону;створення організаційно-економічного механізму для інноваційного розвитку регіону; підтримка наукових досліджень в пріоритетних напрямах розвитку науки; удосконалення системи підготовки кадрів на регіональному рівні; інформування населення про здійснення інноваційної діяльності в регіоні. Виходячи із зазначених задач, не слід забувати, що методологічною базою регіональної інноваційної політики є наявне знання про природу інноваційних процесів, що визначає відповідні механізми управління ними. Тому отримання нових знань у цій сфері є передумовою зміни чи удосконалення належних механізмів.

Досягнення цілей і вирішення завдань регіональної інноваційної політики потребує обґрунтування основних принципів її формування, а саме: пріоритетності, системності, єдності, узгодженості, забезпеченості, ефективності, науковості та реальності. Принцип пріоритетності - визначає пріоритет інновацій над традиційним виробництвом та пріоритетні напрями інноваційної діяльності, враховуючи специфіку економічного розвитку конкретного регіону. Принцип системності передбачає розгляд програмних рішень у контексті з іншими державними програмами розвитку національної економіки та її регіонів, виключаючи при цьому можливість дублювання окремих завдань у різних програмах. Принцип єдності сприяє розвитку регіональної інноваційної інфраструктури та створенню регіональної інноваційної системи. Принцип узгодженості передбачає визначення сфери спільних інтересів і форм взаємодії держави, регіонів, інвесторів, інноваційно активних підприємств і прийняття компромісних рішень на підставі узгодження інтересів зазначених суб'єктів інноваційного процесу. Принцип забезпеченості спрямований на необхідність ресурсної забезпеченості реалізації регіональної інноваційної політики. Принцип ефективності передбачає необхідність оцінки і вибору кращих варіантів вирішення проблеми, забезпечення ефективного впровадження та використання інновацій на підприємствах регіону. Принцип науковості.

Об'єктами регіональної інноваційної політики є інноваційний потенціал регіону, його посилення та ефективне використання, інноваційна система регіону, її розбудова та ефективне функціонування, інноваційні процеси в регіональній економіці та відповідно задіяні у їх реалізації об'єкти (інноваційні проекти, програми, інтелектуальні продукти, тощо), ресурси підтримки цих процесів, а також сегменти сфер їх перебігу в науково-технологічній, виробничій сферах та сфері споживання [4].

Суб'єктами регіональної інноваційної політики є центральні та регіональні владні органи, державні організації та їх регіональні структури, які стимулюють генезис інноваційних процесів, здійснюють координацію та підтримку їх розвитку за визначеними пріоритетними напрямами підприємства, установи, організації, громадські об'єднання, деякі громадяни, які загалом не є суб'єктами політики інноваційного розвитку регіону, а, як правило, виступають учасниками інноваційних відносин.

При формуванні та реалізації регіональної інноваційної політики повинно враховувати специфічні переваги регіону, особливості його економіки, орієнтацію на галузеву спеціалізацію. Таким чином, специфіка регіональних умов вимагає політики гнучкої спеціалізації, що потребує формування регіональної інноваційної політики згідно з особливостями економіки регіонів.

Ефективна регіональна інноваційна політика повинна базуватися на об'єктивному аналізі господарської ситуації, детальній оцінці наявних ресурсів і можливостей, орієнтуванні на реальні, досяжні цілі. Враховуючи важку економічну ситуацію в Україні взагалі та в науково-виробничому секторі зокрема, і, таким чином, відсутність об'єктивних умов для повнокровного розгортання в регіонах інноваційних процесів, при розробці регіональної інноваційної політики необхідно жорстко визначити першочергові цілі регіону в інноваційній сфері, відповідні з наявними можливостями. Необхідність вибору пріоритетів обумовлена обмеженістю ресурсів, які держава може направити на підтримку інноваційної діяльності та самого інноваційного потенціалу, необхідністю узгодження напрямів і рівня інноваційної активності із завданнями соціально-економічного розвитку і вимогою забезпечення конкурентних переваг в економіці регіону на довгострокову перспективу. Особливою умовою реалізації регіональної інноваційної політики є всебічна підтримка зі сторони держави фундаментальних досліджень у наукових організаціях та місцевих університетах через запровадження нової політики у сфері відбору, підготовки та використання кадрів для науки, формування і реалізації у сфері інноваційної діяльності програми зміни державної статистики та організації регіональної автоматизованої системи науково-технічної інформації.

В управлінні інноваційними процесами на регіональному рівні пріоритетну підтримку повинні отримувати ті підприємства галузей регіону, що мають власну базу для проведення дослідно-експериментальних та науково-технічних досліджень. Важливим напрямом розбудови інноваційного комплексу регіону при цьому повинна стати переорієнтація промисловості на виробництво наукомісткої високотехнологічної продукції. Отже, формування регіональної інноваційної політики дозволить у найкоротші терміни та з високою ефективністю використовувати інноваційний та науково-технічний потенціал регіону як фактори досягнення поточних і перспективних цілей розвитку регіону.

Висновки

Поняття «регіональна інноваційна політика» слід розуміти як першочерговий елемент національної інноваційної політики, який направлено на створення сприятливих умов для інноваційної діяльності в регіоні шляхом використання певної системи заходів для стимулювання її домінантна основі взаємодії регіональних і державних органів управління. Обґрунтовано, що для активізації економічного розвитку регіону необхідне формування нових підходів до формування і реалізації регіональної інноваційної політики, які б сприяли інноваційному розвитку і розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, притоку інвестицій в економіку регіону та інтеграції України в європейські структури. На основі узагальнення теоретичних підходів систематизовано наукові основи формування регіональної інноваційної політики, які полягають у визначенні основної мети і задач, принципів побудови, рівнів та напрямів її реалізації. Доведено, що основна мета регіональної інноваційної політики полягає у створенні на території регіону умов для успішного здійснення процесу отримання, накопичення, збагачення наукових знань і ефективного їх перетворення в технологію та продукцію. Для досягнення основної мети і вирішення задач регіональної інноваційної політики обґрунтовано основні принципи її формування.

Основні підходи до формування регіональної інноваційної політики у роботі базуються на підставі аналізу макроекономічних теорій та регіональної політики, можливостей їх адаптації до вирішення практичних задач у сфері інноваційного розвитку регіону. За результатами аналізу зроблено висновок, що ефективна регіональна інноваційна політика повинна базуватися на об'єктивному аналізі господарської ситуації, детальній оцінці наявних ресурсів і можливостей, орієнтуванні на реальні, досяжні цілі. Враховуючи важку економічну ситуацію в Україні взагалі та в науково-виробничому секторі зокрема, регіональна інноваційна політика повинна мати селективний, строго виборчий характер.

інноваційний політика конкурентоспроможність

Література

1. Булеев И.П. Институциональные аспекты стратегии и капитализации предприятий / И.П. Булеев, Н.Е. Брюховецкая // Економічний вісник Донбасу. - 2010. - № 1 (19). - С. 25-29.

2. Герасимчук З.В. Теоретичні основи регіонального інноваційного розвитку / З.В. Герасимчук, Н.Т. Рудь // Проблеми раціонального використання соціально-економічного та природно-ресурсного потенціалу регіону: фінансова політика та інвестиції: зб. наук. пр. - Рівне: НУВГП, 2009. - Вип. XV, № 1. - С.14-32.

3. Гладинець Н.Ю. Підходи до формування стратегії інноваційного розвитку регіону / Н.Ю. Гладинець // Економіка. - 2009. - № 8 (99). - С. 88-91.

4.Дронова Н.В. Інноваційний розвиток регіону - обов'язкова складова регіональної інноваційної політики / Н.В. Дронова // Проблеми економічного розвитку України на шляху до інтеграції у європейській простір: тези доп. Всеукр. наук.-практ. конф. (Луганськ, 26-27 листоп. 2008р.).- Луганськ: СНУ ім. В. Даля, 2008. - С.279-281.

5.Друкер П. Як забезпечити успіх у бізнесі: новаторство і підприємництво: пер. з англ. В.С. Гуля / П. Друкер. - К.: Україна, 1994. - 319с.

6.Жихор О.Б. Теоретичні основи формування інноваційної політики розвитку регіонів /О.Б.Жихор // Науковий вісник Національного лісотехнічного університету України: зб. наук.-техн. пр. - Львів: НЛТУУ, 2008. - Вип. 18.7. - С.284-288.

7. Папп В. Пріоритетні напрями формування регіональної інноваційно-інвестиційної політики/ В. Папп // Економіст. -2007. - № 9. - С. 40-42.

8. Поліщук Н. Теоретичні підходи до визначення сутності інновацій / Н.Поліщук // Галицький економічний вісник. - 2009. - № 1. - С. 20-23.

9. Порошина О.О. Концептуальные основы формирования стратегии региональной инновационной политики / О.О. Порошина//Науковий вісник ЧДІЕУ. - 2009. - № 1 (2). - С. 198-210.

10. Потенціал національної промисловості: цілі та механізми ефективного розвитку/ [Кіндзерський Ю.В., Якубовський М.М, Галиця І.О. та ін.]; за ред. Ю.В. Кіндзерського; НАН України. Ін-т екон. та прогнозування - К., 2009. - 928 с.

11. Регіони України:проблеми та пріоритет соціально-економічного розвитку: монографія / за ред. З.С. Варналія. - К.: Знання України, 2005. - 498с.

12. Семёнова Т.Ю. Инновационные программы и проекты в системе регионального развития / Т.Ю.Семёнова // Проблемы современной экономики. - 2007. - №3 (23). - С. 523-528.

13.Федотов А.А. Основные концепции инновационного развития: исторический анализ /А.А.Федотов//Вісник Донецького національного університету. Серія: економіка і право. - 2008. - Вип. 2. - С. 203-208.

Размещено на Allbest.ru