Підвищення ефективності державного впливу на формування ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств Львівщини

Удосконалення системи управління ресурсним потенціалом регіону потребує багатьох зусиль з боку державних органів влади та органів місцевого самоврядування. Насамперед, треба розробити ефективну регіональну політику, що є основою в управлінні регіоном.

Сучасний стан державного управління регіонами в Україні кризовий, що характеризується такими явищами:

• втрачається керованість соціально-економічними процесами в регіонах з боку державної влади;

• не завершено ринкових перетворень, під час формування економічної регіональної політики зберігаються розподільчі тенденції;

• надання соціальних та управлінських послуг населенню регіонів не забезпечено необхідними фінансовими та матеріальними засобами;

• структура апарату управління на регіональному рівні не відповідає вимогам демократичного суспільства з ринковою економікою, а кадровий склад органів управління за рівнем їхньої підготовки та морально-діловими якостями ще не забезпечує «прозорості» та ефективної реалізації їхніх функцій;

• мають місце конфлікти між органами різного територіального рівня, різних гілок влади та різного виду публічної влади;

• представницькі органи місцевого самоврядування та їхні виконавчі органи протистоять один одному тощо [4].

До такого стану призвели чинники економічного, політичного, адміністративного та правового характеру.

Щоб розробити ефективну систему управління ресурсним потенціалом регіону, необхідно виявити зазначені чинники негативного впливу на регіональний розвиток та намагатися як найшвидше ліквідувати їх за допомогою держави.

Отже, ефективне управління ресурсним потенціалом -- найважливіше завдання соціально-економічного розвитку регіону, а також основна складова регіональної політики.

На основі такої економічної політики розробляються відповідні програми соціально-економічного розвитку країни в регіональному розрізі, де конкретизуються напрями й заходи, джерела фінансування, терміни та відповідальність за виконання розробок.

В умовах обмеженості бюджетних та інших фінансових ресурсів саме внутрішній потенціал територій слід вважати головним ресурсом їхнього розвитку. Забезпечення ефективного використання й подальшого нарощення ресурсного потенціалу регіону має стати одним із головних пріоритетів діяльності місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і територіальних громад.

Стратегія зміцнення ресурсного потенціалу регіону та підвищення його конкурентоспроможності передбачає:

• створення економічних, організаційних та нормативно-правових передумов для реалізації основних принципів сталого розвитку регіонів;

• широкий розвиток підприємництва, насамперед малого та середнього бізнесу як головного чинника соціально-економічного розвитку регіону, підвищення зайнятості населення, наповнення місцевих бюджетів;

• зміцнення економічної інтеграції регіону на основі максимально ефективного використання його конкурентних переваг;

• сприяння всебічному розвитку людського потенціалу на основі стабілізації та поліпшення демографічної ситуації, досягнення продуктивної зайнятості населення, розвитку соціальної інфраструктури;

• удосконалення системи охорони довкілля та використання природних ресурсів, механізмів та інструментів реалізації екологічної політики [5].

Головними напрямами діяльності центральних і місцевих органів влади щодо розвитку ресурсного потенціалу регіонів мають бути реструктуризація економіки, розширення її галузевої спеціалізації, створення на сучасній технологічній базі переробних галузей промисловості в кожному регіоні, екологізація виробництва, розбудова виробничої, транспортної і ринкової інфраструктури, сприяння розвитку підприємництва, реалізація інноваційної політики в регіонах, забезпечення ефективного управління комунальною власністю [8].

Забезпечення всебічного розвитку людського потенціалу регіону потребує вироблення системи заходів для їхнього розвитку. Серед цих заходів мають бути удосконалення порядку розроблення соціальних програм, спрямованих на вирішення найгостріших проблем регіону:

• забезпечення зайнятості населення, створення нових робочих місць;

• формування державного та місцевих бюджетів у галузях освіти, охорони здоров'я, соціального захисту та культури на основі загальнодержавних соціальних стандартів;

• формування та реалізація державної політики у сфері регулювання внутрішньорегіональної та міжрегіональної трудової міграції;

• завершення врегулювання відносин власності щодо об'єктів соціальної інфраструктури та житла;

• запровадження нових механізмів розвитку регіональної соціальної інфраструктури на основі залучення коштів держави, регіонів і бізнесу;

• подолання бідності, запобігання розвиткові хронічної та успадкованої бідності на основі зростання доходів та рівня життя всього населення;

• розвиток системи надання житлових і споживчих кредитів молодим сім'ям;

• запровадження в повному обсязі реформування системи пенсійного забезпечення тощо.

Система державної підтримки сільськогосподарських підприємств має складатися з таких важливих елементів: її напрямів, форм та методів. Зважаючи на велику кількість різноманітних форм державного регулювання для сільськогосподарських підприємств, доцільно виділити три основні форми: непрямі, прямі та опосередковані. Методи державної підтримки сільськогосподарських підприємств складаються з двох груп -- адміністративних та економічних методів, проте основою такого поділу має бути чітке визначення та розмежування функцій і ролі державної влади та ринкового механізму в цій системі.

ВИСНОВКИ

Аграрний сектор економіки має бути самодостатнім у формуванні ресурсного потенціалу, що впливатиме на результативність діяльності підприємств аграрного бізнесу. Сільське господарство здатне відродитися завдяки активній державній фінансовій підтримці, основними напрямами якої повинні стати заходи, спрямовані на підвищення якості та конкурентоспроможності їхньої продукції на ринку і як наслідок -- зростання ефективності виробництва.

Для підвищення ефективності державного регулювання та формування ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств потрібно розширити масштаби застосування державою закладних гарантованих цін на сільськогосподарську продукцію, за допомогою яких товаровиробники отримують від неї плату за їхню продукцію на рівні максимальної ринкової ціни. Крім того, необхідні заходи, спрямовані на скорочення диспаритету цін між сільським господарством і промисловістю.

Вважаємо, що державне регулювання ресурсного потенціалу сільськогосподарського виробництва повинно бути орієнтоване на інноваційний та інвестиційний розвиток сільськогосподарських підприємств. Для цього потрібно внести поправки до закону України «Про інноваційну діяльність», удосконалити митне регулювання інноваційної діяльності, процедуру надання підприємствам статусу інноваційного та передбачити можливості виконувати експертизу при кваліфікуванні інноваційних проектів за рахунок державних коштів.

Залучення додаткових ресурсів місцевого та регіонального розвитку потребує принципової зміни управлінських підходів як на місцевому, так і на державному рівнях, іншого рівня кваліфікації та організованої постійної роботи щодо розширення ресурсної бази та забезпечення стійкого розвитку міст і регіонів.

Вибір форм державної підтримки повинен здійснюватися на основі збалансованості двох напрямів. Переведення зусиль держави з підтримки розвитку сільських територій на основі збалансованого поєднання форм підтримки доходів і техніко-економічного розвитку виробників, на нашу думку, має стати основою аграрної політики і головним орієнтиром при формуванні економічного механізму державного впливу на аграрний сектор.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ