Особливості покарання неповнолітніх за кримінальним правом Російської Федерації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький юридичний інститут Міністерства внутрішніх справ України

Особливості покарання неповнолітніх за кримінальним правом Російської Федерації

Ключові слова: неповнолітня особа, злочин, особливість, кримінальна відповідальність, покарання.

Аннотация

Статья посвящена рассмотрению особенностей наказания несовершеннолетних по уголовному праву Российской Федерации. Исследуются российские нормативные источники института наказания несовершеннолетних, возраст лица, с которого может наступать уголовная ответственность. Анализируется система наказаний несовершеннолетних, и характеризуются отдельные виды этих наказаний.

Ключевые слова: несовершеннолетний, преступление, особенность, уголовная ответственность, наказание.

Annotation

Key words: minor, crime, feature, criminal liability, punishment.

Позбавлення волі на певний строк серед усіх покарань, що застосовуються до неповнолітніх, є найбільш розповсюдженим, майже єдиним та таким, яке найбільше застосовується у Росії [10, с. 131].

Як зазначають російські вчені, у підлітка, який потрапив до суду, як правило, два виходи: умовний, але все ж таки строк, або позбавлення волі. Росія знаходиться серед лідерів за кількістю неповнолітніх осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі: 17 осіб на 100 тис. населення [7, с. 5].

Позбавлення волі не призначається неповнолітнім у віці до 16 років, які вперше вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості, а також неповнолітнім, які вперше вчинили злочин невеликої тяжкості (ч. 6 ст. 88 Кримінального кодексу РФ).

Відповідно до ч. 9 ст. 74 Кримінально-виконавчого кодексу РФ (далі - КВК РФ) покарання у виді позбавлення волі неповнолітні відбувають у виховних колоніях [8].

Згідно зі ст. 132 КВК РФ у цих колоніях встановлюються звичайні, полегшені, пільгові та суворі умови відбування покарання.

У звичайних умовах у виховних колоніях відбувають покарання неповнолітні, які опинилися у виховній колонії, крім тих, хто раніше відбував покарання у виді позбавлення волі та засуджених за умисні злочини, вчинені в період відбування покарання, а також неповнолітні засуджені, переведені з полегшених, пільгових чи суворих умов відбування покарання.

У суворих умовах відбувають покарання засуджені за умисні злочини, вчинені в період відбування позбавлення волі, ті, що раніше відбували покарання у виді позбавлення волі, а також неповнолітні, визнані злісними порушниками встановленого порядку відбування покарання та переведені зі звичайних і полегшених умов відбування покарання. Після закінчення шести місяців при відсутності стягнень за порушення встановленого порядку відбування покарання і за умов сумлінного ставлення до праці та навчання вони переводяться в звичайні умови відбування покарання.

За відсутності стягнень за порушення встановленого порядку відбування покарання і сумлінного ставлення до праці та навчання неповнолітні можуть бути переведені із звичайних умов відбування покарання в полегшені:

а)засуджені особи чоловічої статі, які вперше відбувають позбавлення волі, а також всі категорії засуджених жіночої статі - після відбуття трьох місяців строку покарання у звичайних умовах;

б)засуджені особи чоловічої статі, які раніше відбували позбавлення волі, - після відбуття шести місяців у звичайних умовах.

Як йдеться у п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду РФ від 11.01.2007 р. № 2 «Про практику призначення судами Російської Федерації кримінального покарання», особою, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, слід вважати особу, яка вчинила один або декілька злочинів, за жоден з яких вона раніше не була засуджена, або коли попередній вирок стосовно неї не вступив у законну силу [6].

У п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду РФ «Про судову практику застосування законодавства, що регламентує особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх» надається більш розширене тлумачення: особою, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, слід вважати особу, яка вчинила одне або декілька злочинів, за жоден з яких вона раніше не була засуджена, або коли попередній вирок стосовно неї не вступив у законну силу або судимості за раніше вчинені злочини зняті чи погашені у встановленому законом порядку [5].

Неповнолітнім засудженим, які вчинили тяжкі злочини у віці до 16 років, незалежно від часу винесення вироку як за окремий тяжкий злочин, так і за їх сукупністю не може бути призначено покарання на строк понад шість років позбавлення волі. Для вказаної категорії засуджених, які вчинили особливо тяжкі злочини, а також інших неповнолітніх, які досягли шістнадцятирічного віку, максимальний строк призначеного позбавлення волі за один або декілька злочинів, у тому числі за сукупністю вироків, не може перевищувати десять років (ч. 6 ст. 88 КК РФ).

Відповідно до ч. 6 ст. 88 КК РФ неповнолітньому, засудженому за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, нижня межа покарання у виді позбавлення волі, передбачена відповідною статтею Особливої частини КК РФ, скорочується вдвічі.

Необхідно зазначити, що суди РФ призначають цей вид покарання неповнолітнім як останній захід кримінально-правового впливу на цю категорію осіб. У постанові Пленуму Верховного Суду РФ від 14.02.2000 р. № 7 «Про судову практику у справах про злочини неповнолітніх» пропонується судам під час вирішення питання про призначення покарання неповнолітнім перш за все розглядати можливість застосування покарання, не пов'язаного із позбавленням волі. Виходячи з цього, суд має право прийняти рішення про призначення неповнолітньому покарання у виді позбавлення волі лише у тому випадку, якщо його виправлення не є можливим без ізоляції від суспільства, обов'язково мотивуючи своє рішення у вироку.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Кримінального кодексу РФ (далі - КК РФ), керуючись загальними засадами призначення покарання, суд, призначаючи покарання неповнолітньому, має брати до уваги:

1) умови життя та виховання*;

Суди мають враховувати відносини у родині; характеристику батьків; характер відносин між неповнолітнім та його батьками, близьким оточенням; стосунків з іншими особами; ставлення до навчання (праці), ставлення до неповнолітнього у навчальному закладі, на місці роботи; інші фактори, пов'язані з умовами життя та виховання підлітка.

2) рівень психічного розвитку, інші особливості особистості*;

3) вплив на нього дорослих осіб.

Урахування зазначених факторів у сукупності дозволяє визначити ставлення підлітка до вчиненого злочину, причини та умови його вчинення, інші чинники, аналіз у поєднанні дає підстави суду для обґрунтованого застосування конкретного заходу кримінально-правового впливу до неповнолітнього.

Відповідно до ст. 61 та ч. 2 ст. 89 КК РФ неповноліття винної особи є обставиною, що пом'якшує покарання, та має враховуватися в сукупності з іншими пом'якшуючими та обтяжуючими покарання обставинами.

Загальні засади призначення покарання викладені у ст. 60 КК РФ. Так, у ч. 1 цієї статті зазначається, що особі, визнаній винною у вчиненні злочину, призначається справедливе покарання в межах, передбачених відповідною статтею Особливої частини КК РФ, та з урахуванням положень Загальної частини КК РФ. Більш суворий вид покарання з передбачених за вчинений злочин призначається тільки у тому випадку, якщо менш суворий вид покарання не зможе забезпечити досягнення цілей покарання

Під час призначення покарання беруться до уваги характер і ступінь суспільної небезпеки злочину та особи винного, у тому числі обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, а також вплив призначеного покарання на виправлення засудженого і на умови життя його сім'ї.

Судовою практикою РФ вироблено певну послідовність у призначенні неповнолітнім покарання та розрахунку розмірів і строків покарання:

1) результат зменшується на % або на %, якщо покарання призначається за готування або замах (ст. 66, 88 КК РФ), а під час дійового каяття застосовуються норми про пом'якшення покарання (ст. 62 КК РФ);

2) враховуються положення ч. 6.1 ст. 88 КК РФ про скорочення вдвічі нижчої межі покарання у виді позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину;

Рівень психічного розвитку неповнолітнього пов'язаний зі станом його інтелекту, волі та емоцій, які визначають можливість керувати своєю поведінкою, передбачати та правильно оцінювати наслідки, корегувати та планувати їх; правильно визначити мету своєї діяльності тощо.

Інші особливості особистості визначаються як сукупність потреб, інтересів та поглядів неповнолітнього. Зокрема, оцінюються такі характеристики особистості, як жорстокість або здатність до співчуття, егоїзм, егоцентризм або альтруїзм, нервозність або стриманість, зовнішній та внутрішній контроль, наявність реальних планів на майбутнє, наявність звичок, вмінь та навичок, фізичний та психічний стан підлітка.

3) якщо неповнолітній засуджений, якому призначено умовне засудження, вчинив протягом випробувального строку новий злочин, який не є особливо тяжким, суд з урахуванням обставин справи та особистості винного може повторно прийняти рішення про умовне засудження, встановивши при цьому новий випробувальний строк, поклавши на умовно засудженого виконання певних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 73 КК РФ (ч. 6.2 ст. 88 КК РФ);

4) застосовуються загальні засади призначення покарання [7, с. 8].

Також у законодавстві РФ передбачено особливості призначення покарання неповнолітнім за сукупністю злочинів або вироків. У даному випадку остаточне покарання не може перевищувати максимального розміру покарання, передбаченого ст. 88 КК РФ, з урахуванням віку особи на момент вчинення злочину.

Пленумом Верховного Суду РФ у п. 24 постанови від 11.01.2007 р. № 2 «Про практику призначення судами Російської Федерації кримінального покарання» зроблено роз'яснення, що під час винесення вироку чи іншого судового рішення суд може дати вказівку органу, який виконує покарання, врахувати певні особливості особистості неповнолітнього при поводженні з ним [6].

Відповідно до п. 20 цієї Постанови судам слід дотримуватися правил призначення неповнолітнім покарання у виді позбавлення волі, пам'ятаючи, що воно не призначається підсудному, який вперше вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості у віці до 16 років, а також іншим неповнолітнім, які вчинили злочини невеликої тяжкості вперше (ч. 6 ст. 88 КК РФ).

Цій же категорії засуджених, які вчинили особливо тяжкі злочини, а також іншим неповнолітнім, які досягли шістнадцятирічного віку, максимальний строк позбавлення волі за одне або декілька злочинів, у тому числі за сукупністю вироків, не може перевищувати десяти років (п. 21 Постанови). покарання неповнолітній кримінальний відповідальність

Під час призначення покарання за кілька злочинів, частина з яких не передбачає можливості призначення позбавлення волі неповнолітньому, остаточне покарання може бути призначене у виді позбавлення волі як при поглинанні менш суворого покарання більш суворим (ч. 2 ст. 69 КК РФ), так і при частковому або повному складанні покарань різних видів з урахуванням порядку визначення строків покарань при їх складанні (ч. 1 ст. 71, ч. 3 ст. 69 КК РФ) (п. 22 Постанови).

Крім покарань, до неповнолітніх, які вчинили злочини, можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру у виді попередження; передачі під нагляд батьків або осіб, які їх замінюють, або спеціалізованого державного органу; покладання обов'язку відшкодувати завдану шкоду; обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього, а також поміщення до спеціальної навчально-виховної установи закритого типу органу управління освіти, яке застосовується з метою виправлення неповнолітнього, що потребує особливих умов виховання, навчання та спеціального педагогічного підходу.

За законодавством РФ існує декілька специфічних видів звільнення неповнолітнього від покарання та його відбування.

До неповнолітніх може застосовуватися умовне засудження, яке для неповнолітніх не виокремлено у спеціальну норму та регламентовано загальною нормою ст. 73 КК РФ. Як уже наголошувалося, у главі 14 «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх» лише ч. 6.2. ст. 88 КК РФ передбачено положення про те, що у випадку, коли неповнолітній, якому призначено умовне засудження, вчинив протягом іспитового строку новий злочин, що не є особливо тяжким, суд з урахуванням обставин справи та особи винного може повторно прийняти рішення про умовне засудження, встановивши новий випробувальний строк і покласти на умовно засудженого виконання певних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 73 КК РФ.

Аналізуючи положення ч. 1 ст. 73 КК РФ, можна зробити висновок, що суд може постановити вважати призначене покарання умовним, якщо, призначивши виправні роботи або позбавлення волі на строк до восьми років, він прийде до висновку про можливість виправлення неповнолітнього без реального відбування покарання.

Як закріплюється у ч. 2 ст. 73 КК РФ, під час призначення умовного засудження суд враховує характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу винного, у тому числі пом'якшуючі і обтяжуючі обставини.

Призначаючи умовне засудження, суд встановлює випробувальний строк, протягом якого умовно засуджений повинен своєю поведінкою довести своє виправлення. У разі призначення позбавлення волі на строк до одного року або більш м'якого виду покарання випробувальний строк повинен бути не менше шести місяців і не більше трьох років, у разі призначення позбавлення волі на строк понад один рік - не менше шести місяців і не більше п'яти років. Випробувальний строк обчислюється з моменту набрання вироком законної сили, до нього зараховується час, що минув із дня проголошення вироку.

Відповідно до ч. 5 ст. 73 КК РФ суд, призначаючи умовне засудження, покладає на умовно засудженого з урахуванням його віку, працездатності та стану здоров'я виконання певних обов'язків:

а)не змінювати постійного місця проживання, роботи, навчання без повідомлення спеціалізованого державного органу, що здійснює контроль за поведінкою умовно засудженого;

б)не відвідувати певні місця;

в)пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії, токсикоманії чи венеричного захворювання;

г)працювати (працевлаштуватися) або продовжити навчання в загальноосвітньому закладі.

Суд може покласти на умовно засудженого виконання й інших обов'язків, які сприятимуть його виправленню.

Як зазначається у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду РФ від 11.01.2007 р. № 2 «Про практику призначення судами Російської Федерації кримінального покарання», під час умовного засудження неповнолітнього, крім обов'язків, які можуть бути покладені на нього в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 73 КК РФ, суд відповідно до Федерального закону від 24 липня 1999 р. «Про основи системи профілактики бездоглядності та правопорушень неповнолітніх» за наявності до того підстав має право зобов'язати засудженого пройти курс соціально-педагогічної реабілітації (психолого-педагогічної корекції) в освітніх установах, що надають педагогічну та психологічну допомогу неповнолітнім, які мають відхилення у розвитку [5].

Протягом випробувального строку суд за поданням органу, що здійснює контроль за поведінкою умовно засудженого, може повністю або частково скасувати або доповнити раніше встановлені для умовно засудженого обов'язки.

Як зазначають російські фахівці, умовне засудження - це основний засіб кримінально-правового впливу на неповнолітніх, однак, який має низький коефіцієнт ефективності [7, с. 10]. Маємо наголосити, що у країнах із розвинутою ювенальною юстицією умовне засудження застосовується у комплексі засобів соціального впливу під назвою «програми виховного правосуддя» як додаткова форма традиційного правосуддя.

Примусові заходи виховного характеру є найбільш гуманним видом звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування, основною метою якого виступає економія репресії, що полягає в максимальному уникненні застосування до неповнолітнього будь-яких обмежень його прав та свобод.

У цьому контексті наголосимо, що слід погодитися з О. О. Ямковою, яка зазначає, що метою примусових заходів виховного характеру, застосовуваних до неповнолітніх, є: припинення злочинної діяльності підлітків і залучення їх до позитивної соціальної діяльності, у тому числі і шляхом усунення причин і умов, що формують протиправні дії; виправлення неповнолітнього за допомогою примусових заходів виховного характеру, а також попередження вчинення нових злочинів із боку підлітка та інших осіб [11, с. 7].У частині 1 ст. 92 КК РФ передбачено, що неповнолітній, засуджений за вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання із застосуванням примусових заходів виховного впливу, передбачених ч. 2 ст. 90 КК РФ.

Закритий (вичерпний) перелік примусових заходів виховного характеру наведений у ч. 2 ст. 90 КК РФ, а їх зміст розкрито у ст. 91 КК РФ.

У кримінальному законодавстві РФ передбачено такі види примусових заходів виховного характеру:

а)попередження;

б)передача під нагляд батьків або осіб, що їх замінюють, або спеціалізованого державного органу;

в)покладання обов'язків відшкодувати завдану злочином шкоду;

г)обмеження дозвілля або встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього.

Зміст примусових заходів виховного впливу розкривається у ст. 91 КК РФ. Так, зокрема:

а)попередження полягає у роз'ясненні неповнолітньому шкоди, заподіяної його діянням, та наслідків повторного вчинення злочинів, передбачених КК РФ;

б)передача під нагляд передбачає покладання на батьків або осіб, які їх замінюють, або на спеціалізований державний орган обов'язку з виховного впливу на неповнолітнього і контролю за його поведінкою;

в)обов'язок відшкодувати заподіяну шкоду покладається з урахуванням майнового стану неповнолітнього і наявності у нього відповідних трудових навичок. На думку Р. В. Новікова, цінність цього заходу полягає саме в тому, що неповнолітній самостійно, своєю працею, зі своїх коштів (майна) відшкодовує завдану шкоду, і саме в такому випадку її доцільно призначати в обсязі, необхідному для задоволення вимоги про відшкодування шкоди, що надійшла від потерпілого [3, с. 20-21]. Однак у практиці російських судів такий захід використовується вкрай рідко, крім того, у постановах судів часто не вказується, яким чином неповнолітній має відшкодувати заподіяну шкоду [2, с. 133]. На наш погляд, дана міра мала б більший виховний вплив, якби застосовувалася з обов'язком принесення неповнолітнім вибачень в особистій формі перед потерпілим;

г)обмеження дозвілля та встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього можуть передбачати заборону відвідування певних місць, використання певних форм дозвілля, у тому числі пов'язаних з управлінням механічним транспортним засобом, обмеження перебування поза домом після певного часу доби, виїзду в інші місцевості без дозволу спеціалізованого державного органу.

Неповнолітньому також може бути поставлена вимога повернутися в освітню організацію або працевлаштуватися за допомогою спеціалізованого державного органу.

Відповідно до ч. 2 ст. 92 КК РФ неповнолітній, засуджений до позбавлення волі за вчинення злочину середньої тяжкості, а також тяжкого злочину, може бути звільнений судом від покарання та поміщений до спеціальної навчально-виховної установи закритого типу. Така міра застосовується як примусовий захід виховного впливу з метою виправлення неповнолітнього, який потребує особливих умов виховання, навчання і спеціального педагогічного підходу. Неповнолітній може бути поміщений до такої установи до досягнення ним вісімнадцяти років, але не більше ніж на три роки.

До цього заходу виховного впливу серед фахівців з ювенальної пенології доволі різне ставлення. Одні вчені пропонують розширити його застосування, дозволити його використання за рішенням комісії у справах дітей та за бажанням батьків, а не лише за рішенням судів; активізувати роботу соціально-педагогічних та психологічних центрів для виявлення дітей з ризиком десоціалізації ще на стадії початкової школи з метою надання їм своєчасної допомоги; створити програми з упорядкування роботи комісій у справах дітей, а також шкіл для учнів зі спеціальними виховними потребами [9, с. 282]. Інші, навпаки, вважають за доцільне обмежити застосування цього заходу кримінально-правового впливу на неповнолітніх [4, с. 4-5].

Нам імпонує думка В. М. Бурдіна, який зазначає, що з самого початку створення таких установ направлення до них неповнолітніх розглядалося як своєрідний вид позбавлення волі. Додамо, що аналогічно розглядається цей захід і окремими зарубіжними законодавцями [1, с. 11].

Зауважимо, що головною ідеєю ювенальної пенології є переважне використання заходів, що не передбачають тримання неповнолітніх у виправних установах. Це пов'язано із тим, що негативні наслідки цього заходу можуть бути значними, оскільки позбавлення волі, ізоляція від суспільства позначаються на неповнолітніх більшою мірою, ніж на дорослих, тому, що зачіпають неповнолітнього на початковій стадії розвитку його особистості. Отже, перевага повинна надаватися «відкритим» установам.

Перебування неповнолітнього в спеціальній навчально-виховній установі закритого типу припиняється до закінчення строку, встановленого судом, якщо останнім буде визнано, що неповнолітній більше не потребує застосування даної міри, або якщо у нього виявлено захворювання, що перешкоджає навчанню у зазначеному закладі.

У ч. 4 ст. 92 КК РФ міститься положення про те, що суд має право відновити строк перебування неповнолітнього у спеціальній навчально-виховній установі закритого типу, пропущений унаслідок ухилення його від перебування в зазначеній установі, а також продовжити перебування неповнолітнього у спеціальній навчально-виховній установі закритого типу після закінчення строку, встановленого судом, у разі, якщо останнім буде визнано, що неповнолітній потребує подальшого застосування цього заходу.

При цьому загальний строк перебування неповнолітнього у зазначеному закладі не може перевищувати трьох років. У разі необхідності завершення освоєння неповнолітнім відповідних освітніх програм або завершення професійного навчання продовження строку перебування його в спеціальному навчально-виховному закладі закритого типу допускається тільки за клопотанням неповнолітнього.

До спеціальних навчально-виховних установ закритого типу органів управління освітою за законодавством РФ належать спеціальні загальноосвітні школи закритого типу; спеціальні професійні училища закритого типу; спеціальні (корекційні) освітні заклади закритого типу.

Неповнолітні, звільнені від відбування покарання у порядку ч. 2 ст. 92 КК РФ за умови визнання їх такими, що потребують особливих умов виховання, навчання та спеціального педагогічного підходу, можуть бути направлені до вказаних закладів. До спеціальних (корекційних) освітніх закладів закритого типу направляються неповнолітні, які мають відхилення у розвитку та (або) захворювання, що зумовлюють необхідність їх утримання, виховання та навчання у таких закладах [7, с. 9].

Однак у КК РФ міститься й обмеження щодо застосування цього заходу. Так, відповідно до ч. 5 ст. 92 КК РФ, неповнолітні, які вчинили злочини, передбачені ч. 1 та 2 ст. 111, ч. 2 ст. 117, ч. 3 ст. 122, ст. 126,

ч.3 ст. 127, ч. 2 ст. 131, ч. 2 ст. 132, ч. 4 ст. 158, ч. 2 ст. 161 , ч. 1 та 2 ст. 162, ч. 2 ст. 163, ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 205-1, ст. 205-3, ч. 2 ст. 205-4, ч. 2 ст. 205-5, ч. 1 ст. 206, ст. 208, ч. 2 ст. 210, ч. 1 ст. 211, ч. 2 та 3 ст. 223, ч. 1 та 2 ст. 226, ч. 1 ст. 228-1, ч. 1 ст. 229 КК РФ, звільненню від покарання у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 92 КК РФ, не підлягають.

Як бачимо, у Російській Федерації примусові заходи виховного впливу застосовуються переважно за злочини невеликої та середньої тяжкості, а в деяких випадках і за тяжкі злочини.

За твердженням російських фахівців, практика свідчить про обмеженість зазначених видів примусу та можливості неодноразового призначення неповнолітньому одного й того ж із них, із чого робиться висновок, що певною мірою ці заходи є неефективними. Так, трапляються випадки, коли особі, яка вчинила крадіжку вперше, як примусовий захід виховного впливу призначають попередження і передачу під нагляд батьків. Згодом до цієї ж особи за вчинення іншого правопорушення, яке належить до категорії злочинів невеликої або середньої тяжкості, знову застосовується така ж міра. Даний приклад показує, що примусові заходи виховного впливу використовуються формально, за такого підходу вони не досягають своєї мети і не виконують виховної функції [2, с. 136].

У випадку систематичного невиконання неповнолітнім примусового заходу виховного впливу він за поданням спеціалізованого державного органу скасовується і матеріали направляються для притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності (ч. 4 ст. 90 КК РФ).

Невиконанням примусових заходів виховного характеру визнається систематичним у разі невиконання неповнолітнім призначених примусових заходів або вчинення заборонених дій більше двох разів протягом визначеного проміжку часу.

На відміну від покарання, примусові заходи виховного характеру не тягнуть за собою судимості.

Застосування умовно-дострокового звільнення неповнолітніх від відбування покарання регламентовано спеціальної нормою - ст. 93 КК РФ, однак застосовуються й приписи, що містяться у загальній нормі про цей вид звільнення від покарання - ст. 79 КК РФ.

Відповідно до положень ст. 93 КК РФ умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути використане до осіб, засуджених до позбавлення волі, які вчинили злочин у неповнолітньому віці, після фактичного відбуття:

а)не менше однієї третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості чи за тяжкий злочин;

в) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за особливо тяжкий злочин.

Як бачимо, умовно-дострокове звільнення неповнолітніх від відбування покарання є одним із засобів індивідуалізації кримінально-правового впливу щодо зазначеної категорії осіб на стадії виконання вироку.

Особливістю використання умовно-дострокового звільнення від відбування покарання неповнолітніх є те, що воно застосовується до них лише під час відбування позбавлення волі. Умова такого звільнення від відбування покарання для цих осіб є такою ж, як і для дорослих.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 КК РФ особа підлягає умовно-достроковому звільненню, якщо судом буде визнано, що для свого виправлення вона не потребує повного відбування призначеного судом покарання, а також відшкодувала шкоду (повністю або частково), заподіяну злочином, у розмірі, визначеному рішенням суду. Згідно з ч. 7 ст. 79 КК РФ, якщо протягом решти невідбутної частини покарання:

а)засуджений вчинив порушення громадського порядку, за яке на нього було накладено адміністративне стягнення, або злісно ухилився від виконання обов'язків, покладених на нього судом при застосуванні умовно-дострокового звільнення, так само й від призначених судом примусових заходів медичного характеру, суд за поданням відповідних органів може видати постанову про скасування умовно-дострокового звільнення і виконання тієї частини покарання, яка залишилася;

б)засуджений вчинив необережний злочин або умисний злочин невеликої чи середньої тяжкості, питання про скасування або про збереження умовно-дострокового звільнення вирішується судом;

в)засуджений вчинив тяжкий або особливо тяжкий злочин, суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими ст. 70 КК РФ. За цими ж правилами призначається покарання у випадку вчинення необережного злочину або умисного злочину невеликої чи середньої тяжкості, якщо суд скасовує умовно-дострокове звільнення.

Контроль за поведінкою неповнолітніх, яких умовно-достроково звільнено від відбування покарання, здійснюють органи та установи системи профілактики безпритульності та правопорушень неповнолітніх.

Осіб цієї категорії може бути звільнено від відбування покарання на підставі ст. 94 КК РФ «Строки давності». Відповідно до положень вказаної статті, строки давності, передбачені ст. 83 КК РФ, під час звільнення неповнолітніх від відбування покарання скорочуються наполовину.

Відповідно до ст. 83 КК РФ «Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності обвинувального вироку суду», особа, засуджена за вчинення злочину, звільняється від відбування покарання, якщо обвинувальний вирок суду не був приведений у виконання в такі строки з дня набрання ним законної сили:

а)два роки при засудженні за злочин невеликої тяжкості (для неповнолітніх - однин рік [ Є. Н.]);

б)шість років при засудженні за злочин середньої тяжкості (для неповнолітніх - три роки [Є. Н.]);

в)десять років при засудженні за тяжкий злочин (для неповнолітніх - п'ять років [Є. Н.]);

г)п'ятнадцять років при засудженні за особливо тяжкий злочин (для неповнолітніх - сім з половиною років [Є. Н.]).

Відповідно до ч. 2 названої статті перебіг строків давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання, а відновлюється з моменту затримання засудженого чи явки його з повинною. Строки давності, які минули до моменту ухилення засудженого від відбування покарання, зараховуються.

Перебіг строків давності зупиняється, якщо засудженому надана відстрочка від відбування покарання, а відновлюється з моменту закінчення строку відстрочки від відбування покарання, за винятком випадків, передбачених ч. 3 та ч. 4 ст. 82 «Відстрочка відбування покарання» та ч. 3 ст. 82.1 «Відстрочка відбування покарання хворим на наркоманію» КК РФ, або з моменту скасування відстрочки від відбування покарання.

До осіб, засуджених за вчинення злочинів, передбачених ст. 205 «Терористичний акт», 205.1 «Сприяння терористичній діяльності», 205.3 «Проходження навчання з метою здійснення терористичної діяльності», 205.4 «Організація терористичного співтовариства та участь у ньому», 205.5 «Організація діяльності терористичної організації та участь у діяльності такої організації», ч. 3 та 4 ст. 206 «Захват заручника», ч. 4 ст. 211 «Викрадення судна повітряного або водного транспорту або залізничного рухомого складу», ст. 353 «Планування, підготовка, розв'язання або ведення агресивної війни», ст. 356 «Застосування заборонених засобів та методів ведення війни», ст. 357 «Геноцид» і ст. 358 «Екоцид» КК РФ, а також до засуджених за вчинення споріднених з здійсненням терористичної діяльності злочинів, передбачених ст. 277 «Посягання на життя державного чи громадського діяча», ст. 278 «Насильницьке захоплення влади або насильницьке утримання влади», ст. 279 «Збройний заколот» і ст. 360 «Напад на осіб чи установи, які користуються міжнародним захистом» КК РФ, строки давності не застосовуються.

Висновки та перспективи подальших досліджень

У цілому можна сказати, що існуюча у Росії система заходів впливу на неповнолітніх схожа на ті, які існують у країнах пострадянського простору. Однак основною проблемою кримінально-правового впливу на неповнолітніх у РФ є недостатньо ефективне функціонування механізму його реалізації.

Список використаних джерел

1. Бурдін В. М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук зі спеціальності 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право / В. М. Бурдін; Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - К., 2002. - 21 с.

2. Долгова С. В. Сравнительный анализ мер воздействия в отношении несовершеннолетних, находящихся в конфликте с законом / С. В. Долгова, И. А. Иванова // Вестник Балтийского федерального университета им. Иммануила Канта.- 2012. - № 9. - С. 128-137.

3. Новиков Р. В. Институт применения принудительных мер воспитательного воздействия к несовершеннолетним нуждается в совершенствовании / Р. В. Новиков // Вопросы ювенальной юстиции. - 2007. - № 5. - С. 19-22.

4. Палюх Л. М. Провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук зі спеціальності 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право / Л. М. Палюх; Академія адвокатури України. - К., 2007. - 18 с.

5. О судебной практике применения законодательства, регламентирующего особенности уголовной ответственности и наказания несовершеннолетних: постановление Пленума Верховного Суда Российской Федерации от 01.02.2011 г. № 1 (с изменениями и дополнениями) [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http:// internetandlaw.blogspot.com/2013/01/01022011-1.html. - Название с екрана.

6. О практике назначения судами Российской Федерации уголовного наказания: постановление Пленума Верховного Суда РФ от 11.01.2007 г. № 2 (с изменениями и дополнениями) [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://base.garant.ru/12151596. - Название с екрана.

7. Трунов И. Л. Уголовно-правовые проблемы уголовной ответственности несовершеннолетних / И. Л. Трунов, Л. К. Айвар // Российская юстиция. - 2007. - № 10. - С. 2-10.

8. Уголовно-исполнительный кодекс Российской Федерации [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.consultant.ru/ popular/uikrf. - Название с екрана.

9. Федорченко Т. Є. Профілактика дитячої бездоглядності та девіант- ної поведінки неповнолітніх в умовах превентивного виховного середовища школи соціальної реабілітації / Т. Є. Федорченко // Тео- ретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: зб. наук. праць. - Вип. 16. - Кн. 3. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Ви- нниченка, 2013. - С. 279-288.

10. Энциклопедия уголовного права: в 13 т. - Т 11. Уголовная ответственность несовершеннолетних. - СПб.: изд. проф. Малинина СПБ ГКА, 2008. - 448 с.

11. Ямкова О. О. Примусові заходи виховного характеру: правова природа і види: : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук зі спеціальності 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право / О. О. Ямкова; Одеська національна юридична академія. - Одеса, 2004. - 20 с.

Размещено на Allbest.ru